Рішення № 133723473, 02.02.2026, Новобаварський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Жовтневий районний суд м. Харкова)

Справа № 645/7851/25

Провадження № 2/639/544/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 лютого 2026 року м. Харків

Новобаварський районний суд міста Харкова у складі:

головуючого судді Борисенка О.О.,

секретаря судового засідання Пивоварової Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу № 645/7851/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Сучасний Факторинг» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

у с т а н о в и в:

До Новобаварського районного суду міста Харкова за підсудністю з Немишлянського районного суду міста Харкова надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Сучасний Факторинг» до ОСОБА_1 , в якій позивач просив стягнути на його користь з відповідача заборгованість за кредитним договором № 20210048228 від 22.12.2021 у розмірі 11960,60 грн, а також судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 2422, 40 грн та витрати на правову допомогу у розмірі 10000,00 грн.

Матеріали позовної заяви сформовані в системі «Електронний суд» та підписані представником позивача адвокатом Юхименком Юрієм Юрійовичем, який діє на підставі довіреності (а.с.7).

Позовні вимоги позивач обґрунтував тим, що 22.12.2021 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Сучасний Факторинг» за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи Товариства, відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» укладено кредитний договір № 20210048228 по продукту «Кошти в кредит», згідно з умовами якого кредитор надає Позичальнику кредит у гривні у сумі та на умовах, передбачених договором, а позичальник зобов`язується одержати та повернути кошти кредиту, сплатити проценти за користування ним, комісії, інші супутні платежі та виконати інші обов`язки, передбачені Договором. Сторони дійшли згоди, що грошові кошти надаються позичальникові на умовах строковості, а саме терміном 12 календарних місяців та платності 4% в місяць, комісія за управління (обслуговування) кредиту 385,60 гривень. Сума кредиту за договором складає 9 640,00 грн. Відсоткова ставка складає 0,01%. Комісія за надання кредиту складає 840,00 гривень. Реальна річна процентна ставка встановлюється на рівні 326,50 %. Відповідно до п.3. кредитного договору надання кредиту здійснюється відповідно до його цільового призначення шляхом перерахування/утримання кредитних коштів на поточний рахунок позичальника, уключаючи використання реквізитів платіжної картки НОМЕР_1 . Заборгованість відповідача перед ТОВ «Сучасний Факторинг» за Кредитним договором № 20210048228 від 22.12.2021 станом на 13.10.2025 включно становить 11 190,60 грн., а саме: загальна заборгованість за тілом кредиту - 7 816,35 грн, загальна заборгованість за сумою комісії - 3 374,25 грн. Отримано оплат в сумі: 2 595,00 грн. Враховуючи систематичне ухилення відповідача від виконання договірних зобов`язань, відсутності бажання останнього добровільно виконати взяті зобов`язання, позивач змушений звернутися до суду з метою захисту порушених прав та охоронюваних законом інтересів.

04.12.2025 ухвалою Новобаварського районного суду міста Харкова прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження, призначено судове засідання (а.с.53).

22.12.2025 суд постановив ухвалу про повернення без розгляду відповідачу ОСОБА_1 відзиву на позовну заяву, як такого, що не відповідає вимогам п. 2 ч. 5 ст. 178, п. 7 ч. 1 ст. 183 ЦПК України (а.с.60-62).

07.01.2026 суд постановив ухвалу про відкладення, за заявою відповідача, судового розгляду справи (а.с.65,67).

02.02.2026 від відповідача до суду надійшла заява, в якій остання просила розстрочити виконання рішення суду шляхом щомісячної сплати заборгованості у розмірі 2000,00 грн до 20 числа кожного місяця, починаючи з місяця, наступного за набранням рішенням законної сили.

Заява обґрунтована тим, що відповідач визнає обов`язок щодо погашення заборгованості, водночас, одноразова сплати всієї суми боргу є для неї неможливою, з огляду на фінансовий стан та рівень доходів.

Представник позивача адвокат Юхименко Ю.Ю. у позовній заяві просив розглянути справу без участі представника позивача, проти ухвалення заочного рішення не заперечував.

