Рішення № 13386030, 19.08.2010, Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області

Справа № 2-1701/10

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 серпня 2010 року м. Хмельницький

Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області в складі:

головуючого - судді Піндрака О.О.,

при секретарі Власенко Н.О.,

з участю: представника позивача Шевчук О.В.,

відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Хмельницькому справу за позовом Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у місті Севастополі до ОСОБА_2 про відшкодування сум страхових виплат у порядку регресу,

встановив:

Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у місті Севастополі звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 про відшкодування сум страхових виплат у порядку регресу, просить стягнути з відповідача на користь управління грошову суму у розмірі 77422 грн. 17 коп., як заборгованість станом на травень 2008 року. На обґрунтування вимог позивач вказав, що 08 вересня 2006 року на автошляху Ульяновка - Миколаїв близько 08 год. 30 хв. відбулось зіткнення автомобілів SCANIA R-124G, державний номер НОМЕР_2 (водій ОСОБА_4) та "Фольксваген Пасат", державний номер НОМЕР_1 (водій ОСОБА_2.), в результаті якого ОСОБА_4 від отриманих травм загинув на місці. Цей випадок спеціальною комісією з розслідування визнано виробничим, тобто страховим. Згідно з актами розслідування нещасного випадку ОСОБА_2 порушив ст. 14 Закону України "Про дорожній рух" та п.п. 10.1 та 11.3 Правил дорожнього руху України". У зв'язку із загибеллю потерпілого управлінням сім'ї потерпілого станом на травень місяць 2008 року були сплачені страхові виплати (з урахуванням індексації грошових коштів) у розмірі 77422 грн. 17 коп.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав.

Відповідач в судовому засіданні проти позову заперечив, посилаючись на те, що він не є винуватцем вказаної дорожньо-транспортної пригоди, а тому не повинен відшкодовувати позивачу виплачені ним сім'ї потерпілого кошти.

Заслухавши учасників процесу, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов задоволенню не підлягає, виходячи із наступних підстав.

Судом встановлено, що 08 вересня 2006 року близько 08 год. 30 хв. ОСОБА_4, керуючи автомобілем SCANIA R-124G, державний номерний знак НОМЕР_2, рухався по автошляху Ульянівка - Миколаїв, де біля відмітки 53 км + 400 м зіткнувся з легковим автомобілем "Фольксваген Пасат", державний номерний знак НОМЕР_1, який під керуванням ОСОБА_2 рухався в зустрічному напрямку, внаслідок чого автомобіль SCANIA R-124G пересік осьову лінію, протилежну смугу руху, металеве огородження дороги і, зіткнувшись з деревом, що проростало в кюветі, виїхав на примикаюче до автодороги поле, а автомобіль "Фольксваген Пасат", пересікши протилежну смугу руху, зупинився на узбіччі. Від отриманих травм водій ОСОБА_4 загинув на місці.

На час дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_4 перебував у трудових відносинах з МПП "Связьмонтаж" (код ЄДРПОУ 23012030 Ленінської районної державної адміністрації у м. Севастополі). Комісією з розслідування нещасного випадку цей випадок визнано виробничим (страховим), складено та затверджено акт розслідування нещасного випадку за формою Н-5 та акт № 1 про нещасний випадок, пов'язаний з виробництвом за формою Н-1. У зв'язку із загибеллю потерпілого Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у місті Севастополі провело виплату одноразової та щомісячної грошової суми сім'ї потерпілого: дружині ОСОБА_5 та сину ОСОБА_6, у зв'язку з втратою годувальника, в розмірі 77422 грн. 17 коп.

Ці обставини підтверджуються: актом розслідування нещасного випадку за формою Н-5; актом № 1 про нещасний випадок, пов'язаний з виробництвом за формою Н-1; довідкою про виплату одноразової та щомісячної грошової суми у випадку втрати годувальника.

Згідно з ч. 2 ст. 1187 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) ш кода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до ч. 1 ст.1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Позивачем не надано суду доказів вини ОСОБА_2 у вищезазначеній дорожньо-транспортній пригоді.

Крім того, статтею 1191 ЦК України передбачено право регресу особи у разі, якщо вона відшкодувала потерпілому шкоду, заподіяну іншою особою в рамках деліктних правовідносин між нею та потерпілим.

