Постанова № 13362556, 24.11.2010, Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Київська, 150, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95493

ПОСТАНОВА

Іменем України

24 листопада 2010 р.Справа №2а-12348/09/6/0170 Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого суддіЛатинін Ю.А. , при секретарі Ускової О.І.,

за участю представника позивача: Короткова Л.А., довіреність від 28.09.09р.

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Малого підприємства у вигляді Товариства з обмеженою відповідальністю «Альтаїр ЛТД»

до Державної податкової інспекції в м. Керчі АР Крим

про визнання незаконним та скасування податкового повідомлення-рішення

Сутність спору: Позивач Мале підприємство у вигляді Товариства з обмеженою відповідальністю «Альтаїр ЛТД»звернувся до Окружного адміністративного суду АР Крим із адміністративним позовом до ДПІ в м.Керчі та просить визнати незаконним та скасувати податкове повідомлення-рішеня №0002051502\0 від 12.10.09р. за затримку більше 90 днів граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобовязання.

Ухвалами Окружного адміністративного суду АР Крим від 28.10.2009р. відкрито провадження в адміністративній справі, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Позивач у судовому засіданні на позовних вимогах наполягав у повному обсязі.

Представник відповідача у судове засідання 24.11.2010 року не з'явився, про час та місце судового засідання повідомлений належним чином, надав клопотання про розгляд справи за його відсутності. У раніше наданих заперечення позовні вимоги не визнав, посилаючись на акт документальної невиїзної перевірки з питань своєчасності сплати до бюджету єдиного податку від 08.10.2009 року № 1620\15-2\16507847 та на положення п.п. 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

В зв'язку з тим, що необхідних для вирішення спору доказів, наявних в матеріалах справи достатньо, суд вважає можливим розглядати справу у відсутності представника Державної податкової інспекції у м. Керчі АР Крим.

Розглянув матеріали справи, дослідив докази, надані сторонами, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Оцінюючи правомірність дій відповідача, суд керувався критеріями, закріпленими у ч. 3 ст. 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, які повинні дотримуватися при реалізації дискреційних повноважень владного субєкта.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Ст. 67 Конституції України визначає, що кожен зобовязаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

08.10.09р. головним державним податковим інспектором відділу адміністрування ПДВ ДПІ в м. Керчі була проведена невиїзна документальна перевірка Малого підприємства у вигляді Товариства з обмеженою відповідальністю «Альтаїр ЛТД» з питань своєчасної сплати узгодженого податкового зобовязання суми податку на додану вартість декларації з ПДВ за червень, липень 2009р.

За результатами перевірки складено акт №454\15-2\00193737 від 01.04.2010р., в якому встановлено порушення позивачем п. 5.3.1 ст. 5 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», а саме: несвоєчасна сплата податкового зобовязання з податку на додану вартість за період за червень-серпень 2008р.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем 12.10.2009 року прийнято податкове повідомлення рішення №0002051502/0, в якому позивач, на підставі п.п.17.1.7 п.17.1.ст.17 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» за затримку більше 90 календарних днів граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобовязання в розмірі 9857,92 грн., зобовязаний сплатити штраф у розмірі 50% в сумі 4928,96 грн.

Вирішуючи позові вимоги, суд виходить з наступного

Під час розгляду справи судом було встановлено, що позивачем в порядку, передбаченому чинним законодавством України, були узгоджені суми податкових зобовязань з ПДВ за червень-грудень 2008 р. та січень-серпень 2009р. шляхом подання податкових декларацій № 23113 від 11.07.2008 р., №27539 від 20.08.08р., №29144 від 22.09.08р., №35302 від 17.10.08р., №40378 від 19.11.08р., №43048 від 22.12.08р., №49194 від 20.01.09, №1544 від 20.02.09р., №3836 від 18.03.09р., №9864 від 17.04.09р., №15653 від 19.05.09р., №17862 від 18.06.09р., №24054 від 16.07.09р., №29817 від 19.08.09р., №31559 від 18.09.09р.

