Рішення № 133664364, 21.01.2026, Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 182/3810/25

Провадження № 2/0182/1287/2026

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

21.01.2026 року м. Нікополь

Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого - судді Кобеляцької - Шаховал І.О.

секретар Іванова Т.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Нікополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , який діє в інтересах ОСОБА_2 , до Нікопольської міської ради про виділ майна, що перебуває у спільній частковій власності, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Нікопольської міської ради про виділ майна, що перебуває у спільній частковій власності.

В обгрунтування заявлених вимог представник позивача посилається на те, що, на підставі договору купівлі-продажу частки у праві спільної часткової власності на житловий будинок, посвідченого приватним нотаріусом Нікопольського міського нотаріального округу Максименко О.В. 20.08.2004 року за реєстровим № 2812, ОСОБА_3 (яка в подальшому після заміжжя має прізвище ОСОБА_4 ) придбала у спільну часткову власність 10/19 часток у праві спільної часткової власності на будинок АДРЕСА_1 . Відповідно до договору про поділ майна подружжя, укладеного між позивачкою та ОСОБА_5 , зазначені 10/19 часток у праві спільної часткової власності на будинок АДРЕСА_1 залишились у власності Позивачки. При цьому, відповідно до довідки КП «Нікопольське РБТІ» ДОР» № 1478 від 12.12.2024 року, об`єктом нерухомого майна, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 частин не зареєстровані. Також, із даних державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається, що 9/19 частин не зареєстровані, а, отже, відповідачем у даному спорі, оскільки власників 9/19 частин домоволодіння знайти не має можливості (не має й інформації про спадкування кимось даного домоволодіння), є - територіальні громади в особі органів місцевого самоврядування за місцем знаходження майна, якою є Нікопольська міська рада. Також, згідно даної довідки, опис об`єкту, станом на 12.12.2024 року, складає: (літ.«А») - житловий будинок; (літ.«Б, б,б1») - літня кухня-сарай; (літ.«В») вбиральня; (літ.«Г,г») - гараж-сарай; (літ.«Е») - гараж; (літ.«Ж») - сарай; (літ.«Ж1») - сарай; (літ.«З») навіс; № 1-8,І споруди; загальна площа об`єкту 157, 0 м2, житлова площа 79.8 м2. З моменту початку бойових дій, в іншій частині домоволодіння ніхто не з`являвся і ніхто не мешкає, за нерухомістю ніхто не слідкує, не здійснюють за нею догляд. Оскільки частина домоволодіння не опалюється, з`явився грибок на спільних стінах, територія подвір`я захаращена травою, дах протікає. До цього там жили якісь люди, казали, що вони успадкували цю частину домоволодіння, однак, документи не показували та на контакт не йшли. Позивач пропонувала здійснити поділ домоволодіння, щоб мати можливість самостійно вирішувати питання із оформленням земельної ділянки, прописки осіб тощо. Однак, за даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, станом на 03.02.2025 року, зареєстрованими співвласниками житлового будинку з надвірними будівлями, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , є позивач. Інші 9/19 частин а ні в органах БТІ, а ні в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно не зареєстровані. Самостійно перевірити інформацію стосовно смерті колишнього співвласника або спадкування третіми особами прав на житловий будинок АДРЕСА_1 позивач юридично не має можливості, так як доступу до спадкових реєстрів вона не має. А, оскільки, не є їх родичем, не може здійснити запит до органів ДРАЦ. Так, у користуванні позивачки, що володіє 10/19 частками домоволодіння, знаходиться: (літ.«А») - житловий будинок; (літ.«Б, б,б1») - літня кухня-сарай; (літ.«В») вбиральня; (літ.«Г,г») - гараж-сарай; (літ.«Е») - гараж; (літ.«Ж») - сарай; (літ.«Ж1») - сарай; (літ.«З») навіс; № 1-8,І споруди; загальна площа об`єкту 157,0 м2, житлова площа 79.8 м2, та розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . Таким чином, враховуючи вищевикладене, представник позивача змушений звернутись до суду та просить ухвалити рішення, яким виділити в натурі 10/19 частин житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що складається з: (літ.«А») - житловий будинок; (літ.«Б,б,б1») - літня кухня-сарай; (літ.«В») - вбиральня; (літ.«Г,г») - гараж-сарай; (літ.«Е») - гараж; (літ.«Ж») - сарай; (літ.«Ж1») - сарай; (літ.«З») - навіс; № 1-8,І споруди; загальна площа об`єкту 157,0 м2, житлова площа 79.8 м2, та розташовані за адресою: АДРЕСА_1 та припинити право спільної часткової власності ОСОБА_6 (РНОКПП НОМЕР_1 ) у житловому будинку з господарськими будівлями та спорудами, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . Окрім цього, представник позивача просить суд визнати за ОСОБА_6 (РНОКПП НОМЕР_1 ) право приватної власності на житловий будинок з надвірними будівлями, який до виділу в натурі розташовувався за адресою: АДРЕСА_1 , з подальшим присвоєнням нової адреси, що складається з: житлового будинку «А», загальною площею 73,7кв.м., житловою площею 53,2 кв.м., гаражу-сараю «Г,г», водопроводу № 1, огорожі 3,4, хвіртки № 6, воріт № 8, замощення І.

