Рішення № 133459125, 20.01.2026, Білоцерківський міськрайонний суд Київської області

Справа № 357/5675/25

Провадження № 2/357/2479/26

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

20 січня 2026 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючого судді Орєхова О. І. ,

за участі секретаря Кича М. В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в спрощеному провадженні в залі суду № 2 в м. Біла Церква цивільну справу за позовною заявою Акціонерного товариства «Акцент-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И В :

В квітні 2025 року позивач Акціонерне товариство «Акцент Банк» звернувся до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, мотивуючи тим, що ОСОБА_1 звернулася до АТ «А-Банк» щодо отримання банківських послуг та підписала Анкету-Заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в АТ «А-Банк». 24.09.2024 будучи клієнтом Банку, Позичальник уклав з Банком кредитний договір АВН0СТ155101727160330872 щодо надання останній кредиту у розмірі 20 000 гривень строком на 24 місяці ( тобто до 23.09.2026 ) зі сплатою процентів у розмірі 75.00 щорічно та комісії в розмірі 0.00 гривень. Кредитний договір підписано боржником за допомогою електронного підпису, використання якого погоджено сторонами в Анкеті-Заяві про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в А-Банку. Станом на 19.04.2025 заборгованість відповідача за даним кредитним Договором складала суму в розмірі 28 793,20 грн, яка складається з: 20 000 грн загальний залишок заборгованості за наданим кредитом ( тілом кредиту ); 8 105,78 грн загальний залишок заборгованості за процентами; 687,42 грн загальний залишок заборгованості за пенею. Просили суд стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ «А-Банк» заборгованість за кредитним договором № АВН0СТ155101727160330872 від 24.09.2024 у розмірі 28 793,20 грн та судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 422,40 грн ( а. с. 1-8 ).

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.04.2025, головуючим суддею визначено Рижко Г.О. ( а. с. 51-52 ) та матеріали передані для розгляду.

На виконання вимог ч. 8 ст. 187 ЦПК України, суддею було здійснено запит до Єдиного державного демографічного реєстру щодо зареєстрованого місця проживання (перебування) відповідача ( а. с. 56 ).

Після отриманої інформації, 24.04.2025 суддею Рожко Г.О. позовну заяву Акціонерного товариства «Акцент-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості було залишено без руху ( а. с. 57-58 ).

Після усунення недоліків ( а. с. 61-62, 63-68 ), ухвалою судді Рожко Г.О. від 02.05.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Постановлено провести розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Призначено судове засідання у справі на 18 червня 2025 року ( а. с. 69-70 ).

Ухвалою від 29.05.2025 суддею Рожко Г.О. задоволено заяву адвоката Шелудько Оксани Олександрівни про участь в судових засіданнях в режимі відеоконфренції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів було задоволено ( а. с. 84-85 ).

28.05.2025 за вх. № 30044 судом отримано відзив на позовну заяву від представника відповідача Шелудько Оксани Олександрівни ( а. с. 90-98 ), який обґрунтований тим, що з наданих матеріалів справи в вбачається, що умовами кредитного договору укладеного 24.09.2024 між АТ «Акцент-Банк» та ОСОБА_1 непередбачено право кредитодавця вимагати повернення в повному обсязі споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, а тому до договору застосовується положення ч. 4 ст. 16 Закону України «Про споживче кредитування». Відповідач заперечує проти нарахування неустойки ( пеню ) в розмірі 687,42 грн у зв`язку із тим, що пунктом 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, визначено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Таким чином в зв`язку з введенням воєнного стану, боржників звільнено від відповідальності за невиконання або несвоєчасне виконання зобов`язань за договорами, у тому числі кредитними. Також зазначала, що не підлягає до задоволенню вимога позивача про стягнення процентів за кредитним договором, оскільки Банки під час дії особливого періоду не мають право нараховувати відсотки. Відповідач є дружиною діючого військовослужбовця ОСОБА_2 , що є підставою для застосування пільг, передбачених діючим законодавством ( Положення п. 15 ст. 14 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» ).

Розгляд справи суддею Рижко Г.О. неодноразово відкладався ( а. с. 111, 121, 134, 156 ), востаннє розгляд справи було відкладено на 27.11.2025.

Ухвалою суду від 22.10.2025 витребувано в АТ «Акцент-Банк» виписку по особовим рахункам за період з 24.09.2024 по 18.04.2025 за кредитним договором АВН0СТ155101727160330872 від 24.09.2024, інформацію про нараховану і сплачену ОСОБА_1 комісію за вищевказаний період, інформацію про нараховані та сплачені ОСОБА_1 відсотків за вищевказаним договором та за вищевказаний період ( а. с. 157-158 ).

29.10.2025 за вх. № 62423 ( а. с. 167 ) на виконання ухвали суду АТ «Акцент-Банк» надав виписку по кредиту ( а. с. 172, 173-174 ).

Розпорядженням № 146 від 21.11.2025 призначено повторний автоматизований розподіл матеріалів цивільної справи за позовом Акціонерного товариства «Акцент-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості у зв`язку із наданням судді Рижко Г.О. відпустки без збереження заробітної плати для догляду за дитиною, починаючи з 21.11.2025 по 05.11.2026 ( Наказ № 115/в/г від 06.11.2025 ) ( а. с. 176 ).