Позивачем надані копії платіжних доручень № 65 від 23.07.2008 р. на суму 1231,00 грн., в графі «призначення платежу» якого вказано: «передплата ПДВ за червень 2008р.» перерахований повністю по строку 30.07.2008р. ; №78 від 26.08.2008р. на суму 350,00 грн. за призначенням платежу: «ПДВ за липень 2008р.» перерахований повністю по строку 30.08.2008р.;№ 98 від 21.10.2008р. на суму 2260,00 грн. за призначенням платежу: «передплата ПДВ за вересень 2008р.» перерахований повністю по строку 30.10.2008р.; № 87 від 23.09.2008р. на суму 1080,00 грн. за призначенням платежу: «передплата ПДВ за серпень 2008р.» перерахований повністю по строку 30.09.2008р.; №117 від 23.12.2008р. на суму 739,00 грн. за призначенням платежу : «передплата ПДВ за листопад 2008р»; №108 від 21.11.2008р. на суму 870,00 грн. за призначенням платежу: «передплата ПДВ за жовтень 2008р.» перерахований повністю по строку 30.11.2009р.; № 19 від 20.02.2009 р. на суму 844,00 грн., в графі «призначення платежу» якого вказано: «передплата ПДВ за січень 2009р.» перерахований повністю по строку 30.02.2009р. ; №10 від 21.01.2009р. на суму 111,00 грн. за призначенням платежу: «штраф ПДВ за листопад 2008р.»;№ 38 від 17.04.2009р. на суму 325,00 грн. за призначенням платежу: «передплата ПДВ за березень 2009р.» перерахований повністю по строку 30.04.2008р.; № 27 від 20.03.2009р. на суму 843,00 грн. за призначенням платежу: «передплата ПДВ за лютий 2009р.» перерахований повністю по строку 30.03.2008р.; №47 від 20.03.2009р. на суму 550,00 грн. за призначенням платежу : «передплата ПДВ за квітень 2009р»; №55 від 19.06.2009р. на суму 565,00 грн. за призначенням платежу: «передплата ПДВ за травень 2009р.» перерахований повністю по строку 30.06.2009р.; № 63 від 20.07.2009р. на суму 820,00 грн. за призначенням платежу: «передплата ПДВ за червень 2009р.» перерахований повністю по строку 30.07.2008р.; № 72 від 20.08.2009р. на суму 596,00 грн. за призначенням платежу: «передплата ПДВ за липень 2009р.» перерахований повністю по строку 30.08.2009р.; №9 від 21.01.2009р. на суму 739,00 грн. за призначенням платежу : «передплата ПДВ за листопад 2009р»; №83 від 22.09.2009р. на суму 1187,00 грн. за призначенням платежу: «передплата ПДВ за серпень 2009р.» перерахований повністю по строку 30.09.2009р. На зазначених платіжних дорученнях, копії яких залучені до матеріалів справи, є відмітка банку про проведення платежів в дні їх оформлення. Отже суд дійшов висновку про сплату податкових зобовязань позивачем з ПДВ у строки, встановлені діючим законодавством України.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач при визначенні суми штрафних санкцій виходив з того, що розмір заборгованості зі сплати самостійно узгодженого податкового зобовязання зі сплати ПДВ за червень-серпень 2008р. та узгодженого податкового зобовязання по податковому повідомленню-рішенню форми «р» №0001421502\0 від 24.06.08р. складає 9857,92грн., а розмір нарахованих штрафних санкцій складає 50% від простроченої суми податкових зобовязань.

Таким чином, відповідач вважає, що узгоджені суми по деклараціям за червень-серпень 2008р. та узгоджене податкове зобовязання по податковому повідомленню-рішенню форми «р» №0001421502\0 від 24.06.08р., були погашені фактично з затримкою в строки та розмірах, встановлені в акті невиїзної документальної перевірки з питання своєчасної сплати узгодженого податкового зобовязання по податку на додану вартість Малого підприємства у вигляді Товариства з обмеженою відповідальністю «Альтаїр ЛТД» від 01.04.2010р. за №454\15-2\00193737

З цієї причини, відповідач зробив висновок, що позивачем по справі порушено вимоги п.п. 5.3.1 ст. 5 Закону України “Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами” №2181 від 21.12.00 р. і на підставі п.п.17.1.7 ст. 17 цього Закону застосував до позивача штрафні санкції за несплату узгодженої суми податкового зобовязання протягом граничних строків, визначених законом.

В той же час, дослідивши надані позивачем платіжні доручення, в яких містяться відповідні призначення платежів на оплату поточних зобовязань протягом перевірених періодів, суд встановив, що висновки про порушення граничних строків та розрахунок штрафних санкцій зроблено відповідачем на підставі виключно даних особового рахунку позивача, який ведеться в автоматичному режимі.

Державна податкова інспекція у м. Керчі АРК вказує на те, що Мале підприємство у вигляді Товариства з обмеженою відповідальністю «Альтаїр ЛТД» є постійним боржником по платежах до бюджету. Згідно п.8.1 ст. 8 Закону України №2181 підприємство знаходиться в податковій заставі.

Відповідач у письмових запереченнях пояснив, що на підставі п 7.7 ст. 7 Закону України „Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами” №2181-Ш від 21.12.2000р. здійснював погашення податкового боргу в порядку календарної черговості його виникнення, не звертаючи уваги на призначення платежу, вказане позивачем у платіжних дорученням при сплаті поточних зобовязань, що і призвело до нарахування спірних штрафних санкцій.

