Рішення № 133297140, 14.01.2026, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 січня 2026 рокуСправа №160/25944/25

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Конєвої С.О.

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Синельниківська виправна колонія (№94)» про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

11.09.2025р. через систему «Електронний суд» ОСОБА_1 звернувся з адміністративним позовом до Державної установи «Синельниківська виправна колонія (№94)» та з урахуванням ухвали суду від 02.10.2025р. про роз`єднання позовних вимог згідно до ст.172 КАС України, просить:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не проведення перерахунку та виплати позивачеві щомісячного грошового забезпечення (основних та додаткових видів: посадового окладу, окладу за спеціальним званням, надбавки за вислугу років, премії, надбавки за особливості проходження служби, надбавки за службу в умовах режимних обмежень) за період з 29.01.2020 по 19.05.2023 року, допомоги для оздоровлення за 2020, 2021, 2022, 2023 рік - відповідно до положень постанови Кабінету Міністрів від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (з урахуванням постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у межах справи №826/6453/18) шляхом визначення посадового окладу та окладу за спеціальним званням за період з 29.01.2020 по 31.12.2020 із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого Законом України №294-ІХ на 01.01.2020 у розмірі 2102,00 грн., з 01.01.2021 по 31.12.2021 із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого Законом України №1082-ІХ на 01.01.2021 у розмірі 2270,00 грн., з 01.01.2022 по 31.12.2022 із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого Законом України №1928-ІХ на 01.01.2022 у розмірі 2481,00 грн., з 01.01.2023 по 19.05.2023 із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого Законом України №2710-ІХ на 01.01.2023 у розмірі 2684,00 грн.

- зобов`язати відповідача провести позивачеві перерахунок та виплату щомісячного грошового забезпечення (основних та додаткових видів: посадового окладу, окладу за спеціальним званням, надбавки за вислугу років, премії, надбавки за особливості проходження служби, надбавки за службу в умовах режимних обмежень) за період з 29.01.2020 по 19.05.2023 року, перерахунок та виплату допомоги для оздоровлення за 2020, 2021, 2022, 2023 рік - відповідно до положень постанови Кабінету Міністрів від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (з урахуванням постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у межах справи №826/6453/18) шляхом визначення посадового окладу та окладу за спеціальним званням за період з 29.01.2020 по 31.12.2020 із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого Законом України №294-ІХ на 01.01.2020 у розмірі 2102,00 грн., з 01.01.2021 по 31.12.2021 із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого Законом України №1082-ІХ на 01.01.2021 у розмірі 2270,00 грн., з 01.01.2022 по 31.12.2022 із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого Законом України №1928-ІХ на 01.01.2022 у розмірі 2481,00 грн., з 01.01.2023 по 19.05.2023 із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого Законом України №2710-ІХ на 01.01.2023 у розмірі 2684,00 грн., з урахуванням раніше виплачених сум.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що у період з 05.04.2017р. він проходив службу в органах Державної кримінально-виконавчої служби України на різних посадах, був звільнений з неї 18.04.2025р. при цьому, вважає, що відповідач протиправно, починаючи з 29.01.2020р. по 19.05.2023р. розраховував його грошове забезпечення із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року (1762 грн.), що призвело до порушення його майнових прав та до зменшення розміру грошового забезпечення (у тому числі, основних та додаткових видів: посадового окладу, окладу за спеціальним званням, надбавки за вислугу років, премії, надбавки за особливості проходження служби, надбавки за службу в умовах режимних обмежень, допомоги для оздоровлення за 2020, 2021, 2022, 2023 рік), гарантованого йому ст.9 Закону №2011-ХІІ та постановою КМУ №704. Також позивач вказав на те, що про розмір грошового забезпечення, у тому числі, зазначених вище його складових, йому стало відомо тільки з листа відповідача №94/4-5030 від 09.09.2025р. Позивач вважає такі дії відповідача протиправними, вчиненими всупереч вимогам чинного законодавства, посилаючись на те, що, починаючи з 29.01.2020р. з урахуванням висновків постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020р. у справі №826/6453/18, його грошове забезпечення та всі його складові мали бути відповідачем обчислені із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 01 січня відповідного календарного року згідно з п.4 постанови КМУ №704, у редакції, чинній з 29.01.2020р., оскільки прожитковий мінімум для працездатних осіб згідно із ст.7 Законів України «Про Державний бюджет України» станом на 01.01.2020р. становив 2102,00 грн., станом на 01.01.2021р. становив 2270,00 грн., станом на 01.01.2022 становив 2481,00 грн., станом на 01.01.2023р. становив 2684,00 грн., тобто, такий прожитковий мінімум збільшувався. Проте, позивач зазначив, що відповідно до листа відповідача від 09.09.2025р. його було проінформовано про розміри його грошового забезпечення, яке розраховувалося з розрахункової величини - розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначеній законом на 01.01.2018р. (1762,00грн.), що на думку позивача, є неправомірним та нижчим за прожитковий мінімум на 1 січня відповідного календарного року. Тому, на переконання позивача, з 29.01.2020р. він має право на отримання грошового забезпечення та всіх його складових, обчисленого із використанням показника розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2020р. (2102 грн.), станом на 01.01.2021р.(2270 грн.), станом на 01.01.2022р. (2481 грн.), на 01.01.2023р.(2684 грн.) встановленого Законами України про Державний бюджет України на відповідний рік» про що свідчить і аналогічний висновок, викладений у постановах Верховного Суду, зокрема, від 11.02.2021 у справі №200/3757/20-а, від 18.02.2021р. у справі №200/3775/20-а.

