Постанова № 13337725, 21.12.2010, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 грудня 2010 р. справа № 2а-25193/10/0570

Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

час прийняття постанови: 13 год. 55 хв.

Донецький окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Абдукадирової К.Е.

при секретаріОкрибелашвілі В.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом

Малого дочірнього підприємства відкритого акціонерного товариства «Облпаливо»

до Макіївської обєднаної державної податкової інспекції Донецької області

про визнання дій Макіївської обєднаної державної податкової інспекції Донецької області стосовно проведення документальних невиїзних перевірок з 18.06.2010р. до 21.06.2010р. та з 02.07.2010р. по 13.07.2010р. Малого дочірнього підприємства відкритого акціонерного товариства «Облпаливо» незаконними;

скасування податкового повідомлення-рішення Макіївської обєднаної державної податкової інспекції Донецької області від 04.08.2010р. № 0000322340/0, яким була нарахована сума податкового зобовязання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій на загальну суму 63123,00 грн.

за участю представників сторін:

від позивача: Назарової О.О. за дов. від 1 жовтня 2010 року

Грищенко О.В. за дов. від 1 жовтня 2010 року

від відповідача:Михайлової Л.В. за дов. від 2 грудня 2010 року

Городецької О.М. за дов. від 26 липня 2010 року

ВСТАНОВИВ:

Малим дочірнім підприємством відкритого акціонерного товариства «Облпаливо» заявлено позов до Макіївської обєднаної державної податкової інспекції Донецької області про визнання дій Макіївської обєднаної державної податкової інспекції Донецької області стосовно проведення документальних невиїзних перевірок з 18.06.2010р. до 21.06.2010р. та з 02.07.2010р. по 13.07.2010р. Малого дочірнього підприємства відкритого акціонерного товариства «Облпаливо» незаконними; скасування податкового повідомлення-рішення Макіївської обєднаної державної податкової інспекції Донецької області від 04.08.2010р. № 0000322340/0, яким була нарахована сума податкового зобовязання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій на загальну суму 63123,00 грн.

Позивач уточнив позовні вимоги та просив суд визнати недійсним податкове повідомлення-рішення Макіївської обєднаної державної податкової інспекції Донецької області від 04.08.2010р. № 0000322340/0, яким була нарахована сума податкового зобовязання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій на загальну суму 63123,00 грн.

Позивач в обґрунтування позовних вимог посилається на те, що спірне податкове повідомлення-рішення від 04.08.2010р. № 0000322340/0, яким нарахована сума податкового зобовязання на суму 63123,00 грн. прийнято незаконно, оскільки висновки податкового органу про укладення позивачем нікчемних правочинів є необґрунтованими.

В судовому засіданні представники позивача позовні вимоги підтримали та просили суд їх задовольнити.

Відповідач проти позовних вимог заперечує, вказавши на те, що з метою проведення документальної невиїзної перевірки позивача йому надсилались запити про надання документів. На підставі отриманих документів проведена документальна невиїзна перевірка щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала відносини з платником податків ТОВ «Гладис Комгрупп» за січень березень 2009р., грудень 2009р., за результатами якої складений акт № 5731/23-3/31335573 від 13.07.2010р. Результатами перевірки встановлено порушення позивачем пункту 1.4. статті 1, підпункту 7.2.1. пункту 7.2., підпунктів 7.4.1., 7.4.5. пункту 7.4., підпункту 7.5.1. пункту 7.5. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», внаслідок неправомірного віднесення до складу податкового кредиту суму ПДВ у розмірі 118406,50 грн., нараховану на вартість робіт та вугілля, отриманого від ТОВ «Гладис Комгрупп» у звязку з не підтвердженням факту виконання робіт та здійснення постачання при вчиненні нікчемного правочину. Відповідач зазначає, що у позивача відсутні документи, що підтверджують факт постачання товару (товарно-транспортні накладні) та вантажні роботи, відсутні трудові ресурси, які б приймали участь у прийманні продукції, відсутні докази розрахунків за транспортування, документи щодо залишків грошових коштів на рахунках позивача, посвідчення якості вугілля, а у ТОВ «Гладис Комгрупп» відсутні основні засоби протягом 2009р., вбачається проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операції надання податкової вигоди переважно з контрагентами, які не виконують свої податкові зобовязання, зокрема у випадках, коли операції здійснюються через посередників з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту, не мають реального товарного характеру, що встановлено актом № 993/23-311/36011127 від 11.06.2010р., тому ТОВ «Гладис Комгрупп» має ознаки фіктивності, що є підставою вважать, що угоди, укладені позивачем із зазначеним підприємством мають ознаки нікчемності у відповідності до статей 203, 205, 228 Цивільного кодексу України.

