Постанова № 13318117, 23.11.2010, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 2а-11646/10/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Клочкова Н.В. Суддя-доповідач: Федорова Г. Г.

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"23" листопада 2010 р. м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді:

суддів:

при секретарі:

за участюФедорової Г.Г.,

Вівдиченко Т.Р., Сауляка Ю.В.,

Скирді Б.К.

представника позивача Матвійчука В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 09 вересня 2010 року по справі за позовом Представництва «Сікофін Лімітед»до Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва про визнання недійсною першої податкової вимоги від 13.07.2010 року № 1/1797 та податкових повідомлень-рішень від 24.03.2010 року № 0000172200/0 та від 02.06.2010 року № 0000172200/1,-

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2010 року Представництво «Сікофін Лімітед»(далі позивач) звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва із позовом до Державної податкової інспекції у Оболонському районі міста Києва (далі відповідач, ДПІ у Оболонському районі м. Києва), в якому, з урахуванням поданих позивачем уточнень, просило визнати недійсною першу податкову вимогу ДПІ у Оболонському районі м. Києва від 13.07.2010 року № 1/1797 та податкові повідомлення-рішення від 24.03.2010 року № 0000172200/0 та від 02.06.2010 року № 0000172200/1, за якими Представництву «Сікофін Лімітед»було визначено податкове зобовязання із земельного податку з юридичних осіб в сумі 166642,49 грн. та нараховано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 83321,25 грн., а всього на загальну суму 249963,74 грн..

Позовні вимоги мотивує тим, що Представництвом «Сікофін Лімітед»не було отримано у строк, визначений Законом України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", рішення про результат розгляду первинної скарги, а тому спірні податкові повідомлення-рішення та перша податкова вимога на думку позивача є протиправними та такими, що винесені відповідачем в порушення вимог діючого законодавства.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 09 вересня 2010 року позовні вимоги Представництва «Сікофін Лімітед»задоволено.

Визнано недійсними податкове повідомлення-рішення від 24.03.2010 року № 0000172200/0, винесене Державною податковою інспекцією у Оболонському районі м. Києва відносно Представництва «Сікофін Лімітед».

Визнано недійсними податкове повідомлення-рішення від 02.06.2010 року № 0000172200/1, винесене Державною податковою інспекцією у Оболонському районі м. Києва відносно Представництва «Сікофін Лімітед».

Визнано недійсною першу податкову вимогу від 13.07.2010 року № 1/1797, винесену Державною податковою інспекцією у Оболонському районі м. Києва відносно Представництва «Сікофін Лімітед».

Відповідач не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, звернувся з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що оскаржувана постанова суду не відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а саме, судом першої інстанції неповно зясовано та не доведено обставини, що мають значення для справи, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, в звязку з чим просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 09 вересня 2010 року та відмовити в задоволенні заявлених позивачем вимог.

Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, які зявилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, а постанову суду першої інстанції скасувати, виходячи з наступного.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 202 КАС України підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання, а так само розгляд і вирішення справи неповноважним судом; участь в ухваленні постанови судді, якому було заявлено відвід на підставі обставин, які викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою; ухвалення чи підписання постанови не тим суддею, який розглянув справу.

Згідно ч.3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, Представництво «Сікофін Лімітед»зареєстроване 12 вересня 2006 року в Міністерстві економіки України, що підтверджується свідоцтвом про його державну реєстрацію від 12.09.2006 року № ПІ-3753. Представництво створене на підставі Довіреності від 27.03.2006 року (підписано в місті Женева (Швейцарія), виданого на імя ОСОБА_6 (громадянина США).

У звязку з відсутністю господарської діяльності та недоцільністю оренди приміщення під офіс, фактична адреса Представництва «Сікофін Лімітед»знаходиться по місцю проживання довіреної особи - ОСОБА_7, а саме: АДРЕСА_1.

В період з 28.01.2010 року по 05.03.2010 рік службовими особами відповідача було проведено планову виїзну перевірку Представництва «Сікофін Лімітед», в ході якої було встановлено порушення позивачем вимог статті 14 Закону України «Про плату за землю»та пункту 2 Рішення Київської міської ради від 25.12.2008р. №944/944 «Про врегулювання питання користування земельними ділянками в місті Києві». Суть вказаного порушення вбачається в тому, що Представництвом «Сікофін Лімітед»було занижено земельний податок за 9 місяців 2009 року на суму 166642,49 грн. за рахунок заниження ставки земельного податку та площі земельної ділянки.

