Рішення № 133732353, 02.02.2026, Хмельницький окружний адміністративний суд

Справа № 560/6984/25

РІШЕННЯ

іменем України

02 лютого 2026 рокум. Хмельницький

Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Печеного Є.В., розглянувши адміністративну справу за позовом Головного управління ДПС у Хмельницькій області до ОСОБА_1 про стягнення коштів у рахунок погашення податкового боргу,

ВСТАНОВИВ:

Головне управління ДПС у Хмельницькій області (далі позивач, контролюючий орган) звернулося до суду з адміністративним позовом до ОСОБА_1 (далі відповідач, платник податків), у якому просить ухвалити рішення, яким стягнути з фізичної особи ОСОБА_1 кошти у рахунок погашення податкового боргу в розмірі 3821,33 грн.

Ухвалою від 01.05.2025 зобов`язано Управління Державної міграційної служби в Хмельницькій області протягом трьох днів з дня отримання копії даної ухвали надати суду інформацію, яка міститься в Єдиному державному демографічному реєстрі, щодо зареєстрованого місця проживання (перебування) відповідача.

Ухвалою від 13.05.2025 відкрито провадження в адміністративній справі; ухвалено розглянути справу за правилами спрощеного позовного провадження.

Відповідно до позовної заяви, податковий орган позовні вимоги підтримує та просить їх задовольнити з огляду на таке.

Зазначає, що за результатами обчислення загального мінімального податкового зобов`язання (далі МПЗ) за 2022 податковий (звітний) рік щодо земельної ділянки сільськогосподарського призначення, яка перебуває у власності відповідача, контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення (далі ППР) від 31.07.2023 № 488999-24/22-15, яким визначено грошове зобов`язання з МПЗ у сумі 3821,33 грн.

Вказує, що зазначене ППР надіслано відповідачу за податковою адресою у порядку, встановленому статтею 42 Податкового кодексу України (далі ПК України у редакції, станом на дату виникнення спірних правовідносин).

Стверджує, що у встановлені законом строки ППР не було оскаржене відповідачем у адміністративному чи судовому порядку, у зв`язку з чим грошове зобов`язання стало узгодженим.

Посилається на те, що у подальшому позивач сформував податкову вимогу від 13.02.2024 № 0001331-1303-2201, однак визначене нею податкове зобов`язання відповідач добровільно не сплатив.

Відповідач подав відзив на позов, у якому проти його задоволення заперечує.

Основні доводи відповідача зводяться до такого.

Вказує, що спірна земельна ділянка сільськогосподарського призначення площею 3,1346 га, кадастровий номер 6824285600:06:007:0040, передана ним у строкове платне користування фермерському господарству «Власник» (далі ФГ «Власник») на підставі договору оренди землі, укладеного 22.12.2012 та зареєстрованого у встановленому порядку в 2013 році.

Зазначає, що фактичним користувачем земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва є саме ФГ «Власник», тому платником МПЗ має бути це господарство, а не фізична особа власник земельної ділянки;

У зв`язку з цим, на думку відповідача, позивач помилково визначив належного платника МПЗ, а отже, податковий борг у нього відсутній.

Додатково відповідач посилається на норми перехідних положень земельного законодавства щодо продовження дії договорів оренди в умовах воєнного стану та на практику Верховного Суду щодо правового статусу фермерського господарства як користувача земельної ділянки.

Позивач подав заперечення на відзив, в яких просив позов задовольнити, зазначаючи, що: відповідач є власником вказаної земельної ділянки, що підтверджується даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; спірне ППР прийнято на підставі інформації державних реєстрів (у тому числі, Державного земельного кадастру та Державного реєстру речових прав) відповідно до статті 38-1 ПК України; податкове зобов`язання, визначене ППР від 31.07.2023 № 488999-24/22-15, стало узгодженим у зв`язку з його неоскарженням позивачем; податковий борг у сумі 3821,33 грн відповідачем не сплачено, а тому, позивач реалізує своє право на звернення до суду з позовом про його стягнення.

Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, та оцінивши доводи сторін у їх взаємному зв`язку, встановив такі фактичні обставини справи.

З матеріалів справи вбачається та сторонами не заперечується, що відповідач є власником земельної ділянки сільськогосподарського призначення площею 3,1346 га, кадастровий номер 6824285600:06:007:0040, розташованої в межах Миролюбненської територіальної громади Хмельницької області.

Наявна в матеріалах справи копія договору оренди землі, укладеного 22.12.2012 між відповідачем як орендодавцем та ФГ «Власник» як орендарем, а також витяг з Державного реєстру речових прав, підтверджують, що право оренди зазначеної земельної ділянки зареєстроване у 2013 році за ФГ «Власник».

