Рішення № 13339139, 16.12.2010, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 207

РІШЕННЯ

Іменем України

16.12.2010

Справа №2-2/5009-2010

за позовом Державного підприємства "Санаторій "Форос" (98690, м.Ялта, смт.Форос, вул.Космонавтів, 3)

до Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" (01001, м.Київ, вул.Хрещатик, 22) в особі Ялтинського центру поштового зв'язку № 3 Кримської дирекції УДППЗ "Укрпошта" (98600, м. Ялта, вул.Леніна, 1)

про стягнення 15 952,00 грн.

Суддя Толпиго В.І.

П Р Е Д С Т А В Н И К И:

Від позивача: не з’явився.

Від відповідача: Гданова Д.Р. - ю/к, довіреність у справі.

Суть спору:

Позивач – Державне підприємство "Санаторій "Форос" звернулось до господарського суду Автономної Республіки Крим із позовом до Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" про стягнення неустойки за несвоєчасне повернення орендованих приміщень у сумі 15 952,00грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що між сторонами було укладено договір №32 від 01.01.2000р оренди вбудованого нежилого приміщення. Дія договору припинена 01.01.2009р. Рішенням ГС АРК від 26.5.2009р по справі №2-3/1240-2009, яке було залишено у силі, було зобов’язано відповідача повернути позивачу вбудоване нежитлове приміщення, яке являлося предметом договору оренди №32 від 01.01.2000р. Проте вказане майно відповідачем позивачу повернено не було, що і стало підставою для звернення із позовом до суду.

4 листопада 2010 року судове засіданні відбулося за участю представника позивача Петровичева Є.С. (довіреність у справі) та представника відповідача Гданова Д.Р. - ю/к (довіреність у справі).

Представник відповідача 04.11.2010р у судовому засіданні надав суд заперечення на позовну заяву, яким вважає позовні вимоги позивача необґрунтованими.

4 листопада 2010 року у судовому засіданні оголошувалась перерва на 25.11.2010р, після перерви судове засідання було продовжене за участю того ж представника відповідача, інтереси позивача представляв Лапченко-Врублевський – представник (довіреність у справі).

Представник позивача 25.11.2010р у судовому засіданні надав суду пояснення, у якому зазначено, що оскільки відповідач продовжував незаконно користуватись орендованими приміщенням до 01.7.2010 року, закінчення строку позовної давності до вимог про стягнення неустойки, яка передбачена п.1 ст. 258 ЦК України, закінчується 01.7.2011 року.

25 листопада 2010 року у судовому засіданні була оголошена перерва на 02.12.2010р, після перерви судове засідання було продовжене за участю тих же представників сторін, що й 25.11.2010р.

2 грудня 2010 року у судовому засіданні була оголошена перерва на 13.12.2010р.

8 грудня 2010р до суду від відповідача надійшли пояснення №25-10-2333 від 03.12.2010р, відповідно до якого відповідач просить суд припинити провадження по справі у зв’язку з тим, що господарським судом вже розглядалися вимоги позивача про стягнення неустойки з відповідача за неповернення вказаного у договорі оренди №32 від 01.01.2000р майна, а також зазначає, що необхідно прийняти до уваги положення ст..232 ГК України.

У судове засідання, що відбулося 13.12.2010р, з’явився лише представник відповідача Гданова Д.Р., позивач у судове засідання не з’явився, про час та місце розгляду спору був повідомлений належним чином, про що є відмітка у бланку перерви.

Відповідно до абз.3,4,6 п. 3.6 Роз’яснення Вищого арбітражного суду України “Про деякі питання практики застосування господарського процесуального кодексу України” №02-5/289 від 18.09.1997р. особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві. У випадку нез’явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Крім того, явка позивача не була визнана судом обов’язковою.

Спір розглядається за наявними у справі матеріалами, відповідно до ст. 75 ГПК України.