Протоколом повторного автоматичного розподілу судової справи від 24.11.2025 головуючим суддею визначено Орєхова О.І. ( а. с. 177-178 ) та матеріали даної цивільної справи передані для розгляду.

Ухвалою судді від 01 грудня 2025 року було прийнято вищевказану позовну заяву до свого провадження. Розгляд справи у відповідності до ч. 5 ст. 279 ЦПК України вирішено провести в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та призначено судове засідання у справі на 20.01.2026 (а.с. 182-183).

27.11.2025 за вх. № 69199 судом отримано від представника відповідача Шелудько Оксани Олександрівни додаткові пояснення по справі ( а. с. 191-204 ).

Сторони по справі в судове засідання 20.01.2026 не з`явились.

Так, звертаючись до суду з даним позовом, АТ «А-Банк» в прохальній частині позовної заяви просили у разі неявки в судове засідання відповідача, АТ «А-Банк» не заперечує проти розгляду справи за відсутності представника Банку ( а. с. 8 ).

Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явилась, про дату, час та місце слухання справи повідомлена належним чином, про що в матеріалах справи свідчить наявне поштове рекомендоване повідомлення про вручення ( а. с. 211 ).

Водночас, 14.01.2026 за вх. № 2155 судом отримано від представника відповідача Шелудько О.О. заяву, в якій просила провести засідання без участі сторони відповідача, а саме без участі ОСОБА_1 та її представника, адвоката Шелудько Оксани Олександрівни ( а. с. 212-213 ).

Інших заяв та клопотань від учасників на адресу суду не надходило.

Відповідно до ч. 3 ст. 211 ЦПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.

В свою чергу, учасники справи скористувались вимогами ч. 3 ст. 211 ЦПК України.

За вказаних обставин, суд приходить до висновку про можливість проведення судового засідання за відсутністю учасників судового розгляду, оскільки наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та прийняття законного і обґрунтованого рішення.

Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду при розгляді справи № 361/8331/18 від 1 жовтня 2020 року.

В зазначеній постанові Верховний Суд виходив з такого: «якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні».

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Крім того, можливість проведення судового засідання за відсутністю учасників судового розгляду, судом враховано і те, що відповідач виклав свої позицію стосовно позовних вимог АТ «А-Банк», виклавши її у відзиві на позовну заяву та в додаткових поясненнях.

До того ж, враховано судом і строки розгляду справи, оскільки тривалий час справа перебуває на розгляді без його вирішення.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Отже, оскільки сторони не з`явилися в судове засідання, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Суд, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного.

Згідно із ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Судом встановлені фактичні обставини та зміст спірних правовідносин.

Встановлено, що ОСОБА_1 звернулась до АТ «А-Банк» щодо отримання банківських послуг та підписала Анкету-Заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в АТ «А-Банк» ( а. с. 12 ).

Так, 24.09.2024 будучи клієнтом Банку, Позичальник ( ОСОБА_1 ) уклала з Банком ( АТ «А-Банк» ) кредитний договір АВН0СТ155101727160330872 ( а. с. 17-19 ), який підписаний кваліфікованим електронним підписом.

Відповідно до умов вказаного вище договору, кредит надано на споживі потреби, є строковим, сума кредиту становила 20 000 грн, строком на 24 місяців з 24.09.2024 по 23.09.2026 включно, з фіксовано процентною ставкою 75% на рік ( п. 1-6 Договору ).

Розмір щомісячного платежу 1 642,13 грн ( п. 7 Договору ).

Денна процентна ставка становить 0,13 % ( п. 8 Договору ).

Згідно п. 9 цього Договору, платіжна картка, що є доступом до поточного рахунку, на який зараховується сума кредиту 5169155129506505.

Відповідно до п. 10 Договору, загальна сума до повернення з урахуванням суми кредиту, відсотків та комісій становить ( загальна вартість кредиту ) 39 411,19 гривень.

У випадку порушення клієнтом зобов`язань із погашенням Заборгованості Клієнт сплачує Банку пеню у розмірі 0,07% ( не менше 1 грн ) від суми простроченої заборгованості по кредиту за кожен день прострочки, при цьому пеня за невиконання зобов`язання щодо повернення кредиту та процентів за ним не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, та не може бути більшою за 15 відсотків суми простроченого платежу ( п. 12 Договору ).

Клієнт має право протягом 14 календарних днів з дня отримання Кредиту відмовитися від договору без пояснення причин, у тому числі в разі отримання Клієнтом грошових коштів ( п. 15 Договору ).

Підписання цього договору свідчить, що відповідач підтвердила та погодилася, що до укладання цієї угоди вона ознайомилася з актуальними Умовами та правилами надання банківських послуг АТ «А-Банк», що розміщенні за посиланням: www.a-bank.com.ua/terms, та до укладання цієї угоди ознайомлена з інформацією, яка розміщується на веб-сайті та доступна за посиланням: www.a-bank.com.ua, в повному об`ємі відповідно до ч. 2 ст. 7 Закону України «Про фінансові послуги та фінансові компанії». Ця Заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, що розміщені на сайті банку: www.a-bank.com.ua, Таблицею обчислення загальної вартості кредиту становлять Договір ( п. 18 Договору ).