Враховуючи викладене, відповідач вважає, що угоди укладені позивачем з КП «Макіївтепломережа» на постачання вугільної продукції, у звязку з не підтвердженням факту постачання, є також нікчемними. Внаслідок цього перевіркою встановлено порушення абзацу 3 підпункту 7.3.1. пункту 7.3. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» внаслідок неправомірного віднесення до складу податкових зобовязань суму ПДВ 117431,81 грн. за операціями постачання вугільної продукції Комунальному підприємству «Макіївтепломережа». Тому вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Вислухавши у судовому засіданні представників сторін, дослідивши та оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, суд встановив наступне.

Мале дочірнє підприємство відкритого акціонерного товариства «Облпаливо» є юридичною особою, включене до ЄДРПОУ за номером 31335573, перебуває на податковому обліку в Макіївській обєднаній державній податковій інспекції (Червоногвардійському відділенні) з 08.06.2001р., є платником податку на додану вартість, згідно свідоцтва, виданого 13.07.2004р. (арк. справи 49, 53).

Судом встановлено, що в період з 02.07.2010рр. по 13.07.2010р. Макіївською ОДПІ здійснена документальна невиїзна перевірка позивача щодо підтвердження взаємовідносин, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків ТОВ «Гладис Комгрупп» за січень-березень 2009 року, липень 2009 року, наслідки якої викладені в акті перевірки від 13.07.2010р. № 5731/23-3/31335573 (арк. справи 11 35).

За результатами перевірки керівником податкового органу прийнято спірне податкове повідомлення-рішення № 0000322340/0 від 04.08.2010р. у звязку із порушенням позивачем пункту 1.4. статті 1, підпункту 7.2.1. пункту 7.2., підпункту 7.3.1. пункту 7.3., підпунктів 7.4.1., 7.4.5. пункту 7.4., підпункту 7.5.1., пункту 7.5. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», у звязку з чим позивачу нараховано суму податку на додану вартість у розмірі 42 080,00 грн. та застосовано штрафну (фінансову) санкцію в сумі 21041,00 грн. на підставі підпункту 17.1.3. пункту 17.1. статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21 грудня 2000 року № 2181-III, всього 63123,00 грн. (арк. справи 7).

Як вбачається з висновків акту перевірки № 5731/23-3/31335573 від 13.07.2010р., податковим органом встановлено безпідставне внесення позивачем до складу податкового кредиту суму ПДВ 118406,50 грн., нараховану на вартість робіт та вугілля, отриманих від ТОВ «Гладис Комгрупп» у звязку із не підтвердженням факту виконання робіт та здійснення поставки вугілля при виконанні нікчемного правочину, а також безпідставне внесення позивачем до складу податкових зобовязань суми ПДВ 117431,81 грн., нарахованої на вартість вугілля, реалізованого КП «Макіївтепломережа» у звязку із не підтвердженням факту відвантаження при виконанні нікчемного правочину.

Зазначені висновки зроблені з урахуванням результатів зустрічної перевірки ТОВ «Гладис Комгрупп», проведеної ДПІ у Будьонівському районі м. Донецька, викладених в акті перевірки № 993/23-111/36011127 від 11.06.2010р.

В матеріалах справи міститься акт зустрічної перевірки ДПІ у Будьонівському районі м. Донецька ТОВ «Гладис Комгрупп» № 993/23-111/36011127 від 11.06.2010р. «Про неможливість проведення перевірки контрагента ТОВ «Гладис Комгрупп» з питань підтвердження отриманих від платників МДП «Облпаливо» відомостей (арк. справи 81, 82). З акту вбачається, що підприємство за юридичною адресою не знаходиться, у звязку з чим перевірка проводилась на підставі баз даних податкового органу. Перевіркою встановлено, що ТОВ «Гладис Комгрупп» знаходиться на податковому обліку з 20.06.2008р., був зареєстрований як платник ПДВ, що посвідчується свідоцтвом від 10.07.2008р. № 100127389, свідоцтво анульоване 29.09.2009р. Згідно автоматизованого співставлення податкових зобовязань та податкового кредиту з ТОВ «Архонт Центр» виявлено розбіжності.