Згідно з ч. 8 ст. 128 ЦПК України, належним чином повідомлена про дату, час та місце розгляду справи відповідач, у судове засідання повторно не з`явилася, своїм правом на подання відзиву не скористалася, 02.02.2026 подала до суду заяву про розгляд справи за відсутності відповідача.

Відповідно до ч. 2 ст. 43 ЦПК України особи, які беруть участь у справі, зобов`язані, зокрема, сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи та виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Оскільки представник позивача та відповідач подали заяви про розгляд справи без їх участі, суд доходить висновку, що неявка сторін (їх представників) не є перешкодою для розгляду справи по суті.

У зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, суд не здійснював.

Дослідивши матеріали справи, докази надані в обґрунтування позову, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

За змістом ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

В силу ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд установив, що 22.12.2021 о 17:52 ОСОБА_1 електронним підписом одноразовим ідентифікатором «G-G-0067» підписала паспорт споживчого кредиту по продукту «Кошти в кредит» ТОВ «Сучасний Факторинг», що містить інформацію про основні умови кредитування з урахуванням побажань споживача, щодо орієнтовної реальної річної процентної ставки та орієнтовної загальної вартості кредиту для споживача, про порядок повернення кредиту тощо (а.с.26).

22.12.2021 о 15 год 52 хв між ТОВ «Сучасний Факторинг» (кредитор) та ОСОБА_1 (позичальник) в електронній формі за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи кредитора, з використанням електронного підпису з одноразовим ідентифікатором укладено кредитний договір № 20210048228 по продукту «Кошти в кредит», відповідно до умов якого кредитор надає позичальнику кредит у гривні у сумі та на умовах, передбачених договором, а позичальник зобов`язується одержати та повернути кошти кредиту, сплатити проценти за користування ним, комісії, інші супутні платежі та виконати інші обов`язки, передбачені цим договором (п.2.2). Сторони погодили такі умови договору: Тип кредиту кредит (п.2.3). Тип процентної ставки фіксована (п.2.4). За цим договором позичальник сплачує на користь кредитора додатково комісії за надання кредиту та комісії за управління (обслуговування) кредиту, розмір яких визначено в п.2.9 договору (п.2.7.1). Умови кредитування: загальна сума кредиту 9640,00 грн; строк кредиту 12 місяців з кінцевим терміном повернення 22.12.2022 включно; процентна ставка (звичайна) 4% в місяць; орієнтовна загальна вартість кредиту на дату укладення договору 14267,72 грн; орієнтовна реальна річна процентна ставка на дату укладення договору 326,50%; комісія за надання кредиту (12% від чистої суми кредиту) 840,00 грн; комісія за управління (обслуговування) кредиту (4% від загальної суми кредиту) 385,60 грн (п.2.9). Надання кредиту здійснюється шляхом перерахування/утримання кредитних коштів: у розмірі 7000,00 грн на поточний рахунок позичальника, уключаючи використання реквізитів платіжної картки № НОМЕР_2 ; у розмірі 840,00 грн на свою користь в оплату зобов`язань позичальника зі сплати комісії за надання кредиту, передбаченої договором; 1800,00 грн на користь ТДВ СК «Екта» за послуги страхування згідно з договором страхування № 20210048228 від 22.12.2021 (п.3.2). Розрахунок процентів здійснюється при наявності заборгованості за кредитом, починаючи з дати надання кредиту до дати кінцевого терміну повернення кредиту (п.4.4). Кредит повертається позичальником шляхом періодичних виплат, у сумі та строки визначені в Графіку платежів (п.6.1) (а.с.20-25).

Відповідно до Додатку № 1 до кредитного договору № 20210048228 по продукту «Кошти в кредит» від 22.12.2021 (Графік платежів), 22.12.2021 дата надання кредиту; сума кредиту за договором 9640,00 грн, у тому числі чиста сума кредиту 8800,00 грн; кількість платежів - 12 кожного місяця, проценти за користування кредитом 385,60; комісія за надання кредиту 840,00 грн; реальна річна процентна ставка 326,50%; загальна вартість кредиту 14267,20 грн (зв.а.с.25).

