Рішення № 133214021, 12.01.2026, Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області

Справа №442/9566/25

Провадження №2/442/418/2026

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 січня 2026 року Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області в складі головуючої судді Павлів З.С., розглянувши в приміщенні Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Держави України в особі Головного управління національної поліції у Львівській області, з участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Дрогобицький відділ державної виконавчої служби у Дрогобицькому районі Львівської області Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про стягнення коштів,

встановив:

Стислий виклад позиції позивача.

17.12.2025 ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просить стягнути з Державного бюджету України шляхом списання з відповідного рахунку Державної казначейської служби України на його користь грошові кошти в розмірі 1174,95 грн.

Заявлені позовні вимоги обґрунтовує тим, що 15.10.2025 інспектором Дрогобицького РВП ГУНП у Львівській області Масоном П.Ю. винесено постанову серії ЕНА №5939493 за порушення ним Правил дорожнього руху та накладено стягнення у виді штрафу в розмірі 340 грн. 29.10.2025 штраф було сплачено через Приват Банк.

18.11.2025 Дрогобицьким РВП ГУНП у Львівській області постанову EHA №5939493 було направлено для примусового виконання в Дрогобицький ВДВС, який впродовж тижня стягнув з його банківського рахунку 1174,95 грн. Ці грошові кошти, згідно розпорядження державного виконавця по ВП №79625118 на підставі ст.47 Закону України "Про виконавче провадження", були розподілені наступним чином: 680 грн на користь ГУК у Львівській обл. /м.Львів21081300 на IBAN UA 268999980313040149000013001 (п/р№ ід.№) в ГУДКСУ Л/о, МФО 899998. код за ЄДРПОУ 38008294, згідно з постанови ЕНА №5939493, виданої 15.10.2025 р. інший орган, посадова особа (Дрогобицький районний відділ поліції Головного управління національної поліції у Львівській області), 68 грн виконавчого збору: на IBAN UA 278999980333219305000013931 в Казначейство України (ЕАП), МФО 899998, код за ЄДРПОУ 38008294; 69 грн витрат виконавчого провадження: на IBAN UA 198201720313201001201004985 в Державна казначейська служба України. м.Київ, МФО 820172, код за ЄДРГОУ 45813957; 357,95 грн витрат виконавчого провадження: на IBAN UA 198201720313201001201004985 в Державна казначейська служба України, м.Київ, МФО 820172, код за ЄДРПОУ 45813957.

При його зверненні до Дрогобицького ВДВС про повернення вищевказаних коштів отримав відмову у зв`язку з відсутність технічної можливості повернення коштів.

Водночас, просить винести окрему ухвалу щодо Міністерства юстиції України у зв`язку з надмірною сумою стягнення в межах виконавчого провадження, оскільки така не є співмірною із понесеними витратами.

Стислий виклад позиції (заперечень) відповідача.

30.12.2025 від Головного управління Національної поліції у Львівській області на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якій просить в задоволенні позову відмовити повністю.

В обґрунтування заперечень посилається на те, що не погоджується із викладеними позивачем доводами вважаючи їх такими, що не враховують всіх обставин справи і не базуються на нормах чинного законодавства. Як вбачається зі змісту доводів та вимог позовної заяви ОСОБА_1 , Дрогобицьким ВДВС стягнуто з його банківських рахунків 1174,95 грн через несплату штрафу, накладеного на підставі постанови серія ЕНА №5939493, винесеної Дрогобицьким РВП ГУНП у Львівській області постанови. Вважає, що відповідні органи державної виконавчої служби України та державної казначейської служби України мали б бути притягнутими до участі у справі та приймати у ній участь в якості відповідачів, однак позивачем до участі у розгляді даної справи в якості відповідача було визначено лише ГУНП у Львівській області. Інших позовних вимог не заявляє. За змістом п.5 ч.1 ст 3 Закону України «Про виконавче провадження» постанови державних виконавців про стягнення виконавчого збору, витрат на проведення виконавчих дій та накладення штрафу є окремими виконавчими документами. Тобто, примусовому виконанню підлягають не лише виконавчі документи, видані судами в передбачених законом випадках на виконання судових рішень, але й постанови державного виконавця про стягнення виконавого збору, витрат, пов?язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу. Отже, постанова про стягнення виконавчого збору є самостійним виконавчим документом, який підлягає примусовому виконанню. Зазначає, що Дрогобицьким РВП ГУНП у Львівській області винесено постанову серії ЕНА №5939493 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за порушення ПДР та накладено стягнення у виді штрафу в розмірі 340,00 грн. ОСОБА_1 отримав копію постанови, що підтвердив своїм підписом. Так, відповідно до даної постанови реквізити для оплати штрафу є: ГУК у Львівській області/21081300, UA268999980313040149000013001. Відповідо до виписки Приватбанку, ОСОБА_2 сплачено 340,00 грн. на рахунок Мурованської сільської ТГ/21081801 номер рахунку НОМЕР_1 , де вказав в призначенні платежу наступне: Сплата адміністративного штрафу за період 10.2025 від ОСОБА_1 .

