Постанова № 13362130, 26.10.2010, Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Київська, 150, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95493

ПОСТАНОВА

Іменем України

26 жовтня 2010 р.Справа №2а-11406/10/7/0170 Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі

головуючого судді Маргарітова М.В. , при секретарі Силантьєвої О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Підприємства "Кримфарма"

до Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення

за участю:

від позивача не зявився

від відповідача представник за довіреністю Нечаєва Н.О.,

Обставини справи: позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до ДПІ в м. Сімферополі АР Крим та, з урахуванням уточнень позовних вимог (а.с.58), просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення рішення №0011861502/0 від 19.08.2010р.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що при проведенні перевірки, на підставі якої прийнято оскаржуване податкове повідомлення рішення, відповідач дійшов неправильних висновків щодо господарської діяльності позивача з контрагентами за укладеними між ними договорами, та, як наслідок неправомірності формування сум податкового кредиту з податку на додану вартість.

Позивач вважає, що при проведенні перевірки відповідачем не враховані положення діючого законодавства та необґрунтовано зроблені висновки про непроведення господарських операцій між позивачем та контрагентами, в результаті чого зроблені неправомірні висновки про нікчемність правочинів та безтоварність здійснених операцій, та як наслідок неправомірно вказано на порушення позивачем вимог Закону України «Про податок на додану вартість».

Відповідач проти позову заперечує, просить у задоволенні позову відмовити. Правова позиція викладена відповідачем у письмових запереченнях на адміністративний позов (а.с.63-64. Відповідач вважає, що підстави для задоволення позовних вимог відсутні, оскільки оскаржуване рішення прийняте ним на підставі встановлених перевіркою порушень з боку позивача норм Закону України «Про податок на додану вартість», обґрунтовано та з додержанням вимог чинного законодавства.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представника відповідача, дослідивши надані докази, суд

ВСТАНОВИВ:

Державною податковою інспекцією в м. Сімферополі була здійснена документальна невиїзна перевірка податкової декларації з податку на додану вартість.

За результатами перевірки був складений акт перевірки №10666/15-2 від 11.08.2010р. (а.с.8-18) (далі - акт перевірки), відповідно до висновків якого, встановлено порушення позивачем п.п.7.5.1 та п.п.7.2.3 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», що виразилося у завищенні податкового кредиту з ПДВ у сумі 787917,0грн, що призвело до заниження податкового зобовязання з ПДВ, яка підлягає до сплати у сумі 787917,0грн., в том числі: Березень 2010р.- 160000 грн., Квітень 2010р. - 334449 грн., Травень 2010р. - 293468 грн.

На підставі встановленого порушення ДПІ в м. Сімферополі було прийнято податкове повідомлення-рішення №0011861502/0 від 19.08.2010р. (а.с.7), яким позивачу визначено податкове зобовязання з податку на додану вартість на загальну суму 1089737,0грн. у тому числі за основним платежем 787917,0грн., за штрафними санкціями 301820,0грн.

Позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

З акту перевірки вбачається, що висновки відповідача про порушення позивачем положень Закону України «Про податок на додану вартість» ґрунтуються на наступному.

В акті перевірки вказано, що перевіркою податкового кредиту за березень 2010р. встановлено, що розмір податку, зазначеного платником у декларації, є меншим, ніж визначено за результатами документальної невиїзної перевірки, оскільки при заповненні податкової декларації з податку на додану вартість за березень 2010 року платником податків неправомірно включено до складу податкового кредиту суму ПДВ у розмірі 160000,0 грн., по операціях з контрагентом ТОВ «Серафім Стар» ЄДРПОУ 36521202, що призвело до заниження податкового зобов'язання, яке підлягає до сплати у березні 2010 року у розмірі 160000,0 грн.

Згідно Деталізованої інформації по платнику ПДВ щодо результатів автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України за березень 2010р. податкова звітність контрагента ТОВ «Серафім Стар» ЄДРПОУ 36521202 має статус «не визнана як податкова звітність».

ТОВ «Серафім Стар» ЄДРПОУ 36521202 (ДПІ у Печерському р-ні м.Києва) має стан «23 - місцезнаходження не встановлено.