13 грудня 2010 року у судовому засіданні оголошувалась перерва на 16.12.2010р.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши матеріали справи, суд встановив:

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів розповсюджується на всі правовідносини, що виникають в державі. Судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Суд вважає необхідним дотримуватися принципів судочинства, що встановлені ст. 129 Конституції України, нормами якої вказано, що основними засідками судочинства є зокрема, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Тобто суд вважає потрібним застосувати принцип змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів.

Відповідно до ст.1 Господарського процесуального кодексу України до господарського суду звертаються особи за захистом своїх порушених чи оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, що кореспондується із положеннями статті 21 ГПК України, де до позивачів віднесено осіб, які пред’явили позов або в інтересах яких пред’явлено позов саме про захист порушеного права чи охоронюваного законом інтересу.

Згідно статті 20 Господарського кодексу України держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів.

Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються, зокрема, шляхом установлення, зміни і припинення господарських правовідносин, іншими способами, передбаченими законом.

Порядок захисту прав суб'єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Стаття 16 Цивільного кодексу України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3)припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5)примусове виконання обов’язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9)відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. При цьому, майново-господарськими, згідно з частиною 1 статті 175 ГК України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частини 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Стаття 509 Цивільного кодексу України визначає поняття зобов'язання та підстави його виникнення. Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11цього Кодексу.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Зобов'язання припиняється виконанням, виконаним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст..629 ЦК України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 6 ст. 283 Господарського кодексу України до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором (ст..759, 762 Цивільного кодексу України).

Тотожні положення зафіксовані у ст. 283 Господарського кодексу України, згідно якої за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Відповідно до ч. 1 ст. 763 Цивільного кодексу України, договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Ухвалою ГС АРК від 10.7.2006 р., на підставі заяви ДП “П.Дуссманн- Україна” відносно боржника –ДП “Санаторій “Форос” була порушена справа про банкрутство. На підставі ухвали ГС АРК від 16.3.2007 р. відносно боржника –ДП “Санаторій Форос” застосована процедура санації строком на 12 місяців. Керуючим санацією призначений арбітражний керуючий Салієв Ібрагім Енверович. У подальшому відповідними ухвалами строк процедури санації ДП “Санаторій “Форос” та повноваження керуючого санацією Салієва І.Є. були продовжені строком до 16.3.2011р.

Між Державним підприємством "Санаторій "Форос", як орендодавцем, та Ялтинським центром поштового зв'язку № 3 Кримської дирекції УДППЗ "Укрпошта" , як орендарем, був укладений договір № 32 від 1 січня 2000р. оренди будинку, спорудження (іншого об'єкта нерухомості).

Відповідно до умов р.1 укладеного між сторонами договору оренди, орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне користування об’єкт оренди – нежитлове приміщення в будівлі гуртожитку “Лучи” СКК “Форос”, загальною площею 98,1 кв.м., який знаходиться за адресою: 98690, м. Ялта, смт. Форос ДП “Санаторій “Форос” з вартістю об’єкту оренди 59 967,90грн.

Вказане нежитлове приміщення перебувають на балансі ДП “Санаторій "Форос”, органом, уповноваженим керувати майном, є Державне управління справами президента України.

Згідно з пунктом 4.1 договору, термін оренди складав 1 рік з моменту прийняття об’єкту оренди по акту приймання – здачі, який був складений 01.01.2000 р.

Пунктом 4.2 договору оренди, передбачено, що якщо жодна зі сторін у термін один місяць до закінчення даного договору не заявить про намір розірвати його, даний договір автоматично пролонгується строком на 1 рік.

Рішенням Господарського суду АР Крим від 26.5.2009 р. у справі № 2-3/1240-2009, залишеним без змін Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 07.7.2009 р., встановлено, що строк дії договору оренди від 01.01.2000 р. № 32 закінчився з 01.01.2009 р., у зв’язку з чим у відповідача виник обов’язок згідно з умовами договору повернути об’єкт оренди позивачу, проте останнього відповідачем зроблено не було, у зв’язку чим суд зобов’язав Українське державне підприємство поштового зв'язку "Укрпошта" в особі Ялтинського центру поштового зв'язку № 3 Кримської дирекції УДППЗ "Укрпошта" повернути Державному підприємству “Санаторій “Форос” вбудоване нежитлове приміщення в будівлі гуртожитку “Лучи” ДП “Санаторій “Форос”, що розташоване за адресою: м. Ялта, смт. Форос, вул. Космонавтів, буд. 3. Крім того, судом було стягнуто з відповідача 1994,00 грн. неустойки, нарахованої позивачем на підставі ст. 785 ЦК України за неповернення майна протягом місяця після закінчення строку дії договору оренди.

