Рішення № 133207806, 07.01.2026, Самарський районний суд м. Дніпропетровська

Справа 206/3403/25

Провадження 2/206/110/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 січня 2026 року Самарський районний суд міста Дніпра у складі:

головуючого судді Кушнірчука Р.О.,

при секретареві Задорожній К.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпро в порядку спрощеного позовного провадження відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача звернувся до суду з вказаним позовом, який обґрунтував тим, що 29 липня 2021 року між Акціонерним товариством «Банк Форвард» та ОСОБА_1 було укладено Договір про банківське обслуговування фізичних осіб, шляхом підписання Анкети-заяви № 200357695 про акцепт Публічної пропозиції АТ «Банк Форвард», відповідно до умов якого ОСОБА_1 було відкрито поточний рахунок та надано кредит у сумі 40 614,40 грн., а ОСОБА_1 зобов`язався повернути кредит та сплачувати плату за користування кредитом відповідно до умов цього Договору. Банк свої зобов`язання за кредитним договором виконав у повному обсязі, а саме було відкрито рахунок та перераховано грошові кошти в обсязі та у строк визначені умовами кредитного договору шляхом перерахування в безготівковій формі на Рахунок споживчих кредитів Позичальника. 25 липня 2024 року АТ «Банк Форвард» та ТОВ «ФК «Кредит- Капітал» уклали Договір № GL1N426202/1 про відступлення прав вимоги. Згідно Договору, ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» набуло статусу Нового Кредитора та отримало право грошової вимоги по відношенню до осіб, які являлись боржниками АТ «Банк Форвард», включно і до ОСОБА_1 за кредитним договором № 200357695 від 29 липня 2021 року. Станом на дату 25 липня 2024 року відступлення права вимоги, заборгованість ОСОБА_1 перед ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» за кредитним договором № 200357695 від 29 липня 2021 року становить 50 346,41 гривень, яка складається з: 22 584,13 гривень - заборгованість по тілу кредиту; 3,59 гривень - заборгованість по відсоткам; 27 758,69 гривень - заборгованість за комісією. Враховуючи вищевикладене, представник позивача просив стягнути заборгованість у розмірі 50 346,41 гривень та понесені судові витрати з розгляду даної справи, зокрема судовий збір у розмірі 2 422,40 гривень та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7 000,00 гривень.

Не погоджуючи з обставинами викладеними у позовній заяві представником відповідача ОСОБА_2 було подано відзив на позовну заяву, в якому вона вказує про те, що умови укладеного з позивачем кредитного договору, яким передбачено його обов`язок платити на користь банку кошти за щомісячне обслуговування кредитної заборгованості є незаконними, не відповідають вимогам справедливості та суперечать вимогам чинного законодавства у сфері захисту прав споживачів, у зв`язку з чим вважає нарахування цих платежів незаконними. Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. В пункті 3.1.3 кредитного договору щомісячна комісія за обслуговування кредиту визначена з 1 421,51 грн. щомісячно. Необхідність внесення плати за додаткові, супутні послуги банку, пов`язанні з розрахунково-касовим обслуговуванням, передбачена в пункті 3.1.3 кредитного договору. Загальний розмір комісії за розрахунково-касове обслуговування сукупно складає 28 430,20 грн. Встановивши у кредитному договорі сплату комісійної винагороди за обслуговування кредиту щомісячними платежами, що у загальному розмірі складає 28 430,20 грн. банк не повідомив, які саме послуги за вказану плату надаються позичальнику. Розмір такої комісійної винагороди, з огляду на обставини справи (зокрема, розмір кредиту та процентів), вносить істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживачу, що в сукупності свідчить про те, що зазначена умова кредитного договору є несправедливо. При цьому згідно з графіком платежів і розрахунку сукупної вартості споживчого кредиту та реальної процентної ставки загальний розмір плати за розрахунково - касове обслуговування 28 430,20 грн. суттєвим порівняно із розміром кредиту, отриманого Позивачем, що вочевидь не можна визнати справедливим та розумним. Отже, виходячи із принципів справедливості, добросовісності та розумності на позичальника не може бути покладено обов`язок сплачувати платежі за послуги, які ним фактично не замовлялись і які банком фактично не надавались, а встановлення платежів за такі послуги було заборонено нормативно-правовими актами. Таким чином, оскільки комісія, яка нараховується позивачем щомісячно на загальну суму кредиту на день видачі, встановлена за обслуговування кредиту без зазначення у договорах обґрунтування, які саме послуги за вказану комісію надаються клієнту, вірним є висновок про те, що такі умови є незаконними та несправедливими, а отже вимоги позивача є необґрунтованими. Дії позивача при укладанні договору суперечать вимогам чинного законодавства України, а саме Закону України «Про захист прав споживачів» та Закону України «Про споживче кредитування», а відтак наявні підстави для відмови в задоволенні позову до ОСОБА_1 .

