Рішення № 133497476, 21.01.2026, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 січня 2026 року Справа№200/10428/25

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Голубової Л.Б., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса)

третя особа: Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області

про визнання протиправною та скасування постанови

ОСОБА_1 звернулася до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), третя особа: Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування постанови від 11 грудня 2025 року ВП № 79051475 про закінчення виконавчого провадження.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 19 грудня 2024 року у справі № 200/7342/24, яке залишено без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 21.05.2025 року, позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області задоволено, зокрема зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 з 04.07.2024 року, виходячи із обрахунку стажу судді - 32 роки 5 місяців 7 днів та з урахуванням відсотку від суддівської винагороди в розмірі 74%, з урахуванням раніше виплачених сум щомісячного довічного грошового утримання судді.

03 липня 2025 року видано виконавчий лист № 200/7342/24, на підставі якого 09 вересня 2025 року державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Півником Максимом Андрійовичем відкрито виконавче провадження № 79051475.

11 грудня 2025 року державний виконавець відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Півник Максим Андрійович, керуючись п. 11 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження», виніс постанову про закінчення виконавчого провадження № 79051475.

Позивач вважає, що постанова від 11 грудня 2025 року ВП № 79051475 про закінчення виконавчого провадження винесена передчасно, оскільки рішення суду у справі № 200/7342/24 виконано неповністю, а тому постанова підлягає скасуванню.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 05 січня 2026 року відкрито провадження у справі за правилами Глави 11 Розділу 2 «Розгляд окремих категорій термінових адміністративних справ» КАС України та призначено розгляд справи на 21 січня 2026 року в порядку письмового провадження.

Сторони про відкриття провадження у справі були повідомлені судом належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.

Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) відзив на позовну заяву не надав, проте, ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 05 січня 2026 року відповідачу запропоновано надати відзив на позовну заяву, який відповідає вимогам ст. 162 КАС України.

Частиною 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами. Крім того, ч. 4 ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

Третя особа письмові пояснення, щодо заявленого позову не надала.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 72-79 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УСТАНОВИВ:

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 19 грудня 2024 року у справі № 200/7342/24 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано протиправним та скасовано рішення Лівобережного об`єднаного управління ПФУ в м. Дніпрі від 08.11.2024 року №045750028614 в частині визначення стажу судді ОСОБА_1 27 років 6 днів, у розмірі 64 % суддівської винагороди при призначенні щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 з 04.07.2024 року, виходячи із обрахунку стажу судді - 32 роки 5 місяців 7 днів та з урахуванням відсотку від суддівської винагороди в розмірі 74%, з урахуванням раніше виплачених сум щомісячного довічного грошового утримання судді.

Донецьким окружним адміністративним судом видано виконавчий лист у справі № 200/7342/24, відповідно до якого зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 з 04.07.2024 року, виходячи із обрахунку стажу судді - 32 роки 5 місяців 7 днів та з урахуванням відсотку від суддівської винагороди в розмірі 74%, з урахуванням раніше виплачених сум щомісячного довічного грошового утримання судді.

09 вересня 2025 року на підставі виконавчого листа № 200/7342/24 від 03.07.2025 року про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 з 04.07.2024 року, виходячи із обрахунку стажу судді - 32 роки 5 місяців 7 днів та з урахуванням відсотку від суддівської винагороди в розмірі 74%, з урахуванням раніше виплачених сум щомісячного довічного грошового утримання судді, державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Півником Максимом Андрійовичем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 79051475. Пунктом 2 вказаної постанови зазначено, що боржнику необхідно виконати рішення суду протягом 10 робочих днів.

28 жовтня 2025 року державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Півником Максимом Андрійовичем винесено постанову про накладення штрафу за невиконання рішення суду у розмірі 5100,00 гривень.

26 листопада 2025 року державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Півником Максимом Андрійовичем повторно винесено постанову про накладення штрафу за невиконання рішення суду у розмірі 10200,00 гривень.

11 грудня 2025 року державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Півником Максимом Андрійовичем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження № 79051475, на підставі п. 11 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження».

У постанові про закінчення виконавчого провадження № 79051475 від 11 грудня 2025 року зазначено: «Державним виконавцем за заявою стягувача 08.09.2025, на підставі ст.ст.3, 4, 24, 25, 26, 27 Закону України «Про виконавче провадження», була винесена постанова про відкриття виконавчого провадження. Даною постановою боржника було проінформовано про необхідність виконати рішення у строк протягом 10 робочих днів, копії якої направлені сторонам виконавчого провадження.