Проте, судом встановлено, що і у подальшому об’єкт оренди так і не був повернутий позивачу.

Вказане вище свідчить про те, що відповідач допустив односторонню відмову від виконання своїх зобов'язань перед позивачем, порушення умов договору №32 від 01.01.2000р оренди вбудованого нежилого приміщення та норм діючого законодавства, а саме ч.1ст..785 ЦК України та р.8 договору, тоді як, законодавством, зокрема, ст..525 ЦК України не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань.

Позивач звернувся з позовом до суду про стягнення неустойки за несвоєчасне повернення орендованих приміщень за період з 01.11.2009р до 01.7.2010р у сумі 15 952,00грн, мотивуючи свої вимоги тим, що незважаючи на те, що строк договору був закінчений та незважаючи на рішення суду стосовно повернення нежитлового приміщення, відповідач продовжував користуватися орендованим приміщенням без сплати орендної плати.

Відповідно до ст.. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст.ст. 33,34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (ч.1 ст.42 ГПК України).

Згідно з ч. 1 статті 785 Цивільного кодексу у разі розірвання договору оренди орендар зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди у стані, в якому він був одержаний, з урахуванням нормального зносу, і на умовах, зазначених у договорі оренди, за актом приймання-передачі.

Відповідно до ст. 610,611 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання, при порушенні зобов'язань наступають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Статтею 612 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом строк.

Особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів (ст.617 ЦК України).

Стаття 549 ЦК України визначає: неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Так частиною 2 ст.785 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Судом встановлено, та не заперечується по суті відповідачем, що за період нарахування неустойки орендоване майно повернуто позивачу не було та Українське державне підприємство поштового зв'язку "Укрпошта" в особі Ялтинського центру поштового зв'язку № 3 Кримської дирекції УДППЗ "Укрпошта" по суті користувалося вказаним вище майном безкоштовно.

Отже матеріалами справи підтверджується та підлягає стягненню з відповідача 15952,00 грн. неустойки у зв’язку з неповерненням орендованого майна після закінчення строку дії договору оренди за період з 01.11.2009 р. до 01.7.2010 р.

Суд не приймає до уваги доводи відповідача щодо пропуску позивачем строку позовної давності, на підставі наступного:

В обґрунтування своїх заперечень, відповідача посилається на ст..253, 256, 258, 261 Цивільного кодексу України.

Дійсно, відповідно до ст.256, п.1 ч.2 ст.258, ст.253, 261 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. До вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік. Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Проте, відповідно до ч.2,3 ст.264 ЦК України позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

При цьому необхідно мати на увазі, що частиною вимоги у будь-якому випадку є вимога про відшкодування збитків, сплата трьох відсотків річних за грошовим зобов'язанням (ст. 625 ЦК), а також сплата неустойки (штрафу, пені), якщо вони передбачені законом або договором.

Тоді як судом встановлено, що 6 листопада 2009 року Державне підприємство "Санаторій "Форос" звернулось до господарського суду Автономної Республіки Крим із позовом до Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" про стягнення неустойки за несвоєчасне повернення орендованих приміщень у сумі 17 946,00грн. Рішенням ГС АРК від 06.4.2010р по справі №2-24/5977-2009 позов ДП "Санаторій "Форос" до Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" задоволено частково та стягнено з відповідача 15952,00грн. неустойки за період з 01.3.2009р по 31.10.2009р (тобто за 8 місяців). Вказане рішення оскаржене не було та набрало законної сили.

