Рішення № 133501518, 20.01.2026, Луцький міськрайонний суд Волинської області

Справа № 161/17703/25

Провадження № 2/161/1610/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(заочне)

20 січня 2026 року м. Луцьк

Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі:

головуючого судді Шестерніна В.Д.,

за участю секретаря Мельник А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

встановив:

І.Короткий зміст позовних вимог

29.08.2025 ТзОВ «Він Фінанс» через систему «Електронний суд» звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що 25.10.2018 ТзОВ «Авентус Україна» (позикодавець) та ОСОБА_1 (позичальник) уклали договір про надання фінансового кредиту №379737, за умовами якого позикодавець надав позичальнику кредит в розмірі 4 000 грн., а позичальник зобов`язалася повернути кредит та сплатити проценти за користування ним, однак не виконала своїх зобов`язань належним чином.

Право вимоги за цим кредитним договором перейшло від ТзОВ «Авентус Україна» до ТзОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія», яке в подальшому змінило своє найменування на ТзОВ «Він Фінанс» (на підставі договору факторингу №1 від 12.04.2018).

Заборгованість відповідача за кредитним договором становить 15 200 грн., з них: 4 000 грн. - тіло кредиту, 1 440 грн. - проценти за користування кредитом, 9 760 грн. - пеня і штрафи. Крім того, позивач нарахував інфляційні втрати в розмірі 3 323,70 грн. та 3 % річних в розмірі 1 369,25 грн.

Позивач просив суд стягнути з відповідача вказану заборгованість, а також покласти на неї судові витрати.

ІІ.Стислий виклад позиції відповідача

Відповідач правом на подання відзиву на позовну заяву не скористалася.

III.Процесуальні дії суду, клопотання та заяви учасників судового процесу

Ухвалою суду від 09.10.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у цій справі, вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження, з повідомленням (викликом) сторін.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, подав клопотання (включив його в текст позовної заяви) про розгляд справи за його відсутності, не заперечив щодо ухвалення заочного рішення.

Відповідач в судове засідання не з`явилася, хоча була належним чином повідомлена про дату, час та місце розгляду справи. Будь-яких заяв чи клопотань про відкладення розгляду справи від неї не надходило.

Процесуальні перешкоди для розгляду справи за відсутності учасників судового процесу відсутні.

Враховуючи наявність умов, передбачених ст. 280 ЦПК України, суд здійснив заочний розгляд справи та ухвалив заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.

У зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося (ч. 2 ст. 247 ЦПК України).

ІV.Фактичні обставини справи

25.10.2018 ТзОВ «Авентус Україна» (кредитодавець) та ОСОБА_1 (позичальник) уклали договір про надання фінансового кредиту №379737, за умовами якого (пункт 1.1) кредитодавець надає позичальнику грошові кошти в розмірі 4 000 грн. на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом (а.с. 40-41).

Основні умови кредитування згідно цього договору:

- сума кредиту - 4 000 грн. (п. 1.1);

- процентна ставка фіксована - 0,01% від суми кредиту за кожен день користування кредитом у межах строку, зазначеного в п. 1.4 цього договору (п. 1.2);

- строк кредиту - 20 днів, але в будь-якому разі діє до повного виконання клієнтом своїх зобов`язань за цим договором (п. 1.4);

- кредит надається шляхом (п. 1.5):

- перерахування грошових коштів на банківський картковий рахунок позичальника (п. 1.5.1);

- здійснення грошового переказу на ім`я клієнта через внутрішньодержавні платіжні системи (п. 1.5.2);

- повернення кредиту та сплата процентів за користуванням кредитом здійснюватимуться згідно графіка платежів, який є невід`ємною частиною цього договору (п. 3.1);

- у разі порушення позичальником строків виконання зобов`язань за договором та у разі, якщо встановлена підпунктом 1.2.1 пункту 1.2 цього договору процентна ставка за користування кредитом менша ніж 1,8 % від суми кредиту за кожен день користування кредитом, позичальник зобов`язаний сплатити кредитодавцю процент за користування кредитом у розмірі 1,8 % від суми кредиту за кожен день користування кредитом, починаючи з першого дня користування кредитом у межах строку надання кредиту, зазначеного в пункті 1.4 цього договору (п. 3.4);