За результатами вказаної перевірки ДПІ у Оболонському районі м. Києва було складено акт від 13.03.2010р. №109-22-2-26601843, на підставі якого останнім прийнято податкове повідомлення-рішення від 24.03.2010р. №0000172200/0, яким позивачу визначено податкове зобов'язання із земельного податку з юридичних осіб в розмірі 249 963 грн. 74 коп. (із них: 166 642 грн. 49 коп. за основним платежем та 83 321 грн. 25 коп. штрафних (фінансових) санкцій).

Не погоджуючись з вищевказаним податковим повідомленням-рішенням, позивач розпочав процедуру його адміністративного оскарження.

Рішенням ДПІ у Оболонському районі м. Києва від 08 квітня 2010 року № 8439/10/25-008 було продовжено строк розгляду скарги позивача по 04 червня 2010 року включно.

За результатом розгляду первинної скарги позивача від 06.04.10 р. № 06-04/2010, ДПІ у Оболонському районі м. Києва було прийнято рішення від 02.06.10 р. № 13577/10/25-008, яким первинну скаргу позивача було залишено без задоволення, а податкове повідомлення-рішення від 24.03.2010р. №0000172200/0 без змін.

Вказане рішення позивачем було отримане 25 червня 2010 року, про що свідчить копія повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с. 90).

Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи колегія суддів зважає на наступне.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що позивач сплатив земельний податок у повному обсязі за ставкою, встановленою ч. 1 ст. 7 Закону України «Про плату за землю», а тому відповідачем при визначенні ставки земельного податку було безпідставно застосовано рішення Київської міської ради «Про врегулювання питання користування земельними ділянками в місті Києві» № 944/944 від 25 грудня 2008 року. Крім цього, суд послався на те, що при направленні податковим органом першої податкової вимоги був відсутній факт узгодження між сторонами податкового зобов'язання та факт несвоєчасної сплати позивачем узгодженого податкового зобов'язання, а тому перша податкова вимога відповідачем була прийнята в порушення норм Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

Колегія суддів не погоджується з даним висновком суду виходячи з наступного.

Згідно п. 35 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від21 травня 1997 року№ 280/97-ВР, виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішується питання про затвердження відповідно до закону ставок земельного податку.

Розміри та порядок плати за використання земельних ресурсів, а також відповідальність платників та контроль за правильністю обчислення і справляння земельного податку, визначаються Законом України «Про плату за землю» від 3 липня 1992 року № 2535-XII.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про плату за землю", використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель. Розміри податку за земельні ділянки, грошову оцінку яких не встановлено, визначаються до її встановлення в порядку, визначеному цим Законом.

Власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі, крім орендарів та інвесторів - учасників угоди про розподіл продукції, сплачують земельний податок.

Справляння земельного податку за земельні ділянки, надані в користування у зв'язку з укладенням угоди про розподіл продукції, замінюється розподілом виробленої продукції між державою та інвестором на умовах такої угоди.

Відповідно до ст. 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах встановлених Законом.

Право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою та його державної реєстрації.

При дослідженні матеріалів вказаної справи колегією суддів встановлено, що Представництво «Сікофін Лімітед» на підставі даних Державного Земельного кадастру є землекористувачем земельної ділянки площею 7760 кв.м., розташованої по вул. Семена Скляренка, 5 у Оболонському районі міста Києва. Вказаною земельною ділянкою позивач користується на підставі договору оренди земельної ділянки, укладеного між Представництвом «Сікофін Лімітед»та Київрадою.

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про плату за землю», об'єктом плати за землю є земельна ділянка, а також земельна частка (пай), яка перебуває у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди. Суб'єктом плати за землю (платником) є власник земельної ділянки, земельної частки (паю) і землекористувач, у тому числі орендар, тобто безпосередньо ті юридичні особи, фізичні особи підприємці та громадяни (у тому числі резиденти і нерезиденти), які згідно із законодавством набули права власності на землю в Україні або яким за законодавством надані в користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.

Згідно ч. 1 ст. 7 Закону України «Про плату за землю», ставки земельного податку з земель, грошову оцінку яких встановлено, встановлюються у розмірі одного відсотка від їх грошової оцінки, за винятком земельних ділянок, зазначених у частинах п'ятій - десятій цієї статті та частині другій статті 6 цього Закону.