Договір та Таблиця підписані ОСОБА_1 електронним підписом одноразовим ідентифікатором «G-G-0067» о 17 год 52 хв 22.12.2021.

Договір містить інформацію про анкетні дані відповідача, її місце проживання, серію, номер паспорту, дату його видачі, податковий номер, номер телефону.

Згідно з довідкою про ідентифікацію, ТОВ «Сучасний Факторинг» підтверджує, що клієнт ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , з яким укладено договір № 20210048228 від 22.12.2021, ідентифікований ТОВ «Сучасний Факторинг». Акцепт договору підписаний позичальником 22.12.2021 о 17:52 одноразовим ідентифікатором «G-G-0067», який відправлено на номер телефону 096-4659377 (а.с.19).

Відповідно до підтвердження ТОВ «ПрофітГід» щодо здійснення переказу грошових коштів, в межах договору про надання фінансових послуг з переказу коштів ПГ-24 від 03.02.2021 та на підставі платіжної інструкції (замовлення) відправника, ТОВ «ПрофітГід» здійснено успішний переказ грошових коштів на рахунок отримувача: номер платіжної інструкції 20210048228, платник ТОВ «Сучасний Факторинг», дата та час здійснення переказу коштів: 22.12.2021 о 18:01:11; сума переказу -7000,00 грн; номер платіжної картки отримувача НОМЕР_4 банка емітента Приватбанк; призначення переказу: видача позики позичальнику ОСОБА_1 , ІПН НОМЕР_3 (а.с.18).

22.12.2021 між страховиком ТДВ «Страхова компанія «Екта» зі страхувальником ОСОБА_1 укладено договір добровільного страхування медичних витрат, згідно з яким страхова премія на одну застраховану особу становить 1800,00 грн (а.с.27).

Згідно з випискою по особовому рахунку за кредитним договором № 20210048228 від 22.12.2021, заборгованість ОСОБА_1 за період з 22.12.2021 по 22.12.2022 станом на 09.10.2025 включно складає 11190,60 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту 7816,35 грн, заборгованість за сумою комісії/відсотків 3374,25 грн. Отримано оплати на суму 2595,00 грн (а.с.17).

Зобов`язання виникають з підстав, передбачених статтею 11 ЦК України, зокрема із договорів.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина 1 статті 530 ЦК України).

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.

Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до статті 1055 ЦК України, кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Частиною 1 статті 1055 ЦК України визначено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.

Також, частинами 1, 2 статті 207 ЦК України визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.

Згідно зі статтею 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Частина 5 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачає, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

З договору № 20210048228 від 22.12.2021 суд вбачає, що відповідно до вимог частини 1 статті 638 ЦК України між сторонами досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договору, який оформлений в електронній формі з використанням одноразового ідентифікатору, і такі дії сторін відповідають приписам чинного законодавства.

Оскільки цей договір укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи товариства, доступ до якої забезпечується споживачу через веб-сайт або мобільний додаток, та відповідач підписав його електронним підписом одноразовим ідентифікатором, тому без отримання відповідного ідентифікатора, без здійснення входу до інформаційно-телекомунікаційної системи товариства, такий договір не був би укладений.

Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 07 жовтня 2020 року у справі № 132/1006/19 (провадження № 61-1602св20), від 28 квітня 2021 року у справі № 234/7160/20 (провадження № 61-2903св21), від 01 листопада 2021 року у справі № 234/8084/20 (провадження № 61-2303св21), від 14 червня 2022 року у справі № 757/40395/20 (провадження № 61-16059св21), від 08 серпня 2022 року у справі № 234/7298/20 (провадження № 61-2902св21).

