Рішення № 133902768, 28.11.2023, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/9599/22-ц

пр. 2-5373/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 листопада 2023 року Печерський районний суд м. Києва в складі:

головуючого: судді Григоренко І.В.,

при секретарі: Андрієнко І.І.,

за участю:

позивача: не з`явився,

представника позивача: не з`явився,

представника відповідача-1: не з`явився,

представника відповідача-2: не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Міністерства юстиції України та Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Печерського районного суду м. Києва з позовом до Держави Україна в особі Міністерства юстиції України (далі - відповідач-1, Мінюст України), Державної казначейської служби України (далі - відповідач-2, ДКСУ), в якому просить стягнути з Держави Україна на його користь матеріальну шкоду у вигляді недоотриманої частини доходу у вигляді соціальної виплати, а саме, грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік та моральну шкоду в розмірі 89 790,00 грн., шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що він є інвалідом війни і йому відповідно до ст. 13 Закону № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» передбачено щорічно до 5 травня виплату разової грошової допомоги. У 2020 році позивач отримав щорічну одноразову виплату до 5 травня у розмірі, що дорівнює розміру, встановленому для осіб з інвалідністю внаслідок війни третьої групи, визначеному Постановою Кабінету Міністрів України №112 від 19 лютого 2020 року - а саме 3 640,00 грн. Вважає, що відповідач своєю бездіяльністю заподіяв йому матеріальну шкоду в розмірі 9 464, 00 грн, що призвело до порушення його конституційних прав у вигляді значного зменшення розміру одноразової допомоги до 05 травня 2020 року. Зазначений факт обурює його як інваліда ІІ групи, порушує його права, свободу і честь, негативно впливає на його фізичний та психічний стан. Просив визнати нанесену йому відповідачем матеріальну шкоду в сумі 9 464,00 грн, а також відшкодувати моральну шкоду в розмірі 89790,00 грн.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.04.2022 року, 18.04.2022 року справу було передано судді Печерського районного суду м. Києва Григоренко І.В.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 19.04.2022 року позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк на усунення недоліків.

23.12.2022 року позивачем усунуто недоліки позовної заяви.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 23.12.2022 року в порядку загального позовного провадження відкрито провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Міністерства юстиції України та Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди та підготовче засідання призначено на 13.04.2023 року.

17.02.2023 року на адресу Печерського районного суду м. Києва від представника відповідача Державної казначейської служби України Тимофеєвої Т. надійшов відзив на позовну заяву, в якій остання заперечувала проти задоволення позовної заяви, обґрунтовуючи тим, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки спори щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання соціальних виплат є публічно-правовими, виникли з публічно-правових відносин за участю органу державної влади як суб`єкта владних повноважень, тому повинні розглядатися за правилами адміністративного судочинства. Крім того, представник відповідача зазначила, що Казначейство жодних прав та інтересів позивача не порушувало, а отже не повинно нести відповідальність за шкоду, завдану позивачу внаслідок незаконних дій, зокрема інших державних органів, а відтак є неналежним відповідачем. Щодо тверджень позивача, що внаслідок дії постанови КМУ від 19.02.2020 року № 112 та прийняттям КСУ рішення від 27.02.2020 року № 3-р/2020, яким окреме положення п. 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачала, що норми і положення ст.ст. 12,13,14,15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» застосовуються у порядку і розмірах, встановлених КМУ визнано неконституційним, йому завдано збитки у вигляді недоотриманої грошової допомоги до 5 травня в розмірі 9 464, 00 грн., представник відповідача не погоджується та вказує, що Конституція України не передбачає зворотну дію в часі рішень Конституційного Суду України, оскільки закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, але не раніше дня його ухвалення. Поряд з цим, недоотриманий позивачем розмір грошової допомоги до 5 травня не може вважатися збитками у розумінні ст. 22 ЦК України. Крім того, як на підставу для відмови у задоволенні позовних вимог, представник відповідача звертала увагу на відсутність причинного зв`язку між шкодою та протиправними діяннями відповідачів та вини останніх в її заподіянні, а також законних підстав для стягнення моральної шкоди. За таких обставин, просила закрити провадження у справі та відмовити позивачу у задоволенні позову.