Відповідно до офіційного листа Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.07.2025 по справі 200/7342/24 проведено перерахунок пенсії стягувача. Доплата за період з 04.07.2024 по 30.06.2025 у розмірі 127604,96 грн. не сплачена. Рішення суду в цілому не виконано. Рішення суду боржником не виконано.

З системного аналізу норм Закону України «Про виконавче провадження» вбачається, що єдиними заходами примусового виконання рішень зобов`язального характеру є застосування штрафних санкцій до боржника та внесення подання (повідомлення) правоохоронним органам для притягнення боржника до відповідальності згідно з вищезазначеним Законом. Інших заходів для примусового виконання рішень немайнового характеру законодавством не визначено. Статтею 75 Закону України «Про виконавче провадження» прямо та однозначно встановлена імперативна норма, що регламентує подібні правовідносини та детально встановлює процедуру виконання рішення суду у немайновому спорі, а саме: - у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання. У разі повторного не рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення. Штрафні санкції, передбачені ст. 75 Закону України «Про виконавче провадження» - про зазначене також йдеться і в ст. 63 цього Закону.

Вищевикладене стало підставою для вжиття штрафних санкцій до боржника: Постановою від 28.10.2025 на боржника накладено штраф у розмірі 5100 грн. з наданням повторного 10-денного строку для виконання. Між тим, рішення суду з боку боржника залишилося невиконаним.

Постановою від 26.11.2025 на боржника накладено штраф у розмірі 10200 грн. 11.12.2025 державним виконавцем відділу було направлено до ГУНП в Дніпропетровській області повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення, передбаченого ст.382 Кримінального кодексу України. Інших заходів для примусового виконання рішень немайнового характеру законодавством не визначено, рішення без участі боржника виконати неможливо, тому керуючись вимогами п.11 частини першої статті 39 ЗУ «Про виконавче провадження», виконавче провадження підлягає завершенню».

Спірним питанням даної справи є винесення постанови про закінчення виконавчого провадження № 79051475 від 11 грудня 2025 року.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частинами 1, 2 статті 129-1 Конституції України визначено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.

Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» закріплено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції кожному гарантовано право на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов`язків цивільного характеру.

Європейський суд з прав людини (надалі - «ЄСПЛ») у рішенні «Юрій Миколайович Іванов проти України» наголосив на тому, що право на суд, захищене статтею 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок.

У такому контексті відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном. Відповідно, необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов`язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Обґрунтованість такої затримки має оцінюватися з урахуванням, зокрема, складності виконавчого провадження, поведінки самого заявника та компетентних органів, а також суми і характеру присудженого судом відшкодування.

Саме на державу покладено обов`язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції. Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади.

ЄСПЛ неодноразово наголошував, що у таких категоріях справ, коли державні органи належним чином сповіщені про наявність судового рішення, вони мають вживати всіх належних заходів для його виконання або направлення до іншого органу для виконання. Сама особа, на користь якої ухвалено рішення, не повинна ще займатись ініціюванням виконавчих процедур.

Відтак, виконання судового рішення як завершальна стадія судового провадження є невід`ємним елементом права на судовий захист, складовою права на справедливий суд.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначає Закону України «Про виконавче провадження» від 2 червня 2016 року № 1404-VIII (далі - Закон № 1404-VIII).

Статтею 1 Закону № 1404-VIII визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб,що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

За вимогами статті 2 Закону № 1404-VIII виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: 1) верховенства права; 2) обов`язковості виконання рішень; 3) законності; 4) диспозитивності; 5) справедливості, неупередженості та об`єктивності; 6) гласності та відкритості виконавчого провадження; 7) розумності строків виконавчого провадження; 8) співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; 9) забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.

Відповідно до п. 1 розділу IX «Виконання рішень немайнового характеру» Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 року № 512/5 та зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 2 квітня 2012 р. за № 489/20802, виконання рішень, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, здійснюється в порядку, визначеному статтею 63 Закону.

Частиною 1 статті 5 Закону № 1404-VIII встановлено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Частиною 1 статті 13 Закону № 1404-VIII встановлено, що під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до частини 1 -2 статті 18 Закону № 1404-VIII, виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Виконавець зобов`язаний: 1) здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; 2) надавати сторонам виконавчого провадження, їхнім представникам та прокурору як учаснику виконавчого провадження можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; 3) розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання; 4) заявляти в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом; 5) роз`яснювати сторонам та іншим учасникам виконавчого провадження їхні права та обов`язки; 6) невідкладно, не пізніше наступного робочого дня після одержання відповідного звернення від Державного концерну «Укроборонпром», акціонерного товариства, cтвореного шляхом перетворення Державного концерну «Укроборонпром», державного унітарного підприємства, у тому числі казенного підприємства, яке є учасником Державного концерну «Укроборонпром» або на момент припинення Державного концерну «Укроборонпром» було його учасником, господарського товариства в оборонно-промисловому комплексі, визначеного частиною першою статті 1 Закону України «Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності», вчинити дії щодо зняття арешту з майна, щодо якого було здійснено заходи із заміни майна, передбачені статтею 11 Закону України «Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності».

