Постанова № 13379061, 01.11.2010, Луганський окружний адміністративний суд

Категорія №< Текст >

ПОСТАНОВА

Іменем України

01 листопада 2010 року Справа № 2а-6980/10/1270 Луганський окружний адміністративний суд у складі:

судді Широкої К.Ю.

при секретарі Смішливій І.М.

За участю

представників сторін:

від позивача: Михайленко І.Ю.

від відповідача: Боровська С.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративний позов ТОВ «СП «Хімконцерн» до Державної податкової інспекції м.Сєвєродонецьку про визнання протиправними дій та скасування рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 10.03.2010 № 000002200, -

ВСТАНОВИВ

14 вересня 2010 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний ТОВ «СП «Хімконцерн» до Державної податкової інспекції м.Сєвєродонецьку про визнання протиправними дій та скасування рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 10.03.2010 № 000002200.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив наступне.

10.03.2010 року ДПІ в м. Сєвєродонецьку прийнято рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 10.03.2010 року № 00002200 про визначення ТОВ СП «Хімконцерн» штрафних (фінансових) санкцій за порушення норм регулювання обігу готівки в сумі 1802 грн.74 коп. Підставою для прийняття рішення став складений за результатами планової перевірки ТОВ СП «Хімконцерн» акт перевірки № 442\23 31476920 від 24.02.2010 року. На вказане рішення в апеляційному порядку була подана скарга, відповідь на вказане рішення було отримане 25.06.2010 року. Позивач посилається на те що, за порушення норм регулювання обігу готівки в національній валюті застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафу. А згідно ст.250 ГК України, встановлено, що адміністративно господарські санкції можуть бути застосовані протягом шести місяців від дня виявлення порушення, але не пізніше чим через один рік від дня порушення цим субєктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом. Позивач вважає, що штрафні санкції не повинні застосовуватися до нього. Під час проведення перевірки тільки перевірялись касови книги, журнал ордери № 1, прибуткові та видаткові касові ордери, банківські виписки. Не було пропоноване надати жодних документів, чи жодних пояснень. Під час проведення перевірки фахівці ДПІ в м. Сєвєродонецьку зовсім не перевіряли розрахунки встановлення ліміту залишку готівки в касі.

Представник позивача у судовому засіданні позов підтримав, надав пояснення аналогічні викладеному у позові, просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Представник позивача, також пояснив, що на підприємстві були накази про встановлення ліміту каси, а також розрахунок встановлення ліміту залишку готівки в касі станом на січень 2008 року. Однак представники податкової інспекції не просили надати вказані документи.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав в повному обсязі, надав наступні письмові заперечення.

Оскаржуване рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій прийнято на підставі п.11 ст.11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» та згідно з абз.2 ст.1 Указу Президента України від 12.06.95 № 436\96 за розглядом акту перевірки від 24.02.2010 року № 442\23 31476920. В ході проведення перевірки головним бухгалтером були надані документи, які відображені у вказаному акті. На усний запит співробітника податкової про наявність на підприємстві заявки розрахунку та наказів на встановлення ліміту залишку готівки в касі, головний бухгалтер повідомила, що підприємство не здійснює діяльність за готівку та у звязку з цим, ліміт в касі не встановлюється. Крім того, порушення які були зазначені в акті були відображені у довідці перевірки з питань дотримання порядку ведення операцій з готівкою від 19.02.2010 № 10\22 31476920, яка була підписана директором та головним бухгалтером без зауважень та заперечень. Довідка є складовою акту. Посилання директора на те, що він як отримувач коштів одночасно є касиром, не дає йому право не ставити свій підпис при отримані готівкових коштів.

Заслухавши пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих сторонами доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.69-72 КАС України, суд прийшов до наступного.

Згідно із частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди відповідно до вимог частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України, та принципом рівності усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом, відповідно до якого усі учасники адміністративного процесу є рівними перед законом і судом.

Згідно із частиною 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності відповідно до частини 2 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Як вбачається з матеріалів справи, начальником ДПІ в м. Сєверодонецьку був затверджений план планової вїздної перевірки з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства (а.с.55). На підставі направлення № 47 \01-16 від 01.02.2010 року та направлення № 97\01-16 від 15.02.2010 ДПІ в м. Сєвєродонецьку проводило перевірку з 01.02.2010 року по 12.02.2010 та з 15.02. по 19.02.2010 року. Метою перевірки було дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.10.2006 по 30.09.2009 (а.с.56,57).

