Рішення № 13342020, 22.12.2010, Синельниківський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа №2-1169/10

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 грудня 2010 року м. Синельникове

Синельниківський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Прижигалінської Т.В.

секретаря Каліневич Ж.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Синельникове цивільну справу за позовною заявою Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» в особі Регіонального відділення «ОТП Банк» в м. Дніпропетровську до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним зобовязанням , зустрічною позовною заявою ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» в особі Регіонального відділення «ОТП Банк» в м. Дніпропетровську, третя особа: приватний нотаріус Синельниківського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Харченко Олег Андрійович про визнання недійсними договорів про надання споживчого кредиту в іноземній валюті, про іпотеку та зобовязання вчинити певні дії, та за позовом ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» в особі Регіонального відділення «ОТП Банк» в м. Дніпропетровську третя особа: приватний нотаріус Синельниківського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Харченко Олег Андрійович про визнання недійсними договорів про надання споживчого кредиту в іноземній валюті, про іпотеку та зобовязання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області звернулося Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк» в особі Регіонального відділення «ОТП Банк» в м. Дніпропетровську до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за Кредитним договором № СМ-SМЕ301/275/2007 від 14.12.2007 року в сумі 191729 (сто девяносто одна тисяча сімсот двадцять девять) гривень 65 копійок і витрати по сплаті державного мита в розмірі 1700 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду цивільної справи у розмірі 120 грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що 14.12.2007 року між Закритим акціонерним товариством «ОТП Банк», що знаходиться за адресою: 01033, м. Київ, вул. Жилянська, буд.43, ідентифікаційний номер 21685166, (Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк» є правонаступником всіх прав та обовязків Закритого акціонерного товариства «ОТП Банк» (надалі Позивач, Банк) та ОСОБА_2 був укладений Кредитний договір № СМ-SМЕ301/275/2007 від 14.12.2007 року, за умовами якого ОСОБА_2 отримала кредит в сумі 25000,00 (двадцять пять тисяч доларів США, 00 центів), що підтверджується валютним меморіальним ордером №122від 14.07.2007 року.

Відповідно до ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно ч.1 ст.1049 ЦК України, позичальник зобовязується повернути позикодавцеві позику у строк ат в порядку, що встановлені договором.

Згідно ст. 526 ЦК України зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов , визначених змістом зобовязання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Відповідно до ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк , встановлений законом.

Згідно до ч.2 ст.1050 ЦК України якщо договором встановлений обовязок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.

02.07.2009 року відповідач не здійснив чергове погашення кредиту за Кредитним договором № СМ-SМЕ301/275/2007 від 14.12.2007 року чим порушив зобовязання, що до місячної сплати процентів за користування наданими кредитами, що прямо передбачено п.2 ч.1 Кредитного договору № СМ-SМЕ301/275/2007 від 14.12.2007 року. Пунктом 1.9.1. ч.2 Кредитного договору № СМ-SМЕ301/275/2007 від 14.12.2007 року встановлено, що 2незважаючи на інші положення цього Договору, Банк має право вимагати дострокового виконання Боргових зобовязань в цілому або у визначеній Банком частині у випадку невиконання Позичальником та/або Поручителем своїх Боргових та інших зобовязань за цим Договором (в тому числі, але не виключно, встановлених п.2.3.7. та ст.3 цього Договору) та/або умов Договору поруки (далі «Вимога»). При цьому виконання Боргових зобовязань повинно бути проведено Позичальником протягом 30 (тридцяти) календарних днів з дати одержання Позичальником відповідної Вимоги.

В звязку з невиконанням умов договору, в тому числі по щомісячній сплаті відсотків та погашення основної суми кредиту по Кредитному договору № СМ-SМЕ301/275/2007 від 14.12.2007, Позивач надіслав Відповідачу на адресу, зазначену в Кредитному договорі, Досудову вимогу про погашення заборгованості за Кредитним договором вих.. № 22-2/85288 від 01.06ю2009 року, але всі вищезазначені вимоги були проігноровані .

Відповідно до положень п.п. 4.1.1. Кредитного договору № СМ-SМЕ301/275/2007 від 14.12.2007 року за порушення прийнятих на себе зобовязань стосовно повернення кредитних коштів, сплати процентів за користування кредитними коштами у визначені цим договором строки, Позичальник зобовязаний сплатити Банку пеню в розмірі 1% (один відсоток) від суми несвоєчасно виконаного зобовязання за кожний день прострочки.

Згідно п.4.1.2. кредитного договору № СМ-SМЕ301/275/2007 від 14.12.2007 року за прострочення виконання зобовязань понад 15 (п'ятнадцять) календарних днів Позичальник крім пені передбаченої п.4.1.1 договору сплачує Банку додатково штраф у розмірі 0,01% від суми прострочених боргових зобовязань, але не менше 25,00 (двадцяти пяти) гривень.

Згідно п.4.1.3. кредитного договору № СМ-SМЕ301/275/2007 від 14.12.2007 року за прострочення виконання зобовязань понад 30 (тридцять) календарних днів Позичальник крім пені та штрафу передбачених п.4.1.1 та п.4.1.2. договору сплачує Банку додатково штраф у розмірі 0,02% від суми прострочених боргових зобовязань, але не менше 50,00 (пятдесяти) гривень.