- у випадку прострочення повернення суми кредиту за користування кредитом позичальник зобов`язаний сплатити кредитодавцеві (п. 4.4):

- пеню в розмірі 3 % від суми кредиту за кожний день прострочення, починаючи з 4 (четвертого) дня прострочення. Строк нарахування пені не може перевищувати 90 (дев`яносто) днів (п. 4.4.1);

- на 4 (четвертий) день прострочення, крім пені, додатково сплатити штраф у розмірі 100 грн (п. 4.4.2);

- на 30 (тридцятий) день прострочення, крім пені, додатково сплатити штраф у розмірі 300 грн. (п. 4.4.3).

25.10.2018 ТзОВ «Авентус Україна» надало (перерахувало) ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 4 000 грн. (довідка, а.с. 17)

12.04.2018 ТзОВ «Авентус Україна» (клієнт) та ТзОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» (фактор) уклали договір факторингу №1 (а.с. 36-38), на підставі якого, з врахуванням додаткової угоди №12 від 18.02.2019 (а.с. 29), до фактора перейшло право вимоги за кредитним договором №379737 від 25.10.2018 до ОСОБА_1 (довідка за вих. №84/25-АГ від 03.04.2025, а.с. 18, довідка за вих. №5741-ВП від 30.07.2025, а.с. 22-28, реєстр прав вимог №13 від 18.02.2019, а.с. 14-15).

ТзОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» змінило найменування на ТзОВ «Він Фінанс» (наказ №55-к від 25.07.2024, а.с. 43, протокол №1706 від 25.07.2024, а.с. 10).

За розрахунком позивача (згідно даних позовної заяви), заборгованість відповідача за кредитним договором становить 15 200 грн., з них: 4 000 грн. - тіло кредиту, 1 440 грн. - проценти за користування кредитом, 9 760 грн. - пеня і штрафи (а.с. 2-8).

За розрахунком позивача (згідно розрахунку заборгованості), заборгованість відповідача за кредитним договором становить 14 960 грн., з них: 4 000 грн. - тіло кредиту, 1 440 грн. - проценти за користування кредитом, 9 520 грн. - пеня і штрафи (а.с. 11, 30-32).

Контррозрахунку заборгованості чи доказів її відсутності відповідач не подала.

V.Мотиви суду та застосоване законодавство

Частиною 2 статті 11 Цивільного кодексу України визначено, що підставами виникнення цивільних прав і обов`язків є у тому числі договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).

Стаття 627 ЦК України визначає, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Абзац другий частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа.

Згідно з ч. 1 ст. 8 ЗУ «Про електронні документи та електронний документообіг» юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 6 ЗУ «Про електронні документи та електронний документообіг» для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Накладанням електронного підпису та/або електронної печатки завершується створення електронного документа.

Отже, наявність електронних підписів сторін підтверджує їх волю, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документа, в якому втілюється воля останніх.

Відповідно до ч. 1 ст. 7 ЗУ «Про електронні документи та електронний документообіг» оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги».

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до ч. ч. 3, 4, 7, 12 ст. 11 ЗУ «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-комунікаційних системах.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) або електронний договір повинні містити інформацію щодо можливості отримання стороною такої пропозиції або договору у формі, що унеможливлює зміну змісту. Якщо покупець (споживач, замовник) укладає електронний договір шляхом розміщення замовлення за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, продавець (виконавець, постачальник) зобов`язаний оперативно підтвердити отримання такого замовлення. Замовлення або підтвердження розміщення замовлення вважається отриманим у момент, коли сторона електронного договору отримала доступ до нього.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 ЗУ «Про електронну комерцію» якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) (п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Згідно з ч. 1 ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Відповідно до ч. 1 ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За встановлених фактичних обставин справи та з урахуванням релевантних джерел права суд дійшов таких висновків.

Щодо тіла кредиту та процентів

ТзОВ «Авентус Україна» (кредитодавець) та ОСОБА_1 (позичальник) уклали в електронному вигляді договір про надання кредиту №379737 від 25.10.2018, який за правовою природою є кредитним договором. Спірні правовідносини виникли у сфері споживчого кредитування.

