Постанова № 13375274, 21.12.2010, Миколаївський окружний адміністративний суд

Миколаївський окружний адміністративний суд

вул. Заводська, 11, м. Миколаїв, 54055 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв.

21.12.2010 р. Справа № 2а-7299/10/1470

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Желєзного І.В. при секретарі судового засідання Салова І.О. розглянувши адміністративну справу

за позовомПриватного підприємства "ЭКСИМ ТРЕЙД", вул. Гмирьова, 1-а,Миколаїв,54028 доДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва, вул. Гмирьова, 1/1,Миколаїв,54028 провизнання протиправними дії, зобовязання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: ПП «ЭКСИМ ТРЕЙД», відповідно до уточнених позовних вимог, звернулося до суду із позовом про визнання протиправними дій Державної податкової інспекції у Ленінському районі м.Миколаєва, які полягають у невизнанні, як податкової звітності, податкових декларацій ПП «ЭКСИМ ТРЕЙД»з податку на додану вартість за червень 2010 року, липень 2010 року, серпень 2010 року, уточнюючого розрахунку податкових зобовязань з податку на додану вартість за травень 2010 року, податкової декларації з податку на прибуток підприємств за І півріччя 2010 року, уточнюючого розрахунку податкових зобовязань з податку на прибуток підприємств за І квартал 2010 року.

В обґрунтування вимог позивач вказав, що ним було дотримано усі вимоги чинного законодавства щодо належного оформлення податкової звітності.

Відповідач позовні вимоги не визнав, посилаючись на рішення робочої групи Державної податкової інспекції у Ленінському районі м.Миколаєва про невизнання податкових декларації позивача в якості податкової звітності до отримання позитивного висновку податкової міліції щодо непричетності підприємства до схем мінімізації податкових зобовязань.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні в них фактичні дані, суд приходить до висновку про обґрунтованість позову і можливість його задоволення, виходячи з наступного.

Відповідач є органом державної влади і, відповідно, його діяльність має відповідати вимогам ст. 19 Конституції України та здійснюватись у відповідності із приписами ст.11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні».

Відповідно до ст.2 КАС України, основним завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших субєктів при здійсненні ними управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень судам належить перевіряти, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, із якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до пп.4.1.1 п.4.1 ст.4 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», на позивача покладено обовязок самостійно обчислювати суму податкового зобовязання, яку він зазначає у податковій декларації.

При розгляді справи встановлено, що ПП «ЭКСИМ ТРЕЙД» як платник податків перебуває на обліку в Державній податковій інспекції у Ленінському районі м.Миколаєва.

В період з травня 2010 року по вересень 2010 року ПП«ЭКСИМ ТРЕЙД»на виконання пп.4.1.1 п.4.1 ст.4 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»подавало до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м.Миколаєва податкову звітність з податку на прибуток та податку на додану вартість.

Так, 23.08.2010 року ПП «ЭКСИМ ТРЕЙД»було направлено на адресу ДПІ у Ленінському районі м.Миколаєва уточнюючий розрахунок податкових зобовязань з ПДВ за травень 2010 року.

20.07.2010 року ПП «ЭКСИМ ТРЕЙД»подало до ДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва податкову декларацію з податку на додану вартість за червень 2010 року.

15.08.2010 року ПП «ЭКСИМ ТРЕЙД»було направлено на адресу ДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва податкову декларацію з податку на додану вартість за липень 2010 року.

10.09.2010 року ПП «ЭКСИМ ТРЕЙД»було направлено на адресу ДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва податкову декларацію з податку на додану вартість за серпень 2010 року.

11.08.2010 року ПП «ЭКСИМ ТРЕЙД»було направлено на адресу ДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва податкову декларацію з податку на прибуток підприємств за І півріччя 2010 року та уточнюючий розрахунок з податку на прибуток підприємств за І квартал 2010 року.

Факт отримання зазначеної звітності ДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва не заперечується.

За кожною прийнятою декларацією відповідач надсилав ПП «ЭКСИМ ТРЕЙД»листи, в яких зазначалися підстави для невизнання певної декларації, як податкової звітності.