Відповідно до ст.554 ЦК України у разі порушення Боржником зобовязання, забезпеченого поруко, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поуки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Згідно ст.1049 ЦК України Позичальник зобовязаний повернути позикодавцеві позику (гроші у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ст.625 ЦК України Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість невиконання ним грошового зобовязання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно до ч.2 ст.1050 ЦК України якщо договором встановлений обовязок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.

У звязку з не виконанням зобовязань за Кредитним договором № СМ-SМЕ301/275/2007 від 14.12.2007 року за відповідачем, боржником, існує заборгованість перед Банко, яка складає 24230,01 (двадцять чотири тисячі двісті тридцять доларів США 01 центів) доларів США, що дорівнює 191729 (сто девяносто одна тисяча сімсот двадцять девять) гривень 65 копійок за курсом НБУ станом на 17.06.2010 року 7, 912900 гривень за один долар США).

На підставі викладеного Позивач просить суд:

стягнути з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» суму боргу 191729 (сто девяносто одна тисяча сімсот двадцять девять) гривень 65 копійок за Кредитним договором № СМ-SМЕ301/275/2007 від 14.12.2007 року;

стягнути з відповідача витрати по сплаті державного мита в розмірі 1700, 00 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду цивільної справи у розмірі 120, 00 грн.

До початку розгляду справи по суті відповідач ОСОБА_2 звернулась до Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області із зустрічним позовом до Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» в особі Регіонального відділення Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» в м. Дніпропетровську, Державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України про визнання недійсними договорів про надання споживчого кредиту в іноземній валюті, про іпотеку та зобовязання вчинити певні дії, обґрунтовуючи свої позовні вимоги наступним.

14 грудня 2007 року між ОСОБА_2 (надалі - Позивач) та Закритим акціонерним товариством «ОТП Банк» (надалі Відповідач, Банк) було укладено Кредитний договір № СМ-SМЕ301/275/2007, який складається з двох частин (надалі - Договір) та за умовами якого позивач отримала кредит у сумі 25000 доларів США на споживчі цілі зі строком повернення до 14 грудня 2014 року, за умовою сплати процентів за користування кредитом, які будуть розраховуватись з використанням плаваючої процентної ставки, та сплати щомісячного платежу за користування кредитом у розміри та строки, визначені у Графіку повернення кредиту та сплати відсоткі, які є Додатком до Кредитного договору.

Видача кредиту Позивачу за Договором у сумі 25000,00 доларів США була здійснена Банком у день підписання Договору, що підтверджується валютним меморіальним ордером №122 від 14.12.2007 року та заявою на видачу готівки№12 від 14.12.2007 року.

Умовами Договору (п.1.11 р.1 частини Договору) було встановлено, що усі платежі для повернення суми кредиту та сплати процентів за користування кредитом Позивач повинен здійснювати у валюті кредиту, тобто в іноземній валюті доларах США. Грошове зобовязання як кредитора, так і позичальника у спірному Кредитному договорі не виражене у грошовій одиниці України, не визначений грошовий еквівалент зобовязання в іноземній валюті. При цьому Позивач зазначає, що не отримує дохід в іноземній валюті.

Виконання Позивачем зобовязання за Кредитним договором забезпечувалося іпотекою нерухомого майна: будинком, що знаходиться за адресою: Дніпропетровська область, м. Синельникове, вул. Куйбишева, буд. № 76 та земельною ділянкою площею 0,0774 під номером 76, що розташована за адресою: Дніпропетровська область, м. Синельникове, вул. Куйбишева, буд. № 76 згідно Договору іпотеку (майнова порука) №РМ-SME301/275/2007 (далі Договір №2), укладеного із фізичною особою ОСОБА_4 (далі Позивач - 2 у справі).

Вважає, що укладений між Позивачем ОСОБА_2 та Банком Кредитний договір № СМ-SМЕ301/275/2007 від 14.12.2007 року, є недійсним, оскільки укладення останнього в валюті, відмінній від гривні України, та використання іноземної валюти за спірним кредитним договором як засобу платежу, суперечить вимогам законодавства.

Як вбачається з Кредитного договору № СМ-SМЕ301/275/2007 від 14.12.2007 року, розмір процентів за договором, з урахуванням всіх супутніх послуг та відповідальності за порушення зобовязань визначено в іноземній валюті.

Проте, згідно ст.99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня, у звязку з чим грошове зобовязання у договорі повинно бути виражено в національній валюті України.

Статтею 524 ЦК України передбачено, що зобовязання має бути виражене у грошовій одиниці України гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобовязання в іноземній валюті . тобто відповідно до ст. 524 ЦК України допускається лише визначення еквіваленту зобовязання в іноземній валют, а не сплата нею.

У відповідності до ст. 3 закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» гривня як грошова одиниця України (національна валюта) є єдиним законним платіжним засобом в Україні , приймається усіма фізичними і юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України для проведення переказів.