На підставі цього договору відповідач отримала кредит в сумі 4 000 грн., взяла на себе зобов`язання повернути кредит та сплатити проценти за користуванням ним, однак не виконала їх.

В подальшому право вимоги за кредитним договором на підставі правочину факторингу перейшло від ТзОВ «Авентус Україна» до ТзОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія», яке змінило своє найменування ТзОВ «Він Фінанс». А тому, позивач вправі вимагати від відповідача повернення тіла кредиту в розмірі 4 000 грн. та сплати процентів за користування кредитом в розмірі 1 440 грн. Суд перевірив розрахунок заборгованості за процентами та констатує, що вони нараховані за період погодженого строку кредитування та із застосуванням погодженої процентної ставки (4 000 грн. х 1,8 % х 20 днів).

Отже, позовні вимоги про стягнення тіла кредиту в розмірі 4 000 грн. та процентів за користування кредитом в розмірі 1 440 грн. слід задовольнити.

Щодо неустойки

Насамперед, суд констатує, що позиція позивача в частині вимог про стягнення неустойки не є чіткою. В позовній заяві позивач визначив заборгованість за неустойкою (пеня і штрафи) в розмірі 9 760 грн., а в розрахунках заборогованості (окремо складених документах) - в розмірі 9 520 грн. Позивач не усунув ці недоліки позовної заяви. Однак, суд з метою недопущення надмірного формалізму і забезпечення позивачу права на доступ до суду відкрив провадження у справі та вирішив спір по суті.

Пунктом 4.4 кредитного договору було визначено право кредитодавця нараховувати різні види неустойки у випадку невиконання позичальником своїх зобов`язань за кредитним договором. Враховуючи попередні висновки про порушення відповідачем своїх зобов`язань щодо повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитом, суд вважає, що позивач вправі вимагати сплати неустойки. Однак, суд не погоджується з розміром заявленої до стягнення неустойки.

Згідно з ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Таку правову позицію викладено в Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013. Аналогічні висновки наведені у постанові Верховного Суду від 04.02.2020 у справі №918/116/19.

Таку функцію, як сприяння належному виконанню зобов`язання, стимулювання боржника до належної поведінки, неустойка виконує до моменту порушення зобов`язання боржником. Після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.

Застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності, добросовісності та справедливості.

Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі вичерпного переліку обставин як підстав для зменшення судом розміру неустойки (ч. 3 ст. 551 ЦК України) суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 26.08.2021 у справі №911/378/17).

При вирішенні питання про зменшення пені суд бере до уваги також співвідношення розміру заборгованості боржника та розміру пені. Такий підхід є усталеним в судовій практиці (постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18 та Верховного Суду від 23.09.2019 у справі №920/1013/18, від 26.03.2020 у справі №904/2847/19).

За обставин цієї справи та з врахуванням принципів розумності, добросовісності та справедливості, суд дійшов висновку про необхідність зменшення розміру неустойки до розміру заборгованості за процентами за користування кредитом, тобто до 1 440 грн.

Отже, позовні вимоги про стягнення неустойки в розмірі 1 440 грн. слід задовольнити.

Щодо інфляційних втрат та 3 % річних

Визначаючи розмір заборгованості за інфляційними втратами та 3 % річних, суд виходить з таких міркувань.

Позивач нарахував інфляційні втрати за період з 23.02.2019 по 23.02.2022 (загальний індекс інфляції за цей період становить 1,21866444) та 3 % річних за період з 23.02.2019 по 23.02.2022 (кількість днів в цьому періоді - 1 097), виходячи з бази нарахування в розмірі 15 200 грн., яка включає неустойку в сумі 9 760 грн.

Суд вважає, що нарахування інфляційних втрат та 3 % річних на неустойку не передбачене законом і не узгоджується з приписами ст. 625 ЦК України.

В постанові Верховного Суду від 31.01.2018 у справі №915/14/17 викладений правовий висновок про те, що стягнення неустойки є самостійною мірою цивільно-правової відповідальності, тому на неї не можуть нараховуватись проценти річних, передбачені ч. 2 ст. 625 ЦК України.

