Ухвала суду № 13369960, 21.12.2010, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-7057/09/0670 Головуючий у 1-й інстанції: Семенюк М.М.

Суддя-доповідач: Бистрик Г.М.

У Х В А Л А

Іменем України

"21" грудня 2010 р. м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: Бистрик Г.М.,

суддів: Кучми А.Ю., Бєлової Л.В.,

при секретарі: Пеньковій О.Г.,

розглянувши у судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою відповідача Коростенської обєднаної державної податкової інспекції в Житомирській області на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 12 травня 2010 року у справі за адміністративним позовом ТОВ «Гулянецький щебзавод»до Коростенської обєднаної державної податкової інспекції в Житомирській області про визнання недійсним податкового повідомлення рішення, -

В С Т А Н О В И Л А :

У жовтні 2009 року позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Гулянецький щебзавод»звернулися в суд з позовом до Коростенської обєднаної державної податкової інспекції в Житомирській області про скасування податкового повідомлення-рішення № 0000312301/0 від 02.10.2009 року, яким позивачу визначені податкові зобовязання з податку на прибуток підприємств у розмірі 66512,00 грн. та застосовані штрафні санкції у розмірі 26415,00 грн..

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 12 травня 2010 року вимоги позивача задоволено.

Не погоджуючись з вищезазначеною постановою, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить апеляційну інстанцію скасувати незаконну, на його думку, постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою в задоволенні вимог позивача відмовити.

В апеляційній скарзі апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що в свою чергу призвело до неправильного вирішення справи по суті.

Сторони в судове засідання не зявились, хоча про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, що згідно з ч. 4 ст. 196 КАС України не перешкоджає судовомурозгляду справи, в зв'язку з чим фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється відповідно до ч. 1 ст. 41 КАС України.

Відповідно до ч. 1 ст. 195 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд першої інстанції всебічно, повно та обєктивно розглянув справу, правильно встановив обставини, яким та наданим доказам дав правильну правову оцінку і прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення вимог позивача.

Судом першої інстанції встановлено, що працівниками Коростенської ОДПІ з 27.08.2009 року по 16.09.2009 року проведено виїзну планову перевірку ТОВ «Гулянецький щебзавод»з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2006 року по 30.06.2009 року, за наслідками якої складено акт № 400/23-01/33201062 від 21.09.2009 року.

На підставі вказаного акта перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000312301/0 від 02.10.2009 року, яким товариству визначено суму податкового зобовязання з податку на прибуток підприємств в сумі 92927 грн. (66512 грн. - основний платіж, 26415 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

Товариство з обмеженою відповідальністю Компанія з управління активами «Ессетс Девелопмент Кепітал», що діє за рахунок коштів та в інтересах Пайового закритого недиверсифікованого венчурного інвестиційного фонду «Фонд індустріальних інвестицій»є засновником позивача та має частку в статутному капіталі у розмірі 1%.

Згідно зі ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»фінансовими, зокрема, вважаються і послуги з довірчого управління фінансовими активами й послуги з надання коштів у позику, у тому числі і на умовах фінансового кредиту.

Відповідно до Закону України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)»компанія з управління активами - це господарське товариство, юридична особа, яке здійснює професійну діяльність з управління активами ІСІ на підставі ліцензії, що видається Державною комісією із цінних паперів та фондового ринку.

Відповідно до статті 30 Закону України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)»на компанію з управління активами накладаються обмеження щодо здійснення визначених Законом операцій з активами та цінними паперами ІСІ, якому така КУА надає послуги з управління активами.

Стаття 30 Закону України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)»містить пряму норму, яка встановлює, що обмеження діяльності компанії з управління активами стосовно надання позик і кредитів за рахунок активів ІСІ, не поширюється на діяльність компанії з управління активами венчурного фонду.

Стаття 34 Закону України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)» визначає право венчурного ІСІ мати в складі своїх активів боргові зобов'язання, оформлені договорами позики, а також коло осіб, які можуть виступати як позичальник за договорами позики, наданої за рахунок активів венчурного ІСІ. Позики за рахунок коштів венчурного фонду можуть надаватися тільки юридичним особам, учасником яких є такий венчурний фонд. Особами-позичальниками за такими договорами позики можуть бути тільки пов'язані особи із числа емітентів, частка в корпоративних правах яких входить до складу активів такого ІСІ. Надання позик третім особам за рахунок коштів венчурного ІСІ не дозволяється.

На підставі статті 30 Закону України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)»та предмета своєї статутної діяльності КУА має право надавати за рахунок активів венчурного ІСІ (пайового чи корпоративного інвестиційного фонду) позики за умови дотримання вимог, встановлених статтею 34 Закону України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)», щодо особи-позичальника, та за наявності у КУА відповідної ліцензії на провадження професійної діяльності на фондовому ринку - діяльності з управління активами інституційних інвесторів (діяльності з управління активами), виданої Державною комісією із цінних паперів та фондового ринку, і знаходження цієї КУА у державному реєстрі фінансових установ, які надають фінансові послуги на ринку цінних паперів.

