Постанова № 13364980, 20.12.2010, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м.Харків

20 грудня 2010 р. № 2а- 13893/10/2070

Харківський окружний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Зоркіної Ю.В., суддів Самойлової В.В., Старосєльцевої О.В.

при секретарі судового засідання Чупіковій О.С.

за участю:

представника позивача Малахової Н.В.

представника відповідача Сазонова Є.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Марїнське»до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Харкові про визнання незаконним та скасування податкового повідомлення-рішення

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Марїнське»звернулось до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платникам податків в м. Харкові про визнання податкового повідомлення рішення недійсним. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що оскаржуване податкове повідомлення - рішення № 0000270843/0 від 15.10.2010 р. прийняте на підставі помилкових висновків про нікчемність правочинів з ТОВ "Агро Строй комплекс" та ТОВ "Карат", зазначених у акті перевірки від 01.10.2010 року № №3610/43-010/466573605.

У судовому засіданні представник позивача адміністративний позов підтримала у повному обсязі, просила позовні вимоги задовольнити, посилаючись на обставини, викладені в адміністративному позові та зазначила, що на момент розгляду справи у суді їх контрагентами до податкових органів надані відповідні податкові декларації

Відповідач в судовому засіданні проти позову заперечував зазначивши, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийняте на законних підставах, оскільки актом перевірки позивача від 01.10.2010 року № 3610/43-010/466573605 встановлено нікчемність договорів між ТОВ "Мар'їнське" та ТОВ «Агро Строй комплекс», ТОВ «Карат», внаслідок чого зроблено висновок про порушення позивачем приписів пп.7.2.3, п.7.2, п.п7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" в частині безпідставного віднесення до складу податкового кредиту у липні поточного року сум податку на додану вартість за податковими накладними контрагентів у розмірі 559186.33 грн.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши долучені до матеріалів справи документи суд встановив наступні обставини.

Судовим розглядом встановлено, що позивач по справі ТОВ «Марїнське», зареєстроване виконавчим комітетом Харківської міської ради, про що зроблено запис у відповідному реєстрі № 14801200000000556 від 05.08.2002 року та видане свідоцтво серії А00 № 171492. Позивач відповідно до свідоцтва № 30010331НБ №383984 є платником податку на додану вартість.

У період з 23.09.2010 року по 30.09.2010 року фахівцями відповідача проведено документальну невиїзну перевірку Договору спільної діяльності № 10-03/2002 від 16.01.2002 року між ТОВ «Марїнське»та ТОВ «Енергія-95» з питань правомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість за липень 2010 року по правовим відносинам з ТОВ «Агро Строй Комплекс»та ТОВ «Карат»При проведенні перевірки складено акт від 01.10.2010 року № 3610/43-010/466573605, яким встановлені порушення:

п.1 ст.203,215,ч.1 ст.216, 228 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених з ТОВ «Агро Строй Комплекс»та ТОВ «Карат»;

пп.7.2.3 п.7.2, пп.7.4.4 п.7.4. ст..7, п.п.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»в результаті чого занижено податок на додану вартість в період, що перевірявся на загальну суму 559186.33 грн.

На підставі висновків зазначеного акту відповідачем прийняте податкове повідомлення-рішення від 15.10.2010 року № 0000270843/0, яким позивачеві визначена сума податкового зобовязання у розмірі 726941.80 грн., в тому числі за основним платежем (податок на додану вартість) у розмірі 559186,00 грн. та нараховані штрафні санкції у розмірі 167755,80 грн.

Судовим розглядом встановлено, що між позивачем та

ТОВ “Агро Строй комплекс ” укладено договір №1/7-1 від 01.07.2010 р. предметом якого є “обробка сепараційного обладнання майданчику площадки НТС и УКПГ Марїнського ГКМ” (р.1 Договору). На виконання вказаного договору ТОВ «Агро Строй комплекс»надано позивачеві податкову накладну № 7346 від 30.07.2010 року на загальну суму 2742318.00 грн., в тому числі ПДВ 457053.00 грн.

ТОВ “Карат” укладено договір № 1/7-2 від 01.07.2010 р. предметом якого є поставка матеріалів технічного забезпечення виробництва (р.1 Договору). На виконання вказаного договору ТОВ «Карат»надано позивачеві податкову накладну № 7022 від 02.07.2010 року на загальну суму 612800.00 грн., в тому числі ПДВ 102133.33 грн.

На підставі податкових накладних № 7346 від 30.07.2010 року та № 7022 від 02.07.2010 року позивач включив до податкового кредиту 559186.00 грн. податку на додану вартість.