В акті перевірки відповідачем відзначено, що перевіркою правильності формування податкового кредиту по декларації за квітень 2010р. встановлено, що розмір податку, зазначеного платником у декларації, є меншим, ніж визначено за результатами документальної невиїзної перевірки, оскільки при заповненні податкової декларації з податку на додану вартість за квітень 2010 року платниками податків неправомірно включено до складу податкового кредиту суму ПДВ у розмірі 334449,0 грн., по контрагентам:

-ТОВ «Серафім Стар» ЄДРПОУ 36521202, що призвело до заниження податкового зобов'язання, яке підлягає до сплати у квітні 2010 року у розмірі 103000,0 грн.

Згідно "Деталізованої інформації по платнику ПДВ щодо результатів автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України за квітень 2010р. податкова звітність контрагента ТОВ «Серафім Стар» ЄДРПОУ 36521202 має статус «не визнана як податкова звітність».

ТОВ «Серафім Стар» ЄДРПОУ 36521202 (ДПІ у Печерському р-ні м. Києва) має стан «23» - місцезнаходження не встановлено.

- ТОВ «Футурі-Лайф» ЄДРПОУ 37032808 (ДПІ у Голосіївському р-ні м. Києва), що призвело до заниження податкового зобов'язання, яке підлягає до сплати у квітні 2010 року у розмірі 231449,0 грн.

Згідно "Деталізованої інформації по платнику ПДВ щодо результатів автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України за квітень 2010р. податкова звітність контрагента ТОВ «Футурі - Лайф» ЄДРПОУ 37032808 надана до ДПІ згідно якої відсутня фінансово-господарська діяльність (обсяги поставки) за квітень 2010р.

Перевіркою формування податкового кредиту у декларації за травень 2010р. було встановлено, що розмір податку, зазначеного платником у декларації, є меншим, ніж визначено за результатами документальної невиїзної перевірки, оскільки при заповненні податкової декларації з податку на додану вартість за травень 2010 року платниками податків неправомірно включено до складу податкового кредиту суму ПДВ у розмірі 293467,53 грн., по контрагенту ПП «Оптіма-Інформ» ЄДРПОУ 36828528 (ДПІ у Франківському р-ні м.Львова), що призвело до заниження податкового зобов'язання, яке підлягає до сплати у травні 2010 року у розмірі 293467,53грн.

Згідно "Деталізованої інформації по платнику ПДВ щодо результатів автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України за травень 2010р. податкова звітність контрагента ПП «Оптіма-Інформ» ЄДРПОУ 36828528 має статус «не визнана як податкова звітність», також ПП «Оптіма-Інформ» має стан «9» - направлено повідомлення за Ф. 18-ОПП, місцезнаходження не встановлено.

В акті перевірки зазначено, що з наданих до перевірки та наявних у податкових органів відомостей встановлено, що за наслідками угод, укладених підприємством «Кримфарма» з ТОВ «Серафім Стар», ТОВ «Футурі-Лайф», ПП «Оптіма-Інформ» останнє не сплатило та не могло сплатити до бюджету податків, так як податкова декларація з ПДВ за березень 2010р., квітень 2010р., травень 2010р. не визнана податковою декларацією відповідно до вимог п.п.4.1.2 п. 4.1 ст.4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», як така, що заповнена ним всупереч правилам, зазначеним у затвердженому порядку її заповнення.

Відповідач вказав в акті, що вказане вище свідчить про те, що угоди підприємства «Кримфарма» з зазначеними контрагентами були укладені з метою, ухилення від сплати обов'язкових податків, що суперечить інтересам держави та суспільства, а також що вчинені правочини є нікчемними.

Також відповідачем відзначено, що на момент складання податкових накладних контрагенти позивача не звітували, але в порушення вищезазначених норм законодавства виписували податкові накладні, тобто вчиняли дії, направлені на ухилення від сплати податків. Дії контрагентів на укладення угод з підприємством «Кримфарма» та видача податкових накладних на виконання таких угод є безсумнівним підтвердженням мети, завідомо суперечної інтересам держави та суспільства.

Таким чином, актом встановлено порушення позивачем п.п.7.5.1 та п.п.7.2.3 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Оцінивши наявні докази у їх сукупності, суд зазначає наступне.