Так, листом від 01.09.2010 року (вих.№7263/10/28-039) ДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва повідомила ПП «ЭКСИМ ТРЕЙД», що рішенням робочої групи вирішено не визнати, як податкову звітність, уточнюючий розрахунок податкових зобовязань з податку на додану вартість за травень 2010 року. Додатковою підставою для невизнання розрахунку, як податкової звітності, зазначено «відсутність підпису відповідальної особи».

Листом від 20.07.2010 року (вих.№5844/10/28-039) ДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва повідомила ПП «ЭКСИМ ТРЕЙД», що рішенням робочої групи вирішено не визнати, як податкову звітність, податкову декларацію з податку на додану вартість за червень 2010 року. Додатковою підставою для невизнання розрахунку, як податкової звітності, зазначено «відсутність прокреслень в показниках, що не заповнюються».

Листом від 25.08.2010 року вих. № 7037/28-039 ДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва повідомила ПП «ЭКСИМ ТРЕЙД», що рішенням робочої групи вирішено не визнати, як податкову звітність, декларацію з податку на додану вартість за липень 2010 року.

Листом від 17.09.2010 року (вих.№7974/10/28-039) ДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва повідомила ПП «ЭКСИМ ТРЕЙД», що рішенням робочої групи вирішено не визнати, як податкову звітність, декларацію з податку на додану вартість за серпень 2010 року.

Листом від 18.08.2010 року (вих.№6763/10/28-039) ДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва повідомила ПП «ЭКСИМ ТРЕЙД», що рішенням робочої групи вирішено не визнати, як податкову звітність, податкову декларацію з податку на прибуток підприємств та уточнюючий розрахунок з податку на прибуток підприємств за І квартал 2010 року.

Як вбачається з досліджених у судовому засіданні листів ДПІ у Ленінському районі м.Миколаєва та підтверджується письмовими запереченнями відповідача, підставою для невизнання декларацій позивача, як податкової звітності, слугувало рішення робочої групи ДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва про невизнання декларації в якості податкової звітності з метою недопущення використання вказаного субєкта господарювання у якості «інструменту»мінімізації сплати податків підприємствами - вигодонабувачами, до отримання позитивного висновку податкової міліції щодо непричетності підприємства до схем мінімізації податкових зобовязань та виключення його з переліку платників високого ступеню ризику.

Згідно із п.1.11 ст.1 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», податкова декларація це документ, що подається платником податків до контролюючого органу у строки, встановлені законодавством, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податку, збору (обовязкового платежу).

Підпунктом 4.1.2 п.4.2 ст.4 цього Закону передбачено, що податкова звітність, отримана контролюючим органом від платника податків як податкова декларація, що заповнена ним всупереч правилам, зазначеним у затвердженому порядку її заповнення, може бути не визнана таким контролюючим органом як податкова декларація, якщо в ній не зазначено обовязкових реквізитів, її не підписано відповідними посадовими особами, не скріплено печаткою платника податків. У цьому випадку, якщо контролюючий орган звертається до платника податків з письмовою пропозицією надати нову податкову декларацію з виправленими показниками (із зазначенням підстав неприйняття попередньої), то такий платник податків має право:

-надати таку нову декларацію разом зі сплатою відповідного штрафу;

-оскаржити рішення податкового органу в порядку апеляційного узгодження.

Таким чином, передбаченими законом виключними підставами невизнання податкової звітності податковою декларацією є: незазначення обовязкових реквізитів, непідписання відповідними посадовими особами, не скріплення печаткою платника податків.

Такої підстави для невизнання податкової звітності податковою декларацією, як «рішення робочої групи податкової інспекції не визнати декларацію як податкову звітність з метою недопущення використання субєкта господарювання у якості «інструменту»мінімізації сплати податків підприємствами - вигодонабувачами, до отримання позитивного висновку податкової міліції щодо непричетності підприємства до схем мінімізації податкових зобовязань та виключення його з переліку платників високого ступеню ризику», чинне законодавство не містить.

Прийняття такої підстави за основу для невизнання податкових декларацій позивача, як податкової звітності, є порушенням відповідачем ч.2 ст.19 Конституції України.

