Ухвала суду № 1336853, 24.10.2007, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АдміністративниЙ СУД УКРАЇНИ

____________

01010,  м. Київ, вул. Московська, 8

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

“24” жовтня 2007р.  Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого                                 Конюшка К.В.

суддів:                  Ланченко Л.В.

                                                           Нечитайла О.М.

Пилипчук Н.Г.

                              Степашка О.І.

при секретарі:  Ликовій В.Б.

за участю представників:

позивача:не явка

відповідача: не явка

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Калуської об’єднаної державної податкової інспекції на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 12.08.2004 р. та ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 26.01.2006 р.

у справі  № А-6/148

за позовом               Закритого акціонерного товариства «Лукор»

до                               Калуської об’єднаної державної податкової інспекції

про                             визнання недійсним податкового повідомлення-рішення

В С Т А Н О В И В :

            В травні 2003 року Закрите акціонерне товариство «Лукор» (далі – ЗАТ «Лукор») звернулось до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Калуської об’єднаної державної податкової інспекції в Івано-Франківській області про  визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 25.03.2003 року № 714-15/0-31256759-2252.

В обґрунтування позовних вимог позивач послався на те, що прийняте відповідачем податкове повідомлення-рішення не відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки в акті перевірки, на підставі якого прийнято спірне податкове повідомлення-рішення, викладені невірні висновки щодо: застосування звичайних цін; включення до валових витрат послуг з сертифікації, транспортування та зберігання давальницької сировини та продуктів переробки;  відображення в податковому обліку витрат допоміжних цехів під час проведення капітального ремонту тощо.   

                Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 12.08.2004р., залишеним без змін ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 26.01.2006р., позов задоволено. Визнано недійсним податкове повідомлення-рішення від 25.03.2003 року № 714-15/0-31256759-2252.

                Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Калуська об’єднана державна податкова інспекція в Івано-Франківській області оскаржила їх в касаційному порядку.

                В касаційній скарзі скаржник просить скасувати дане рішення та ухвалу з мотивів порушення судами норм матеріального права та направити матеріали справи на новий судовий розгляд.

Представники позивача та відповідача в судове засідання не з’явились.

Справу розглянуто відповідно до приписів ч.4 ст.221 Кодексу адміністративного судочинства України.      

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і матеріали справи, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає  задоволенню  з  огляду на таке.

Як вбачається зі змісту наявної в матеріалах справи копії спірного податкового повідомлення-рішення від 25.03.2003р. № 714-15/0-31256759-2252, воно прийнято на підставі Акту камеральної перевірки від 17.02.2003р. № 15/1-118.

В свою чергу, в позовній заяві позивачем було зазначено, що спірне податкове повідомлення-рішення було прийнято на підставі Акту перевірки від 19.09.2002р. № 1306/23-032/1/41, тобто не на підставі Акту камеральної перевірки від 17.02.2003р. № 15/1-118.

Втім, у прийнятому судовому рішенні суд першої інстанції послався як на підставу винесення спірного повідомлення-рішення саме на Акткамеральної перевірки від 17.02.2003р. № 15/1-118.

Судами дані обставини не враховані,вказаним розбіжностям ними належна правова оцінка надана не була.  

Судом касаційної інстанції встановлено, що в матеріалах справи відсутні  копії Акту камеральної перевірки від 17.02.2003р. № 15/1-118 та Акту перевірки від 19.09.2002р. № 1306/23-032/1/41, а міститься лише копія заперечень до Акту перевірки від 19.09.2002р.  № 1306/23-032/1/41.

Між тим, в обґрунтування своїх вимог позивач посилався на те, що в акті перевірки податковим органом зроблені неправильні висновки щодо застосування звичайних цін;щодо включення до валових витрат послуг з сертифікації, транспортування та зберігання давальницької сировини та продуктів переробки; щодо відображення в податковому обліку витрат допоміжних цехів під час проведення капітального ремонту; щодо визначення приросту (убутку) балансової вартості покупних товарів, матеріалів, сировини (палива), комплектуючих виробів та напівфабрикатів в залишках незавершеного виробництва та готової продукції; щодо відображення в податковому обліку витрат допоміжних цехів під час проведення капітального ремонту.

Зазначеним доводам позивача судам попередніх інстанцій слід було надати оцінку з урахуванням висновків податкового органу, викладених у відповідному акті перевірки, копія якого в матеріалах справи відсутня.  

