Вирок № 133822689, 03.02.2026, Дубровицький районний суд Рівненської області

Справа №949/78/26

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 лютого 2026 року Дубровицький районний суд Рівненської області у складі:

головуючого - судді ОСОБА_1 ,

при секретарі судових засідань ОСОБА_2 ,

за участю:

прокурора ОСОБА_3 ,

обвинуваченого ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дубровиця кримінальне провадження, внесене в Єдиний реєстр досудових розслідувань за № 12025181110000282 від 09 жовтня 2025 року по обвинуваченню:

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с. Велюнь, Дубровицького району, Рівненської області, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , з середньою освітою, монтера колії Первинної Профспілкової Організації Рівненської колійно-машинної станції №123 Львівської залізниці, неодруженого, раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 369 Кримінального кодексу України,

В С Т А Н О В И В:

Згідно обвинувального акту, 08 жовтня 2025 року приблизно о 18 год. ОСОБА_4 , керуючи технічно несправним мотоциклом марки «Boxer», незареєстрованим в Україні в установленому порядку, рухаючись по вул. Лугова в с. Загребля Сарненського району Рівненської області без мотошолома, не мав при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії та полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, чим порушив п.п. 2.1-а, 2.1-б, 9.2-б, 9.9 ПДР України, за що передбачена адміністративна відповідальність, відповідно до ч. 5 ст. 121, ч. 6 ст. 121, ст. 125, ч. 1 ст. 126, КУпАП. Дані адміністративні правопорушення було виявлено інспектором СРПП ВП №1 Сарненського РВП ГУНП в Рівненській області майором поліції ОСОБА_5 та інспектором СРПП ВП №1 Сарненського РВП ГУНП в Рівненській області старшим лейтенантом поліції ОСОБА_6 .

Під час зупинки транспортного засобу водію ОСОБА_4 було роз`яснено причину зупинки та встановлено, що останній перебував у стані алкогольного сп`яніння, тому останньому було запропоновано пройти освідування на приладі «Драгер», на що ОСОБА_4 відмовився, на пропозицію пройти освідування в медичному закладі також відмовився, чим грубо порушив вимоги ПДР України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306, зокрема: п. 2.5 водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, тим самим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП.

У подальшому, ОСОБА_4 , перебуваючи біля службового автомобіля Національної поліції України марки «Renault Duster», реєстраційний номер НОМЕР_1 , який знаходився по вулиці Луговій в с. Загребля Сарненського району Рівненської області, під час оформлення службовими особами відділення поліції №1 Сарненського РВП ГУНП в Рівненській області адміністративних матеріалів про порушення ним ПДР України, висловив поліцейським, а саме: інспектору СРПП ОСОБА_5 та інспектору СРПП ОСОБА_6 , пропозицію надати їм неправомірну вигоду за те, щоб вони, як службові особи, з використанням наданої їм влади та службового становища, не складали протокол про адміністративне правопорушення і не притягували його до адміністративної відповідальності за порушення ПДР України. У відповідь ОСОБА_5 пояснив та попередив ОСОБА_4 про те, що за пропозицію та надання неправомірної вигоди службовій особі передбачена кримінальна відповідальність. Незважаючи на неодноразові попередження про кримінальну відповідальність, переслідуючи корисливу мету ухилення від відповідальності за порушення правил дорожнього руху, ОСОБА_4 продовжував вчиняти дії, направлені на пропозицію надати неправомірну вигоду.

Після складання адміністративних матеріалів, ОСОБА_4 пішов в невідомому напрямку, однак приблизно через 10 хвилин повернувся до працівників поліції, які все ще знаходилися та тому ж місці, та на втілення своїх злочинних дій, направлених на пропозицію службовій особі надати неправомірну вигоду, з метою переконання в тому, що неправомірна вигода безперешкодно буде прийнята вказаним працівником поліції і що він її не відхилить, поклав на водійське сидіння у службовому автомобілі поліції грошові кошти в сумі 4500 (чотири тисячі п`ятсот) гривень, надавши тим самим вказаним працівникам поліції, які перебували на службі, неправомірну вигоду за не вчинення відносно нього дій з використанням наданої поліцейським влади та службового становища, а саме нескладання адміністративних матеріалів.

