Рішення № 133501446, 19.01.2026, Луцький міськрайонний суд Волинської області

Справа № 161/17634/25

Провадження № 2/161/656/26

ЛУЦЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 січня 2026 року м. Луцьк

Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі:

головуючого судді - Пахолюка А.М.

при секретарі Корнійчук А.А.,

розглянувши в залі суду в м. Луцьку цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Акцент-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

В С Т А Н О В И В:

Акціонерне товариство «Акцент-Банк» (далі - АТ «А-Банк») звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що ОСОБА_1 звернулася до АТ «А-Банк» щодо отримання банківських послуг та підписала Анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в АТ «А-Банк».

10.09.2024 року, будучи клієнтом банку ОСОБА_1 уклала з позивачем кредитний договір № АВН0СТ155101725964781921, щодо надання їй кредиту в розмірі 100 000 грн., строком на 60 місяців (тобто до 09.09.2029 року) зі сплатою процентів у розмірі 75,00 щорічно та комісії в розмірі 0,00 грн. Кредитний договір підписано боржником за допомогою електронного підпису, використання якого погоджено сторонами в Анкеті-Заяві про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в А-Банку.

Однак, відповідач належним чином не виконала взяті на себе зобов`язання за договором.

Станом на 28.08.2025 року заборгованість за кредитним договором становить -134539,66 грн., яка складається з наступного: 97956,24 грн. заборгованість за тілом кредиту; 34497,89 грн. заборгованість за відсотками; 0,00 грн. загальний залишок заборгованості за комісією; 2085,53 загальний залишок заборгованості за пенею.

На підставі наведеного, просить суд, стягнути з відповідача в користь позивача заборгованість в розмірі 134539,66 грн., згідно кредитного договору № б/н від 10.09.2024 року та понесені судові витрати по справі.

Ухвалою суду від 05 вересня 2025 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження.

У відзиві на позовну заяву представник відповідача зазначила, що заперечує щодо нарахування суми відсотків, оскільки банк заявив про їх стягнення за період після настання кінцевого строку кредитування/оголошеної достроковості (за відсутності належних доказів повідомлення), заперечує у стягненні комісії, як такої, що суперечить ЗУ «Про споживче кредитування». Вказує, що заявлена позивачем сума пені є завищеною, та до неї застосовується позовна давність 1 рік. Крім того, зазначає, що позивач не надав належних доказів, які підтверджують підписання відповідачем вказаного кредитного договору та факт зарахування коштів саме на картковий рахунок відповідача. Просить суд, відмовити у задоволенні позову в частині стягнення комісій, зменшити нараховану пеню та застосувати однорічну позовну даність, відмовити у стягнення процентів після настання кінцевого строку кредитування/оголошеної достроковості, застосувати позовну даність до періодичних платежів.

Представник позивача до судового засідання подав суду заяву про слухання справи у його відсутності, просить суд позов задовольнити. Не заперечує проти заочного розгляду справи.

Представник відповідача до початку судового засідання подала заяву про розгляд справи у відсутності сторони відповідача. З підстав, викладених у відзиві, просить відмовити у позові.

Суд вважає за можливе слухати справу у відсутності сторін по наявним матеріалам справи.

Між сторонами виникли правовідносини, що регулюються ст.ст. 526, 527, 530, 651, 1048, 1050, 1054 ЦК України.

Дослідивши та оцінивши представлені по справі докази в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позов підлягає до часткового задоволення.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Згідно ч.3 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Згідно ч.1 ст. 205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Частиною 12 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Судом встановлено, що 05.01.2024 року ОСОБА_1 звернулася до АТ «А-Банк» з метою отримання банківських послуг, та відкриття банківського рахунку, у зв`язку з чим підписала власноручним підписом Анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в АТ «А-Банк» та заяву про відкриття, ведення поточного рахунку та встановлення кредитного ліміту за карткою/рахунком (а.с.7-10).

Підписавши вказану Анкету-заяву відповідач визнала, що «простий або удосконалений електронний підпис є аналогом власноручного підпису та його накладення має рівнозначні юридичні наслідки із власноручним підписом документів на паперових носіях. Засвідчую генерацію ключової пари удосконаленого електронного підпису (далі - УЕП) з особистим ключем і відповідним йому відкритим ключем, що буде використовуватися мною для вчинення правочинів та платіжних операцій». (а.с.7).