Згідно зі ст. 3 Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України , який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобовязань, якщо інше не передбачено цим Декретом, іншими актами валютного законодавства України. Згідно підпункту «г» пункту 4 ст. 5 того ж Декрету використання іноземної валюти як засобу платежу без індивідуальної ліцензії НБУ не допускається.

Відносини сторін по Кредитному договору №СМ-SМЕ301/275/2007 від 14.12.2007 року, умови якого не передбачають проведення розрахунку у валюті Україні гривні, як і визначення грошового еквівалента в іноземні й валюті відповідно до норм ч. ч. 1, 2 ст.533 ЦК України, є валютною операцією у розумінні п.2 декрету КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» : « операції, повязані з переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті України». Отже, отримання індивідуальної ліцензії є необхідною умовою для правомірності видачі та одержання кредиту незалежно від суми грошових коштів, які надаються банком, та строку їх повернення позичальником.

Згідно п.2 ст.13 Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання та валютного контролю» уповноважені банки, які отримали від Національного банку України генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, здійснюють контроль за операціями, що проводяться резидентами через ці установи. ЗАТ «ОТП Банк», як агент валютного контролю, мав здійснювати нагляд за тим, щоб резиденти України не здійснювали розрахунків в іноземній валюті. Застосування цього права всупереч вказаним обовязкам не допускається відповідно до ч.3 ст.13 ЦК України, а тому Банк не мав права надавати Позивачу кредит в іноземній валюті.

Наявність у спірному Кредитному договорі положень щодо вираження грошових зобовязань між Позивачем та Банком в доларах США за відсутності у сторін індивідуальної ліцензії на надання Банком кредиту в іноземній валюті, та використання Позивачем долару США як засобу платежу за Кредитним договором № СМ-SМЕ301/275/2007 від 14.12.2007 року суперечить чинному законодавству.

Згідно зі ст. 227 ЦК України, правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Враховуючи, що зміст спірного Кредитного договору суперечить приписам чинного законодавства, а також що при наданні Відповідачем та отриманні Позивачем кредиту в іноземній валюті (у доларах США), були порушені норми законодавства, що регулюють банківську діяльність щодо надання споживчих кредитів Позивач має право заявити вимогу про визнання недійсним Кредитного договору СМ-SМЕ301/275/2007 від 14.12.2007 року.

Таким чином,подальше виконання кредитного договору на умовах , що діють на даний час є порушенням одного із принципів цивільно-правових відносин, які закріплені у ст.3 ЦК України принципу справедливості., так як всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обовязків на шкоду Позивача - споживача кредитних послуг. Несправедливими є умови кредитного договору в частині надання кредиту в доларах США, що передбачає згідно умов кредитного договору погашення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом у Доларах США, що є способом зловживання правом, коли всі ризики знецінення національної валюти України шляхом порушення вимог Закону, відповідач перекладає, як субєкт підприємницької (господарської) діяльності виключно на позивача позичальника за кредитним договором та споживача кредитних послуг, що є грубим порушенням частини 3 ст.13 ЦК України.

Згідно приписів ст.236 ЦК України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Згідно ч.2 ст. 548 ЦК України недійсне зобовязання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобовязання (вимоги) правочину спричиняє недійсність щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

За таких обставин, приймаючи до уваги обґрунтування недійсності Договору, Договір №2 підлягає визнанню недійсним з моменту його вчинення на підставі ч. 2 ст. 548 ЦК України.

У відповідності до Закону України «Про нотаріат» та у звязку з укладенням Договору іпотеки (майнова порука) №РМ-SME301/275/2007 на будинок, що знаходиться за адресою: Дніпропетровська область, м. Синельникове, вул.. Куйбишева, буд. №76 та земельну ділянку площею 0, 0774 під номером 76, що розташована за адресою: Дніпропетровська область, м. Синельникове, вул.. Куйбишева, буд. №76 приватним нотаріусом Синельниківського міського нотаріального округу Харченко О.А. (Відповідач 2) була накладена заборона відчуження зазначеного майна. Обтяження вказаного майна було зареєстроване в Єдиному реєстрі заборон відчуження обєктів нерухомого майна та до Державного реєстру іпотек, держателем якого є уповноважений центральний орган виконавчої влади Міністерство юстиції України (ст.42 Закону).

Так, у відповідності до п.1.5 Положення про єдиний реєстр заборон відчуження обєктів нерухомого майна Затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 09.06.1999 №31/5 Реєстратором Реєстру заборон є, зокрема, державне підприємство «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України (Відповідач 2 по справі), яке у відповідності до ст.43 ЗУ «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» у разі задоволення вимог Позивачів про визнання недійсним Договору та Договору №2 та прийняття судом відповідного рішення у справі, має зареєструвати в Державному реєстрі відомості про припинення обтяження, що також складає одну із позовних вимог Позивачів.

Згідно ст.216 ЦК України ч.1 недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що повязані з його недійсністю ч.2 у разі недійсності правочину кожна із сторін зобовязана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

14 лютого 2007 року відповідачем №1 було надано Позивачеві кошти у розмірі 25 00 доларів США, що на момент надання коштів становило згідно курсу НБУ 5,05 грн. за один долар США 126250 грн.