Зазначає, що Порядок заповнення реквізиту «Призначення платежу» платіжної інструкції під час сплати (стягнення) податків, зборів, митних, інших платежів, єдиного внеску загальнообов?язкове державне соціальне страхування, внесення авансових платежів, повернення, затверджений наказом Мінфіну від 22.03.2023 №148. Пунктом 2 розд. ІІ вищевказаного Порядку №148, зокрема, визначено, що під час сплати податків, зборів на бюджетні рахунки платник у реквізиті «Призначення платежу» платіжної інструкції заповнює такі поля: «Код виду сплати»; «Додаткова інформація запису»; у полі «Код виду сплати» платник заповнює код виду сплати, визначений Переліком кодів видів сплати, які використовуються платниками, згідно з додатком 1 до Порядку №148; у полі «Додаткова інформація запису» платник заповнює інформацію щодо переказу коштів у довільній формі. Суб?єкти господарювання, які проводять господарську діяльність на підставі ліцензії та/або спеціального дозволу, зазначають інформацію щодо звітного (податкового) періоду, за який сплачуються податкові зобов?язання, та дозвільного документа (вид дозвільного документа, номер та дата). З аналізу наведених норм Порядку №148 та наданих позивачем доказів убачається, що при сплаті адміністративного штрафу ОСОБА_1 (чи його родичем - ОСОБА_2 ) не було дотримано встановленого законодавством порядку зарахування бюджетних платежів. Зокрема, платіж у сумі 340,00 грн був здійснений на рахунок іншого бюджету Мурованської сільської територіальної громади, тоді як у постанові про накладення адміністративного стягнення серії ЕНА №5939493 чітко визначено належного отримувача коштів ГУК у Львівський області та відповідний бюджетний рахунок. Таким чином, незалежно від формулювання реквізиту «Призначення платежу», кошти були зараховані не за належним кодом бюджетної класифікації та не на той рахунок, без зазначення номера та серії постанови, що унеможливило їх ідентифікацію як сплату конкретного адміністративного штрафу. Неналежне визначення отримувача коштів та рахунку для сплати адміністративного штрафу свідчить про помилкову сплату платежу, яка відповідно до вимог бюджетного законодавства не припиняє обов?язок зі сплати штрафу та не може вважатися належним виконанням постанови про накладення адміністративного стягнення. За таких обставин ГУНП у Львівській області, обґрунтовано вважало штраф несплаченим у встановлений законом строк, що, у свою чергу, стало правовою підставою для направлення постанови на примусове виконання до органів державної виконавчої служби. Отже, настання для позивача несприятливих наслідків у вигляд відкриття виконавчого провадження, нарахування виконавчого збору та примусового списання коштів з банківських рахунків є наслідком неналежного виконання ним обов?язку сплати адміністративного штрафу, зокрема здійснення платежу за визначеним у постанові штрафом, зокрема здійснення платежу на рахунок, який не взначений у постанові та не є результатом будь-яких протиправних рішень, дій чи бездіяльності ГУНП у Львівські області, яке діяло виключно в межах наданих законом повноважень та у спосіб, передбачений чинним законопавством. Сплата штрафу на рахунок, відмінний від прямо зазначеного у відповідній постанові, не може розцінюватися як виконання покладеного обов?язку та не породжує правових наслідків у вигляді припинення зобов?язання зі сплати адміністративного штрафу.