Отже, відповідач уклав електронний договір № 20210048228 від 22.12.2021 та підписав такий у порядку, визначеному статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» (електронним підписом одноразовим ідентифікатором), а тому договір № 20210048228 від 22.12.2021 укладений у формі електронного документу з електронними підписами сторін між кредитором ТОВ «Сучасний Факторинг» та позичальником ОСОБА_1 , є результатом домовленості сторін і відповідає загальним засадам цивільного законодавства, встановленим ст.3 ЦК України, а також ст. 1054 ЦК України, ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», оскільки позичальник був ознайомлений з умовами кредитування, сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності і волевиявлення учасників договорів було вільним.

У суду відсутні докази про те, що відповідач мав перешкоди для реалізації свого зобов`язання по сплаті кредитної заборгованості, належним чином не виконував свої зобов`язання по поверненню кредиту, сплати відсотків, комісії, порушивши умови кредитного договору.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Положення частин першої, другої, п`ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними, проте, враховуючи ультраактивну форму дії Закону України «Про захист прав споживачів», визначені ним наслідки включення до договору споживчого кредиту умови, якою встановлено плату за надання інформації щодо кредиту, підлягають перевірці на відповідність змісту положень Закону України «Про споживче кредитування».

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Відповідно до частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Отже Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право кредитодавця встановлювати у кредитному договорі комісію за надання кредиту та комісії за обслуговування кредиту.

На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».

Отже, дії позичальника щодо встановлення у кредитному договорі комісії за надання кредиту та комісії за обслуговування кредиту, та вимога про стягнення нарахованої комісії є правомірними.

Таку правову позицію Велика Палата Верховного Суду виклала у постанові від 13 липня 2022 року у справі №496/3134/19.

Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Позикодавець наділений можливістю реалізувати своє право в порядку ч. 2 ст. 1050 ЦК України на дострокове повернення йому частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 ЦК України, як шляхом пред`явлення досудової вимоги, так і судової.

За змістом ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 49 ЦПК України відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) на будь-якій стадії судового процесу.

У клопотанні про розстрочку виконання рішення суду відповідач визнала позовні вимоги.

Визнання відповідачем позову не суперечить закону та не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб.

У зв`язку з викладеним, враховуючи принцип диспозитивності, суд погоджується зі складеними первісним кредитором та позивачем розрахунками заборгованості, та доходить висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Відповідно до положень статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду; на професійну правничу допомогу.

При зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 2422,40 грн, що підтверджується платіжною інструкцією від 21.10.2025 № 1015073 (а.с.1).

Також, у позовній заяві позивач просив стягнути з відповідача витрати, понесені на професійну правничу допомогу в сумі 10000,00 грн.

В обґрунтування понесення та розміру понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10000,00 грн позивач надав копії таких документів: довіреності від 02.01.2025 на уповноваження адвоката Юхименка Ю.Ю. бути представником ТОВ «Сучасний Факторинг»; договору про надання правничої допомоги № 20/06-СФ від 20.06.2025, укладеного між АБ «Тараса Онищенка» в особі керуючого бюро адвоката Онищенка Тараса Олеговича та ТОВ «Сучасний Факторинг», де сторони погодили, що Бюро може залучати до виконання укладених ним договорів про надання правничої допомоги інших адвокатів на договірних засадах, розмір гонорару адвоката у договорі не визначений; свідоцтва Юхименка Ю.Ю. про право на заняття адвокатською діяльністю; платіжної інструкції від 20.10.2025 про перерахування ТОВ «Сучасний Факторинг» на користь АБ «Тараса Онищенка» 10000,00 грн за надання правничої допомоги згідно Акту № 638 від 30.09.2025, ДУ №5 договір № 20/06-СФ від 20.06.2025; Акту № 638 прийому-передачі наданих послуг від 30.09.2025 (Додаток до договору про надання правничої допомоги № 20/06-СФ від 20.06.2025, складеного між виконавцем АБ «Тараса Онищенка» та ТОВ «Сучасний Факторинг», згідно з яким, надання усної консультації стосовно складання позовної заяви ТОВ «Сучасний Факторинг» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, узгодження правової позиції; складання позовної заяви ТОВ «Сучасний Факторинг» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 20210048228 від 22.12.2021 становить 10000,00 грн (а.с.7,9-16).

Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Згідно з положеннями частин першої-четвертої статті 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При розгляді справи «Гуриненко проти України» (рішення Європейського суду з прав людини від 18 лютого 2010 року, №37246/04) ЄСПЛ зазначив, що при розгляді питань компенсації витрат, понесених сторонами на отримання ними юридичної допомоги (в тому числі й під час розгляду їх справ в національних судах) задоволенню судом підлягають лише ті вимоги, по яким доведено, що витрати заявника були фактичними, неминучими, необхідними, а їх розмір розумним та обґрунтованим.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 червня 2018 року по справі № 826/1216/16 висловила правову позицію про те, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Відповідно до вимог чинного законодавства, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідач клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги не заявила.

Водночас, оцінивши надані документи та доводи на обґрунтування суми заявлених витрат на правничу допомогу, взявши до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом документів, їх значення для спору (справи), суд дійшов висновку про те, що заявлений до стягнення розмір витрат на професійну правничу допомогу в сумі 10000,00 грн не є цілком співмірним із ціною позову, складністю справи, виконаними адвокатом роботами (наданими послугами, часом, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, зокрема, надання усної консультації та узгодження правової позиції, оскільки справа є типовою, нескладною, не містить великого обсягу доказів та розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Також суд зауважує, що суду не надано детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, розрахунку таких витрат.

У постанові від 12.02.2020 року у справі № 648/1102/19 Верховний Суд зазначив, що вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. Суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Суд має застосувати положення закону про завдання та принципи цивільного судочинства, пропорційність у цивільному судочинстві, а також конкретні обставини справи, вимоги, з якими заявник звернулася до суду, їх значення для заявника.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19.

Відповідно до правового висновку, викладеному у додатковій постанові Верховного Суду від 03.10.2024 у справі № 357/8695/23, для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом. Суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність й розумність.

Відтак, з врахуванням ціни позову, складністю справи, обсягом виконаних адвокатом робіт, часу витраченого адвокатом на виконання таких робіт, враховуючи принципи розумності та справедливості, суд дійшов висновку про зменшення витрат на правничу допомогу до 3000,00 грн.

Частинами 1 та 2 ст.141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частиною 1 ст. 142 ЦПК України передбачено, що у разі визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Оскільки відповідач визнала позовні вимоги до початку розгляду справи по суті, суд розподіляє судові витрати, відповідно до положень статей 141, 142 ЦПК України, та дійшов висновку про повернення позивачу з державного бюджету 50% судового збору, що становить 1211,20 грн, та про стягнення з відповідача на користь позивача 50% судового збору, що становить 1211,20 грн, та витрати на правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн, оскільки позов задоволено у повному обсязі.

Вирішуючи питання про розстрочку виконання рішення суду, суд дійшов до такого висновку.

Відповідно до п. 2 ч. 7 ст. 265 ЦПК України у разі необхідності в резолютивній частині також вказується про: надання відстрочення або розстрочення виконання рішення.

За змістом ч. 1 ст. 267 ЦПК України, суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочення виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.

Згідно з ч. 1 ст. 435 ЦПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.

Відповідно до ч. 1 ст. 435 ЦПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.

Згідно з частинами 3, 4, 5 ст. 435 ЦПК України, підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) щодо фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Розстрочка та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.

Отже, закон не передбачає конкретного переліку обставин, які є підставою для розстрочення виконання рішення суду, а лише встановлює критерії для їх визначення, надаючи суду можливість у кожному конкретному випадку вирішувати питання про їх наявність з урахуванням усіх обставин справи.

Водночас обов`язковою умовою для відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення є доведення заявником факту існування обставин, які істотно ускладнюють виконання рішення та/або роблять його неможливим.

Наведене узгоджується з правовими висновками, викладеними в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 червня 2021 року у справі № 9901/598/19.