Позивач, будучи належним чином повідомлений про розгляд справи, в судове засідання не прибув, від його представника на адресу суду надійшла заява, в якій він просить суд розгляд справи проводити за їх відсутності, позовні вимоги підтримує та на їх задоволенні наполягає (а.с.67).

Представник відповідача про розгляд справи був повідомлений належним чином, в судове засідання не прибув, своїм правом, визначеним ст.178 ЦПК України, не скористався, при цьому, подав до суду письмові пояснення, згідно яких зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 356 ЦК України, власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю. Отже, право спільної часткової власності - це право двох або більше осіб за своїм розсудом володіти, користуватися і розпоряджатися належним їм у певних частках майном, яке складає єдине ціле. Відповідно до статті 358 ЦК України, право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитись про порядок володіння та користування майном, що є їх спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього, він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації. Як зазначив Верховний Суд у Постанові від 12 вересня 2023 року № 445/972/17, згідно із усталеною судовою практикою, при вирішенні справ про виділ в натурі часток жилого будинку, що є спільною частковою власністю, судам належить мати на увазі, що, це можливо, якщо кожній із сторін може бути виділено відокремлену частину будинку з самостійним виходом (квартиру). Отже, враховуючи практику Верховного Суду, позивачка має право на виділ частини нерухомого майна яка відповідає розміру й вартості її частки (10/19). Натомість, позивачка просить визнати за нею право власності на житловий будинок з надвірними будівлями, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 та складається з: (літ.«А») - житловий будинок; (літ.«Б,б,б1») - літня кухня - сарай; (літ.«В») - вбиральня; (літ.«Г,г») - гараж-сарай; (літ.«Е») - гараж; (літ.«Ж») - сарай; (літ.«З») - навіс; № 1-8,I- споруди; загальна площа об`єкту 157м2, житлова площа 79,8 м2. Враховуючи матеріали справи, зокрема, технічний паспорт будинку, позивачка просить надати їй у власність все домоволодіння (тобто 19/19), при тому, що її частка у праві власності становить лише 10/19. Зазначена позовна вимога суперечить законодавству та не підлягає задоволенню. Крім того, представник відповідача вважає, що стороною позивача не вжито всіх заходів щодо встановлення власника 9/19 у праві власності на будинок, який має бути відповідачем у цій справі. Зокрема, до суду не заявлено клопотання про витребування документів з КП «Нікопольське РБТІ» ДОР», які стосуються будинку (наприклад, щодо видачі дозволу на забудову земельної ділянки). Вважає, що між сторонами відсутній спір, адже Нікопольській міській раді не належать 9/19 часток у праві власності, а також, ця частка судом не визнана відумерлою спадщиною або часткою у безхазяйному нерухомому майні. Таким чином, Нікопольська міська рада є неналежним відповідачем по справі. Зазначають що до Нікопольської міської ради не поступали заяви про те, що будинок АДРЕСА_1 є потенційно безхазяйним майном або відумерлою спадщиною. Враховуючи, що Нікопольською міською радою з позовної заяви отримано інформацію про те, що власник 9/19 частин будинку невідомий, управлінням комунального майна Нікопольської міської ради вживаються заходи, відповідно до Положення про виявлення, облік, визнання права власності, збереження та використання нерухомого майна, що відноситься до відумерлої спадщини або є безхазяйним, що затверджено рішенням виконавчого комітету Нікопольської міської ради від 13.12.2017 року № 791. Наразі, встановлюються можливі власники/спадкоємці 9/19 часток у праві власності та перевіряється інформація про безхазяйність майна. У Постанові Верховного Суду від 19 серпня 2020 року за справою № 201/16327/16-ц зроблено висновок, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи, суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження. З огляду на викладене, керуючись ст.ст.43, 49, 182 ЦПК України, представник відповідача просить суд дане пояснення врахувати при ухваленні рішення та в задоволенні позову відмовити (а.с.60-61, 65-66).