В судовому засіданні представник відповідача просив суд відмовити у задоволенні адміністративного позову з тих підстав, що згідно з інформацією ДПІ у Кіровському районі м. Дніпропетровська від 23.09.2010 року № 120710/7/15-221 встановлено, що податкові декларації з ПДВ за липень 2010 року ТОВ «Агро Строй комплекс»та ТОВ «Карат»до податкового органу не подані, а відомості податкової звітності вказують на відсутність на підприємствах необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької діяльності, чим спростовується реальність проведених господарських операцій вказаних підприємств з ТОВ «Марїнське»

Проте суд не погоджується з правовою позицією відповідача, виходячи з наступного.

Згідно ч. 1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, недійсним згідно приписів аб. 1 ч. 2 ст. 215 ЦК України визначається правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Відповідно до абзацу 1 ч. 1 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що повязані з його недійсністю.

Згідно із ч. 1 ст. 228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Відповідно до ч. 2 ст. 228 ЦК України, правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Як вбачається із досліджених в судовому засіданні копій договорів з ТОВ «Агро Строй комплекс»та ТОВ «Карат»зазначені договори є двосторонніми та по своїй суті є договором купівлі продажу та підряду, тобто до них застосовуються приписи гл. 54,61 ЦК України, які регулюють відповідні відносини.

Суд зазначає, що підставою недійсності правочину, згідно із ч. 1 ст. 215 ЦК України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, пятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України, згідно із якою зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Із досліджених в судовому засіданні копії договору купівлі продажу, податкових, видаткових накладних, копій платіжних доручень, проведених банком, видаткових накладних, які наявні у матеріалах справи вбачається, що позивачем по справі сплачено ПДВ на придбані товари у їх вартості та здійснено подальше їх використання у власній господарській діяльності.

Враховуючи викладене вище, суд приходить до висновку про виконання ТОВ «Марїнське» та ТОВ «Агро Строй компелкс»та ТОВ «Карат»умов вищевказаних договорів та вважає висновки відповідача щодо їх нікчемності необґрунтованим.

Щодо порушення позивачем по справі приписів пп.7.2.3 п.7.2, пп.7.4.1, п.7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»суд зазначає наступне.

Підпунктом 1.8 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість»визначено, що платник податку на додану вартість особа, яка відповідно до вказаного закону зобовязана здійснювати утримання або внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем або особа, що ввозить (пересилає) товари на митну територію України. Бюджетне відшкодування сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у звязку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Приписами підпунктів 7.4.1, 7.4.5пункту 7.4 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” визначено, що податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у звязку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації. Не дозволяється включати до податкового кредиту будь-які витрати зі сплати податку, не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

Із досліджених в судовому засіданні копій податкових накладних виданих зазначеними вище субєктами господарювання позивачеві вбачається, що вони містять усі необхідні реквізити, встановлені для податкових накладних приписами відповідають вимогам п.п. 7.2.1, п. 7.2. ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” та Порядку заповнення податкової накладної, затвердженому наказом ДПА України від 30 травня 1997 року №165 та зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 23 червня 1997 року за № 233/2037, тобто у суду відсутні підстави вважати зазначені податкові документи недійсними.

У пункту 1.3 статті 1 Закону України “Про податок на додану вартість” платника податку визначено як особу, яка згідно із цим Законом зобовязана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особу, яка імпортує товари на митну територію України.

Згідно з пунктом 10.2 статті 10 зазначеного Закону платники податку, визначені у підпунктах “а”, “в”, “г”, “д” пункту 10.1 цієї статті, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту і своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону.

Враховуючи викладене вище суд приходить до висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобовязання щодо сплати податку до бюджету або відображення його у податковій звітності це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на податковий кредит, якщо останній має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Відповідно до ст. 11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 1 ст. 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У відповідності до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи викладене вище суд приходить до висновку, що відповідачем по справі не доведено обґрунтованості податкового повідомлення - рішення від 15.10.2010 року № 0000270843/0 та вваж є його такими, що підлягають скасуванню.

Розподіл судових витрат здійснюється в порядку визначеному ст.94 КАС України

Керуючись ст.ст.8-14,35,71,94,160-163,167,186,254 КАС України, суд -

постановив:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Марїнське»до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Харкові про визнання незаконним та скасування податкового повідомлення-рішення задовольнити у повному обсязі.

Визнати незаконним та скасувати податкове повідомлення рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Харкові № 0000270843/0 від 15.10.2010 року

Стягнути з Державного бюджету на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Марїнське»(код 32132742) судовий збір у розмірі 3.40 (три гривні 40 копійок).

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного проваджені або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження

У повному обсязі постанова виготовлена та підписана 24.12.2010 року

Головуючий суддя Ю.В.Зоркіна

Судді В.В.Самойлова

О.В.Старосєльцева