Ухвала суду № 13368396, 17.12.2010, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-8420/10/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Вєкуа Н.Г.

Суддя-доповідач: Межевич М.В.

У Х В А Л А

Іменем України

"17" грудня 2010 р. м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді Межевича М.В., суддів Бараненка І.І. та Борисюк Л.П. при секретарі Бурді Л.М., за участю представника позивача Мельника М.М., представників відповідача Грембовського В.О. та Бевза В.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 6 серпня 2010 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельний Союз»«Моноліт»до Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва про скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И Л А:

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 6 серпня 2010 року позовні вимоги задоволенні.

Відповідач просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін з таких підстав.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем здійснено усі необхідні дії відповідно до ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» для віднесення до складу податкового кредиту суми ПДВ по операціях з купівлі у ВАТ «Київське автотранспортне підприємство 13062»та ВАТ «Київхліб»нерухомого майна.

З таким висновком суду не можна не погодитися, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, посадовими особами ДПІ у Печерському районі м. Києва проведено проведено позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельний Союз «Моноліт»з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок за січень 2010р., які виникли за рахунок відємного значення з ПДВ, що декларувалися за період з 01.01.2009 по 31.01.2009р., з 01.12.2009р. по 31.12.2009 р., про що складений акт про результати проведеної перевірки від 16.04.2010р. №39/07-02/35690497.

Перевіркою з'ясовано, що між ТОВ «Будівельний Союз «Моноліт»(Орендодавець) та ВАТ «Київське автотранспортне підприємство 13062»(Орендар) було укладено договір оренди №01/01-09 від 1 січня 2009р. адміністративно-виробничого комплексу загального площею 7120 кв. м., що розташоване за адресою: вул. Дегтярівська, 17, м. Київ.

Аналізуючи положення вищезазначеного договору податковий орган дійшов висновку, що ТОВ «Будівельний Союз «Моноліт»надавало в оренду ВАТ «Київське автотранспортне підприємство 13062»власне нежиле приміщення виходячи із договірних цін, але за цінами нижчими від цін, які були встановлені та зазначені в той же час при укладанні договорів іншими субєктами господарювання, а, отже, за цінами нижчими за звичайні ціни.

Для визначення звичайної ціни реалізованих товарів (послуги з оренди майнового комплексу) в ході перевірки було проведено співставлення пропозицій з оренди та продажу комерційної нерухомості по вул. Дегтярівська у м. Києві у відповідному періоді.

Так, проведено порівняння пропозицій з оренди та продажу комерційної нерухомості по вулиці Дегтярівська у місті Києві у відповідному періоді, які були надані АН «Благовіст-Брокерідж»філіал «Парус», Управління комунальної власності м. Києва та ДП «Держзовнішінформ».

За наслідком вищезазначеного, податковим органом було зроблено висновок про порушення позивачем п. 4.1 ст. 4, п. 7.3 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»в результаті не віднесення до податкових зобов'язань суму ПДВ за січень 2009 року, нараховану на суму заниження цін реалізації послуг з оренди по відношенню до звичайних цін на загальну суму 41353 грн.

Також, перевіркою визначено, що між ТОВ «Будівельний Союз «Моноліт»та ВАТ «Київське автотранспортне підприємство 13062»було укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна (адміністративно-виробничого комплексу), розташованого по вулиці Дегтярівська, будинок №17 в місті Києві, загальною площею 7120 кв.м. від 19.09.2008р. Згідно довідки-характеристики від 12.09.2008 за №1365365. виданої Комунальним підприємством «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна», вартість відчужуваного майна становить 403618 гривень (Сума ПДВ. відповідно до зазначеної бази оподаткуванню становить 80723,60 гривень).

Крім цього, між ТОВ «Будівельний Союз «Моноліт»та ВАТ «Київхліб»було укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна (майнового комплексу - хлібокомбінат №4) загальною площею 11989,0 кв.м., розташованого по вулиці Дегтярівська, будинок №19 в місті Києві, від 18.08.2008 року. Згідно довідки-характеристики від 05.08.2008 за №1357398. виданої Комунатьним підприємством «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна», вартість відчужуваного майна становить 6 275 879 грн. (сума ПДВ відповідно до зазначеної бази оподаткування, становить 1 255 175,81 грн.).

З системного аналізу укладених договорів податковий орган дійшов висновку, що в порушення пп.7.4.1 п.7.4. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»ТОВ «Будівельний Союз «Моноліт»неправомірно віднесено до складу податкового кредиту (завищено) суму ПДВ визначену вище рівня звичайних цін у січні 2009 року по операціях: з ВАТ «Київське автотранспортне підприємство 13062»у розмірі 734 276 грн., з ВАТ «Київхліб»у розмірі 978 158 грн., тобто позивачем необґрунтовано завищено податковий кредит з ПДВ за січень 2009 року на суму 734 276 грн. та на суму 978 158 грн., які за результатами перевірки підлягають зменшенню.

