Ухвала суду № 133385795, 15.01.2026, Житомирський районний суд Житомирської області

Справа №278/131/26

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 січня 2026 року м. Житомир

Суддя Житомирського районного суду Житомирської області Дубовік О. М., розглянувши матеріали заяви ОСОБА_1 про встановлення факту постійного проживання спадкоємця із спадкодавцем на час відкриття спадщини, заінтересована особа: Березівська сільська рада Житомирського району Житомирської області, -

ВСТАНОВИВ:

Заявник звернулась до суду з заявою, в якій просить встановити факт постійного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 на час відкриття спадщини.

Заявник зазначає, що метою встановлення факту спільного ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 є реалізація права на спадкування, оскільки на день смерті фактично проживала за адресою: АДРЕСА_1 .

Представник заявника - адвокат Петруняк В.М. зверталась до суду із аналогічною заявою, проте ухвалою суду від 29.12.2025 відмовлено у відкритті провадження у зв`язку із наявністю спору про право.

Проте представник заявника - адвокат Петруняк В.М. повторно звернулась до суду із даною заявою, одночасно посилаючись на позицію Верховного суду у справі №205/2102/19-ц.

Вирішуючи питання про відкриття провадження у справі суддею встановлено наступне.

Відповідно до ст. 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Статтею 125 Конституції України визначено, що судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.

За вимогами частини першої статті 18 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципом верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Відповідно до частини 1 статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18) зроблено висновок, що у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов. А саме, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян.

Таким чином, справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов: факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення; встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах; заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо); чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.

Подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 752/20365/16-ц, від 05 грудня 2019 року у справі № 750/9847/18, від 03 лютого 2021 року у справі № 644/9753/19, від 16 червня 2021 року у справі № 643/6447/19/19, від 08 вересня 2021 року у справі № 641/5187/20.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України №5 від 31 березня 1995 року "Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення" суд вправі розглядати справи про встановлення юридичних фактів, коли цей факт безпосередньо породжує юридичні наслідки. Тобто, від встановлення такого факту залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян та встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.

Згідно з ч. 4 ст. 315 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду.

Зі змісту заяви ОСОБА_1 вбачається, що встановлення факту постійного проживання із ОСОБА_2 їй необхідне з метою подальшої реалізації права спадкування, після смерті її матері ОСОБА_3 , яка спадщину не прийняла та у матеріалах справи наявна постанова нотаріуса про відмову, оскільки на час смерті за зареєстрованим місцем проживання ніхто не був.

Вивчивши зміст заяви про встановлення факту постійного проживання із спадкодавцем, обставини, на які посилається заявник, встановивши мету, з якою заявник звертається до суду, суд дійшов висновку, що зі змісту заяви вбачається, що встановлення факту, про який просить заявник, пов`язується з наступним вирішенням спору про право, зокрема і на нерухоме майно, а тому на підставі ч. 4 ст. 315 ЦПК України у відкритті провадження слід відмовити.

Також до матеріалів справи представник заявника - адвокат Петруняк В.М. долучила квитанцію про сплату судового збору у сумі 605,60 грн, сума якої була сплачена та зарахована під час подання заяви 22.12.2025.

Тобто, суд позбавлений можливості перевірити зарахування сплаченого судового збору саме за заявою про встановлення факту, що має юридичне значення у справі №278/131/26.

Згідно виписки про зарахування судового збору до спіціального фонду державного бюджету України, вбачається, що у справі №278/131/26 здійснено зарахування судового збору на суму 60,00 грн, що є меншим за визначений законом судовий збір, якій підлягає сплаті під час розгляду відповідних заяв.

При цьому, суд вважає за необхідне роз`яснити заявнику його право на звернення до суду із позовом на загальних підставах в порядку позовного провадження із наданням доказів оплати судового збору за позовом.

Керуючись статями 293, 315 ЦПК України, суддя, -

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити у відкритті провадження у справі.

Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Житомирського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О. М. Дубовік