Щодо розрахунку заборгованості, то відповідач станом на дату відступлення права вимоги має заборгованість у розмірі 50 346,41 грн., яка складається з наступного: заборгованість за тілом кредиту - 22584,13 грн., заборгованість за відсотками - 3,59 грн., заборгованість за комісією - 27 758,69 грн. Банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором. Також банком систематично автоматично нараховувались та списувались кошти 50 грн. щомісячно - необґрунтовані суми що позначаються як "нарахування плати за РО", "нарахування невизнаних %", "перенесення простроченої плати за СМС сервіс". Проте позивач в своїй позовній заяві нічого про ці списання не зазначає і жодним чином не аргументує. Зазначає лише необґрунтовану суму заборгованості за комісією - 27 758,69 грн., що становить більше від зазначеного тіла боргу. Окрім зазначеного, згідно наданого банком розрахунку заборгованості, категорія «залишок поточної заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту)» сформована з відсотків, що зараховані банком для погашення за рахунок кредиту, тобто не є тілом кредиту, що фактично отримане Відповідачем. До того ж, за весь час існування відносин між Сторонами Відповідач здійснював відповідні платежі в рахунок погашення заборгованості, а також сам банк неодноразово робив автоматичні списання з цією ж метою. Однак майже весь обсяг внесених та списаних коштів Відповідача йшов на погашення нарахованих Позивачем відсотків, які банк у свою чергу, як вже зазначалось раніше, не мав права нараховувати. А відтак, визначена Позивачем сума заборгованості за простроченим тілом кредиту мала б бути зменшена на платежі, які безпідставно та неправомірно були зараховані в погашення відсотків.

Зважаючи на засади цивільного законодавства та необхідність особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, необхідно прийти до висновку, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді Анкети-Заяви є значним за обсягом документом, що стосується всіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил, тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору. А тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з Відповідачем Позивачем було дотримано вимог, передбачених ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакції, чинній на момент виникнення договірних правовідносин), щодо повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими банк. Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та зробив би можливим покладення на слабшу сторону - споживача невиправданого тягаря з`ясування змісту кредитного договору. Відтак, враховуючи усе вищевикладене Відповідач вважає вимоги Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал», необґрунтованими та безпідставним, а отже позовні вимоги щодо стягнення заборгованості підлягають відмові у задоволенні.

Крім того, між Відповідачем та Адвокатським бюро Станіслава Казанцева "Джастіс" було укладено договір про надання правової допомоги № 1760 (далі - Договір). Зазначеним Договором (п. 1.1, 3.1.) та специфікацією № 2 до нього визначено розмір авансового платежу (частини гонорару) за надання правової допомоги у сумі 10 000,00 грн. супровід судової справи №206/3403/25 в Самарському районному суді міста Дніпра, який сплачується Клієнтом у визначений спосіб та строки. на виконання п. 9, 10 ч. 3 ст. 134 ЦПК України, попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які Відповідач поніс та планує понести на витрати на правову допомогу складає 10 000,00 грн. Відтак, на виконання п. 9 ч. 3 ст. 175 ЦПК України повідомляємо, що сума судових витрат, які поніс та планує понести Відповідач, складається з витрат на професійну правову допомогу у розмірі 10 000,00 грн. (десять тисяч гривень 00 копійок). Враховуючи викладене, представник відповідача просила відмовити у задоволенні позовних вимог Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» (код ЄДРПОУ: 35234236) до ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) про стягнення заборгованості та стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» (код ЄДРПОУ: 35234236) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) судові витрати у розмірі 10 000,00 грн. (десятьтисяч гривень 00 копійок).

