Рішення № 133355726, 15.01.2026, Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпра (до 25.04.2025 - Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська)

Справа № 199/11066/25

(2/199/908/26)

РІШЕННЯ

Іменем України

15.01.2026 року Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпра в складі: головуючого судді Руденко В.В., при секретарі Мацак А.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження в залі суду м. Дніпра цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Білозерської міської ради про визнання незаконною відмову, зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернулась до суду з позовом до відповідача про визнання неправомірною відмову у приватизації житла та зобов`язання вчинити певні дії. У підтвердження позовних вимог посилається на те, що позивач проживає в квартирі за адресою АДРЕСА_1 з 1995 року.

Дану квартиру позивач отримала на підставі ордеру, коли працювала у житлово-експлуатаційній конторі в м. Білозерське Донецької області.

Позивач є основним квартиронаймачем, та разом із нею в даній квартирі були зареєстровані її чоловік, та донька. На даний час позивач також зареєстрована та проживає у даній квартирі.

08 липня 2025 року позивач звернулася до виконавчого комітету Білозерської міської ради із заявою про передання квартири в приватну власність шляхом її приватизації.

Листом від 18.07.2025 року позивачу було відмовлено у зв`язку з відсутністю повного пакету документу, а саме за відсутності ордеру на жиле приміщення, договору найму житлового приміщення, посилаючись на п.18 «Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян» затвердженого Наказом Міністерства ЖКГ України від 16.12.2009 року №396.

Виходячи з наведеного позивач вимушена звернутися до суду для захисту своїх прав, оскільки відмова у здійсненні приватизації займаної позивачем квартири за адресою: АДРЕСА_1 , у зв`язку з ненаданням ордера на зайняття житлового приміщення, є незаконною та чинить їй перешкоду у реалізації її права на приватизацію вказаного житлового приміщення.

Вважає що дії відповідача порушують право позивача на приватизацію житла та є незаконними виходячи з наступного. Так згідно довідки про склад сім`ї виданої ПП «Білозерська ремонтно експлуатаційна служба «Прогрес» ОСОБА_1 зареєстрована за адресою АДРЕСА_1 .

02.04.2025 року позивач зверталася із заявою до ПП «БРЕС «Прогресс», в якій просила надати інформацію в якій власності на даний час перебуває квартира за адресою її реєстрації та проживання.

Згідно наданої відповіді від 02.04.2025 року вбачається, що житловий будинок (в якому знаходиться квартира АДРЕСА_2 ) за адресою АДРЕСА_2 знаходиться у комунальній власності територіальної громади м. Білозерське, та згідно рішення Білозерської міської ради виконавчого комітету №15 від 15.02.2022 року «Про визначення переможця конкурсу з призначення управителя багатоквартирних будинків в місті Білозерське, знаходиться в управлінні керуючої кампанії ПП «БРЕС «Прогрес».

Ордеру на житло у позивача не має оскільки даний документ після вселення у квартиру був зданий до житлово-експлуатаційної організації. Таким чином, ордер не підлягає зберіганню у наймача квартири та є документом з обмеженим строком дії (30 днів), який лише дає право на вселення в квартиру.

За відсутності ордеру на житло, у позивача також відсутній і договір найму житлового приміщення.

Довідками ФОП ОСОБА_2 та Кампаня «Вода Донбасу» підтверджується відсутність заборгованості позивача за надані послуги, а довідкою про склад сім`ї підтверджується, що відсутня заборгованість за квартирну плату. Довідкою БТІ від 19.06.2025 року підтверджується, що право власності на квартиру АДРЕСА_1 не зареєстроване, довідкою від 15.11.2021 року підтверджується, що відомості про приватизацію вищевказаної квартири відсутні.

Вважає, що вона вселена у квартиру на законних підставах, незаконність її проживання ніким не спростована та не заперечувалась, а відсутність ордеру позбавляє її можливості реалізувати своє право на приватизацію квартири та враховуючи, що у неї є всі необхідні документи для проведення приватизації вищезазначеного житлового приміщення, крім ордеру, який надати не має можливості по незалежним від неї обставинам.

Просила суд визнати незаконною відмову відповідача в приватизації нею квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Зобов`язати відповідача провести дії по приватизації квартири за адресою: АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_1 , за відсутності ордера на житлове приміщення, та договору найму житлового приміщення на підставі Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду».

Ухвалою суду від 06 жовтня 2026 року відкрито провадження по даній справі.

Представник відповідача правом на подачу відзиву на позов не скористався.

Дослідивши докази в їх сукупності, суд вважає, що заявлені вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, позивач проживає в квартирі за адресою АДРЕСА_1 з 1995 року.