У підтвердження формування податкового кредиту позивачем були надані податкові накладні виписані ТОВ «Серафім Стар» (а.с.22-26), ТОВ «Футурі - Лайф» (а.с.35-37), ПП «Оптіма - Інформ» (а.с.44-46), надані платіжні доручення, що свідчать про перерахування позивачем грошових коштів на рахунки контрагентів за укладеними договорами, а також надані видаткові накладні, які свідчать про відвантаження товару контрагентами позивачу.

З урахуванням норм Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» зазначені документи є первинними.

Обставини щодо отримання позивачем податкових накладних від контрагентів на суму податкового кредиту вказану в акті перевірки, підтверджуються матеріалами справи.

Слід відзначити, що матеріалами справи, у тому числі актом перевірки, не підтверджується, а з боку відповідача, в порядку ч. 2 ст. 71 КАС України, не надано доказів допущених порушень при оформленні податкових накладних виписаних вказаними вище контрагентами позивача.

Закон України «Про податок на додану вартість» визначає платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету.

Спеціальним законом з питань оподаткування, який установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), включаючи збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими органами, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, та визначає процедуру оскарження дій органів стягнення є Закон України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

Відповідно до положень п. 1.7. ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобовязання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно до положень абзацу 1 п.п. 7.2.6. п.7.2. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Відповідно до п.п.7.4.1 п.7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» 7.4.1. податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Даною нормою також встановлено, що право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до положень п. 7.5.1. п. 7.5. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Підпунктом 7.2.3 п.7.2. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» встановлено, що податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Для операцій, що оподатковуються і звільнені від оподаткування, складаються окремі податкові накладні.

Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). У разі коли частка товару (робіт, послуг) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби України, та враховується у визначенні загальних податкових зобов'язань.

Платники податку повинні зберігати податкові накладні протягом строку, передбаченого законодавством для зобов'язань із сплати податків.

Згідно до положень п.п. 7.4.5 п.7.4. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Викладена норма закону свідчить про відсутність права платника податків включати в податковий кредит суми ПДВ, які не підтверджені податковими накладними.

Виходячи з положень вказаних норм закону, суд, з урахуванням відсутності доказів порушень оформлення податкових накладних, приходить до висновку про те, що позивачем правомірно здійснювалося формування податкового кредиту на підставі отриманих податкових накладних, які відповідно до п. 7.5.1. п. 7.5. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» засвідчують факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг), та є єдиним документом на підставі якого платник податку може включати до податкового кредиту відповідні суми.

Таким чином, позивачем під час формування податкового кредиту було дотримано положення Закону України «Про податок на додану вартість».

Відповідно до положень ч. 1 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців», державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців - засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.

Відповідно до положень ст. 80 Цивільного Кодексу України (далі ЦК України) юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку, юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем в суді.

Частиною 4 ст. 91 ЦК України встановлено, що цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Відповідно до положень частин 1,2 статті 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем, в порядку ч. 2 ст. 71 КАС України не надано доказів внесення до єдиного державного реєстру запису про припинення юридичних осіб - контрагентів позивача ТОВ «Серафім Стар», ТОВ «Футурі-Лайф», ПП «Оптіма-Інформ», на момент укладення угод з позивачем.

В акті перевірки також відсутні посилання на внесення до єдиного державного реєстру такого запису, а навпаки вказано ідентифікаційні коди єдиного державного реєстру підприємств і організацій України контрагентів позивача, які привласнюються внаслідок реєстрації юридичної особи у єдиному державному реєстрі.

З аналізу укладених між позивачем та контрагентами договорів (а.с.19-21, 30-31, 41-43) вбачається, що вони мають необхідні реквізити.

Отже контрагенти позивача, як юридичні особи, наділені цивільною правоздатністю і дієздатністю, мають, відповідно до діючого законодавства, право на здійснення господарської діяльності на власний розсуд та ризик, у тому числі з надання послуг та виконання робіт.

Статтею 204 ЦК України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Статтею 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Як свідчать матеріали справи, та як встановлено актом перевірки, позивачем з контрагентами (ТОВ «Серафім Стар», ТОВ «Футурі - Лайф», ПП «Оптіма - Інформ») в порядку встановленому ЦК України були укладені договори. Позивачем проведені розрахунки з контрагентами.

