Постанова № 13391989, 11.10.2010, Луганський окружний адміністративний суд

Категорія №2.11.1

ПОСТАНОВА

Іменем України

11 жовтня 2010 року Справа № 2а-6668/10/1270 Луганський окружний адміністративний суд у складі: Головуючого судді: Твердохліба Р.С.,

секретаря судового засідання Чукіній А.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Армус” до Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0030951600/0 від 25.08.2010 за формою „Р” про донарахування податку на додану вартість в сумі 3741,00 грн. та штрафних санкцій в сумі 187,00 грн.,

ВСТАНОВИВ:

07 вересня 2010 року на адресу Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю „Армус” до Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0030951600/0 від 25.08.2010 за формою „Р” про донарахування податку на додану вартість в сумі 3741,00 грн. та штрафних санкцій в сумі 187,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що старшим державним податковим інспектором Грошиною О.В. на підставі розпорядження Ленінської міжрайонної податкової інспекції у м. Луганську від 10.03.2010 №50 проведено документальну невиїзну перевірку уточнюючого розрахунку з податку на додану вартість у звязку з виправленням самостійно виявлених помилок ТОВ „Армус” поданого за грудень 2008 року.

За результатами вказаної перевірки було складено акт перевірки №1594/16 від 04.08.2010 „Про результати документальної невиїзної (камеральної) перевірки податкової декларації з податку на додану вартість ТОВ „Армус”. Згідно зазначеного акту перевірки було встановлено, що податковий кредит сформовано за рахунок податкових накладних, які видано неплатником податку на додану вартість, а саме ПП ВКФ „Стальдизайнмодерн”. Відповідно до висновків акту перевірки №1594/16 від 04.08.2010, на підставі підпунктів 7.2.4 пункту 7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України „Про податок на додану вартість” (із змінами) та Закону України „Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, збільшується сума, що за результатами звітного періоду підлягає сплаті платником податку до бюджету на 3741,00 грн.

На підставі акту перевірки №1594/16 від 04.08.2010 „Про результати документальної невиїзної (камеральної) перевірки податкової декларації з податку на додану вартість ТОВ „Армус”, 25.08.2010 відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення за формою „Р” №0030951600/0 про донарахування податку на додану вартість в сумі 3741,00 грн. та штрафних санкцій в сумі 187,00 грн.

Придбання товарів у підприємства ПП ВКФ „Стальдизайнмодерн” було здійснено у грудні 2008 року, коли вказане підприємство було платником податку на додану вартість та видавало податкові накладні на загальних підставах. Статтею 18 Закону України „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців” встановлено, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то вони вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Крім того, позивач зазначив, що визнання недійсними установчих документів юридичної особи та подальше анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість не призводить до недійсності всіх господарських операцій, здійснених з моменту державної реєстрації такої юридичної особи до моменту виключення її з єдиного державного реєстру.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги, надав пояснення, аналогічні викладеному у позові та просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0030951600/0 від 25.08.2010 за формою „Р” про донарахування податку на додану вартість в сумі 3741,00 грн. та штрафних санкцій в сумі 187,00 грн.

Представник відповідача Ленінської МДПІ у м. Луганську позовні вимоги не визнав, надав суду письмові заперечення проти позову в яких зазначив, що Ленінською МДПІ у м. Луганську проведено невиїзну перевірку податкової декларації з податку на додану вартість ТОВ „Армус”. Результати проведеної перевірки оформлено актом від 04.08.10 № 1594/10, в якому зазначені порушення п.п. 7.2.1, 7.2.4 п. 7.2, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7, п. 9.8 ст. 9 Закону України „Про податок на додану вартість” від 03.04.97 № 168, п.п. 2, 5 Наказу ДПА України „Про затвердження форми податкової накладної, книги обліку придбання і продажу товарів (робіт, послуг), порядок її заповнення” від 30.05.97 № 165.

За результатами перевірки встановлено, що позивачем віднесено до складу податкового кредиту податок на додану вартість по взаємовідносинам з ПП „ВКФ „Стальдизайнмодерн”.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 01.06.09 у справі № 2а-21337/09/1270 визнана недійсним запис про державну реєстрацію та припинено юридичну особу ПП „ВКФ „Стальдизайнмодерн”. Вказано постанова на момент проведення перевірки набрала законної сили. Таким чином, в судовому порядку встановлено недійсність запису про державну реєстрацію з моменту здійснення такої реєстрації. Як наслідок, є безперечним той факт, що діяльність ПП „ВКФ „Стальдизайнмодерн” є „фіктивною” з моменту створення юридичної особи та не може тягти ніяких правових наслідків окрім тих, що повязані з її недійсністю.

Крім того, постановою суду визнано недійсним свідоцтво платника ПДВ ПП „ВКФ „Стальдизайнмодерн”, тому доводи позивача щодо того, що анулювання свідоцтва платника ПДВ є подальшою дією та наслідком визнання недійсним запису про державну реєстрацією є необгрунтованими з огляду на те, що самою постановою суду визнано недійсним свідоцтво. У випадках, коли рішенням суду визнано недійним запис про державну реєстрацію без визнання недійсного свідоцтва платник ПДВ так і відбувається, анулюється свідоцтво після набрання чинності рішення суду. А в даному випадку мова йде не про анулювання свідоцтва платника ПДВ, а про його недійсність.