Працівники поліції негайно повідомили на лінію «102» про корупційні дії ОСОБА_4 з метою документування протиправних дій, на виконання вимог ст. ст. 22, 24 Закону України «Про запобігання корупції».

Таким чином, ОСОБА_4 обвинувачується у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 369 КК України, тобто в пропозиції та наданні неправомірної вигоди службовій особі за вчинення чи невчинення службовою особою в інтересах того, хто пропонує та надає таку вигоду, чи в інтересах третьої особи будь-якої дії з використанням наданої їй влади чи службового становища.

У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 свою вину у скоєнні кримінального правопорушення визнав повністю, зазначивши, що обставини та мотиви вчинення правопорушення, які зазначені в обвинувальному акті, повністю відповідають дійсності. У скоєному щиро розкаявся.

Прокурор ОСОБА_3 у судовому засіданні заявив клопотання, в якому просить розглянути кримінальне провадження не досліджуючи докази щодо тих обставин, які не оспорюються, оскільки обвинувачений ОСОБА_4 вину у вчиненому кримінальному правопорушенні визнає повністю.

Просив визнати ОСОБА_4 винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 369 КК України та призначити йому покарання у виді штрафу у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та застосувати спеціальну конфіскацію до грошових коштів обвинуваченого.

Оскільки обвинувачений ОСОБА_4 повністю визнав свою вину у скоєнні кримінального правопорушення, підтвердивши викладене в обвинувальному акті та фактичні обставини ніким з учасників судового провадження не оспорюються, відсутні заперечення та сумніви у добровільності його позиції, суд, з`ясувавши думку учасників судового процесу, роз`яснив сторонам кримінального провадження вимоги ч. 3 ст. 349 КПК України і наслідки обмеження обсягу дослідження доказів, за згодою учасників судового процесу, визнав недоцільним дослідження інших доказів, крім письмових доказів по справі, що характеризують особу обвинуваченого. Обвинуваченому роз`яснено, що в даному випадку він позбавляється права оскаржувати в апеляційному порядку фактичні обставини справи, встановлені доказами, які судом не були досліджені. До таких фактичних обставин відносяться дата, час, місце, спосіб вчинення кримінального правопорушення, винуватість у вчиненні кримінального правопорушення та його мотиви, а також інші обставини, які визнані учасниками судового провадження та ними не оспорюються.

Суд враховує, що відповідно до рішення Європейського Суду з прав людини від 27 лютого 1980 року (скарга № 6903/75) Девеер проти Бельгії (Deweer v. Belgium) держава та її судові органи зобов`язані забезпечити належну реалізацію права на справедливий суд під час розгляду кримінальних справ шляхом спрощеного та скороченого розгляду, і суд має перевірити, чи не був такий вибір зумовлений виключно бажанням завершити справу швидко, без участі повної судової процедури, чи бажанням бути обвинуваченим у вчиненні менш тяжких злочинів, або взагалі звільненням від покарання за окремими епізодами справи.

Проте, суд пересвідчився, що позиція учасників судового розгляду щодо розгляду справи у порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК України, є добровільною і не пов`язана з вищевказаними чинниками.

Отже, аналізуючи показання обвинуваченого, суд вважає, що винуватість ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення знайшла своє підтвердження у судовому засіданні під час судового розгляду. Так, останній надав показання стосовно обставин вчинення інкримінованого йому кримінального правопорушення, які повністю узгоджуються зі встановленими фактичними обставинами кримінального провадження, викладеними в обвинувальному акті і його дії органом досудового розслідування вірно кваліфіковані за ч. 1 ст. 369 КК України як пропозиція та надання неправомірної вигоди службовій особі за вчинення чи невчинення службовою особою в інтересах того, хто пропонує та надає таку вигоду, чи в інтересах третьої особи будь-якої дії з використанням наданої їй влади чи службового становища.

