Рішення № 13376289, 14.12.2010, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

14.12.10 р. Справа № 22/41пн

Господарський суд Донецької області у складі головуючого судді Іванченкової О.М., суддів Попкова Д.О., Курило Г.Є.,

при секретарі Бондар В.В., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Донтехком», м.Донецьк,

до відповідача Акціонерного комерційного промислово-інвестиційного банку (Закритого акціонерного товариства) «Промінвестбанк», м.Київ, в особі філії «Пролетарське відділення Промінвестбанку в м.Донецьку», м.Донецьк, ЄДРПОУ 09334300,

про визнання права на виконання зобов’язань за кредитним договором, -

за участю представників:

від позивача: не з’явився,

від відповідача: Рянська Н.В. – за довіреністю,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Донтехком», м.Донецьк, звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до Відповідача, Акціонерного комерційного промислово-інвестиційного банку (Закритого акціонерного товариства) «Промінвестбанк», м.Київ, в особі філії «Пролетарське відділення Промінвестбанку в м.Донецьку», м.Донецьк, про визнання за ним права на виконання зобов’язань за кредитним договором про відкриття мультивалютної кредитної лінії №20-1/2006 від 17.05.2006р. в національній валюті України – гривні за курсом Національного банку України на дату отримання грошових коштів.

В обґрунтування позовних вимог Позивач посилається на надання йому Відповідачем кредиту згідно означеного правочину у національній валюті – гривні, з огляду на що вимоги останнього про повернення заборгованості, зокрема, сплати відсотків за користування кредитними коштами у сумі 14 798,97 дол.США є безпідставними, необґрунтованими, такими, що не відповідають вимогам діючого законодавства України та порушують права і охоронювані законом інтереси Позивача.

На підтвердження вказаних обставин суду представлено копії кредитного договору про відкриття мультивалютної кредитної лінії №20-1/2006р. від 17.05.2006р., угоди про внесення змін до кредитного договору від 28.02.2007р., вимоги про повернення кредиту та сплати відсотків №01-44/4828 від 09.12.2008р., №01-44/310 від 02.02.2009р.

Нормативно свої вимоги Позивач обґрунтовує ст.ст.92, 99 Конституції України, п.1 ч.4 ст.179, 198 Господарського кодексу України, ст.524 Цивільного кодексу України, п.4 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів „Про систему валютного регулювання і валютного контролю” №15-93 від 19.02.1993р., ч.2 п.1 Роз’яснень Вищого арбітражного суду України „Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з укладанням та виконанням кредитних договорів” №02-5/706 від 06.10.1994р., лист Національного банку України №28-110/1941-3601 „Про здійснення резидентами України операцій згідно з декретом КМУ „Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, лист Національного банку України №28-315/3014-9643 від 13.09.2006р., ст.16 Цивільного кодексу України, ст.20 Господарського кодексу України.

07.09.2009р. через канцелярію господарського суду Донецької області Відповідачем надано відзив на позовну заяву, за змістом якого позовні вимоги не визнано у повному обсязі, оскільки не вбачається жодного аргументу з приводу того, в чому полягає посягання Відповідача на його право та сутність самого порушеного права.

Одночасно, представлено суду довідки про рух коштів за період з 17.05.2006р. по 31.12.2007р. у гривні та дол.США, а також надані пояснення по справі.

04.09.2009р. Позивачем надано заву про вжиття заходів до забезпечення позову шляхом заборони Відповідачу здійснювати будь-які дії щодо звернення стягнення на майно Товариства з обмеженою відповідальністю „Донтехком”.

У задоволенні наведеної заяви судом відмовлено, про що 08.09.2009р. винесено відповідну ухвалу.

Представник Позивача 14.12.2010р. у судове засідання не з’явився.

Представник Відповідача у судовому засіданні проти задоволення позову заперечив з підстав, викладених у відзиві та поясненням по справі.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи за наступного.

За змістом статті 509 Цивільного кодексу України, зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього кодексу. Стаття 11 Цивільного кодексу України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема, є договори та інші правочини.