Ухвалою суду від 03.10.2025р. було відкрито адміністративне провадження у даній справі, призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами відповідно до ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України та, зокрема, зобов`язано відповідача протягом 15 днів з дня отримання цієї ухвали надати суду відзив на позов та докази в обґрунтування відзиву з дотриманням вимог ст.ст. 162, 261 Кодексу адміністративного судочинства України; надати докази правомірності бездіяльності відповідача у даних правовідносинах, виходячи з вимог ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України.

Зазначена ухвала суду разом із адміністративним позовом була отримана, зокрема, відповідачем у його електронному кабінеті 13.09.2025р. (адміністративний позов з додатками), 05.10.2025р. (ухвалу суду), що є належним повідомленням відповідача про час та місце судового розгляду справи у відповідності до вимог ст.18 Кодексу адміністративного судочинства України, що підтверджується довідками про доставку електронного листа, наявними у справі.

Відтак, відповідач є повідомленим належним чином про час та місце судового розгляду даної справи з 05.10.2025р.

Станом на момент розгляду даної справи 14.01.2026р. відповідачем вимоги ухвали суду від 03.10.2025р. не виконані, відзиву на позов та доказів в його обґрунтування суду не надано, про причини їх не надання суд не повідомлено.

У відповідності до вимог ч.6 ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у разі ненадання відповідачем відзиву на позов у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

За викладених обставин та враховуючи належне повідомлення відповідача про час та місце судового розгляду даної справи, не подання відповідачем на вимогу ухвали суду відзиву на позов без поважних причин, суд вважає за можливе здійснити розгляд даної справи за наявними у ній матеріалами у відповідності до вимог ч.6 ст.162 наведеного Кодексу.

Згідно ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

У відповідності до вимог ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Ухвалою суду від 14.01.2026р. у зв`язку із перебуванням судді Конєвої С.О. у щорічній відпустці, велику завантаженість справами та, як наслідок, об`єктивну неможливість прийняття у цей період рішень у справах, на підставі ст. 121 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд даної справи було продовжено до 14.01.2026р.

Враховуючи викладене, рішення у даній справі приймається судом 14.01.2026р., тобто, у межах строку, визначеного ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України.

У відповідності до ч.8 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Із наявних в матеріалах справи документів судом встановлені наступні обставини у даній справі.

Громадянин України ОСОБА_1 проходив службу в органах Державної кримінально-виконавчої служби України на різних посадах з 05.04.2017 року по 18.04.2025 року про що свідчать копія паспорту позивача НОМЕР_1 від 10.03.2006р., відомості, які містяться у копії трудової книжки позивача НОМЕР_2 від 01.10.2008р. та копії Витягу з наказу відповідача від 17.04.2025р. №69/ОС-25, наявних у справі.

Також зі змісту уже згаданої копії Витягу з наказу відповідача від 17.04.2025р. №69/ОС-25 «Про звільнення з ДКВС України» позивача було звільнено зі служби за власним бажанням відповідно до ч.5 ст.23 Закону України «Про ДКВС України», п.7 ч.1 ст.77 Закону України «Про Національну поліцію» 18 квітня 2025 року.

У подальшому, у відповідь на заяву позивача від 21.08.2025р. щодо перерахунку грошового забезпечення з 29.01.2020 року по 18.04.2025р., відповідачем 09.09.2025р. згідно листа №94/4-5030 було повідомлено, що нарахування всіх видів грошового забезпечення позивача у період з 29.01.2020р. по 18.04.2025р. здійснювалося у відповідності до пункту 4 Постанови КМУ №704 з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначеного законом на 01.01.2018р., що становив 1762 грн.

Тобто, із наведених обставин слідує, що відповідачем у спірний період фактично здійснювалося нарахування та виплата позивачеві грошового забезпечення (у тому числі, основних та додаткових видів: посадового окладу, окладу за спеціальним званням, надбавки за вислугу років, премії, надбавки за особливості проходження служби, надбавки за службу в умовах режимних обмежень, допомоги для оздоровлення за 2020, 2021, 2022, 2023 рік) із застосуванням розрахункової величини розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2018р., що становив 1762,00 грн., що підтверджено відповідачем у його листі від 09.09.2025р. №94/4-5030, копія якого наявна у справі.

Разом з тим, позивач у позові зазначив, що обчислення його грошового забезпечення (у тому числі, основних та додаткових видів: посадового окладу, окладу за спеціальним званням, надбавки за вислугу років, премії, надбавки за особливості проходження служби, надбавки за службу в умовах режимних обмежень, допомоги для оздоровлення за 2020, 2021, 2022, 2023 рік)) за періоди з 29.01.2020р. по 19.05.2023р. мало бути проведене відповідачем із величини - розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року, а саме: станом на 01.01.2020 року (2102 грн.), станом на 01.01.2021 року (2270 грн.), станом на 01.01.2022р. (2481 грн.) та на 01.01.2023р.(2684 грн.) відповідно до пункту 4 Постанови №704 у редакції, яка діяла з 29.01.2020р. по 19.05.2023р. та Законів України «Про Державний бюджет України на 2020, 2021, 2022 та 2023 роки».

З огляду на викладене, позивач вважає, що він має право на перерахунок та виплату йому такого грошового забезпечення (у тому числі, основних та додаткових видів: посадового окладу, окладу за спеціальним званням, надбавки за вислугу років, премії, надбавки за особливості проходження служби, надбавки за службу в умовах режимних обмежень, допомоги для оздоровлення за 2020, 2021, 2022, 2023 рік) за згаданий вище період із використанням показника - розміру прожиткового мінімуму для працездатної особи за відповідним Законом України про Державний бюджет України станом на 01.01.2020 року (2102 грн.), станом на 01.01.2021 року(2270 грн.), станом на 01.01.2022р. (2481 грн.) та станом на 01.01.2023р.(2684 грн.), у зв`язку із чим просив суд визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не проведення перерахунку йому грошового забезпечення (у тому числі, основних та додаткових видів: посадового окладу, окладу за спеціальним званням, надбавки за вислугу років, премії, надбавки за особливості проходження служби, надбавки за службу в умовах режимних обмежень, допомоги для оздоровлення за 2020, 2021, 2022, 2023 рік) з 29.01.2020р. по 19.05.2023р. на підставі пункту 4 постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законами України «Про Державний бюджет України» станом на 01.01.2020 року (2102 грн.), станом на 01.01.2021 року(2270 грн.), станом на 01.01.2022р.(2481 грн.) та станом 01.01.2023р.(2684 грн.) та зобов`язати відповідача вчинити певні дії щодо відповідного перерахунку та виплати йому грошового забезпечення у наведеному розмірі з урахуванням раніше виплачених сум.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих підстав для задоволення позовних вимог позивача повністю, виходячи з наступного.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначено Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі - Закон 2011-XII).

Окрім того, цей Закон встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Згідно частин першої - третьої статті 9 Закону 2011-XII визначено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

За приписами частини четвертої статті 9 Закону 2011-XII передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

30 серпня 2017 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», яка набрала чинності 01 березня 2018 року (надалі - Постанова КМУ №704).

Зазначеною Постановою КМУ №704 було збільшено розмір грошового забезпечення військовослужбовців з 01.03.2018р.

Відповідно до пункту 4 Постанови КМУ №704 розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з Додатками 1, 12, 13, 14.

Приміткою 1 Додатку 1 до Постанови №704 визначено, що посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.

21 лютого 2018 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (надалі Постанова КМУ № 103), якою внесено зміни до Постанови КМУ № 704, зокрема, пункт 4 викладено в новій редакції: установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14» (пункт 6 Постанови КМУ № 103).

Постанова КМУ №103 набула чинності 24 лютого 2018 року.

Разом з тим, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови КМУ №103, яким були внесені зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України №704.

З огляду на вказане, слід дійти висновку про необхідність застосування з 29 січня 2020 року (дати набрання чинності постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18) положень пункту 4 Постанови КМУ №704 в редакції до 24 лютого 2018 року, тобто в редакції, яка була чинна до набрання законної сили Постановою КМУ № 103.

Тож, з 01 січня 2020 року положення пункту 4 Постанови КМУ № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою КМУ № 704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів.

Через зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, зокрема, згідно із Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», у осіб з числа військовослужбовців виникло право на нарахування та виплату грошового забезпечення, яке визначається шляхом застосування пункту 4 Постанови КМУ № 704 у редакції, яка була чинна до набрання законної сили Постанови КМУ №103 (тобто, до 24.02.2018р.) із використанням для його визначення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).

Таким чином з 29.01.2020р., тобто з дня набрання законної сили судовим рішенням у справі №826/6453/18, діяв п.4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017р. №704 у первісній редакції, згідно з якою розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, на тарифний коефіцієнт згідно до додатками 1,12,13,14.

Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 02 серпня 2022 року у справі №440/6017/21, у постанові від 28.02.2023р. у справі №380/18850/21 та у постанові від 15.03.2023р. у справі №420/6572/22.

При цьому, статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» було встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб на 01.01.2018р. 1762 грн.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» було встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб на 01.01.2020р. 2102 грн.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» було встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб на 01.01.2021р. 2270 грн.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» було встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб на 01.01.2021р. 2481 грн.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» було встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб на 01.01.2023р. 2684 грн.

Отже, із аналізу наведених норм слідує, що протягом спірного періоду з 29.01.2020р. по 19.05.2023р. прожитковий мінімум для працездатних осіб, що встановлений законом на 1 січня календарного року збільшувався.

При цьому, слід зазначити, що різниця між розміром прожиткового мінімуму на 2018 рік та 2020,2021,2022, 2023 роки впливає на визначення розміру посадового окладу та з 29.01.2020р., тобто, з моменту набрання законної сили постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020р. у справ №826/6453/18, наявні правові підстави для визначення розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року (2020, 2021, 2022, 2023 роках), на відповідний тарифний коефіцієнт.

А відтак, із наведеного слід дійти висновку, що у спірний період з 29.01.2020р. по 19.05.2023р. позивач мав право на отримання грошового забезпечення (у тому числі, основних та додаткових видів: посадового окладу, окладу за спеціальним званням, надбавки за вислугу років, премії, надбавки за особливості проходження служби, надбавки за службу в умовах режимних обмежень, допомоги для оздоровлення за 2020, 2021, 2022, 2023 рік), обчисленого виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2020р. (2102 грн.), станом на 01.01.2021р. (2270 грн.), станом на 01.01.2022р. (2481 грн.) та на 01.01.2023р. (2684грн.) згідно до вимог пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017р. №704, у редакції, яка діяла з 29.01.2020р. та із застосуванням наведених вище розмірів прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених на 1 січня відповідного календарного року згідно Законів України «Про Державний бюджет України» на 2020р., 2021р., 2022р. та 2023р.

Наведена правова позиція висловлена і у постанові Верховного Суду від 11.02.2021р. у справі №200/3757/20-а, яка є обов`язковою для врахуванням адміністративним судом у відповідності до ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що у спірний період з 29.01.2020р. по 19.05.2023р. грошове забезпечення позивача з усіма його складовими (у тому числі, основних та додаткових видів: посадового окладу, окладу за спеціальним званням, надбавки за вислугу років, премії, надбавки за особливості проходження служби, надбавки за службу в умовах режимних обмежень, допомоги для оздоровлення за 2020, 2021, 2022, 2023 рік) мало б обчислюватися відповідачем із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2020р. (2102 грн.), станом на 01.01.2021р. (2270 грн.), станом на 01.01.2022р. (2481 грн.) та станом на 01.01.2023р. (2684 грн.).

Так, судом вище було встановлено, що позивач проходив службу в органах Державної кримінально-виконавчої служби України у спірний період з 29.01.2020 по 19.05.2023р., що підтверджується вище дослідженими судом відомостями, які містяться у копіях трудової книжки позивача НОМЕР_2 від 01.10.2008р. та копії Витягу з наказу від 17.04.2025р. №69/ОС-25.