Разом з тим, ППР від 31.07.2023 № 488999-24/22-15 адресоване саме відповідачу як фізичній особі власнику земельної ділянки, містить визначення суми грошового зобов`язання з МПЗ за 2022 рік у розмірі 3821,33 грн, і доказів його скасування або оскарження у судовому порядку у матеріалах справи не міститься.

Матеріали справи свідчать про те, що контролюючий орган направляв відповідачу ППР і податкову вимогу за адресою його податкової реєстрації.

З інтегрованої картки платника податків та розрахунку податкового боргу, долучених позивачем, убачається, що визначене ППР грошове зобов`язання в сумі 3821,33 грн станом на дату звернення позивача до суду відповідачем не сплачено.

Інші обставини, які могли б свідчити про погашення податкового боргу, його списання або про зупинення дії ППР та/або податкової вимоги, матеріали справи не підьверджують.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить із такого.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з підпунктом 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 ПК України, податковий борг - сума узгодженого грошового зобов`язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до статей 36, 38 ПК України, податковим обов`язком визнається обов`язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи.

Податковий обов`язок виникає у платника за кожним податком та збором.

Податковий обов`язок є безумовним і першочерговим стосовно інших неподаткових обов`язків платника податків, крім випадків, передбачених законом.

Виконання податкового обов`язку може здійснюватися платником податків самостійно або за допомогою свого представника чи податкового агента.

Відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов`язку несе платник податків, крім випадків, визначених цим Кодексом або законами з питань митної справи.

Виконанням податкового обов`язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов`язань у встановлений податковим законодавством строк.

Сплата податку та збору здійснюється платником податку безпосередньо, а у випадках, передбачених податковим законодавством, - податковим агентом, або представником платника податку.

Спосіб, порядок та строки виконання податкового обов`язку встановлюються цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Стаття 38-1 ПК України визначає, що мінімальне податкове зобов`язання (МПЗ).

Мінімальне податкове зобов`язання (МПЗ) щодо земельної ділянки, нормативна грошова оцінка якої проведена, обчислюється за формулою: МПЗ = НГОд x К x М / 12, де: МПЗ - мінімальне податкове зобов`язання; НГОд - нормативна грошова оцінка відповідної земельної ділянки з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим Кодексом для справляння плати за землю; К - коефіцієнт, який становить 0,05; М - кількість календарних місяців, протягом яких земельна ділянка перебуває у власності, оренді, користуванні на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) платника податків.

Мінімальне податкове зобов`язання (МПЗ) щодо земельної ділянки, нормативна грошова оцінка якої не проведена, обчислюється за формулою: МПЗ = НГО x S x К x М / 12, де: МПЗ - мінімальне податкове зобов`язання; НГО - нормативна грошова оцінка 1 гектара ріллі по Автономній Республіці Крим або по області з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим Кодексом для справляння плати за землю; S - площа земельної ділянки, гектарах; К - коефіцієнт, що становить 0,05; М - кількість календарних місяців, протягом яких земельна ділянка перебуває у власності, оренді, користуванні на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) платника податків.

При обчисленні мінімального податкового зобов`язання платниками єдиного податку четвертої групи - фізичними особами - підприємцями, які провадять діяльність виключно в межах фермерського господарства, зареєстрованого відповідно до Закону України "Про фермерське господарство", коефіцієнт "К", визначений у підпунктах 38-1.1.1 і 38-1.1.2 цього пункту, застосовується у половинному розмірі.

Мінімальне податкове зобов`язання визначається за період володіння (користування) земельною ділянкою, який припадає на відповідний податковий (звітний) рік.

Мінімальне податкове зобов`язання не визначається для: земельних ділянок, що використовуються дачними (дачно-будівельними) та садівничими (городницькими) кооперативами (товариствами), а також набуті у власність/користування членами цих кооперативів (товариств) у результаті приватизації (купівлі/продажу, оренди) у межах земель, що належали цим кооперативам (товариствам) на праві колективної власності чи перебували у їх постійному користуванні; земель запасу; невитребуваних земельних часток (паїв), розпорядниками яких є органи місцевого самоврядування, крім таких земельних часток (паїв), переданих органами місцевого самоврядування в оренду; земельних ділянок зон відчуження та безумовного (обов`язкового) відселення, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи; земельних ділянок, віднесених до сільськогосподарських угідь, які належать фізичним особам на праві власності та/або на праві користування та станом на 1 січня 2022 року знаходилися у межах населених пунктів; земельних ділянок, земельних часток (паїв), за які не нараховувалися та не сплачувалися плата за землю або єдиний податок четвертої групи, що перебувають у консервації, або забруднені вибухонебезпечними предметами, або щодо яких прийнято рішення про надання податкових пільг зі сплати місцевих податків та/або зборів на підставі заяв платників податків про визнання земельних ділянок непридатними для використання у зв`язку з потенційною загрозою їх забруднення вибухонебезпечними предметами.