Надання коштів у позику вважається фінансовою послугою, право надавати яку дозволено й компаніям з управління активами - фінансовим установами в розумінні ст. 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».

Згідно з пп. 5.5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», до складу валових витрат належать будь-які витрати, пов'язані з виплатою або нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями (у тому числі за будь-якими кредитами, депозитами) протягом звітного періоду, якщо такі виплати або нарахування здійснюються у зв'язку з веденням господарської діяльності платника податку. Відповідно до пп. 1.11.1 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», фінансовий кредит - це кошти, які надаються банком-резидентом або нерезидентом, кваліфікованим як банківська установа згідно із законодавством країни перебування нерезидента, або резидентами і нерезидентами, які мають статус небанківських фінансових установ, згідно з відповідним законодавством, у позику юридичній або фізичній особі на визначений строк, для цільового використання та під процент.

Зважаючи на те, що компанії з управління активами (КУА) з числа резидентів мають статус небанківських фінансових установ, а під час надання ними позик під певний процент одночасно у договорі зазначається мета надання такої позики, така позика є фінансовим кредитом відповідно до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», і призводить до виникнення боргових зобов'язань у сторін договору.

При цьому відповідно до пп. 7.9.1 п. 7.9 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», не включаються до валового доходу і не підлягають оподаткуванню кошти або майно, залучені платником податку у зв'язку з отриманням платником податку фінансових кредитів від інших осіб-кредиторів, а також поверненням основної суми фінансових кредитів.

Вірно зазначає суд першої інстанції, з урахуванням вище зазначених положень Закону, проценти, сплачені (нараховані) позичальником за укладеним договором позики з компанією з управління активами (КУА) на користь венчурного інвестиційного фонду (пайового і корпоративного ІСІ), активами якого вона управляє, відносяться позичальником до складу його валових витрат, а сама сума позики до складу валових доходів не включається.

Згідно п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

П.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», визначено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг).

Згідно п.п. 5.3.2 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», до складу валових витрат не включаються витрати на придбання, будівництво, реконструкцію, модернізацію, ремонт та інші поліпшення основних фондів та витрати, повязані з видобутком корисних копалин, а також з придбанням нематеріальних активів, які підлягають амортизації, згідно із статтями 8 і 9 та підпунктом 7.9.4 цього Закону.

Відповідно до п. 8 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 7 "Основні засоби", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 27.04.2000 року № 92, фінансові витрати не включаються до первісної вартості основних засобів, придбаних (створених) повністю або частково за рахунок запозичень (за винятком фінансових витрат, які включаються до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 31 "Фінансові витрати").

Пунктом 4 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 31 "Фінансові витрати", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 28.06.2000 року № 415 фінансові витрати визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були нараховані, окрім випадку, коли облікова політика підприємства передбачає капіталізацію фінансових витрат, повязаних зі створенням кваліфікаційного активу.

Згідно п. 3 зазначеного Положення, запозичення - позики, векселі, облігації, а також інші види короткострокових і довгострокових зобовязань, на які нараховуються відсотки; капіталізація фінансових витрат - включення фінансових витрат до собівартості кваліфікаційного активу; кваліфікаційний актив - актив, який обовязково потребує суттєвого часу для його створення; фінансові витрати - витрати на проценти та інші витрати підприємства, повязані із запозиченнями.

Облікова політика позивача не передбачає капіталізацію фінансових витрат, повязаних зі створенням кваліфікаційного активу, який обовязково потребує суттєвого часу для створення і Положення 31 дозволяє, а не зобовязує підприємствам відображати його в бухгалтерському обліку, а тому позивачем відсотки за користування коштами, залученими від випуску облігацій, правомірно були включені до первісної вартості основних засобів і віднесені до валових витрат.

Не заслуговують на увагу доводи відповідача, щодо порушення п. 5.9 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а саме позивачем завищено вартість товарно-матеріальних цінностей на початок 2009 року, що в свою чергу призвело до заниження показника, задекларованого у рядку 01.2 Декларації "приріст балансової вартості" і як слідство до заниження валових доходів за півріччя 2009 року на суму 68915 грн., оскільки як встановлено судом першої інстанції вказане в акті перевірки дане порушення не було підтверджено належними доказами.

Твердження апелянта не ґрунтуються на належній доказовій базі та правильному трактуванні норм права.

Суд першої інстанції вірно застосував норми матеріального права, правову позицію з приводу яких аргументовано виклав в мотивувальній частині оскаржуваного апелянтом рішення.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які передбачені ст. ст. 201 - 204 КАС України.

Оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 41, 158, 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254, КАС України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу відповідача Коростенської обєднаної державної податкової інспекції в Житомирській області - залишити без задоволення.

Постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 12 травня 2010 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки передбаченні ст. 212 КАС України.

Повний текст ухвали суду виготовлено 27.12.2010 року.

Головуючий суддя: Бистрик Г.М.

Судді: Кучма А.Ю.

Бєлова Л.В.