Із матеріалів справи вбачається, що 10.09.2024 року, будучи клієнтом банку ОСОБА_1 уклала з АТ «А-Банк» кредитний договір № АВН0СТ155101725964781921 щодо надання їй кредиту в розмірі 100 000 грн., строком на 60 місяців (тобто до 09.09.2029 року) зі сплатою процентів у розмірі 75,00 щорічно та комісії в розмірі 0,00 грн. Кредитний договір підписано боржником за допомогою електронного підпису, використання якого погоджено сторонами в Анкеті-Заяві про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в А-Банку (а.с.11-15).

Відповідно до паспорта споживчого кредиту за програмою «Швидка готівка» вбачається, що ліміт кредиту в розмірі 100 000 грн., наданий на споживчі потреби на 60 місяців, процентна ставка відсотків річних - 75 %, (а.с. 11).

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що між сторонами по даній справі в установленому законом порядку був укладений договір про надання кредиту в електронній формі, на підставі якого між ними виникли відповідні договірні правовідносини.

Із матеріалів справи вбачається, що АТ «А-Банк» виконало взяті на себе зобов`язання в повному обсязі, надавши відповідачу кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту в розмірі 100 000 грн. відповідно до умов укладеного кредитного договору № АВН0СТ155101725964781921 від 10.09.2024 року, що підтверджується меморіальним ордером № TR.39488745/44171/65455 від 10.09.2024 року (а.с.16).

Отже, судом встановлено, що первісний кредитор виконав свої зобов`язання за договором у повному обсязі, а саме надав грошові кошти відповідачу у розмірі встановленому договором.

Судом встановлено, що у порушення норм закону та умов договору відповідач зобов`язання за вказаним договором належним чином не виконала.

Станом на 28.08.2025 року заборгованість за кредитним договором становить -134539,66 грн., яка складається з наступного: 97956,24 грн. заборгованість за тілом кредиту; 34497,89 грн. заборгованість за відсотками; 0,00 грн. загальний залишок заборгованості за комісією; 2085,53 загальний залишок заборгованості за пенею (а.с. зворот 15, зворот 16-17).

Щодо доводів представника відповідача, наведених у відзиві про відмову у стягненні договірних процентів після настання кінцевого строку кредитування та в частині стягнення комісій, суд виходить з наступного.

Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору (частина перша статті 631 ЦК України).

Поняття «строк виконання зобов`язання» і «термін виконання зобов`язання» охарактеризовані у статті 530 ЦК України. Згідно з приписами її частини першої, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З огляду на викладене строк (термін) виконання зобов`язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов`язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов`язання.

Відповідно до частини першої статті 1048 та частини першої статті 1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором.

Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Аналогічна позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12.

Судом встановлено вище, що 10.09.2024 року ОСОБА_1 уклала з АТ «А-Банк» кредитний договір № АВН0СТ155101725964781921 щодо надання їй кредиту в розмірі 100 000 грн., строком на 60 місяців (тобто до 09.09.2029 року) зі сплатою процентів у розмірі 75,00 щорічно та комісії в розмірі 0,00 грн.

Із розрахунку заборгованості ОСОБА_1 , наданого позивачем вбачається, що останнім здійснено нарахування суми заборгованості за відсотками за період з 10.09.2024 року по 28.08.2025 року, тобто в межах строку кредитування, передбаченого кредитним договором. Крім того, нарахування комісії позивачем не здійснювалось (а.с.зворот 15).

Таким чином, позивач правомірно здійснив нарахування відсотків за користування кредитом протягом строку кредитування, погодженого сторонами, а тому доводи представника відповідача в цій частині, суд вважає необґрунтованими та безпідставними.

Що стосується доводів представника відповідача про застосування позовної давності до періодичних платежів, виключивши із стягнення платежі поза 3-річним строком, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 ЦК України встановлено загальну позовну давність тривалістю у три роки.

Згідно ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Отже, переривання перебігу позовної давності передбачає, що внаслідок вчинення певних дій (або підтвердження визнання боржником боргу чи іншого обов`язку, або подання кредитором позову до одного чи кількох боржників) перебіг відповідного строку, що розпочався, припиняється. Після такого переривання перебіг позовної давності розпочинається заново з наступного дня після підтвердження визнання боржником боргу чи іншого обов`язку або після подання кредитором позову до одного чи кількох боржників.

Згідно зі ст. 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги.

Судом встановлено, що кредитний договір між сторонами був укладений 10.09.2024 року, тобто трьохрічний строк навіть після укладання кредитного договору станом на дату звернення позивача до суду ще не сплив. Крім того, відповідач, в період з 10.10.2024 року по 12.06.2025 року здійснювала нарахування на погашення суми кредиту за договором, що підтверджує визнання боржником наявного у неї боргу (а.с.зворот 15).