Мінімальне податкове зобов`язання для земельних ділянок, земельних часток (паїв), передбачених абзацом сьомим цього пункту, не визначається за період, за який не визначається плата за землю або єдиний податок четвертої групи.

У разі передачі земельних ділянок в оренду (суборенду), емфітевзис або інше користування мінімальне податкове зобов`язання визначається для орендарів, користувачів на інших умовах таких земельних ділянок у порядку, визначеному цим Кодексом.

У разі переходу права власності або права користування, у тому числі оренди, емфітевзису, суборенди, на земельну ділянку, віднесену до сільськогосподарських угідь, від одного власника, орендаря, користувача на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) до іншого власника, орендаря, користувача на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) протягом календарного року та за умови державної реєстрації такого права відповідно до законодавства, мінімальне податкове зобов`язання щодо такої земельної ділянки визначається для попереднього власника, орендаря, користувача на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) за період з 1 січня такого календарного року до початку місяця, в якому припинилося право власності на таку земельну ділянку, або в якому така земельна ділянка передана в користування (оренду, суборенду, емфітевзис), а для нового власника, орендаря або користувача на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) - починаючи з місяця, в якому він набув право власності або право користування, у тому числі оренди, емфітевзису, суборенди на таку земельну ділянку, та враховується у складі загального мінімального податкового зобов`язання кожного з таких власників або користувачів.

У разі відсутності державної реєстрації переходу права власності або права користування, у тому числі оренди, емфітевзису, суборенди, на земельну ділянку, віднесену до сільськогосподарських угідь, від одного власника, орендаря, користувача на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) до іншого власника, орендаря, користувача на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) протягом календарного року мінімальне податкове зобов`язання щодо такої земельної ділянки визначається для попереднього власника, орендаря, користувача на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) на загальних підставах за податковий (звітний) рік.

Щодо меж судового розгляду у справах про стягнення податкового боргу Верховний Суд у низці постанов (зокрема, від 19.02.2019 у справі № 807/495/17, від 03.02.2022 у справі № 560/4343/19, від 14.02.2022 у справі № 826/9711/17) сформував усталену правову позицію, згідно з якою предметом доказування в таких справах є обставини, що свідчать про наявність підстав, з якими закон пов`язує можливість стягнення податкової заборгованості в судовому порядку: наявність узгодженого грошового зобов`язання, складові суми боргу, момент виникнення боргу, факт його несплати та дотримання контролюючим органом встановленого ПК України порядку вжиття заходів щодо стягнення податкового боргу.

При цьому, Верховний Суд наголошує, що у спорах про стягнення податкового боргу суд не може давати оцінку правомірності прийняття податкових повідомлень-рішень, на підставі яких виник податковий борг, якщо такі рішення не є предметом безпосереднього оскарження (постанова від 25.01.2019 у справі № 810/1760/17).

Отже, у цій справі суд, оцінює спірні правовідносини у цій справі, виходячи з: чинності ППР від 31.07.2023 № 488999-24/22-15; факту узгодженості визначеного ним грошового зобов`язання; наявності/відсутності факту сплати відповідної суми; дотримання контролюючим органом процедури направлення податкової вимоги та ППР від 31.07.2023 № 488999-24/22-15 відповідачеві.

Суд, при цьому, не перевіряє правильність розрахунку МПЗ чи визначення належного платника у межах цього спору, оскільки ці питання мали б вирішуватися в іншій категорії справ за позовом платника про визнання ППР протиправним і його скасування.

Щодо доводів відповідача про наявність договору оренди та статус платника МПЗ, то суд вказує на таке.

Як встановлено вище, факт існування договору оренди земельної ділянки між відповідачем і ФГ «Власник», а також державна реєстрація права оренди за фермерським господарством у 2013 році підтверджені документально та не заперечуються позивачем.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.06.2020 у справі № 922/989/18 дійшла висновку, що з моменту державної реєстрації фермерського господарства як юридичної особи саме це господарство набуває правомочностей володіння й користування земельною ділянкою, наданою громадянину для ведення фермерського господарства, а також відповідних обов`язків щодо її використання.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду у постанові від 19.09.2024 у справі № 320/6885/23, узагальнюючи підходи Великої Палати, зазначив, що у разі створення фермерського господарства саме воно виступає суб`єктом орендних правовідносин і має нести обов`язок зі сплати орендної плати за земельну ділянку; покладення такого обов`язку одночасно і на фермерське господарство, і на його засновника призводить до правової невизначеності та фактичного подвійного оподаткування.

