Ухвала суду № 13368766, 07.12.2010, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2-а-6957/10/1070 Головуючий у 1-й інстанції: В.О.Спиридонова

Суддя-доповідач: Василенко Я.М

У Х В А Л А

Іменем України

"07" грудня 2010 р. м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого Василенка Я.М.,

суддів Кузьменка В.В., Умнової О.В.,

при секретарі Ковризі М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, без фіксування його за допомогою звукозаписувального технічного засобу згідно до ч. 1 ст. 41 КАС України, апеляційну скаргу Броварської обєднаної державної податкової інспекції в Київській області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 30.09.2010 у справі за її позовом до підприємства споживчої кооперації «Укооппромторг у м. Броварах»про стягнення податкових зобовязань, -

В С Т А Н О В И В:

28.07.2010 Броварська ОДПІ звернулась до Київського окружного адміністративного суду із позовом про стягнення з відповідача податкових зобов'язань, визначених із застосуванням звичайних цін в сумі 13342964,00 грн.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 30.09.2010 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись із зазначеною постановою, позивач звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану постанову, як таку, що винесена із порушенням норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що Броварською ОДПІ проведено документальну невиїзну перевірку підприємства споживчої кооперації «Укооппромторг у м. Броварах»з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2007 по 30.09.2009. За результатами перевірки складено акт № 143/232/01740064 від 18.03.2010.

На підставі акту перевірки Броварською ОДПІ 26.03.2010 прийнято рішення про визначення податкових зобов'язань із застосуванням звичайних цін № 0000012301, яким позивачу за порушення пп. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3, п. 4.2, п. 4.3 ст. 4, п. 6.1 ст. 6, пп. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»визначено суму податкового зобов'язання за платежем: ПДВ в розмірі 13342964,00 грн., у тому числі за основним платежем 6671482,00 грн. та 6671482,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

З матеріалів справи вбачається, що у періоді, який перевірявся, між відповідачем (продавець) та Центральною спілкою споживчих товариств України (покупець) було укладено договір купівлі-продажу комплексу від 09.11.2007, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Селівон І.М. та зареєстрований в реєстрі за № 785.

У відповідності до положень даного договору продавець зобов'язався продати покупцю, а покупець купити у власність 928/1000 частин майнового комплексу, що знаходиться за адресою: Київська область, м. Бровари, вул. Кутузова, 127. Ціна продажу згідно з п. 8 договору купівлі-продажу встановлена у розмірі 10016110,00 грн., у тому числі ПДВ 1669352,00 грн., яка визначена сторонами виходячи із залишкової вартості майна 8346758,00 грн.

При цьому, у відповідності до установчих документів відповідача покупець майнового комплексу - Центральна спілка споживчих товариств України є одним із його засновників, з часткою в статутному капіталі 27,6 %.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що позивачем не доведений той факт, що ціна частини майнового комплексу, відчуженого відповідачем, є нижчою за звичайні ціни, а податкове зобов'язання, з вимогою про стягнення якого звернувся позивач, визначено за наслідками документальної невиїзної перевірки, яка не відноситься до жодних з наведених в Указі Президента України «Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності»№ 817/98 від 23.07.1998, ст. 11-1 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»та Законі України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» видів перевірок, що спричинило прийняття позивачем акта, який згідно з п. 3 ст. 70 КАС України являється доказом, одержаним з порушенням закону.

Доводи апелянта полягають у тому, що відповідач відчужив майновий комплекс, розташований по вул. Кутузова 127, м. Бровари, пов'язаній особі без застосування інституту звичайних цін. З метою оподаткування поставки майнового комплексу позивачем був проведений перерахунок податкових зобов'язань за звичайними цінами.

Колегія суддів вважає доводи апелянта безпідставними та погоджується з рішенням суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно з п. 4.1. ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість»база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг)). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (послуг). У разі якщо звичайна ціна на товари (послуги) перевищує договірну ціну на такі товари (послуги) більше ніж на 20 відсотків, база оподаткування операції з поставки таких товарів (послуг) визначається за звичайними цінами.

