Рішення № 133568339, 26.01.2026, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 січня 2026 року Справа№200/9167/25

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Черникової А.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі-позивач), через підсистему Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (ЄСІТС) «Електронний суд» звернулась до Донецького окружного адміністративного суду із позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях (далі-відповідач), в якому просить:

- визнати протиправною та скасувати постанову Відділу державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях Державної служби України з безпеки на транспорті серії ОПШ №084778 від 09.09.2025 року про застосування адміністративно-господарського штрафу до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ;

- стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях Державної служби України з безпеки на транспорті на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 понесені нею судові витрати зі сплати судового збору та професійної правничої допомоги у повному обсязі.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що в даному випадку ФОП ОСОБА_1 не є суб`єктом відповідальності за порушення законодавства про автомобільний транспорт, що унеможливлює застосування до останньої адміністративно-господарського штрафу. Відтак вважає, що у Відділу державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях Державної служби України з безпеки на транспорті були відсутні правові підстави для застосування до позивачки адміністративно-господарського штрафу, а тому оскаржувана постанова Серії ОПШ № 084778 від 09.09.2025 року є протиправною та підлягає скасуванню.

Ухвалою суду від 01 грудня 2025 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Представник відповідача надав відзив на позовну заяву, в якому заперечував проти задоволення позовних вимог з підстав, що доводи позивача про те, що належний йому автомобіль перебував в оренді на час вчинення порушення та розгляду акту не були підтверджені належними та допустимими доказами, а наявні у справі письмові докази підтверджують той факт, що позивач, як власник транспортного засобу, так і суб`єкт господарювання, що надає послуги з перевезень вантажів, в розумінні Закону України «Про автомобільний транспорт» є перевізником, отже несе встановлену законом відповідальність за порушення вимог законодавства про автомобільний транспорт.

У відповіді на відзив позивач наголошував, що відповідач не спростував твердження та аргументи стосовно суті позовних вимог. Зауважено, що позивачка не здійснює господарську діяльність з перевезення пасажирів на транспортному засобі «MERCEDES-BENZ SPRINTER 519 CDI» з номерним знаком НОМЕР_1 , оскільки такий належить на праві власності ОСОБА_2 та перебуває у користуванні ТОВ «Бастранс», а отже саме останній здійснює господарську діяльність на вказаному транспортному засобі.

Отже, позивачка наголошувала, що оскільки вона не є автомобільним перевізником у даному конкретному випадку та в розумінні положень Закону № 2344-III, а тому відповідач протиправно застосував адміністративно-господарський штраф до неналежного учасника суспільних відносин - суб`єкта правопорушення.

Розглянувши документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

На підставі направлення на перевірку Відділу державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях № ОНР 002314 від 18.07.2025, 21.07.2025 співробітниками Відділу проводилась рейдова перевірка за адресою: пр-т Аерокосмічний, 22, м. Харків (АС-1).

Зокрема, був перевірений транспортний засіб марки MERCEDES-BENZ, державний номерний знак НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_3 .

За наслідком здійсненої перевірки було складено акт № ОАР 063320 проведення рейдової перевірки дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом від 21.07.2025.

Відповідно до висновків вказаного акту вбачається, що під час перевірки виявлено порушення ст.ст. 34, 39 Закону України «Про автомобільний транспорт», а саме, здійснення посадки/висадки пасажирів у пункті (АС-1 у м. Харкові по просп. Аерокосмічному, буд. 22), визначеному для маршрутів з регулярних перевезень без документів визначених ст. 39 цього Закону, а саме без витягу з дозволу для Міжобласного маршруту передбаченого п. 30 Постанови КМУ № 176 від 18.02.1997 року, схеми маршруту, таблиці вартості проїзду, у тому числі порушення, відповідальність за які передбачена статтею 60 Закону України про автомобільний транспорт (перевезення пасажирів за відсутності на момент проведення перевірки документів визначених ст. 39 цього Закону).

За результатами розгляду акту Відділом державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях Державної служби України з безпеки на транспорті винесено постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу № 084778 від 09.09.2025, згідно з якою на фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 накладено адміністративно-господарський штраф у сумі 17 000,00 грн.

У вказаній постанові зазначено, що позивачка допустила порушення вимог ст. 39 Закону України «Про автомобільний транспорт», відповідальність за яке передбачена абз. 3 ч. 1 ст. 60 ЗУ «Про автомобільний транспорт».