В ході проведення перевірки, головним державним податковим ревізором-інспектором була складена довідка з питань дотримання порядку ведення операцій з готівкою від 19.02.2010 року № 10\22-31476920, як складової частині акту від 24.02.2010 № 442\23-31476920 (а.с.36). В ході перевірки було встановлено: згідно видатково - касового ордеру № 14 від 06.04.07 року, № 22 від 03.10.2008, № 23 від 06.11.08, ОСОБА_3 отримав готівку в загальної сумі 901 грн. 31 коп., на господарські потреби не підтверджені підписом одержувача. Ліміт каси складав нуль гривень. Також слід зазначити, що вказана довідка була підписана директором підприємства та головним бухгалтером, їх підписи засвідчують, що первинні, бухгалтерські та інші документи, використані при проведенні перевірки, достовірні, надані в повному обсязі, додаткові інші документи, що свідчать про діяльність за період, що перевіряються відсутні. (а.с.37 оборотна сторона). Однак акт перевірки підписаний не був (а.с.16). На підставі акту перевірки податковим органом було винесене рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій № 00000 2200 від 10.03.2010 (а.с.17). Вказане рішення було оскаржено в апеляційному порядку шляхом надання скарг до органів державної податкової інспекції (а.с. 18-21).

Документальною перевіркою встановлено порушення п.2.8., та 3.5. положення про ведення касових операцій в національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління НБУ від 15.12.2004 № 637 (далі - Положення)(перевищення ліміту залишку готівки в касі підприємства на суму 901,37 грн.).

В ході судового засідання у якості свідка, був допитаний головний державно податковий ревізор інспектор, який пояснив, що у складі бригади, проводила перевірку ТОВ « СП Хімконцерн», перевірка тривала приблизно 15 днів, перевірка була продовжена у звязку з хворобою головного бухгалтера. В ході проведення перевірки були виявлені порушення, які зафіксовані в акті. Коли перевіряючи прийшли на підприємство були надані всі документи. В ході проведення перевірки було виявлено, що у трьох касових ордерах відсутні підписи одержувача, а також відсутній наказ на встановлення ліміту каси. Свідок з вказаним питанням звернувся до головного бухгалтера, наказ ні хто не надав, а відносно підписів пояснила, що відсутні підписи у звязку з тим, що отримувачем коштів є касир, він же і директор (а.с.60).

Згідно п.1, 11 ч.1 ст. 11. Закону України «Про державну податкову службу», органи державної податкової служби у випадках, в межах компетенції та у порядку, встановлених законами України, мають право: 1) здійснювати документальні невиїзні перевірки (на підставі поданих податкових декларацій, звітів та інших документів, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податків та зборів (обов'язкових платежів) незалежно від способу їх подачі), а також планові та позапланові виїзні перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування і сплати податків та зборів (обов'язкових платежів), додержання валютного законодавства юридичними особами, їх філіями, відділеннями, іншими відокремленими підрозділами, що не мають статусу юридичної особи, а також фізичними особами, які мають статус суб'єктів підприємницької діяльності чи не мають такого статусу, на яких згідно із законами України покладено обов'язок утримувати та/або сплачувати податки і збори (обов'язкові платежі), крім Національного банку України та його установ (далі - платники податків); застосовувати до платників податків фінансові (штрафні) санкції, стягувати до бюджетів та державних цільових фондів суми недоїмки, пені у випадках, порядку та розмірі, встановлених законодавством, а також стягувати до державного бюджету суми заборгованості суб'єктів господарювання за кредитами, залученими державою або під державні гарантії, бюджетними позичками та фінансовою допомогою, наданою на поворотній основі, та нарахованої на неї пені у порядку, передбаченому Законом України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами".

Згідно ст.11-1 зазначеного закону, плановою виїзною перевіркою вважається перевірка платника податків щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати ним податків та зборів (обов'язкових платежів), яка передбачена у плані роботи органу державної податкової служби і проводиться за місцезнаходженням такого платника податків чи за місцем розташування об'єкта права власності, стосовно якого проводиться така планова виїзна перевірка. Планова виїзна перевірка проводиться за сукупними показниками фінансово-господарської діяльності платника податків за письмовим рішенням керівника відповідного органу державної податкової служби не частіше одного разу на календарний рік.

Посадові особи податкового органу були допущені до перевірки позивача, в передбаченням законом порядку.

Згідно п.2.8. Положення, підприємства можуть тримати в позаробочий час у своїх касах готівкову виручку (готівку) в межах, що не перевищують установлений ліміт каси. Готівкова виручка (готівка), що перевищує встановлений ліміт каси, обов'язково здається до банків для її зарахування на банківські рахунки. За відсутності банків готівкова виручка (готівка) для переказу на банківські рахунки підприємства може здаватися до операторів поштового зв'язку та небанківських фінансових установ, які мають ліцензію Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України на здійснення переказу коштів. Здавання готівкової виручки (готівки) здійснюється самостійно (у тому числі із застосуванням програмно-технічних комплексів самообслуговування) або через відповідні служби, яким згідно із законодавством України надане право на перевезення валютних цінностей та інкасацію коштів. Здавання готівкової виручки (готівки) може здійснюватися для зарахування на будь-який банківський рахунок підприємства (підприємця) на його вибір.