17.05.2006р. між Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком (Закрите акціонерне товариство) «Промінвестбанк», м.Київ, в особі філії «Пролетарське відділення Промінвестбанку в м.Донецьку» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Донтехком» був укладений кредитний договір про відкриття мультивалютної кредитної лінії №20-1/2006.

Відповідно до п.2.1 Кредитного договору (у редакції угоди від 28.02.2007р. про внесення змін до кредитного договору), Банк надає Позичальнику кредит шляхом відкриття відновлювальної кредитної лінії у сумі, яка не може перевищувати 4 000 000,00 гривень, на умовах, передбачених цим договором.

Згідно п.3.1 Кредитного договору, кредит надається Банком шляхом оплати в межах сум та відповідно до термінів, визначених у п.2.1 договору, розрахункових документів (платіжних доручень) Позичальника безпосередньо з позичкового рахунку в національній валюті на рахунки контрагентів Позичальника або шляхом перерахування кредитних коштів для конвертації в іншу валюту; в іноземній валюті шляхом перерахування валютних коштів з позичкового рахунку на рахунок з метою оплати за зовнішньоекономічними контрактами або конвертації в іншу валюту.

За умовами означеного правочину (п.3.2), відсотки за користування кредитом нараховуються Банком на суму фактичного щоденного залишку заборгованості за отриманими коштами та сплачується Позичальником, виходячи із встановленої Банком відсоткової ставки у розмірі 19 відсотків річних за кредитом, наданим у гривні; 13,5 відсотків за кредитом, наданим у доларах США. Відсотки нараховуються та сплачуються у тій валюті, у якій надано кредит.

Як вбачається з довідок про рух коштів за період з 17.05.2006рю по 31.12.2007р., а також враховуючи пояснення Відповідача, що не спростовані у порядку, передбаченому чинним процесуальним законодавством України, останнім Позивачу надано кредит як у національній валюті – гривні, так і у іноземній – доларах США.

Позивачем заявлений позов про визнання права на виконання зобов’язань за кредитним договором про відкриття мультивалютної кредитної лінії №20-1/2006 від 17.05.2006р. у національній валюті України – гривні за курсом Національного банку України, оскільки за твердженням Товариства з обмеженою відповідальністю „Донтехком”, договором визначено надання кредиту у гривні, та сплата кредитних коштів, отриманих Позивачем за вищевказаним кредитним договором, в іноземній валюті – доларах США суперечать вимогам чинного законодавства, отже, вимога Банку щодо сплати процентів та суми неповерненого кредиту за спірним правочином є безпідставною та такою, що не відповідають вимогам діючого законодавства України.

Між тим, суд вважає вимоги Позивача такими, що не підлягають задоволенню, враховуючи наступне.

Відповідно до ст.626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст.627 Цивільного кодексу України).

За своєю правовою природою договір є правочином. Водночас, договір є й основною підставою виникнення цивільних прав та обов’язків (ст.11 Цивільного кодексу України).

Як встановлює ст.202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво – чи багатосторонніми (договори).

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 Цивільного кодексу України).

За приписами ст.345 Господарського кодексу України, кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачається мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі і погашення, види забезпечення зобов’язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов’язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.

За змістом ст.1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 “Позика” глави "Позика, кредит, банківський вклад", якщо інше не встановлено параграфом 2 “Кредит” і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно з ст.3 Декрету Кабінету Міністрів України №15-93 від 19.02.1993р. “Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов'язань, якщо інше не передбачено цим Декретом, іншими актами валютного законодавства України.

Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом, що передбачено ч.3 ст.533 Цивільного кодексу України.

Визначення терміну “іноземна валюта” як “валютної цінності” містить ст.1 Декрету Кабінету Міністрів України №15-93 від 19.02.1993р. “Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, зокрема, ст.1 Декрету визначає, що іноземна валюта – це іноземні грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти у грошових одиницях іноземних держав і міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях, що перебувають на рахунках або вносяться до банківських та інших фінансових установ за межами України.

Як встановлено ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України №15-93 “Про систему валютного регулювання і валютного контролю”:

- Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування, згідно з цим Декретом;

- генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання;

- індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції;

- порядок і терміни видачі ліцензій, перелік документів, необхідних для одержання ліцензій, а також підстави для відмови у видачі ліцензій визначаються Національним банком України.

За наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу Національного банку України банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями, зазначеними у п.2.3 Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженого постановою Національного банку України № 275 від 17.07.2001р.

Стаття 49 Закону України “Про банки і банківську діяльність” відносить до кредитних операції, зазначені у пункті 3 частини першої та у пунктах 3 - 7 частини другої статті 47 цього Закону, зокрема, розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.

Виходячи з викладеного, банк як фінансова установа може здійснювати кредитування як валютну операцію при наявності банківської ліцензії та письмового дозволу Національного банку України.

Крім того, ч.4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України № 15-93 встановлено, що індивідуальної ліцензії потребують операції з надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі. Однак, до цього часу ці межі законодавчо не встановлені. Отже, будь-які операції з надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті (незалежно від строків та сум) отримання індивідуальної ліцензії не потребують.

Відповідно до п.1.5. Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого Постановою Правління Національного банку України №483 від 14.10.2004р., використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється: якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями); у випадках, передбачених законами України. У всіх інших випадках використання іноземної валюти як засобу платежу можливе лише за наявності ліцензії.

Отримувачем відсотків, комісій за кредитним договором є Відповідач (Банк), таким чином, посилання Позивача на обов’язкове одержання індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти на території України, як засобу платежу, є помилковим.

Крім того, відповідно до ст.16 Цивільного кодексу України, визнання права є способом захисту порушених прав, проте Позивачем не доведено в чому саме полягає порушення його прав, оскільки, як встановлено, Позивачу наданий кредит у тому числі і у іноземній валюті, що має наслідком обов’язок Товариства з обмеженою відповідальністю „Донтехком”, згідно п.3.1 Кредитного договору, сплати відсотків нарахованих банком у тій валюті, у якій надано кредит, тобто у цій частині у доларах США.

Згідно ст.33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст.34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 43 Господарського кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

З огляду на викладене, Позивач не надав до матеріалів справи будь–яких письмових доказів, які б підтверджували факт порушення його прав та охоронюваних законом інтересів через вимогу Відповідача сплатити кредит та відсотки за ним у іноземній валюті – доларах США, а також обставини, за наявності яких ця вимога, саме як і сплата в іноземній валюті за договором про відкриття мультивалютної кредитної лінії 320-1/2006 за кредитом, виданим у доларах США, суперечить нормам Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; не довів відсутність необхідного обсягу цивільної дієздатності будь–якої з осіб, яка вчинила спірний правочин; відсутність вільного волевиявлення та невідповідність його внутрішній волі учасника спірного правочину; не спрямованість будь–якої зі сторін на реальне настання правових наслідків, обумовлених спірним правочином.

Враховуючи викладене, суд не вбачає підстав для задоволення вимог Позивача про визнання за ним права на виконання зобов’язань за кредитним договором про відкриття мультивалютної кредитної лінії №20-1/2006 від 17.05.2006р. в національній валюті України – гривні за курсом Національного банку України на дату отримання грошових коштів.

Відповідно до ст.49 Господарського процесуального кодексу України, державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються судом на Позивача.

На підставі зазначеного, керуючись ст.ст.22, 33, 36, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд,-

ВИРІШИВ:

1.У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Донтехком», м.Донецьк, до Відповідача, Акціонерного комерційного промислово-інвестиційного банку (Закритого акціонерного товариства) «Промінвестбанк», м.Київ, в особі філії «Пролетарське відділення Промінвестбанку в м.Донецьку», м.Донецьк, про визнання за ним права на виконання зобов’язань за кредитним договором про відкриття мультивалютної кредитної лінії №20-1/2006 від 17.05.2006р. в національній валюті України – гривні за курсом Національного банку України на дату отримання грошових коштів відмовити.

2.У судовому засіданні 14.12.2010 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

3.Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня його оголошення. Зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до ст.84 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя Іванченкова О.М.

Суддя Г.Є. Курило

Суддя Д.О. Попков

Повний текст рішення підписано 17.12.2010р.