Відповідно до п.4 ст.70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Наказом Державної податкової адміністрації України від 10.08.2005р. №327 затверджений Порядок, оформлення результатів невиїзних документальних перевірок, виїзних планових і позапланових перевірок по питаннях дотримання податкового, валютного і іншого законодавства (далі - Порядок).

Відповідно до п. 1.1. Порядку, цей Порядок розроблено відповідно до вимог Закону України "Про державну податкову службу в Україні" для застосування посадовими особами органів державної податкової служби при оформленні матеріалів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, суб'єктами господарювання - юридичними особами, їх філіями, відділеннями та іншими відокремленими підрозділами (далі - суб'єкти господарювання).

Пунктом 1.2. Порядку встановлено, що невиїзною документальною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні органу державної податкової служби на підставі поданих податкових декларацій, звітів та інших документів, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податків та зборів (обов'язкових платежів), незалежно від способу їх подачі.

Пунктом 1.3 Порядку встановлено, що за результатами проведення невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок фінансово-господарської діяльності суб'єктів господарювання оформляється акт, а в разі відсутності порушень податкового, валютного та іншого законодавства - довідка.

Акт - службовий документ, який стверджує факт проведення невиїзної документальної або виїзної планової чи позапланової перевірки фінансово-господарської діяльності суб'єкта господарювання і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб'єктами господарювання.

Пункт 1.7. Порядку встановлює, що факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства викладаються в акті невиїзної документальної, виїзної планової чи позапланової перевірок чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Підпункт 2.2.11. вказаного порядку встановлює, що загальні положення акта невиїзної документальної, виїзної планової чи позапланової перевірок повинні містити такі дані, як інформація про документи, які використані при даній перевірці, згруповані за типами (вказати період охоплення їх перевіркою та метод - суцільний, вибірковий).

Пунктом 2.3.2. Порядку встановлено, що описова частина акта невиїзної документальної, виїзної планової чи позапланової перевірок складається таким чином, що за кожним відображеним в акті фактом порушення податкового законодавства необхідно, зокрема:

висвітлити показники, які відображаються суб'єктом господарювання у податковій та іншій звітності, та фактичні показники, виявлені у ході перевірки на підставі первинних документів податкового та бухгалтерського обліку суб'єкта господарювання у розрізі періодів у грошових одиницях, передбачених звітністю;

зазначити первинний документ, на підставі якого вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку (навести кореспонденцію рахунків операцій), та інші докази, що достовірно підтверджують наявність факту порушення;

у разі відсутності первинних документів або ненадання для перевірки первинних та інших документів, що підтверджують факт порушення, зазначити перелік цих документів. При цьому до акта перевірки додаються пояснення посадових осіб або інших працівників суб'єкта господарювання (у межах їх компетенції), що перевіряється, щодо відсутності первинних та інших документів.

Пунктом 2.3.4. Порядку встановлено, що 2.3.4. не допускається відображення в акті перевірки необґрунтованих даних, а також суб'єктивних припущень перевіряючими, які не мають підтверджених доказів.

Відповідно до положень ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п. 2.1. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року N 88 (Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 р. за N 168/704) первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Пунктом 2.4. вказаного положення встановлено, що первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Відповідно до п. 2.7. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, первинні документи складаються на бланках типових форм, затверджених Міністерством статистики України, а також на бланках спеціалізованих форм, затверджених міністерствами і відомствами України. Документування господарських операцій може здійснюватись з використанням виготовлених самостійно бланків, які повинні обов'язково містити реквізити типових або спеціалізованих форм.

З положень вказаних норм вбачається, що акт перевірки є носієм інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб'єктами господарювання, в звязку з чим діючим законодавством встановлений порядок оформлення результатів перевірок, якого податкові органи повинні дотримуватися.

Як вбачається з акту перевірки, відповідачем було надано оцінку нікчемності договорів укладених між позивачем та контрагентами, при цьому акт перевірки взагалі не містить жодних даних про таки договори та їх дослідження.

Вказане свідчить про те, що відповідач зробив висновки про нікчемність договорів без їх фактичного дослідження або без посилання на відповідне рішення про визнання таких договорів нікчемними.

Також відповідачем був зроблений висновок про отримання податкових накладних без мети реального настання правових наслідків, з метою заниження обєкту оподаткування та несплати податків, без посилання в акті перевірки та без оцінки будь яких документів, у тому числі таких податкових накладних, що свідчили б про цей факт.