Позивачем на користь Відповідача №1 на погашення кредиту та процентів за користування кредитом були сплачені кошти у розмірі 63972, 64 (шістдесят три тисячі девятсот сімдесят дві) грн.. 64 коп.

Таким чином, Позивач повинен повернути Відповідачу різницю між отриманою та сплаченою сумою коштів, що становить 126250 грн. - 63972,64= 62277,36.

На підставі викладеного, просить суд:

визнати недійсним Кредитний договір № СМ-SME301/275/2007 від 14 грудня 2007 року укладений між ОСОБА_2 та Закритим акціонерним товариством «ОТП Банк», правонаступником всіх прав та обовязків якого є Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк»;

визнати недійсним додатковий договір №1 від 14.07.2009 року до Кредитного договору № СМ-SME301/275/2007 від 14 грудня 2007 року, укладений між ОСОБА_2 та Публічним акціонерним товариством «ОТП Банк»;

визнати недійсним Договір іпотеки (майнова порука) №PM- SME301/275/2007 від 14 грудня 2007 року, укладений між ОСОБА_4 та Закритим акціонерним товариством «ОТП Банк», правонаступником всіх прав та обовязків якого є Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк» та посвідчений приватним нотаріусом Синельниківського міського нотаріального округу за реєстровим номером 2742;

визнати борг ОСОБА_2 перед Публічним акціонерним товариством «ОТП Банк» у сумі 62277, 36 (шістдесят дві тисячі двісті сімдесят сім) грн. 36 коп.;

зобовязати Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк» прийняти від ОСОБА_2 борг у сумі 62277, 36 (шістдесят дві тисячі двісті сімдесят сім) грн. 36 коп. з розстрочкою платежу на 36 місяців за умови, що місячний платіж буде складати 1729 (одна тисяча сімсот двадцять девять) грн. 93 коп.;

зобовязати Державне підприємство «Інформаційний центр»Міністерства юстиції України зареєструвати в Державному реєстрі відомості про припинення обтяження будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та земельної ділянки площею 0,0774 під номером 76, що розташована за адресою: Дніпропетровська область, м. Синельникове, вул. Куйбишева, б.76;

покласти судові витрати на Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк».

До Синельниківського міськрайонного суду із позовом звернувся ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» в особі регіонального відділення «ОТП Банк» в м. Дніпропетровську, третя особа: Приватний нотаріус Синельниківського нотаріального округу Дніпропетровської області Харченко Олег Анатолійович про визнання недійсними договорів про надання споживчого кредиту в іноземній валюті, про іпотеку та зобовязання вчинити певні дії, обґрунтовуючи свої позовні вимоги таким чином, як вони обгрунтовані у зустрічному позові ОСОБА_2. Просить суд:

визнати недійсним Кредитний договір № СМ-SME301/275/2007 від 14 грудня 2007 року укладений між ОСОБА_2 та Закритим акціонерним товариством «ОТП Банк», правонаступником всіх прав та обовязків якого є Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк»;

визнати недійсним додатковий договір №1 від 14.07.2009 року до Кредитного договору № СМ-SME301/275/2007 від 14 грудня 2007 року, укладений між ОСОБА_2 та Публічним акціонерним товариством «ОТП Банк»;

визнати недійсним Договір іпотеки (майнова порука) №PM- SME301/275/2007 від 14 грудня 2007 року, укладений між ОСОБА_4 та Закритим акціонерним товариством «ОТП Банк», правонаступником всіх прав та обовязків якого є Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк» та посвідчений приватним нотаріусом Синельниківського міського нотаріального округу за реєстровим номером 2742;

зобовязати приватного нотаріуса Синельниківського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Харченко О.А. внести до Єдиного реєстру заборон відчуження обєктів нерухомого майна та до Державного реєстру іпотек відомості про припинення обтяження на будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та земельної ділянки площею 0,0774 під номером 76, що розташована за адресою: АДРЕСА_1;

покласти судові витрати на Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк».

В ході судового розгляду представник ПАТ «ОТП Банк» позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив їх задовольнити, зустрічний позов та позов ОСОБА_4 не визнав та надав суду письмові заперечення, обґрунтовуючи їх наступним.

Щодо визнання Кредитного договору недійсним, оскільки договір укладений в іноземній валют, а також щодо необхідності отримання Банком індивідуальної ліцензії.

Відповідач не погоджується з вимогами викладеними в зустрічному позові та вважає їх надуманими, безпідставними та такими, що не ґрунтуються на законі, виходячи із наступного.

В своїй позовній заяві Позивач вважає, що укладений Кредитний договір слід визнати недійсним на підставі того, що кредит був виданий в іноземній валюті, крім того у Відповідача-1 відсутня індивідуальна ліцензія НБУ України.

В обґрунтування позовних вимог Позивач посилається до норм ч.1 ст.524 ЦК України якою передбачено, що грошовою одиницею України є гривня та відповідно до цього зобовязання має бути виражене в національній валюті Україні гривні. Позивач зазначає в позовній заяві але не звертає уваги на п.2 цієї ж статті яким передбачено, що сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобовязання в іноземній валюті.

