Ухвала суду № 133897420, 06.02.2026, Миколаївський районний суд Львівської області

Провадження №2/447/720/26 Справа №447/387/26

У Х В А Л А

про передання за підсудністю

06.02.2026 м. Миколаїв

Миколаївський районний суд Львівської області у складі головуючого судді Джуса Р.В., вивчивши позовну заяву ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: регіональний сервісний центр ГСЦ МВС у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях, про визнання права власності,

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до Миколаївського районного суду Львівської області з позовом до АТ КБ "ПриватБанк" за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог: регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях про визнання права власності, в якому просить визнати за ним право власності на транспортний засіб "KIA SPORTAGE", номер кузова НОМЕР_1 , посилаючись на те, що регіональним сервісним центром ГСЦ МВС у Львівській області, Івано-Франківській та Закарпатській областях йому було відмовлено у перереєстрації даного транспортного засобу, оскільки попередній власник транспортного засобу - АТ КБ "Приватбанк" перебуває в Єдиному реєстрі боржників, а отже проведення перереєстрації є неможливим.

Ознайомившись зі змістом позовної заяви та доданими до неї документами, суд приходить до висновку, що справа не підсудна Миколаївському районному суду Львівської області і має бути передана на розгляд Печерського районного суду м. Києва, з огляду на наступне.

За правилами ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Однією із умов реалізації права особи на пред`явлення позовної заяви є дотримання вимог підсудності.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Поняття "суд, встановлений законом" включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Цивільна юрисдикція - це визначена законом сукупність повноважень судів щодо розгляду цивільних справ, віднесених до їх компетенції (стаття 19 ЦПК).

Підсудність визначає коло цивільних справ у спорах, вирішення яких належить до повноважень конкретного суду першої інстанції (статті 26-30 ЦПК).

Так, відповідно до ч.2 ст.27 ЦПК України, Позови до юридичних осіб пред`являються в суд за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Згідно ч.5 ст.28 ЦПК України, позови про захист прав споживачів можуть пред`являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування споживача або за місцем заподіяння шкоди чи виконання договору.

За змістом позовної заяви, ОСОБА_1 , в порядку ст.22 Закону України "Про захист прав споживачів", ст.ст.328, 392, 627, 806 ЦК України, просить визнати право власності на спірний автомобіль, оскільки ним перед АТ КБ "ПриватБанк" було здійснене повне виконання зобов`язань за договором фінансового лізингу від 23.09.2019 року.

Відповідно до ст.21 Закону України "Про захист прав споживачів", крім інших випадків порушень прав споживачів, які можуть бути встановлені та доведені виходячи з відповідних положень законодавства у сфері захисту прав споживачів, вважається, що для цілей застосування цього Закону та пов`язаного з ним законодавства про захист прав споживачів права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо: 1) при реалізації продукції будь-яким чином порушується право споживача на свободу вибору продукції; 2) при реалізації продукції будь-яким чином порушується свобода волевиявлення споживача та/або висловлене ним волевиявлення; 3) при наданні послуги, від якої споживач не може відмовитись, а одержати може лише в одного виконавця, виконавець нав`язує такі умови одержання послуги, які ставлять споживача у нерівне становище порівняно з іншими споживачами та/або виконавцями, не надають споживачеві однакових гарантій відшкодування шкоди, завданої невиконанням (неналежним виконанням) сторонами умов договору; 4) порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач; 5) будь-яким чином (крім випадків, передбачених законом) обмежується право споживача на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про відповідну продукцію; 6) споживачу реалізовано продукцію, яка є небезпечною, неналежної якості, фальсифікованою; 7) ціну продукції визначено неналежним чином; 8) документи, які підтверджують виконання договору, учасником якого є споживач, своєчасно не передано (надано) споживачу.

Правилами п.22 ст.1 Закону України "Про захист прав споживачів" визначено, що споживач - це фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Як дійшов висновку Пленум Верховного Суду України в п.6 постанові №5 від 12.04.1996 "Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів", позовна заява про захист прав споживача повинна містити відомості: про те, яке право споживача порушено; коли і в чому це виявилося; про способи захисту, які належить вжити суду; про розмір сум, щодо яких заявлено вимоги, з відповідними розрахунками і обґрунтуванням; про докази, що підтверджують позов. До заяви повинні бути додані необхідні документи - залежно від заявлених вимог (наприклад, договір, квитанція-замовлення, квитанція-зобов`язання, транспортна чи інша накладна, чек, касовий ордер).

Водночас позивачем не обґрунтовано позовних вимог у відповідності до норм Закону України "Про захист прав споживачів" шляхом визначення, яке його право як споживача було порушено у відповідності до ст.21 Закону України "Про захист прав споживачів",

Застосування Закону України "Про захист прав споживачів" до даних правовідносин можливе лише в тому разі, якщо предметом і підставою позову є питання надання інформації споживачеві про умови, процедури виконання договору, та інше, тобто ті, які передують укладенню договору. Після укладення договору між сторонами виникають інші правовідносини, які регулюються відповідними Законами (Цивільний кодекс України, Закон України "Про банки та банківську діяльність", Закон України "Про фінансовий лізинг", тощо).