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України визначено обов`язок органів держаної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спеціальним законом, який визначає засади організації та діяльності автомобільного транспорту та регулює спірні правовідносини є Закон України «Про автомобільний транспорт» від 05.04.2001 № 2344-ІІІ (далі - Закон № 2344-ІІІ).

Відповідно до частини сьомої статті 6 Закону № 2344-ІII центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, здійснює державний нагляд і контроль за дотриманням автомобільними перевізниками вимог законодавства, норм та стандартів на автомобільному транспорті.

Згідно з абзацом першим пункту 8 Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року № 103, Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) здійснює свої повноваження безпосередньо, через утворені в установленому порядку територіальні органи.

За змістом частини дванадцятої статті 6 Закону № 2344-III державному контролю підлягають усі транспортні засоби українських та іноземних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів і вантажів на території України.

Як установлено частиною чотирнадцятою статті 6 Закону № 2344-III, державний контроль автомобільних перевізників на території України здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі).

Згідно з частинами сімнадцятої-двадцятої статті 6 Закону № 2344-III рейдові перевірки (перевірки на дорозі) дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом здійснюються шляхом зупинки транспортного засобу або без такої зупинки посадовими особами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, та його територіальних органів, які мають право зупиняти транспортний засіб у форменому одязі за допомогою сигнального диска (жезла) відповідно до порядку, затвердженого Кабінетом Міністрів України.

У разі проведення позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі) автомобільний перевізник, що буде перевірятися, про час проведення перевірки не інформується.

Під час проведення рейдової перевірки (перевірки на дорозі) посадові особи центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, мають право: використовувати спеціалізовані автомобілі; використовувати спеціальне обладнання, призначене для перевірки дотримання водіями норм режиму праці та відпочинку; супроводжувати транспортний засіб, що має ознаки порушення нормативів вагових або габаритних параметрів, до найближчого місця зважування (на відстань не більше 50 кілометрів) для здійснення габаритно-вагового контролю, а також забороняти подальший рух такого транспортного засобу у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України; здійснювати габаритно-ваговий контроль транспортних засобів; використовувати стаціонарні або пересувні пункти габаритно-вагового контролю; використовувати засоби фото- і відеофіксації процесу перевірки, у тому числі в автоматичному режимі; у разі виявлення порушень законодавства щодо габаритно-вагового контролю під час проведення рейдової перевірки (перевірки на дорозі) копіювати, сканувати документи, які пред`являють водії транспортних засобів під час проведення такої перевірки, та використовувати їх як доказ під час розгляду справ про порушення законодавства; здійснювати опитування водія чи пасажирів про обставини вчинення адміністративного правопорушення, свідками якого вони були або могли бути.

Автомобільні перевізники, їх уповноважені особи (водії), автомобільні самозайняті перевізники, суб`єкти господарювання, які надають автостанційні послуги, мають право фіксувати процес проведення планової, позапланової або рейдової перевірки (перевірки на дорозі) засобами фото- і відеотехніки, не перешкоджаючи проведенню таких перевірок.

Відповідно до пункту 1 Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 №103, Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті.

Процедуру здійснення державного контролю за додержанням суб`єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту (далі - суб`єкти господарювання), вимог законодавства про автомобільний транспорт, норм та стандартів щодо організації перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом визначено Порядком проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 № 1567 (надалі - Порядок № 1567).

Згідно із пунктом 14 Порядку № 1567, рейдовою перевіркою (перевіркою на дорозі) є перевірка транспортних засобів автомобільних перевізників на всіх видах автомобільних доріг на маршруті руху в будь-який час з урахуванням інфраструктури (автовокзали, автостанції, автобусні зупинки, місця посадки та висадки пасажирів, стоянки таксі і транспортних засобів, місця навантаження та розвантаження вантажних автомобілів, зони габаритно-вагового контролю, інші об`єкти, що використовуються автомобільними перевізниками для забезпечення діяльності автомобільного транспорту) щодо додержання автомобільними перевізниками вимог законодавства про автомобільний транспорт.