Таким чином, Позивач не враховує положення чинного законодавства, однобічно їх розглядає і тлумачить.

Згідно ч.1 та ч.3 ст.533 ЦК України зазначено, що грошове зобовязання має бути виконане у гривнях. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобовязаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Випадки і порядок використання іноземної валюти визначаються Законом України «Про Національний банк України» від 20.05.1999 року № 679-XIV (зі змінами та доповненнями) (надалі - Закон про НБУ) і Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19.02.1993 року №15-93 (зі змінами та доповненнями) (надалі - Декрет КМУ), виданими відповідно до них нормативними актами, якими передбачена можливість здійснення розрахунків в іноземній валюті про одержанні комерційного чи банківського кредиту в іноземній валюті і його погашенні.

Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. 2 ЗУ «Про банки і банківську діяльність» (далі Закон про банки) кошти гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.

Статті 47 та 49 Закону про банки визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії.

Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральна ліцензія) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п.2 ст.5 Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (далі Декрет).

З вищевикладеного вбачається, що уповноважені банки на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями мають право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті.

Щодо вимог підпункту «в» п.4 ст. 5 Декрету, який передбачає наявність індивідуальної ліцензії на надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, то на сьогодні законодавець не визначив межі термінів і сум надання /одержання кредитів в іноземній валюті.

Таким чином, відповідно до положень ч.2 ст.5 Декрету Національним банком України видаються генеральні ліцензії комерційним банкам на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.

Доводи про те, що Банку необхідно мати індивідуальну ліцензію, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки суперечать положенням ст. 5 Декрету КМУ, оскільки індивідуальні ліцензії видаються на здійснення разової валютної операції і лише на період , необхідний для здійснення такої операції; індивідуальні ліцензії видаються на операції з наданням і одержанням резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо термін і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі. Але на даний час не встановлено обмежень щодо суми і строків кредитів у іноземній валюті. Відповідно до п.5.3. Положення про порядок видачі банками банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженого постановою Правління НБУ від 17.07.2001 року №275, письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій. Згідно п.2.3. цього Положення за умови отримання письмового дозволу НБУ банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями по залученню та розміщенню іноземної валюти на валютному ринку України.

Відповідач діє на підставах положень чинного законодавства та нормативно-правових актів України. Так Відповідачем отримано генеральну банківську ліцензію за № 191 від 02.03.1998 року на право здійснення банківських операцій, визначених частиною першою та пунктами 5-11 частини другої статті 47 ЗУ «Про банки і банківську діяльність», серед яких передбачено право здійснювати операції з валютними цінностями.

Невідємною частиною цієї ліцензії є Дозвіл від 08.11.2006 року за № 191-1 з додатком, в якому наведено перелік операцій, які має право здійснювати Відповідач з валютними цінностями.

Таким чином, правових перешкод для того, щоб Відповідач -1 мав право укладати кредитні договори, видавати кредити та відповідно, вимагати виконання в іноземній валюті немає.

Зважаючи на вищевикладене, Кредитний договір укладений відповідно до положень чинного законодавства та з дотриманням вимог ст.ст. 203, 205, 207, 208 ч.2 ст. 524 і ст. 533 ЦК України від 16.01.2003 року № 435-IV (зі змінами та доповненнями, та в межах повноважень Відповідача -1, щодо здійснення валютних операцій на підставі банківської ліцензії, а позовні вимоги щодо недійсності Договору про надання кредиту на підставі визначення суми кредиту в іноземній валюті є безпідставними та необґрунтованими.

Щодо валютних ризиків, підвищення курсу долара США до гривні та перекладання відповідальності за таке підвищення на Позивачів.

По-перше, Позивач-1, отримуючи дохід в національній валюті гривні, усвідомлювала, що може здійснювати виконання боргових зобовязань в національній валюті за курсом на день платежу, оскільки відповідно до ч.2 ст.533 ЦК України , якщо у зобовязанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті , сума, що підлягає сплаті у гривнях,визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу.

По-друге, Відповідач вважає необґрунтованими посилання Позивача на те, що укладання Кредитного договору порушує її права тим, що через значне підвищення курсу долара США до української гривні, Позивач в даний час змушений сплачувати значно більшу суму тіла кредиту в гривні, ніж фактично отриману від Відповідача,та значно більшу суму процентів, ніж фактично передбачену кредитним договором виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 36 ЗУ «Про Національний Банк України», офіційний курс гривні до іноземних валют встановлюється Національним банком. Згідно ч.1 ст.8 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю», валютні курси встановлюються Національним Банком України за погодженням з Кабінетом Міністрів України . поряд з цим, Положенням «Про встановлення офіційного курсу гривні до іноземних валют та курсу банківських металів», затвердженого Постановою правління НБУ №496 від 12.11ю.2003 року, визначається, що офіційний курс гривні до іноземних валю, зокрема до долару США установлюється щоденно. Для розрахунку курсу гривні до іноземних валют використовується інформація про котирування іноземних валют станом на останню дату.