24.02.2023 року від представника позивача - адвоката Острицького А.О. надійшло клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відео конференції.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 24.02.2023 року у задоволенні клопотання про проведення підготовчого засідання в режимі відео конференції відмовлено.

17.03.2023 року на адресу Печерського районного суду м. Києва від представника відповідача Міністерства юстиції України Євглевської О.В. надійшов відзив на позовну заяву, в якому остання заперечувала проти позовних вимог. обґрунтовуючи тим, що відповідач не наділений повноваженнями вирішувати питання нарахування щорічної разової грошової виплати до 5 травня, а відтак позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за законом. Разом з тим, вказувала, що спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Зазначила, що вимоги про стягнення матеріальної та моральної шкоди є необґрунтованими.

13.04.2023 року справу знято зі складу, у зв`язку із перебуванням головуючого судді на лікарняному,, підготовче засідання призначено на 04.07.2023 року.

15.05.2023 року на адресу Печерського районного суду м. Києва від представника позивача - адвоката Острицького А.О. надійшло клопотання про участь в судовому засіданні в режимі відео конференції.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 15.05.2023 року в задоволенні клопотання представника позивача про участь в судовому засіданні в режимі відео конференції відмовлено.

30.06.2023 року на адресу Печерського районного суду м. Києва надійшло клопотання про розгляд справи без участі позивача та його представника.

04.07.2023 року на адресу Печерського районного суду м. Києва від представника Мінюсту України надійшло клопотання про здійснення розгляду справи, призначеної на 04.07.2023 року, без фіксації технічними засобами.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 04.07.2023 року закрито підготовче засідання у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Міністерства юстиції України та Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди та призначено до судового розгляду по суті в загальному позовному провадженні на 09.10.2023 року.

09.10.2023 року справу знято зі складу, у зв`язку із перебуванням головуючого судді у відпустці, судове засідання призначено на 28.11.2023 року.

28.11.2023 року на адресу Печерського районного суду м. Києва від представника Мінюсту України надійшло клопотання про здійснення розгляду справи без участі представника, в якій останній просив відмовити в позові.

В судове засідання 28.11.2023 року учасники справи не з`явились, про дату, час і місце судового засідання повідомлені належним чином, в тому числі, з використанням засобів мобільного зв`язку, електронною поштою та шляхом публікації оголошення на веб-порталі судової влади України, подали заяви про розгляд справи у їх відсутність.

Оскільки, згідно з п. 1 ч. 3 ст. 223 ЦПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, зокрема, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки, суд дійшов висновку про розгляд справи за відсутності учасників справи.

Дослідивши письмові докази у справі у їх сукупності, всебічно та повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню, враховуючи наступне.

Судом встановлено, що позивач проходив військову службу, є особою з інвалідністю ІІ групи, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 23.02.2015 року має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни (а.с.7).

Позивачу, як особі з інвалідністю ІІ групи внаслідок війни, було виплачено у 2020 році одноразову грошову допомогу до 5 травня в розмірі 3640,00 грн., що підтверджується довідкою Управління соціального захисту населення адміністрації Основ`янського району Харківської міської ради № 3045 від 12.07.2021 року (а.с. 10).

Позивач, не погодившись щодо виплати йому грошової допомоги в меншому розмірі, ніж передбачено законодавством звернувся до суду з цим позовом.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, звертаючись до суду з позовом, позивач зазначав, що він є інвалідом війни і відповідно до ст. 13 Закону № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» має право на виплату щорічно до 5 травня разової грошової допомоги. В квітні 2020 року він отримав щорічну одноразову виплату до 5 травня у розмірі, що дорівнює розміру, встановленому для осіб з інвалідністю внаслідок війни другої групи, визначеному Постановою Кабінету Міністрів України №112 від 19 лютого 2020 року - 3 460,00 грн., тоді як розмір такої допомоги мав становити вісім мінімальних пенсій за віком.