Додаток К1 до декларацій з податку на прибуток ТОВ «Гладис Комгрупп» за 9 місяців 2009р. не надавався, витрати на поліпшення основних фондів, амортизаційні відрахування за даними декларації з податку на прибуток відсутні, на підприємстві працює 1 особа директор. На підставі цього, податковим органом зроблено висновок про відсутність трудових ресурсів, складських приміщень, виробничих потужностей, вбачається проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операції надання податкової вигоди переважно з контрагентами, які використовують свої податкові зобовязання, зокрема, у випадках, коли операції здійснюються через посередників з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту, не мають реального товарного характеру, що є підставлю вважати, що угоди з позивачем мають ознаки нікчемності.

Судом встановлено, що між позивачем та ТОВ «Гладис Комгрупп» був укладений договір № 03.01.09 від 03.01.2009р., відповідно до умов якого ТОВ «Гладис Комгрупп» зобовязалося зберігати та переробляти вугільну продукцію у кількості 500,0 тон, за що позивач сплачує 60000,00 грн. з ПДВ щомісячно (арк. справи 144).

На виконання договірних умов ТОВ «Гладис Комгрупп» було виставлено позивачу рахунки за надані послуги, між сторонами були підписані акти виконаних робіт, ТОВ «Гладис Комгрупп» були видані позивачу податкові накладні (арк. справи 145 -152).

Між позивачем та ТОВ «Гладис Комгрупп» були укладені договори купівлі-продажу вугільної продукції № 09.01.09 від 09.01.2009р., № 15.01.09 від 15.01.2009р., № 16.01.09 від 16.01.2009р., № 01.07.09 від 01.07.2009р., відповідно до умов яких позивач придбав у ТОВ «Гладис Комгрупп» вугільну продукцію.

На виконання договірних умов ТОВ «Гладис Комгрупп» було виставлено позивачу рахунки за вугільну продукцію, передано товар, що посвідчується накладними, актами приймання-передачі, ТОВ «Гладис Комгрупп» були видані позивачу податкові накладні (арк. справи 155 - 172).

Розрахунки за надані послуги та отримане вугілля між позивачем та ТОВ «Гладис Комгрупп» посвідчуються платіжними дорученнями, що містяться в матеріалах справи (арк. справи 190 197).

Отримане від ТОВ «Гладис Комгрупп» вугілля позивач реалізував КП «Макіївтепломережа» за договором від 03.01.2009р. № 03/01-09/13 (арк. справи 96 102).

Позивачем були видані КП «Макіївтепломережа» накладні, податкові накладні, виписані рахунки, підписані акти приймання передачі. Факт передання товару посвідчується довіреностями, виданими КП «Макіївтепломережа», а факт оплати - випискою із банківського рахунку позивача (арк. справи 103 143, 198 210).

Правовою підставою нарахування податкових зобовязань спірним податковим повідомленням-рішенням № 0000322340/0 від 04.08.2010р. на суму 63 123,00 грн. наведені норми пункту 1.4. статті 1, підпункту 7.2.1. пункту 7.2., підпункту 7.3.1. пункту 7.3., підпунктів 7.4.1., 7.4.5. пункту 7.4., підпункту 7.5.1., пункту 7.5. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»».

Щодо порушення позивачем пункту 1.4. статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» у звязку з тим, що перевіркою встановлено недотримання позивачем вимог статті 268 Господарського кодексу України під час укладення договорів, а саме, не зазначення в них умов щодо якості товару та підтвердження сертифікатами якості заводу виробника, не надання під час перевірки технічних паспортів, сертифікатів якості тощо, що унеможливлює зясування власника продукції та свідчить про те, що правочини є нікчемними.

Згідно із преамбулою Закону України «Про податок на додану вартість», цей Закон визначає платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету.

Відповідно до пункту 1.4. статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» поставка товарів - будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків її надання.

Суд зазначає, що зазначена стаття містить поняття операції «поставка товарів». З урахуванням приписів преамбули закону, під поставкою товарів в межах податкових відносин розуміється така операція, в залежності від результатів якої визначається база оподаткування.

Одним із загальних принципів господарювання в Україні, відповідно до статті 6 Господарського кодексу України є заборона незаконного втручання органів державної влади, їх посадових осіб у господарські відносини.

