Постанова № 13328617, 09.12.2010, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 2-а-5479/09/0270 Головуючий у 1-й інстанції: Курко О.П. Суддя-доповідач: Костюк Л.О.

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"09" грудня 2010 р. м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіКостюк Л.О.;

суддівШостака О.О., Троян Н.М.;

розглянувши відповідно до ст. ст. 41, 128, 197 КАС України в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Вінниці на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 02 лютого 2010 року у справі за позовом Державної податкової інспекції у м. Вінниці до Товариства з обмеженою відповідальністю «Транссигнал ОЛК»про стягнення податкових зобовязань в сумі 87571,50 грн. нарахованих згідно рішення про застосування «звичайних цін», -

ВСТАНОВИВ:

В грудні 2009 року Державна податкова інспекція у м. Вінниці звернулася до Вінницького окружного адміністративного суду з поданням до Товариства з обмеженою відповідальністю «Транссигнал ОЛК»про сплату нарахованих із застосуванням «звичайних цін»сум податків (у т. ч. штрафних санкцій), в якому просила:

- прийняти рішення про сплату податкових зобовязань ТОВ «Транссигнал ОЛК»(код ЄДРПОУ 32054869) у сумі 87571,50 грн. нарахованих рішенням ДПІ у м. Вінниці № 23916/10/23 від 16.11.2009 р. (а.с. 2-4).

Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 29 грудня 2009 року подання ДПІ у м. Вінниці залишено без руху (а.с. 38).

На виконання вказаної ухвали, позивач в січні 2010 року подав до суду першої інстанції позовну заяву, в якій просив прийняти рішення про стягнення суми податкових зобовязань ТОВ «Транссигнал ОЛК»(код ЄДРПОУ 32054869) у сумі 87571,50 грн. нарахованих рішенням ДПІ у м. Вінниці № 23916/10/23 від 16.11.2009 р. (а.с. 43-44).

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 02 лютого 2010 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено (а.с. 64-67).

Не погоджуючись з прийнятим по справі судовим рішенням, представник позивача ДПІ у м. Вінниці подав заяву про апеляційне оскарження (а.с. 70), а начальник ДПІ у м. Вінниці - апеляційну скаргу, в якій просить повністю скасувати постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 02 лютого 2010 року в справі № 2-а-5479/09/0270 та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позов ДПІ у м. Вінниці, мотивуючи тим, зазначене судове рішення є необґрунтованим, прийнятим з порушенням норм матеріального права, а тому, на думку апелянта підлягає скасуванню (а.с. 71-74).

Відповідач подав заперечення на апеляційну скаргу, в яких просить в задоволенні апеляційної скарги ДПІ у м. Вінниці відмовити, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 02.02.10 р. залишити без змін.

До суду апеляційної інстанції всі особи, які беруть участь в справі не прибули, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду.

Статтею 128 КАС України встановлено наслідки неприбуття в судове засідання особи, яка бере участь в справі.

Згідно до ч. 6 зазначеної вище статті, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, але прибули не всі особи, які беруть участь в справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Підстави для проведення апеляційного розгляду справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами визначено ст. 197 КАС України.

За змістом ч. 1 вищезазначеної статті, суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі: 1) відсутності клопотань від усіх осіб, які беруть участь в справі, про розгляд справи за їх участю; 2) неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання; 3) подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які прийняті у порядку скороченого провадження за результатами розгляду справ, передбачених пунктами 1, 2 частини першої статті 183-2 цього Кодексу.

З огляду на викладене та враховуючи те, що справу можливо вирішити на основі наявних у ній доказів, а також те, що до суду апеляційної інстанції всі особи, які беруть участь в справі не прибули, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду, відсутні клопотання про розгляд справи за їх участю, колегія суддів ухвалила про апеляційний розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до ч. 1 ст. 197 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача про обставини справи, зміст судового рішення і апеляційної скарги, перевіривши доводи апеляції наявними у матеріалах справи письмовими доказами, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, постанова суду першої станції скасуванню з прийняттям нової постанови, якою позовні вимоги позивача слід задовольнити, з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ДПА у Вінницькій області проведено виїзну позапланову перевірку TOB «Транссигнал ОЛК», за результатами якої складено Акт від 02.11.2009 р. № 232/0701/32054869 (а.с. 10-29).

Зокрема, даною перевіркою встановлено, що TOB «Транссигнал ОЛК»при визначені бази оподаткування податком на додану вартість операцій з поставки автотранспортних засобів нових та бувших у використанні на митній території України використано вартість автотранспортних засобів, встановлену на основі договорів укладених з покупцем не врахувавши при цьому зміни до п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість», який доповнено абзацом наступного змісту: «у разі, якщо звичайна ціна на товари (роботи, послуги) перевищує договірну ціну на такі товари (роботи, послуги) більше ніж на 20%, база оподаткування операцій поставки таких товарів (робіт послуг) визначається за звичайними цінами. Таким чином перевіряючими зроблено висновок про заниження TOB «Транссигнал ОЛК»податку на додану вартість що підлягає сплаті до бюджету на 58381,00 грн. (а.с. 10-29).