Законом України від 25.12.1998 №367-XIV «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Закон №367-XIV) статтю 12 Закону №3551-XII доповнено частиною такого змісту: «Щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірі п`ять мінімальних пенсій за віком».

Надалі пунктом 20 розділу ІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» Закону України від 28.12.2007 №107-VI «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», ці норми статей 12 та 13 Закону №367-XIV викладено у новій редакції, за змістом якої разова грошова допомога учасникам бойових дій та інвалідам війни до 5 травня виплачується щорічно у розмірі, який визначається Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України. Однак, рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 №10-рп/2008 у справі №1-28/2008 вказані зміни визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).

Разом з тим, Законом України від 28.12.2014 №79-VIII «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» розділ VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України було доповнено пунктом 26 (далі -Закон №79-VIII), яким установлено, що норми і положення, зокрема, статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Рішенням Конституційного Суду України від 27.02.2020 №3-р/2020 у справі №1-247/2018 (3393/18) визнано неконституційним окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Статтею 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

З огляду на викладене позивач вважав, що йому було заподіяно матеріальну шкоду у вигляді упущеної вигоди, що становить 9 464,00 грн., а також моральну шкоду в розмірі 89 790,00 грн.

Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

В чч. 1 та 2 ст. 22 ЦК України закріплено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має паво на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням чи пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила чи мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки) та 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода).

В даному випадку визнано неконституційним окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у визначеній частині.

Доводи позивача полягають в тому, що він не оскаржує розмір грошової допомоги та порядок її виплати, а спірним є лише право позивача на відшкодування заподіяної матеріальної шкоди, яку йому завдано внаслідок застосування до нього неконституційних норм законодавства в частині визначення розміру грошової допомоги.

У пункті 1 частини першої статті 19 КАС України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Публічно-правовий характер спору визначається тим, що вказані суб`єкти наділені владно-управлінськими повноваженнями у сфері реалізації публічного інтересу.

Характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їх виникнення - публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов`язках їх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов`язаних з реалізацією публічної влади.

Публічно-правовим вважається також спір, який виник з позовних вимог, що ґрунтуються на нормах публічного права, де держава в особі відповідних органів виступає щодо громадянина не як рівноправна сторона у правовідносинах, а як носій суверенної влади, який може вказувати або забороняти особі певну поведінку, надавати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

В постанові Верховного Суду в складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 вересня 2022 року (справа №552/741/22) міститься правовий висновок, згідно до якого судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства - цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.

Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Тобто, в порядку цивільного судочинства розглядаються справи, що виникають із приватноправових відносин.

Намагання позивача перевести цей спір в площину деліктних правовідносин та обраний позивачем спосіб захисту порушеного права шляхом стягнення коштів на відшкодування майнової шкоди та обґрунтовування позовних вимог у спосіб, притаманний спорам про відшкодування шкоди з наведенням відповідного нормативного регулювання, не змінює суті спірних правовідносин, що виникли між сторонами в цій справі, і підстави їх виникнення, а отже не робить цей спір спором про відшкодування шкоди.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 10 червня 2021 року в справі № 400/4436/20(адміністративне провадження № К/9901/5280/21) вказано, що позивач у позовній заяві зазначив, що майнова шкода була йому завдана законом, який було визнано неконституційним, у розмірі 17 150,00 грн. у вигляді недоотриманої щорічної разової грошової допомоги до 5 травня як учаснику бойових дій у 2017, 2018 та 2019 роках, який він би реально міг одержати, якби окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України не діяло на момент виплати йому цієї щорічної разової грошової допомоги. […] Отже, предметом спору є стягнення збитків у вигляді недоотриманої частини щорічної разової грошової допомоги до 5 травня, які мали бути нараховані та виплачені позивачу в 2017, 2018 та 2019 роках як учаснику бойових дій. З огляду на вказане можна зробити висновок, що спір, який виник між сторонами у справі, стосується права позивача на отримання соціальної виплати - щорічної разової грошової допомоги до 5 травня як учаснику бойових дій. Спори щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання соціальних виплат, є публічно-правовими, виникли з публічно-правових відносин за участю органу державної влади як суб`єкта владних повноважень, тому повинні розглядатися у порядку адміністративного судочинства. Схожі за своєю суттю висновки та підходи до вирішення питання юрисдикції застосувала Велика Палата Верховного Суду в справах №757/63985/16 (постанова від 4 березня 2020 року), №520/17342/18 (постанова від 9 лютого 2021 року), №686/23445/17 (постанова від 5 червня 2019 року)».

