Ухвала суду № 133237078, 13.01.2026, Рахівський районний суд Закарпатської області

Справа № 305/769/22

Номер провадження 1-кп/305/260/25

УХВАЛА

13.01.2026 року м. Рахів

Рахівський районний суд Закарпатської області у складі: судді ОСОБА_1 , при секретарі судового засідання ОСОБА_2 , за участю прокурора ОСОБА_3 , обвинуваченого ОСОБА_4 , захисників адвоката - ОСОБА_5 , адвоката - ОСОБА_6 , представника потерпілого - адвоката ОСОБА_7 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Рахівського районного суду Закарпатської області під час розгляду кримінального провадження, відомості про яке 11.05.2021 внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12021070000000143 про обвинувачення ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 189 КК України, -

ВСТАНОВИВ:

З 11.05.2022 року в провадженні Рахівського районного суду Закарпатської області перебуває кримінальне провадження відносно обвинуваченого ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 189 КК України.

В провадженні судді Рахівського районного суду Закарпатської області ОСОБА_1 вказане кримінальне провадження перебуває з 23.06.2025 року (після перебування вказаного кримінального провадження в провадженні інших головуючих, а саме після скасування вироку та відрядження судді до іншого суду).

Згідно ухвали суду, відповідно до ч. 2 ст. 349 КПК України, визначено обсяг і порядок дослідження доказів.

В судовому засіданні захисник обвинуваченого - адвокат ОСОБА_5 , в процесі дослідження доказів, а саме: протоколу обшуку від 19.03.2022 року (обшук проведено на підставі ст.. 233 КПК України домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , т. 1 а.с. 135-139); відеозаписи проведення обшуку наявні на флеш носії (т. 1 а.с. 140); постанову про визнання предмету речовим доказом від 20.03.2022 року ( згідно якої виявлені та вилучені предмети під час обшуку житла визнано речовими доказами у даному кримінальному провадженні, т. 1 а.с. 141-144); ухвалу слідчого судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 21.03.2022 року (згідно якої залишено без задоволення клопотання слідчого відділу СУ ГУНП в Закарпатській області лейтенанта поліції ОСОБА_8 , погоджене прокурором ОСОБА_9 , у кримінальному провадженні за № 12021070000000143, відомості про яке 11.05.2021 внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань, про надання дозволу на проведення обшуку приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , за місцем проживання ОСОБА_4 ), заявила усне клопотання, про визнання вище перелічених доказів очевидно недопустимими.

В обґрунтування клопотання посилається на те, що під час проведення обшуку за адресою: АДРЕСА_1 , за місцем проживання ОСОБА_4 , органом досудового розслідування було допущено ряд порушень щодо проведення обшуку в загалі, а саме: не озвучено повний склад учасників; не роз`яснені права та обов`язки учасників обшуку; не озвучено підстави проведення обшуку; при проведенні відео зйомки не було забезпечено повний огляд приміщення в якому проводився обшук (з початку його проведення, що на думку обвинуваченого та його захисника свідчить про підкидання грошових коштів в обшукуване приміщення), у зв`язку з чим учасники обшуку були позбавлені можливості особисто побачити початок проведення обшуку; в подальшому після прибуття власниці приміщення в якому проводився обшук, останню не включено до складу осіб за участі яких проводився обшук та якій одразу після прибуття не було повідомлено на підставі чого проводиться обшук приміщення яке їй належить. Отже на думку захисника, вказані обставини призводять до штучного створення доказів.

Просила на підставі оголошеної ухвали слідчого судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 21.03.2022 року (згідно якої залишено без задоволення клопотання слідчого відділу СУ ГУНП в Закарпатській області лейтенанта поліції ОСОБА_8 , погоджене прокурором ОСОБА_9 , у кримінальному провадженні за № 12021070000000143, відомості про яке 11.05.2021 внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань, про надання дозволу на проведення обшуку приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , за місцем проживання ОСОБА_4 ), негайно розглянути її усне вищезазначене клопотання, та визнати очевидно недопустимими докази, а саме: протоколу обшуку від 19.03.2022 року (обшук проведено на підставі ст.. 233 КПК України домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , т. 1 а.с. 135-139); відеозапис проведення обшуку наявний на флеш носії (т. 1 а.с. 140); постанову про визнання предмету речовим доказом від 20.03.2022 року ( згідно якої виявлені та вилучені предмети під час обшуку житла визнано речовими доказами у даному кримінальному провадженні, т. 1 а.с. 141-144). Також просила відокремити вищевказані докази, які були долучені до обвинувального акту прокурором ОСОБА_10 на підставі клопотання про приєднання до обвинувального акта доказів обвинувачення, тобто вказані докази (згідно клопотання т. 1 а.с. 56-58): протокол обшуку від 19.03.2022 (по місцю проживання) та флеш-карта на 6 арк.; постанова про визнання речовими доказами на 4 арк.; ухвала про узаконення обшуку на 3 арк., та направити зазначені матеріали прокурору для вирішення питання в порядку ст. 255 КПК України, оскільки в даному випадку, вказані докази є очевидно недопустимими. Окрім наведеного просила врахувати практики ЄСПЛ, зокрема, концепції «плодів отруєного дерева».