Згідно наданої відповіді від 02.04.2025 року вбачається, що житловий будинок (в якому знаходиться квартира АДРЕСА_1 , та згідно рішення Білозерської міської ради виконавчого комітету №15 від 15.02.2022 року «Про визначення переможця конкурсу з призначення управителя багатоквартирних будинків в місті Білозерське, знаходиться в управлінні керуючої кампанії ПП «БРЕС «Прогрес».

08 липня 2025 року позивач звернулася до виконавчого комітету Білозерської міської ради із заявою про передання квартири в приватну власність шляхом її приватизації.

Листом від 18.07.2025 року позивачу було відмовлено у зв`язку з відсутністю повного пакету документу, а саме за відсутності ордеру на жиле приміщення, договору найму житлового приміщення, посилаючись на п.18 «Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян» затвердженого Наказом Міністерства ЖКГ України від 16.12.2009 року №396.

Згідно зі ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно із ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За положеннями ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками процесу. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Зокрема, згідно із ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно із ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 77 ЦПК України встановлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Частиною другою статті 78 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 47 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла, інакше як на підставі закону за рішенням суду.

За змістом ст. 9 ЖК України, громадяни мають право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду, житлових приміщень у гуртожитках, які перебувають у власності територіальних громад, або придбання їх у житлових кооперативах, на біржових торгах, шляхом індивідуального житлового будівництва чи одержання у власність на інших підставах, передбачених законом.

Статтею 345 ЦК України закріплюється право фізичної або юридичної особи набувати право власності на майно у разі приватизації державного та комунального майна у порядку, встановленому законом.

Приватизація державного житлового фонду здійснюється відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» (далі-Закон) та Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян (далі-Положення), затвердженого наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 16.12.2009 року № 396, затвердженим в Міністерстві юстиції України 29.01.2010 за № 109/17404.

Відповідно до ст. 1 Закону, приватизація державного житлового фонду (далі-приватизація) - це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону, до об`єктів приватизації належать квартири багатоквартирних будинків, одноквартирні будинки, житлові приміщення у гуртожитках (житлові кімнати, житлові блоки (секції), кімнати у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів (далі - квартири (будинки), які використовуються громадянами на умовах найму.

Частиною 2 ст. 2 Закону визначено об`єкти, які не підлягають приватизації: квартири-музеї; квартири (будинки), житлові приміщення у гуртожитках, розташовані на територіях закритих військових поселень, підприємств, установ та організацій, природних та біосферних заповідників, національних парків, ботанічних садів, дендрологічних, зоологічних, регіональних ландшафтних парків, парків-пам`яток садово-паркового мистецтва, історико-культурних заповідників, музеїв; квартири (будинки), житлові приміщення у гуртожитках, що перебувають в аварійному стані (в яких неможливо забезпечити безпечне проживання людей ); квартири (кімнати, будинки), віднесені у встановленому порядку до числа службових, а також квартири (будинки), житлові приміщення у гуртожитках, розташовані в зоні безумовного (обов`язкового) відселення, забрудненій внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС.

Відповідно до ст. 3 Закону, приватизація здійснюється шляхом: безоплатної передачі громадянам квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках з розрахунку санітарної норми 21 квадратний метр загальної площі на наймача і кожного члена його сім`ї та додатково 10 квадратних метрів на сім`ю; продажу надлишків загальної площі квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках громадянам України, що мешкають в них або перебувають в черзі потребуючих поліпшення житлових умов.

Відповідно до ч. 5 статті 5 Закону, кожний громадянин України має право приватизувати займане ним житло безоплатно в межах номінальної вартості житлового чека або з частковою доплатою один раз.

Згідно змісту ч. 3, 10 ст. 8 Закону, передача квартир (будинків) у власність громадян здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймаються не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина. Органи приватизації, органи місцевого самоврядування не мають права відмовити мешканцям квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках у приватизації займаного ними житла, крім випадків, передбачених законом.

Відповідно до п. 18 Положення, громадянином до органу приватизації подаються: оформлена заява на приватизацію квартири (будинку), жилого приміщення у гуртожитку, кімнати у комунальній квартирі; копію документа, що посвідчує особу; технічний паспорт на квартиру (будинок), жиле приміщення у гуртожитку; довідка про склад сім`ї та займані приміщення; копія ордера про надання жилої площі (копія договору найму жилої площі у гуртожитку); документ, що підтверджує невикористання ним житлових чеків для приватизації державного житлового фонду; копія документа, що підтверджує право на пільгові умови приватизації; заява - згода тимчасово відсутніх членів сім`ї наймача на приватизацію квартири (будинку), жилих приміщень у гуртожитку, кімнат у комунальній квартирі.