Разом з тим, доказів застосування відповідачем величини розміру прожиткового мінімуму, для працездатних осіб, встановленого законом на відповідний календарний рік станом на 2020, 2021, 2022 та 2023 роки при обчисленні у спірний період з 29.01.2020р. по 19.05.2023р. грошового забезпечення позивача (у тому числі, основних та додаткових видів: посадового окладу, окладу за спеціальним званням, надбавки за вислугу років, премії, надбавки за особливості проходження служби, надбавки за службу в умовах режимних обмежень, допомоги для оздоровлення за 2020, 2021, 2022, 2023 рік) згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України №704, яка діяла в редакції з 29.01.2020р. по 19.05.2023р. та була чинною у спірний наведений період, матеріали справи не містять, а відповідачем суду не надано.

За викладених обставин, суд приходить до висновку, що бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати грошового забезпечення (у тому числі, основних та додаткових видів: посадового окладу, окладу за спеціальним званням, надбавки за вислугу років, премії, надбавки за особливості проходження служби, надбавки за службу в умовах режимних обмежень, допомоги для оздоровлення за 2020, 2021, 2022, 2023 рік) позивачеві за період з 29.01.2020р. по 19.05.2023р. включно з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня відповідного календарного року, згідно до ст.7 Законів України Про Державний бюджет України станом на 01.01.2020р., станом на 01.01.2021р., станом на 01.01.2022р. та станом на 01.01.2023р., слід визнати протиправною.

У відповідності до вимог ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Частина 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.

Проте, будучи обізнаним з 05.10.2025р. про розгляд даної справи судом, відповідач у встановлені ухвалою суду строки відзиву на позов та доказів правомірності бездіяльності у даних правовідносинах, або доказів, які б свідчили про відсутність бездіяльності відповідача щодо не застосування при нарахуванні та виплаті позивачеві грошового забезпечення (у тому числі, основних та додаткових видів: посадового окладу, окладу за спеціальним званням, надбавки за вислугу років, премії, надбавки за особливості проходження служби, надбавки за службу в умовах режимних обмежень, допомоги для оздоровлення за 2020, 2021, 2022, 2023 рік) розрахункової величини розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня відповідного календарного року, згідно до ст.7 Законів України Про Державний бюджет України станом на 01.01.2020р. (2102 грн.), станом на 01.01.2021р. (2270 грн.), станом на 01.01.2022р. (2481 грн.) та станом на 01.01.2023р. (2684 грн.), за період з 29.01.2020р. по 19.05.2023р. включно всупереч пункту 4 постанови КМУ №704 (в редакції, чинній з 29.01.2020 до 19.05.2023р.) суду не надав, про причини їх не надання суд не повідомив.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З урахуванням вимог ч.2 ст.2 вказаного Кодексу, перевіривши правомірність бездіяльності відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачеві грошового забезпечення (у тому числі, основних та додаткових видів: посадового окладу, окладу за спеціальним званням, надбавки за вислугу років, премії, надбавки за особливості проходження служби, надбавки за службу в умовах режимних обмежень, допомоги для оздоровлення за 2020, 2021, 2022, 2023 рік) з розрахункової величини - розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року за період з 29.01.2020р. по 19.05.2023р. включно, суд приходить до висновку, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, діяв не у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, не обґрунтовано та без врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Отже, судом встановлено, що, вказаною вище бездіяльністю відповідача щодо не нарахування та виплати позивачеві грошового забезпечення (у тому числі, основних та додаткових видів: посадового окладу, окладу за спеціальним званням, надбавки за вислугу років, премії, надбавки за особливості проходження служби, надбавки за службу в умовах режимних обмежень, допомоги для оздоровлення за 2020, 2021, 2022, 2023 рік) з розрахункової величини - розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року за період з 29.01.2020р. по 19.05.2023р.включно всупереч вимогам пункту 4 постанови КМУ № 704 (в редакції, чинній з 29.01.2020р., яка діяла у спірний період з 29.01.2020 до 19.05.2023р.), відповідач, допустив порушення прав та інтересів позивача, які підлягають судовому захисту шляхом визнання таких такою бездіяльності відповідача протиправною, виходячи з повноважень адміністративного суду, встановлених ст.ст. 9, 245 Кодексу адміністративного судочинства України.