Отже, судом встановлено, що перебіг строку позовної давності до вимоги про стягнення неустойки за несвоєчасне повернення орендованих приміщень, який почався 01.01.2009р, був перерваний шляхом подачі позову 6 листопада 2009р. та, відповідно до ч.3 ст.264 ЦК України, після переривання перебіг позовної давності почався заново, таким чином при зверненні з позовом до суду 11 жовтня 2010р, про що свідчить штамп на позовній заяві, позивачем не був пропущений строк позовної давності, передбачений діючим законодавством.

Крім того, позивач по даній справі просить суд стягнути неустойку з 01.11.2009р, а з позовом до суду звернувся у жовтні 2010р, що підтверджується реєстраційним номером Господарського суду АРК від 11.10.2010р.

Також, не можуть бути прийняти судом до уваги доводи відповідача щодо застосування ч.6 ст.232 ГК України та про те, що провадження по справі має бути припинено по п.2 ст.80 ГПК України у зв’язку з тим, що рішенням ГС АРК від 06.4.2010р по справі №2-24/5977-2009 з відповідача вже було стягнено 15952,00грн. неустойки за несвоєчасне повернення орендованих приміщень, а також про застосування ст..61 Конституції України, на підставі наступного:

Дійсно, відповідно до ч.6 ст.232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ст..61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Проте, як вже зазначалося, частиною 2 ст.785 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Рішенням ГС АРК від 06.4.2010р по справі №2-24/5977-2009 позов ДП "Санаторій "Форос" до Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" задоволено частково та стягнено з відповідача 15952,00грн. неустойки за несвоєчасне повернення орендованих приміщень за період з 01.3.2009р по 31.10.2009р, а по даній справі стягується неустойка за інший період прострочення.

Як було встановлено судом, а ні після прийняття рішення ГС АРК від 26.5.2009 р. у справі № 2-3/1240-2009, залишеного без змін постановою САГС від 07.7.2009 р., про зобов’язання відповідача повернути позивачу орендоване приміщення, а ні після прийняття рішення ГС АРК від 06.4.2010р по справі №2-24/5977-2009 про стягнення неустойки за несвоєчасне повернення орендованих приміщень за період з 01.3.2009р по 31.10.2009р відповідач не звільнив приміщення, що було об’єктом оренди за договором № 32 від 1 січня 2000р. та продовжував користуватися орендованим приміщенням без сплати орендної плати, тобто продовжував порушувати права позивача.

Тому, нарахування позивачем 15 952,00грн неустойки за несвоєчасне повернення орендованих приміщень за період з 01.11.2009р до 01.7.2010р не може розцінюватися судом як повторне притягнення до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Аналогічної позиції дотримується Вищій господарський суд України у постанові від 12.10.2006р № 20-9/029.

Таким чином, позовні вимоги у частині стягнення неустойки за несвоєчасне повернення орендованих приміщень за період з 01.11.2009р до 01.7.2010р у сумі 15 952,00грн обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Витрати по оплаті держмита, інформаційно-технічних послуг судового процесу відповідно до ст..49 ГПК України відносяться на відповідача.

В засіданні суду були оголошені вступна та резолютивна частини рішення.

Повний текст рішенн підготовлений та підписаний 21.12.2010р.

З урахуванням викладеного, керуючись ст.ст.49,75,77,82,84,85 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В :

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" ( 01001, м. Київ, вул. Хрещатик, 22) в особі Ялтинського центру поштового зв'язку № 3 Кримської дирекції УДППЗ "Укрпошта" (98600, м. Ялта, вул. Леніна, 1, ЄДРПОУ 01185562, МФО 384038, Банк Ялтинське відділення Ощадбанку №4549, р/р 2600630713557, ІПН 215600426655 ) на користь Державного підприємства "Санаторій "Форос" (98690, м. Ялта, смт. Форос, вул..Космонавтів, 3, ЄДРПОУ 20670777, МФО 384889, у філії КРУ АТ Банк «Фінанси та Кредит», ІПН 2067077701128) 15 952,00 грн. неустойки, 159,52грн. державного мита та 236,00грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим Толпиго В.І.