Ухвала суду № 13371385, 15.12.2010, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"15" грудня 2010 р.                               м. Київ                                        К-18140/08

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого                              Конюшка К.В.

суддів:                                        Бим М.Є.

Харченка В.В.                                                  

Чалого С.Я.

Черпіцької Л.Т.

при секретарі: Сорокіній Л.В.

за участю представників:

позивача: Лабунської М.П., Василюка О.В.

відповідача: Ясніцької Т.С., Купельського О.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва на постанову Господарського суду м. Києва від 12.12.2007 року та Київського апеляційного адміністративного суду від 10.09.2008 року

у справі № 32/325-25/213-49/89 (№ 22-а-11157/08)

за позовом          Закритого акціонерного товариства «Укренергозбут»

до          Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва

про          визнання недійсними податкових повідомлень-рішень

В С Т А Н О В И В :

          У травні 2004 року Закрите акціонерне товариство «Укренергозбут»звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень від 07.05.2004 року № 505/23-6, № 502/23-6, № 503/23-10, № 506/23-5.

          Справа розглядалась судами неодноразово.           

          Постановою Господарського суду міста Києва від 12.12.2007 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 10.09.2008 року, позовні вимоги задоволено. Визнано недійсним податкові повідомлення-рішення №505/23-6 від 07.05.2004 року у частині стягнення штрафних (фінансових) санкцій у сумі 1698183,31 грн. та № 502/23-6 від 07.05.2004 року у частині стягнення штрафних (фінансових) санкцій у сумі 23000 грн.

          Не погоджуючись зі вказаними рішеннями судів попередніх інстанцій, Державна податкова інспекція у Шевченківському районі м. Києва оскаржила їх в касаційному порядку.

У касаційній скарзі скаржник просить скасувати вказані судові акти з мотивів порушення названими судами норм матеріального права та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що податковим органом було проведено планову комплексну документальну перевірку дотримання вимог податкового та валютного законодавства позивача за період з 01.04.2002 року по 01.10.2003 року, за наслідками якої складено Акт № 229/23-6/30167642 від 05.05.2004 року (далі –Акт перевірки).

На підставі Акта перевірки податковим органом прийнято податкові повідомлення –рішення від 07.05.2004 року № 505/23-06 про визначення суми податкового зобов’язання з податку на додану вартість у розмірі 6107191,00 грн., у тому числі 4071460,70 грн. основного платежу та 2035730,30 грн. штрафних (фінансових санкцій); №502/23-6 про завищення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість у розмірі 5658331,00 грн.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 02.02.2006 року матеріали даної справи направлено на новий судовий розгляд у частині визначення податкових зобов’язань, що стосуються реалізації позивачем у квітні 2002 року газу та продажу у червні 2002 року автомобіля, за цінами нижчими від ціни придбання.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03.04.1997 року №168/97-ВР «Про податок на додану вартість»(далі - Закон України від 03.04.1997 року №168/97-ВР) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Підпунктом 5.1 статті 5 Закону України від 28.12.1994 року № 334/94 –ВР «Про оподаткування прибутку підприємств»(далі - Закон України від 28.12.1994 року №334/94 –ВР) визначено, що валові витрати виробництва та обігу –це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податків для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивачем у квітні 2002 року було здійснено реалізацію газу за цінами нижче від ціни придбання. Можливість зміни підприємством у квітні 2002 року при продажу газу його ціни була ускладнена умовами укладених договір з контрагентами, зокрема за договором № 411/10 від 31.10.2001 року із Відкритим акціонерним товариством «Рівнеазот»ціна газу могла бути змінена лише за погодженням сторін, а також у відповідності з нормативними актами, прийнятими державними органами України, а якщо сторони не дійдуть згоди щодо встановлення цін, позивач зобов’язаний поставити газ за ціною попереднього місяця. Згідно з умовами договору № 509/12 від 28.12.2001 року з Відкритим акціонерним товариством «Стахановський завод технічного вуглецю»ціна газу може бути змінена лише при оформленні додаткової угоди до договору, за взаємною згодою сторін. Згоди на підвищення ціни на газ по даному договору у квітні 2002 року досягнуто не було.

Відповідно до умов укладених договорів Закрите акціонерне товариство «Укренергозбут» зобов’язано було виконувати свої зобов’язання належним чином і у встановлений строк, у разі порушення умов виконання договорів, передбачалося стягнення неустойки та збитків за порушення зобов’язань за договорами поставки.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з правильністю висновків судів попередніх інстанцій про те, що у даному випадку невиконання позивачем умов вказаних договорів мало б наслідком застосування штрафних санкцій за неналежне виконання свої зобов’язань.

Також судами було встановлено, що позивачем відповідно до договору № 279/06 від 12.06.2001 року було придбано у ХК «АвтоКраЗ»автомобілі «КраЗ»у кількості 30 штук. Дані автомобілі було реалізовано та отримано прибуток у розмірі 513920,00 грн.

Згідно з договором № 317/07 від 04.07.2001 року позивачем було реалізовано Шахті ім. Засядька 4 автомобілі, з них 3 автомобілі за ціною 162000,00 грн. та один автомобіль на підставі додаткової угоди до даного договору № 1 від 12.06.2002 року за ціною 80000,00 грн. Прибуток за даною господарською операцією склав 14000,00 грн.

За вказаних обставин, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про правомірність віднесення Закритим акціонерним товариством «Укренергозбут»до складу валових витрат витрат на придбання реалізованого за ціною 80000 грн. автомобіля «КраЗ».

Колегія суддів зазначає про те, що збитковість окремих операцій купівлі-продажу газу була зумовлена об’єктивними причинами і не може бути достатньою підставою для коригування валових витрат і, як наслідок, виключення зі складу податкового кредиту сум податку на додану вартість.

Згідно з частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративної справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

За вказаних обставин колегія суддів дійшла висновку про те, що доводи касаційної скарги не відповідають фактичним обставинам та спростовуються вище переліченими нормами права, у зв’язку з чим відсутні підстави для її задоволення та скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень.

Згідно з частиною 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

          Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції

У Х В А Л И В :

          Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м.Києва залишити без задоволення.

          Постанову Господарського суду м. Києва від 12.12.2007 року та Київського апеляційного адміністративного суду від 10.09.2008 року в даній справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення і може бути переглянута Верховним Судом України, у строк та у порядку, визначеними статтями 237 –2391 КАС України.

Головуючий(підпис)Конюшко К.В.

Судді (підпис) Бим М.Є. (підпис) Харченко В.В. (підпис) Чалий С.Я. (підпис)Черпіцька Л.Т.