Враховуючи той факт, що свідоцтво платника ПДВ ПП „ВКФ „Стальдизайнмодерн” вважається недійсним з моменту його отримання - 30.11.06, то фахівцями Ленінської МДПІ у м. Луганську правомірно зроблено висновок про те, що податкові накладні, видані вказаним підприємством є такими, що видані неправомірно, а тому не можуть формувати податковий кредит з податку на додану вартість „контрагентам” цього підприємства.

Така позиція викладена у п.п. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону про ПДВ, яким передбачено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим, як платники податку у порядку, передбаченому діючим законодавством.

В судовому засіданні представник відповідача підтримав доводи, викладені в письмових запереченнях проти позову та пояснив, що єдиною підставою для винесення оскаржуваного повідомлення-рішення було визнання в судовому порядку недійсним свідоцтва платника ПДВ ПП „ВКФ „Стальдизайнмодерн”. Просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Заслухавши пояснення представників позивача, відповідача, дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих сторонами доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 69-72 КАС України, суд дійшов висновку про задоволення заявлених позовних вимог з таких підстав.

Згідно із частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших субєктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди відповідно до вимог частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України, та принципом рівності усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом.

Згідно із частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Судом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю „Армус” зареєстровано Виконавчим комітетом Луганської міської ради 26 січня 2008 року за адресою: 91055, Луганська область, м. Луганськ, вул. Луначарського, 122а/506, ідентифікаційний код 35707196 (а.с.10).

Згідно довідки серії АА №289390 ТОВ „Армус” зареєстровано в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України (а.с.9).

Ленінською МДПІ у м. Луганську проведено невиїзну перевірку податкової декларації з податку на додану вартість ТОВ „Армус”, за результатами якої було складено Акт перевірки №1594/16 від 04.08.2010 „Про результати документальної невиїзної (камеральної) перевірки податкової декларації з податку на додану вартість ТОВ „Армус” (а.с.7-8).

На підставі Акту перевірки №1594/16 від 04.08.2010 „Про результати документальної невиїзної (камеральної) перевірки податкової декларації з податку на додану вартість ТОВ „Армус” відповідачем було винесено податкове повідомлення-рішення від 25.08.2010 №0030951600/0, відповідно до якого ТОВ „Армус” за порушення порушення п.п. 7.2.1, 7.2.4 п. 7.2, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7, п. 9.8 ст. 9 Закону України „Про податок на додану вартість” від 03.04.97 № 168 та п.п.17.1.4 п.17.1 ст.17 Закону України „Про порядок погашення зобовязань перед бюджетами та державними цільовими фондами” №2181-ІІІ визначено суму податкового зобовязання з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій у сумі 3928,00 грн. з яких: 3741,00 грн. - за основним платежем, 187,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (а.с.6).

Крім того, судом встановлено, що у листопаді 2008 року ТОВ „Армус” було придбано товар у ЧП „ВКФ „Стальдизайнмодерн” на загальну суму 22447,20 грн. у тому числі податок на додану вартість у сумі 3741,00 грн., що підтверджується податковою накладною №490 від 28 листопада 2008 року, рахунком-фактурою №365 від 10.11.2008, рахунком-фактурою №489 від 26.11.2008, видатковою накладною №491 від 02.12.2008 та видатковою накладною №492 від 02.12.2008 (а.с.19-23).

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 01.06.09 у справі № 2а-21337/09/1270 визнано недійсним запис про державну реєстрацію та припинено юридичну особу ПП „ВКФ „Стальдизайнмодерн”, а також визнано недійсним свідоцтво платника ПДВ ПП „ВКФ „Стальдизайнмодерн” з моменту його видачі (а.с.28-30).

Актом про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість №273 від 28 травня 2010 року анульовано реєстрацію платника податку на додану вартість ПП „ВКФ „Стальдизайнмодерн” (код ЄДРПОУ 34642636, індивідуальний податковий номер 346426312366, свідоцтво №100003166), датою анулювання реєстрації зазначено 30 листопада 2006 року (а.с.31).

Згідно з п.п. 7.2.4. Закону України „Про податок на додану вартість” №168/97-ВР (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Відповідно до підпункту 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість” №168/97-ВР (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у звязку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Згідно з підпунктом 7.4.5 цього пункту в тій самій редакції не дозволяється включати до податкового кредиту будь-які витрати зі сплати податку, не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

Суд зазначає, що визнання недійсними установчих документів юридичної особи та подальше анулювання свідоцтва платника ПДВ самі по собі не призвели до недійсності всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації такої особи до моменту виключення її з державного реєстру, та не позбавляло правового значення видані за цими господарськими операціями податкові накладні.