Ухвалою суду від 19 червня 2025 року було відкрито провадження по даній справі та призначено до розгляду в судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження.

Представник позивача Усенко М.І. в судове засідання не з`явився, 07 липня 2025 року подав клопотання про розгляд справи без його участі, не заперечував проти ухвалення заочного рішення.

Відповідач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилися, причини неявки до суду не повідомили.

Згідно ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 29 липня 2021 року ОСОБА_1 підписав анкету-заяву № 200357695 про акцепт Публічної пропозиції АТ «Банк Форвард» на укладення Договору про банківське обслуговування фізичних осіб в особі АТ «Банк Форвард» (а.с. 11-16).

У вказаній заяві зазначено, що відповідач беззастережно підтверджує, що приймає Публічну пропозицію АТ «Банк Форвард» на укладення Договору про банківське обслуговування фізичних осіб, яка розміщена на сайті АТ «Банк Форвард» https://www.forward-bank.com, в повному обсязі, з урахуванням умов надання всіх послуг, як обраних безпосередньо при прийнятті ДБО, так і послуг, що можуть бути надані їй в процесі обслуговування (з урахуванням всіх змін) і погоджується з тим, що може обирати будь-які передбачені ДБО послуги; підтверджує, що ця Анкета-заява разом з Публічною пропозицією АТ «Банк Форвард» на укладення Договору про банківське обслуговування фізичних осіб та Тарифами складають Договір про надання банківських послуг, укладання якого він підтверджує і зобов`язується виконувати його умови; ознайомлений з даними документами (згідно з вимогами діючого законодавства) та отримав їх примірники у мобільному додатку, вони йому зрозумілі та не потребують додаткового тлумачення. Просить відкрити поточний рахунок НОМЕР_2 у гривні на його ім`я.

У розділі 3 блоку 1 (параметри угоди) Заяви, ОСОБА_1 просить надати кредит у сумі 40 614,40 гривень, строком на 913 днів з 30 липня 2021 року по 28 січня 2024 року; ставка по Кредиту (на строкову частину Основного боргу) - 0,01 % річних; ставка по Кредиту (на прострочену частину Основного боргу) - 0,00001 % річних; щомісячна комісія, без ПДВ - з 30 липня 2021 року по 28 травня 2022 року - 0,00 гривень, з 29 травня 2022 року - 1 421,51 гривень; плата за пропущення платежів: першого пропуску - 350,00 грн., другого (підряд) пропуску - 350,00 грн., третього (підряд) пропуску - 400,00 грн, четвертого (підряд) та кожного наступного (підряд) - 400,00 грн. (а.с. 12).

Крім того, 29 липня 2021 року ОСОБА_1 також було підписано опитувальник клієнта-фізичної особи та паспорт споживчого кредиту до договору № 200357695 від 29 липня 2021 року (а.с. 17-19, 22).

Відповідно до графіку платежів до Договору під час укладення його з ОСОБА_1 було узгоджено види платежів за період з 28 серпня 2021 року по 28 січня 2024 року, а саме: чиста сума кредиту/сума платежу за розрахунковий період, грн. - 70 548,79 гривень; сума кредиту за договором, грн. - 40 614,40 гривень; проценти за користування кредитом, грн. - 4,19; комісія за обслуговування кредитної заборгованості (щомісячна комісія), грн. - 28 430,20 гривень; інші послуги банку (плата за «SMS»-сервіс), грн. -1 500,00 гривень; послуги страховика: ДСЖ - 6 965,40 гривень; реальна річна процентна ставка, % - 93,67 %. Загальна вартість кредиту у гривні - 70 548,79 гривень. З даним графіком платежів ОСОБА_1 ознайомився та погодився, про що свідчить його підпис в графі клієнт ОСОБА_1 (а.с. 20-21).