Частина перша статті 1167 ЦК України встановлює загальне правило, відповідно до якого відповідальність за заподіяння моральної шкоди настає за наявності загальної підстави - наявності моральної (немайнової) шкоди, а також за наявності всіх основних умов відповідальності, а саме: неправомірної поведінки, причинного зв`язку та вини заподіювача. Однак вирішення цієї вимоги залежить від встановлення всіх зазначених умов відповідальності, а тому висновок щодо обґрунтованості вказаної вимоги є передчасним.

Таким чином, даний ний спір є публічно-правовим, а отже не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Щодо вимог позивача щодо належності відповідачів та порядку стягнення завданої шкоди, суд зазначає наступне.

Так, відповідальність держави за зобов`язаннями визначено у Главі 11 ЦК України та ст.ст.1173-1175 ЦК України.

Згідно зі статтею 1175 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі в результаті прийняття органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування нормативно-правового акта, що був визнаний незаконним і скасований, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини посадових і службових осіб цих органів.

Аналіз указаних вище норм свідчить про те, що положення ст. 1175 ЦК України підлягають застосуванню тільки у випадках, коли нормативно-правовий акт органу державної влади визнається незаконним і скасовується. У випадках, коли закони чи інші нормативно-правові акти або їх окремі положення визнаються Конституційним Судом України неконституційними та у зв`язку з цим втрачають чинність, вказана норма не підлягає застосуванню.

Посилання позивача на положення ст. 1175 ЦК України є безпідставним, оскільки вказана норма встановлює, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі в результаті прийняття органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування нормативно-правового акта, що був визнаний незаконним і скасований, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини посадових і службових осіб цих органів.

Таким чином, вказана норма права не поширюється на спірні правовідносини, оскільки вона врегульовує відшкодування шкоди, завданої нормативно-правовим актом, що був визнаний незаконним і скасований, а не законом, визнаним неконституційним.

Так, стаття 22 ЦК України передбачає можливість відшкодування збитків особі у результаті порушення її цивільного права. Як визначено частиною другою означеної статті збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода).

Отже, збитки це грошова оцінка шкоди, яка має місце у разі неможливості відшкодування шкоди в натурі, і стаття 22 ЦК України практично визначає лише такий спосіб захисту, як відшкодування збитків у результаті порушення саме цивільного права особи, тоді як предметом даного спору є відшкодування шкоди у вигляді недоотриманої щорічної грошової допомоги до 5 травня, виплачуваної учасникам бойових дій.

Разом з цим суд зазначає, що такі виплати не можна вважати збитками у розумінніст.22 ЦК України.

Суми виплати, заявлені позивачем («недоплачена сума коштів» щорічної грошової допомоги до 5 травня), не підпадають під визначення збитків у статті 22 ЦК України та не можуть бути відшкодовані в порядку статті 25 Бюджетного кодексу України за рахунок коштів державного бюджету.

Відшкодування збитків та виплата щорічної грошової допомоги до 5 травня відносяться до різних сфер правового регулювання. При цьомуч. 2 ст. 1 ЦК України встановлює правило, згідно з яким до майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом. А тому норми статті 1175 Цивільного кодексу України навіть за аналогією закону застосуванню не підлягають.