З наведеного можливо зробити висновок , що стабільність курсу гривні до іноземних валют законодавчо не закріплена.

Таким чином, при укладенні Кредитного договору в іноземній валюті (доларах США) та беручи на себе певні обовязки щодо погашення цього кредиту саме в доларах США Позивач повинна була усвідомлювати, що курс національної валюти України до долару США не є незмінним, та те,що зміна цього курсу можливо настане, а тому повинні були передбачити та врахувати підвищення валютного ризику за цим договором.

Позивач, згідно з ч.2 ст.1056 ЦК України, мала право відмовитися від одержання кредиту частково або в повному обсязі, повідомивши про це кредитодавця. Окрім того, відповідно до п.6 ст.14 ЗУ «Про захист прав споживачів» у Позивача існувала можливість в 14-денний термін відмовитись від кредиту, проте цим правом вона не скористалась, отже, оцінюючи всі фінансові ризики, Позивач виразив бажання та в подальшому не відмовився від отримання кредитних коштів саме в іноземні й валюті доларах США тому вважаємо, що його посилання на недійсність кредитного договору лише спроба уникнути відповідальності за невиконання його умов.

На підставі викладеного, просить суд відмовити у задоволенні зустрічної позовної заяви ОСОБА_2 та позовної заяви ОСОБА_4 до АТ «ОТП Банк» в повному обсязі.

У відкритому судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_2 позовні вимоги ПАТ «ОТП Банк» не визнав та пояснив, що заперечення викладені у зустрічному позові ОСОБА_2, зустрічні позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив їх задовольнити та пояснив обставини справи таким чином, як вони викладені вище. Також пояснив, що ОСОБА_2 отримала та сплачувала кредит в іноземній валюті.

Позивач ОСОБА_4 у судовому засіданні свої позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив їх задовольнити та пояснив обставини справи таким чином, як вони викладені в його позовній заяві.

Третя особа приватний нотаріус Синельниківського міського округу Харченко О.А. у відкритому судовому засіданні заперечував проти позовних вимог ОСОБА_2 та ОСОБА_4 та пояснив суду, що спірний договір іпотеки укладено з дотриманням вимог, форми і змісту чинного законодавства, тому не вбачає підстав для його скасування. Також пояснив, що внести відомості про зняття заборони на відчуження обєкта нерухомого майна до Єдиного реєстру заборон відчуження обєктів нерухомого майна можливо лише після прийняття відповідного судового рішення.

Суд, заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи та оцінивши їх у сукупності, встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.

14 грудня 2007 року між Закритим акціонерним товариством «ОТП Банк» (Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк» є правонаступником всіх прав та обовязків Закритого акціонерного товариства «ОТП Банк» та ОСОБА_2 був укладений Кредитний договір № СМ-SME301/275/2007 від 14.12.2007 року та Договір Іпотеки (майнова порука) № РМ-SME301/275/2007 від 14.12.2007 року , яким банк надав позивачеві 25000, 00 (двадцять пять тисяч) доларів США на споживчі ціни на строк до 14.12.2014 року. Згаданий вище кредитний договір передбачає, що кредит має бути наданий в іноземній валюті доларах США, та розрахунки між позивачем та банком мають здійснюватися в тій же самій валюті.

Згідно з договором Іпотеки № РМ-SME301/275/2007 від 14.12.2007 року Іпотекою забезпечується кожна та всі із вимог Іпотекодержателя, що випливають з Основного договору із всіма змінами та доповненнями до нього, за умовами, що Іпотекодавець зобовязується перед Іпотекодержателем повернути йому в наданий строк кредит не пізніше 14.12.2014 року в розмірі 25000, 00 (двадцять пять тисяч) доларів США, сплатити відсотки за користування кредитом згідно умов основного договору в розмірі 4,4% (чотири цілих та чотири десятих) відсотка річних, з розрахунку 360 (триста шістдесят) календарних днів в році. Боржник зобовязаний сплатити проценти за користування отриманими ним кредитними коштами, наданими згідно з Кредитним договором терміни і порядку, що передбачені в п.1.4 та 1.5 Кредитного договору.

14 липня 2009 року між Публічним акціонерним товариством «ОТП Банк» та ОСОБА_2 було укладено Додатковий договір до Кредитного договору № СМ-SME301/275/2007 від 14.12.2007 року згідно якого сторони домовились внести зміни та доповнення до основного договору, затвердили Графік платежів в новій редакції, визначивши строки та розміри погашення заборгованості за Кредитним договором № СМ-SME301/275/2007 від 14.12.2007 року.

При укладенні спірних договорів були дотримані всі передбачені законом істотні умови договору, котрі були обумовлені згодою сторін, як узгоджені сторонами, так і прийняті ними. На момент укладення вказаної додаткової угоди обидві сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасників було вільним та відповідало їхній внутрішній волі, що підтверджено власноручними підписами та печатками сторін; правочин був спрямований на отримання кредиту та у його погашенні згідно умов даного договору. Тим більше, що договори про надання кредиту укладаються на власний розсуд кредитора і позичальника та з урахуванням вимог цивільного та банківського законодавства та Правил.