Також, позивач фактично пов?язує порушення своїх прав із примусовим стягненням коштів у межах виконавчого провадження та наслідками їх зарахування до бюджету, однак такі дії вчинялися органами державної виконавчої служби та органами Казначейства України, а не ГУНП v Львівській області, яке не приймало рішень і не вчиняло дій чи бездіяльності, що могли б бути предметом оскарження у даній справі. За таких обставин, вважає, що ГУНП у Львівській області не є належним відповідачем у даній справі.

Інші процесуальні дії у справі.

Ухвалою судді Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 19.12.2025 позов прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі. Постановлено проводити розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Відповідно до ч.5 ст.279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Судом на підставі частини другої статті 247 ЦПК України у зв`язку із неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Фактичні обставини, встановлені судом.

15.10.2025 інспектором Дрогобицького районного відділу поліції ГУНП у Львівській області лейтенантом поліції Масоном П.Ю. винесено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серія ЕНА №5939493, на підставі якої ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за порушення ч.1 ст.122 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 340 грн.

У зазначеній постанові у п.4, 7-10 зазначено відомості для здійснення оплати штрафу, а саме: «призначення платежу: *;21081300; ЕНА;5939493;*», «банк «ГУК у Льві.обл/Львів.обл/21081300», «ЄДРПОУ 38008294», «МФО «899998», «номер рахунку НОМЕР_2 ».

ОСОБА_1 постанову отримав 15.10.2025.

Згідно з листом Дрогобицького районного відділу поліції ГУ НП у Львівській області 03.11.2025 вищевказану постанову скеровано для примусового виконання до Дрогобицького міськрайонного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції.

Підставою скерування постанови на примусове виконання стало те, що в інформаційно-комунікаційній системі «Інформаційний портал Національної поліції України» була відсутня інформація про сплату штрафу за постановою серії ЕНА №5939493 від 15.10.2025. Дане стверджується листом Дрогобицького РВП ГУНП у Львівській області від 26.12.2025 про надання інформації начальнику відділу правового забезпечення ГУНП у Львівській області.

18.11.2025 головним державним виконавцем Дрогобицького відділу державної виконавчої служби у Дрогобицькому районі Львівської області Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Ільницькою О.І. відкрито виконавче провадження з виконання вищевказаної постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серія ЕНА №5939493, постановлено стягнути з ОСОБА_1 в дохід держави 680 грн. штрафу.

З метою виконання вищевказаної постанови державним виконавцем вчинено ряд виконавчих дій, внаслідок яких з рахунку ОСОБА_1 було стягнуто 680 грн. штрафу в дохід держави, а також: 68 грн. виконавчого збору, а також 426,95 грн. мінімальних витрат виконавчого провадження. Дане стверджується: постановою про арешт коштів боржника від 18.11.2025, постановою про стягнення виконавчого збору від 18.11.2025, постановою про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження від 18.11.2025, розпорядженням державного виконавця №79625118.

Згідно з представленого позивачем суду платіжного доручення №23619089611 ОСОБА_2 здійснено платіж на суму 340 грн., отримувач ГУК Львів/Мурованська тг/21081801, призначення платежу: 121 3427908533 21081801 сплата адміністративного штрафу за період 10.2025 від ОСОБА_1 .

Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.

Відповідно до положень ст.307 КпАП України штраф має бути сплачений не пізніш як через п`ятнадцять днів з дня вручення постанови про накладення штрафу, а в разі оскарження такої постанови не пізніш як через п`ятнадцять днів з дня повідомлення про залишення скарги без задоволення.

Згідно ч.1 ст.308 КпАП України у разі несплати правопорушником штрафу у строк, установлений ч.1 ст.307 КпАП України, постанова про накладення штрафу надсилається для примусового виконання до відділу державної виконавчої служби, за місцем проживання порушника, роботи або за місцем знаходження його майна.

Відповідно до ч.2 ст.308 КпАП України у порядку примусового виконання постанови про стягнення штрафу за вчинення адміністративного правопорушення з правопорушника стягується: подвійний розмір штрафу, визначеного у відповідній статті КпАП України та зазначеного у постанові про стягнення штрафу; витрати на облік зазначених правопорушень.

Чинним законодавством України, зокрема, Інструкцією про безготівкові розрахунки в національній валюті користувачів платіжних послуг, затвердженою постановою Правління Національного банку України від 29.07.2022 №163, та Порядком заповнення реквізиту «Призначення платежу» платіжної інструкції під час сплати (стягнення) податків, зборів, митних, інших платежів, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, внесення авансових платежів (передоплати), грошової застави, а також у разі їх повернення, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 22.03.2023 №148, визначено обов`язкові, необхідні та достатні реквізити в тому числі й для оплати штрафів.

Так, визначено, що під час сплати податків, зборів, штрафів на бюджетні рахунки платник у реквізиті «Призначення платежу» платіжної інструкції заповнює такі поля: «Код виду сплати»; «Додаткова інформація запису»; у полі «Код виду сплати» платник заповнює код виду сплати, визначений Переліком кодів видів сплати, які використовуються платниками, згідно з додатком 1 до Порядку №148; у полі «Додаткова інформація запису» платник заповнює інформацію щодо переказу коштів у довільній формі.

Такі ж вимоги фактично продубльовані й у постанові про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі.

Як вбачається з представленого позивачем суду платіжного доручення, останнім вимоги не дотримано: платіж здійснено на рахунок відмінний від того, який вказаний у постанові, отримувачем вказано: ГУК Львів/Мурованська тг/21081801, замість правильного, а у призначенні платежу зазначено: «121 3427908533 21081801 сплата адміністративного штрафу за період 10.2025 від ОСОБА_1 », замість: «*; НОМЕР_3 ;ЕНА;5939493;*».

Частиною 1 статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до статті 16 ЦК України, звертаючись до суду, позивач на власний розсуд обирає спосіб захисту свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. (стаття 5 ЦПК України).

Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб`єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц (пункт 82), від 08.92.2022 у справі № 209/3085/20 (пункт 24)). Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Це означає, що захист має бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (пункт 63)).

Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, суди повинні зважати й на його ефективність з погляду Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). У § 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Сполученого Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, заява № 22414/93, [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що стаття 13 Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові способи для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати особі такі способи правового захисту на національному рівні, що дозволили би компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань.

У статті 13 Конвенції гарантується доступність на національному рівні засобу захисту, здатного втілити в життя сутність прав та свобод за Конвенцією, в якому б вигляді вони не забезпечувались у національній правовій системі. Зміст зобов`язань за статтею 13 Конвенції залежить, зокрема, від характеру скарг заявника. Однак засіб захисту, що вимагається статтею 13 Конвенції, має бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (§ 75 рішення ЄСПЛ від 05.04.2005 у справі "Афанасьєв проти України" (заява № 38722/02)).

Іншими словами, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачено нормою матеріального права, або може скористатися можливістю вибору між декількома іншими способами захисту, якщо це не заборонено законом. Якщо ж спеціальними нормами конкретні способи захисту не встановлені, то особа має право обрати спосіб із передбачених статтею 16 ЦК України з урахуванням специфіки порушеного права й характеру правопорушення.

Тож у кожному конкретному спорі суд насамперед повинен оцінювати застосовувані способи захисту порушених прав, які випливають із характеру правопорушень, визначених спеціальними нормами права, а також ураховувати критерії ефективності таких засобів захисту та передбачені статтею статті 13 ЦК України обмеження щодо недопущення зловживання свободою при здійсненні цивільних прав будь-якою особою.

Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово зазначала, що перелік способів захисту, визначений у частині 2 статті 16 ЦК України, не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини 2 вказаної статті). Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див. постанови від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09. 2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17).

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (пункт 52)).

Визначення відповідачів, предмета і підстав спору є правом позивача. Натомість встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження (аналогічні правові висновки викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі № 523/9076/16-ц, від 20.06.2018 у справі № 308/3162/15-ц, від 21.11.2018 у справі № 127/93/17-ц, від 12.12.2018 у справах № 570/3439/16-ц і № 372/51/16-ц).

Сторони - це суб`єкти матеріально-правових відносин, які виступають на захист своїх інтересів і на яких поширюється законна сила судового рішення. Позивачем є особа, яка має право вимоги (кредитор), а відповідачем - особа, яка повинна виконати зобов`язання (боржник). При цьому відповідач має бути такою юридичною чи фізичною особою, за рахунок якої, в принципі, можливо було б задовольнити позовні вимоги. З огляду на зміст наведених норм захисту в судовому порядку підлягають порушене право й охоронювані законом інтереси саме від відповідача (аналогічний висновок викладено в пункті 7.17 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 910/17792/17).