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, застосувавши до спірних правовідносин відповідні норми матеріального та процесуального права, суд приходить до наступного.

Згідно ст.6 Конвенції „Про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

У статті 129 Конституції України, однією із засад судочинства проголошено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.

У частині четвертій статті 10 ЦПК України і статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до § 23 рішення ЄСПЛ від 06 вересня 2007 року, заява № 3572/03 у справі «Цихановський проти України», національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також, чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні.

Як встановлено судом, на підставі договору купівлі-продажу частки у праві спільної часткової власності на житловий будинок, посвідченого приватним нотаріусом Нікопольського міського нотаріального округу Максименко О.В. 20.08.2004 року за реєстровим № 2812, ОСОБА_3 (яка в подальшому після заміжжя має прізвище ОСОБА_4 ) придбала у спільну часткову власність 10/19 часток у праві спільної часткової власності на будинок АДРЕСА_1 . Відповідно до договору про поділ майна подружжя, укладеного між позивачкою та ОСОБА_5 , зазначені 10/19 часток у праві спільної часткової власності на будинок АДРЕСА_1 залишились у власності позивачки. При цьому, представник позивача посилається на те, що, відповідно до довідки КП «Нікопольське РБТІ» ДОР» № 1478 від 12.12.2024 року, об`єктом нерухомого майна, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 частин не зареєстровані. Також, з даних державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається, що 9/19 частин не зареєстровані, а, отже, відповідачем у даному спорі, оскільки власників 9/19 частин домоволодіння знайти не має можливості (не має й інформації про спадкування кимось даного домоволодіння), є - територіальні громади в особі органів місцевого самоврядування за місцем знаходження майна, якою є Нікопольська міська рада. Також, згідно даної довідки, опис об`єкту, станом на 12.12.2024 року, складає: (літ.«А») - житловий будинок; (літ.«Б, б,б1») - літня кухня-сарай; (літ.«В») - вбиральня; (літ.«Г,г») - гараж-сарай; (літ.«Е») - гараж; (літ.«Ж») - сарай; (літ.«Ж1») - сарай; (літ.«З») - навіс; № 1-8,І споруди; загальна площа об`єкту 157, 0 м2, житлова площа 79.8 м2 (а.с.6-14). Відповідно до висновку щодо технічної можливості виділу в натурі частки з об`єкта нерухомого майна від 27.01.2025 року, підготовленого КП «Нікопольське РБТІ» ДОР», 10/19 частка, належна ОСОБА_3 , за технічними показниками є відокремленою, має окремий вихід і може бути виділена в натурі, тобто, в даному випадку, наявні обставини, які свідчать про те, що позивачкою були підготовлені документи для виділу у натурі частки зі спільного нерухомого майна, при цьому, на компенсацію різниці у вартості майна, що виділяється в натурі, розміру частки у спільному майні позивачка не претендує.

Згідно ст.55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Відповідно до ст.16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 5 ЦПК України передбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Поняття спільної часткової власності викладено в ч.1 ст.356 ЦК України як власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності.

Відповідно до ч.1 ст.364 ЦК України, співвласник має право на виділ у натурі частки з об`єкта нерухомого майна.

За змістом цієї норми, виділ частки зі спільного майна - це перехід частини цього майна у власність учасника спільної власності пропорційно його частки в праві спільної власності й припинення для цієї особи права на частку у спільному майні.

Відповідно до ст.317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Стаття 321 ЦК України закріплює конституційний принцип непорушності права власності, передбачений ст. 41 Конституції України. Він означає, що право власності є недоторканим, власник може бути позбавлений або обмежений у його здійсненні лише відповідно і в порядку, встановлених законом.

Згідно ст.355 ЦК України, майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.

Відповідно до ст.356 ЦК України, власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Отже, право спільної часткової власності це право двох або більше осіб за своїм розсудом володіти, користуватися і розпоряджатися належним їм у певних частках майном, яке складає єдине ціле.

Кожен учасник спільної часткової власності володіє не часткою майна в натурі, а часткою в праві власності на спільне майно у цілому. Ці частки є ідеальними й визначаються відповідними відсотками від цілого чи у дрібному виразі.

Згідно ч.1 ст.364 ЦК України, співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності.

Відповідно до ст.367 ЦК України, майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділене в натурі між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється.