Відносини між позивачем і відповідачем обмежуються податковими відносинами, в рамках яких поставка товарів є лише підставою визначення бази оподаткування та дати виникнення податкових зобов'язань з ПДВ. Закон України «Про податок на додану вартість» будь-яким чином не повязує отримання позивачем неякісного чи якісного товару з визначенням бази оподаткування.

У звязку з наведеним, суд дійшов висновку, що податковим органом необґрунтовано встановлено порушення позивачем пункту 1.4. статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість».

Стосовно посилань відповідача в акті перевірки про порушення позивачем норм Інструкцій про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення i товарів народного споживання за кількістю i якістю, затверджених постановами Державного арбітражу Союзу РСР відповідно від 15.06.65 р. № П-6 i від 25.04.66 р. № П-7 при прийманні ТМЦ, суд вважає, що вони є безпідставними, з огляду на наступне.

Суд звертає увагу на те, що зазначені Інструкції застосовуються у всіх випадках, коли стандартами, технічними умовами, Основним та Особливими умовами поставки чи іншими обовязковими правилами не встановлений інший порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання по кількості та якості.

Тобто, у разі, якщо з будь-яких причин питання стосовно порядку приймання-передачі продукції сторонами в договорі не врегульовано, то з метою дотримання встановлених правил під час надходження вантажу покупець має право застосовувати положення Інструкцій № П-6 і П-7.

Згідно із частиною 1 статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до частини 2 статті 712 ЦК України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із характеру відносин сторін.

Загальні положення про купівлю-продаж, а саме частини 2 статті 689 ЦК України, встановлюють для покупця обов'язок вчинити дії, які відповідно до вимог, що звичайно ставляться, необхідні з його боку для забезпечення передання та одержання товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.

Відповідно до частини 2 статті 6 ЦК України сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами.

Згідно із частино 3 статті 6 ЦК України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами

З аналізу наведених норм вбачається, що норми Інструкцій № П-6 і П-7 можуть застосовуватися сторонами договору, у разі, якщо порядок приймання-передачі продукції не врегульований договором.

Як зазначено в акті перевірки, позивачем до перевірки не надано документів, що підтверджують фактичне транспортування від ТОВ «Гладис Комгрупп» вугільної продукції - товарно-транспортних накладних.

Суд не приймає посилання відповідача на відсутність у позивача товарно-транспортних накладних, як на підставу здійснення безтоварних операцій, оскільки відповідно до пункту 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 25.02.2009р. № 207, якою затверджено Перелік документів, необхідних для здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом у внутрішньому сполученні, оформлення постачальником ТТН є обовязковим лишу у випадку, коли вантажні перевезення здійснюються на договірних умовах.

Відповідачем не надано доказів на підтвердження того, що позивач здійснював перевезення вантажу на договірних умовах, а факт передання товару від ТОВ «Гладис Комгрупп» посвідчується накладними, які містяться в матеріалах справи.

Як встановлено судом, з метою формування податкового кредиту позивачем від ТОВ «Гладис Комгрупп» отримані податкові накладні.

На момент здійснення господарських операцій ТОВ «Гладис Комгрупп» було платником ПДВ, що підтверджується копією свідоцтва (арк. справи 231) та актом перевірки, ТОВ «Гладис Комгруп» було включено до ЄДР, що посвідчується витягом з ЄДР (арк. справи 243).

Стосовно укладення правочину, який має ознаки нікчемності з ТОВ «Гладис Комгрупп». Як вбачається з акту перевірки ТОВ «Гладис Комгрупп» № 993/23-111/36011127 від 11.06.2010р., підставою вважати, що угоди з позивачем мають ознаки нікчемності є посилання податкового органу на те, що додаток К1 до декларацій з податку на прибуток ТОВ «Гладис Комгрупп» за 9 місяців 2009р. не надавався, витрати на поліпшення основних фондів, амортизаційні відрахування відсутні, на підприємстві працює 1 особа директор. На підставі цього, податковим органом зроблено висновок про відсутність трудових ресурсів, складських приміщень, виробничих потужностей, вбачається проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операції надання податкової вигоди переважно з контрагентами, які використовують свої податкові зобовязання, зокрема, у випадках, коли операції здійснюються через посередників з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту, не мають реального товарного характеру, що є підставлю вважати, що угоди з позивачем мають ознаки нікчемності.

Статтями 626, 629 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. При цьому договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 3 Господарського кодексу України, господарською діяльністю вважається діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями.

Перевіркою не встановлено наявність розумних економічних або інших причин (ділової мети) придбання послуг. Такі причини можуть бути наявними лише за умови, що платник податку має намір одержати економічний ефект у результаті підприємницької або іншої економічної діяльності, а не виключно чи переважно за рахунок формування податкового кредиту та валових витрат для інших суб'єктів підприємницької діяльності.

Метою правочинів, що укладаються при веденні господарської діяльності, є отримання доходу, тому позивач як суб'єкт господарської діяльності, повинен спрямовувати свою господарську діяльність на досягнення економічних результатів та отримання прибутку. Податковим органом зроблено висновок, що позивач здійснював операції, які не спрямовані на отримання реальних результатів з ТОВ «Гладис Комгрупп», а з метою нарощування податкового кредиту. Проте, перевірити первинні документи ТОВ «Гладис Комгрупп» для доведення фактичного надання послуг не є можливим у звязку відсутністю його за юридичною адресою, що встановлено відповідачем.

Відповідно до частини 1 статті 216 ЦК України, правочин, який не створює юридичних наслідків є недійсним.

Правочин, який вчинено з метою завідомо суперечною інтересам держави та суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з частиною 1 статті 203, частиною 2 статті 215 ЦК України є нікчемним, визнання такого право чину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до частин 1, 2 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно із статтею 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Предметом доказування в цій справі щодо правомірності прийняття відповідачем податкового повідомленнярішення № 0000322340/0 від 04.08.2010р., яким донараховані податкові зобовязання з ПДВ та застосовані штрафні санкції на загальну суму 63123,00 грн. є доведення обставини укладення позивачем нікчемного правочину з ТОВ «Гладис Комгрупп» та також доведення порушення позивачем норм підпункту 7.4.1. пункту 7.4. та підпункту 7.5.1. пункту 7.5. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», а також обставини укладення позивачем нікчемного правочину з КП «Макіївтепломережа» та доведення порушення позивачем норм підпункту 7.2.1. пункту 7.2., підпункту 7.3.1. пункту 7.3. статті 7 цього ж Закону.

Суд враховує, що аналіз реальності господарської операції повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Відповідно до частини 1 статті 55 Господарського кодексу України, суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.

Згідно з частиною 2 статті 55 Господарського кодексу України, суб'єктами господарювання є, зокрема, господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до ЦК України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку;

Частиною 4 статті 55 ГК України передбачено, що суб'єкти господарювання - господарські організації, які діють на основі права власності, права господарського відання чи оперативного управління, мають статус юридичної особи, що визначається цивільним законодавством та цим Кодексом.

Статтею 80 ЦК України визначено, що юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді.

Згідно з частиною 4 статті 87 ЦК України, юридична особа вважається створеною з дня її державної реєстрації.

Відповідно до частини 2 статті 104 ЦК України юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Статтею 1 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців» визначено, що Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (далі - Єдиний державний реєстр) - автоматизована система збирання, накопичення, захисту, обліку та надання інформації про юридичних осіб та фізичних осіб підприємців.

Відповідно до частини 1 статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців», відомості про юридичну особу або фізичну особу - підприємця включаються до Єдиного державного реєстру шляхом внесення записів на підставі відомостей з відповідних реєстраційних карток та відомостей, що надаються юридичними особами державному реєстратору за місцезнаходженням реєстраційної справи згідно із законодавством України.

Як встановлено судом, ТОВ «Гладис Комгрупп» під час здійснення операцій з реалізації вугілля та складення первинних документів було зареєстровано як юридична особа, про що свідчить довідка з ЄДР (арк. справи 243).

Згідно з частиною 1 статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців», якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Таким чином, судом встановлено, що постачальник позивача ТОВ «Гладис Комгрупп» на час здійснення господарських операцій було юридичною особою, і як наслідок мало право здійснювати господарську діяльність.

Статтею 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до частини 2 статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Згідно із статтею 228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Згідно з частиною 4 статті 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Відповідно до статті 1 цього Закону, господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; фінансова звітність - бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період.

Згідно зі статтею 3 цього ж Закону метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства. Частина 2 даної статті передбачає, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до частини 1 статі 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Як встановлено судом, факт отримання вугільної продукції від ТОВ «Гладис Комгрупп» підтверджується належним чином оформленими накладними, податковими накладними, актами приймання-передачі.