Отримуючи кредит в іноземній валюті, позивач не пред'являв до відповідача вимог щодо зміни визначення умов кредитування, порядку та строків сплати кредиту чи недійсності укладення договору. Зазначені умови кредитного договору є суттєвими і оговорені в самому договорі, а його форма та зміст відповідають положенням ст. 203 ЦК України.

Укладаючи кредитні договори, відповідач мав достатні юридичні підстави та законне право укладати кредитний договір в іноземній валюті. Так, ст.99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня. Однак, при цьому не встановлено якихось обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Відповідно до ст. 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом, а, зокрема, Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» .

Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. При цьому згідно зі ст.2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" кошти - це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент. Статті 47 та 49 цього Закону визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу.

Відповідно до ст.5 Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі генеральної ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п. 2 ст. 5 цього ж Декрету.

Відповідно до п.2.3. Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, що затверджене Постановою Правління НБУ № 275 від 17.07.2001 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України від 21 серпня 2001 р. за № 730/5921) за наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу Національного банку банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями.

Відповідно до п.5.3. «Положення про порядок видачі банками банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій», затвердженого постановою Правління НБУ від 17.07.2001 року №275, письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій. Згідно п.2.3. цього положення за умови отримання письмового дозволу НБУ банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями по залученню та розміщенню іноземної валюти на валютному ринку України.

Відповідно до положень ч.2 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19.02.1993 року №15-93 Національним Банком України видаються генеральні ліцензії комерційним банкам на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.

Виходячи з вище наведеного, доводи представника Позивача за зустрічним позовом ОСОБА_6 та доводи позивача ОСОБА_4, зокрема, посилання на положення ст.524 ЦК України визнати суттєвими не можна, оскільки кредитний договір являється двостороннім, консенсуальним та оплатним, до якого застосовуються загальні положення про забов”язання і, зокрема, положення ст.509 ЦК України.

Згідно ч.1 ст.215 та ст.217 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною першою - третьою, п'ятою та шостою ст.203 цього Кодексу, а ст.229 цього Кодексу передбачена можливість визнання недійсним правочину при вчинені його особою, яка помилялася щодо обставин, які мають істотне значення, однак при укладанні та підписанні спірного договору вимоги законодавства були додержані та в ньому чітко зазначено погашення заборгованості в іноземній валюті, після чого позивачем тривалий час протягом дії договору здійснювалися погашення в цій валюті, що встановлено з пояснень представника позивача ОСОБА_2 та з матеріалів справи, тобто при підписанні такого договору позивачі ОСОБА_2 та ОСОБА_4 усвідомлювали всі наслідки його укладання та свої можливості стосовно його виконання, що свідчить про відсутність у них компетенції про вчинення банківських операцій з валютними цінностями, на яку вони посилаються в позовах.

Згідно статті 192 ЦК України до грошових коштів віднесено грошову одиницю України гривню, та іноземну валюту. А відповідно до ч. 2 ст. 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Таким чином, у кредит можуть бути надані згідно ЦК України як грошові одиниці України гривні, так і іноземна валюта, що виступатиме предметом зобов'язання.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність" Банк, крім перелічених у частині першій цієї статті операцій, має право здійснювати операції з валютними цінностями. На здійснення операцій, визначених пунктами 1 - 4 частини другої статті 47 цього Закону надає дозвіл Національний банк України.

Банківська ліцензія на право здійснення операцій, визначених пунктами ч.1 та п. 5-11 ч.2 статті 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність", що діє на даний момент, видано Публічному акціонерному товариству "ОТП Банк" за номером 191 від 08 липня2009 року. На момент укладення договору діяла банківська ліцензія №191 від 08 листопада 2006 року та дозвіл за номером 191-1 У додатку до дозволу включено право здійснення операцій з валютними цінностями, зокрема, залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України, що в повній мірі відповідає характеру укладеного з клієнтом кредитного договору, в якому валютою кредитування є саме іноземна валюта.

За таких обставин, суд вважає недостатніми зазначені у зустрічному позові та позові ОСОБА_4 підстави для визнання спірних договорів недійсними. У звязку з цим не підлягають задоволенню і позовні вимоги ОСОБА_2 в частині визнання боргу ОСОБА_2 перед Публічним акціонерним товариством «ОТП Банк» в сумі 62277, 36 (шістдесят дві тисячі двісті сімдесят сім) гривень 36 копійок та зобовязання ПАТ «ОТП Банк» прийняти від ОСОБА_2 борг в сумі 62277, 36 (шістдесят дві тисячі двісті сімдесят сім) гривень 36 копійок з розстрочкою платежу на 36 місяців за умови, що місячний платіж буде складати 1729 (одна тисяча сімсот двадцять девять) грн. 93 коп.

Порядок ведення Державного реєстру іпотек регламентується Законом України «Про іпотеку», Тимчасовим порядком державної реєстрації іпотек, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 31 березня 2004 року №410.