Судом встановлено, що податкова звітність, подана позивачем, не суперечить вимогам пп. 4.1.2 п.4.2 ст.4 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», а обставини, які б дозволяли податковому органу не визнавати подані документи податковими деклараціями, відсутні.

З письмових заперечень відповідача вбачається, що до обовязкових реквізитів декларації ДПІ у Ленінському районі також відносить «прокреслення у рядках, що не заповнюються».

Закон України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»не містить визначення поняття «обовязкового реквізиту».

Згідно із п.4.4 Методичних рекомендацій щодо централізованого приймання та компютерної обробки податкової звітності платників податків в органах державної податкової служби України, затверджених наказом ДПА України від 31.12.2008 року № 827, під обовязковими реквізитами розуміються:

-тип документа (звітний, уточнюючий, звітний новий);

-звітний (податковий) період;

-назва платника податків;

-код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 22 січня 1996 року № 118 «Про створення Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України»або реєстраційний (обліковий) номер з ТРДПАУ;

-ідентифікаційний номер згідно з ДРФО або, у разі відмови від нього серія та номер паспорта для фізичної особи;

-місцезнаходження платника податків;

-назва ОДПС, до якого подається звітність;

-дата подання звіту (або дата заповнення залежно від форми);

-підписи посадових осіб, засвідчені печаткою.

Як вбачається з матеріалів справи, у поданій податковій звітності ПП «ЭКСИМ ТРЕЙД»зазначено усі обовязкові реквізити, необхідні для ідентифікування платника податків та вільного читання тексту (цифр) протягом установленого строку зберігання звітності.

«Прокреслення»не є обовязковим реквізитом у розумінні наведених норм, більш того, відповідачем не зазначено ані у листі, ані у запереченнях, в якому рядку декларації відсутнє таке прокреслення.

Зважаючи на викладене, суд вважає, що контролюючий орган вийшов за межі передбачених законом підстав при наданні оцінки поданим деклараціям шляхом довільного тлумачення поняття «обовязкові реквізити».

Як вбачається з повідомлення про запрошення від 08.10.2010 року (вих. № 8685/10/15-017), складеного відповідачем та надісланого ним на адресу позивача, ДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва зазначає про факт неподання податкових декларацій за описані вище періоди, пропонує зявитись до ДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва для підписання акту перевірки з питань неподання податкової звітності по податку на додану вартість за червень, липень, серпень 2010 року. При цьому, у запрошенні зазначено, що за результатами перевірки будуть застосовані штрафні санкції відповідно до вимог пп.17.1.1 п.17.1 ст.17 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», за неподання податкової декларації у строки, визначені законодавством.

Проте, факт невизнання декларації, як податкової звітності, не є тотожнім із фактом неподання декларації. За змістом пп.4.1.2 п.4.1 ст.4 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», прийняття декларації є обовязком контролюючого органу, незалежно від того, дотримані платником норми з її заповнення, або ні.

Позиція відповідача щодо взагалі неподання декларацій є неправомірною, і може призвести до застосування щодо підприємства штрафних санкцій за порушення, яке ним не було вчинено.

Посилання відповідача на відсутність підпису відповідальної особи позивача на уточнюючому розрахунку податкових зобовязань з податку на додану вартість за травень 2010 року, суд вважає невмотивованими, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що 23.08.2010 року ПП «ЭКСИМ ТРЕЙД»направлено на адресу відповідача уточнюючий розрахунок податкових зобовязань з ПДВ за травень 2010 року. Листом від 01.09.2010 року (вих. № 7263/10/28-039) відповідач повідомив підприємство про те, що уточнюючий розрахунок не визнаний в якості податкової звітності. Додатковою підставою для невизнання розрахунку, як податкової звітності, зазначено «відсутність підпису відповідальної особи».

Судом встановлено, що декларація з ПДВ за травень 2010 року була підписана директором ПП «ЭКСИМ ТРЕЙД»Глушком С.Г., що не оспорюється відповідачем.

Згідно із п.4 ст.8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», для забезпечення ведення бухгалтерського обліку підприємство самостійно обирає форми його організації. Такими формами можуть бути: введення до штату підприємства посади бухгалтера або створення бухгалтерської служби на чолі з головним бухгалтером, або самостійне ведення бухгалтерського обліку та складання звітності безпосередньо власником або керівником підприємства.

