Постанова № 13374957, 16.12.2010, Луганський окружний адміністративний суд

Категорія №6.11

ПОСТАНОВА

Іменем України

16 грудня 2010 року Справа № 2а-7810/10/1270 Суддя Луганського окружного адміністративного суду Кравцова Н.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за адміністративним позовом Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів доМіського комунального підприємства "Луганськелектротранс" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,-

ВСТАНОВИВ:

14 жовтня 2010 року Луганське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до суду з позовом до Міського комунального підприємства "Луганськелектротранс" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання 4% нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів.

В обґрунтування позову позивач зазначив, відповідно до ст.ст. 19, 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21.03.91 № 875-ХІІ, п. 8 Постанови КМУ від 03.05.95 № 314 "Про організацію робочих місць для працевлаштування інвалідів" для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. При цьому, підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю.

У порушення зазначеної норми Закону відповідач не працевлаштував необхідну кількість інвалідів у 2009 році. Так, у 2009 році на підприємстві відповідача замість 19 інвалідів працювало 8, що підтверджується розрахунком суми позовної заяви за 2009 рік.

Сума розрахованих адміністративно-господарських санкцій за нестворені робочі місця для інвалідів за 2009 рік склала 235728,24 грн. Вказану санкцію відповідач повинен був самостійно сплатити до 15 квітня 2010 року, наступного за звітним, однак не зробив цього.

На суму несплачених санкцій нарахована пеня, розмір якої склав 12871,04 грн.

Позивач просив суд стягнути з відповідача несплачені адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу робочих місць для інвалідів у 2009 році у розмірі 235728,24 грн. та пеню за прострочення терміну сплати санкції у розмірі 12871,04 грн.

До початку судового засідання від сторін надійшли заяви про розгляд справи без їхньої участі. Тому, 16.12.2010 постановлено ухвалу про розгляд справи в порядку письмового провадження.

В матеріалах справи є заперечення на адміністративний позов, в якому відповідач не визнає позов в повному обсязі. Вказав, що протягом 2009 року підприємство надсилало до Луганського міського центру зайнятості звіти про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів, що підтверджується листом Луганського міського центру зайнятості № 1/07-2384 від 14.06.2010.

На підставі викладеного, відповідач просить відмовити в задоволенні адміністративного позову повністю.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

В судовому засіданні встановлено та підтверджується матеріалами справи, що у 2009 році у Міському комунальному підприємстві "Луганськелектротранс" працювало 19 інвалідів, що підтверджується актом № 29 проведення виїзної позапланової перевірки щодо дотримання вимог ст. 19 і 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21.03.1992 №875-ХІІ (зі змінами та доповненнями) у 2009 році Міського комунального підприємства "Луганськелектротранс" ЄДРПОУ 03328058 (а.с. 18).

Згідно листа Луганського міського центру зайнятості № 1/07-2384 від 14.06.2010 підприємством були створені робочі місця для працевлаштування інвалідів та протягом 2009 року підприємство звітувало про це Луганському міському центру зайнятості, відмов у працевлаштуванні інвалідів з боку роботодавця не було (а.с. 7).

Фонд соціального захисту інвалідів відповідно до п.1 Положення про Фонд соціального захисту інвалідів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №1434 від 26.09.2002 (із наступними змінами і доповненнями) є урядовим органом державного управління, який діє у складі Мінпраці та підпорядковується йому.

Згідно п.3, п.4 зазначеного Положення Фонд соціального захисту інвалідів відповідно до покладених на нього завдань здійснює контроль за виконанням підприємствами нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів та сплатою ними адміністративно-господарських санкцій і пені, а також відповідно до п.п.3 п.5 Положення має право проводити перевірку підприємств щодо реєстрації, подання ними звітів про зайнятість та працевлаштування інвалідів, виконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів та сплати адміністративно-господарських санкцій і пені, цільового використання наданих Фондом коштів.

Луганське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів відповідно до п.9 зазначеного Положення є територіальним органом Фонду соціального захисту інвалідів, і діє на підставі Положення про Луганське відділення Фонду соціального захисту інвалідів.

Відповідно до ст. 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», підприємства, які використовують працю інвалідів, зобов'язані створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством.

Відповідно до статті 18-1 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» державна служба зайнятості здійснює пошук відповідної роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, що є у інваліда кваліфікації і знань, з урахуванням його побажань.

Судом встановлено, що згідно акту № 29 проведення виїзної позапланової перевірки щодо дотримання вимог ст. 19 і 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21.03.1992 №875-ХІІ (зі змінами та доповненнями) у 2009 році Міського комунального підприємства "Луганськелектротранс" ЄДРПОУ 03328058 (а.с.18), складеного позивачем, середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу становила 406 працівників, кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» становить 19 осіб, з них протягом року на підприємстві працювало 8 інвалідів.