Суд не приймає посилання відповідача на те, що матеріалами перевірки ТОВ «Гладис Комгрупп» встановлено укладання правочинів без мети настання реальних наслідків, оскільки з акту перевірки не вбачається, що податковим органом були досліджені будь-які первинні документи ТОВ «Гладис Комгрупп», так як це підприємство за юридичною адресою не знаходились, а в судовому засіданні не підтверджено доводи про відсутність поставки товарів.

Суд враховує, що відповідачем при обґрунтуванні обставини нікчемності правочинів порушені вимоги підпункту 2.3.4. пункту 2.3. Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 10 серпня 2005 року № 327, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25 серпня 2005 року за № 925/11205. Згідно з вказаним підпунктом цього порядку не допускається відображення в акті перевірки необґрунтованих даних, а також суб'єктивних припущень перевіряючими, які не мають підтверджених доказів, та різного роду висновків щодо дій посадових осіб суб'єкта господарювання (наприклад, "приховування об'єкта оподаткування", "розкрадання", "привласнення", "описка" тощо).

Відповідно до частин 1, 2, 4 статті 70 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Згідно з частинами 1, 2 статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Посилання відповідача на недійсність правочину, тобто його укладення без наміру створення цивільно-правових наслідків, лише з метою отримання певної преференції, зокрема, права на формування валових витрат та податкового кредиту, не знайшли свого підтвердження.

Відповідачем не було доведено, що сторони, укладаючи господарські зобовязання, мали умисел на укладення угод з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди покупця товару (робіт, послуг), яка є платником податків, не покладено обовязку здійснювати контроль за дотриманням постачальником вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, сплати податку до бюджету і в подальшому за можливі дії порушника.

Стосовно порушення позивачем норм підпункту 7.4.1. пункту 7.4. та підпункту 7.5.1. пункту 7.5. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Відповідно до підпункту 7.4.1. пункту 7.4. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

Таким чином, визначальним фактором для формування податкового кредиту платником ПДВ є рух товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи платника податку.

Правильність формування платником податків податкового кредиту вимагає наявності зв'язку витрат платника податків на придбання товару (послуг) з його господарською діяльністю, що полягає у намірі платника податку отримати користь від придбаних товару (послуг).

Підпунктом 7.4.5. пункту 7.4. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у звязку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно з підпунктом 7.5.1. пункту 7.5. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно з абзацами 1, 3 підпункту 7.2.3 пункту 7.2. статті 7 цього Закону податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобовязань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Судом встановлено, що ТОВ «Гладис Комгрупп», як постачальником вугільної продукції складені податкові накладні. На момент складення податкових накладних ТОВ «Гладис Комгрупп» було зареєстроване платниками податку на додану вартість, що не заперечується відповідачем під час розгляду справи та підтверджується копією свідоцтва платника ПДВ.

Податкові накладні отримані позивачем, тобто у відповідності до підпункту 7.5.1. пункту 7.5. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», позивач має право на формування податкового кредиту.

Суд бере до уваги, що наявність податкових накладних є обовязковою обставиною для визначення правильності формування податкового кредиту, але не вичерпною.

Обставина здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ «Гладис Комгрупп» також підтверджується належним чином оформленими іншими первинними бухгалтерськими документами.

Таким чином, висновок відповідача про порушення позивачем підпункту 7.4.1., пункту 7.4., підпункту 7.5.1. пункту 7.5. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», внаслідок чого позивачем завищено податковий кредит з податку на додану вартість в сумі 118406,50 грн. є неправомірним.

Суд не приймає посилання відповідача на те, що відсутність правових наслідків за нікчемними правочинами, укладеними між позивачем та ТОВ «Гладис Комрупп» впливає на правові наслідки договору, укладеному позивачем з КП «Макіївтепломережа» та є підставою для зменшення податкових зобовязань.

Відповідно до статті 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Застосування зазначених правових наслідків засвідчує факт повернення сторін у первісний стан, який мав місце до вчинення недійсного правочину.

З аналізу наведених норм вбачається, що зобовязаними сторонами щодо двосторонньої реституції є тільки ті сторони, які уклали недійсний (нікчемний) правочин.

Правові наслідки цього правочину жодним чином не стосуються прав, обовязків та законних інтересів третіх осіб щодо їх господарських зобовязань у правовідносинах із стороною, що уклала такий нікчемний правочин.

Крім того, в судовому засіданні спростовані посилання податкового органу про укладення нікчемного правочину позивачем з ТОВ «Гладис Комрупп».

Стосовно порушення позивачем норм підпункту 7.2.1. пункту 7.2., підпункту 7.3.1. пункту 7.3. статті 7 цього ж Закону, що призвело до завищення податкових зобовязань з ПДВ в сумі 117431,81 грн.

Відповідно до підпункту 7.2.1. пункту 7.2. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну.

Згідно із підпунктом 7.3.1. пункту 7.3. статті 7 Закону, датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку;

або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Як свідчать матеріали справи, позивачем були видані податкові накладні КП «Макіївтепломережа», яке, в свою чергу сплатило позивачу за отриманий товар.

Відповідно до частини 2статті 334 ГК України, переданням майна вважається вручення його набувачеві або перевізникові, організації зв'язку тощо для відправлення, пересилання набувачеві майна, відчуженого без зобов'язання доставки.

Водночас у чинному законодавстві України відсутнє нормативне визначення події "відвантаження товару". Тому, для з'ясування цього поняття в конкретному випадку досліджується зміст господарського зобов'язання, у складі якого передбачається відвантаження товару. З урахуванням цього, в даному випадку поняття відвантаження охоплено процесом з моменту передачі товару перевізникові до моменту одержання товару покупцем з підписанням акта приймання-передачі.

Як вбачається з умов договору, право власності переходить до покупця з моменту підписання представником покупця актів приймання-передачі, скріплених печатками з обох сторін.

Факт передачі товару підтверджується актами приймання-передачі. Згідно пояснень позивача (арк. справи 250), вугілля було доставлено на адресу КП «Макіївтепломережа» транспортом ТОВ «Гладис Комгрупп», тому залізничні накладні та товарно-транспортні накладні у нього відсутні, що не було враховано податковим органом під час перевірки.

Крім того, відповідно до підпункту 7.2.3. пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Отже, у податковому обліку податкова накладна є тим документом, який складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця і визначається як розрахунковий документ, що підтверджує вчинення певної господарської операції, породжує у платника податку обов'язки та права щодо нарахування та сплати податку на додану вартість, характер яких залежить від статусу платника (продавець чи покупець).

З огляду на викладене, право на формування податкових зобовязань повністю підтверджується позивачем податковими накладними, зарахуванням коштів від покупця на його банківський рахунок та переданням товару.

Відповідно до пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» штрафні санкції у розмірах, визначених цією статтею, накладаються на платника податків за порушення податкового законодавства.

У звязку з тим, що позивачем не було порушено вимог податкового законодавства в частині формування податкових зобовязань та податкового кредиту, застосування до нього штрафних санкцій є неправомірним.

На підставі викладеного, зважаючи на всі наведені обставини в їх сукупності та з урахуванням того, що відповідачем в судовому засіданні не доведено, що оскаржуване податкове повідомлення рішення № 0000322340/0 від 04.08.2010р., яким визначено податкове зобовязання з ПДВ в сумі 42 082,00 грн., та застосовані штрафні (фінансові) санкції розмірі 21041,00 грн., у загальній сумі 63123,00 грн. було прийнято законно, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Керуючись статтями 2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110-111, 121, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов Малого дочірнього підприємства відкритого акціонерного товариства «Облпаливо» до Макіївської обєднаної державної податкової інспекції Донецької області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення Макіївської обєднаної державної податкової інспекції Донецької області від 04.08.2010р. № 0000322340/0, яким була нарахована сума податкового зобовязання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій на загальну суму 63123,00 грн. задовольнити.

Визнати недійсним податкове повідомлення-рішення Макіївської обєднаної державної податкової інспекції Донецької області від 04.08.2010р. № 0000322340/0, яким була нарахована сума податкового зобовязання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій на загальну суму 63123,00 грн.

Присудити з Державного бюджету України на користь Малого дочірнього підприємства відкритого акціонерного товариства «Облпаливо» витрати по сплаті судового збору у розмірі 3 грн. 40 коп.

Вступна та резолютивна частини постанови прийняті у нарадчій кімнаті та проголошені у судовому засіданні 21 грудня 2010 року. Постанова у повному обсязі складена 24 грудня 2010 року.

У разі подання апеляційної скарги, постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили постановою за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі відкладення складання постанови у повному обсязі, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною 4 статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Абдукадирова К.Е.