На підставі вищезазначеного акту перевірки податковим органом прийняте повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва (далі ДПІ у Печерському районі м. Києва, податковий орган або відповідач) від 30.04.2010р. №0000330702/0, яким відповідачу було зменшено суму бюджетного відшкодування за січень 2010р. в розмірі 1773 212 грн.

В силу ст. 19 Господарського кодексу України субєкти господарювання мають право без обмежень самостійно здійснювати господарську діяльність, що не суперечить законодавству».

Пунктом 3 ст. 189 Господарського кодексу України зазначено, що суб'єкти господарювання можуть використовувати у господарській діяльності вільні ціни, державні фіксовані ціни та регульовані ціни - граничні рівні цін або граничні відхилення від державних фіксованих цін.

Правилами ст. 6 Закону України «Про ціни та ціноутворення»передбачено, що в народному господарстві застосовуються вільні ціни і тарифи, державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи.

Повноваження в галузі встановлення цін належать Кабінету Міністрів України або за делегуванням його повноважень органами державного управління ( ст.ст. 4,8 Закону України «Про ціни та ціноутворення»)

Статтею 9 Закону України «Про ціни та ціноутворення», встановлено, що держава встановлює фіксовані та регульовані ціни і тарифи: на ресурси, що мають визначальний вплив на загальний рівень і динаміку цін; на товари й послуги, що мають вирішальне соціальне значення; на продукцію, товари та послуги, виробництво яких зосереджується на підприємствах, що займають монопольне становище на ринку.

Відповідно до підпункту 1.20.1 пункту 1.20 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

Згідно з підпунктом 1.20.8 пункту 1.20 статті 1 вказаного Закону обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом.

Порядок визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) регламентований підпунктом 1.20.2 пункту 1.20 статті 1 Закону, в межах якого податковий орган зобов'язаний діяти при визначенні рівня звичайних цін.

Цією нормою Закону передбачено, що для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

Обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту (пп. 1.20.8 п. 1.20 ст. 1 Закону).

Частиною 13 Указу Президента України “Про деякі заходи з регулювання підприємницької діяльності” передбачено, що індикативні або звичайні ціни на товари (роботи, послуги) установлюються на підставі статистичної оцінки рівня цін реалізації таких товарів (робіт, послуг) на внутрішньому ринку України, яка проводиться уповноваженим державним органом у визначеному ним порядку. Індикативні або звичайні ціни не можуть встановлюватися органами виконавчої влади, які використовують їх для нарахування та стягнення податків і зборів (обовязкових платежів) та неподаткових платежів, крім випадків відсутності статистичних даних про рівень цін на окремі види товарів (робіт, послуг).

Однак, всупереч наведеній нормі податковим органом не надано доказів витребування та зібрання інформації щодо статистичної оцінки рівня цін реалізації послуг оренди на внутрішньому ринку України, що склались на ідентичні (однорідні) послуги на ринку оренди.

Отже, колегія суддів вважає, що податковим органом не доведено, що ціна договору оренди №01/01-09 від 01 січня 2009р., укладеного між ТОВ «Будівельний Союз «Моноліт»та ВАТ «Київське автотранспортне підприємство 13062», не відповідає рівню звичайної ціни.

В мотивацію на встановлені порушення, податковий орган посилається на лист Державного аналітичного центру моніторингу зовнішніх товарних ринків України «Держзовнішінформ»від 30.03.2010 р. №113/10-02.

Проте, колегія суддів дійшла висновку, що вказаний доказ не може бути прийнятий до уваги, оскільки норми Указу Президента України «Про заходи щодо вдосконалення кон'юнктурно-цінової політики у сфері зовнішньоекономічної діяльності» не покладають на Державний інформаційно-аналітичний центр моніторингу зовнішніх товарних ринків Міністерства економіки України функції проводити оцінку рівня цін реалізації товарів (робіт, послуг) на внутрішньому ринку України.

Проаналізувавши зазначені норми матеріального права та вивчивши наявні докази в матеріалах справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що безпідставним є твердження податкового органу, що при віднесенні позивачем до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість, він мав виходи з вартості майна, визначеної довідками-характеристиками, виданими КП «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна», оскільки довідка характеристика не підпадає під жодну з передумов визначення звичайної ціни товару.

Пунктом 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість»передбачено, що податковий кредит сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобовязання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п.п.7.4.5. п. 7.4 ст. 7 Закону України, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Так, позивачем було отримано податкові накладні від ВАТ «Київське автотранспортне підприємство 13062»та ВАТ «Київхліб».

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем здійснено усі дії, передбачені ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»для віднесення до складу податкового кредиту суми ПДВ по операціях з купівлі у ВАТ «Київське автотранспортне підприємство 13062» та ВАТ «Київхліб»нерухомого майна.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують і апеляційним судом відхиляються.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, на підставі повно і всебічно зясованих обставин в справі, підтвердженими доказами, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то колегія суддів апеляційної інстанції підстав для його скасування не вбачає.

Керуючись ст.ст.160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 6 серпня 2010 року без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня її складання в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя М.В. Межевич

Суддя І.І. Бараненко

Суддя Л.П. Борисюк