Рішення № 13381528, 14.12.2010, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

14.12.10 р. Справа № 2/258

Суддя господарського суду Донецької області Мартюхіна Н.О.

при секретарі судового засідання Трубачової А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні господарського суду справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю „ТРИ – Центральний аптечний склад”, м. Київ

до відповідача: Донецького комунального підприємства „ФАРМАЦІЯ”, м. Донецьк

про: стягнення 6470,96грн.

за участю

представників сторін:

від позивача: не з’явився

від відповідача: не з’явився

СУТЬ СПОРУ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю „ТРИ –Центральний аптечний склад”, м. Київ, звернувся до господарського суду з позовом до Донецького комунального підприємства „ФАРМАЦІЯ”, м. Донецьк про стягнення 6470,96грн., з яких 4267,60грн. – сума основного боргу, 585,51грн. – індекс інфляції, 1408,38грн. – пеня, 209,47 – 3% річних.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на невиконання відповідачем умов договорів поставки № 38 від 19.03.2009р., видаткові накладні, довіреності. Як на правові підстави заявленого позову посилається на ст. 625, 692 Цивільного кодексу України.

Відповідач надав відзив на позовну заяву, де проти задоволення позовних вимог заперечує, вказує, що у видаткових накладних відсутнє посилання, як на підставу здійснення господарської операції на договору. У зв’язку з чим вважає, що надані видаткові накладні не є доказом постачання товару по договору.

Розглянувши матеріали справи та дослідивши надані докази, суд ВСТАНОВИВ:

19.03.2009р. між Товариством з обмеженою відповідальністю „ТРИ - Центральний аптечний склад” (Постачальник) та Донецьким комунальним підприємством „Фармація” (Покупець) був укладений договір поставки № 38.

За цим договором Постачальник зобов’язується передати в порядку та на умовах договору у власність Покупцеві, а Покупець зобов’язується оплатити і прийняти в порядку і на умовах договору препарати лікарські.

Пунктом 1.2. договору встановлено, зо Продавець здійснює поставку Товару окремими партіями в асортименті, кількості та за цінами, зазначеними у рахунку-фактурі, що складають невід’ємну частину договору.

Відповідно до п. 2.3. договору Покупець зобов’язується оплатити Товар у розмірі визначеному відповідним рахунком-фактурою в строк 30 (тридцять) календарних днів з моменту отримання товару, шляхом перерахування коштів на поточний рахунок Постачальника, зазначений у договорі, або окремо погоджений Сторонами.

Розділом 3 „Умови передачі товару” встановлено, що доказом передачі товару у власність Покупця є належним чином оформлена видаткова накладна-специфікація та довіреність на отримання Товару (з посиланням на номер та дату видаткової накладної-специфікації).

Згідно до п. 5.1. договору кількість та асортимент Товару зазначається у видаткових накладних-специфікаціях.

Пунктом 7.2. договору визначено, що замовлення вважається погодженим, якщо Покупець вчиняє одну з наступних дій:

- оплачує партію Товару згідно відповідного рахунку-фактури;

- отримує партію через уповноваженого представника.

Відповідно до п. 7.3. договору у разі незгоди з видатковою накладною-специфікацією Покупець повинен відмовитись від отримання Товару.

Згідно до п. 8.2. договору у випадку затримки оплати Товару Постачальник має право стягнути з Покупця пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення.

Пунктом 9.1. договору визначено, що договір набуває чинності в момент його підписання і діє до 31 грудня 2009р. Якщо будь-яка зі Сторін за місць до закінчення терміну дії договору не повідомив про його розірвання, дія договору продовжується на один рік. Подальше продовження здійснюється в такому ж порядку.

Як видно з матеріалів справи та не заперечується сторонами у березні 2009р. позивач здійснював постачання товару на виконання умов договору, що підтверджується зокрема наступними первинними документами:

- накладна-специфікація № РН-0032805 від 19.03.2009р. на суму 6900грн.;

- накладна-специфікація № РН-0032806 від 19.03.2009р. на суму 3544,05грн.;

- видаткова накладна № РН-0032807 від 19.03.2009р. на суму 364,08грн.

Товар за вказаними накладними було отримано Приходьмо Людмилою Іванівною на підставі довіреності № 00430 від 25.03.2009р.

Всього за спірними накладними позивачем було поставлено товар на загальну суму 10808,13грн.

Як видно з матеріалів справи 11.05.2010р. відповідач за видатковою накладною про повернення № ВН-0000127 від 11.05.2009р. повернув частину Товару, загальною вартістю 541,93грн.

Як вказує позивач, відповідач у спірному періоді за отриманий товар розрахувався частково в розмірі 5456,67грн.

Таким чином на час слухання справи за відповідачем облікується заборгованість в розмірі 4809,53грн., що підтверджено матеріалами справи та не спростовано відповідачем.

Відповідач зазначає, що первинні документи не можуть розглядатися як докази передачі товару відповідачу в межах умов укладеного спірного правочину, оскільки, у видаткових накладних не міститься посилання на вищезазначений визначений в якості правової підстави заявлених позовних вимог договір.

Проте, за висновками суду такі заперечення відповідача не відповідають фактичним обставинам справи, виходячи з наступного.

Відповідач, як управнена сторона під час передачі товару за видатковими накладними мав право та в силу п. 7.3. договору був зобов’язаний не приймати виконання зобов’язання стосовно постачання товару на підставі договору, мав право відмовитися, якщо вважав таку поставку без договірною.

Відповідно до ч.1 ст.9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, якими у даному випадку виступають накладні.

Накладні, які підписані з обох сторін –це первинні бухгалтерські документи, що підтверджують існування факту –здійснення господарської операції, разом з тим, сам по собі факт передачі товару, що може засвідчуватись накладною, не є підставою виникнення обов’язку сплатити його вартість.

Згідно ч.2 ст.9 зазначеного Закону визначає перелік основних реквізитів первинних бухгалтерських документів, які є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій.

Такими реквізитами є: назва документа (форми); дата і місце складання; назва підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, зазначена норма не визначає в якості обов’язкового реквізиту номер та дату договору, який може бути підставою для господарської операції, а лише вказує на обов’язковість, зокрема, зазначення змісту та обсягу господарської операції, якою, згідно ст.1 Закону, є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства ( у даному випадку зазначені накладні підтверджують здійснення господарської операції –дії /передачі продукції/, що викликає певні зміни у структурі зобов’язань).

Дослідивши видаткові накладні судом встановлено, що останні є належними доказами поставки товару відповідачу на підставі умов вказаного договору у розумінні ст. 36 Господарського процесуального кодексу України.

Крім того суд зазначає, що будь-якому разі відсутність у видаткових накладних зазначення підстави здійснення поставки не є істотною.

Вказані видаткові накладні містять підписи осіб, які передавали товар та приймали його, підписи скраплені печатками підприємств.

Відповідачем під час розгляду справи не було доведено належними доказами у справі наявності між сторонами інших договірних відносин чи то поставки товару поза межами договірних відносин.

Виходячи з того, що ч.2 ст.9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” не передбачає зазначення у тексті видаткової накладної в якості її обов’язкового реквізиту підстави здійснення господарської операції / вказання номеру та дати договору, на підставі якого здійснюється поставка товару/, враховуючи факт укладеного між сторонами договору №38 від 19.03.2009р., відсутності між сторонами інших договірних відносин чи то поставки товару поза межами договірних відносин, суд вважає, що фактичне здійснення позивачем поставки товару та отримання відповідного товару відповідачем підтверджено наявними у справі доказами та поставка товару здійснювалась на підставі умов договору №38 від 19.03.2009р.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 692 ЦК України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Оскільки матеріалами справи підтверджено факт отримання товару, товар відповідачем прийнято, строк оплати вартості товару настав, але свої зобов’язання стосовно оплати отриманого товару відповідач не виконав, то позовні вимоги щодо стягнення з відповідача основного боргу в сумі 4809,53грн. є правомірними та обґрунтованими належними доказами та підлягають задоволенню.

Згідно зі статтею 193 Господарського кодексу України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 509 Цивільного кодексу України закріплено, що зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, сплатити гроші тощо), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Також, позивач просить стягнути з відповідача пеню в розмірі 1408,38грн. за період з 19.04.2009р. по 19.10.2010р. на підставі п. 6.2. договору.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.

Таким чином, з урахуванням вимог ст. 232 Господарського кодексу України вимоги позивача про стягнення з відповідача пені підлягають частковому задоволенню в розмірі 532,12грн. за період з 19.04.2009р. по 18.10.2009р., з огляду на невірне визначення позивачем періоду нарахування пені.

Крім цього позивач просить стягнути з відповідача 3% річних в розмірі 209,47грн. за період з 19.04.2009р. по 19.10.2010р. та індекс інфляції в розмірі 585,51грн. за період з квітня 2009р. по жовтень 2010р. на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до п. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитору зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши розрахунок 3% річних в розмірі 209,47грн. за період з 19.04.2009р. по 19.10.2010р. та індексу інфляції в розмірі 585,51грн. за період з квітня 2009р. по жовтень 2010р., то суд знаходить його арифметично вірним, а вимоги позивача такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно зі ст. 43 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності. Оскільки відповідачем до теперішнього часу, виконані позивачем зобов’язання не оплачені, то суд вважає вимоги позивача обґрунтованими та такими що підлягають частковому задоволенню.

Судові витрати підлягають віднесенню на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог відповідно до ст. 49 ГПК України.

На підставі викладеного та керуючись Конституцією України, Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України ст. ст. 22, 33, 43, 49, 59, 75, 82-85 Господарським процесуальним кодексом України суд,

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю „ТРИ – Центральний аптечний склад”, м. Київ до Донецького комунального підприємства „ФАРМАЦІЯ”, м. Донецьк про стягнення 6470,96грн. – задовольнити частково.

Стягнути з Донецького комунального підприємства „ФАРМАЦІЯ” (83085, м. Донецьк, вул. Баумана, 5-А, р/р 26005380042000 у ЗАТ „Донгорбанк”, м. Донецьк, МФО 334970, ІПН 019766205616) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „ТРИ – Центральний аптечний склад” (02142, м. Київ, пр. Ак. Кримського, 3 – юридична адреса; 03179, м. Київ, вул.. Верховинна, 80А, р/р 260082476 в ПАТ „ЛЕГБАНК”, МФО 300056, ЄДРПОУ 24725736) заборгованість в розмірі 4267,60грн., пеню в розмірі 532,12грн., 3% річних в розмірі 209,47грн., індекс інфляції в розмірі 585,51грн., судові витрати: державне мито в розмірі 88,18грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 204,04грн.

В задоволенні решти вимог – відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення суду може бути оскаржене через господарський суд Донецької області в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня підписання рішення.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Суддя Мартюхіна Н.О.