Згідно до 4.2 ст. 4 цього ж Закону у разі поставки товарів (робіт, послуг) без оплати або з частковою оплатою їх вартості коштами у межах бартерних (товарообмінних) операцій, здійснення операцій з безоплатної передачі товарів (робіт, послуг), натуральних виплат у рахунок оплати праці фізичним особам, що перебувають у трудових відносинах з платником податку, передачі товарів (робіт, послуг) у межах балансу платника податку для невиробничого використання, витрати на яке не відносяться до валових витрат виробництва (обігу) і не підлягають амортизації, а також пов'язаній з продавцем особі чи суб'єкту підприємницької діяльності, який не зареєстрований як платник податку, база оподаткування визначається виходячи з фактичної ціни операції, але не нижчої за звичайні ціни.

Положеннями пп. 4.3.5. п. 4.3 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»встановлено, що рішення про застосування непрямих методів приймається податковим органом за місцезнаходженням платника податків за наявності підстав, визначених у підпункті 4.3.1 цього пункту. Нарахування податкових зобов'язань з використанням непрямого методу здійснюється виключно податковими органами. Рішення про сплату податкових зобов'язань приймається у судовому порядку за поданням керівника (його заступника) відповідного податкового органу.

В свою чергу, з матеріалів справи вбачається, що відповідно до звіту про експертну оцінку об'єкта, здійсненого консалтинговою фірмою «Єврокон»15.01.2010 на запит позивача від 15.01.2010 № 256/10/578, ринкова вартість зазначеного майнового комплексу визначена в розмірі 50045000,00 грн., включаючи ПДВ.

З огляду на дані висновку експерта про вартість об'єкта експертної оцінки податковим органом здійснено перерахунок податкових зобов'язань за звичайними цінами та визначено суму податкового зобов'язання податку на додану вартість в розмірі 13342964,00 грн., у тому числі за основним платежем 6671482,00 грн. та 6671482,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Відповідно до пп. 1.20.2 п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

Підпунктом 1.20.8 цього Закону визначено, що обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом.

Колегія суддів звертає увагу, що всупереч вимогам зазначених норм Закону, при визначені звичайної ціни майнового комплексу за адресою: м. Бровари, вул. Кутузова 127, позивач не здійснив співставлення фактичних договірних умов з іншими суб'єктами підприємницької діяльності у відповідний період та за аналогічних умов.

Отже, інформація про укладені на момент укладення договору купівлі-продажу вказаного майнового комплексу договори з ідентичними (однорідними) об'єктами нерухомості позивачем не використовувалась, а звичайна ціна продажу майнового комплексу була визначена позивачем лише на підставі даних звіту про експертну оцінку об'єкта від 15.01.2010, який, в свою чергу, не може вважатися належним доказом невідповідності ціни продажу звичайним цінам, з огляду на наступне.

Так, частиною 1 статті 9 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні»встановлено, що методичне регулювання оцінки майна здійснюється у відповідних нормативно-правових актах з оцінки майна: положеннях (національних стандартах) оцінки майна, що затверджуються Кабінетом Міністрів України, методиках та інших нормативно-правових актах, які розробляються з урахуванням вимог положень (національних стандартів) і затверджуються Кабінетом Міністрів України або Фондом державного майна України.

Відповідно до п. 38 Національного стандарту № 1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав», затвердженого постановою КМ України від 10.09.2003 № 1440, встановлено, що для проведення оцінки майна застосовуються такі основні методичні підходи: витратний (майновий - для оцінки об'єктів у формі цілісного майнового комплексу та у формі фінансових інтересів); дохідний; порівняльний.

Колегія суддів звертає увагу на те, що зі звіту про експертну оцінку об'єкта від 15.01.2010 вбачається, що при визначенні ринкової вартості майнового комплексу, що знаходиться за адресою: м. Бровари, вул. Кутузова, 127, експертом було обрано використання порівняльного підходу.

У відповідності до вимог пп. 47-48 Національного стандарту № 1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав»порівняльний підхід ґрунтується на врахуванні принципів заміщення та попиту і пропонування. Порівняльний підхід передбачає аналіз цін продажу та пропонування подібного майна з відповідним коригуванням відмінностей між об'єктами порівняння та об'єктом оцінки. Для визначення ринкової вартості об'єкта оцінки у матеріальній формі із застосуванням порівняльного підходу інформація про подібне майно повинна відповідати таким критеріям: умови угод купівлі-продажу або умови пропонування щодо укладення таких угод не відрізняються від умов, які відповідають вимогам, що висуваються для визначення ринкової вартості; продаж подібного майна відбувся з дотриманням типових умов оплати; умови на ринку подібного майна, що визначали формування цін продажу або пропонування, на дату оцінки істотно не змінилися або зміни, які відбулися, можуть бути враховані.