При вирішенні спору суд також враховує висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №242/4741/16-ц, в якій, крім іншого, зазначено, що держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого заподіяну шкоду.

Згідно з пунктом 1 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.04.2015 №215 (Положення №215), Державна казначейська служба України (Казначейство) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів і який реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів.

Тобто, Державна казначейська служба України є суб`єктом владних повноважень та здійснює публічно-владні управлінські функції у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів.

Відповідно до підпункту 3 пункту 4 вказаного вище Положення №215 Казначейство відповідно до покладених на нього завдань та в установленому законодавством порядку здійснює безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів або боржників на підставі рішення суду.

Поряд з цим, Міністерство юстиції України є центральним органом виконавчої влади , діє та керується у своїй діяльності Положенням про Міністерство юстиції України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.07.2014 № 228 зі змінами від 06.05.2020 року № 380, в якому закріплені основні завдання та повноваження.

Згідно з пунктом 4 Положення № 288 , Міністерство юстиції бере участь у справах, діє в судах України від імені та в інтересах держави у випадках передбачених законом.

Відповідно до Положення № 288 Міністерство юстиції має повноваження здійснювати представництво держави виключно під час урегулювання спорів, які розглядаються в закордонних юрисдикційних органах справ за участю іноземного суб`єкта та України, в Європейському суді з прав людини під час розгляду справ про порушення Україною Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також в судах України у спорах про відшкодування збитків, завданих Державному бюджету України внаслідок виплати відшкодування за рішеннями Європейського суду з прав людини.

Так, Державна казначейська служба України та Міністерство юстиції України, виконуючи свої повноваження, не здійснювали будь-яких протиправних дій відносно позивача, його прав та охоронюваних законом інтересів не порушували.

У даному випадку відсутні підстави вважати, що позивачу заподіяні збитки при виплаті щорічної грошової допомоги до 5 травня внаслідок прийняття акта (пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України), який визнаний неконституційним.

В свою чергу, суд зазначає, що порядок оскарження дій суб`єктом владних повноважень, в тому числі у разі незгоди позивача з розміром щорічної грошової допомоги до 5 травня, визначений Кодексом адміністративного судочинства.

Відповідно до ч.1 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно з ч.3 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Частиною 6 статті 81 ЦПК України встановлено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Позивачем не надано належних, достатніх та допустимих доказів в обґрунтування заподіяння шкоди неправомірними діями відповідачів. За таких обставин, правові підстави для задоволення позову про стягнення на користь позивача шляхом списання з рахунку Державної казначейської служби України шкоди, завданої актом, що визнаний неконституційним, відсутні.

Як визначено у ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.

Оскільки суд вирішив в позові відмовити, то питання відшкодування судового збору судом не вирішується. Доказів щодо понесення інших судових витрат відповідачами не надано.

Враховуючи викладене, керуючись ст. 13 Закону України № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», ст. ст. 16, 19, 22, 1167, 1173-1175 Цивільного кодексу України, ст. ст. 12, 13, 76, 77, 78, 81, 133-141, 263-265, 267, 273, 354, 355, п.п. 15.5 п. 15 Розділу ХІІІ Перехідні положення Цивільного процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

В позові ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Міністерства юстиції України та Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди - відмовити.

Позивач: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Відповідач-1: Держава Україна в особі Міністерства юстиції України, вул. Архітектора Городецького, буд. 13, м. Київ, 01001, код ЄДРПОУ 00015622.

Відповідач-2: Держава Україна в особі Державної казначейської служби України, вул.. Бастіонна, буд. 6, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ 37567646.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційні скарги на рішення подаються учасниками справи до Київського апеляційного суду через Печерський районний суд м. Києва, а з початку функціонування Єдиної інформаційно-телекомунікаційної системи безпосередньо до апеляційного суду, матеріали справи витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності Цивільним процесуальним кодексом України в редакції від 15.12.2017 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст судового рішення складений та підписаний 15.01.2024 року.

Суддя І.В. Григоренко