В той же час, наданий позивачем кредитний договір не містить інформації за надання яких послуг банком стягується комісія.

АТ «Банк Форвард» свої зобов`язання за кредитним договором виконав у повному обсязі, а саме перерахував грошові кошти ОСОБА_1 в обсязі та у строк визначені умовами кредитного договору шляхом перерахування в безготівковій формі на рахунок споживчих кредитів позичальника, що підтверджується виписками за кредитним договором.

Фактичне користування відповідачем ОСОБА_1 грошовими коштами в межах встановленого кредитного ліміту підтверджується долученими АТ «Банк Форвард» виписками: по особовому рахунку № НОМЕР_3 від 30 липня 2021 року: за період з 27 травня 2021 року по 10 червня 2023 року; за період з 11 червня 2023 року по 24 липня 2024 року (а.с. 30-74).

25 липня 2024 року між АТ «Банк Форвард» та ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» було укладено Договір № GL1N426202/1 про відступлення прав вимоги, відповідно до умов якого АТ «Банк Форвард» відступає ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» належні йому, а ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» набуває права вимоги до позичальників та/або заставодавців, зазначених у Додатку № 1 до цього Договору, включаючи права вимоги до правонаступників боржників, спадкоємців боржників або інших осіб, до яких перейшли обов`язки боржників, за кредитними договорами та/або договорами застави, з урахуванням усіх змін, доповнень і додатків до них, згідно з реєстром у Додатку № 1 до цього Договору. Новий кредитор (ТОВ «ФК «Кредит-Капітал») сплачує Банку за Права вимоги грошові кошти у сумі та у порядку, визначених цим Договором (а.с. 75-77).

Згідно з п. 2 Договору новий кредитор (ТОВ «ФК «Кредит-Капітал») в день укладення цього Договору, але в будь-якому випадку не раніше моменту отримання Банком у повному обсязі коштів, відповідно до п. 4 цього Договору, набуває всі права кредитора за Основними договорами.

Відповідно до п. 4 Договору, сторони погодили, що за відступлення прав вимоги за Основними договорами, відповідно до цього Договору Новий кредитор сплачує Банку грошові кошти у сумі 69 349 284,90 грн. (ціна договору). Загальна ціна активів, що входять до складу лоту, за результатами відкритих торгів (аукціону), переможцем яких став Новий кредитор, та яка підлягає сплаті Новим кредитором за результатами зазначених відкритих торгів, складає 70 122 419,74 грн без ПДВ.

Відповідно до Витягу з Реєстру договорів, права вимоги за якими відступаються, та боржників за такими договорами станом на 25 липня 2024 року (Додаток № 1 до Договору № GL1N426202/1 про відступлення прав вимоги), підписаного АТ «Банк Форвард» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал», до ТОВ «ФК «Кредит-Капітал»» перейшло право грошової вимоги до ОСОБА_1 за договором № 200357695 від 30 липня 2021 року на суму 50 346,41 гривень, з яких: 22 584,13 гривень - залишок по тілу кредиту; 3,59 гривень - залишок по відсотках, грн.; 27 758,69 гривень - залишок по комісіям, грн. (а.с. 79).

З розрахунку заборгованості до кредитного договору № 200357695 від 30 липня 2021 року у ОСОБА_1 наявна заборгованість перед ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» станом на 25 липня 2024 року у розмірі 50 346,41 гривень, яка складається з: 22 584,13 гривень - заборгованості за тілом кредиту; 3,59 гривень - заборгованості за відсотками; 27 758,69 гривень - заборгованості за комісією (а.с. 25).