З врахуванням попередніх висновків про розмір заборгованості за кредитним договором суд не погоджується з розрахунком позивача.

За розрахунком суду, сума інфляційних втрат, які позивач вправі нараховувати, становить 1 189,53 грн. (5 440 грн. (тіло кредиту + проценти) х 1,21866444 - 5 440 грн)).

За розрахунком суду, сума 3 % річних, які позивач вправі нараховувати, становить 490,49 грн. (5 440 грн. (тіло кредиту + проценти) х 3 % / 365 днів у році х 1 097 днів).

Отже, позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат в розмірі 1 189,53 грн. та 3 % річних в розмірі 490,49 грн. слід задовольнити.

VI.Судові витрати

Щодо судового збору

Враховуючи результат вирішення спору, керуючись ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір пропорційно задоволеним вимогам (43,03 %) в розмірі 1 042,36 грн.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу

Позивач заявив до стягнення 5 000 витрат на професійну правничу допомогу, на підтвердження яких надав акт про підтвердження факту наданння правничої допомоги від 27.08.2025, детальний опис робіт, договір про надання правничної допомоги №33 від 22.03.2024, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю (а.с. 12, 16, 33-35, 39).

Такі витрати складаються: підготовка позовної заяви з додатками про стягнення кредитної заборгованості - 5 000 грн.

Вивчивши заяву позивача про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, суд дійшов таких висновків.

В частині третій статті 141 ЦПК України визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від загального правила під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. У такому випадку суд повинен конкретно визначити, які саме витрати на професійну правничу допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести обґрунтування такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну потребу судових витрат для конкретної справи.

Близькі за змістом висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21.

У постановах від 19.02.2020 у справі №755/9215/15 та від 05.07.2023 у справі №911/3312/21 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та потрібності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.

Отже, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. Натомість під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частиною третьою статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правничу допомогу, або ж присудити такі витрати частково.

Критерії оцінки реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та неодмінності), а також розумності їхнього розміру застосовують з огляду на конкретні обставини справи, тобто є оціночним поняттям. Вирішення питання оцінки суми витрат, заявлених до відшкодування, на предмет відповідності зазначеним критеріям є завданням того суду, який розглядав конкретну справу і мав визначати суму відшкодування з належним урахуванням особливостей кожної справи та всіх обставин, що мають значення.

Суд наголошує, що подання доказів на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу не є безумовною підставою для відшкодування судом таких витрат у зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критеріям реальності адвокатських витрат (їхньої дійсності й потрібності) та розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи.

Врахувавши конкретні обставини цієї справи, в тому числі ціну позову, суд дійшов переконання, що зазначені позивачем витрати на професійну правничу допомогу не відповідають критерію розумності їхнього розміру з огляду на підготовку лише одного процесуального документа - позовної заяви в справі, яка є нескладною, а навпаки - типовою справою у спорі про стягнення кредитної заборгованості. Обсяг наданих адвокатом послуг не є великим. В зв`язку з таким суд вважає, що справедливо буде відшкодувати позивачу за рахунок відповідача 2 000 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 12, 81, 141, 263-265, 273, 280, 284, 354-355 ЦПК України, суд,-

вирішив:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» заборгованість за кредитним договором №379737 від 25.10.2018 в розмірі 8 560,02 грн. (вісім тисяч п`ятсот шістдесят гривень, 02 копійки), з них: 4 000 грн. - тіло кредиту, 1 440 грн. - проценти за користування кредитом, 1 440 грн. - неустойка, 1 189,53 грн. - інфляційні втрати, 490,49 грн. - 3 % річних.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» судовий збір в розмірі 1 042,36 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2 000 грн.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Заочне рішення може бути оскаржено позивачем та третьою особою до Волинського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Відомості про сторін та інших учасників справи:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс», місцезнаходження: 04112, м. Київ, вул. Авіоконструктора Ігоря Сікорського, буд. 8; код в ЄДРПОУ 38750239.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 .

Дата складення повного заочного рішення суду - 20.01.2026.

Суддя Луцького міськрайонного суду

Волинської області В.Д. Шестернін