Ухвала суду № 13322072, 09.12.2010, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"09" грудня 2010 р.                               м. Київ                                        К-11662/08

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого                              Конюшка К.В.

суддів:                                        Бим М.Є.

                                                  Гончар Л.Я.

                                                  Гордійчук М.П.

                                                  Черпіцької Л.Т.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 09 червня 2008 року

у справі №13/393 А (22-а-6558/08)

за позовом          Товариства з обмеженою відповідальністю «Альфа-Пак»

до          Державної податкової інспекції у Шевченківському районі

          м. Львова

про          визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2007 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Альфа-Пак»звернулось Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова з позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0002272300/0/16123 і № 0002272300/0/16124 від 16 липня 2007 року та повторних податкових повідомлень-рішень №0002262300/1/22553 і № 0002262300/1/22554 від 01 жовтня 2007 року .

Постановою Господарського суду Львівської області від 24 січня 2008 року Товариству з обмеженою відповідальністю «Альфа-Пак»відмовлено в задоволенні позовних вимог.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 09 червня 2008 року апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Альфа-Пак»задоволена, постанова Господарського суду Львівської області від 24 січня 2008 року скасована, прийнята нова постанова про задоволення позовних вимог.

Не погоджуючись зі вказаним рішенням суду апеляційної інстанції, Державна податкова інспекція у Шевченківському районі м. Львова оскаржила його в касаційному порядку.

У касаційній скарзі скаржник зазначив, що при прийнятті оскаржуваного рішення суд апеляційної інстанції порушив норми матеріального та процесуального права, у зв’язку з чим просив його скасувати та залишити в силі постанову суду першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, протягом 31.05.2007р.-27.06.2007р. Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі м. Львова була проведена планова виїзна документальна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю «Альфа-Пак» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2006р. по 31.12.2006р., по результатам якої складено акт перевірки № 1181/151/23-1/32182264 від 06.07.2007р.

Вказаним Актом перевірки встановлено порушення позивачем вимог п.4.2., п.4.3. ст.4 Закону України "Про податок на додану вартість", в результаті чого занижено податкове зобов'язання по податку на додану вартість за вересень 2006 року на суму 53920 грн., а також вимог п.3.1. ст. З, пп.7.4.1, пп.7.43 п.7.4 ст.7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", внаслідок чого занижено податкове зобов'язання по податку прибуток за III квартал 2006 року на суму 67400 грн.

Наведені висновки акту перевірки стосуються укладеного позивачем договору купівлі-продажу від 07.09.2006р., на підставі якого позивачем відчужено на користь двох фізичних осіб нежитлове приміщення - склад загальною площею 1560 кв.м за адресою: м. Львів, вул. Шевченка, 313 "б", при цьому продаж здійснено за ціною 139980 грн., в т.ч. ПДВ, а згідно інформації ОКП ЛОР БТІ та ЕО інвентаризаційна оцінка складу згідно витягу № 11738831 від 05.09.2006р. з реєстру прав власності на нерухоме майно становить 386253 грн..

На підставі наведеного податковим органом винесені податкове повідомлення-рішення № 0002262300/0/16123 від 16.07.2007р. про визначення податкового зобов'язання по податку на додану вартість на суму 80880 грн., в тому числі за основним платежем 53920 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями 26960 грн., та податкове повідомлення-рішення № 0002272300/0/16124 від 16.07.2007р. про визначення податкового зобов'язання по податку на прибуток підприємств на суму 94360 грн., в тому числі за основним платежем 67400 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями - 26960 грн.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції помилково виходив з того, що при визначенні звичайної ціни в розглядуваному випадку відповідачем правомірно використано відомості про інвентаризаційну оцінку складу згідно витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно; саме така вартість була взята нотаріусом при оформленні договору купівлі-продажу як вартість приміщення.

Суд апеляційної інстанції правомірно не погодився з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до п.п.1.20.1. ст. Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

Ринок товарів (робіт, послуг) - сфера обігу товарів (робіт, послуг), яка визначається виходячи з можливості покупця (продавця) реально і без значних додаткових витрат придбати (продати) товар (роботу, послугу) на найближчій стосовно будь-якої із сторін договору території.

Відповідно до п.п.1.20.6. ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»(далі –Закон) у разі коли на відповідному ринку товарів (робіт, послуг) не здійснюються операції з ідентичними (у разі їх відсутності - однорідними) товарами (роботами, послугами), або якщо неможливо визначити їх ціну через відсутність або недоступність відповідної інформації, звичайною ціною вважається ціна договору.

Підпунктом.1.20.8. ст. 1 Закону зазначає, що обов’язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту.

Згідно з п.п.7.4.1. п.7.4. ст.7 Закону з метою оподаткування доход, отриманий платником податку від продажу товарів (робіт, послуг) пов'язаним особам, визначається, виходячи із договірних цін, але не менших за звичайні ціни на такі товари (роботи, послуги), що діяли на дату такого продажу;

Підпунктом.7.4.3. п.7.4. ст.7 положення пп.7.4.1, 7.4.2 поширюються також на операції з особами, які не є платниками податку, встановленого статтею 10 цього Закону, або сплачують податок на прибуток за іншими, ніж платник податку, ставками.

Згідно ст. 189 Господарського Кодексу України (далі –ГК України) суб'єкти господарювання можуть використовувати у господарській діяльності вільні ціни, державні фіксовані ціни та регульовані ціни - граничні рівні цін або граничні відхилення від державних фіксованих цін.

Вільні ціни визначаються на всі види продукції (робіт, послуг), за винятком тих, на які встановлено державні ціни. Вільні ціни визначаються суб'єктами господарювання самостійно за згодою сторін, а у внутрішньогосподарських відносинах - також за рішенням суб'єкта господарювання (ст. 190 ГК України).

Відповідно до ст.7 Закону України "Про ціни і ціноутворення" вільні ціни і тарифи встановлюються на всі види продукції, товарів, послуг, за винятком тих, за якими здійснюється державне регулювання цін і тарифів.

Згідно з п.13 Указу Президента України від 23.07.1998р. "Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності" індикативні або звичайні ціни на товари (роботи, послуги) для застосування їх у податкових або митних цілях установлюються на підставі статистичної оцінки рівня цін реалізації таких товарів (робіт, послуг) на внутрішньому ринку України, яка проводиться уповноваженим державним органом у визначеному ним порядку. Індикативні або звичайні ціни не можуть встановлюватися органами виконавчої влади, які використовують їх для нарахування та стягнення податків і зборів (обов'язкових платежів) та неподаткових платежів, крім випадків відсутності статистичних даних про рівень цін на окремі види товарів (робіт, послуг).

На думку податкового органу, позивач при здійсненні продажу складу за договірною ціною 139980 грн. повинен був визначити як базу оподаткування справедливу ринкову ціну 386253 грн., яка вказана у витязі з реєстру прав власності на нерухоме майно. Невиконання наведених вимог призвело до заниження сум податку на прибуток підприємств і податку на додану вартість у розмірах, визначених у винесених податкових повідомленнях-рішеннях.

Між тим, відповідачем не було представлено суду статистичної оцінки рівня цін реалізації ідентичних або однорідних товарів, які б вказували на заниження ціни продажу вказаного об'єкта. Вказані статистичні дані не наводяться відповідачем в тексті акта перевірки.

Суд апеляційної інстанції зробив правильний висновок, з яким погоджується суд касаційної інстанції, що витяг № 11738831 від 05.09.2006р. з реєстру прав власності на нерухоме майно не може бути підставою для визначення звичайної ціни, оскільки вартість, яка вказана у ньому, є інвентаризаційною вартістю об'єкта, що визначається, виходячи з його будівельної (балансової) вартості на час будівництва (п.9 Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України № 127 від 24.05.2001р.).

Крім того, судом першої інстанції не враховано тверджень позивача про те, що, починаючи з 2002 року, названий склад не використовувався, розкрадався, через що його технічний стан істотно погіршився.

Колегія суддів звертає увагу на те, що згідно з п.1.20.10 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" донарахування податкових зобов'язань платника податку податковим органом внаслідок визначення звичайних цін здійснюється за процедурою, встановленою законом для нарахування податкових зобов’язань за непрямими методами, а для платників податку, визнаних природними монополістами згідно із законом, - також відповідно до принципів регулювання цін, встановлених цим законом.

Відповідно до пп.4.3.4. Закону України «Про порядок погашення зобов’язань податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»застосування непрямого методу для визначення податкових зобов’язань платників податків у випадках, не передбачених цим пунктом, не дозволяється.

Оскільки закону, який би визначив підстави, порядок і механізм донарахування податкових зобов’язань із застосуванням непрямих методів, не існувало на час визначення податкових зобов’язань, то за відсутності прямо передбачених у законодавстві підстав, застосування відповідачем при визначенні звичайної ціни непрямими методами при обчислення валових доходів, валових витрат, податкових зобов’язань є неправомірним.

Таким чином, підстав для застосування інших цін, крім договірних, у даному в податкового органу не було. А застосування вартості об’єкта нерухомості, яка вказана у витязі БТІ з реєстру прав власності на нерухоме майно є неправомірним.

Протиправним слід вважати і застосування до позивача непрямих методів при обчисленні податкових донарахувань із-за відсутності відповідного законодавчого врегулювання цього питання.

Отже, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо неправомірності винесених податкових повідомлень-рішень про визначення податкового зобов’язання з податку на прибуток підприємств. Виходячи з вимог п.4.1 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість», також слід вважати протиправними і податкові повідомлення-рішення щодо визначення й податкового зобов’язання з податку на додану вартість.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів касаційної інстанції дійшла висновку, що доводи касаційної скарги не спростовують правильності висновків суду апеляційної інстанції, а оскаржене судове рішення відповідає вимогам закону і матеріалам справи. Підстав для його зміни чи скасування не встановлено.

Керуючись ст.ст. 210 –231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

У Х В А Л И В :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова відхилити.

Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 09 червня 2008 року в даній справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення і може бути переглянута Верховним Судом України, у строк та у порядку, визначеними статтями 237 –2391 КАС України.

Головуючий(підпис)Конюшко К.В.

Судді (підпис)Бим М.Є.

(підпис)Гончар Л.Я.

(підпис)Гордійчук М.П.

(підпис)Черпіцька Л.Т.