В той же час, з скриншотів долучених до відзиву на позовну заяву вбачається, що відповідачем ОСОБА_1 частково було сплачено заборгованість за кредитним договором № 200357695 від 30 липня 2021 року у розмірі 19 854,00 гривень, а саме: 2 450,00 гривень сплачено 27 серпня 2021 року; 2 300,00 гривень сплачено 24 вересня 2021 року; 55,00 гривень сплачено 28 вересня 2021 року; 2 255,00 гривень сплачено 27 жовтня 2021 року; 2 348,00 гривень сплачено 24 листопада 2021 року; 2 352,00 гривень сплачено 28 грудня 2021 року; 2 352,00 гривень сплачено 27 січня 2022 року; 2 352,00 гривень - 28 лютого 2022 року; 490,00 гривень - 19 липня 2022 року; 350,00 гривень - 25 липня 2022 року. Також, часткова сплата відповідачем заборгованості у розмірі 19 549,00 гривень підтверджується випискою по рахунку № НОМЕР_3 від 30 липня 2021 року за період з 27 травня 2021 року по 10 червня 2023 року.

Відповідачу ОСОБА_1 було надіслано претензію за вих. № 23724551 від 09 червня 2025 року про погашення заборгованості на користь позивача у сумі 50 346,41 гривень (а.с. 78).

Відповідно до положень статей 12, 13 ЦПК цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних правт а обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Спірні правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються положеннями Цивільного кодексу України, Законом України «Про споживче кредитування».

Згідно з ч. 1 ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

На підставі ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Згідно із ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема відшкодування збитків.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язуються надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення ст.ст. 1046-1053 Кодексу, якщо інше не встановлено параграфом 2 Глави 71 і не випливає із суті кредитного договору.

Частиною 1 ст. 1055 ЦК України визначено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію», згідно ст. 3 якого електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до ч. 3 ст. 11 вказаного Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч.ч. 4, 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно з ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Відповідно до ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Положеннями ст. 12 вказаного Закону визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Із системного аналізу положень вище вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей вищевказаного договору, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного цифрового підпису позичальника лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 уклав кредитний договір № 200357595 від 30 липня 2021 року, за умовами якого відповідач отримав грошові кошти шляхом їх перерахування на банківський картковий рахунок, зазначений у договорі.

Вказаний договір укладено дистанційно, в електронній формі, з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, шляхом надсилання електронного повідомлення про прийняття (акцепт) пропозиції та підписано накладенням електронного підпису.

Відповідно до положень Закону України «Про електронну комерцію» вказаний кредитний договір № 200357595 від 30 липня 2021 року, прирівнюється до укладеного у письмовій формі.

Частиною першою статті 1050 ЦК України передбачено, що у випадку якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу.

За правилами ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною першою статті 1077 ЦК України визначено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату у будь-який передбачений договором спосіб, а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Відповідно ч. 1 ст. 1078 ЦК України закріплено, що предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 1081 ЦК України, клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу.

Що стосується заборгованості по комісії за кредитним договором суд зазначає наступне.

У статті 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).

Згідно із ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування» (тут і далі в редакції, чинній на момент укладення спірного договору)загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, пов`язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за супровідні послуги кредитодавця, кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб.

До загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо (ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування»).

Таким чином, Закон України «Про споживче кредитування» передбачив право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування. Але законодавство визначає і низку пов`язаних з цим обмежень для банку.

На виконання вимог, зокрема, п. 4 ч. 1 ст. 1 та ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08.06.2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит).

Відповідно до п. 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.

Отже, банк має надати споживачу за визначеною формою детальний розпис усіх складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів, включно з передбаченою у договорі комісією за обслуговування, за кожним платіжним періодом.

Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку, як обов`язкову умову надання банківських послуг (ч. 3 ст. 55 Закону «Про банки і банківську діяльність»), однією із яких є розміщення залучених у вклади (депозити), у тому числі на поточні рахунки, коштів та банківських металів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик (п. 3 ч. 3 ст. 47 цього Закону), зокрема надання споживчого кредиту. Тому банк не може стягувати з позичальника платежі за дії, які він вчиняє на власну користь (ведення кредитної справи, договору, розрахунок і облік заборгованості за кредитним договором тощо), чи за дії, які позичальник вчиняє на користь банку (наприклад, прийняття платежу від позичальника), чи за дії, що їх вчиняє банк або позичальник з метою встановлення, зміни, припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення до нього змін тощо). Інакше кажучи, банк неповноважний стягувати з позичальника плату (комісію) за обслуговування, встановленому у договорі, який підписали сторони, оскільки такі дії не становлять банківську послугу, яку замовив позичальник (або супровідну до неї), а є наслідком реалізації прав та обов`язків банку за кредитним договором і відповідають економічним потребам лише самого банку.

Принципи справедливості, добросовісності та розумності є фундаментальними засадами цивільного законодавства та основами зобов`язання (п. 6 ч. 1 ст. 3, ч. 3 ст. 509 ЦК України), спрямованими, зокрема, на реалізацію правовладдя та встановлення меж поведінки у цивільних відносинах. Добросовісність у діях їхнього учасника означає прагнення сумлінно використовувати цивільні права і сумлінно виконувати цивільні обов`язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями, бездіяльністю шкоди правам та інтересам інших осіб.

З урахуванням принципів справедливості та добросовісності на позичальника не можна покладати обов`язок сплачувати платежі за послуги, за отриманням яких він до кредитодавця фактично не звертався. Недотримання вказаних принципів призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту. Виконання позичальником умов кредитного договору, встановлених із порушенням зазначених принципів, не приводить ці умови у відповідність до засад цивільного законодавства.

Аналогічні висновки Велика Палата Верховного Суду сформулювала у постанові від 13.07.2022 року у справі № 363/1834/17 (п. 29-31).

Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

У разі якщо розмір майбутніх платежів і строки їх сплати не можуть бути встановлені у договорі про споживчий кредит (кредитування у вигляді кредитування рахунку, кредитної лінії тощо), споживачу також у строк, визначений цим договором, надається виписка з рахунку/рахунків (за їх наявності), у якій зазначаються: стан рахунку на певну дату, оборот коштів на рахунку за період часу, за який зроблена виписка з рахунку (з описом проведених операцій), баланс рахунку на початок періоду, за який зроблена виписка, баланс рахунку на кінець періоду, за який зроблена виписка, дати і суми здійснення операцій за рахунком споживача, застосована до проведених споживачем операцій процентна ставка, будь-які інші платежі, застосовані до проведених споживачем операцій за рахунком, та/або будь-яка інша інформація, передбачена договором про споживчий кредит.

Згідно з ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

За змістом цих приписів комісія за обслуговування може включати плату за розрахунок для позичальника суми його чергового платежу, суми дострокового повернення заборгованості, а також інформування позичальника у вигляді SMS-повідомлень, довідок за телефоном, електронною поштою, через інтернет-сервіс банку або в іншій формі щодо суми платежу, щодо стану кредитної заборгованості, щодо надходження та зарахування коштів на рахунок для повернення заборгованості, щодо зарахування коштів платежу на рахунок для погашення заборгованості тощо, якщо споживач вимагає таку інформацію частіше одного разу на місяць.

Велика Палата Верховного суду у справі № 496/3134/19 від 13 липня 2022 року зазначила, що умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Отже суд приходить до висновку, що враховуючи правову позицію Великої Палати Верховного Суду та дату укладення кредитного договору № 200357695 від 30 липня 2021 року, нарахована щомісячна комісія вважається несправедливою і порушує вимоги закону, оскільки такі послуги банку за законом повинні надаватися безоплатно, а відтак, вказаний пункт кредитного договору є нікчемним.

Враховуючи, що підписавши кредитний договір ОСОБА_1 погодився на його умови, в тому числі й щодо нарахування щомісячної комісії суд зазначає наступне.

Так, відповідно до абзацу третього частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції станом на 01 січня 2017 року - остання редакція до набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування») кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

Згідно з частиною п`ятою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції станом на 01 січня 2017 року - остання редакція до набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування») до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.

Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції станом на 01 січня 2017 року - остання редакція до набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування») продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

Частиною 3 ст. 509 ЦК України передбачено, що зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що АТ «Банк Форвард» не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору, а тому положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісяця сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Зазначене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, наведеним в постанові № 204/224/21 від 06.11.2023 року.

Разом з тим до загальних засад цивільного законодавства належать справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України).

Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими, в тому числі встановлювати вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

Зазначене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, наведеним в постанові № 199/7014/20 від 01.02.2023 року.

За таких обставин, суд вважає, що умови кредитного договору, які встановлюють комісію є недійсними відповідно до положень статей 203, 215 ЦК України, статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" та ч. 5 ст. 12 Закону України "Про споживче кредитування".

Щодо заборгованості за тілом кредиту та відсотками суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що за договором кредиту № 200357695 від 30 липня 2021 року у ОСОБА_1 наявна заборгованість, а саме: 22 584,13 гривень - заборгованості за тілом кредиту; 3,59 гривень - заборгованості за відсотками.

З огляду на те, що умови кредитного договору про сплату комісії є нікчемними, на переконання суду суму сплаченої відповідачем комісії слід віднести на погашення існуючої заборгованості за цим договором.

З розрахунку заборгованості та Виписки по особовим рахункам договору № НОМЕР_3 від 30 липня 2021 року випливає, що сплачена відповідачем сума комісії у більшій частині погашає суму заборгованості по Договору за тілом кредиту та відсоткам, а тому у ОСОБА_1 залишається не сплаченою сума заборгованості у розмірі 2 733,72 гривень (22 587,72 гривень - сума боргу з урахуванням заборгованості по тілу кредиту та відсотків -19 854,00 гривень - сума сплачених платежів відповідачем).

Щодо вирішення питання про стягнення судового збору суд зазначає наступне.

Із матеріалів справи вбачається, що ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» при зверненні до суду з даним позовом була заявлена одна позовна вимога майнового характеру.

Згідно з ч.1 ст.4 Закону України «Про судовий збір», судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до підпункту 1 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана юридичною особою, ставка судового збору складає 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб .

Станом на 01 січня 2025 року, прожитковий мінімум для працездатних осіб був встановлений у розмірі 3 028,00 грн.

Враховуючи, що позивач подав позовну заяву через систему «Електронний суд», сума судового збору становить 2422,40 грн. ( 3028,00 грн * 0,8).

Вирішуючи спір та частково задовольняючи позовні вимоги, суд враховує вимоги ст. 141 ЦПК України та принцип пропорційності розміру задоволених позовних вимог.

Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими у статтях 141-142 ЦПК України, зокрема у статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Так, позовні вимоги ТОВ «ФК «Кредит- Капітал» задоволено частково, тому з відповідача підлягають до стягнення судові витрати, у вигляді судового збору у розмірі 1 089,00 грн. (2422,40 грн *45 %).

Вказаний відсоток розраховано за формулою: сума стягнення = (Загальна сума заявлених витрат / Загальна сума позовних вимог) * Сума задоволених вимог

або спрощено: Сума стягнення = (Сума заявлених витрат) * 0,45 (оскільки 22 587,72 / 50 346,41 ? 0,45).

Щодо вирішення питання витрат на правничу допомогу слід зазначити наступне.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Згідно з пунктом третім частини третьої статті 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами (частини перша, друга статті 137 ЦПК України).

З огляду на положення статті 134 ЦПК України, разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи. Суд може попередньо визначити суму судових витрат (крім витрат на професійну правничу допомогу), пов`язаних з розглядом справи або певною процесуальною дією. Така попередньо визначена судом сума не обмежує суд при остаточному визначенні суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку, така заява залишається без розгляду (постанова Верховного Суду від 08 квітня 2020 року у справі № 278/1396/19 (провадження № 61-16587св19).

На підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Наявність документального підтвердження витрат на правничу допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 751/3840/15-ц, провадження № 14-280цс18).