Обвинувачений підтримав клопотання захисника - адвоката ОСОБА_5 ..

Захисник - адвокат ОСОБА_6 , не був присутній у судовому засіданні при розгляді вищевказаного клопотання, у зв`язку з відключенням з відеоконференції з технічних причин, проти чого не заперечували учасники судового процесу.

Представник потерпілого, залишила вирішення клопотання по суті на розсуд суду.

Прокурор у судовому засіданні, вважала за можливе надати оцінку зазначеним у клопотанні обставинам при винесенні остаточного рішення, але в ракурсі ч. 2 ст. 89 КПК України на яку посилається сторона захисту та наполягає на негайному розгляді заявленого клопотання, не заперечує щодо негайного розгляду даного клопотання, а вирішення клопотання по суті залишає на розсуд суду, оскільки винуватість обвинуваченого доказується іншими доказами долученими до обвинувального акта.

Заслухавши учасників судового засідання, суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до ч. 2 ст. 89 КПК України у разі встановлення очевидної недопустимості доказу під час судового розгляду суд визнає цей доказ недопустимим, що тягне за собою неможливість дослідження такого доказу або припинення його дослідження в судовому засіданні, якщо таке дослідження було розпочате.

Конституційний Суд України у рішенні №12-рп/2011 від 20 жовтня 2011 року у справі за конституційним поданням Служби безпеки України щодо офіційного тлумачення положення частини третьої статті 62 Конституції України зазначив, що визнаватися допустимими і використовуватися як доказ в кримінальній справі можуть тільки фактичні дані, одержані відповідно до вимог кримінально-процесуального законодавства. Перевірка доказів на їх допустимість є найважливішою гарантією забезпечення прав і свобод людини і громадянина в кримінальному процесі та ухвалення законного і справедливого рішення у справі.

Аналіз положення частини третьої статті 62 Конституції України про те, що «обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом», дає підстави для висновку, що обвинувачення у вчиненні злочину не може бути обґрунтоване фактичними даними, одержаними в незаконний спосіб, а саме: з порушенням конституційних прав і свобод людини і громадянина; з порушенням встановлених законом порядку, засобів, джерел отримання фактичних даних; не уповноваженою на те особою тощо.

Кримінальний процесуальний закон не дає вичерпного переліку підстав, за наявності яких докази мають визнаватися недопустимими, а натомість надає право суду вирішувати питання їх допустимості чи недопустимості у порядку, передбаченому статтею 89 КПК України.

Згідно із ч. 1 ст. 89 КПК України суд вирішує питання допустимості доказів під час їх оцінки в нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення.

Згідно із ч. 2, 3 ст. 89 КПК України у разі встановлення очевидної недопустимості доказу під час судового розгляду суд визнає цей доказ недопустимим, що тягне за собою неможливість дослідження такого доказу або припинення його дослідження в судовому засіданні, якщо таке дослідження було розпочате. Сторони кримінального провадження, потерпілий мають право під час судового розгляду подавати клопотання про визнання доказів недопустимими, а також наводити заперечення проти визнання доказів недопустимими.

Частиною першою статті 87 КПК України передбачено, що ключовою умовою для визнання доказів недопустимими є їх отримання внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Виходячи з положень ч.1 ст.86 КПК України допустимість доказів - це придатність їх для використання у кримінальному процесі за формою. Вимогами допустимості доказів є законність джерела, способу отримання доказів, процесуальне оформлення ходу і результатів проведення слідчих дій, належний суб`єкт, що має право проводити процесуальні дії з отримання доказів.

Так, жоден доказ обвинувачення чи захисту не має наперед визначеної сили серед інших доказів, і такі докази, підлягають врахуванню судом на рівні з іншими доказами у справі.

Отже, для прийняття відповідного процесуального рішення оцінка доказів повинна проводитися не тільки з точки зору їх належності, допустимості та достовірності, а і в їх сукупності, з врахуванням достатності та взаємозв`язку, без відокремлення один від одного в нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення.

Ознака очевидності чи неочевидності допустимості певного доказу є оціночним поняттям і вирішення даного питання відноситься виключно до дискреційних повноважень суду.

Відповідно до ч. 3 ст. 233 КПК України, слідчий, дізнавач, прокурор має право до постановлення ухвали слідчого судді увійти до житла чи іншого володіння особи лише у невідкладних випадках, пов`язаних із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні кримінального правопорушення. У такому разі прокурор, слідчий, дізнавач за погодженням із прокурором зобов`язаний невідкладно після здійснення таких дій звернутися до слідчого судді із клопотанням про проведення обшуку. Слідчий суддя розглядає таке клопотання згідно з вимогами статті 234 цього Кодексу, перевіряючи, крім іншого, чи дійсно були наявні підстави для проникнення до житла чи іншого володіння особи без ухвали слідчого судді. Якщо прокурор відмовиться погодити клопотання слідчого, дізнавача про обшук або слідчий суддя відмовить у задоволенні клопотання про обшук, встановлені внаслідок такого обшуку докази є недопустимими, а отримана інформація підлягає знищенню в порядку, передбаченому статтею 255 цього Кодексу.

Відповідно до ухвали слідчого судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 21.03.2022 року, слідчий суддя дійшов висновку про те, що проведена органами досудового розслідування 19.03.2022 року слідча дія не була невідкладною, не пов`язана з переслідуванням особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, а тому згідно з приписами ч. 2 ст. 234 КПК такий обшук мав здійснюватися лише на підставі ухвали слідчого судді, в результаті чого, залишено без задоволення клопотання слідчого відділу СУ ГУНП в Закарпатській області лейтенанта поліції ОСОБА_8 , погоджене прокурором ОСОБА_9 , у кримінальному провадженні за № 12021070000000143, відомості про яке 11.05.2021 внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань, про надання дозволу на проведення обшуку приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , за місцем проживання ОСОБА_4 . Окрім того, у зазначеній ухвалі, слідчий суддя звернув увагу органу досудового розслідування на недотримання вимог ч.3 ст. 234 КПК України щодо змісту клопотання про проведення обшуку, а саме: не зазначено особу, якій належить житло чи інше володіння, зв`язок вилученого майна з вчиненим кримінальним правопорушенням; обґрунтування того, що доступ до речей неможливо отримати органом досудового розслідування в добровільному порядку шляхом витребування речей відповідно до ч.2 ст. 93 КПК України або за допомогою інших слідчих дій.

Згідно з ч. 2 ст. 234 КПК України, обшук проводиться на підставі ухвали слідчого судді місцевого загального суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться орган досудового розслідування, а у кримінальних провадженнях щодо злочинів, віднесених до підсудності Вищого антикорупційного суду, - на підставі ухвали слідчого судді Вищого антикорупційного суду.

З огляду на положення ст.ст. 86, 87, 89 КПК України, які встановлюють критерії допустимості доказів в межах кримінального провадження, враховуючи підстави, на які посилається захисник в своєму клопотанні, беручи до уваги практики ЄСПЛ, зокрема, концепції «плодів отруєного дерева», суд вважає клопотання захисника таким, що підлягає задоволенню. Отже докази, які визнаються недопустимими відповідно до вимог ч. 3 ст. 233, ст. 255 КПК України, підлягають вилученню з матеріалів кримінального провадження та поверненню прокурору, для вирішення питання в порядку встановленого діючим законодавством.

Також суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду України.

Правила оцінки доказів, особливо вимога дотримуватися передбаченого законом порядку при отриманні доказів, мають за мету запобігання неправомірному втручанню держави та заохочення доброчесної поведінки правоохоронних органів (постанова ККС ВС від 29.09.2020 у справі № 601/1143/16).

У рішеннях у справах «Балицький проти України», «Тейксейра де Кастро проти Португалії», «Шабельник проти України» ЄСПЛ застосував різновид доктрини «плодів отруєного дерева», яка полягає в тому, що визнаються недопустимими не лише докази, безпосередньо отримані з порушеннями, а також докази, яких не були б отримано, якби не було отримано перших. Таким чином, допустимі самі по собі докази, отримані за допомогою відомостей, джерелом яких є недопустимі докази, стають недопустимими.

На думку ЄСПЛ, надається оцінка допустимості всього ланцюжка доказів, що базуються один за іншим, а не кожного окремого доказу автономно. У рішенні по справі «Нечипорук і Йонкало проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що докази, отримані в кримінальному провадженні з порушенням встановленого порядку, призводять до його несправедливості в цілому, незалежно від доказової сили таких доказів і від того, чи мало їх використання вирішальне значення для засудження обвинуваченого судом.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 86, 87, 89, 94, 233, 255, 369-372, 376, 392 КПК України, суд,-

У Х В А Л И В :

Клопотання захисника обвинуваченого ОСОБА_4 - адвоката ОСОБА_5 про визнання доказів очевидно недопустимими, задовольнити.

Визнати недопустимим доказами, а саме: протокол обшуку від 19.03.2022 року (обшук проведено на підставі ст.. 233 КПК України домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , т. 1 а.с. 135-139); відеозаписи проведення обшуку наявні на флеш носії (т. 1 а.с. 140); постанову про визнання предмету речовим доказом від 20.03.2022 року ( згідно якої виявлені та вилучені предмети під час обшуку житла визнано речовими доказами у даному кримінальному провадженні, т. 1 а.с. 141-144), та відповідно до вимог ч. 3 ст. 233, ст. 255 КПК України, вилучити з матеріалів кримінального провадження та повернути прокурору.

Ухвала окремому оскарженню не підлягає, однак заперечення проти неї можуть бути включені до апеляційної скарги на судове рішення.

Суддя ОСОБА_1