Відповідно до ст. 58 ЖК Української РСР, на підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів видає громадянинові ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення. Ордер може бути видано лише на вiльне жиле приміщення.

Таким чином, ордер видається виключно для вселення в надане жиле приміщення (квартиру).

Відповідно до ст.3 ЗУ «Про приватизацію державного житлового фонду» зазначеного закону, - приватизація здійснюється шляхом: безоплатної передачі громадянам квартир (будинків) з розрахунку санітарної норми 21 квадратний метр загальної площі на наймача і кожного члена сім`ї та додатково 10 квадратних метрів на сім`ю; продажу надлишків загальної площі квартир (будинків) громадянам України, що мешкають в них або перебувають в черзі потребуючих поліпшення житлових умов.

Відповідно до ч.ч.1,3,10 ст. 8 вищевказаного закону - приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, установами, організаціями, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд. Передача квартир у власність громадян здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймаються не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина. Органи приватизації, органи місцевого самоврядування не мають права відмовити мешканцям квартир, житлових приміщень у гуртожитках у приватизації займаного ними житла, крім випадків, передбачених п.2 ст.2 цього Закону, а саме не підлягають приватизації: квартири - музеї; квартири (будинки), розташовані на території закритих військових поселень, підприємств, установ і організацій, природних та біосферних заповідників, національних парків, ботанічних садів, дендрологічних, зоологічних, регіональних ландшафтних парків, парків-пам`ятників садово-паркового мистецтва, історико-культурних заповідників, музеїв-заповідників; кімнати в гуртожитках; квартири (будинки), які перебувають у аварійному стані; квартири, віднесені у встановленому порядку до числа службових, а також квартири, розташовані в зоні безумовного (обов`язкового) відселення, забрудненій внаслідок аварії на ЧАЕС.

Відповідно до п. 11 ст.8 ЗУ «Про приватизацію державного житлового фонду», спори, що виникають при приватизації квартир державного житлового фонду, вирішуються судом.

Належним способом захисту в разі порушення права при приватизації майна є визнання безпідставної відмови органу приватизації передати у приватну власність таке майно з державного житлового фонду з покладенням обов`язку на останнього оформити приватизацію житлового приміщення, а не визнання права власності на таке майно (правова позиція ВС викладена у постанові від 12.03.2020 у справі №483/731/19).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 серпня 2022 року у справі № 758/9406/19 (провадження № 61-1832св22) зазначено, що «позивач з дозволу та за ініціативою відповідача зареєстрований і проживає в однокімнатній квартирі з 2001 року, тобто на законних підставах, що відповідачем не оспорювалося. Спірна квартира виключена із числа службових розпорядженням Подільської районної у м. Києві державної адміністрації від 03 жовтня 2016 року № 642, належить до об`єктів приватизації, перелік яких визначений частиною першою статті 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», і не входить до переліку об`єктів, що не підлягають приватизації, передбаченого частиною другою статті 2 вказаного Закону. При цьому преюдиційним судовим рішенням апеляційного суду м. Києва від 06 квітня 2011 року у справі № 2-4359/10 встановлено, що позивачу ордер не було видано у зв`язку із тим, що відповідач не забезпечив йому видачу ордера на квартиру та проживання у ній на постійній основі, не дивлячись на необхідність виконання умов укладеного між ними трудового контракту та неодноразові звернення позивача. З огляду на викладене, апеляційний суд на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, врахувавши вищенаведені положення законодавства, дійшов правильного висновку про те, що порушене право ОСОБА_1 на приватизацію житла, в якому він проживає, зареєстрований та яким користується з дозволу відповідача з 2001 року, підлягає захисту».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 лютого 2021 року у справі № 296/4642/19 (провадження № 61-2708св20) вказано, що «висновки суду щодо обґрунтованості відмови ОСОБА_1 у приватизації зумовлені лише відсутністю в останнього ордеру на зазначену квартиру. При цьому, апеляційний суд не надав жодної оцінки тому, що позивач вселився до квартири АДРЕСА_1 на підставі відповідного рішення міської ради, зареєстрований і постійно проживає в ній з 2005 року та несе витрати з її утримання, законність його проживання відповідачем не оспорена, вимоги про усунення перешкод у користуванні спірним житлом відповідач протягом усього часу проживання позивача не заявляв. Окрім того, суд не звернув увагу на те, що іншого житла позивач не має, що свідчить про те, що він має достатні та триваючі зв`язки з конкретним місцем проживання, а зазначене житлове приміщення є в цілому його «житлом» у розумінні статті 8 Конвенції».