Тлумачення положень ст.435 ЦПК України свідчить про те, що розстрочення виконання судового рішення може бути застосовано судом лише у виключних випадках, оскільки рішення суду підлягає обов`язковому виконанню у повній мірі в строк і порядок, передбачений чинним законодавством. Підставою для застосування вказаних норм є виняткові обставини, які перешкоджають належному виконанню рішення суду, ускладнюють його виконання або роблять неможливим.

Відповідно до роз`яснень, які містяться у пункті 10 постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження» від 26 грудня 2003 року, при вирішенні заяв сторони про відстрочку або розстрочку виконання рішення, встановлення або зміну способу й порядку його виконання суду потрібно мати на увазі, що їх задоволення можливе лише у виняткових випадках, які суд визначає виходячи з особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення (хвороба боржника або членів його сім`ї, відсутність у нього майна, яке за рішенням суду має бути передане стягувачу, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо).

Такі обставини є виключними, тобто такими, що унеможливлюють виконання рішення суду в силу непередбачуваних обставин, що настали під час здійснення виконання судового рішення.

Вирішуючи питання щодо можливості відстрочення чи розстрочення виконання рішення, суд повинен ураховувати майнові інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини кожної сторони у виникненні спору та інші обставини. Матеріальний стан боржника не є безумовною підставою для розстрочення чи відстрочення виконання рішення суду і підлягає оцінці у сукупності з іншими фактичними обставинами.

Така правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі № 796/43/2018, від 19 червня 2019 року у справі № 2-55/10.

Окрім того, під час вирішення питання про розстрочення виконання рішення суду обов`язково мають враховуватись також інтереси сторони, на користь якої ухвалене рішення, тобто стягувача.

Розстрочка виконання рішення суду - це зміна у часі належного строку виконання рішення суду в цілому. При розгляді заяв щодо розстрочки виконання рішення необхідно виходити з міркувань доцільності та об`єктивної необхідності надання саме таких строків відтермінування виконання рішення в цілому; наявність підстави для відтермінування має бути доведена боржником. Строки такого відтермінування знаходяться у прямій залежності від обставин, що викликають необхідність надання додаткового строку до повного виконання рішення суду. Надання відстрочки/розстрочки виконання рішення суду не може створювати занадто або безпідставно привілейовані умови для боржника.

Гарантоване особі у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право на справедливий суд розповсюджує дію і на стадію виконання судового рішення. У своїй прецедентній практиці Європейський суд з прав людини нагадує, що право на судовий розгляд було б примарним, якщо б внутрішня судова система Договірної Держави дозволила б, щоб остаточне та обов`язкове судове рішення залишалось невиконаним відносно однієї із сторін, і що виконання рішення або постанови будь-якого органу судової влади повинно розглядатися як невід`ємна частина «процесу» в розумінні статті 6 Конвенції («Іммобільяре Саффі» проти Італії», заява 22774/93, 28 липня 1999 року, § 63; «Горнсбі проти Греції» від 19 березня 1997 року, § 40).

Так, згідно з положеннями статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України, судове рішення є обов`язковим до виконання.

Отже, право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.

Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду та ефективного захисту сторони у справі, що передбачено статтями 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Частиною першою статті 18 ЦПК України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

ЄСПЛ у своїй практиці акцентує увагу на тому, що несвоєчасне виконання рішення суду може бути мотивоване наявністю певних обставин, відстрочка виконання рішення не повинна шкодити сутності права, гарантованого частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, згідно з якою кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Тобто, довготривале невиконання рішення суду може набути форми порушення права на справедливий судовий розгляд, що не може бути виправданим за конкретних обставин справи.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Обґрунтовуючи заяву про розстрочення виконання судового рішення відповідач посилалася, зокрема на те, що одноразова сплата всієї суми боргу є для неї неможливою, з огляду на фінансовий стан та рівень доходів.

На підтвердження вказаної обставини відповідач надала суду відомості з Державного реєстру фізичних осіб платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків від 02.02.2026, з якої суд вбачає, що відповідач працевлаштована, отримує регулярних дохід, у тому числі заробітну плату, розмір якої становить близько до 30000,00 грн на місяць (найменше 12647,07 грн у листопаді 2025 року, найбільше 35250,00 грн у червні 2025 року), а також має інші доходи.