Оскільки договір встановлює окремі зобов`язання, які деталізують обов`язок відповідача повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право позивача вважається порушеним з моменту порушення відповідачем терміну внесення чергового платежу. А відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) відповідачем обов`язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду України від 28.03.2018 року у справі № 444/9519/12.

З матеріалів справи вбачається, що в 12.06.2025 року, ОСОБА_1 зарахувала на картковий рахунок 2000 грн. на погашення суми кредиту, проте починаючи з 30.06.2025 року по 28.08.2025 року будь-які зарахування коштів на рахунок з боку відповідача відсутні.

Відтак, суд вважає, що у даному випадку, право позивача порушене з моменту невиконання (зокрема, прострочення виконання) відповідачем обов`язку з внесення чергового платежу, а саме з червня 2025 року(а.с. зворот 15).

Враховуючи зазначене, суд не бере до уваги доводи представника відповідача про сплив строку позовної давності, оскільки в даному випадку, перебіг позовної давності розпочинається з червня 2025 року, а тому строк позовної давності на момент звернення банку до суду з позовом ще не сплив.

Тому, з врахуванням вищенаведених правових позицій та розрахунку заборгованості наданим банком, з яким суд погоджується, та відповідачем не спростовано належними і допустимим доказами, до задоволення підлягають вимоги позивача щодо основного боргу у розмірі 97953,24 грн. та вимоги щодо стягнення заборгованості за відсотками в розмірі 34497,89 грн.

Що стосується нарахування позивачем пені в розмірі 2085,53 грн., суд виходить з наступного.

Відповідно до пункту 18 «Прикінцевих та перехідних положень» ЦК України, який доповнений Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період воєнного стану» від 15 березня 2022 року № 2120-IX та набрав чинності 17 березня 2022 року, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Відтак, враховуючи наведене, боржник звільняється від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення на період воєнного стану. Неустойка, нарахована включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Згідно з розрахунком позивача, останнім визначено пеню за порушення відповідачем грошового зобов`язання за кредитним договором № АВН0СТ155101725964781921 від 10.09.2024 року в розмірі 2085,53 грн.

З огляду на зазначене, суд, враховуючи положення п. 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, вважає за необхідне відмовити в задоволенні позовних вимог у цій частині.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, про часткове задоволення позову, а саме, з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача слід стягнути заборгованість за кредитним договором № АВН0СТ155101725964781921 від 10.09.2024 року, у розмірі 132454,13 грн., яка складається іззаборгованості по тілу кредиту 97956,24 грн., заборгованості по процентах 34497,89 грн.

Отже, ОСОБА_1 істотно порушила умови кредитного договору, ст. 526, 527, 530, 1048, 1050, 1054 ЦК України не повернула суму простроченого кредиту, в зв`язку з чим утворилась заборгованість.

Таким чином, суд приходить до висновку, що з відповідача слід стягнути в користь позивача кредитну заборгованість в сумі 132454,13 грн.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, згідно зі ч. 2 ст.141 ЦПК України, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача в рахунок часткового відшкодування документально підтверджених витрат по сплаті судового збору 2384 грн. 61 коп. пропорційно частині задоволених вимог (98,44 %).

Керуючись ст.ст. 10, 12, 27, 77, 81, 141, 263-265, 354 ЦПК України, ст.ст. 526, 527, 530, 533, 626, 629, 631, 651, 1046, 1048, 1050, 1054, 1055, 1056 Цивільного кодексу України суд, -

УХВАЛИВ :

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 в користь Акціонерного товариства «Акцент-Банк» заборгованість в розмірі 132454 (сто тридцять дві тисячі чотириста п`ятдесят чотири) грн. 13 коп., згідно кредитного договору № АВН0СТ155101725964781921 від 10.09.2024 року, яка складається іззаборгованості по тілу кредиту 97956,24 грн., заборгованості по процентах 34497,89 грн.

В решті вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 в користь Акціонерного товариства «Акцент-Банк» понесені витрати пов`язані зі сплатою судового збору в розмірі 2384 (дві тисячі триста вісімдесят чотири) грн. 61 коп.

Рішення може бути оскаржене до Волинського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасники справи:

Позивач - Акціонерне товариство «Акцент-Банк», ЄДРПОУ 14360080, адреса місцезнаходження: 49074, м. Дніпро, вул. Батумська, 11;

Відповідач ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 .

Повний текст рішення суду складено 20 січня 2026 року.

Суддя Луцького міськрайонного

суду Волинської області Пахолюк А.М.