Ця норма, яка знаходиться в главі 82 ЦК України і регулює правовідносини щодо відшкодування шкоди, передбачає право регресу особи в разі, якщо вона відшкодувала потерпілому шкоду, завдану іншою особою в рамках деліктних правовідносин між нею та потерпілим.

Однак правовідносини, пов'язані зі страхуванням різних видів, регулюються нормами глави 67 ЦК України.

Предметом договору страхування можуть бути будь-які майнові інтереси, які не суперечать правовим нормам, загальним засадам цивільного законодавства та моральним засадам суспільства, а також повинні стосуватися особи, майна або відповідальності і мають обумовлюватися можливістю настання певної події, на випадок якої провадиться страхування і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання.

За загальними правилами страхування страховик має право вимоги до особи, відповідальної за завдані збитки, лише в разі виплати страхового відшкодування за договором майнового страхування; в разі проведення страхових виплат за договором особистого страхування (життя, здоров'я, працездатності, пенсійного забезпечення) страховик не має права вимоги до особи, відповідальної за заподіяння шкоди.

Законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування).

Тобто, в разі проведення страхових виплат за договором особистого страхування (життя, здоров'я, працездатності, пенсійного забезпечення) таке право вимоги страховика до особи, відповідальної за заподіяння шкоди, не передбачено.

Законом України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" № 1105-ХІУ від 23 вересня 1999 року (далі - Закон № 1105-ХІУ) визначено правову основу, економічний механізм та організаційну структуру загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які призвели до втрати працездатності або загибелі застрахованих на виробництві.

Одним із основних принципів страхування від нещасного випадку є обов'язковість страхування від нещасного випадку осіб, які працюють на умовах трудового договору (контракту) та інших підставах, а також цільове використання коштів страхування від нещасного випадку.

Отже, страхування від нещасного випадку на виробництві є обов'язковим особистим страхуванням.

Крім того, Закон № 1105-ХІV поширюється на застрахованих осіб, страхувальників та страховика.

Проте, цим законом не врегульований правовий механізм відносин Фонду як страховика з іншими особами, відповідальними за шкоду, заподіяну життю та здоров'ю застрахованої особи. Тому до таких правовідносин мають застосовуватись загальні положення ЦК України.

Враховуючи, що ні Закон № 1105-ХІV, ні норми глави 67 ЦК України не передбачають право страховика, який сплатив страхове відшкодування потерпілій особі, застрахованій за договором загальнообов'язкового державного соціального страхування згідно із Законом № 1105-ХІV, на звернення з вимогою до винної особи про відшкодування сплачених застрахованому страхових сум, то Фонд соціального страхування, як страховик за обов'язковим особистим страхуванням, не має права вимоги до особи, відповідальної за заподіяну потерпілому шкоди.

За вищенаведених обставин суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Керуючись ст.ст. 116, 1187, 1191 ЦК України, главами 67, 82 ЦК України, Законом України "Про загальнообовязкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" № 1105-XIV від 23.09.1999 р. (із наступними змінами), ст.ст. 10, 11, 60, 212-215 ЦПК України, суд

вирішив:

Управлінню виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у місті Севастополі в позові до ОСОБА_2 про відшкодування сум страхових виплат у порядку регресу - відмовити.

На рішення через суд першої інстанції, який його ухвалив, може бути подана апеляційна скарга протягом десяти днів з дня проголошення рішення, а особою, без участі якої проголошено рішення - протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Суддя:

Справа № 2-1701/10

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(вступна та резолютивна частини)

19 серпня 2010 року м. Хмельницький

Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області в складі:

головуючого - судді Піндрака О.О.,

при секретарі Власенко Н.О.,

з участю: представника позивача Шевчук О.В.,

відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Хмельницькому справу за позовом Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у місті Севастополі до ОСОБА_2 про відшкодування сум страхових виплат у порядку регресу,

вирішив:

Управлінню виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у місті Севастополі в позові до ОСОБА_2 про відшкодування сум страхових виплат у порядку регресу - відмовити.

На рішення через суд першої інстанції, який його ухвалив, може бути подана апеляційна скарга протягом десяти днів з дня проголошення рішення, а особою, без участі якої проголошено рішення - протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Суддя: