Рішення № 133450517, 25.12.2025, Березанський районний суд Миколаївської області

25.12.2025 Справа № 469/1064//20

2/469/51/25

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 грудня 2025 року с-ще Березанка

Березанський районний суд Миколаївської області у складі:

головуючого судді Гапоненко Н.О.,

за участю секретаря судових засідань Якубець С.В.,

представника відповідача 1 - Лавріна О.В. (в режимі відеоконференції),

представника відповідача 2 - Сидоренко А.В. (в режимі відеоконференції),

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Міжнародний резервний банк, Департамента державної виконавчої служби, треті особи Товариство з обмеженою відповідальністю КОО, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Бочкарьова Алла Володимирівна, приватний нотаріус Березанського районного нотаріального округу Миколаївської області Мартинюк Петро Маркович, про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, визнання недійсними та скасування акта про реалізацію предмета іпотеки та свідоцтва про придбання нерухомого майна з публічних торгів, припинення права власності,

в с т а н о в и в:

Адвокат Мотельчук Ю.І. звернулась до Березанського районного суду Миколаївської області в інтересах ОСОБА_1 з позовом до Акціонерного товариства Сбербанк, Департамента державної виконавчої служби, треті особи Товариство з обмеженою відповідальністю КОО, Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Бочкарьова Алла Володимирівна, Приватний нотаріус Березанського районного нотаріального округу Миколаївської області Мартинюк Петро Маркович, у якому просила:

- визнати таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис від 03 березня 2012 року, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бочкарьовою А.В., зареєстрований в реєстрі за №566, яким у рахунок погашення частини кредитної заборгованості ОСОБА_1 за договором про відкриття кредитної лінії № 04-В/08/19/ФО/П від 03 квітня 2008 року звернуто стягнення заборгованості з ТОВ КОО на користь Публічного акціонерного товариства ДОЧІРНІЙ БАНК СБЕРБАНКУ РОСІЇ в розмірі 2119513,20 доларів США, що за курсом НБУ станом на 15 лютого 2012 року складає 16930883,40 грн., шляхом звернення стягнення на нежитлову будівлю, котедж №6, дільниця №22, загальною площею 192,75 кв.м. та земельну ділянку, кадастровий номер 4820982200:09:000:0524, площею 0,15 га, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 ;

- визнати недійсним та скасувати акт про реалізацію предмета іпотеки №32355655 від 30 травня 2018 року у виконавчому провадженні №32355655;

- визнати недійсним та скасувати свідоцтво про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів, видане 16 червня 2020 року приватним нотаріусом Березанського районного нотаріального округу Мартинюком П.М., зареєстроване в реєстрі за №191;

- припинити право власності Акціонерного товариства Сбербанк на нежитлову будівлю, котедж №6, дільниця №22, загальною площею 192,75 кв.м., розташовану за адресою АДРЕСА_1 , яке зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за №36900507, та на земельну ділянку, кадастровий номер 4820982200:09:000:0524, площею 0,15 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , яке зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за №36902543.

Представник позивача зазначала, щопозивач ОСОБА_1 є боржником за вказаним вище договором про відкриття кредитної лінії; на забезпечення виконання зобов"язань боржника за цим договором ТОВ "КОО" передало в іпотеку належне йому нерухоме майно, розташоване в АДРЕСА_1 .

Після задоволення вимог банку за рахунок заставного майна на підставі оскаржуваного виконавчого напису ТОВ "КОО" набуло прав кредитора щодо позивача ОСОБА_1 , з розміром яких позивач не згоден та вважає, що грошові зобов"язання у виконавчому написі не є безспірними і їх розмір визначений з порушенням норм матеріального права, а тому виконавчий напис впливає на майнові права позивача і створює для нього майнові обов"язки.

Представник позивача зазначала, що у липні 2009 року ПАТ «Дочірній банк Сбербанку Росії» звернулось до Шевченківського районного суду м.Києва з позовом до ОСОБА_1 і ОСОБА_2 про солідарне стягнення заборгованості за договором про відкриття кредитної лінії № 04-В/08/19/ФО/П від 03 квітня 2008 року у розмірі 2729284,80 доларів США, що за офіційним обмінним курсом НБУ станом на 22 червня 2009 року складає 20788416,46 грн., з яких загальна заборгованість за кредитною лінією - 2400000 доларів США, проценти за користування кредитною лінією 264600 доларів США, пеня за прострочення сплати процентів за користування кредитною лінією 64684,80 доларів США, а також за договором про відкриття кредитної лінії № 16-Н/08/19/ФО/П віл 24 червня 2008 року у розмірі 15008533,52 грн., з яких загальна заборгованість за кредитною лінією 12610000 грн., проценти за користування кредитною лінією 1927660,20 грн., пеня за прострочення сплати процентів за користування кредитною лінією 470873,31 грн.

Заочним рішенням Шевченківського районного суду м.Києва від 20 жовтня 2010 року позов ПАТ «Дочірній банк Сбербанку Росії» задоволено повністю; постановою Київського апеляційного суду від 27 листопада 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 у цивільній справі № 2-8499/10 задоволено частково, позовні вимоги задоволено частково, зокрема, за договором про відкриття кредитної лінії № 04-В/08/19/ФО/П від 03 квітня 2008 року стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ «Дочірній банк Сбербанку Росії» загальну заборгованість за кредитною лінією у розмірі 2400000 доларів США, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Дочірній банк Сбербанку Росії» заборгованість за процентами за користування кредитною лінією у розмірі 88200 доларів США та пеню за прострочення сплати процентів за користування кредитною лінією у розмірі 35854,42 грн.; у подальшому справа переглядалась Верховним Судом та на час подання позовної заяви у частині вимог про стягнення з ОСОБА_1 загальної заборгованості за кредитною лінією за вказаним договором у розмірі 2400000 доларів США рішення суду залишено без змін, у частині позовних вимог до ОСОБА_1 про стягнення процентів та пені, а також вимог до ОСОБА_2 справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Зазначеними рішеннями судів встановлено, що 08 грудня 2008 року банк достроково пред`явив вимогу про повернення коштів за договорами, а тому 07 січня 2009 року настав строк виконання як основного, так і додаткового зобов`язань за кредитними договорами, і банк після зазначеної дати не мав права нараховувати проценти і пеню. Зверненням до суду банк на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів та порядку сплати процентів за користування кредитом. Наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник не виконує належним чином, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, який у цій частині змінений кредитором, що засвідчено у судовому рішенні, тому строк дії договору змінився і вважається таким, що має бути виконаним у повному обсязі. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору у повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості засвідчує такі зміни.

У цій справі виконавчий напис нотаріуса вчинено на підставі розрахунку кредитної заборгованості, яка складається із заборгованості за процентами за користування кредитом, нарахованих з 23 червня 2009 року по 15 лютого 2012 року та заборгованості за пенею за 182 дні прострочки до моменту вчинення спірного виконавчого напису, який здійснено банком вже після зміни умов основного зобов`язання щодо строку дії договору, і є більшим, ніж зазначено у повідомленні-вимозі від 08 грудня 2008 року та суми, стягнутої рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 20 жовтня 2010 року. Тобто така заборгованість не є безспірною.

У разі визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, відпадуть підстави, на яких АТ «Сбербанк» отримав у власність спірне заставлене майно, тобто ТОВ «КОО» буде неправомірно позбавлений без достатньої правової підстави належного йому нерухомого майна.

04 червня 2021 року ухвалою суду відмовлено у відкритті провадження за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Сбербанк, Департаменту Державної виконавчої служби, третя особа на стороні позивача Товариство з обмеженою відповідальністю КОО, третя особа на стороні відповідача 1 - Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Бочкарьова Алла Володимирівна, третя особа на стороні відповідача 2 Приватний нотаріус Березанського районного нотаріального округу Миколаївської області Мартинюк Петро Маркович, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, повернення стягнутого за виконавчим написом, скасування права власності.

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 08 липня 2021 року задоволено апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 , ухвалу Березанського районного суду Миколаївської області від 04 червня 2021 року скасовано. Матеріали позовної заяви направлено до того ж суду для вирішення питання про відкриття провадження у справі.

Ухвалою суду від 29 липня 2021 року суд прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі та призначив підготовче судове засідання за правилами загального позовного провадження; задовольнив заяву представника позивача ОСОБА_1 адвоката Мотельчук Ю.І. про забезпечення позову та наклав арешт на нерухоме майно - нежитлову будівлю, котедж №6, дільниця №22, загальною площею 192,75 кв.м., розташовану за адресою АДРЕСА_1 , та земельну ділянку з кадастровим номером 4820982200:09:000:0524 площею 0,15 га, розташовану за адресою АДРЕСА_1 .

У листопаді 2021 року відповідач АТ «Сбербанк» змінив найменування на Акціонерне товариство «Міжнародний Резервний Банк».

15 травня 2023 року ухвалою суду закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті.

У судове засідання позивач ОСОБА_1 та його представник адвокат Мотельчук Ю.І. не з`явились, представник позивача надала заяву про розгляд справи без їх участі.

У наданих до суду додаткових поясненнях по справі представник позивача просила врахувати, що у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України НБУ відкликав ліцензії та ліквідував банки, що перебувають під контролем Російської Федерації, серед яких АТ Міжнародний резервний банк. Крім того, було встановлено мораторій на виконання грошових зобов`язань, кредиторами за якими є Російська Федерація або особи, пов`язані із країною-агресором, та мораторій дії на відчуження , передання в заставу, будь-які інші дії, які мають або можуть спричинити відчуження нерухомого майна особами, пов`язаними із державою-агресором. Крім того, заборона поширюється на відчуження, передання в заставу, будь-які інші дії, які мають або можуть спричинити відчуження нерухомого майна на користь осіб, пов`язаних із державою-агресором. Установлено, що угоди, укладені з порушенням мораторію, зокрема якщо вони передбачають відповідне відчуження в майбутньому, є нікчемними; нотаріальне посвідчення угод, що порушують мораторій, забороняється. Тому, оскільки відповідач, який не просто пов`язаний із країною-агресором, а безпосередньо їй підпорядкований, просила врахувати, що право власності на спірне майно від позивача до АТ МРБ перейшло з порушенням норм діючого законодавства України та наразі належить відповідачу, який перебуває під контролем РФ.

Представник відповідача 1 Акціонерного товариства Міжнародний резервний банк Лаврін О.В. у судовому засіданні позов не визнав, підтримав відзив на позовну заяву представника Акціонерного товариства Міжнародний резервний банк Кирийчук І.М.; також зазначав про відсутність спору про право, так як заборгованість є безспірною, а також про наявність підстав для відмови у позові, оскільки АТ «Міжнародний резервний банк» на час розгляду справи не є власником майна, а заяв про заміну відповідача або залучення співвідповідача позивач не заявляв.

У відзиві на позов представник відповідача 1 просила відмовити у задоволенні позовних вимог та застосувати наслідки спливу позовної давності, посилаючись на те, що позивач звернувся до суду через 8 років після вчинення оскаржуваного виконавчого напису, і його твердження про необізнаність щодо наявності цього виконавчого напису не відповідають дійсності, так як ОСОБА_1 під час укладання кредитного договору та договору іпотеки від 23 січня 2009 року та до 04 грудня 2020 року був директором ТОВ «КОО», є його засновником та кінцевим бенефіціаром, та навіть після зміни керівника юридичної особи 04 грудня 2020 року залишається єдиною особою, яка має право вчиняти дії від імені ТОВ «КОО», тобто був обізнаний про вчинення виконавчого напису і як директор ТОВ «КОО», і як боржник (фізична особа) по основному зобов`язанню. До ТОВ «КОО» виконавчою службою направлялись відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» копії документів виконавчого провадження, а ДП «СЕТАМ», Департамент ДВС Міністерства юстиції України направляли ТОВ «КОО» постанови про призначення експерта та відомості про реалізацію на торгах.

Крім того, представник відповідача зазначала, що 20 жовтня 2010 року заочним рішенням Шевченківського районного суду м.Києва задоволено позовні вимоги ПАТ Дочірній Банк Сбербанку Россії та стягнуто в солідарному порядку з позивача та ОСОБА_2 на користь банку заборгованість за кредитними договорами № 04-В/08/19/ФО/П від 03 квітня 2008 року, № 16-Н/08/19/ФО/П від 24 червня 2008 року в розмірі 2729284,80 доларів США та 15008533,52 грн. відповідно, виконавчий лист за вказаним рішенням пред`явлено до виконання до відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби, 21 жовтня 2011 року відкрито виконавче провадження № 29756488, всі документи направлялись сторонам виконавчого провадження, тому твердження позивача про його необізнаність щодо наміру банку вчинити виконавчий напис, його вчинення та відкриття виконавчого провадження є необґрунтованими. Проценти і пеня за кредитним договором, заборгованість за якими стягнута у виконавчому написі, не були предметом розгляду у вказаній справі. 08 грудня 2008 року позивачу було вручено під розписку вимогу про наявність заборгованості за кредитними договорами та повідомлено, що у разі невиконання зобов`язань банк змушений буде звернутись до суду та вжити заходів щодо звернення стягнення на заставлене майно. Договір іпотеки укладений директором ТОВ КОО Недбай В.В. 23 січня 2009 року, коли у позичальника на той час була вже прострочена заборгованість, відповідно він не міг не усвідомлювати, що на предмет іпотеки буде звернено стягнення; вимога № 51/5/30-26 від 03 березня 2009 року вручена особисто під розписку директору ТОВ КОО Недбай В.В. 05 березня 2009 року; відповідно до протоколу результатів переговорів між представниками банку та позивачем від 17 червня 2010 року ОСОБА_1 підтверджував свою згоду на реалізацію предмета іпотеки для погашення простроченої заборгованості за кредитним договором. Крім того, інформація відносно обтяжень майна та наявність виконавчих проваджень є публічною та загальновідомою і міститься у відповідних державних реєстрах. Отримання свідоцтва та реєстрація права власності відповідача на нерухоме майно, яке виникло у відповідача в 2017 році, не пов`язані з виникненням права на оскарження, про що зазначає позивач, оскільки це лише визнання права власності, яке виникло в результаті реалізації стягувачем права залишити за собою нереалізоване майно, нездійснення реєстрації права власності впродовж 2018-2019 років не має відношення до спірних правовідносин. Вважали, що твердження позивача відносно того, що банк 08 грудня 2008 року, пред`явивши вимогу про повернення коштів за кредитним договором, змінив строк виконання зобов`язань за кредитним договором від 03 квітня 2008 року, а тому не має права після 07 січня 2009 року нараховувати проценти та пеню, є безпідставними та необґрунтованими, оскільки за умовами кредитного договору проценти нараховуються на загальну суму заборгованості за кредитною лінією; нарахування процентів повністю припиняється в останній день кредитної лінії, а у випадку, якщо позичальник не поверне загальну заборгованість за кредитною лінією в такий день, то нарахування процентів повністю і остаточно припиняється в день фактичного повернення загальної заборгованості за кредитною лінією; нарахування процентів за користування кредитними коштами здійснюється до фактичного погашення кредиту, а не строку дії кредитування; умови кредитного договору не передбачають припинення нарахування процентів та припинення зобов`язань. Крім того, договором передбачено, що позичальник зобов`язаний сплачувати банку неустойку (пеню) у розмірі 0,2% від простроченої суми за кожен день прострочення.; за будь-якими вимогами сторін, що випливають з договору, встановлюється позовна давність у три роки, відповідно строк позовної давності до вказаних вимог на дату вчинення виконавчого напису не сплинув. Строк (термін) виконання зобов`язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов`язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він дії до повного виконання вказаного зобов`язання. Вважає, що заборгованість, стягнута за виконавчим написом, є безспірною; виконавчий напис вчинений нотаріусом з додержанням вимог законодавства; спір щодо вимог, зазначених у виконавчому написі, на момент його вчинення був відсутній.

Представник відповідача 2Департамента державної виконавчої служби Сидоренко А.В. у судовому засіданні просила відмовити у задоволенні позовних вимог. У наданому до суду відзиві Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України проти задоволення позову заперечував, посилаючись на відповідність дій державного виконавця нормам законодавства, що регулюють порядок примусового виконання виконавчих документів, зокрема, щодо звернення стягнення на предмет іпотеки.

Треті особи Товариство з обмеженою відповідальністю КОО, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Бочкарьова А.В., приватний нотаріус Березанського районного нотаріального округу Миколаївської області Мартинюк П.М.у судове засідання не з"явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, заяв по суті справи не надали.

З матеріалів справи встановлено, що 03 квітня 2008 року ОСОБА_1 та Закрите акціонерне товариство «БАНК НРБ» (у подальшому неодноразово змінювало своє найменування, у тому числі на Закрите акціонерне товариства «Дочірній Банк Сбербанку Росії», Публічне акціонерне товариства «Дочірній Банк Сбербанку Росії», АТ «Сбербанк») уклали договір про відкриття кредитної лінії № 04-В/08/19/ФОП, відповідно до якого банк відкривав позичальнику відновлювальну кредитну лінію, ліміт якої складає з часу укладення договору і по 09 травня 2011 року 2400000,00 доларів США, розмір процентів за користування кредитом складає 13,5% річних, останній день кредитної лінії 03 квітня 2013 року; нарахування процентів повністю і остаточно припиняється в останній день дії кредитної лінії, а у випадку, якщо позичальник не поверне загальну заборгованість за кредитною лінією в такий день, нарахування процентів повністю і остаточно припиняється в день фактичного повернення загальної заборгованості за кредитною лінією; за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань позичальник зобов`язаний сплачувати банку неустойку (пеню) у розмірі 0,2% від простроченої суми за кожний день прострочення (т.1, а.с.165-170).

Належне виконання зобов`язань Позичальника за цим договором забезпечувалось, відповідно до п.2.1 вказаного договору, іпотекою нежитлового об`єкта, розміщено у АДРЕСА_2 , власником якого є ТОВ «Гипроград», порукою фізичної особи ОСОБА_2 , неустойкою та усім належним позичальнику майном, майновими правами та коштами.

Крім того, на забезпечення виконання позичальником зобов`язань за зазначеним кредитним договором та кредитним договором № 16-Н/08/19/ФО/П, укладеним між боржником ОСОБА_1 та іпотекодержателем 24 червня 2008 року, ТОВ КОО та ЗАТ Дочірній Банк Сбербанку Росії уклали договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Рудою О.М. 23 січня 2009 року, зареєстрований в реєстрі за №1 (т.1, а.с.174-179), предметом якого є нежитлова будівля, котедж №6, дільниця №22, загальною площею 192,75 кв.м., та земельна ділянка з кадастровим номером 4820982200:09:000:0524 площею 0,1500 га, розташовані за адресою АДРЕСА_1 та належать іпотекодавцю на праві власності. За згодою сторін заставна вартість предмета іпотеки складає 8905589,00 грн. Від імені іпотекодавця договір іпотеки підписаний ОСОБА_1 (т.1, а.с.179), який є засновником та кінцевим бенефіціарним власником ТОВ «КОО», а також особою, яка може вчиняти дії від імені юридичної особи (т.1, а.с.182).

У відповідності до цього договору забезпечені іпотекою, зокрема, зобов`язання боржника ОСОБА_1 , які випливають з кредитного договору № 04-В/08/19/ФО/П, укладеного між боржником та іпотекодержателем 03 квітня 2008 року, а саме:

-Зобов`язання повернути іпотекодержателю кредит, наданий за кредитним договором, в сумі 2400000 доларів США (з урахуванням індексу інфляції у разі прострочення повернення кредиту, наданого в національній валюті України, відповідно до графіку, наведеного в ст.3 Кредитного договору, з кінцевим терміном повернення 03 квітня 2013 року, а у випадках, передбачених законодавством України та/або кредитним договором та/або цим договором, - достроково;

-Зобов`язання у строк/и та в порядку, які передбачені в ст.6 Кредитного договору, а у випадках, передбачених законодавством України та/або кредитним договором та/або цим договором, - до настання терміну, встановленого ст.6 Кредитного договору, - сплатити іпотекодержателю проценти за користування кредитом за кредитним договором з розрахунку 13.5% річних, з можливістю зміни розміру процентів та строку/ів їх сплати у випадках, передбачених ст.6 Кредитного договору;

-Зобов`язання в строк/и та в порядку, які передбачені в ст.5.2 Кредитного договору, а у випадках, передбачених законодавством України та/або кредитним договором та/або цим договором, - до настання терміну, встановленого ст.5.2 Кредитного договору, сплачувати комісійну винагороду за підтримання вільного залишку ліміту кредитної лінії у розмірі 1% від розміру загального залишку ліміту кредитної лінії (без ПДВ).

Відповідно до п.2.2. договору іпотеки, за рахунок предмету іпотеки забезпечуються вимоги іпотекодержателя до боржника, що випливають з кредитного договору та можуть виникнути в майбутньому за кредитним договором, у розмірі 4037662,33 дол.США.

Сторони, укладаючи 23 січня 2009 року договір іпотеки, погодили умови звернення стягнення на предмет іпотеки та його реалізацію в ст.6 договору іпотеки.

За рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги, що забезпечені іпотекою у повному обсязі, що визначається на момент фактичного відшкодування (п.6.1 договору іпотеки); іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки у разі, якщо в момент настання терміну виконання боржником будь-якого із зобов`язань, зазначених в ст.2 договору іпотеки, воно/и не буде/уть виконане/і або буде/уть виконане/і ненанележним чином (п.6.2 договору іпотеки); іпотекодержатель набуває право вимагати дострокового виконання зобов`язань, визначених в ст.2 цього договору, а якщо його вимога не буде задоволена в 30-денний строк, - звернути стягнення на предмет іпотеки, у тому числі: у разі невиконання або неналежного виконання боржником будь-якого із своїх зобов`язань за кредитним договором; в разі невиконання або неналежного виконання іпотекодавцем будь-якого із своїх зобов`язань за цим договором (п.6.3 договору іпотеки); у разі настання випадків, передбачених в п.6.2-6.3 договору іпотеки, іпотекодержатель реалізує предмет іпотеки, на який звернено стягнення на підставі рішення суду, вчинення виконавчого напису нотаріуса. Також у разі настання випадків, передбачених в п.6.2-6.3 договорі іпотеки, іпотекодержатель може звернети стягнення на нерухоме майно, зазначене в цьому договорі, шляхом прийняття предмету іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночной діяльності, якого призначає іпотекодержатель (п.6.4 договору іпотеки). Стягнення може бути звернене на всі речі, що складають предмет іпотеки (п.6.5 договору іпотеки).

Відомості про іпотеку внесені до Державного реєстру іпотек, Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (т.1, а.с.193-194).

ВАТ Дочірній Банк Сбербанку Росії 03 березня 2009 року направило до ТОВ КОО повідомлення-вимогу про дострокове повернення поручителем повної суми заборгованості за кредитним договором, яка станом на 03 березня 2009 року складає 2541570 доларів США, та попередило, що у випадку невиконання поручителем зазначеної вимоги банк змушений буде звенути стягнення на зазначене в іпотечному договорі майно шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису чи іншим спосіб, передбаченим іпотечним договором та чинним законодавством України (т.1, а.с.189-191).

Відомості про отримання ТОВ «КОО» вказаного повідомлення відсутні.

Також у липні 2009 року ПАТ «Дочірній банк Сбербанку Росії» звернулось до Шевченківського районного суду м.Києва з позовом до ОСОБА_1 і ОСОБА_2 про солідарне стягнення заборгованості за договором про відкриття кредитної лінії № 04-В/08/19/ФО/П від 03 квітня 2008 року у розмірі 2729284,80 доларів США, що за офіційним обмінним курсом НБУ станом на 22 червня 2009 року складає 20788416,46 грн., з яких загальна заборгованість за кредитною лінією - 2400000 доларів США, проценти за користування кредитною лінією 264600 доларів США, пеня за прострочення сплати процентів за користування кредитною лінією 64684,80 доларів США, а також за договором про відкриття кредитної лінії № 16-Н/08/19/ФО/П віл 24 червня 2008 року у розмірі 15008533,52 грн., з яких загальна заборгованість за кредитною лінією 12610000 грн., проценти за користування кредитною лінією 1927660,20 грн., пеня за прострочення сплати процентів за користування кредитною лінією 470873,31 грн.

З протоколу результатів переговорів між АТ Сбербанк Росії та позивачем від 17 червня 2010 року вбачається, що для погашення простроченої заборгованості позичальник підписав заяву та згоду про надання права на розміщення інформації та згоду на добровільну реалізацію майна, зазначеного в договорі іпотеки (т.1, а.с.192).

03 березня 2012 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Бочкарьова А.В. вчинила виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за № 566, про звернення стягнення на нежитлову будівлю, котедж №6, дільниця №22, загальною площею 192,75 кв.м., та земельну ділянку кадастровий номер 4820982200:09:000:0524 площею 0,15 га, розташовані за адресою АДРЕСА_1 , які належать на праві власності Товариству з обмеженою відповідальністю КОО"(майновому поручителю), на користь Публічного акціонерного товариства Дочірній Банк Сбербанку Росії, яке є правонаступником Закритого акціонерного товариства «Дочірній Банк Сбербанку Росії», у рахунок погашення наявної частини кредитної заборгованості ОСОБА_1 (позичальника) за договором про відкриття кредитної лінії №04-В/08/19/ФО/П від 03 квітня 2008 року у розмірі 2119513,20 доларів США, що за курсом НБУ станом на 15 лютого 2012 року складає 16930883,40 грн. Зазначений борг виник з неповернення кредиту Позичальником за договором про відкриття кредитної лінії, зазначеним вище, у якості забезпечення якого 23 січня 2009 року було укладено між Майновим поручителем та ЗАТ «Дорчірній Банк Сбербанку Росії» договір іпотеки про передачу в іпотеку зазначеного нерухомого майна, посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Рудою О.М. (т.1, а.с.22).

Документи справи щодо вчинення виконавчого напису знищені шляхом спалення 11 липня 2020 року (т.2, а.с.27).

На підставі зазначеного виконавчого напису 25 квітня 2012 року постановою головного державного виконавця Вовченко О.В. відкрито виконавче провадження №32355655 зі звернення стягнення заборгованості з Товариства з обмеженою відповідальністю КОО на користь Публічного акціонерного товариства Дочірній Банк Сбербанку Росії в розмірі 2119513,20 доларів США, що за курсом НБУ станом на 15 лютого 2012 року складає 16930883,40 грн. шляхом звернення стягнення на нежитлову будівлю, котедж №6, дільниця №22, загальною площею 192,75 кв.м. та земельну ділянку, кадастровий номер 4820982200:09:000:0524, площею 0,15 га, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 (т.1, а.с.15-19).

У ході виконавчого провадження 10 грудня 2014 року здійснено арешт майна боржника, після чого призначено експерта для участі у виконавчому провадженні, проведено торги з реалізації вказаного нерухомого майна , які призначались на 15 квітня 2017 року, 03 липня 2017 року, 14 серпня 2017 року, проте не відбулись у зв`язку з відсутністю допущених учасників торгів, зі стартовою ціною відповідно 2953280,00 грн., 2362624,00 грн., 2067296,00 грн.; ПАТ «Сбербанк» відповідно до положень ст.49 Закону України «Про іпотеку» звернувся до відділу ДВС із заявою про придбання предмету іпотеки за початковою ціною 2067296,00 грн. шляхом заліку своїх забезпечених вимог в рахунок ціни майна, після чого державним виконавцем виготовлено відповідний акт про реалізацію предмета іпотеки від 30 травня 2018 року (т.1, а.с.125) та 30 травня 2018 року прийнято постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі ч.1 п.15 ст.39 Закону України «Про виконавче провадження» (т.1, а.с.156).

Документи виконавчого провадження, у тому числі постанови державного виконавця про відкриття виконавчого провадження, про призначення спеціаліста, а також повідомлення ДП «СЕТАМ» про проведення торгів направлялись на адреси сторін виконавчого провадження ПАТ «Сбербанк» та ТОВ «КОО» (т.1, а.с.195, 200, 202-204).

16 червня 2020 року приватний нотаріус Березанського районного нотаріального округу Миколаївської області Мартинюк П.М. за № 191 посвідчив свідоцтво про право власності Акціонерного Товариства Сбербанк на майно, що складається з земельної ділянки площею 0,1500 га, кадастровий номер 4820982200:09:000:0524, державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ № 923682, виданий відділом земельних ресурсів у Березансьмуо районі Миколаївської області, та нежитлової будівлі, котедж №6, дільниця №22, загальною площею 192,75 кв.м., договір купівлі-продажу нерухомого майна, посвідчений Мартинюк О.Б., приватним нотаріусом Березанського районного нотаріального округу Миколаївської області 12 лютого 2008 року за реєстровим № 292, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі акта державного виконавця про реалізацію предмета іпотеки № 32355655 від 30 травня 2018 року, оскільки майно не реалізовано/торги не відбулися і стягувач Акціонерне Товариство Сбербанк виявив бажання залишити за собою непродане майно за початкою ціною 2067296,00 грн.; непродане майно раніше належало Товариству з обмеженою відповідальністю КОО (т.1, а.с.119).

Право власності АТ «Сбербанк» (колишнє найменування ПАТ «Дочірній Банк Сбербанку Росії») на вказане майно зареєстроване у Державного реєстрі речових прав на нерухоме майно (номери записів про право власності відповідно 36902543 та 36900507) (т.1, а.с.20, 21).

04 грудня 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю КОО направило на адресу позивача ОСОБА_1 претензію з вимогою про перерахування протягом 30 календарних днів з моменту її отримання заборгованості у розмірі 2067296,00 грн. (т.1, а.с.23).

Рішенням Правління Національного банку України від 25 лютого 2022 року відкликано банківську ліцензію та ліквідовано АТ «Міжнародний резервний банк» (т.1, а.с.246), та Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осібв 25 лютого 2022 року розпочато процедуру ліквідації банку, призначено Уповноважену особу Фонду, якій делеговані всі повноваження ліквідатора.

На підставі Указу Президента України від 11 травня 2022 року № 326/2022 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 11 травня 2022 року «Про примусове вилучення в Україні об`єктів права власності Російської Федерації та її резидентів», розпорядження Кабінету Міністрів України від 13 вересня 2022 року № 815-р «Деякі питання проведення примусового вилучення в Україні об`єктів права власності Російської Федерації та її резидентів» та постанови Кабінету Міністрів України від 10 лютого 2023 року № 125 «Деякі питання продажу об`єктів права власності Російської Федерації та її резидентів, примусово вилучених відповідно до Закону України «Про основні засади примусового вилучення в Україні об`єктів права власності Російської Федерації та її резидентів» належне відповідачеві АТ «Міжнародний резервний банк» спірне майно відчужене за договором G22N025779 від 12 червня 2024 року фізичній особі-підприємцю ОСОБА_3 (т.3, а.с.165).

Відповідно до ч.1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Положеннями ст. 12 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 15 ЦК України визначено право кожної особи та захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства. Отже, об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес і саме воно є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту. Такі способи захисту передбачені статтею 16 ЦК України.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення.

Статтею 11 ЦК України встановлено, що договори та інші правочини є однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ч.1 ст. 509, ст. 526 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч.1 ст. 530 ЦК України встановлено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Положеннями ч.1 ст. 598 ЦК України передбачено, що зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Так, за змістом ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з ч.1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Положеннями ч.1 ст. 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч.1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з ч.1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Положеннями ч.2 ст. 1050 ЦК України встановлено, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Положеннями ч.1 ст. 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися заставою (іпотекою).

Відповідно до cтатті 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

За змістом ч.1 ст. 575 ЦК України та статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека як різновид застави, предметом якої є нерухоме майно, - це вид забезпечення виконання зобов`язання, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, передбаченому цим Законом.

Статтею 3 Закону України «Про іпотеку» встановлено, що іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 7 Закону України «Про іпотеку» за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання.

Іпотека як майновий спосіб забезпечення виконання зобов`язання є особливим (додатковим) забезпечувальним зобов`язанням, що має на меті стимулювати боржника до виконання основного зобов`язання та запобігти негативним наслідкам порушення боржником своїх зобов`язань або зменшити їх.

Забезпечувальне зобов`язання (взаємні права й обов`язки) виникає між іпотекекодержателем (кредитором за основним зобов`язанням) та іпотекодавцем (боржником за основним зобов`язанням).

Виконання забезпечувального зобов`язання, що виникає з іпотеки, полягає в реалізації іпотекодержателем (кредитором) права одержати задоволення за рахунок переданого боржником в іпотеку майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника. Сутність цього права полягає в тому, що воно дозволяє задовольнити вимоги кредитора навіть у разі невиконання боржником свого зобов`язання в силу компенсаційності цього права за рахунок іпотечного майна та встановленого законом механізму здійснення кредитором свого переважного права, незалежно від переходу права власності на це майно від іпотекодавця до іншої особи (в тому числі й у випадку недоведення до цієї особи інформації про обтяження майна).

Відповідно до статті 589 ЦК України, частини першої статті 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону.

Загальне правило про звернення стягнення на предмет застави (іпотеки) закріплене в статті 590 ЦК України і передбачає можливість такого звернення на підставі рішення суду в примусовому порядку, якщо інше не встановлено договором або законом.

Правове регулювання звернення стягнення на іпотечне майно передбачено Законом України «Про іпотеку», згідно з частиною третьою статті 33 якого звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Отже, чинним законодавством передбачено право іпотекодержателя задовольнити забезпечені іпотекою вимоги за рахунок предмета іпотеки у разі невиконання або неналежного виконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання.

Положеннями ст. 12 Закону України «Про іпотеку» встановлено, що у разі порушення іпотекодавцем обов`язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 35 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Положення частини першої цієї статті не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку.

За змістом статті 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

У відповідності до ст. 591 ЦК України реалізація предмета застави, на який звернене стягнення, провадиться шляхом його продажу з публічних торгів, якщо інше не встановлено договором або законом. Порядок реалізації предмета застави з публічних торгів встановлюється законом.

За ст. 41 Закону України «Про іпотеку», реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду або за виконавчим написом нотаріуса, проводиться, якщо інше не передбачено рішенням суду, шляхом продажу на електронних аукціонах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України "Про виконавче провадження", з дотриманням вимог цього Закону.

Отже, застосування такого способу захисту права, як звернення стягнення на предмет іпотеки, пов`язане виключно з невиконанням основного зобов`язання у встановлений строк (термін).

За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.

Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом України «Про нотаріат» та іншими актами законодавства України (частина перша статті 39 Закону України «Про нотаріат»).

Вчинення нотаріусом виконавчого напису є нотаріальною дією (пункт 19 статті 34 Закону України «Про нотаріат»).

Згідно зі статтею 87 Закону України «Про нотаріат», для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Статтею 88 Закону України «Про нотаріат» визначено умови вчинення виконавчих написів. Відповідно до приписів цієї статті Закону нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.

Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 1172 від 29 червня 1999 р. (далі - Перелік).

Порядок вчинення виконачих написів нотаріусами України станом на 01.08.2011 визначався Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 03.03.2004 за № 20/5 (втратила чинність 07.03.2012), згідно пункту 284 розділу 32 глави ІІІ якої нотаріус вчиняє виконавчі написи: якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем; за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом установлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.

Заборгованість або інша відповідальність боржника визнається безспірною і не потребує додаткового доказування у випадках, якщо подані для вчинення виконавчого напису документи передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку затвердженому постановою Кабінету Міністрів України.

Пунктами 285 та 286 вказаної вище Інструкції визначено, що у разі вчинення виконавчого напису за договором іпотеки нотаріус перевіряє за даними Державного реєстру іпотек наявність чи відсутність заставної, наявність чи відсутність інших іпотекодержателів.

При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 за №1172 «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» (в редакції чинній на дату вчинення оспорюваного виконавчого напису нотаріуса) до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів належать: нотаріально посвідчені угоди, що передбачають сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також право звернення стягнення на заставлене майно.

Для одержання виконавчого напису подаються: а) оригінал нотаріально посвідченої угоди; б) документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов`язання.

Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» суд повинен перевірити доводи сторін у повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість узагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру на час вчинення нотаріусом виконавчого напису. Інформація про наявність у суді іншого позову стягувача до боржника чи боржника до стягувача сама по собі не є доказом недотримання умови щодо безспірності заборгованості.

Якщо порушення Порядку вчинення нотаріальних дій, допущені нотаріусом при вчиненні виконавчого напису, не свідчать про недотримання умов вчинення виконавчого напису, передбачених статтею 88 Закону України «Про нотаріат», та не призвели до порушення гарантованих законом прав боржника або стягувача, вони не можуть слугувати підставою для визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню.

Як визначено у постанові КЦС ВС від 11.09.2024 в справі № 372/2174/22, право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Також на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати та бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем.

Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов`язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (стаття 88 Закону України «Про нотаріат»). Однак характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.

Захист прав боржника у процесі вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається шляхом надіслання іпотекодержателем повідомлень, письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Натомість нотаріус вирішує питання про вчинення виконавчого напису на підставі документів, наданих лише однією стороною, стягувачем, і не зобов`язаний запитувати та одержувати пояснення боржника з приводу заборгованості для підтвердження чи спростування її безспірності.

Статтями 129, 129-1 Конституції України встановлено презумпцію обов`язковості судових рішень.

На підставі ч.4 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

У липні 2009 року ПАТ «Дочірній банк Сбербанку Росії» звернулось до Шевченківського районного суду м.Києва з позовом до ОСОБА_1 і ОСОБА_2 про солідарне стягнення заборгованості за договором про відкриття кредитної лінії № 04-В/08/19/ФО/П від 03 квітня 2008 року у розмірі 2729284,80 доларів США, що за офіційним обмінним курсом НБУ станом на 22 червня 2009 року складає 20788416,46 грн., з яких загальна заборгованість за кредитною лінією - 2400000 доларів США, проценти за користування кредитною лінією 264600 доларів США, пеня за прострочення сплати процентів за користування кредитною лінією 64684,80 доларів США, а також за договором про відкриття кредитної лінії № 16-Н/08/19/ФО/П віл 24 червня 2008 року у розмірі 15008533,52 грн., з яких загальна заборгованість за кредитною лінією 12610000 грн., проценти за користування кредитною лінією 1927660,20 грн., пеня за прострочення сплати процентів за користування кредитною лінією 470873,31 грн.

Заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 20 жовтня 2010 року у справі № 2-8499/10 позов АТ «Сбербанк» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 і ОСОБА_2 солідарно на користь АТ «Сбербанк» заборгованість по кредиту в сумі 2 729 284,80 доларів США, що еквівалентно 20 788 416,46 грн за ставкою НБУ на день подачі позову до суду, 15 008 533,52 грн та судові витрати в сумі 1 820,00 грн.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 30 липня 2019 року заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 20 жовтня 2010 року залишено без задоволення.

Постановою Київського апеляційного суду від 27 листопада 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Заочне рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 20 жовтня 2010 року скасовано та прийнято постанову. Позов АТ «Сбербанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості задоволено частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь АТ «Сбербанк» загальну заборгованість за кредитною лінією за договором про відкриття кредитної лінії від 03 квітня 2008 року № 04-В/08/19/ФО/П у розмірі 2 400 000,00 доларів США. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь АТ «Сбербанк» загальну заборгованість за кредитною лінією за договором про відкриття кредитної лінії від 24 червня 2008 року № 16-Н/08/19/ФО/П у розмірі 12 610 000 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Сбербанк» заборгованість по процентах за користування кредитною лінією за договором про відкриття кредитної лінії від 03 квітня 2008 року № 04-В/08/19/ФО/П у розмірі 88 200,00 доларів США та пеню за прострочення сплати процентів за користування кредитною лінією у розмірі 35 854,42 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Сбербанк» заборгованість по процентах за користування кредитною лінією за договором про відкриття кредитної лінії від 24 червня 2008 року № 16-Н/08/19/ФО/П у розмірі 844 528,11 грн та пеню за прострочення сплати процентів за користування кредитною лінією 69 494,20 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 05 серпня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Касаційну скаргу АТ «Сбербанк» задоволено частково. Постанову Київського апеляційного суду від 27 листопада 2019 року у частині задоволених позовних вимог АТ «Сбербанк» до ОСОБА_1 про стягнення загальної заборгованості за договором про відкриття кредитної лінії від 03 квітня 2008 року № 04-В/08/19/ФО/П у розмірі 2 400 000,00 доларів США та стягнення загальної заборгованості за договором про відкриття кредитної лінії від 24 червня 2008 року № 16-Н/08/19/ФО/П у розмірі 12 610 000,00 грн залишено без змін. Постанову Київського апеляційного суду від 27 листопада 2019 року у частині позовних вимог АТ «Сбербанк» до ОСОБА_1 про стягнення процентів за користування кредитною лінією у розмірі 264 600,00 доларів США; пені за прострочення сплати процентів за користування кредитною лінією у розмірі 64 684,80 доларів США, за договором про відкриття кредитної лінії від 03 квітня 2008 року № 04-В/08/19/ФО/П та стягнення процентів за користування кредитною лінією у розмірі 1 927 660,20 грн; пені за прострочення сплати процентів за користування кредитною лінією у розмірі 470 873,32 грн, за договором про відкриття кредитної лінії від 24 червня 2008 року № 16-Н/08/19/ФО/П, та у частині позовних вимог АТ «Сбербанк» до ОСОБА_2 про стягнення загальної заборгованості у розмірі 2 400 000,00 доларів США; процентів за користування кредитною лінією у розмірі 264 600,00 доларів США; пені за прострочення сплати процентів за користування кредитною лінією у розмірі 64 684,80 доларів США, за договором про відкриття кредитної лінії від 03 квітня 2008 року № 04-В/08/19/ФО/П, та стягнення загальної заборгованості у розмірі 12 610 000 грн; процентів за користування кредитною лінією у розмірі 1 927 660,20 грн; пені за прострочення сплати процентів за користування кредитною лінією у розмірі 470 873,32 грн, за договором про відкриття кредитної лінії № 16-Н/08/19/ФО/П від 24 червня 2008 року, скасовано та передано справу у цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постановою Київського апеляційного суду від 28 жовтня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково, скасовано заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 20 жовтня 2010 року в частині вирішення позовних вимог АТ «Сбербанк`до ОСОБА_1 про стягнення процентів за користування кредитною лінією у розмірі 264 600,00 доларів США, пені за прострочення сплати процентів за користування кредитною лінією у розмірі 64 684,80 доларів США за договором про відкриття кредитної лінії від 03 квітня 2008 року № 04-В/08/19/ФО/П та стягнення процентів за користування кредитною лінією у розмірі 1 927 660,20 грн, пені за прострочення сплати процентів за користування кредитною лінією у розмірі 470 873,32 грн за договором про відкриття кредитної лінії від 24 червня 2008 року № 16-Н/08/19/ФО/П; та у частині позовних вимог АТ «Сбербанк» до ОСОБА_2 про стягнення загальної заборгованості у розмірі 2 400 000,00 доларів США, процентів за користування кредитною лінією у розмірі 264 600,00 доларів США, пені за прострочення сплати процентів за користування кредитною лінією у розмірі 64 684,80 дол. США за договором про відкриття кредитної лінії від 03 квітня 2008 року № 04-В/08/19/ФО/П та стягнення загальної заборгованості у розмірі 12 610 000,00 грн, процентів за користування кредитною лінією у розмірі 1 927 660,20 грн, пені за прострочення сплати процентів за користування кредитною лінією у розмірі 470 873,32 грн за договором про відкриття кредитної лінії від 24 червня 2008 року № 16-Н/08/19/ФО/П, та ухвалено в цій частині нове рішення.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь АТ «Сбербанк»:

- заборгованість за процентами за договором про відкриття кредитної лінії від 03 квітня 2008 року № 04-В/08/19/ФО/П станом на 08 грудня 2008 року в сумі 54 900,00 доларів США;

- заборгованість за пенею за договором про відкриття кредитної лінії від 03 квітня 2008 року № 04-В/08/19/ФО/П станом на 08 грудня 2008 року в сумі 34 139, 17 грн;

- заборгованість за процентами за договором про відкриття кредитної лінії від 24 червня 2008 року № 16-Н/08/19/ФО/П станом на 08 грудня 2008 року в сумі 399 316,70 грн;

- заборгованість за пенею за договором про відкриття кредитної лінії від 24 червня 2008 року № 16-Н/08/19/ФО/П станом на 08 грудня 2008 року в сумі 33 738,88 грн.

10 листопада 2021 року постановою Верховного Суду касаційну скаргу акціонерного товариства «Сбербанк» задоволено частково. Постанову Київського апеляційного суду від 28 жовтня 2020 року у частині стягнення солідарно із ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь акціонерного товариства «Сбербанк» заборгованості за процентами за договором про відкриття кредитної лінії від 03 квітня 2008 року № 04-В/08/19/ФО/П станом на 08 грудня 2008 року в сумі 54 900,00 доларів США, за пенею - в сумі 34 139,17 грн, заборгованості за процентами за договором про відкриття кредитної лінії від 24 червня 2008 року № 16-Н/08/19/ФО/П станом на 08 грудня 2008 року в сумі 399 316,70 грн, за пенею - в сумі 33 738,88 грн скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення. Стягнуто із ОСОБА_1 солідарно із ОСОБА_2 на користь акціонерного товариства «Сбербанк» загальну заборгованість за договором про відкриття кредитної лінії від 03 квітня 2008 року № 04-В/08/19/ФО/П станом на 07 січня 2009 року у розмірі 2 400 000,00 доларів США. Стягнуто із ОСОБА_1 солідарно із ОСОБА_2 на користь акціонерного товариства «Сбербанк» загальну заборгованість за договором про відкриття кредитної лінії від 24 червня 2008 року № 16-Н/08/19/ФО/П станом на 07 січня 2009 року у розмірі 12 610 000,00 грн. Стягнуто солідарно із ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь акціонерного товариства «Сбербанк`заборгованість за процентами за користування кредитною лінією за договором про відкриття кредитної лінії від 03 квітня 2008 року № 04-В/08/19/ФО/П станом на 07 січня 2009 року у розмірі 88 200,00 доларів США та пеню за прострочення сплати процентів за користування кредитною лінією у розмірі 41 344,61 грн. Стягнуто солідарно із ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь акціонерного товариства «Сбербанк» заборгованість за процентами за користування кредитною лінією за договором про відкриття кредитної лінії від 24 червня 2008 року № 16-Н/08/19/ФО/П станом на 07 січня 2009 року у розмірі 844 582,14 грн та пеню за прострочення сплати процентів за користування кредитною лінією у розмірі 39 054,87 грн.

У іншій частині постанову Київського апеляційного суду від 28 жовтня 2020 року залишено без змін.

Відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

У справі № 2-8499/10 судами встановлено, що 08 грудня 2008 року ЗАТ «Дочірній банк Сбербанку Росії», правонаступником якого є АТ «Сбербанк», направило ОСОБА_1 та ОСОБА_2 повідомлення-вимогу, в якій банк вимагав дострокового повернення позичальником повної суми заборгованості за вказаними договорами не пізніше 30 календарних днів із дня отримання такого повідомлення-вимоги, яка станом на 08 грудня 2008 року складає 2 459 538,86 доларів США та 13 043 055,58 грн.

Таким чином, банк використав право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, а також сплати процентів, пені, змінивши на власний розсуд строк виконання зобов`язань - як основного, так і акцесорного.

Відповідно до пунктів 8.4. кредитних договорів від 03 квітня 2008 року № 04-В/08/19/ФО/П та від 24 червня 2008 року № 16-Н/08/19/ФО/П позичальник, у разі отримання від банку письмової вимоги про дострокове повернення повної суми заборгованості, зобов`язаний здійснити усі платежі на користь банку (при цьому строкові платежі - проценти, комісії, пені тощо повинні бути сплачені з урахуванням строку, що минув з дати, на яку банк здійснив розрахунок заборгованості за цим договором, і по дату повернення повної суми заборгованості за цим договором) у строк не пізніше 30 (тридцяти) календарних днів з дня отримання такого повідомлення.

Судами встановлено, що 08 грудня 2008 року ОСОБА_1 був ознайомлений із вказаним повідомленням-вимогою.

Тому Верховний Суд у постанові від 10 листопада 2021 року визнав правильним висновок апеляційного суду, що датою зміни основних зобов`язань є 08 січня 2009 року (08 грудня 2008 року + 30 календарних днів згідно з пунктами 8.4. кредитних договорів та вимоги).

Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Отже, загальний строк для звернення стягувача до нотаріуса за вчиненням виконавчого напису становить не більше трьох років з дня виникнення у стягувача права вимоги до боржника.

Разом з тим, оскаржуваним виконавчим написом стягнуто, зокрема, відсотки за користування кредитом, нараховані за період з 23 червня 2009 року по 15 лютого 2012 року, та іншу заборгованість за кредитом, зазначену вище, без врахування спливу трирічного строку з дати виконання основного зобов`язання 08 січня 2009 року, тобто заборгованість не була безспірною.

За такого виконавчий напис не відповідає вимогам законодавства.

Разом з тим, суд зазначає таке.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

За загальним правилом перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у статтях 252-255 ЦК України.

Матеріали справи свідчать про те, що позивач ОСОБА_1 під час укладання кредитного договору та договору іпотеки від 23 січня 2009 року та до 04 грудня 2020 року був директором ТОВ «КОО», є його засновником та кінцевим бенефіціаром, та навіть після зміни керівника юридичної особи 04 грудня 2020 року залишається єдиною особою, яка має право вчиняти дії від імені ТОВ «КОО», тобто був обізнаний про вчинення виконавчого напису і як директор ТОВ «КОО» (боржника у виконавчому провадженні з примусового виконання оскаржуваного виконавчого напису), і як боржник (фізична особа) по основному зобов`язанню. До ТОВ «КОО» виконавчою службою направлялись відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» копії документів виконавчого провадження, а ДП «СЕТАМ», Департамент ДВС Міністерства юстиції України направляли ТОВ «КОО» постанови про призначення експерта та відомості про реалізацію на торгах. Договір іпотеки укладений ТОВ КОО в особі його директора Недбай В.В. 23 січня 2009 року, коли у позичальника на той час була вже прострочена заборгованість, відповідно він не міг не усвідомлювати, що на предмет іпотеки може бути звернено стягнення.

Тому, зважаючи, що з вказаним позовом позивач звернувся до суду через 8 років після вчинення виконавчого напису та в силу свого статусу як позичальника та засновника, кінцевого бенефіціарного власника і директора іпотекодавця, з врахуванням існування судового спору про стягнення заборгованості, участі у переговорах з кредитодавцем про погашення заборгованості шляхом реалізації предмета іпотеки, не міг бути необізнаним з наявністю заборгованості та з виникненням у іпотекодержателя права на звернення стягнення на іпотечне майно суд погоджується з доводами відповідача Акціонерного товариства Міжнародний резервний банк про те, що право на оскарження виконавчого напису виникло у позивача з моменту відкриття 25 квітня 2012 року виконавчого провадження ВП № 32355655, про існування якого йому не могло бути не відомо у зв`язку з відкритістю інформації про виконавче провадження, а позовна давність щодо оскарження зазначеного виконавчого напису сплинула у квітні 2015 року.

За такого час реєстрації права власності відповідача АТ «МРБ» на предмет іпотеки та направлення вимоги ТОВ «КОО» до позивача про сплату заборгованості висновки суду про пропуск позивачем позовної давності на висновки суду не впливають.

Тому позовні вимоги ОСОБА_1 до АТ «Міжнародний резервний Банк» про визнання виконавчого напису недійсним задоволенню не підлягають.

Не можуть бути задоволені у зв`язку з цим і похідні позовні вимоги про визнання недійсними та скасування акта про реалізацію предмета іпотеки.

На підставі ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з ч.1 ст.5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Позивачем і відповідачем можуть бути, зокрема, фізичні і юридичні особи, а також держава (частина друга статті 48 ЦПК України).

Відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього.

Найчастіше під неналежними відповідачами розуміють таких відповідачів, щодо яких судом під час розгляду справи встановлено, що вони не є зобов`язаними за вимогою особами.

Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити у нього обов`язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї умови підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Про неналежного відповідача можна говорити тільки в тому випадку, коли суд може вказати особу, що повинна виконати вимогу позивача, - належного відповідача.

Таким чином, неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 51 ЦПК України суд має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. З аналізу наведеної статті слідує, що законодавець поклав на позивача обов`язок визначати відповідача у справі і суд повинен розглянути позов щодо тих відповідачів, яких визначив позивач. Водночас, якщо позивач помилився і подав позов до тих, хто відповідати за позовом не повинен, або притягнув не всіх, він не позбавлений права звернутись до суду з клопотанням про заміну неналежного відповідача чи залучення до участі у справі співвідповідачів і суд таке клопотання задовольняє. Тобто ініціатива щодо заміни неналежного відповідача повинна виходити від позивача, який повинен подати клопотання. У цьому клопотанні позивач обґрунтовує необхідність такої заміни, а саме, чому первісний відповідач є неналежним і хто є відповідачем належним. Подання позивачем такого клопотання свідчить, що він не лише згідний, але й просить про заміну неналежного відповідача належним.

Таким чином, суд має право й зобов`язаний визначити суб`єктний склад учасників процесу залежно від характеру правовідносин і норм матеріального права, які підлягають застосуванню. Це передбачено п.1 ч.1 ст. 189 ЦПК України та іншими нормами процесуального права, які передбачають заміну неналежного відповідача чи залучення співвідповідачів.

З урахуванням принципу диспозитивності суд не має права проводити заміну неналежного відповідача належним з власної ініціативи.

ВС підкреслив, що для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити у нього обов`язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї умови підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Про неналежного відповідача можна говорити тільки в тому випадку, коли суд може вказати особу, що повинна виконати вимогу позивача, - належного відповідача.

Таким чином, неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.

Тобто визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтування позову обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (див. Висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц).

Як вбачається з матеріалів справи, 12 червня 2024 року на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна № G22N025779, спірне майно, щодо якого оформлювався виконавчий напис та щодо якого заявлено вимоги про припинення прав, було продане АТ Міжнародний резервний банк на аукціоні з продажу майна банку в ліквідації укладеного між фізичній особі-підприємцю ОСОБА_3 , який не є відповідачем у цій справі.

Позивач у цій справі клопотань про заміну первісного відповідача належним відповідачем, чи про залучення до участі у справі іншої особи як співвідповідача не заявляв, незважаючи на обізнаність про ОСОБА_3 як особу, яка стала новим власником майна.

Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача (пункт 40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц).

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 , пов`язані з правом власності на нерухоме майно, про визнання недійсним і скасування свідоцтва про придбання нерухомого майна з публічних торгів, припинення права власності задоволенню не підлягають як такі, що заявлені до неналежного відповідача.

Підстав для залишення позову без розгляду, про що заявляв представник Департаменту ДВС, посилаючись на пропуск позивачем строків оскарження виконавчого напису та акта реалізації предмета іпотеки, суд не вбачає, оскільки статтею 257 ЦПК України пропуск строку звернення з позовом до суду не передбачаний як підставою для залишення позову без розгляду; наслідки пропуску такого строку регулюються главою 19 ЦК України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 13, 258, 259, 263-265 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

У задоволенні позову відмовити.

Рішення може бути оскаржене у апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання апеляційної скарги до Миколаївського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя