Ухвала суду № 13319476, 09.12.2010, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"09" грудня 2010 р. м. КиївК-52008/09

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Цуркана М.І. (головуючий); Бим М.Є.; Гончар Л.Я.; Конюшка К.В.; Черпіцької Л.Т.; здійснивши розгляд в порядку письмового провадження адміністративної справи за позовом приватного підприємства «Університет «Наша Україна»в особі ректора Тисенка Юрія Олександровича до Міністерства освіти і науки України про зобов'язання вчинити дії, що переглядається за касаційною скаргою приватного підприємства «Університет «Наша Україна»в особі ректора Тисенка Юрія Олександровича на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 березня 2009 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 04 листопада 2009 року, у с т а н о в и л а : В вересні 2008 року приватне підприємство «Університет «Наша Україна»(Університет) в особі ректора Тисенка Юрія Олександровича звернулося до суду з позовом до Міністерства освіти і науки України (Міністерство) про зобов'язання провести ліцензування та сертифікацію Університету та стягнення моральної шкоди. Зазначали, що Університет зареєстрований як юридична особа 03 січня 2003 року, а 10 лютого 2004 року до Міністерства подано документи для проведення ліцензування та сертифікації навчального закладу, оплачено сертифікат та розпочато навчання студентів. У звязку з тим, що відповідач відмовився здійснити ліцензування та сертифікацію Університету, навчання було припинене. Посилаючись на неправомірність бездіяльності Міністерства щодо ненадання відповідей на звернення Університету та те, що останнім подано увесь необхідний пакет документів для здійснення ліцензування та сертифікації, просили зобовязати відповідача вчинити відповідні дії. Крім того, посилаючись на зупинення навчального процесу, що тягне за собою позбавлення прибутку, просили стягнути моральну шкоду у розмірі 15000000 гривень. Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 березня 2009 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 04 листопада 2009 року у задоволенні позову відмовлено. У касаційній скарзі Університет, посилаючись на порушення судами норм процесуального та матеріального права, просить оскаржувані рішення скасувати, а у справі ухвалити нове, яким позов задовольнити. Заслухавши доповідача, здійснивши перевірку доводів касаційної скарги, матеріалів справи, колегія суддів вважає, що скарга задоволенню не підлягає. Судами встановлено, що Університет зареєстрований як юридична особа 03 січня 2003 року, а 10 лютого 2004 року до Міністерства подано документи для проведення ліцензування та сертифікації навчального закладу, оплачено сертифікат та розпочато навчання студентів. Внаслідок відмови відповідача здійснити сертифікацію та ліцензування Університету навчальний процес припинено. При цьому відповідачем повернуто кошти, сплачені Університетом за проведення його сертифікації. Також встановлено, що наказом від 03 січня 2003 року № 1-к по ПП «Університет «Наша Україна»Тисенка Ю.О. прийнято на посаду ректора Університету, а наказом від 17 січня 2003 року Тисенко Ю.О. прийнято на посаду професора кафедри фізики Університету. Відмовивши в задоволенні позову, суд першої інстанції, а апеляційний суд погодившись з таким висновком, виходили з того, що документи, подані Університетом для сертифікації та ліцензування не відповідають вимогам, встановленим законодавством, а саме Законам України «Про освіту»та «Про вищу освіту», Порядку ліцензування діяльності з надання освітніх послуг, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 8 серпня 2007 року N 1019 (Порядок № 1019), а також Положенню про порядок затвердження та погодження статутів вищих та професійно-технічних навчальних закладів у Міністерстві освіти України, затвердженому Наказом Міністерства освіти України від 27 жовтня 1999 року N 370 (Положення № 370).

Колегія суддів Вищого адміністративного суду погоджується з такими висновками судів.

Відповідно до частин першої та другої статті 28 Закону України «Про вищу освіту»від 17 січня 2001 року № 2984-ІІІ, освітня діяльність на території України здійснюється вищими навчальними закладами на підставі ліцензій, які видаються у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Ліцензування освітньої діяльності вищих навчальних закладів здійснюється перед початком підготовки фахівців за напрямом, спеціальністю спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі освіти і науки шляхом проведення ліцензійної експертизи.

Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у галузі освіти і науки на підставі заяви вищого навчального закладу про проведення ліцензійної експертизи у двомісячний термін приймає рішення про видачу ліцензії або про відмову у її видачі.

Обов'язковою умовою видачі ліцензії вищим навчальним закладам є наявність у них необхідної матеріально-технічної, науково-методичної та інформаційної бази, бібліотеки, науково-педагогічних кадрів за нормативами, що встановлюються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі освіти і науки.

За результатами акредитації напрямів, спеціальностей та вищих навчальних закладів видаються сертифікати у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Акредитація напряму, спеціальності та вищого навчального закладу здійснюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі освіти і науки шляхом проведення акредитаційної експертизи.

Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у галузі освіти і науки на підставі заяви вищого навчального закладу про проведення акредитаційної експертизи приймає рішення про видачу сертифіката про акредитацію напряму, спеціальності та вищого навчального закладу чи про відмову у його видачі.

Відповідно пункту 12 Порядку № 1019 навчальний заклад, фізична особа - суб'єкт підприємницької діяльності подає до відповідного органу ліцензування заяву про проведення ліцензування, в якій зазначаються вид освітньої послуги, ліцензований обсяг та реквізити навчального закладу. Форма заяви затверджується МОН.

До заяви додаються: якщо ліцензування діяльності з надання освітньої послуги навчального закладу проводиться вперше: обґрунтування; установчі документи; копія рішення власника (власників) або уповноваженого ним органу про утворення навчального закладу (у разі коли власників або уповноважених ними органів два і більше - копія установчого договору); копії свідоцтва про державну реєстрацію навчального закладу і довідки про включення його до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України; копії документів, що засвідчують рівень освіти, кваліфікації та громадянство керівника закладу: дипломів про вищу освіту та науковий ступінь, атестатів про вчене звання, першої сторінки паспорта; довідка про погодження надання освітньої послуги з органами виконавчої влади, якщо це передбачено законодавством і необхідне для організації навчання за професіями, спеціальностями і напрямами підготовки.

Судами встановлено, що позивачу неодноразово Міністерством надавалось розяснення щодо невідповідності поданих Університетом документів вимогам законодавства, проте позивачем вказані недоліки усунуті не були.

Таким чином, суди дійшли правильного висновку про безпідставність позовних вимог, які ґрунтуються на твердженнях про бездіяльність відповідача. Посилання Університету на те, що відповідачем надано відповіді не на усі листи, що направлені останньому, судами правильно не взято до уваги, оскільки такі листи дублювали попередні, на які вже були надані відповіді.

Відповідно до частини другої статті 15 Закону № 1060-ХІІ відповідність освітніх послуг державним стандартам і вимогам визначається засновником навчального закладу, Міністерством освіти України, Міністерством освіти Автономної Республіки Крим, міністерствами і відомствами, яким підпорядковані навчальні заклади, місцевими органами управління освітою шляхом ліцензування, інспектування, атестації та акредитації навчальних закладів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно з частиною пятою статті 18 цього ж Закону діяльність навчальних закладів розпочинається за наявності ліцензії на здійснення діяльності, пов'язаної з наданням послуг для одержання освіти і підготовкою фахівців різних рівнів кваліфікації. Ліцензія видається у порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Таким чином, суди дійшли правильного висновку про безпідставність твердження позивача про правомірність здійснення ним навчального процесу до отримання ліцензії, з чого випливає що вимога про відшкодування моральної шкоди, завданої припиненням такого процесу також є безпідставною.

Доводи касаційної скарги зазначених висновків не спростовують та не дають підстав вважати рішення судів такими, що ухвалені з порушенням норм процесуального або матеріального права.

За правилами частини першої статті 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

На підставі викладеного, керуючись статтями 220, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу приватного підприємства «Університет «Наша Україна»в особі ректора Тисенка Юрія Олександровича залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 березня 2009 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 04 листопада 2009 року без змін.

Ухвала набирає законної сили через пять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, встановленими статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: М.І. Цуркан

М.Є.Бим

Л.Я.Гончар

К.В.Конюшко

Л.Т.Черпіцька