Отже, відповідачем під час перевірки не досліджувалися та не оцінювалися первинні бухгалтерські документи позивача (з зазначенням їх номеру, назви, дати), на підставі яких позивачем здійснювалося формування податкового кредиту.

Посилання відповідача в акті перевірки на автоматизовані дані, відповідно до яких податкова звітність контрагентів позивача має статус «не визнана податкова звітність», а також на дані, що вказують про не встановлення місцезнаходження контрагентів позивача, не можуть свідчити про порушення позивачем вимог Закону України «Про податок на додану вартість» оскільки цим та іншими законами не встановлено обмежень, які б забороняли або не дозволяли платнику податку включати до складу податкового кредиту суми ПДВ, що підтверджені податковими накладними, з підстав наявності у автоматизованих базах контролюючого органу відомостей про невизнання податкової звітності контрагентів такого платника податку та відомостей про не встановлення місцезнаходження контрагентів.

Крім того, самі по собі зазначені обставини, тобто, невизнання податкової звітності контрагентів платника податку та не встановлення місцезнаходження контрагентів, не свідчать про неможливість включення платником податку до податкового кредиту сум ПДВ, підтверджених податковими накладними, оскільки таки обставини не встановлені чинним законодавством.

Діючим законодавством на платника податку не покладений обовязок контролювати при отриманні податкової накладної, та включення на її підставі суми ПДВ до податкового кредиту, визнання або невизнання ДПІ податкової звітності контрагентів, а також контролю за фактичним їх місцезнаходженням.

Суд також вказує, що положення п.п. 7.2.3. п. 7.2. ст. 3 Закону України «Про податок на додану вартість», про порушення яких позивачем вказано у висновках акту перевірки, визначають момент та порядок складання податкової декларації, а також вказівку на необхідність зберігання податкової декларації платниками податку.

Положення даної норми не встановлюють правил поведінки щодо складання податкової декларації для покупців товарів (послуг), яким, відповідно до укладених з контрагентами договорів є позивач.

Отже позивачем не може бути порушені положення вказаної норми, оскільки ним не було вчинено дії з складання податкових накладних.

Положення п.п. 7.5.1. п. 7.5. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», порушення яких позивачем також вказано у висновку акту перевірки, встановлюють дату виникнення права платника податку на податковий кредит, якими є: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Таки події не залежать та не повязані ода з одною, а є окремими, самостійними підставами виникнення права на податковий кредит.

Акт перевірки не містить встановлення та обґрунтування факту порушення позивачем вимог вказаної норми з підстав віднесення до податкового кредиту сум ПДВ не у дату, що встановлює виникнення у платника податку такого права.

Вказане свідчить про необґрунтованість порушення позивачем норм податкового законодавства в описовій частині акту перевірки.

Отже висновки акту перевірки, як носія доказової інформації про виявлені порушення зроблені без дослідження первинних документів, які є підставою формування податкового кредиту з ПДВ, викладені у висновках факти порушень норм податкового законодавства не мають обґрунтування в описовій частині акту, а викладені доводи про завишення податкового кредиту з ПДВ не ґрунтуються на нормах чинного законодавства.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про необґрунтованість та протиправність висновків зроблених відповідачем за наслідком проведеної перевірки, що свідчить про протиправність прийнятого на підставі таких висновків податкового повідомлення - рішення.

З урахуванням вказаного суд не приймає до уваги доводи відповідача, по яких він просить відмовити у задоволенні позову.

Таким чином позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

В судовому засіданні оголошена вступна і резолютивна частина постанови, постанова складена в повному обсязі 01.11.2010р.

Керуючись ст.ст. 160-163 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення рішення Державної податкової інспекції в м. Сімферополі Автономної Республіки Крим №0011861502/0 від 19.08.2010р.

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь підприємства «Кримфарма» (АР Крим, м. Сімферополь, вул. Мате Залки, 19-а, кв.30) 3,40грн. судового збору.

Постанова може бути оскаржена в Севастопольський апеляційний адміністративний суд через Окружний адміністративний суд АР Крим шляхом подачі апеляційної скарги на постанову суду в десятиденний строк з дня її проголошення.

У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Маргарітов М.В.