Пунктом 15 Порядку № 1567 визначено, що під час проведення рейдової перевірки (перевірки на дорозі) перевіряється виключно:

наявність визначених статтями 39 і 48 Закону документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом;

додержання вимог статей 53, 56, 57 і 59 Закону;

додержання водієм вимог Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення (ЄУТР) (далі - Європейська угода);

відповідність зовнішнього і внутрішнього спорядження (екіпірування) транспортного засобу встановленим вимогам;

оснащення таксі справним таксометром;

відповідність кількості пасажирів, що перевозяться, відомостям, зазначеним у реєстраційних документах, або нормам, передбаченим технічною характеристикою транспортного засобу;

додержання водієм автобуса затвердженого розкладу та маршруту руху;

наявність у всіх пасажирів квитків на проїзд та квитанцій на перевезення багажу, а у разі пільгового проїзду - відповідного посвідчення;

додержання водієм режиму праці та відпочинку, а також вимоги щодо наявності в автобусі двох водіїв у разі перевезення пасажирів на відстань 500 і більше кілометрів або перевезення організованих груп дітей за маршрутом, який виходить за межі населеного пункту та має протяжність понад 250 кілометрів;

виконання приписів щодо усунення порушень вимог законодавства про автомобільний транспорт, винесених за результатами розгляду справ про порушення вимог законодавства про автомобільний транспорт, які можливо перевірити під час проведення рейдової перевірки (перевірки на дорозі);

виконання водієм інших вимог Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту та Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, інших нормативно-правових актів.

Виявлені під час перевірки порушення вимог законодавства та норм і стандартів щодо організації перевезень автомобільним транспортом зазначаються в акті з посиланням на порушену норму (п.20 Порядку № 1567).

У разі виявлення в ході перевірки транспортного засобу порушення законодавства про автомобільний транспорт посадовими особами, що провели перевірку, складається акт за формою згідно з додатком 3, що встановлено пунктом 21 Порядку № 1567.

Засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначені Законом України «Про автомобільний транспорт» від 05.04.2001 № 2344-ІІІ.

В силу вимог статті 34 Закону України «Про автомобільний транспорт» автомобільний перевізник повинен: виконувати вимоги цього Закону та інших законодавчих і нормативно-правових актів України у сфері перевезення пасажирів та/чи вантажів, забезпечувати водіїв відповідною документацією на перевезення пасажирів.

Відповідно до статті 39 Закону України «Про автомобільний транспорт», автомобільні перевізники, водії, пасажири повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконуються пасажирські перевезення.

Документи для регулярних пасажирських перевезень:

для автомобільного перевізника - ліцензія, договір із органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування чи їх дозвіл, паспорт маршруту, документ, що засвідчує використання автобуса на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством України;

для водія автобуса - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, квитково-касовий лист, схема маршруту, розклад руху, таблиця вартості проїзду (крім міських перевезень), інші документи, передбачені законодавством України.

Документи для нерегулярних пасажирських перевезень:

для автомобільного перевізника - ліцензія, документ, що засвідчує використання автобуса на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством України;

для водія автобуса - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, договір із замовником транспортних послуг, документ, що засвідчує оплату транспортних послуг, інші документи, передбачені законодавством України.

Крім того, відповідно до пункту 53 Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 176 від 18.02.1997 (далі Правила), у разі порушення вимог (здійснення посадки та висадки пасажирів у пунктах і на зупинках, визначених для посадки і висадки пасажирів на маршрутах з регулярним перевезенням) перевезення не вважається нерегулярним і повинно здійснюватись відповідно до вимог, які встановлені для регулярних або регулярних спеціальних перевезень.

У відповідності до пункту 1 глави 1 розділу І Вичерпного переліку питань щодо дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт, який перевіряється під час проведення рейдової перевірки посадовими особами Державної служби України з безпеки на транспорті, затверджений наказом Міністерства розвитку громад та територій України № 703 від 16.04.2025 (далі Вичерпний перелік), посадовими особами Державної служби України з безпеки на транспорті перевіряється наявність та надання водієм для перевірки документів, на підставі яких виконується перевезення: 1) посвідчення водія відповідної категорії; 2) реєстраційні документи на транспортний засіб; 3) схема маршруту; 4) розклад руху; 5) таблиця вартості проїзду (крім міських перевезень); 6) оригінал витягу з дозволу на перевезення пасажирів на міжобласних маршрутах загального користування; 7) протокол перевірки технічного стану транспортного засобу; 8) договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності; 9) при керуванні автобусом на маршруті протяжністю до 50 кілометрів включно.

Означені положення також містяться у пункті 30 Правил та у пункті 1.3 Порядку розроблення та затвердження паспорта автобусного маршруту, затвердженого наказом Міністерства транспорту та зв`язку України 07.05.2010 № 278.