У цій справі суд дійшов висновку про стягнення з відповідача кредитної заборгованості у розмірі 11190,00 грн та судових витрат у загальному розмірі 4211,20 грн.

Суд доходить висновку, що зазначені відповідачем обставини не є беззаперечним доказом скрутного майнового стану заявника, не можуть розцінюватися як такі, що є особливими або винятковими, що унеможливлюють або ускладнюють виконання судового рішення про стягнення заборгованості за кредитним договором, та є достатньою підставою для розстрочення виконання рішення суду.

Матеріальний стан боржника не є безумовною підставою для розстрочення виконання рішення суду і підлягає оцінці у сукупності з іншими фактичними обставинами, а в конкретному випадку суть судового рішення зводиться до стягнення заборгованості за кредитним договором, тобто грошей, які у тому числі є еквівалентом будь-якого майна, яким відповідач може володіти. Судове рішення може бути виконане в примусовому порядку за рахунок наявного у боржника майна, про наявність або відсутність якого відповідач не зазначила.

Відсутність достатніх коштів не наділяє боржника правом звернення до суду із заявою про розстрочення виконання рішення суду з посиланням на брак коштів для виправдання неспроможності або небажання виконання судового рішення про стягнення заборгованості.

Розстрочка виконання рішення суду у спірному випадку, означало б недотримання розумного та пропорційного балансу інтересів позивача, на користь якого ухвалено рішення суду, а також знівелювало би сутність рішення суду та мету його ухвалення.

До заяви про розстрочення виконання рішення суду заявником не надано доказів вчинення дій спрямованих на урегулювання питання виконання рішення суду. Оцінюючи доводи заяви про розстрочення виконання судового рішення суд враховує, що ці заходи не повинні створювати боржнику можливість ухилятися від виконання судового рішення. До уваги береться не лише реальний стан боржника, але й його наміри, що свідчать про бажання виконати рішення.

Отже, посилання на скрутне матеріальне становище відповідача не є тими виключними обставинами, які перешкоджають належному виконанню рішення суду, ускладнюють його виконання або роблять неможливим, та не свідчать про винятковість причин невиконання рішення суду, а тому не можуть бути підставою для розстрочки виконання рішення суду.

З огляду на викладене суд не встановив підстав для задоволення заяви про розстрочку виконання рішення суду та відмовляє у задоволенні такої заяви.

Керуючись ст. 6, 7, 12, 13, 43, 76-81, 82, 89, 128, 131, 141, 223, 247, 258, 259, 263-265, 274-279, 354, 355, 435 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Сучасний Факторинг» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Сучасний Факторинг» заборгованість за кредитним договором № 20210048228 по продукту «Кошти в кредит» від 22.12.2021 у розмірі 11190 (одинадцять тисяч сто дев`яносто) грн 60 коп., з яких: 7816,35 грн заборгованість по кредиту, 3374,25 грн заборгованість по комісії.

Зобов`язати Головне управління Державної казначейської служби України у Харківській області, код ЄДРПОУ 37874947, повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «Сучасний Факторинг» 50% від суми судового збору за подання до суду позовної заяви у розмірі 1211 (одну тисячу двісті одинадцять) грн 20 коп., що сплачені за платіжною інструкцією № 1015073 від 21.10.2025.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Сучасний Факторинг» 50% від суми судового збору за подання до суду позовної заяви у розмірі 1211 (одну тисячу двісті одинадцять) грн 20 коп. та витрати на правничу допомогу у розмірі 3000 (три тисячі) грн 00 коп.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подана апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Сучасний Факторинг», код ЄДРПОУ 35310044, адреса місцезнаходження: м. Київ, вул. Велика Васильківська, буд. 39А.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , НОМЕР_3 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 .

Повне рішення складено 02.02.2026.

Веб-адреса цього документу у Єдиному державному реєстрі судових рішень http://reyestr.court.gov.ua/ з посиланням на номер справи.

Суддя Олександр БОРИСЕНКО