Згідно із частинами першою та другою статті 182 ЦПК України при розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань. Заяви, клопотання і заперечення подаються в письмовій або усній формі. У випадках, визначених цим Кодексом, заяви і клопотання подаються тільки в письмовій формі.

Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 20 січня 2025 року у справі № 336/1448/22 (провадження № 61-7275св24).

Водночас, суд звертає увагу, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23 (провадження № 14-50цс24), викладено такі висновки щодо вирішення питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу:

«136. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини четверта-шоста статті 137 ЦПК України).

137. Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує, чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі, чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи (частина третя статті 141 ЦПК України).

138. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 141 ЦПК України).

139. У розумінні умов частин четвертої-шостої статті 137 ЦПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе винятково на підставі клопотання іншої сторони у разі доведення нею недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не може вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

140. Подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21.

141. Водночас, у частині третій статті 141 ЦПК України визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від загального правила під час вирішення питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. У такому випадку суд повинен конкретно визначити, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести обґрунтування такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним, суд з урахуванням конкретних обставин, може обмежити такий розмір з огляду на розумну потребу судових витрат для конкретної справи.

142. Близькі за змістом висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року № 922/1964/21.

143. У постановах від 19 лютого 2022 року № 755/9215/15-ц та від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та потрібності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.

144. Отже, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. Натомість під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частиною третьою статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, або ж присудити такі витрати частково.

145. Критерії оцінки реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та неодмінності), а також розумності їхнього розміру застосовують з огляду на конкретні обставини справи, тобто є оціночним поняттям. Вирішення питання оцінки суми витрат, заявлених до відшкодування, на предмет відповідності зазначеним критеріям є завданням того суду, який розглядав конкретну справу і мав визначати суму відшкодування з належним урахуванням особливостей кожної справи та всіх обставин, що мають значення».

Згідно з частинами першою-третьою статі 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Підсумовуючи, можна зробити висновок, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Із матеріалів справи вбачається, що у позовній заяві товариство зазначило, що ним понесені витрати у сумі 7 000,00 грн. на професійну правничу допомогу ОА «Апологет» на підставі договору про надання правової (правничої) допомоги № 0206 від 02 червня 2025 року та замовлення до вказаного договору, що підтверджується детальним описом наданих послуг, тобто позивач вчинив дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу (а.с. 85-87).

Суд прийнявши до уваги складність справи, обсяг виконаних адвокатом робіт, час, витрачений на виконання таких робіт, з урахуванням принципу розумності, пропорційності та справедливості, дійшов висновку про часткове задоволення заяви та стягнення з відповідача на користь позивача понесених витрат на правничу допомогу у розмірі 3 150,00 грн. (7 000,00 грн. *45 %), оскільки встановлено, що позивачем відповідно до положень ст. ст. 12, 81 ЦПК України доведено понесення витрат на професійну правничу допомогу у даній справі, а також за результатами розгляду справи, рішенням суду позовні вимоги задоволено частково.

Крім того, представником відповідача ОСОБА_2. також було зазначено у відзиві на позовну заяву попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат на правничу допомогу, які відповідач поніс у розмірі 10 000,00 гривень. Однак, станом на ухвалення рішення по справі ані самим відповідачем, ані його представником жодних документів на підтвердження вказаних витрат надано не було.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Керуючись ст.ст. 2, 5, 10, 141, 259, 263-265, 268 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» (79018, м. Львів, вул. Смаль-Стоцького, буд. 1, корпус 28, ЄДРПОУ - 35234236, IBAN: НОМЕР_4 в АТ «Креді Агріколь Банк», МФО 300614) заборгованість за кредитним договором № 200357695 від 30 липня 2021 року у розмірі 2 733,72 гривень, а також стягнути сплачений судовий збір у розмірі 1 089,00 гривень та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3 150,00 гривень.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Повний текст рішення складено 9 січня 2026 року.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Головуючий суддя Р.О. Кушнірчук