Відповідно до статті 34 Закону України "Про автомобільний транспорт" на позивача як на автомобільного перевізника покладається обов`язок забезпечити водіїв автобусів відповідною документацією на перевезення пасажирів.

Наявність таких документів у водія автобуса під час здійснення перевезень пасажирів перевіряється органами державного нагляду (контролю) у ході рейдових перевірок відповідно до статті 39 Закону України "Про автомобільний транспорт", пункту 15 Порядку № 1567.

Перевезення пасажирів за відсутності у водія автобуса таких документів на момент проведення перевірки становить склад господарського правопорушення, відповідальність за яке передбачена абзацом 3 частини 1 статті 60 Закону України "Про автомобільний транспорт". Суб`єктами відповідальності є автомобільні перевізники суб`єкти господарювання, які відповідно до законодавства та одержаної ліцензії надають послуги за договором перевезення пасажирів транспортним засобом, що використовується ними на законних підставах.

Як зазначалось вище, відповідач за наслідком проведеної перевірки транспортного засобу марки MERCEDES-BENZ, державний номерний знак НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_3 виснував, що він використовується позивачем у господарській діяльності. Водієм надався тимчасовий реєстраційний талон на ТОВ «Бастранс», який відповідно до відмітки, яка мається у ньому, дійсний лише за наявності реєстраційного документа на транспортний засіб. Відтак, він не повинен братися до уваги для встановлення автомобільного перевізника.

На момент проведення перевірки було встановлено: відсутність витягу з дозволу для міжобласного маршруту «Харків-Київ» (здійснення посадки/висадки пасажирів у пункті (АС-1, платформа 4); відсутність схеми маршруту та таблиці вартості.

За визначенням, наведеним у ст. 1 Закону України від 05.04.2001 № 2344-III, автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами.

Згідно зі ст.29 Закону України від 05.04.2001 № 2344-III, автомобільним перевізником та автомобільним самозайнятим перевізником, які здійснюють перевезення пасажирів на договірних умовах, є суб`єкти господарювання, які відповідно до законодавства та одержаної ліцензії надають послуги за договором перевезення пасажирів транспортним засобом, що використовується ними на законних підставах.

Таким чином, суб`єктом відповідальності за порушення законодавства про автомобільний транспорт, є автомобільний перевізник, який здійснює перевезення пасажирів на договірних умовах.

Верховний Суд, аналізуючи наведені положення законодавства у постанові від 19.10.2023 року у справі №640/27759/21 зазначив, що в контексті належного установлення автомобільного перевізника, щодо якого проводиться перевірка, варто виходити із того, що у кожному такому випадку уповноважений контролюючий орган зобов`язаний встановити, а особа, транспортний засіб якої перевіряється, зобов`язана надати документи, які містять беззаперечну інформацію щодо предмета такої перевірки, зокрема інформацію про автомобільного перевізника.

Верховний Суд зауважив, що основну інформацію для притягнення особи до відповідальності, а також для можливого наступного оскарження особою дій Укртрансбезпеки, несуть саме ті документи, які особа (водій транспортного засобу або інша компетентна особа автомобільного перевізника) подає контролюючому органу в момент виявлення порушення та/або під час безпосереднього розгляду питання про притягнення до адміністративної відповідальності.

У постанові від 22.02.2023 року у справі №240/22448/20 Верховний Суд, вирішуючи питання щодо визначення належного суб`єкта, відповідального за порушення законодавства про автомобільний транспорт зауважував на тому, що відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт, передбачена ст. 60 Закону № 2344-III, застосовується до автомобільних перевізників, а не до власників/користувачів транспортного засобу. При цьому, автомобільний перевізник не може визначатися тільки на підставі реєстраційних документів на транспортний засіб (адже такі дані не завжди можуть збігатися) або зі слів водія.

Аналогічні висновки за схожих обставин справи викладені Верховним Судом у постановах від 12.10.2023 року у справі № 280/3520/22 та від 21.03.2024 року у справі №240/10400/23.

Тобто, положення ст. 60 Закону № 2344-III не можуть бути застосовані до особи, яка не є учасником правовідносин, щодо яких компетентним органом проводиться перевірка дотримання законодавства про автомобільний транспорт (постанова Верховного Суду від 07.12.2023 у справі №620/18215/21).