Згідно до п. 49 Національного стандарту основними елементами порівняння є характеристики подібного майна за місцем його розташування, фізичними та функціональними ознаками, умовами продажу тощо. Коригування вартості подібного майна здійснюється шляхом додавання або вирахування грошової суми із застосуванням коефіцієнта (відсотка) до ціни продажу (пропонування) зазначеного майна або шляхом їх комбінування.

В свою чергу, як вбачається з матеріалів справи та не спростовано апелянтом, експертом не досліджувалась інформація про угоди щодо подібного майна та не було проведено аналізу цін продажу аналогічного майна при визначенні ринкової вартості спірного майнового комплексу із застосуванням порівняльного методу.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що суб'єктом експертної оцінки були порушені вимоги Національного стандарту № 1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав», які відповідно до ч. 6 ст. 9 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні»є обов'язковими до виконання суб'єктами оціночної діяльності під час проведення ними оцінки майна всіх форм власності.

Отже, враховуючи наявність таких порушень у висновку суб'єкта оціночної діяльності, суд першої інстанції вірно не прийняв його в якості доказу визначення дійсної вартості проданого майнового комплексу, та в свою чергу вірно вважав недоведеним податковим органом того факту, що ціна частин майнового комплексу, відчуженого відповідачем, є нижчою за звичайні ціни.

Відповідно до пп. 1.20.1 п. 1.20 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотнє, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Відповідно до вимог ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

При цьому, із зазначеного вище вбачається, що апелянтом не спростовані висновки суду першої інстанції про безпідставність визначення позивачем відповідачу суми податкового зобов'язання з ПДВ в розмірі 6671482,00 грн., а також застосування позивачем штрафних санкцій з посиланням на пп. 17.1.3 та пп. 17.1.6 п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетними та держаними цільовими фондами», оскільки відповідачем вірно визначено ціну продажу майнового комплексу, а також правильно визначено податкові зобов'язання з ПДВ в цій частині.

Згідно до ч. 1 ст. 9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Апелянтом не було враховано, що у відповідності до положень Указу Президента України «Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності»№ 817/98 від 23.07.1998 року, ст. 111 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»та Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»плановою виїзною перевіркою вважається перевірка фінансово-господарської діяльності суб'єкта підприємницької діяльності, яка передбачена у плані роботи контролюючого органу і проводиться за місцезнаходженням такого суб'єкта чи за місцем розташування об'єкта власності, стосовно якого проводиться така планова виїзна перевірка. Планова виїзна перевірка проводиться за сукупними показниками фінансово-господарської діяльності суб'єкта підприємницької діяльності за письмовим рішенням керівника відповідного контролюючого органу не частіше одного разу на календарний рік у межах компетенції відповідного контролюючого органу.

Позаплановою виїзною перевіркою вважається перевірка, яка не передбачена в планах роботи контролюючого органу і проводиться за наявності хоча б однієї з обставин, передбачених ч. 6 ст. 111 Закону України «Про державну податкову службу в Україні».

Позаплановими перевірками вважаються також перевірки в межах повноважень податкових органів, визначених законами України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів», а в інших випадках - за рішенням суду.

Камеральною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться контролюючим органом виключно на підставі даних, вказаних в податкових деклараціях, без проведення будь-яких інших видів перевірок платника податків.

При цьому, податкове зобов'язання, з вимогою про стягнення якого звернувся позивач, визначено за наслідками документальної невиїзної перевірки, яка не відноситься до жодних з вищенаведених видів перевірок, що спричинило прийняття позивачем акта, який згідно з п. 3 ст. 70 КАС України вірно не брався до уваги судом першої інстанції при вирішенні справи, оскільки зазначений акт одержаний з порушенням закону.

Враховуючи зазначене, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, на підставі наданих сторонами доказів, з урахуванням встановлених фактів, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позов є необґрунтованим та задоволенню не підлягає.

Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 200 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 41, 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Броварської обєднаної державної податкової інспекції в Київській області залишити без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 30.09.2010 без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, встановлені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий:

Судді:

Повний текст ухвали виготовлено 13.12.2010.