У відповідності до п.252 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України , зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 03.03.2004 року за № 283/8882, затвердженої наказом Міністерства юстиції України 03.03.2004 року №20/5 (зі змінами та доповненнями) накладання заборон реєструється нотаріусами в реєстрі для реєстрації заборон. Накладені заборони та арешти підлягають обовязковій реєстрації у Єдиному реєстрі заборон відчуження обєктів нерухомого майна в порядку, визначеному Положенням про Єдиний реєстр заборон відчуження обєктів нерухомого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 09.06.1999 року № 31/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 10.07.1999 року №364/3657 (зі змінами та доповненнями). Відповідно до п. п. 2.1.1 п.2.1 Положення підставами для внесення до Реєстру заборон відомостей про накладення (зняття) заборони та арештів на обєкти нерухомого майна є накладення (зняття) державною нотаріальною конторою або приватним нотаріусом - Реєстратором заборон відчуження на обєкти нерухомого майна. Нотаріус знімає заборону відчуження майна у випадках, передбачених пунктом 253 Інструкції 2: про зняття заборони, а також про зняття судовими або слідчими органами та органами державної виконавчої служби накладеного ними арешту на майно, нотаріус робить відповідні відмітки в реєстрі для реєстрації заборон і арештів та в алфавітній книзі обліку заборон відчуження і арештів нерухомого майна. Лише після виконання зазначених дій нотаріус вносить необхідні відомості до Єдиного реєстру заборон відчуження обєктів нерухомого майна.

Враховуючи викладене, суд вважає необхідним відмовити в задоволенні позову ОСОБА_4 в частині зобовязання приватного нотаріуса Синельниківського міського нотаріального округу Дніпропетровської області внести до Єдиного реєстру заборон відчуження обєктів нерухомого майна та до Державного реєстру іпотек відомості про припинення обтяження на будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, та земельної ділянки площею 0,0774 під номером 76, що розташована за адресою: АДРЕСА_1.

Позовні вимоги ОСОБА_2 в частині зобовязання Державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України зареєструвати в Державному реєстрі відомості про припинення обтяження будинку, що знаходиться за адресою: Дніпропетровська область, м. Синельникове, вул.. Куйбишева №76-б, та земельної ділянки площею 0,0774 під номером 76, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, задоволенню не підлягають, так як ухвалою суду від 18 жовтня 2010 року Державне підприємство «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України визнано неналежним відповідачем та виключено його зі статусу відповідача за зустрічним позовом, натомість залучено до участі у справі у якості третьої особи приватного нотаріуса Синельниківського міського нотаріального округу Харченко О.А.

Доводи представника відповідача за первісним позовом ПАТ «ОТП Банк» щодо незаконності спірного правочину та невідповідність дійсним обставинам та чинному законодавству України не ґрунтуються на досліджених в судовому засіданні матеріалах справи, фактично зводяться до одностороннього тлумачення регулюючого спірні правовідносини законодавства лише на свою користь.

Таким чином, суд, враховуючи достатніми підстави вважати доводи представника позивача за первісним позовом аргументованими та такими, що ґрунтувалися на всебічному, повному, обєктивному та безпосередньому їх дослідженні у судовому засіданні, вважає необхідним задовольнити позовні вимоги ПАТ «ОТП Банк» в повному обсязі. Також, враховуючи вищевикладене, суд вважає позовні вимоги ОСОБА_2 та ОСОБА_4 належним чином не обґрунтованими та такими, що не знайшли свого повного підтвердження, у звязку з чим задоволенню не підлягають.

На підставі викладеного та ст.ст.. 192, 203, 215, 217, 229, 509, 524, 1054 ЦК України, ст. 99 Конституції України, Положенням про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженого Постановою Правління НБУ № 275 від 17.07.2001, Декретом КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», Законом України "Про банки і банківську діяльність", керуючись ст.ст. 10, 11, 88, 209, 212. 214, 215, 217 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» в особі Регіонального відділення «ОТП Банк» в м. Дніпропетровську до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним зобовязанням задовольнити в повному обсязі.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» суму боргу 192729, 65 грн. за кредитним договором № СМ-SМЕ301/275/2007 від 14.12.2007 року та витрати по сплаті державного мита в розмірі 1700 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду цивільної справи у розмірі 120 грн.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» в особі Регіонального відділення «ОТП Банк» в м. Дніпропетровську, третя особа: приватний нотаріус Синельниківського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Харченко Олег Андрійович про визнання недійсними договорів про надання споживчого кредиту в іноземній валюті, про іпотеку та зобовязання вчинити певні дії відмовити.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» в особі Регіонального відділення «ОТП Банк» в м. Дніпропетровську, третя особа: приватний нотаріус Синельниківського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Харченко Олег Андрійович про визнання недійсними договорів про надання споживчого кредиту в іноземній валюті, про іпотеку та зобовязання вчинити певні дії відмовити

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Дніпропетровської області через Синельниківський міськрайонний суд шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду протягом десяти днів з дня проголошення рішення, а особами, які не були присутні під час проголошення рішення протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.

Суддя: Т.В.Прижигалінська

Ў