Таким чином, на час здійснення господарських операцій (за якими податкова інспекція не визнала обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум ПДВ) продавці були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ. За таких обставин покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

Статтею 18 Закону України від 15 травня 2003 року № 755-IV „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців” установлено таке. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то вони вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

У п. 1.3 ст. 1 Закону України „Про податок на додану вартість” № 168/97-ВР платника податку визначено як особу, яка згідно із цим Законом зобовязана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особу, яка імпортує товари на митну територію України.

Згідно з п. 10.2 ст. 10 того самого Закону платники податку, визначені у підпунктах „а”, „в”, „г”, „д” п. 10.1 цієї статті, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту і своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону.

Із наведеного випливає, що сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем та суму бюджетного відшкодування.

Крім того, суд зазначає, що однією з підстав виникнення господарського зобовязання, передбачених ст. 174 Господарського кодексу України, є господарський договір та інші угоди, передбачені законом.

В адміністративних справах субєкт владних повноважень повинен надати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. Відповідач доказів наявності певних обставин, які свідчать про те, що позивач порушив вимоги чинного законодавства, укладаючи спірний правочин, завідомо діяв з умислом, спрямованим на досягнення такої мети, що суперечить інтересам держави та суспільства, не надав (ч. 4 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до вимог ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобовязання, що не відповідає вимогам закону, або вчинене з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладене учасниками господарських відносин із порушенням хоча б одним і з них господарської компетенції (спеціальної правосубєктності), може бути на вимогу однієї зі сторін чи відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

За змістом цієї норми недійсною може бути визнана, зокрема, угода, укладена з метою ухилитися від сплати податків та обовязкових платежів або безпідставно одержати з державного бюджету кошти у вигляді податку на додану вартість.

Наявність умислу при укладенні угоди не може бути підтверджено лише рішенням районного суду про визнання недійсними установчих документів, свідоцтва платника податку на додану вартість однієї зі сторін договору, оскільки предметом дослідження в такій справі є відповідність установчих документів вимогам чинного законодавства, а не наявність умислу під час укладення угоди при здійсненні ними підприємницької діяльності.

Юридичним наслідком скасування державної реєстрації підприємства з підстав визнання його установчих документів недійсними мало бути здійснення ліквідаційної процедури, під час якої вирішуються питання про задоволення вимог кредиторів, зокрема держави. Сам факт визнання у судовому порядку недійсними з моменту реєстрації установчих документів підприємства та свідоцтва платника податку не є підставою для визнання недійсними всіх угод, укладених з моменту його державної реєстрації та до моменту виключення з державного реєстру.

Із врахуванням зазначеного вище, суд зазначає, що санкції, передбачені ст. 208 Господарського кодексу України поставлено в залежність стягнення отриманого за договором зі сторони зобовязання, яка не мала протиправного умислу, саме після того, як усе одержане за договором буде повернуто останній стороною, протиправний умисел якої буде встановлено.

Відповідно до вимог частин 4, 5 ст. 11 КАС України суд визначаючи характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень вчиняв дії щодо зясування, які у сторін є докази на підтвердження зазначених фактів.

При розгляді даної справи суд дійшов висновку, що наявність у платника податку (позивача у справі) виданої йому продавцем товару податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог чинного законодавства і сплата продавцю вартості товару з ПДВ є достатніми підставами для визначення податкового кредиту та відшкодування цього податку з бюджету, натомість Ленінською міжрайонною державною податковою інспекцією у м. Луганську докази, які підтверджують її доводи відносно того, що наведені в податковій накладній відомості не відповідають дійсності, суду не надано.

Відповідно до частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 71 КАС України, встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Представником відповідача в судовому засіданні не надані обґрунтовані пояснення та відповідні докази в їх підтвердження щодо спростування вимог позивача, натомість останнім доведено належними засобами доказування правомірність заявленого позову, у звязку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню.

Згідно із ч. 1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є субєктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України у судовому засіданні 11 жовтня 2010 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Складення постанови у повному обсязі відкладено на 18 жовтня 2010 року, про що згідно вимог ч. 2 ст. 167 Кодексу адміністративного судочинства України повідомлено після проголошення вступної та резолютивної частин постанови у судовому засіданні.

Керуючись статтями 2, 9, 10, 11, 17, 18, 87, 94, 99, 100, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю „Армус” до Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0030951600/0 від 25.08.2010 за формою „Р” про донарахування податку на додану вартість в сумі 3741,00 грн. та штрафних санкцій в сумі 187,00 грн. - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську №0030951600/0 від 25.08.2010 за формою „Р” про донарахування податку на додану вартість в сумі 3741,00 грн. та штрафних санкцій в сумі 187,00 грн.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Армус” (ідентифікаційний код 35707196, місцезнаходження: 91000, м. Луганськ, вул. Луначарського, 122а/506) судові витрати зі сплати судового збору в сумі 3,40 грн. (три гривні сорок копійок).

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо субєкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення пятиденного строку з моменту отримання субєктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 КАС України, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови складено в повному обсязі 18 жовтня 2010 року.

СуддяР.С. Твердохліб