Згідно із ч.2 ст.3 цього ж Закону, податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

Отже, законодавством встановлено право керівника підприємства самостійно вести бухгалтерський облік та самостійно складати податкову звітність.

Під час розгляду справи зясовано, що відповідно до штатного розкладу ПП «ЭКСИМ ТРЕЙД»у 2010 році на підприємстві передбачено дванадцять найменувань посад при загальній кількості робочих місць шістнадцять.

Згідно із наказом ПП «ЭКСИМ ТРЕЙД»від 26.03.2010 року № 4, на посаду головного бухгалтера було прийнято ОСОБА_2.

Згідно із наказом ПП «ЭКСИМ ТРЕЙД»від 21.08.2010 року № 16, головного бухгалтера підприємства ОСОБА_3 звільнено за власним бажанням за ст.38 КЗпП України з 21.08.2010 року (згідно наданих позивачем табелів обліку використання робочого часу за серпень та вересень 2010 року, станом на 22.08.2010 року ОСОБА_2 не табелювалася, не отримувала заробітну платню, оскільки була звільнена).

Відповідно до наказу ПП «ЭКСИМ ТРЕЙД»від 01.10.2010 року №17, на посаду головного бухгалтера підприємства з 01.10.2010 року прийнято ОСОБА_4.

Згідно із табелем обліку використання робочого часу за вересень 2010 року, на підприємстві фактично працювало пятнадцять осіб, оскільки в період з 22.08.2010 року по 01.10.2010 року на підприємстві посада головного бухгалтера була вакантною.

За таких обставин, суд вважає, що на виконання вимог податкового законодавства в частині необхідності подання обовязкової податкової звітності, на підставі п.4 ст.8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», директор підприємства Глушко С.Г. правомірно підписав податкову декларацію та подав її до податкової інспекції.

Пунктом 7.9 розділу 7 Порядку обліку платників податків, зборів (обовязкових платежів), затвердженому наказом ДПА України від 19.02.1998 року № 80 встановлено, що відомості про відповідальних за податковий облік осіб юридичної особи керівника та головного бухгалтера змінюються органом державної податкової служби на підставі реєстраційної заяви платника податків із позначкою «Зміни».

Відповідно до п.7.10 Порядку, платники податків у разі виникнення змін (доповнень) у даних платників податків, визначених реєстраційною заявою, у 20-денний строк після виникнення змін подають до органу державної податкової служби документи в такому самому порядку, як і при взятті на облік. Додаткова реєстраційна заява (ф. N1-ОПП) подається з позначкою «Зміни».

В установлений 20-ти денний строк з дня виникнення змін відповідальної посадової особи головного бухгалтера підприємством було подано до ДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва заяву за формою №1-ОПП із позначкою «зміни»та із зазначенням нової відповідальної особи ОСОБА_4 (день виникнення змін 01.10.2010 року, день подання заяви за формою №1-ОПП 11.10.2010 року)

Отже, зазначена декларація відповідає нормам чинного законодавства, підписана відповідною посадовою особою директором підприємства.

До того ж, в процесі розгляду справи представником позивача надано до суду копію витягу з акта планової перевірки від 01.10.2010 року № 7839/23-200-30738020, яка була проведена ДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва з 25.08.2010 року по 28.09.2010 року.

У розділі 2.1 акта перевірки (сторінка 2 акту) ДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва зазначено, що головний бухгалтер позивача ОСОБА_3 була відповідальною за фінансово-господарську діяльність підприємства лише у період з 01.04.2010 року по 21.08.2010 року (по день її звільнення).

Уточнюючий розрахунок з ПДВ за травень 2010 року був не визнаний, як податкова звітність, листом ДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва від 01.09.2010 року. Вказаний розрахунок був направлений на адресу ДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва 23.08.2010 року.

Тобто, на день відправлення розрахунку і день отримання його в інспекції, на підприємстві підписати декларацію мав право лише директор, про що було достовірно відомо ДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва.

За таких обставин, суд погоджується із доводами позивача щодо протиправності дій ДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва.

Наказом ДПА України від 18.07.2005 року № 276, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 02.08.2005 року за № 843/11123 затверджено Інструкцію про порядок ведення органами державної податкової служби оперативного обліку платежів до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється органами державної податкової служби України.

З метою обліку нарахованих і сплачених сум платежів до бюджету органами державної податкової служби на кожний поточний рік відкриваються особові рахунки за кожним платником та кожним видом платежу, які повинні сплачуватися такими платниками (п.3.1 Інструкції).

Згідно із п.4.1 цієї Інструкції, нарахуванню в особових рахунках платників підлягають податкові зобовязання, самостійно визначені платником податків. Відповідно до пп.4.2.1 п.4.2 Інструкції, податкові зобовязання, штрафні санкції, пеня, самостійно визначені платником у податковій звітності, вносяться до електронної бази даних підрозділами обробки та ведення податкових документів і формуються в електронні та паперові реєстри.

Відповідно до п.12.3 Інструкції, реєстри платежів, що надходять до бюджету, ведуться наростаючим підсумком з початку року на підставі даних особових рахунків платників після відображення в особових рахунках сум надходжень та повернень за цей день.

Привласнення статусу «не визнана податковою декларацією»призвело до невідображення показників податкових декларацій та розрахунків у картці особового рахунку позивача.

Зазначений факт письмовими запереченнями відповідача не спростовується.

Згідно із ст.1 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», податкова декларація, розрахунок це документ, що подається платником податків до контролюючого органу у строки, встановлені законодавством, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податку, збору (обовязкового платежу) (п.1.11 ст.1 Закону), податкове зобовязання це зобовязання платника податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та у строки, визначені цим Законом або іншими законами України.

Згідно із ст.4 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», платник податку самостійно обчислює суму податкового зобовязання (пп.4.1.1 Закону), в інших випадках сума податкового зобовязання визначається контролюючим органом (пп.4.2.2 Закону).

Тобто, субєкт владних повноважень при декларуванні платником податкових зобовязань повинен перевіряти своєчасність, достовірність та повноту нарахування таких сум, та за необхідності самостійно визначати такі суми, а не перешкоджати їх декларуванню.

Правовий аналіз п.16.4 ст.16 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та пп.7.7.1, 7.7.2 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»надає підстави для висновку, що платники податків у строки, визначені законами, подають до податкового органу декларації за звітний період, розраховану наростаючим підсумком з урахуванням значень (показників) минулих податкових періодів.

Отже, в випадку, що є преметом судового дослідження, неправомірними діями відповідача, повязаними з невизнанням податкових декларацій та уточнюючих розрахунків податкових зобовязань, порушені права добросовісного субєкта господраювання.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує адміністративний позов. Отже, в адміністративних справах щодо оскарження рішень та дій субєкта владних повноважень встановлена презумпція вини субєкта владних повноважень, що покладає на нього обовязок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення (дії) та спростувати твердження позивача про порушення його права, свобод чи інтересів. Відповідачем не доведено правомірність дій по невизнанню поданих позивачем декларацій та уточнюючих розрахунків податковою звітністю.

Таким чином, вимоги позивача є обгрунтованими і підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст.94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є субєктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені витрати з Державного бюджету України.

На підставі викладеного, та керуючись ст.ст. 70-71, 86, 122, 138, 158-163 КАС України суд,

П О С Т А Н О В И В:

Позов задовольнити.

Визнати протиправними дії Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва щодо невизнання, як податкової звітності: податкових декларацій ПП «ЭКСИМ ТРЕЙД» з податку на додану вартість за червень 2010 року, липень 2010 року, серпень 2010 року; уточнюючого розрахунку податкових зобовязань з податку на додану вартість за травень 2010 року; податкової декларації з податку на прибуток підприємств за І півріччя 2010 року; уточнюючого розрахунку податкових зобовязань з податку на прибуток підприємств за І квартал 2010 року.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ПП «ЭКСИМ ТРЕЙД» 3 (три) гривні 40 копійок в рахунок відшкодування сплаченого судового збору.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів в порядку ст. 186 КАС України.

Суддя І. В. Желєзний

Постанова оформлена у відповідності до ст.163 КАС України

та підписана суддею 23 грудня 2010 року