У постанові Верховного Суду у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 травня 2022 року у справі № 366/1285/20 (провадження № 61-6232св21) зазначено, що «у осіб, які вселилися до наймача, виникають усі права й обов`язки за договором найму жилого приміщення, якщо особи постійно проживали разом із наймачем і вели з ним спільне господарство та були визнані членами сім`ї наймача (частини перша та друга статті 64 ЖК України). Крім того, особи, які вселилися до наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо особи вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача та якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням (стаття 65 ЖК України). Під час вирішення спору про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з`ясувати, крім обставин щодо реєстрації цих осіб у спірному приміщенні, дотримання встановленого порядку при їх вселенні та наявності згоди на це всіх членів сім`ї наймача та обумовлення угодою між указаними особами, наймачем і членами сім`ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням, й інші обставини справи, що мають значення для справи, а саме: чи було це приміщення постійним місцем проживання цих осіб, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання. Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 11 липня 2012 року у справі № 6-60цс12 і підстав для відступлення від цієї правової позиції немає. Суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, належним чином з`ясувавши усі обставини справи та дослідивши надані сторонами докази, обґрунтовано виходив із того, що позивачем доведено факт набуття права на користування спірним жилим приміщенням, вселення до спільного житлового приміщення саме на умовах постійного проживання однією сім`єю з наймачем, і обґрунтовано задовільнив позов, оскільки позивачка була вселена у спірну квартиру як член сім`ї наймача, була вказана у ордері на вселення, і набула рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням».

Виходячи з вищевикладеного, суд приходить до висновку, що органи приватизації не мають права відмовити мешканцям квартир (будинків) у приватизації займаного ними житла, крім випадків, передбачених законом, до яких відноситься відсутність у особи права на приватизацію, заборона приватизації відповідного житлового приміщення; у осіб, які вселилися до наймача, виникають усі права й обов`язки за договором найму жилого приміщення, якщо особи постійно проживали разом із наймачем і вели з ним спільне господарство та були визнані членами сім`ї наймача; зі зміною власника житлового фонду і категорії житла його статус як службового втрачається; закон не вимагає від особи, яка уже вселилася у житлове приміщення на законній підставі і правомірно ним користується, отримання окремого ордера як підстави для вселення в житлове приміщення;

За таких обставин порушене право позивача на приватизацію житла, в яке вона вселилась на законній підставі і правомірно ним користується протягом тривалого часу, підлягає захисту. Враховуючи підстави відмови ОСОБА_1 у наданні адміністративної послуги (приватизації квартири) з посиланням на необхідність подання копії ордеру на квартиру, які судом визнаються неправомірними, а також те, що інших підстав відмови, передбачених законом, не наведено і судом таких обставин не встановлено, позовні вимоги ОСОБА_1 належить задовольнити частково, а саме в частині визнання незаконною відмову відповідача в приватизації ОСОБА_1 квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 через відсутність ордеру, зобов`язати відповідача повторно розглянути заяву позивача від 08 липня 2025 року про передачу в приватну власність квартири АДРЕСА_1 , що буде достатнім способом захисту прав позивача.

Що стосується позовних вимог позивача про зобов`язання відповідача провести дії по приватизації квартири, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно із ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Указана норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та іншими міжнародно-правовими документами про права людини закріплено право на повагу до житла.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути : 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Згідно із ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

З системного аналізу норм Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», а також Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян вбачається, що вказаними нормативно-правовими актами визначена певна процедура здійснення передачі квартир державного та комунального житлового фонду у власність громадян. Вказана процедура здійснюється лише визначеними на те органами, і лише вони визначають питання чи має громадянин право на приватизацію згідно наданого пакету документів.

Суд, в цьому випадку, не наділений правом приймати рішення щодо приватизації житла.

Аналогічні правові позиції викладені в постанові ВСУ від 05.08.2019 року за № 761/28893/16ц.

Відповідно до ч.1ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки судом у задоволенні позову відмовлено, сплачений судовий збір за подання позовної заяви покладається на позивача.

У відповідності до ст.141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 605,60 грн.

Керуючись ст.1,2,4,12,76,78,81,82,95,141,263-265 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Білозерської міської ради про визнання незаконною відмову, зобов`язання вчинити певні дії,- задовольнити частково.

Визнати протиправною відмову Білозерської міської ради від 18 липня 2025 у передачі у приватну власність ОСОБА_1 квартири АДРЕСА_1 через відсутність ордеру та договору найму та зобов`язати Білозерську міську раду повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 08 липня 2025 року про передачу в приватну власність квартири АДРЕСА_1 .

В іншій частині позову відмовити.

Стягнути з Білозерської міської ради (код ЄДРПОУ 04052695) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) судові витрати по справі, що складаються з судового збору в розмірі 605,60 грн.

Рішення може бути оскаржене до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі у тридцятиденний строк з дня проголошення судового рішення апеляційної скарги.

Суддя: В.В. Руденко