Таким чином, незалежно від того, що Мале підприємство у вигляді ТОВ «Альтаїр ЛТД» вказувало призначення платежу як поточні нарахуванні, сплачені суми погашали податковий борг попередніх періодів, узгоджені податкові зобовязання за червень-серпень 2009р. та зобовязання по податковому повідомленню-рішенню форми «Р» №0001421502\0 від 24.06.08р.

Суд не може погодитися з позицією відповідача по справі з наступних підстав.

Згідно пункту 30.1 статті 30 розділу IV Закону України “Про платіжні системи і переклад грошей в Україні” №2346-III від 05.04.2001 року (із внесеними змінами і доповненнями) переказ вважається завершеним з моменту зарахування суми перекладу на рахунок одержувача.

У відповідності до ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування та їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 13 Закону України “Про державну податкову службу в Україні” посадові особи органів державної податкової служби зобовязані дотримуватися Конституції і законів України, інших нормативних актів, прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій, забезпечувати виконання покладених на органи державної податкової служби функцій та повною мірою використовувати надані їм права. Серед прав органів державної податкової служби, передбачених ст.11 Закону України “Про державну податкову службу в Україні” немає права на самостійне без згоди на те платника податків або відповідного рішення суду визначення призначення платежу або зарахування платежу не за призначенням, зазначеним у платіжному документі. Орган державної податкової служби має право лише вимагати від платників податків, діяльність яких перевіряється, усунення виявлених порушень податкового законодавства.

Відповідач не навів суду жодної норми законодавства, яка б наділяла органи державної податкової служби повноваженнями по самостійному розпорядженню коштами платника податків на свій розсуд та всупереч волі платника.

До того ж, будь-яких доказів того, що відповідач направляв позивачеві повідомлення про направлення його коштів не за призначенням, суду не надано.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що відповідач діяв із значним перевищенням повноважень, передбачених Конституцією України та Законом України “Про державну податкову службу в Україні”, оскільки не вправі був самостійно, без узгодження з платником податків або відповідного рішення суду, визначати призначення платежу та перераховувати платежі за поточними зобовязаннями на погашення податкового боргу, що виник раніше. Оскільки платник податків є власником своїх коштів, тобто має право вільно, на свій розсуд, володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном, у тому числі і визначати призначення платежів, суд вважає, що застосування п.17.1.7 п.17.1 ст.7 Закону України “По порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами” від 21.12.00 р. №2181є безпідставним.

Нарахування таких штрафних санкцій в автоматичному режимі чинним податковим законодавством не передбачено.

Суд вважає, що такі дії та висновки суперечать положенням чинного законодавства України, з огляду на таке.

П. 3 ч. 1 ст. 9 Закону України „Про систему оподаткування” визначає, що платники податків і зборів (обов'язкових платежів) зобов'язані сплачувати належні суми податків і зборів (обов'язкових платежів) у встановлені законами терміни.

При цьому, ч. 4 ст. 9 Закону України “Про систему оподаткування” обумовлено, що обовязок юридичної і фізичної особи по сплаті податків і зборів (обовязкових платежів) припиняється у звязку зі сплатою податку, збору (обовязкового платежу).

Ст. 1 Закону України № 2181-Ш від 21.12.2000р. також визначає, що обовязок погашати податковий борг покладено на платника податків.

Таким чином, доказом самостійної сплати податкового боргу платником податку може бути лише його документи (в т.ч. платіжні доручення) з відповідним призначенням платежу.

Самостійне ж розпорядження ДПІ коштами платника і направлення їх на погашення податкового боргу, всупереч визначеному платником призначення платежу, є недопустимим.

Згідно до п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України “Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами” №2181 від 21.12.00 р. податкове зобов'язання платника податків, нараховане контролюючим органом відповідно до пунктів 4.2 та 4.3 статті 4 цього Закону, вважається узгодженим у день отримання платником податків податкового повідомлення, за винятком випадків, визначених підпунктом 5.2.2 цього пункту.

Крім того, серед прав органів державної податкової служби, передбачених ст.11 Закону України „Про державну податкову службу в Україні” немає права самостійно, без згоди на те платника податків або відповідного рішення суду, визначати призначення платежу. Орган державної податкової служби має право лише вимагати від платника податків, діяльність яких перевіряється, усунення виявлених порушень податкового законодавства, а також стягувати в судовому порядку суми податкового боргу, штрафу, пені.

Відповідно до п.п. 7.1.1 п. 7.1 ст. 7 Закону джерелами самостійної сплати податкових зобовязань або погашення податкового боргу платника податку є будь-які власні грошові кошти, в тому числі отримані від продажу товарів (робіт, послуг), майна тощо.