Відповідно до ст. 65 КК України та п. 1 Постанови Пленуму Верховного суду України № 7 від 24 жовтня 2003 року "Про практику призначення судами кримінального покарання" (з наступними змінами) (далі - Постанова №7), призначаючи покарання у кожному конкретному випадку суди зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом`якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів

Кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 369 КК України, згідно ст. 12 КК України класифікується, як нетяжкий злочин.

При призначенні покарання обвинуваченому суд враховує наступні обставини.

Характеризуючи особу обвинуваченого ОСОБА_4 , суд враховує те, що він раніше до кримінальної відповідальності не притягувався (а.п. 59), на обліку у лікаря нарколога та у лікаря психіатра не перебуває (а.п. 61), за місцем проживання характеризується позитивно (а.п. 58).

Обставинами, яка пом`якшують покарання ОСОБА_4 , згідно зі ст. 66 КК України, суд визнає щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення.

При цьому, суд враховує, що щире каяття характерне тим, що воно засновано на належній критичній оцінці особою своєї протиправної поведінки через визнання вини і готовність нести кримінальну відповідальність, тобто характеризує суб`єктивне ставлення винної особи до вчиненого злочину, яке виявляється в тому, що вона визнає свою провину, висловлює жаль з приводу вчиненого та бажання виправити ситуацію, що склалася.

Так, у судовому засіданні обвинувачений свою вину визнав у повному обсязі, у вчиненому щиро розкаявся та неодноразово, в ході судового розгляду висловлював жаль з приводу вчиненого, критично оцінив свої дії, зауважив на тому, що готовий нести відповідальність за вчинене, що також свідчить про те, що особа розуміє тяжкість наслідків від своїх дій та щиро кається, дійсно бажає виправити ситуацію, що склалася з його вини.

Водночас, обставин, які обтяжують покарання ОСОБА_4 , що передбачені ст. 67 КК України, судом не встановлено.

У пункті 4 вказаної вище Постанови №7, Верховний Суд України зазначив, що виходячи з того, що встановлення пом`якшувальних та обтяжуючих покарання обставин має значення для правильного його призначення, судам необхідно всебічно досліджувати матеріали справи щодо наявності таких обставин і наводити у вироку мотиви прийнятого рішення. При цьому таке рішення має бути повністю самостійним і не ставитись у залежність від наведених в обвинувальному висновку обставин, які пом`якшують чи обтяжують покарання. Суди, зокрема, можуть не визнати окремі з них такими, що пом`якшують чи обтяжують покарання, а також визнати такими обставинами ті, які не зазначено в обвинувальному висновку.

Разом з тим, наведений у ч. 1 ст. 67 КК України перелік обставин, що обтяжують покарання, є вичерпним, тому суд не вправі посилатись у вироку як на обтяжуючі і враховувати при призначенні покарання інші обставини, не передбачені цією статтею (п. 6 Постанови №7).

У п. 2 Постанови №7 зазначено, що відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 65 КК України суди повинні призначати покарання в межах, установлених санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин.

При цьому, відповідно до п. 1 Постанови №7, суди при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, мають суворо додержувати вимог ст. 65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.

Вказані роз`яснення узгоджуються і з положеннями ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою встановлено, що кожен при встановленні обґрунтованості будь-якого кримінального обвинувачення, висунутого проти нього, має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Згідно зі ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

У п. 113 рішення ЄСПЛ в справі "Коваль проти України" від 19 жовтня 2006 року суд наголосив, що "основна мета статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у рамках кримінального провадження забезпечити справедливий розгляд справи судом, який встановить обґрунтованість будь - якого кримінального обвинувачення".

У п. 33 рішення ЄСПЛ від 19 лютого 2009 року у справі "Христов проти України" суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

Одним з проявів верховенства права є положення про те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори. Справедливість - одна з основних засад права і є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права.