Крім того, судами в ухвалених судових рішеннях зроблені посилання на Статут позивача (для встановлення пов’язаних із ЗАТ «Лукор» осіб), Контракт № 341-юр-3781 від 12.12.2000р. та Додаткову угоду № 1-12 від 15.12.2000р., кошторис витрат на переробку давальницької сировини, лист Державного підприємства «Укрзовнішекспертиза» від 23.05.2002р. № 272-03, копії яких також відсутні в матеріалах справи.

Протокол судового засідання місцевого господарського суду, журнал і звукозапис судового засідання суду апеляційної інстанції не містять відомостей щодо дослідження судами першої та апеляційної інстанцій доказів, а саме оригіналів (або належним чином засвідчених копій) вищеназваних матеріалів перевірки та інших документів, які мають значення для правильного вирішення спору по суті.

Відповідно до частини 3 статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України, за правилами якого розглядалась справа судом першої інстанції, господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Дане положення не вступало в колізію з вимогами частини першої цієї статті, якою встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, та частини першої статті 33 цього кодексу, в якій встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За змістом статті 38 Господарського процесуального кодексу України, якщо подані сторонами докази є недостатніми, господарський суд за клопотанням сторони спору чи прокурора зобов'язаний витребувати від підприємств та організацій незалежно від їх участі у справі документи і матеріали, необхідні для вирішення спору.

Положення цієї статті кореспондують статті 43 цього кодексу стосовно оцінки судом доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.

Такі правила встановлено і в Кодексі адміністративного судочинства України, який, зокрема у частині 1 статті 11 містить положення про здійснення розгляду і вирішення справ в адміністративних судах на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а в частинах четвертій та п’ятій цієї статті покладає на суд обов’язок вживати передбачені законом заходи, необхідні для з’ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи; зобов’язує суд запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Суди двох перших інстанцій при розгляді справи вищезазначені вимоги процесуального закону порушили.

Вищевикладене свідчить про неповноту встановлення фактичних обставин іпорушення судами попередніх інстанцій вимог норм процесуального права щодо дослідження та оцінки письмових доказів у справі (ст.ст. 36, 43 Господарського процесуального кодексу України, який підлягав застосуванню на час розгляду справи  судом першої інстанції, ст.ст.79, 86 КАС України).   

Згідно зі ст.138 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи (причини пропущення строку для звернення до суду тощо) та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

Для встановлення обставин, зазначених у частині першій цієї статті, у судовому засіданні заслуховуються пояснення осіб, які беруть участь у справі, показання свідків, досліджуються письмові та речові докази, у тому числі носії інформації із записаною на них інформацією, висновки експертів.

Проте, як встановлено в ході касаційного розгляду, ані судом першої, ані судом апеляційної інстанцій не з’ясовано достовірно: на підставі якого саме акту перевірки податковий орган прийняв спірне податкове повідомлення-рішення; які саме обставини були встановлені податковим органом під час проведення відповідної перевірки, не залучено до матеріалів справи копій відповідних матеріалів і документів, які повинні бути досліджені під час розгляду справи, і якими суди обґрунтували свої висновки, чим порушено принцип офіційного з’ясування всіх обставин у справі.

Зазначене неповне встановлення обставин справи виключає можливість висновку касаційної інстанції щодо правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні спору.

Відповідно до роз’яснень, які викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 р. N 11 «Про судове  рішення» зі змінами та доповненнями, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства  і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами  матеріального  права, що  підлягають застосуванню  до  даних  правовідносин. 

Проте, оскаржувані судові рішення вказаним вимогам не відповідають.

Відповідно до ч.2 ст.227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної  інстанції і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції.

Отже, враховуючи викладене та межі перегляду судових рішень касаційною інстанцією, рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 12.08.2004 року та ухвала Львівського апеляційного господарського суду від 26.01.2006 року не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства і підлягають скасуванню, а справа відповідно до приписів ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України - направленню на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.  

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати викладене, всебічно та повно з’ясувати і перевірити всі фактичні обставини, об’єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

 Керуючись ст.ст.220,221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції

У Х В А Л И В :

Касаційну скаргу Калуської об’єднаної державної податкової інспекції в Івано-Франківській області  задовольнити.

Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 12.08.2004р. та ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 26.01.2006р. у справі у справі № А-6/148  скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена з підстав, у строк та у порядку, визначеними ст.ст. 237 – 239 КАС України.

Головуючий(підпис) Конюшко К.В.

Судді

(підпис)Ланченко Л.В.                

(підпис)

                 (підпис)

Нечитайло О.М.

Пилипчук Н.Г.

(підпис)

Степашко О.І.

З оригіналом згідно

Відповідальний секретар                                                              В.Б. Ликова