Активи платника податків можуть бути примусово стягнені в рахунок погашення його податкового боргу виключно за рішенням суду. В інших випадках платники податків самостійно визначають черговість та форми задоволення претензій кредиторів за рахунок активів, вільних від заставних зобов'язань забезпечення боргу (п.п. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3 даного Закону).

Крім того, п. 11 ст. 11 Закону України „Про державну податкову службу в Україні” наділяє органи державної податкової служби у випадках, в межах компетенції та у порядку, встановлених законами України, правом застосовувати до платників податків фінансові (штрафні) санкції, стягувати до бюджетів та державних цільових фондів суми недоїмки, пені у випадках, порядку та розмірах, встановлених законами України, але не наділяє їх правом самостійно розпоряджатись коштами платника податків на свій розсуд.

Згідно з ч.2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади , який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії

Для органів державної податкової служби таким доказом є акт перевірки, у якому факти виявлених порушень повинні викладатися чітко, об'єктивно та в повній мірі. Лише за умови дотримання контролюючим органом зазначених вимог щодо фіксування фактів виявлених порушень є підстави для прийняття відповідних рішень про донарахування податкових зобовязань.

При цьому суд виходить з того, що акт перевірки є основним джерелом фіксації та закріплення доказів правопорушення.

За таких обставин суд вважає, що наданий відповідачем в акті перевірки за №1620\15-2\16507847 від 08.10.2009р. розрахунок затримки сплати позивачем узгодженого ним податкового зобовязання з ПДВ за червень-серпень 2009 року та податкового зобовязання по податковому повідомленню-рішенню форми «Р» №0001421502\0 від 24.06.08р. не можна визнати обґрунтованим, зробленим з додержанням зазначених вище положень чинного законодавства.

Враховуючи зазначене суд дійшов висновку, що підлягають задоволенню позовні вимоги щодо визнання протиправним та скасування податкового повідомлення рішення Державної податкової інспекції в м. Керчі АР Крим №0002051502\0 від 12.10.09р., прийнятого за результатами проведеної відповідачем невиїзної документальної перевірки позивача з питання своєчасності сплати податку на додану вартість за червень-серпень 2008 року та податкового повідомлення рішення форми «Р» №0001421502\0 від 24.06.08р. .

Проте, доказів правомірності і законності дій відповідача при проведенні перевірки та при зміні призначення платежів позивача, а також обґрунтованості спірних податкових повідомлень-рішень, відповідачем суду не надано.

Вказане свідчить про обґрунтованість позовних вимог позивача.

Відповідно до п.1 ч.2 ст. 162 КАС України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень.

З наведеного слідує, що скасування рішення субєкта владних повноважень є наслідок визнання цього рішення протиправним.

У позовній заяві позивач просить суд визнати незаконним та скасувати податкове повідомлення-рішеня №0002051502\0 від 12.10.09р. ДПІ в м. Керчі АР Крим.

В свою чергу, частиною 2 ст.11 КАС України передбачено право суду вийти за межі позовних вимог, тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Приймаючи до уваги, що позивач невірно зазначив позовні вимоги про визнання податкового повідомлення-рішення незаконним, а не про визнання його протиправним та скасування, як це передбачено для актів індивідуальної дії, суд вважає можливим в цій частини вийти за межи позовних вимог, оскільки це необхідно для повного захисту прав та інтересів сторін по справі.

Суд вважає, що для повного захисту прав позивача слід не тільки визнати протиправними, а й скасувати спірні податкові повідомлення-рішення.

Відповідно до ч.1 ст.94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Під час судового засідання, яке відбулось 24.11.2010 р. були оголошені вступна та резолютивна частини постанови. Відповідно до ст. 163 КАСУ постанову складено 29.11.2010 року.

Керуючись ст.ст. 11, 94, 98, 160-163, 167 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м. Керчі №0002051502\0 від 12.10.09р.

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь Малого підприємства у вигляді Товариства з обмеженою відповідальністю «Альтаїр ЛТД» (98330, м. Керч, вул. Ворошилова,37, кв. 9, ідентифікаційний код 16507847) 3,40грн. судового збору.

Постанова набирає законної сили після закінчення строків подання заяви про апеляційне оскарження та апеляційної скарги, якщо вони не були подані у встановлені строки.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Севастопольського апеляційного адміністративного суду шляхом подачі через Окружний адміністративний суд АР Крим в 10-ти денний строк з дня проголошення (складення в повному обсязі) постанови заяви про апеляційне оскарження і подання після цього протягом 20 днів апеляційної скарги.

У разі неподання заяви про апеляційне оскарження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України - з дня складення в повному обсязі.

Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то постанова набирає законної сили через 10 днів з дня отримання особою копії постанови, у разі неподання нею заяви про апеляційне оскарження.

Якщо після подачі заяви про апеляційне оскарження, апеляційна скарга не подана, постанова вступає в законну силу через 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя Латинін Ю.А.