Тому, вирішуючи питання про призначення обвинуваченому ОСОБА_4 покарання, суд виходить із встановленої ст. 50 КК України його мети: кари, виправлення винної особи і запобігання вчиненню винним нових кримінальних правопорушень, заснованої на вимогах виваженості та справедливості, з урахуванням позиції Європейського суду з прав людини, відповідно до якої покарання як втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, - воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи) (справи "Бакланов проти росії" від 09 червня 2005 року, "Фрізен проти росії" від 24 березня 2005 року, "Ісмайлова проти росії" від 29 листопада 2007 року).

Тобто, суд має призначити покарання конкретній особі за конкретне кримінальне правопорушення, максимально індивідуалізуючи покарання з урахуванням справедливості відносно конкретної особи, яке має бути необхідним і достатнім для виправлення засуджених, а також для запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень (ч. 2 ст. 50 КК України).

Також суд враховує практику Касаційного кримінального суду Верховного Суду, викладену у постанові по справі №634/609/15-к від 01 лютого 2018 року, згідно якої поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

Підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання "може", "вправі"; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема "особа винного", "щире каяття" тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб`єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (ст.ст. 66, 67 КК України), визначенні "інших обставин справи", можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування ст. 75 КК України тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду і розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб`єкта.

Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема справа "Довженко проти України"), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.

Тому, дотримуючись принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, зважаючи на те, що головною метою покарання є виховання та соціальна реабілітація винного, враховуючи характеризуючі дані особи обвинуваченого, поведінку обвинуваченого після вчинення кримінального правопорушення, суд приходить висновку, що обвинуваченому слід призначити покарання в межах санкції ч. 1 ст. 369 КК України, за якою кваліфікуються його дії, а саме у виді штрафу, оскільки таке покарання є необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.

Крім того, таке покарання обвинуваченому, на думку суду, буде відповідати принципу пропорційності обмеження прав та легітимної мети покарання, який передбачений Європейською конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод та відповідатиме особі ОСОБА_4 .

Питання про речові докази суд вирішує відповідно до вимог ст. 100 КПК України.

Процесуальні витрати у кримінальному провадженні відсутні.

Запобіжний захід обвинуваченому ОСОБА_4 як під час досудового розслідування, так і в ході судового розгляду кримінального провадження не застосовувався, клопотання про обрання запобіжного заходу від сторони обвинувачення на розгляд суду не надходили.

Тому, підстав для обрання запобіжного заходу до набрання вироком законної сили у відношенні обвинуваченого ОСОБА_4 суд не вбачає.

Цивільний позов не заявлявся.

Разом з тим, відповідно до ч. 1 ст. 96-1 КК України спеціальна конфіскація полягає у примусовому безоплатному вилученні за рішенням суду у власність держави грошей, цінностей та іншого майна у випадках, визначених цим Кодексом, за умови вчинення умисного кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною цього Кодексу, за які передбачено основне покарання у виді позбавлення волі або штрафу понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а так само передбаченого частиною першою статті 150, статтею 154, частинами другою і третьою статті 159-1, частиною першою статті 190, статтею 192, частиною першою статей 204, 209-1, 210, частинами першою і другою статей 212, 212-1, частиною першою статей 222, 229, 239-1, 239-2, частиною другою статті 244, частиною першою статей 248, 249, частинами першою і другою статті 300, частиною першою статей 301, 302, 310, 311, 313, 318, 319, 362, статтею 363, частиною першою статей 363-1, 364-1, 365-2 цього Кодексу.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 96-2 КК України, спеціальна конфіскація застосовується у разі, якщо гроші, цінності та інше майно були предметом кримінального правопорушення, крім тих, що повертаються власнику (законному володільцю), а у разі, коли його не встановлено, - переходять у власність держави.