Закон України "Про захист прав споживачів" регулює відносини, які виникають між споживачами і виробниками, виконавцями, продавцями під час продажу товарів (виконанні робіт, наданні послуг), встановлює права споживачів на придбання товарів (робіт, послуг) належної якості та безпечних для життя і здоров`я, а також визначає механізм захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

У вказаному законі прописана процедура укладання договору, яка включає питання щодо надання інформації споживачеві один про одного та щодо умов договору: про надання послуг з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах, винагороди товариства, порядок розподілу товару, тощо. А у разі ненадання зазначеної інформації суб`єкт господарювання, який повинен її надати, несе відповідальність, установлену статтями 15 і 23 цього Закону.

Відтак права особи як споживача охоплюються і мають місце на стадії придбання, замовлення, використання або реалізації наміру придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, а коли така продукція вже придбана, замовлена або використовується, то діють правила і норми відповідних договірних правовідносин.

Разом з тим, жодна з перелічених у ст.4 Закону України "Про захист прав споживача" підстав, які дають право особі захистити порушене право споживача, не пов`язані з предметом пред`явленого до суду позову.

Зі змісту заявлених вимог та суб`єктного складу сторін вбачається, що предметом позову є визнання права власності на автомобіль у зв`язку із виконанням позивачем умов договору фінансового лізингу №LV4BA-00000170 від 23.09.2019 року. Позивач є лізингоодержувачем за договором фінансового лізингу №LV4BA-00000170 від 23.09.2019 року, та відповідач АТ КБ "ПриватБанк" - лізингодавцем.

Водночас зі змісту позовної заяви не вбачається наявність спору між сторонами чи порушення прав позивача щодо виконання договору лізингу. Згідно позовної заяви та доданих документів договір фінансового лізингу був укладений і повністю виконаний позивачем та АТ КБ "Приватбанк".

Також, з доводів позовної заяви та долучених до неї документів вбачається, що сторонами виконані умови договору лізингу, та позивач не може зареєструвати право власності на предмет лізингу за обставин, що не стосуються договору лізингу між сторонами, тобто в основу заявлених позовних вимог щодо порушеного права позивача покладено обставини, що виходять за межі договору лізингу, відтак дані правовідносини на переконання суду не регулюються законодавством про захист прав споживачів.

Враховуючи, що позовна вимога про визнання права власності на автомобіль у зв`язку із виконанням умов договору фінансового лізингу ставиться лізингоодержувачем, на вказаний спір не поширюється дія положень Закону України "Про захист прав споживачів", а тому позивач, на думку суду, не має процесуальних підстав для подання даного позову за зареєстрованим місцем свого проживання чи перебування.

Таким чином, пред`явлений позивачем позов про визнання права власності на автомобіль не є позовом про захист прав споживача, у зв`язку з чим підсудність даної справи має визначатися відповідно до ч.2 ст.27 ЦПК України, тобто за місцезнаходженням відповідача.

Як вбачається зі змісту пред`явленого позову АТ КБ "ПриватБанк" знаходиться за адресою: 01001, м.Київ, вул. Грушевського, буд.1д, що за адміністративно-територіальним поділом м.Києва належить до території Печерського району міста Києва.

Відповідно до ч.9 ст.187 ЦПК України, якщо за результатами отриманої судом інформації буде встановлено, що справа не підсудна цьому суду, суд передає справу за підсудністю в порядку, встановленому статтею 31 цього Кодексу.

Згідно із п.1 ч.1 ст.31ЦПК України суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо, зокрема, справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.

Недотримання правил територіальної юрисдикції (підсудності) є порушенням процесуального закону, який є підставою для скасування рішення з направленням справи на розгляд за встановленою законом підсудністю (ч.1 ст. 378 ЦПК України).

З огляду на викладене, беручи до уваги предмет позову, обраний позивачем спосіб захисту, враховуючи відомості про місцезнаходження відповідача, суд вбачає фактичні та правові підстави для передачі цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до АТ КБ "ПриватБанк", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета позову - регіональний сервісний центр ГСЦ МВС у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях про визнання права власності, за підсудністю до Печерського районного суду м.Києва, до територіальної юрисдикції якого вона належить.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 27, 31, 187 ЦПК України,

постановив:

Цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог регіональний сервісний центр ГСЦ МВС у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях, про визнання права власності - передати на розгляд до Печерського районного суду м.Києва (01001, м.Київ, вул.Володимирська, 15).

Ухвала суду може бути оскаржена до Львівського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення та підписання суддею.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Суддя Роман ДЖУС