Згідно ч.3 ст.358 ЦК України, кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Виходячи з аналізу змісту норм статей 183, 358, 364 ЦК України, можна дійти висновку, що виділ часток (поділ) нерухомого майна, що перебуває у спільній частковій власності, є можливим, якщо кожній зі сторін буде виділено нерухоме майно, яке за розміром відповідає розміру часток співвласників у праві власності. Якщо виділ (поділ) технічно можливий, але з відхиленням від розміру ідеальних часток співвласників, то з урахуванням конкретних обставин такий поділ (виділ) можна провести зі зміною ідеальних часток і присудженням грошової компенсації співвласнику частка, якого зменшилась.

Отже, визначальним для виділу частки або поділу нерухомого майна в натурі, яке перебуває у спільній частковій власності, є не порядок користування майном, а розмір часток співвласників та технічна можливість виділу частки або поділу майна відповідно до часток співвласників.

Оскільки учасники спільної часткової власності мають рівні права щодо спільного майна пропорційно своєї частки в ньому, то, здійснюючи поділ майна в натурі (виділ частки), співвласнику передається частина нерухомого майна, яке відповідає розміру й вартості його частки, якщо це можливо, без завдання неспівмірної шкоди господарському призначенню майна.

Як роз`яснено в п.7 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок» /зі змінами/, у спорах про поділ будинку в натурі учасникам спільної часткової власності на будинок може бути виділено відокремлену частину будинку, яка відповідає розміру їх часток у праві власності.

Відповідно до п.6 вищенаведеної Постанови, при вирішенні справ про виділ в натурі часток жилого будинку, що є спільною частковою власністю, це можливо, якщо кожній зі сторін може бути виділено відокремлену частину будинку із самостійним виходом /квартиру/. Виділ також може мати місце за наявності технічної можливості переобладнати приміщення в ізольовані квартири.

Визначальним для виділу частки або поділу будинку в натурі, який перебуває у спільній частковій власності, є не порядок користування будинком, а розмір часток співвласників та технічна можливість виділу частки або поділу будинку відповідно до часток співвласників.

Зазначена правова позиція викладена також в Постанові Верховного Суду України від 03 квітня 2013 року.

Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається, згідно із законом або є неможливим (ч.2 ст.183 ЦК), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою. Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання. У разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної часткової власності на це майно припиняється. Така особа набуває право власності на виділене майно, і у випадку, встановленому в законом, таке право підлягає державній реєстрації. Договір про виділ у натурі частки з нерухомого спільного майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, а також враховуючи той факт, що частка, яку позивач просить виділити знаходиться на земельній ділянці, яку позивач не може оформити, так як будинок належить на праві спільної часткової власності, що є однією з підстав для звернення з даною позовною заявою, а тому зважаючи на технічну можливість виділу в натурі вказаних частин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Враховуючи викладене та керуючись ст.2-5, 9-10, 12, 28, 131, 223, 258-259, 263-265 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 , який діє в інтересах ОСОБА_2 , до Нікопольської міської ради, про виділ майно, що перебуває у спільній частковій власності, - задовольнити.

Виділити в натурі 10/19 частин житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що складається з: (літ.«А») - житлового будинку; (літ.«Б,б,б1») - літньої кухні-сараю; (літ.«В») - вбиральні; (літ.«Г,г») - гаражу-сараю; (літ.«Е») - гаражу; (літ.«Ж») - сараю; (літ.«Ж1») - сараю; (літ.«З») - навісу; № 1-8,І - споруд; загальною площею об`єкту 157,0 м2, житловою площею 79.8 м2, та розташовані за адресою: АДРЕСА_1 та припинити право спільної часткової власності ОСОБА_6 (РНОКПП НОМЕР_1 ) у житловому будинку з господарськими будівлями у домоволодінні, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .

Визнати за ОСОБА_6 (РНОКПП НОМЕР_1 ) право приватної власності на житловий будинок з надвірними будівлями, який до виділу в натурі розташовувався за адресою: АДРЕСА_1 , з подальшим присвоєнням нової адреси, який складається з: житлового будинку («А»), загальною площею 73,7кв.м., житловою площею 53,2 кв.м., гаражу-сарау «Г,г», водопроводу № 1, огорожі 3,4, хвіртки № 6, воріт № 8, замощення І.

На рішення суду може бути подано апеляційну скаргу до Дніпровського апеляційного суду Дніпропетровської області протягом тридцяти днів з дня його складення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя: І. О. Кобеляцька-Шаховал