Ухвала суду № 133189154, 09.01.2026, Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/26962/25-Е

Провадження № 2/522/1675/26

УХВАЛА

09 січня 2026 року м. Одеса

Суддя Приморського районного суду міста Одеси Ковтун Ю.І., дослідивши матеріали позовної заяви товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про надання послуг,

ВСТАНОВИВ:

До Приморського районного суду м. Одеси надійшла позовна заява товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про надання послуг, в якій просить стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» борг за спожитий природний газ за об`єктом, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , в розмірі 35935,80 грн.

При зверненні з позовом до суду позивачем не обґрунтовано вибір підсудності.

Розглядаючи питання про відкриття провадження у справі, суд вважає, що вищевказаний позов слід направити за підсудністю за таких підстав.

Параграфом 3 глави 2 ЦПК України врегульовані питання територіальної юрисдикції (підсудності) позовів, що пред`являються в порядку цивільного судочинства.

Виходячи з правил загальної підсудності у відповідності до ч. 2 ст. 27 ЦПК України, позови до юридичних осіб пред`являються в суд за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Разом з цим, приписами ч. 1 ст. 30 ЦПК України визначено, зокрема, що позови, що виникають із приводу нерухомого майна, пред`являються за місцезнаходженням майна або основної його частини (виключна підсудність).

Таким чином, виключна підсудність застосовується до тих позовів, вимоги за якими стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, тобто спір може стосуватися як правового статусу нерухомого майна, так і інших прав та обов`язків, що пов`язані із нерухомим майном.

Згідно з положеннями ст. 181 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Відповідно до п. 42 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, від 01 березня 2013 року № 3 «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ», виключну підсудність встановлено для позовів, що виникають із приводу нерухомого майна (частина перша статті 114 ЦПК). Згідно з положеннями статті 181 ЦК до нерухомого майна належать: земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на них, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Наприклад, це позови про право власності на таке майно; про право володіння і користування ним (стаття 358 ЦК); про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності та виділ частки із цього майна (статті 364, 367 ЦК); про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності та виділ частки із цього майна (статті 370, 372 ЦК); про право користування нерухомим майном (визначення порядку користування ним); про право, яке виникло із договору найму жилого приміщення, оренди тощо; про визнання правочину з нерухомістю недійсним; про звернення стягнення на нерухоме майно - предмет іпотеки чи застави; розірвання договору оренди землі; стягнення орендної плати, якщо спір виник з приводу нерухомого майна; про усунення від права на спадкування та визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4 ст. 263 ЦПК України).

Верховний Суд в постанові від 10.10.2019 в справі №61-14226св19 вказав на те, що у разі конкуренції правил підсудності мають застосовуватись правила виключної підсудності.

У своїй постанові від 16.02.2021 у справі № 911/2390/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що словосполучення «з приводу нерухомого майна» у частині третій статті 30 ГПК України необхідно розуміти таким чином, що правила виключної підсудності поширюються на будь-які спори, які стосуються прав та обов`язків, що пов`язані з нерухомим майном. У таких спорах нерухоме майно не обов`язково виступає як безпосередньо об`єкт спірного матеріального правовідношення. Тому до спорів, предметом яких є стягнення заборгованості, яка виникла внаслідок невиконання зобов`язань за договором, який укладений щодо користування нерухомим майном, поширюються норми частини третьої статті 30 ГПК України.

Виключна підсудність є особливим видом територіальної підсудності, правила якої забороняють застосування при пред`явленні позову інших норм, що регулюють інші види територіальної підсудності, передбачені у статтях 27 - 29 ЦПК України.

Предметом позову у даній справі є стягнення заборгованості за спожитий природний газ в сумі 35935,80 грн. за адресою: АДРЕСА_1 .

З урахуванням наведеного, позовні вимоги безпосередньо стосуються нерухомого майна, а тому повинні розглядатися за правилами виключної підсудності.

Висновки суду узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 10 квітня 2019 року у справі №638/1988/17 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 лютого 2021 року у справі № 911/2390/18.

Так, нерухоме майно знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що знаходиться в межах територіальної юрисдикції Хаджибейського районного суду міста Одеси.

З огляду на викладене, вказана цивільна справа, з урахуванням правил виключної підсудності відноситься до територіальної юрисдикції Хаджибейського районного суду міста Одеси.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 31 ЦПК України, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду, суд передає справу на розгляд іншого суду.

Разом з тим, суд зазначає, що ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Інтерпретація суті конструкції "суд, встановлений законом" викладена Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) у рішенні у справі "Сокуренко і Стригун проти України". Так, ЄСПЛ наголосив, що фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.

Правова позиція ЄСПЛ у вказаній справі дозволяє виокремити дві умови відповідності критерію "суд, встановлений законом": організаційну (організація судової системи повинна регулюватися законами у їх буквальному значенні) та юрисдикційну (суд повинен діяти у спосіб та відповідно до повноважень, передбачених законом, у межах своєї компетенції).

З наведеного вище слідує, що розгляд справи судом з порушенням правил територіальної юрисдикції є порушенням права особи на справедливий суд (ч. 1 ст. 6 Конвенції) та підставою для скасування ухваленого у справі рішення (ч. 1 ст. 378 ЦПК України).

Таким чином, дана справа не підсудна Приморському районному суду м. Одеси та з урахуванням положень п. 1 ч. 1 ст. 31 ЦПК України, вказаний позов підлягає передачі на розгляд до суду за місцем знаходження нерухомого майна, тобто до Хаджибейського районного суду міста Одеси.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 27, 31 - 32 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про надання послуг, - передати на розгляд за підсудністю до Хаджибейського районного суду міста Одеси (вул. Василя Стуса, 1а, м. Одеса).

Передача справи на розгляд іншого суду за підсудністю здійснюється на підставі ухвали суду не пізніше п`яти днів після закінчення строку на її оскарження, а в разі подання скарги - не пізніше п`яти днів після залишення її без задоволення.

Ухвала може бути оскаржена до Одеського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена в день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Суддя Юлія КОВТУН