В ході цієї перевірки Головою ДПА у Вінницькій області було прийняте рішення № 1 від 27.10.2009 р. про застосування «звичайних цін»при визначені податкових зобов'язань TOB «Транссигнал ОЛК»за період з 01.01.2009 р. по 01.07.2009 р. (а.с. 5-6).

За наслідками такого рішення, ДПІ у м. Вінниці, з посиланням на п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»та п. 4.3 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»прийняла власне рішення № 23916/10/23 від 16.11.2009 р., яким, шляхом застосування непрямих методів визначення податкових зобов'язань, донарахувала TOB «Транссигнал ОЛК»податок на додану вартість в сумі 58381,00 грн. та застосувала штрафну (фінансову) санкцію у розмірі 29 190,50 грн. (50% від заниженої суми податку на додану вартість). Всього ж цим рішенням визначено податкових зобов'язань на загальну суму 87 571,50 грн. (а.с. 7).

Ухвалюючи постанову про відмову в задоволенні адміністративного позову про стягнення податкових зобов'язань в сумі 87571,50 грн., нарахованих згідно рішення про застосування «звичайних цін», суд першої інстанції виходив із встановлених ним обставин.

Однак, при вирішенні справи Вінницьким ОАС неправильно застосовані норми матеріального права, зокрема до проведеної перевірки з питань достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування ПДВ на рахунок платника у банку за період з 01.01.2009 р. по 01.07.2009 р. судом першої інстанції безпідставно застосовано положення преамбули ч. 1 ст. 3 та ст. 43 Митного кодексу України. Дані норми не можуть бути застосовані до спірних правовідносин, оскільки регулюють суспільні відносини, які виникають в процесі здійснення митного оформлення товарів. В даному ж випадку, як зазначалось вище, проводилась виїзна позапланова перевірка TOB «Транссигнал OJIK» з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування ПДВ, в ході якої було прийнято рішення № 1 від 27.10.2009 р. про застосування «звичайних цін»при визначенні податкових зобов'язань TOB «Транссигнал ОЛК»за період з 01.01.2009 р. по 01.07.2009 р.

Дане рішення було прийнято зважаючи на наступне.

На порушення п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість»№168/97-ВР від 03.04.1997 р. (зі змінами та доповненнями), TOB «Транссигнал ОЛК»занижено суму податку на додану вартість у сумі 58381,00 грн.

Судом першої інстанції не взято до уваги абз. 2 п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 р., у разі, якщо звичайна ціна на товари (роботи, послуги) перевищує договірну ціну на такі товари (роботи, послуги) більше ніж на 20%, база оподаткування операції з поставки таких товарів (послуг) визначається за звичайними цінами. А в даному випадку відповідачем при визначенні бази оподаткування ПДВ використано продажну вартість автотранспортних засобів, встановлену на основі договорів укладених з покупцем, що засвідчують результати здійсненої перевірки.

Також судом першої інстанції необґрунтовано відкинуто положення пп. 1.20.5 п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»в редакції Закону № 283/97-ВР (із змінами та доповненнями), у разі, коли ціни на товари (послуги) підлягають державному регулюванню згідно із законодавством, звичайною вважається ціна, встановлена згідно з принципами такого регулювання. Принцип такого регулювання у випадку імпорту товарів міститься в п. 4.3 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість», а саме: для товарів, що імпортуються на митну територію України платниками податку, базою оподаткування є договірна (контрактна) вартість таких товарів, але не менша митної вартості, зазначеної у ввізній митній декларації з урахуванням витрат на транспортування, навантаження, розвантаження, перевантаження та страхування до пункту перетину митного кордону України, сплати брокерських, агентських, комісійних та інших видів винагород, пов'язаних з імпортом таких товарів, плати за використання об'єктів інтелектуальної власності, що належать до таких товарів, акцизних зборів, ввізного мита, а також інших податків, зборів (обов'язкових платежів), за винятком податку на додану вартість, що включаються у ціну товарів (робіт, послуг) згідно із законами України з питань оподаткування.

Також Вінницький ОАС безпідставно посилається на ст. 7 Закону України «Про ціни і ціноутворення», за допомогою якої виключає нові та вживані автомобілі із переліку об'єктів державного цінового регулювання.

Адже п. 13 Указу Президента України «Про деякі заходи дерегулювання підприємницької діяльності»від 23.07.98 р. № 817/98 визначає, що індикативні або звичайні ціни не можуть встановлюватися органами виконавчої влади, які використовують їх для нарахування та стягнення податків і зборів (обов'язкових платежів) та неподаткових платежів, крім випадків відсутності статистичних даних про рівень цін на окремі види товарів (робіт, послуг). Також цим пунктом встановлено, що індикативні або звичайні ціни на товари (роботи, послуги) для застосування їх у податкових або митних цілях установлюються на підставі статистичної оцінки рівня цін реалізації таких товарів (робіт, послуг) на внутрішньому ринку України, яка проводиться уповноваженим державним органом у визначеному ним порядку. А порядок визначення митної вартості у митному законодавстві та звичайних цін у податковому законодавстві є однорідним, виходячи із положень встановлених ст. 266, ст. 268, ст. 269 Митного кодексу України та пп. 1.20.1. пп. 1.20.2. п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»в редакції Закону № 283/97-ВР (із змінами та доповненнями), де митна вартість, так як і звичайна ціна береться з ціни реалізації ідентичних чи однорідних (подібних) товарів.

У разі неможливості визначення митної вартості товарів, які імпортуються в Україну, відповідно до вимог статей 268 і 269 цього Кодексу, за основу може братися або ціна, за якою оцінювані ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов'язаному з продавцем покупцю. Ця норма також надає можливість використання митної вартості в розрахунках по визначенню звичайної ціни.

Отже, так як база оподаткування не може бути меншою, ніж митна вартість, згідно вимог чинного законодавства, то податковий орган рівняється до неї, як до оптимально прийнятого і цілком законного показника.

Позиція суду першої інстанції стосовно того, що показники митної вартості у виниклій спірній ситуації застосовувати не можна, є хибною, адже навіть положення Митного кодексу України дозволяють використовувати відомості про митну вартість для нарахування податків і зборів, це передбачено статтею 259 Митного кодексу України від 11.07.2002 р. № 92-IV, де митною вартістю товарів, що переміщаються через митний кордон України, є їх ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари (роботи, послуги), обчислена відповідно до положень даного Кодексу та статтею 261 Митного кодексу України, де вказано, що відомості про митну вартість товарів, що переміщаються через митний кордон України, використовуються для нарахування податків і зборів (обов'язкових платежів), ведення митної статистики, а також у відповідних випадках для розрахунків у разі застосування штрафів, інших санкцій та стягнень, встановлених законами України.

Крім того, Вінницьким окружним адміністративним судом було проігноровано положення пп. 1.20.10 п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в якому зазначено, що донарахування податкових зобов'язань платника податку податковим органом внаслідок визначення звичайних цін здійснюється за процедурою, встановленою законом для нарахування податкових зобов'язань за непрямими методами, а для платників податку, визнаних природними монополістами згідно із законом, - також відповідно до принципів регулювання цін, встановлених таким законом.

Отже, податковий орган має право застосувати звичайні ціни для визначення бази оподаткування у випадках, передбачених законом, незалежно від виду господарської операції, що здійснюється платником цього податку, або податкового статусу іншої сторони такої операції, а також положення пп. 4.3.5 п. 4.3 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»від 21.12.2000 р. № 2181, де чітко визначено, що рішення про застосування непрямих методів приймається податковим органом за місцезнаходженням платника податків за наявності підстав, визначених у підпункті 4.3.1 цього пункту. Рішення про сплату податкових зобов'язань приймається у судовому порядку за поданням керівника (його заступника) відповідного податкового органу.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов невірного висновку що нарахування податкового зобов'язання TOB «Транссигнал ОЛК»із застосуванням звичайних цін в сумі 87 571,50 грн. є неправомірним, таким, що здійснено всупереч вимогам діючого законодавства.

Враховуючи викладене та виходячи з системного аналізу норм права, судова колегія вважає, що доводи викладені в апеляційній скарзі заслуговують на увагу, а тому позовні вимоги позивача підлягають задоволенню в повному обсязі.

Згідно ч. 1 ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Зі змісту ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 198 Кодексу адміністративного судочинства України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати її та прийняти нову постанову суду.

У відповідності до п. 4 ч. 1 ст. 202 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування постанови суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є, зокрема порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Проаналізувавши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції порушено норми матеріального права, а тому апеляційна скарга позивача підлягає задоволенню, а постанова суду першої інстанції скасуванню з прийняттям нової постанови.

На підставі викладеного та, керуючись ст. ст. 9, 41, 128, 159, 160, 167, 195, 197, 198, 202, 205, 207 КАС України, колегія суддів, -

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Вінниці задовольнити.

Постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 02 лютого 2010 року - скасувати та ухвалити нову постанову, якою позовні вимоги Державної податкової існпекції у м. Вінниці - задовольнити.

Стягнути з ТОВ «Транссигнал ОЛК»податкових зобовязань у сумі 87571,50 грн. нарахованих з застосуванням звичайних цін згідно рішення податкового органу № 23916/10/23 від 16.11.2009 р.

Постанова набирає законної сили через пять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддяЛ.О. Костюк

Судді:О.О. Шостак

Н.М. Троян