Згідно пункту 3.5. Положення, у разі видачі окремим фізичним особам готівки (у тому числі працівникам підприємства) за видатковим касовим ордером або видатковою відомістю касир вимагає пред'явити паспорт чи документ, що його замінює, записує його найменування і номер, ким і коли він виданий. Фізична особа розписується у видатковому касовому ордері або видатковій відомості про одержання готівки із зазначенням одержаної суми (гривень - словами, копійок - цифрами), використовуючи чорнильну або кулькову ручку з чорнилом темного кольору. Якщо видаткова відомість складена на видачу готівки кільком особам, то одержувачі також пред'являють паспорти чи документи, що їх замінюють, і розписуються у відповідній графі документа. Для виведення залишку готівки в касі не приймаються видаткові касові ордери або видаткові відомості, в яких видача готівки з каси не підтверджена підписом одержувача.

Згідно п. 5.2. Положення, установлений ліміт каси затверджується внутрішніми наказами (розпорядженнями) підприємства.

Статтею 1 Указу Президента України «Про застосування штрафних санкцій з порушення норм з регулювання обігу готівки» передбачено, що у разі порушення юридичними особами всіх форм власності, фізичними особами - громадянами України, іноземними громадянами та особами без громадянства, які є суб'єктами підприємницької діяльності, а також постійними представництвами нерезидентів, через які повністю або частково здійснюється підприємницька діяльність, норм з регулювання обігу готівки у національній валюті, що встановлюються Національним банком України, до них застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафу, за перевищення встановлених лімітів залишку готівки в касах - у двократному розмірі сум виявленої понадлімітної готівки за кожний день. Штрафні санкції, передбачені чим Указом, застосовуються до осіб, органами державної податкової служби на підставі матеріалів проведених ними перевірок. Контроль за додержанням особами, зазначеними у статті 1 цього Указу, норм з регулювання обігу готівки в національній валюті, що встановлюється Національним банком України, здійснюється органами державної податкової служби.

Згідно ч.1 ст. 69 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Відповідно до ч.1-3 ст. 70 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги.

Документи надані позивачем, а саме: видатково касові ордера № 14 від 06.04.07 року, № 22 від 03.10.2008, № 23 від 06.11.08, в яких зазначена підпис одержувача, та наказ про встановлення ліміту каси, не можуть бути взяти до уваги як докази, та не є підставою для скасування рішення про застосування фінансових санкцій, так як вони надані після перевірки, та позивачем не доведено, що документи складені у реальному часі та були предметом дослідження перевіряючи. Також слід зазначити, що довідка в якій вказано на порушення Положення про ведення касових операцій, підписано директором та головним бухгалтером без зауважень.

Відповідно до статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Позивачем не надано суду доказів, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення, за яке до нього застосоване рішення державної податкової інспекції у м. Сєвєродонецьку від 10 березня 2010 року №00000 2200 застосовані штрафні (фінансові) санкції у розмірі 1802,74 грн.

Розмір застосованих штрафних (фінансових) санкцій (901,37 грн. x 2 = 1802,74 грн.) відповідає вимогам абз.2 ст.1 Указу Президента України № 436\95.

Також слід зазначити, що у преамбулі Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетом та державними цільовими фондами" № 2181-111 від 21.12.2000р. (далі-Закон № 2181) визначено, що цей Закон, є спеціальним законом з питань оподаткування, який установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), включаючи збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та внески на загальнообов'язкове соціальне страхування, нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими органами, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, та визначає процедуру оскарження дій органів стягнення.

Таким чином, суд вважає, що при нарахуванні і сплати штрафних санкцій, що застосовуються до платника податків контролюючими органами, строк давності застосовується за ст.15 Законом України “Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, який є спеціальним законом, а не строки накладення адміністративно-господарських санкцій, встановлених статтею 250 Господарського кодексу України.

Відповідач як суб'єкт владних повноважень, на якого частиною 2 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України покладено обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, довів суду правомірність свого рішення, що є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову.

Судові витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача.

На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України у судовому засіданні 01 листопада 2010 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Складення постанови у повному обсязі відкладено, про що згідно вимог ч. 4 ст. 167 КАС України повідомлено після проголошення вступної та резолютивної частин постанови у судовому засіданні.

Керуючись ст. ст. 2, 9, 10, 11, 17, 18, 71, 87, 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ

В задоволенні позовних вимог ТОВ «СП «Хімконцерн» до Державної податкової інспекції м. Сєвєродонецьку про визнання протиправними дій та скасування рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 10.03.2010 № 000002200 відмовити за необґрунтованістю.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 КАС України, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови складений та підписаний 05 листопада 2010 року.

Суддя К.Ю. Широка