Отже, належним відповідачем є особа, яка є суб`єктом матеріального правовідношення, тобто особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, захистивши порушене право чи інтерес позивача (див. пункт 8.10 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 у справі № 910/15792/20).

Вирішуючи спір, суд залежно від характеру правовідносин зобов`язаний визначити суб`єктний склад спору і норми матеріального права, які підлягають застосуванню, та, встановивши факт пред`явлення позову до неналежного відповідача, відсутність клопотань про заміну первісного відповідача належним відповідачем, незалучення до участі у справі співвідповідача, суд відмовляє в задоволенні позову саме із зазначених підстав (схожий за змістом висновок викладено в пункті 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2022 у справі № 125/2157/19).

Звертаючись до суду з даним позовом, позивачем визначено відповідачем Державу України в особі ГУНП у Львівській області та способом захисту прав визначено стягнення коштів, а саме: коштів стягнених Дрогобицьким відділом державної виконавчої служби у Дрогобицькому районі Львівської області Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України в межах примусового виконання постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серія ЕНА №5939493, зокрема, штрафу в розмірі 680 грн. та 68 грн. виконавчого збору, а також 426,95 грн. мінімальних витрат виконавчого провадження.

Дослідивши наявні у справі докази, надавши їй належну оцінку, як кожному зокрема так і в їх сукупності, суд вважає, що позивачем неналежно визначено суб`єктний склад даних правовідносин та неналежний спосіб захисту своїх прав, оскільки у позовній заяві позивач фактично не погоджується та вважає протиправними дії органу ДВС з приводу неправомірного стягнення штрафу, який, на його думку, є сплаченим та виконавчих витрат.

Суд позбавлений можливості самостійно застосувати ефективний спосіб захисту порушеного права позивача в силу обмежених законодавцем дискреційних повноважень, а також відсутність доказу того, що представлене ним платіжне доручення підтверджує здійснення ним оплати штрафу саме на виконання постанови ЕНА №5939493.

Крім цього, з приводу заявлених позовних вимог, суд не знаходить підстав для їх задоволення оскільки ГУНП у Львівській області в особі Дрогобицького РВП ГУНП у Львівській області з приводу передання на виконання постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серія ЕНА №5939493 не є протиправними, оскільки останній був позбавлений можливості встановити факт оплати позивачем штрафу в розмірі 340 грн., адже, як стверджує позивач, такі кошти були перераховані ним.

Водночас, суд вважає за необхідне звернути увагу позивача на те, що суб`єкт Держава Україна діє безпосередньо через органи державної влади в межах повноважень, визначених чинним законодавством України, в даних правовідносинах через ГУНП у Львівській області, Дрогобицький відділ державної виконавчої служби у Дрогобицькому районі Львівської області Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, а також Державну казначейську службу України.

Сам факт звернення до суду з позовом до ГУНП у Львівській області про стягнення коштів, а саме: штрафу та виконавчого збору не може свідчити про неправомірність дій в межах виконавчого провадження (дане питання не є предметом даного спору), оскільки таке фактично є реалізацією принципу обов`язковості рішень органів державної влади.

Принагідно, суд вважає за необхідне роз`яснити позивачеві, що відмова в задоволенні позову з підстав неналежного суб`єктного складу, не перешкоджає повторному зверненню до суду із позовом до належних відповідачів. Даний висновком суду кореспондується із правовим Висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 22.01.2025 № 760/18179/23 (61-7732св24).

А також, позивач має право у випадку помилковості зарахування платежу на інший рахунок, звернутися до Державної Казначейської служби України із відповідною заявою про повернення помилково зарахованих коштів.

Керуючись ст.ст.12, 13, 81, 264, 280-281 ЦПК України, -

ухвалив:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Держави України в особі Головного управління національної поліції у Львівській області, з участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Дрогобицький відділ державної виконавчої служби у Дрогобицькому районі Львівської області Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про стягнення коштів вімовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Повне найменування сторін:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Головне управління Національної поліції у Львівській області, адреса: 79000, м.Львів, пл.Генерала Григоренка, 3.

Суддя Павлів З.С.