Додано Таблиця обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором ( а. с. 20-21 ), яка також підписана сторонами кваліфікованим електронним підписом.

Також додано до позову Паспорт споживчого кредиту «Швидка готівка» ( а. с. 15-16 ).

На виконання умов договору, позивач перерахував відповідачу кошти в розмірі 20 000 грн, що підтверджується меморіальним ордером № TR.40031402.32868.65455 від 24.09.2024 ( а. с. 24 ), а також випискою по кредиту, яка була надана на виконання ухвали суду ( а. с. 172, 173-174 ).

Згідно наданого позивачем до позовної заяви розрахунок заборгованості, станом на 19.04.2025 заборгованість відповідача за даним кредитним Договором склала суму в розмірі 28 793,20 грн, яка складається з: 20 000 грн загальний залишок заборгованості за наданим кредитом ( тілом кредиту ); 8 105,78 грн загальний залишок заборгованості за процентами; 687,42 грн загальний залишок заборгованості за пенею ( а. с. 23 ), яку позивач просить стягнути з відповідача звертаючись до суду з даним позовом.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.

Згідно п.1 ч.2 ст.11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягни згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Електронні правочини оформлюються шляхом фіксації волі сторін та його змісту. Така фіксація здійснюється за допомогою складання документу, який відтворює волю сторін. На відміну від традиційної письмової форми правочину воля сторін електронного правочину втілюється в електронному документі.

В ст. 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 Закону України «Про електрону комерцію», вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 Закону України «Про електрону комерцію», є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 Закону України «Про електрону комерцію»; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 Закону України «Про електрону комерцію»; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею. (ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Частина 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачає, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправления (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправления (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправления (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Також, відповідно до ч. 1, 2 ст. 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний підпис є обов`язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та/або підписувача електронного документа іншими суб`єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.

З врахуванням викладеного, лише наявність електронних підписів сторін підтверджує їх волю, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документа, в якому втілюється воля останніх.

Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис".

Також, приписами ст. 12 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», передбачено поняття «підпис у сфері електронної комерції». Так, якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Згідно ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Згідно ст. 640 ЦК України - договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Згідно ст. 642 ЦК України - відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною.

У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав.

Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 (позика) цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Згідно ст.1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Згідно ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Перша судова палата Касаційного цивільного суду у своїй правовій позиції у Постанові № 61-20799св19 по справі № 561/77/19 від 16.12.2020 щодо належності та законності підписання кредитних договорів за допомогою одноразового ідентифікатора зазначає: «Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію» (далі - Закон).

Згідно із пунктом 6 частини першої статті 3 Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пунктом 12 частини першої статті 3 Закону).

Відповідно до частини третьої статті Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно- телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону).

Згідно із частиною шостою статті 11 Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом частини восьмої статті 11 Закону у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа....»

Сторони узгодили розміри кредитів, грошову одиницю, в якій надано кошти, строки та умови користування ними, у кожному з договорів передбачено умови та строки нарахування відсотків, що свідчить про ознайомлення Позичальника зі всіма істотними умовами договорів та про наявність волі Відповідача для укладення кредитних договорів та договору позики в електронній формі, на погоджених умовах, шляхом підписання договорів за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Договір укладений між сторонами в електронній формі має силу договору, який укладений в письмовій формі та підписаний сторонами які узгодили всі умови, так як без проходження реєстрації та отримання Одноразового ідентифікатора (коду, що відповідно до домовленості є електронним підписом позичальника, який використовується ним як аналог власноручного підпису), без здійснення входу Відповідачем на веб-сайт за допомогою Логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитні договори між відповідачем та первісним Кредитором не було б укладено.

Наведене узгоджується з правовим висновком, сформованим у постановах Верховного Суду від 12 січня 2021 року № 524/5556/19, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19, від 23 березня 2020 року № 404/502/18.

Отже, судом встановлено факт укладання відповідачем вищевказаного Кредитного договору в електронній формі та підписання договору з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором відповідно до Закону України «Про електронну комерцію».

Абзац другий частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Так, як зазначено вище, звертаючись до суду з даним позовом, позивач просив стягнути з відповідача на його користь 28 793,20 грн, яка складається з: 20 000 грн загальний залишок заборгованості за наданим кредитом ( тілом кредиту ); 8 105,78 грн загальний залишок заборгованості за процентами; 687,42 грн загальний залишок заборгованості за пенею.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені частиною другою статті 16 ЦК України.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.

На підставі ч. 1ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з ч. 1ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дні, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин ( фактів ), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.

Частиною 2 статті 77 ЦПК України встановлено, що предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухвалені судового рішення.

Частиною 5 статті 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Стосовно позовних вимог позивача в частині стягнення з відповідача 20 000 грн, загальний залишок заборгованості за наданим кредитом ( тілом кредиту ), то з цього приводу суд зазначає про наступне.

Так, умовами кредитного договору АВН0СТ155101727160330872 від 24.09.2024, сторони погодили, що сума кредиту яка надається відповідачу ОСОБА_1 становила 20 000 грн, кредит надано на споживі потреби, строком на 24 місяців з 24.09.2024 по 23.09.2026 включно, з фіксовано процентною ставкою 75% на рік ( п. 1-6 Договору ).

В свою чергу, умовами кредитного договору укладеного 24.09.2024 між АТ «Акцент-Банк» та ОСОБА_1 не передбачено право кредитодавця вимагати повернення в повному обсязі споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, а тому до договору застосовується положення ч. 4 ст. 16 Закону України «Про споживче кредитування».

У п. 9 Кредитного договору сторони погодили, що кожна взаємодія Банку або його представника, або нового кредитора з питань врегулювання простроченої заборгованості (у разі виникнення) з Клієнтом, його близькими особами, представником, спадкоємцем, поручителем або третіми особами має здійснюватись з її фіксуванням за допомогою фото - та/або звукозаписувального технічного засобу, про що попереджаються особи, з якими здійснюється така взаємодія.

Однак, матеріали справи не містять жодних фото та/або звукозаписувального технічного засобу, які б підтверджували, що Банк звертався до Боржника з пропозицією або з вимогою про дострокове погашення заборгованості за Кредитним Договором.

Звернення до суду з позовом про дострокове повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту не замінює визначений Закону України «Про споживче кредитування» порядок.

Якщо кредитодавець звертається до суду з таким позовом, не виконавши вимоги абз. 3 ч. 4 ст. 16 цього Закону, не дотримавши передбачений кредитним договором порядок, який не має погіршувати порівняно із цим Законом становище споживача, то в останнього як у позичальника відсутній обов`язок достроково повернути кошти за договором про надання споживчого кредиту, а у суду відсутня підстава для задоволення відповідного позову у частині, яка стосується дострокового стягнення коштів за таким договором (див. позиція Великої Палати Верховного Суду, що викладена у постанові від 26.05.2020 року у справі № 638/13683/15-ц).

10 червня 2017 року набрав чинності Закону України "Про споживче кредитування", який визначає загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні. Закон України "Про захист прав споживачів" застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України "Про споживче кредитування" (стаття 11 Закону України "Про захист прав споживачів" у редакції, чинній з 10 червня 2017 року).

Отже, регулювання правовідносин банку зі споживачем щодо кредитування для споживчих потреб до 10 червня 2017 року відбувалося з урахуванням приписів Закону № 1023-XII. З 10 червня 2017 року на ці відносини поширюється Закон № 1734-VIII, а у частині, що йому не суперечить, - також Закон № 1023-XII.

Аналіз статті 11 Закону № 1734-VIII (у редакції, чинній з 10 червня 2017 року) дає можливість зробити висновок, що головною умовою для звернення кредитодавця до суду з позовом про дострокове стягнення споживчого кредиту є направлення банком відповідної вимоги, що дає можливість боржнику її виконати протягом строку, встановленого в договорі чи Законі, після чого кредитодавець позбавляється права вимагати повернення кредиту достроково.

Тобто направлення відповідно до статті 11 Закону № 1734-VIII (у редакції, чинній з 10 червня 2017 року) вимоги про дострокове повернення кредиту свідчить про дотримання кредитором вимог цього Закону і не позбавляє суд права вирішити позов по суті заявлених вимог за умови, що на час ухвалення рішення минув строк для виконання вимоги і вона не втратила чинності.

Визначаючи зміст правовідносин, які виникли між сторонами кредитного договору, суди повинні встановити: на які потреби було надано кредит, чи здійснювалось кредитування з метою задоволення боржником особистих економічних та побутових потреб. Установивши, що кредитування здійснювалось на споживчі потреби, суд повинен застосувати до встановлених правовідносин законодавство щодо захисту прав споживачів (правовий висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 14 вересня 2016 року у справі № 6-223цс16).

Як було встановлено та вище зазначено, за матеріалами справи вбачається, що між позивачем та відповідачем був укладений споживчий кредит, який наданий останній для споживчих потреб.

Таким чином, на правовідносини сторін розповсюджується дія і норми ч. 4 ст. 16 Закону України «Про споживче кредитування», згідно якої обов`язковою умовою для можливості реалізації кредитором права вимагати від позичальника дострокове повернення кредиту є закріплення такого права в першу чергу умовами самого договору про споживчий кредит, а також невиконання позичальником вимоги кредитора про дострокове повернення кредиту (не усунення порушення умов договору) протягом 30 днів саме з дня отримання позичальником такої вимоги.

Так, у постанові від 27 березня 2019 року у справі N 521/21255/13-ц (провадження N 14-600цс18) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що боржник зобов`язаний виконати його обов`язок відповідно до умов договору. Тобто, порушивши права або законні інтереси кредитора, боржник зобов`язаний поновити їх, не чекаючи на повідомлення (вимогу) про дострокове повернення кредиту чи на звернення до суду з відповідним позовом. Враховуючи приписи статей 526, 527 і 530 ЦК України, направлення повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту стосується загального порядку досудового врегулювання відповідних спорів. Невиконання кредитором обов`язку з направлення такого повідомлення (вимоги) не означає відсутність порушення його прав, а тому він може вимагати у суді виконання боржником обов`язку з дострокового повернення кредиту.

Проте у постанові від 26 травня 2020 року у справі N 638/13683/15-ц (провадження N 14-680цс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що висновок, наведений у постанові від 27 березня 2019 року у справі N 521/21255/13-ц, не враховує спеціальний порядок, передбачений Законом України «Про захист прав споживачів» в редакції до 2017 року, заявлення кредитодавцем вимоги про дострокове повернення коштів у разі неналежного виконання позичальником умов договору про надання споживчого кредиту, і вважала за необхідне відступити від зазначеного висновку, конкретизувавши його так: «суд, установивши, що кредитування відбулося для задоволення споживчих потреб позичальника, має застосувати до встановлених правовідносин приписи, які регулюють відносини споживчого кредитування, зокрема частини десятої статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів» у редакції, чинній до 10 червня 2017 року, у якій був встановлений обов`язковий досудовий порядок врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту».

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 травня 2020 року у справі N 638/13683/15-ц зазначила, що визначаючи зміст правовідносин, які виникли між сторонами кредитного договору, суди повинні встановити: на які потреби було надано кредит, чи здійснювалось кредитування з метою задоволення боржником особистих економічних та побутових потреб. Установивши, що кредитування здійснювалось на споживчі потреби, суд повинен застосувати до встановлених правовідносин законодавство щодо захисту прав споживачів. Ураховуючи, що праву кредитора на дострокове стягнення в судовому порядку заборгованості за кредитним договором, має передувати реалізація ним права вимоги дострокового виконання основного зобов`язання, відповідно до вимог статті 16 Закону України «Про споживче кредитування», суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що у банку не виник обов`язок дострокового повернення всієї суми грошових коштів за кредитними договорами, оскільки матеріали справи не містять доказів того, що банком було завчасно направлені вимоги про дострокове повернення кредитів, а відповідачем такі вимоги було отримано.

Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Верховний Суд у подальших своїх постановах підтримав цей правовий висновок, вказуючи про необхідність виконання банком обов`язкового досудового порядку врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту, тому, враховуючи те, що кредитний договір ABH0CT155101727160330872, укладений між ОСОБА_1 та банком, є споживчим, вказаний висновок підлягає застосуванню під час вирішення заявлених позовних вимог у цій частині.

Оскільки ОСОБА_1 не отримала вимоги банку про дострокове повернення кредиту, тому банк не набув відповідного права на погашення кредитної заборгованості достроково, а строк на який надавався кредит на час розгляду даної справи не сплив.

Тому, вимоги позивача в частині стягнення з відповідача 20 000 грн, загальний залишок заборгованості за наданим кредитом ( тілом кредиту ), не підлягають задоволенню.

Стосовно позовних вимог позивача в частині стягнення з відповідача заборгованості за пенею в розмірі 687,42 грн, то суд з цього приводу приходить до наступних висновків.

Умовами договору ABH0CT155101727160330872 передбачено, що у випадку порушення клієнтом зобов`язань із погашенням Заборгованості Клієнт сплачує Банку пеню у розмірі 0,07% ( не менше 1 грн ) від суми простроченої заборгованості по кредиту за кожен день прострочки, при цьому пеня за невиконання зобов`язання щодо повернення кредиту та процентів за ним не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, та не може бути більшою за 15 відсотків суми простроченого платежу ( п. 12 Договору ).

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання (частина перша статті 549 ЦК України). Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. А пенею неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частини друга та третя цієї статті).

Особа може бути звільнена від цивільного обов`язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства (частина перша статті 14 ЦК України).

Критерії правомірності примусу суб`єкта цивільного права до певних дій (бездіяльності) пов`язуються з тим, що відповідні дії (бездіяльність) мають бути обов`язковими для такого суб`єкта (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 320/8618/15-ц (провадження № 61-4393сво18)).

У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем) (пункт 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України).

Тлумачення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов`язань. Така особливість проявляється:

(1) в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування;

(2) в договорах на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит;

(3) у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання). Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної частиною 2 статті 625 ЦК України, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. У разі якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Отже, суд приходить до висновку щодо застосування пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України до зобов`язань, які виникли на підставі вищевказаного договору.

Такої правової позииції дотримується і Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 21 січня 2025 року у справі № 751/3052/23 ( провадження № 61-17991св23 ).

Зокрема, вказувалося, що на договір про надання поворотної фінансової допомоги (позики) розповсюджується дія пункту 18 Прикінцеві та перехідні положення ЦК України (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 06 вересня 2023 року в справі № 910/8349/22); на кредитний договір розповсюджується дія пункту 18 Прикінцеві та перехідні положення ЦК України (див. постанову Верховного Суду від 18 жовтня 2023 року в справі № 706/68/23 (провадження № 61-8279св23).

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

На підставі вищенаведеного, в задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені, в розмірі 687,42 грн, слід відмовити.

Щодо позовних вимог позивача в частині стягнення з відповідача заборгованості за процентами в сумі 8 105,78 грн, то суд приходить до наступного.

Так, умовами договору ABH0CT155101727160330872 передбачено, що фіксована процентна ставка складає 75% на рік, розмір щомісячного платежу 1 642,13 грн, денна процентна ставка становить 0,13 %, загальна сума до повернення з урахуванням суми кредиту, відсотків та комісій становить ( загальна вартість кредиту ) 39 411,19 гривень.

Отже, підписуючи вищевказаний договір, відповідач погодилась з усіма його умовами, в тому числі, щодо сплати відсотків за користування кредитними коштами.

До того ж, в правових позиція Верховного Суду зазначено про відсутність підстав для визнання договорів недійсними, зокрема, пунктів договору щодо нарахування процентів за користування кредитом та відсутність порушень зі сторони кредитодавця вимог ЗУ «Про захист прав споживачів», які укладені відповідно до ЗУ «Про електронну комерцію», що відображено в постановах від 12.01.2022р. у справі № 524/5556/19, від 07.10.2020 р. у справі № 127/33824/19, від 09.09.2020 р. у справі № 732/670/19, від 28.04.2021 р. у справі № 234/7160/20, від 10.06.2021 р. у справі № 234/7159/20, від 18.06.2021 р. у справі № 234/8079/20.

Волевиявлення сторони щодо підписання договору про надання споживчого кредиту свідчить, що особа, яка погоджується укласти договір, отримала всі необхідні відомості для прийняття рішення про погодження умов договору.

Згідно ч. 1, 2 ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів» (в редакції, чинній на момент укладення спірного договору) продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори з споживачем умови, які є несправедливими. Однак, умови кредитного договору не можна вважати несправедливими, оскільки розмір відсотків за користування кредитними коштами сторонами договору визначено за спільною згодою, що відповідає принципу свободи договору, закріпленому ст. 627 ЦК України. Відповідач розумів розмір процентів, надаючи свою згоду на отримання кредитних коштів, що ним під сумнів не ставиться.

Згідно Таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором вбачається, що кредит надано на 24 місяців ( з 24.09.2024 по 23.09.2026), сума кредиту складає 20 000 грн, проценти за весь строк користування кредитним коштами складають в розмірі 19 411,19 грн, загальна вартість кредиту становить 39 411,19 грн ( а. с. 20-21 ), який підписаний відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором.

В Таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором у застереженнях зазначено, що розподіл частково внесених коштів на погашення кредиту проводиться в частоту погашення 24 числа.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Якщо в зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

Одним з видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.

Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Отже, кредитодавець має право нараховувати передбачені договором проценти лише впродовж строку дії кредитного договору або до звернення кредитора до суду з вимогою про дострокове стягнення заборгованості, після спливу такого строку нарахування відсотків є безпідставним.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.04.2023 року (справа №910/4518/16) зазначила, що припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України.

Отже, сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов кредитного договору, згідно з якими позичальника було повідомлено, зокрема, що у разі надання позичальнику кредиту, останній за договором споживчого кредитування зобов`язаний буде сплачувати відсотки, розмір та порядок нарахування яких визначено в договорі, з яким ОСОБА_1 ознайомилась та без будь-яких заперечень підписала в електронному вигляді, що не заперечується сторонами.

Згідно доданої на виконання ухвали суду виписки по кредиту вбачається, що за період з 24.09.2024 по 24.10.2025 відповідачем не здійснювалися сплати на погашення кредиту, які повинні проводитися кожного місяця 24 числа, про що зазначено в Таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором у застереженнях.

Лише, після звернення позивача 21.04.2025 до суду з позовом, стороною відповідача було здійснено одну оплату в сумі 2056 грн в період 25.04.2025 24.05.2025 ( а. с. 173 ), тобто, вже за наступний місяць, який проводиться в частоту погашення 24 числа.

Оскільки з виписки по кредиту вбачається, що за період з 24.09.2024 по 24.04.2025 ( на час звернення до суду з даним позовом ), з боку відповідача не вчинялося жодної дії щодо виконання взятих на себе зобов`язань по сплаті процентів за користування кредитом, а в Таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором сторонами було погоджено суми та строки сплати таких процентів, з чим погодилася відповідач підписуючи його кваліфікованим електронним підписом, то за період з 24.09.2024 по 24.04.2025 ( з дати видачі кредиту по час звернення до суду з позовом ), згідно Таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором, відповідач повинна були сплатити кожного місяця проценти на загальну суму в розмірі 8 280,49 грн, яка підлягає стягненню з відповідача.

Водночас, звертаючись до суду з даним позовом, позивач просив стягнути з відповідача заборгованість за процентами в сумі 8 105,78 гривень, яка виникла станом на 19.04.2025.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Тому, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість по процентам в розмірі 8 105,78 грн, яка виникла у останньої у зв`язку з невиконанням взятих на себе зобов`язань за вищевказаним кредитним договором по сплаті процентів за користування кредитом та які нараховані в межах строку дії кредитного договору з 24.09.2024 по 24.04.2025 та така заборгованість має місце станом на час звернення до суду.

Водночас, відповідачем не було надано ніяких доказів виконання зобов`язань в повному обсязі, в тому числі доказів невірного нарахування виниклої суми заборгованості ( процентів ).

Відповідно до ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд звертає увагу, що не згода відповідача із розрахунком заборгованості не позбавляє його можливості, на підтвердження своїх доводів, надати свій контррозрахунок.

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 07.06.2023 року у справі № 234/3840/15.

У вказаній постанові Верховний Суд зазначив, що непогодження ( незгода ) з розрахунком, наданим позивачем, не є підставою для відмови у задоволенні позову у повному обсязі.

У відповідності до п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц сформульовано висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони.

Так, заперечуючи проти задоволення вказаної вимоги у відзиві на позовну заяву стороною відповідача зазначалося про тре, що Банки під час дії особливого періоду не мають право нараховувати відсотки. Відповідач є дружиною діючого військовослужбовця ОСОБА_2 , що є підставою для застосування пільг, передбачених діючим законодавством ( Положення п. 15 ст. 14 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» ).

Отже, після внесення змін до законодавства ч. 15 ст. 14 Закону «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей» передбачає, що військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період на весь час їх призову, а також їх дружинам (чоловікам), а також іншим військовослужбовцям, під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України і брали безпосередню участь в АТО, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах АТО у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії РФ в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку із збройною агресією РФ проти України, їх дружинам (чоловікам) - штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються, крім кредитних договорів щодо придбання майна, яке віднесено чи буде віднесено до об`єктів житлового фонду (жилого будинку, квартири, майбутнього об`єкта нерухомості, об`єкта незавершеного житлового будівництва, майнових прав на них), та/або автомобіля.

Редакція ч. 15 ст. 14 Закону України "Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей", якою було надано право дружинам військовослужбовців на звільнення від сплати процентів за користування кредитом під час дії особливого періоду.

Однак, суд не приймає до уваги зазначені доводи представника відповідача у відзиві, оскільки для звільнення від нарахування штрафів, пені та відсотків за користування кредитом на підставі ч. 15 статті 14 Закону «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей» мобілізовані позичальники та їх члени сім`ї повинні надати банку перелік документів, встановлений листом Міністерства оборони від 21 серпня 2014 року № 322/2/7142.

Верховний Суд у постанові від 15 липня 2020 року у справі N 199/3051/14 (провадження N 61-10861св18) виклав висновок про перелік необхідних документів доведеності статусу особи, яка має право на пільги, визначені пунктом 15 частини третьої статті 14 Закону України "Про "Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей". У цій постанові Верховний Суд зазначив, що Національний банк України листом від 02 вересня 2014 року N 18-112/48620 надав роз`яснення, що для звільнення від нарахування штрафів, пені та відсотків за користування кредитом мобілізовані позичальники повинні надати банку перелік документів, встановлений листом Міністерства оборони України від 21 серпня 2014 року N 322/2/7142.

На це вказав у своїй постанові від 4 вересня 2024 року Верховний Суд у справі 426/4264/19.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду ( ч. 4 ст. 263 ЦПК України ).

Велика Палата Верховного Суду при розгляді справи № 755/10947/17 зазначила, що незалежно від того, чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступив Верховний Суд, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Верховного Суду.

Крім того, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 22 листопада 2023 року у справі N 426/4264/19, провадження N 61-1565св23 зазначав про таке.

Відповідно до частини п`ятнадцятої статті 14 Закону України "Про військовий і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" військовослужбовцям з початку і до закінчення особливого періоду, а резервістам та військовозобов`язаним - з моменту призову під час мобілізації і до закінчення особливого періоду штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються.

Статтю 14 цього Закону було доповнено підпунктом 3 пункту 4 частини п`ятнадцятої відповідно до Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації" від 20 травня 2014 року N 1275-VII.

Пункт 3 Прикінцевих положень зазначеного Закону передбачено поширення дії, зокрема, підпункту 3 пункту 4 розділу І цього Закону на військовослужбовців із початку і до закінчення особливого періоду, а на резервістів та військовозобов`язаних - з моменту призову під час мобілізації і до закінчення особливого періоду, на час проходження військової служби.

Верховний Суд у постанові від 15 липня 2020 року у справі N 199/3051/14 (провадження N 61-10861св18) виклав висновок про перелік необхідних документів доведеності статусу особи, яка має право на пільги, визначені пунктом 15 частини третьої статті 14 Закону України "Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей". У цій постанові Верховний Суд зазначив, що Національний банк України листом від 02 вересня 2014 року N 18-112/48620 надав роз`яснення, що для звільнення від нарахування штрафів, пені та відсотків за користування кредитом мобілізовані позичальники повинні надати банку перелік документів, встановлений листом Міністерства оборони України від 21 серпня 2014 року N 322/2/7142.

Такими документами є: військовий квиток, в якому у відповідних розділах здійснюються службові відмітки, або довідка про призов військовозобов`язаного на військову службу, видана військовим комісаріатом або військовою частиною, а для резервістів - витяг із наказу або довідка про зарахування до списків військової частини, які видаються військовою частиною. На вказані пільги мають право лише мобілізовані позичальники.

Враховуючи, що позичальником не надано суду документів, що підтверджують виконання ним обов`язків із захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, безпосередню участь в антитерористичній операції в особливий період, то висновок апеляційного суду про наявність підстав для застосування пункту 15 статті 14 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" є передчасним.

Так, в матеріалах справи містяться наступні документи, які надані стороною відповідача до відзиву:

- копія військового квитка серії НОМЕР_1 , виданого 04.08.2015 на ім`я ОСОБА_2 ( а. с. 101-102);

- копія довідки, видана молодшому сержанту ОСОБА_2 в тому, що він дійсно проходить військову службу в Галузевому державному архіві Державної прикордонної служби України на посаді техніка ( а. с. 103 );

- копія свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 від 03.06.2016, шлюб укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , прізвище після державної реєстрації шлюбу присвоєно дружині ОСОБА_4 .

Аналізуючи вищевказані документи, суд приходить до переконання, що відповідачем не надано документального підтвердження того, що у період обумовленого договором строку нарахування відсотків ( з 24.09.2024 по 24.04.2025 ), чоловік відповідача був військовослужбовцем, який брав або бере участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації проти України, забезпеченні їх здійснення, які перебували або перебувають безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України.

Навпаки, згідно надано військового квитка вбачається, що лише 01.05.2025 на підставі Наказу начальника ОСОБА_2 був зарахований на військову службу за контрактом від 01.05.2025 № 36-С ( а. с. 101 ).

У зв`язку з цим суд вважає, що правові підстави для звільнення відповідача, як дружини військовослужбовця від нарахування вищевказаних відсотків за користування кредитом з урахуванням вищенаведеного, відсутні.

Аналогічного висновку дійшов і Київській апеляційний суд в постанові від 11 вересня 2025 року у справі № 357/16805/24.

В зазначеній постанові Київський апеляційний суд вказав, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що відповідачем не надано документального підтвердження того, що у період обумовленого договором строку нарахування відсотків (з 15.02.2022 ), він був військовослужбовцем, який брав або бере участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України, забезпеченні їх здійснення, які перебували або перебувають безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України. Крім того, надані відповідачем документи не підтверджують наявність у нього статусу призваного (мобілізованого) на військову службу (оскільки він проходить таку військову службу за контрактом), а тому не надають йому пільг передбачених пунктом 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Разом з цим, вказаний закон не містить норм, які б звільняли позичальника від нарахування штрафів, пені та процентів за користування кредитом протягом особливого періоду, у зв`язку з наявністю у нього статусу військовослужбовця, що проходить військову службу за контрактом. Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 4 вересня 2024 року у справі № 426/4264/19.Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для застосування норми матеріального права, на яку вказує відповідач.

Відповідно до ст.79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його установленою практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Тому, виходячи з вищевикладеного, суд вважає, що позовні вимоги Акціонерного товариства «Акцент-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості є такими, що підлягають частковому задоволенню.

Поняття судових витрат міститься в п. 1 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», де судові витрати передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв`язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати це витрати держави, які вона несе у зв`язку з вирішенням конкретної справи.

Судовий збір збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом (ст. 1 Закону України «Про судовий збір»).

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно із п. 1 ч.ч.1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача.

При зверненні до суду з даним позовом, позивачем сплачено судовий збір в сумі 2 422,40 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 6005315484419 від 19.04.2025 ( а. с. 9 ).

Зазначена сума судового збору була сплачена враховуючи те, що позовна заява позивачем була подана до суду в електронному вигляді з використанням підсистеми ЄСІТС «Електронний суд», то у відповідності до ЗУ «Про судовий збір», застосовується понижуючий коефіцієнт 0,8, що узгоджується з правовою позицією, висловлену Верховним Судом в ухвалах від 14.12.2021р. у справі № 9901/454/21, від 31.01.2022р. у справі № 316/356/20, від 03.02.2022р. у справі № 300/1617/21, від 14.02.2022р. у справі № 560/4216/21, від 15.02.2022р. у справі № 560/8629/21.

Враховуючи, що позовні вимоги АТ «А-Банк» підлягають задоволенню частково, відповідно до вимог ч.1 ст.141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача необхідно стягнути частину судового збору, сплаченого позивачем при зверненні до суду, в сумі пропорційній розміру задоволених позовних вимог, а оскільки позов задоволено на 28,15% ( 8 105,78 грн х 100 : 28 793,20 грн ), судовий збір слід стягнути в розмірі 681,90 грн ( 2 422,40 грн х 28,15% : 100 ).

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 11, 16, 203, 207, 256, 257, 267, 526, 530, 599, 610, 625, 626, 627, 628, 629, 634, 638, 1048, 1049, 1054 Цивільного кодексу України та керуючись ст.ст. 2, 5, 12, 13, 19, 76, 77, 79, 80, 81, 89, 131, 141, 187, 211, 247, 263-265, 273, 274, 353-355 ЦПК України, Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг», Законом України «Про електронну комерцію»,п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі», п. 1 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», Законом України «Про судовий збір», суд,

У Х В А Л И В :

Позовні вимоги Акціонерного товариства «Акцент-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, - задовольнити частково.

Стягнути з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача Акціонерного товариства «Акцент-Банк» заборгованість за кредитним договором № ABH0CT155101727160330872 від 24.09.2024 в частині заборгованості за процентами за період з 24.09.2024 по 24.04.2025 в розмірі 8 105,78 гривень та сплачений судовий збір в сумі 681,90 гривень, загалом 8 787,68 гривень ( вісім тисяч сімсот вісімдесят сім гривень шістдесят вісім копійок ).

В решті позовних вимог, - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.

Позивач: Акціонерне товариство «Акцент-Банк» ( адреса місцезнаходження: вул. 49074, м. Дніпро,вул. Батумська, буд. 11, ідентифікаційний код в ЄДРПОУ 14360080, р/р № НОМЕР_3 , МФО 307770);

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ( адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_4 ).

Повний текст судового рішення складено 20 січня 2026 року.

Суддя О. І. Орєхов