При цьому, на основі самих лише реєстраційних документів на транспортний засіб неможливо визначити суб`єкта, який має нести відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт. Ці вихідні дані орган контролю отримує на місці перевірки, тоді як постанова про застосування адміністративно-господарського штрафу виноситься за результатами розгляду справи в територіальному органі Укртрансбезпеки і саме під час її розгляду і має бути встановлений суб`єкт (особа порушника), який в розумінні ч. 1 ст. 60 Закону № 2344-ІІІ має нести відповідальність за порушення вимог цього Закону.

У постанові від 23 серпня 2023 року у справі № 600/1407/22-а за схожих обставин справи Верховний Суд зауважив на тому, що автомобільним перевізником є той, хто за умовами договору (із замовником) про перевезення вантажу надає відповідну послугу (статті 33, 50 Закону № 2344). Не без того, що надання послуги з перевезення вантажів може передбачати використання (на законних підставах) транспортного засобу, який належить іншій особі, але ця обставина не змінює правового статусу перевізника в цих правовідносинах, особливо коли йдеться про застосування відповідальності, передбаченої частиною першої статті 60 Закону № 2344.

Таким чином, відповідальність за порушення вимог законодавства у сфері автомобільного транспорту під час перевезення пасажирів/вантажів несуть саме перевізники.

Судом установлено, що відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 , власником транспортного засобу «MERCEDES-BENZ SPRINTER 519 CDI» з номерним знаком НОМЕР_1 є ОСОБА_2 .

Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 було передано транспортний засіб «MERCEDES-BENZ SPRINTER 519 CDI» з номерним знаком НОМЕР_1 у користування ТОВ «Бастранс», що підтверджується Тимчасовим реєстраційним талоном НОМЕР_3 від 21.05.2025 року, який є чинним (дійсним) до 09.05.2028 року та Договором оренди транспортного засобу №6/05-25 від 01.05.2025 року.

При цьому, водій ОСОБА_3 є найманим працівником саме ТОВ «Бастранс».

Окрім цього, в акті проведення рейдової перевірки дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом серії НОМЕР_4 від 21.07.2025 зазначено у графі «що належить автомобільному перевізнику»: «ТОВ «Бастранс»». Також, у вказаній графі помилково зазначено, що фактичним власником є ОСОБА_1 , оскільки, як встановлено вище, фактичним власником цього транспортного засобу є ОСОБА_2 .

До того ж, відповідач під час проведення рейдової перевірки встановив, що транспортний засіб «MERCEDES-BENZ SPRINTER 519 CDI» з номерним знаком НОМЕР_1 , використовується ТОВ «Бастранс» на підставі тимчасового реєстраційного талону, про що свідчить запис у вказаному вище Акті у графі «що належить автомобільному перевізнику».

Відповідно, саме ТОВ «Бастранс» здійснюється господарську діяльність на вказаному транспортному засобі, а не позивач, як то помилково виснував відповідач.

Підсумовуючи наведене, у даному випадку, позивач не є суб`єктом відповідальності за порушення законодавства про автомобільний транспорт, що виключає правові підстави для застосування до останньої адміністративно-господарського штрафу.

Відтак, постанова Відділу державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях Державної служби України з безпеки на транспорті Серії ОПШ №084778 від 09.09.2025 є протиправною та підлягає скасуванню.

Інші доводи та заперечення сторін не спростовують вище встановленого судом та не мають визначального значення для вирішення спору по суті.

Судом враховується, що згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно положень ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню.

Частиною 1 статті 139 КАС України встановлено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи викладене, на користь позивача слід присудити понесені ним судові витрати зі сплати судового збору в повному розмірі 2 422,40 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Стосовно клопотання позивача про стягнення витрат на правову допомогу, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 1 ч. 3. ст. 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. 2. ст. 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

В контексті наведеного слід зазначити, що загальне правило розподілу судових витрат полягає в тому, що стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею судові витрати.

Відповідно, витрати покладаються:

1) у разі задоволення позову - на відповідача;

2) у разі відмови в позові - на позивача;

3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У свою чергу, відповідно до ч. 3 ст. 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. 4 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до ч. 5 ст.ст. 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 134 КАС України).

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відтак, зменшення заявлених до відшкодування судових витрат здійснюється за клопотання відповідно сторони, у даному випадку таке клопотання могло бути подано відповідачем.

В даному випадку відповідач скористався своїм правом та подав заперечення щодо задоволення вимоги про стягнення судових витрат на правову допомогу. Зауважив, що надані представником позивача документи, які підтверджують понесені ним витрати на правничу допомогу не відповідають обсягу, наданих юридичних послуг у цій справі та є явно неспівмірними, оскільки підготовлені та подані процесуальні документи по суті справи є шаблонними та не потребують значного часу.