Позивачем були нараховані адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів у 2009 році у розмірі 235728,24 грн.

Згідно поданих позивачем розрахунків (а.с.17), сума пені, яку має сплатити відповідач, становить 12871,04 грн.

Частиною 5 ст.19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в України» встановлено, що виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій інвалідів, фізичною особою, яка використовує найману працю, інвалідів, для яких це місце роботи є основним.

Статтею 19 Закону № 875-ХІІ, встановлено, що для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від середньооблікової чисельності працюючих, а якщо працює від 8 до 25 чоловік, у кількості одного робочого місця.

Відповідно до ст. 19 Закону № 875-ХІІ, відповідачу встановлений норматив робочих місць інвалідів у кількості 19 працівників. На протязі 2009 року на підприємстві працювало 8 інвалідів. Кількість робочих місць, не зайнятих інвалідами, становить 11 (розрахунок суми позову, а.с.17).

За змістом ч.3 ст.19 Закону № 875-ХІІ підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць, виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Згідно ч.1 ст.18 вищевказаного Закону забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Відповідно до ч.3 ст. 18 Закону № 875-ХІІ (в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо реалізації інвалідами права на трудову зайнятість» від 23.02.2006) підприємства зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування Інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Аналіз наведених норм законодавства та матеріалів справи дає підстави для висновку про те, що обовязок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обовязком підбирати та працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач вживав заходи, передбачені чинним законодавством, по забезпеченню працевлаштування інвалідів, тому на нього не може бути покладена відповідальність за ненаправлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для працевлаштування й відсутність інвалідів, які бажають працевлаштуватися.

Про наявність вакантних місць роботодавці повинні повідомляти центри зайнятості, направляючи звітність у формі N 3-ПН згідно з наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 19.12.2005 року N 420.

Згідно листа Луганського міського центру зайнятості № 1/07-2384 від 14.06.2010 відповідачем у 2009 році до Луганського міського центру зайнятості подавались звіти про наявність вакансій на підприємстві, як це передбачено Формою № 3-ПН. Відмов підприємства у працевлаштуванні інвалідів на замовлену вакансію не було. Зазначене також підтверджується матеріалами справи та не заперечується позивачем.

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про охорону праці» підприємства, які використовують працю інвалідів, зобов'язані створювати для них умови праці з урахуванням рекомендацій медико-соціальної експертної комісії та індивідуальних програм реабілітації, вживати додаткових заходів безпеки праці, які відповідають специфічним особливостям цієї категорії працівників.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про реабілітацію інвалідів в Україні» індивідуальна програма реабілітації комплекс оптимальних видів, форм, обсягів, термінів реабілітаційних заходів з визначенням порядку і місця їх проведення, спрямованих на відновлення та компенсацію порушених або втрачених функцій організму і здібностей конкретної особи до виконання видів діяльності, визначених у рекомендаціях медико-соціальної експертної комісії.

Частиною 3 ст. 23 зазначеного Закону визначено, що індивідуальна програма реабілітації інваліда є обов'язковою для виконання органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, реабілітаційними установами, підприємствами, роботодавцями.

Відповідно до п. п. 5, 8 Положення про індивідуальну програму реабілітації інваліда індивідуальна програма розробляється протягом одного місяця з дня звернення інваліда до МСЕК і розробляється за участю інваліда.

На підставі викладеного суд приходить до висновку, що створення підприємством для інвалідів умов праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації неможливе без наявності конкретного інваліда, що чинне законодавство України повязує виконання підприємствами, організаціями положень Закону стосовно забезпечення працевлаштування інвалідів саме за наявністю рекомендацій медико-соціальної експертизи, за відсутністю яких підприємство позбавлено можливості самостійно створити необхідне робоче місце для інваліда, насамперед не усвідомлюється, який саме інвалід, з якими анатомічними дефектами чи нозологічними формами захворювання може звернутися безпосередньо, чи буде направлений з метою працевлаштування.

Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідачем вжито усі передбачені чинним законодавством заходи для забезпечення працевлаштування інвалідів, на нього не може бути покладена відповідальність за не направлення органами соціального захисту населення необхідної кількості інвалідів на підприємство для працевлаштування та відсутність інвалідів, які бажають працевлаштуватись.

За таких обставин позовні вимоги позивача щодо стягнення несплаченої адміністративно-господарської санкції та пені за невиконання 4% нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню .

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 17, 87, 94, 98, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, ст.ст.17, 18, 19, 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», ст. 12 Закону України "Про охорону праці", суд,

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні позовних вимог Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів доМіського комунального підприємства "Луганськелектротранс" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені відмовити.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо субєкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення пятиденного строку з моменту отримання субєктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Н.В. Кравцова