Враховуючи, що санкція інкримінованого обвинуваченому кримінального правопорушення - ч. 1 ст. 369 КК України - передбачає покарання у виді штрафу від однієї тисячі до чотирьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеження волі на строк від двох до чотирьох років, або позбавлення волі на той самий строк, суд вважає за необхідне відповідно до ст.ст. 96-1, 96-2 КК України застосувати до обвинуваченого заходи кримінально-правового характеру у вигляді спеціальної конфіскації, яка полягає у конфіскації у обвинуваченого у власність держави три грошові купюри номіналом 500 гривень кожна із серіями та номерами ГЛ0416353, ЕЖ3535531, ЗА3133824 та три грошові купюри номіналом 1000 гривень кожна із серіями та номерами АУ6468640, АД0910988, АБ8204105.

Крім цього, суд, вважає за необхідне зняти арешт з речових доказів по справі, виходячи з наступного.

Згідно з ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове позбавлення підозрюваного, обвинуваченого або осіб, які в силу закону несуть цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, а також юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, у разі якщо до такої юридичної особи може бути застосовано захід кримінально-правового характеру у вигляді конфіскації майна, можливості відчужувати певне його майно за ухвалою слідчого судді або суду до скасування арешту майна у встановленому цим Кодексом порядку. Відповідно до вимог цього Кодексу арешт майна може також передбачати заборону для особи, на майно якої накладено арешт, іншої особи, у володінні якої перебуває майно, розпоряджатися будь-яким чином таким майном та використовувати його.

Відповідно до ч. 4 ст. 174 КПК України, суд одночасно з ухваленням рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, 10 жовтня 2025 року ухвалою слідчого судді Дубровицького районного суду Рівненської області накладено арешт із забороною відчуження, розпорядження та користування до прийняття процесуального рішення у кримінальному провадженні на три грошові купюри номіналом 500 гривень кожна із серіями та номерами ГЛ0416353, ЕЖ3535531, ЗА3133824 та три грошові купюри номіналом 1000 гривень кожна із серіями та номерами АУ6468640, АД0910988, АБ8204105, які належать ОСОБА_4 .

У зв`язку з тим, що провадження по даній кримінальній справі закінчується, суд вважає, що відпала потреба в подальшому застосуванні арешту на зазначене майно, оскільки зняття вказаного обтяження не перешкоджає виконанню судового рішення в майбутньому.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 96-1, 96-2, 100, 174, 368, 370, 371, 373, 374, 394, 395, 615 КПК України, суд -

У Х В А Л И В:

ОСОБА_4 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 369 КК України і призначити йому покарання у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000 грн. (сімнадцять тисяч гривень).

(Реквізити для сплати штрафу: отримувач коштів - ГУК у Рівн.обл/Дубров.міс.тг/24060300, код ЄДРПОУ - 38012494, банк одержувача - Казначейство України (ЕАП), рахунок отримувача UA208999980313010115000017511, код класифікації доходів бюджету: 24060300).

Скасувати арешт, накладений на майно на підставі ухвали слідчого судді Дубровицького районного суду Рівненської області від 10 жовтня 2025 року.

На підставі ст.ст. 96-1, 96-2 КК України в порядку спеціальної конфіскації конфіскувати у власність держави: три грошові купюри номіналом 500 гривень кожна із серіями та номерами ГЛ0416353, ЕЖ3535531, ЗА3133824 та три грошові купюри номіналом 1000 гривень кожна із серіями та номерами АУ6468640, АД0910988, АБ8204105, які передані на відповідальне зберігання в сховище АТ КБ "Приватбанк", що за адресою: м. Рівне, вул. Грушевського, 42А.

Речові докази:

- 2 (два) оптичні диски із відеозаписами з боді-камери поліцейського, які упаковано в паперовий конверт та скріплений печаткою ВП №1 Сарненського РВП ГУНП в Рівненській області "Для пакетів №206" - залишити при матеріалах кримінального провадження.

Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Рівненського апеляційного суду через Дубровицький районний суд Рівненської області.

Вирок суду першої інстанції не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень частини третьої статті 349 КПК України.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Обвинуваченому та прокурору копію вироку вручити негайно після його проголошення.

Суддя: підпис.

Згідно з оригіналом.

Суддя Дубровицького

районного суду: ОСОБА_1