Згідно з пунктом 1 частини 3, частини 4 статті 18 Закону № 1404-VIII виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону.

Вимоги виконавця щодо виконання рішень є обов`язковими на всій території України. Невиконання законних вимог виконавця тягне за собою відповідальність, передбачену законом.

Залучення для проведення виконавчих дій працівників поліції здійснюється за вмотивованою постановою виконавця, яка надсилається керівнику територіального органу поліції за місцем проведення відповідної виконавчої дії. У залученні поліції для проведення виконавчих дій може бути відмовлено лише з підстав залучення особового складу даного територіального органу поліції до припинення групового порушення громадської безпеки і порядку чи масових заворушень, а також для подолання наслідків масштабних аварій чи інших масштабних надзвичайних ситуацій.

За приписами пункту 11 частини 1 статті 39 Закону № 1404-VIII виконавче провадження підлягає закінченню у разі надіслання виконавчого документа до суду, який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 63 цього Закону.

Частиною 2 вказаної статті встановлено, що постанова про закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених частиною першою цієї статті, виноситься в день настання відповідних обставин або в день, коли виконавцю стало відомо про такі обставини.

Згідно з ч. 3 вказаної статті у випадках, передбачених пунктами 1-3, 5-7, 9-12, 14-18, 19-1 частини першої цієї статті, виконавчий документ надсилається разом із постановою про закінчення виконавчого провадження до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав.

За приписами частини 1 статті 41 Закону № 1404-VIII у разі якщо постанова виконавця про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачу визнана судом незаконною чи скасована в установленому законом порядку, виконавче провадження підлягає відновленню за постановою виконавця не пізніше наступного робочого дня з дня одержання виконавцем відповідного рішення.

Відповідно до частини 1, 2 статті 63 Закону № 1404-VIII за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.

У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.

Відповідно до частини 3 статті 63 Закону № 1404-VIII виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником.

У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом.

У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

З аналізу правових норм, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин слідує, що закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 11 частини 1 статті 39 Закону № 1404-VIII можливо лише за умови виконання послідовності вказаних виконавчих дій, а саме:

- накладення на боржника штрафу і перевірка стану виконання рішення (у разі невиконання вимог державного виконавця без поважних причин);

- накладення штрафу в подвійному розмірі (у разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин);

- звернення до правоохоронних органів з поданням (повідомленням) про притягнення боржника до кримінальної відповідальності відповідно до закону.

Якщо після вжиття державним виконавцем усіх заходів примусового виконання рішення боржник відмовляється виконувати рішення немайнового характеру, а виконати його без участі боржника неможливо, державний виконавець звертається до правоохоронних органів із повідомленням про злочин, після чого закінчує виконавче провадження.

Водночас, невиконання боржником рішення після накладення на нього штрафу не може свідчити про вжиття усіх достатніх заходів примусового виконання рішення й не свідчить про неможливість його виконання.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду в постанові від 18 червня 2019 року у справі № 826/14580/16 (пункти 40-43) підтримав правову позицію, відповідно до якої, накладення на боржника повторного штрафу і звернення до правоохоронних органів із поданням (повідомленням) про притягнення боржника до кримінальної відповідальності є лише заходами з метою притягнення до відповідальності боржника за невиконання без поважних причин виконавчого документа.

За цією позицією накладення штрафів і внесення подання (повідомлення) правоохоронним органам не є достатніми заходами виконання рішення суду, якщо при цьому відсутні докази, які б підтверджували факт реального виконання судового рішення чи вжиття вичерпних заходів з його виконання. Тож звернення з таким повідомленням до правоохоронних органів не є підставою для висновку про те, що державним виконавцем ужито всіх можливих заходів для виконання рішення суду та встановлено неможливість його виконання.

Направлення повідомлення про притягнення до кримінальної відповідальності боржника, не є останньою дією після вчинення державним виконавцем усіх можливих дій із виконання рішення суду, після якої державний виконавець повинен винести постанову про закінчення виконавчого провадження, а свідчить лише про вжиття ним передбачених Законом заходів щодо повідомлення уповноважених органів про невиконання обов`язкового рішення суду.

Отже, розглядаючи адміністративний позов про законність дій державного виконавця органу виконавчої служби, суд має враховувати, що Законом України «Про виконавче провадження» на виконавця покладено функції із забезпечення виконання обов`язкового рішення суду, на виконання якого останній має вжити усі передбачені Законом заходи в межах встановлених повноважень.

Крім того, суд звертає увагу, що за наслідками прийняття оскаржуваної постанови державного виконавця про закінчення виконавчого провадження рішення суду не лише залишилось невиконаним, а й не буде виконаним у майбутньому, що суперечить основним завданням виконавчого провадження.

Частиною 3 статті 18 Закону № 1404-VIII визначено, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право, зокрема: проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону (пункт 1); звертатися до суду або органу, який видав виконавчий документ, із заявою (поданням) про роз`яснення рішення, про видачу дубліката виконавчого документа у випадках, передбачених цим Законом, до суду, який видав виконавчий документ, - із заявою (поданням) про встановлення чи зміну порядку і способу виконання рішення, про відстрочку чи розстрочку виконання рішення (пункт 10); здійснювати інші повноваження, передбачені цим Законом (пункт 22).

Разом з цим, матеріалами справи не підтверджено виконання державним виконавцем вказаних приписів чинного законодавства.

Вчинення державним виконавцем виконавчих дій (перевірка виконання судового рішення, винесення постанов про накладення на боржника штрафу і надіслання подання про вчинення злочину), є неналежними і недостатніми заходами виконання судового рішення. У свою чергу, постанова державного виконавця про закінчення виконавчого провадження винесена передчасно й за відсутності доказів, які б підтверджували факт реального виконання судового рішення чи вжиття вичерпних заходів з його виконання.

Аналогічна правова позиція моститься в постанові Верховного Суду від 27.03.2019 року у справі № 750/9782/16-а, від 07.08.2019 року у справі № 378/1033/17, від 04.09.2019 року у справі № 286/1810/17, від 07.10.2020 року у справі № 461/6978/19, від 25.11.2020 року у справі № 554/10283/18, від 13.12.2021 року у справі № 520/6495/2020, 08.12.2022 року у справі № 457/359/21, від 26.10.2023 року у справі № 420/1511/23, від 02.11.2023 року у справі № 580/4398/22.

Також, суд звертає увагу на те, що відповідно до доводів державного виконавця викладених в оскаржуваній постанові та матеріалів справи, зазначене рішення виконано не у повному обсязі, отже відповідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов`язаний здійснити всі необхідні заходи для перевірки його виконання у повному обсязі.

Отже, за наведеного правового регулювання та обставин справи державний виконавець дійшов передчасного висновку про наявність підстав для закінчення виконавчого провадження згідно зі спірною постановою.

За приписами частини 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до положень статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно з частинами 1 та 4 статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до приписів статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частиною 1 статті 77 КАС України закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Таким чином, на підставі приписів ст. 8 КАС України, відповідно якої, усі учасники адміністративного процесу є рівними та ст. 9 КАС України, згідно з якою, розгляд і вирішення справ у адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, з`ясувавши обставини у справі, перевіривши всі доводи та надавши правову оцінку наданим доказам, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 про скасування постанови відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про закінчення виконавчого провадження підлягають задоволенню.

За правилами частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи те, що відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) є структурним підрозділом Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, судові витрати зі сплати судового збору за подання даного позову в сумі 968,96 гривень необхідно стягнути саме за рахунок бюджетних асигнувань Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України.

Частиною 6 статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що апеляційні скарги на судові рішення у справах, визначених цією статтею, можуть бути подані протягом десяти днів з дня їх проголошення.

З огляду на викладене, на підставі положень Конституції України, Закону України «Про виконавче провадження», ст.ст. 2, 17, 77, 90, 139, 242-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ; фактична адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (49027, м. Дніпро, вул. Старокозацька, буд. 56, код ЄДРПОУ 43315529), третя особа: Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 26, код ЄДРПОУ 21910427) про визнання протиправною та скасування постанови.

Визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Півника Максима Андрійовича від 11 грудня 2025 року про закінчення виконавчого провадження № 79051475 на підставі п. 11 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» з примусового виконання виконавчого листа № 200/7342/24, виданого Донецьким окружним адміністративним судом 03.07.2025 року.

Стягнути з Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (код ЄДРПОУ 43315529) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати з судового збору у розмірі 968 (дев`ятсот шістдесят вісім) гривень 96 копійок.

Повний текст рішення складено та підписано 21 січня 2026 року.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду може бути оскаржене до Першого апеляційного адміністративного суду.

Суддя Л.Б. Голубова