Отже, суд виходить з того, що на рівні правових позицій Верховного Суду дійсно закріплено підхід, згідно з яким у випадку, коли земельна ділянка надана для ведення фермерського господарства й таке господарство створено та зареєстроване, саме фермерське господарство, а не фізична особа засновник, має виступати платником податків, пов`язаних із використанням цієї земельної ділянки.

З урахуванням наведеного доводи відповідача про те, що належним платником МПЗ щодо спірної земельної ділянки є ФГ «Власник», не виглядають безпідставними з матеріально-правової точки зору.

Разом з тим, суд наголошує, що в межах цієї справи такі доводи спрямовані фактично на заперечення правомірності ППР від 31.07.2023 № 488999-24/22-15 як такого (зокрема, у частині визначення особи платника), тоді як вказане ППР не є предметом розгляду у цій справі.

Як зазначено Верховним Судом у постанові від 25.01.2019 у справі № 810/1760/17 та підтверджено подальшою практикою Верховного Суду, при розгляді позову про стягнення податкового боргу суд не може підміняти процедуру оскарження податкового повідомлення-рішення, на підставі якого виник борг; питання правомірності такого рішення має вирішуватися в окремому провадженні за позовом платника податків.

Суд зазначає, що відповідач, усвідомлюючи наявність спору щодо визначення належного платника МПЗ, не скористався своїм правом на оскарження ППР у порядку, передбаченому статтею 56 ПК України та статтями 122, 123 КАС України, у встановлені законом строки.

Доказів наявності поважних причин пропуску таких строків або того, що відповідне оскарження було здійснено, суду не надано.

За таких умов, суд, діючи відповідно до принципу правової визначеності, виходить з того, що: ППР від 31.07.2023 № 488999-24/22-15 станом на момент звернення позивача до суду та розгляду цієї справи є чинним; визначене ним грошове зобов`язання є узгодженим у розумінні підпункту 14.1.39 та статті 56 ПК України; наявність чи відсутність матеріально-правових підстав для нарахування МПЗ саме відповідачу може бути предметом судового контролю в іншій справі за позовом відповідача про визнання ППР протиправним та його скасування, але не в межах даної справи про стягнення податкового боргу.

Отже, доводи відповідача щодо неправильного визначення платника МПЗ та посилання на судову практику щодо статусу фермерських господарств не спростовують у цій справі факту існування узгодженого грошового зобов`язання та податкового боргу, а отже, не можуть бути підставою для відмови у задоволенні позову про його стягнення.

Підсумовуючи викладене, суд виходить з такого: ППР від 31.07.2023 № 488999-24/22-15, яким відповідачу визначено грошове зобов`язання з МПЗ за 2022 рік у сумі 3821,33 грн, є чинним, не скасованим у встановленому законом порядку та не оскарженим відповідачем. Відтак визначене ним грошове зобов`язання є узгодженим.

Визначена ППР сума грошового зобов`язання відповідачем у добровільному порядку не сплачена, що підтверджується інтегрованою карткою платника та розрахунком податкового боргу. Доказів сплати цієї суми до бюджету відповідач не надав.

Позивач дотримався передбаченого статтями 59, 95 ПК України порядку звернення до суду з позовом про стягнення податкового боргу: податкова вимога сформована, надіслана відповідачу, строк для добровільної сплати минув, сума боргу в інтегрованій картці відображена.

Доводи відповідача щодо наявності договору оренди та статусу фермерського господарства як користувача земельної ділянки, хоча й можуть бути істотними при оцінці правомірності ППР у разі його оскарження, не змінюють висновку про існування узгодженого грошового зобов`язання та податкового боргу в цій справі про його стягнення.

З урахуванням наведеного суд приходить до висновку, що позовні вимоги Головного управління ДПС у Хмельницькій області є обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Інші аргументи сторін не спростовують висновків суду за результатами розгляду справи, які зазначені вище.

Щодо інших доводів сторін, суд також зазначає, що у рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії», заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін.

Підстави для розподілу судових витрат у цій справі відсутні.

Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

адміністративний позов Головного управління Державної податкової служби у Хмельницькій області задовольнити повністю.

Стягнути з ОСОБА_1 до бюджету у рахунок погашення податковий бор в сумі 3 821 (три тисячі вісімсот двадцять одна) гривня 33 копійки.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач:Головне управління ДПС у Хмельницькій області (вул. Пилипчука, 17, м. Хмельницький,Хмельницька обл., Хмельницький р-н,29001 , код ЄДРПОУ - 44070171) Відповідач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 ) Головуючий суддя Є.В. Печений