Слід додати, що відповідно до ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У даному випадку вказані вимоги дотримані.

Відповідно до ч. 9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

У даному випадку до матеріалів справи надано: ордер від 21.11.2025 року на надання правничої допомоги, договір № 2/8 від 08.11.2025 про надання професійної правничої допомоги, додаткову угоду № 1 від 08.11.2025 до договору, акт № 2 до договору від 21.11.2025 про надані послуги до договору.

Орієнтовний розмір витрат на професійну правничу допомогу становить 11 500,00 грн.

При цьому, згідно з актом № 2 від 21.11.2025 надання послуг до договору № 1/16 від 16.09.2025 року про надання професійної правничої допомоги, витрати на правничу допомогу складаються з:

- консультація щодо можливості та доцільності вирішення справи у судовому порядку, у тому числі: проведення двох зустрічей з клієнтом, попереднє вивчення та аналіз наданих клієнтом документів, добірка та аналіз норм чинного законодавства щодо спірних правовідносин, вивчення судової практики Верховного Суду 1 000 грн;

- складання клопотання, подання та ознайомлення з матеріалами справи на підставі яких винесена постанова про застосування адміністративно-господарського штрафу 1 000 грн;

- складання позовної заяви про визнання протиправною та скасування постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу 5 000 грн;

- підготовка документів до подачі через електронний суд, у тому числі: роздрукування примірників позовної заяви з додатками для сторін та сканування письмових доказів для додавання до позовної заяви, завіряння документів 500 грн. Всього: 7 500,00 грн.

Виходячи з аналізу вищенаведених норм суд дійшов до висновку про те, що витрати сторони на правничу допомогу мають бути фактично понесеними (здійсненими) та підтвердженими відповідними належними, достовірними, достатніми та допустимими доказами.

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 викладено правовий висновок стосовно того, що визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті у порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», враховуючи положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.

У постанові від 03.10.2024 у справі №357/8695/23 Верховний Суд виснував, що для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом. Суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність і розумність.

З огляду на правову позицію Верховного Суду, наведену у додатковій постанові від 05.09.2019 у справі №826/841/17 (провадження №К/9901/5157/19), суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, за наявності заперечень іншої сторони, з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої постановлено рішення, всі її витрати на правничу допомогу, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документа, витрачений адвокатом час тощо, є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц (провадження №14-382цс19) вказано, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи. При вирішенні питання щодо певних видів правничої допомоги адвоката враховується як пов`язаність їх з розглядом справи, обґрунтованість та розумність визначення у контексті обсягу заперечень, наданих протилежною стороною. Великою Палатою Верховного Суду зазначено, що адвокат самостійно визначається зі стратегією захисту інтересів свого клієнта та алгоритмом дій задля задоволення вимог останнього та найкращого його захисту.

Враховуючи зміст позовної заяви, час, який необхідно затратити кваліфікованому юристу на підготовку усіх матеріалів даної адміністративної справи, складність даної адміністративної справи, а саме те, що вона відноситься до справ незначної складності та розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, а також те, що судова практика з приводу даних правовідносин сформована, суд дійшов висновку, що сума судових втрат на професійну правничу допомогу не є співмірною складності справи.

Таким чином, ураховуючи обґрунтоване клопотання представника відповідача, суд вбачає підстави для зменшення суми судових витрат на правову допомогу та вважає за належне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача суму витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000,00 грн. Ця сума є співмірною з вчиненими адвокатом діями та наданими послугами у цій справі.

Керуючись статтями 9, 14, 73 - 78, 90, 143, 242-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати постанову Відділу державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях Державної служби України з безпеки на транспорті серії ОПШ №084778 від 09.09.2025 року про застосування адміністративно-господарського штрафу до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 .

Стягнути на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (адреса АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 ) за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з безпеки на транспорті (адреса 03150, м. Київ, просп. Антоновича, буд. 51, код ЄДРПОУ 39816845) понесені витрати зі сплати судового збору в розмірі 2 422,40 грн.

Стягнути на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (адреса АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 ) за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з безпеки на транспорті (адреса 03150, м. Київ, просп. Антоновича, буд. 51, код ЄДРПОУ 39816845) понесені витрати на правову допомогу в розмірі 5 000,00 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).

Суддя А.О.Черникова