Також підлягають задоволенню і похідні позовні вимоги позивача про зобов`язання відповідача здійснити позивачеві перерахунок та виплату за період з 29.01.2020р. по 19.05.2023р. включно грошового забезпечення (у тому числі, основних та додаткових видів: посадового окладу, окладу за спеціальним званням, надбавки за вислугу років, премії, надбавки за особливості проходження служби, надбавки за службу в умовах режимних обмежень, допомоги для оздоровлення за 2020, 2021, 2022, 2023 рік), визначивши їх розмір виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня відповідної календарного року, а саме: встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020р. (2102 грн.), встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021р.(2270 грн.), встановленого Законом України Про Державний бюджет на 2022 рік станом на 01.01.2022р. (2481 грн.), встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» (2684 грн.), з урахуванням раніше виплачених сум, виходячи з того, що судом встановлено протиправну бездіяльність відповідача у наведеній частині позову, а тому належним і ефективним способом захисту порушеного права позивача є саме зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, направлені на усунення порушеного права позивача виходячи із повноважень адміністративного суду, визначених ст.245 Кодексу адміністративного судочинства України.

Так, за приписами ст.245 вказаного Кодексу, встановлено, що у разі задоволення позову, суд може прийняти постанову про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії.

Окрім того, і за приписами ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, дає найбільший ефект.

Відтак, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права та відповідати наявним обставинам.

Також слід зазначити, що за приписами ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Суду як джерело права.

Так, Європейський Суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011р. (остаточне) по справі Чуйкіна проти України констатував: 50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює право на суд, в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі Голдер проти Сполученого Королівства (Golder v. The United Kingdom), п.п.28-36, Series A №18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє всіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати вирішення спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені.

Таким чином, з урахуванням наведеної правової позиції, суд приходить до висновку, що задоволення позовних вимог позивача в частині зобов`язання відповідача здійснити позивачеві перерахунок грошового забезпечення (у тому числі, основних та додаткових видів: посадового окладу, окладу за спеціальним званням, надбавки за вислугу років, премії, надбавки за особливості проходження служби, надбавки за службу в умовах режимних обмежень, допомоги для оздоровлення за 2020, 2021, 2022, 2023 рік) за період з 29.01.2020р. по 19.05.2023р. включно, виходячи із розрахункової величини - розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року згідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року №704, у редакції, чинній з 29.01.2020р. та у спірний наведений період (з 29.01.2020р. по 19.05.2023р.), а також і здійснити виплату різниці з урахуванням виплачених сум, є дотриманням судом гарантій того, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.

Приймаючи до уваги все вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню повністю.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат по сплаті судового збору за подання даного позову до суду, суд не вбачає підстав для їх розподілу у порядку, встановленому ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки жодних доказів, які б підтверджували понесення саме судових витрат, пов`язаних зі сплатою судового збору за подання цього позову до суду першої інстанції, позивачем не надано з урахуванням того, що він звільнений від сплати судового збору за подання позову, предметом якого є невиплата заробітної плати (грошового забезпечення) у повному обсязі згідно п.1 ч.1 ст.5 Закону України Про судовий збір.

Керуючись ст. ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної установи «Синельниківська виправна колонія (№94)» про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність Державної установи «Синельниківська виправна колонія (№94)» щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення (у тому числі, основних та додаткових видів: посадового окладу, окладу за спеціальним званням, надбавки за вислугу років, премії, надбавки за особливості проходження служби, надбавки за службу в умовах режимних обмежень, допомоги для оздоровлення за 2020, 2021, 2022, 2023 рік) згідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб, у редакції, чинній з 29.01.2020р., яка діяла до 19.05.2023р., виходячи з розрахункової величини - розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, згідно Законів України Про Державний бюджет України» станом на 01.01.2020р. (2102 грн.), станом на 01.01.2021р. (2270 грн.), станом на 01.01.2022р. (2481 грн.) та станом на 01.01.2023р. (2684 грн.) за період з 29.01.2020 року по 19.05.2023 року.

Зобов`язати Державну установу «Синельниківська виправна колонія (№94)» (52543, Дніпропетровська область, Синельниківський район, селище Шахтарське, вул. Миру, 7-А, ЄДРПОУ 08562989) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) - грошового забезпечення (у тому числі, основних та додаткових видів: посадового окладу, окладу за спеціальним званням, надбавки за вислугу років, премії, надбавки за особливості проходження служби, надбавки за службу в умовах режимних обмежень, допомоги для оздоровлення за 2020, 2021, 2022, 2023 рік), виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня відповідного календарного року, а саме: встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020 (2102 грн.), встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021(2270 грн.), встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 (2481 грн.), встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 (2684 грн.), згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (у редакції, чинній з 29.01.2020р. по 19.05.2023р.), за період з 29.01.2020р. по 19.05.2023р. включно, з урахуванням раніше виплачених сум.

Розподіл судових витрат не здійснюється відповідно до ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення відповідно до вимог статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду набирає законної сили у строки, визначені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С.О. Конєва