Положенням ч.1 ст. 14 Закону України «Про плату за землю» передбачено, що платники земельного податку, а також орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності (крім громадян) самостійно обчислюють суму земельного податку та орендної плати щороку за станом на 1 січня і до 1 лютого поточного року подають відповідному органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою центральним податковим органом, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов'язку подання щомісячних декларацій.

Відповідно до ч. 5 ст. 7 Закону України «Про плату за землю», ставки земельного податку за земельні ділянки (за винятком сільськогосподарських угідь) диференціюють та затверджують відповідні сільські, селищні, міські ради виходячи із середніх ставок податку, функціонального використання та місцезнаходження земельної ділянки, але не вище ніж у два рази від середніх ставок податку з урахуванням коефіцієнтів, встановлених частиною другою і третьою цієї статті.

Проаналізувавши зазначені положення законів, колегія суддів дійшла висновку, що сільські, селищні та міські ради наділені правом затверджувати ставки земельного податку.

У населених пунктах, у яких сільські, селищні та міські ради скористалися правом, наданим їм п. 35 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»та ч. 5 ст. 7 Закону України «Про плату за землю», власники земельних ділянок сплачують земельний податок згідно ставок, встановлених відповідними радами, а в населених пунктах, у яких місцеві ради не скористалися правом на встановлення ставок земельного податку згідно ставки, зазначеної у ч. 1 ст. 7 Закону України «Про плату за землю».

Рішенням Київської міської ради «Про врегулювання питання користування земельними ділянками в місті Києві» № 944/944 від 25 грудня 2008 року було встановлено ставку земельного податку для суб'єктів господарської діяльності, які використовують земельні ділянки на території м. Києва, але в установленому законодавством порядку не оформили права власності або права користування земельними ділянками.

У відповідності до п. 2 вказаного рішення з 01 квітня 2009 року плата за земельні ділянки (крім земель, які використовуються державними (казенними) підприємствами, підприємствами оборонно-промислового комплексу, визначеними розпорядженням Кабінету Міністрів України від 30.10.2008 N 1382-р, для будь-яких потреб та комунальними підприємствами, установами, організаціями для ведення лісового господарства, для водогосподарських потреб, та земель, зайнятих зеленими насадженнями загального користування, житловим фондом, об'єктами інженерно-транспортної інфраструктури, крім присадибних і садових земельних ділянок, а також визначених Київською міською радою земельних ділянок, які використовуються підприємствами, що забезпечують життєдіяльність міста, та земельних ділянок, щодо яких Київською міською радою прийняті рішення про їх передачу у власність або в користування, але документи, що посвідчують права на такі земельні ділянки, не зареєстровані), які використовуються суб'єктами господарської діяльності, але право власності на які або право оренди яких в установленому законодавством порядку не оформлено (не переоформлено), справляється в розмірі мінімальної річної орендної плати за земельні ділянки, встановленої статтею 21 Закону України «Про оренду землі».

Встановлена вказаним рішенням ставка земельного податку відповідає вимогам ч.ч. 2, 3 ст. 7 Закону України «Про плату за землю».

Відповідно до частини 2 статті 23 Закону України "Про плату за землю", грошова оцінка земельної ділянки щороку, станом на 1 січня, уточнюється на коефіцієнт індексації, порядок проведення якої затверджується Кабінетом Міністрів України.

Згідно з приписами статті 144 Конституції України органи місцевого самоврядування, в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.

У звязку з цим колегія суддів зазначає, що в разі прийняття відповідним органом рішення про внесення змін щодо ставок орендної плати за земельні ділянки та затвердження нових коефіцієнтів, які застосовуються в розрахунку орендної плати за земельні ділянки, ці обставини можуть бути не взяті судом до уваги лише у разі скасування такого рішення органу місцевого самоврядування в установленому законом порядку.

Отже, установивши, що законодавчо змінено розмір орендної плати за землю, про що орендар був повідомлений, але ухилявся від вчинення дій, спрямованих на внесення відповідних змін до договору оренди землі, суд першої інстанції повинен був враховувати вказаний нормативний акт при вирішенні даного спору у частині зміни орендної ставки.

Однак, в порушення даної статті зазначеного Закону, позивач не розраховував суму по сплаті земельного податку за 9 місяців 2009 року з урахуванням зазначеного вище рішення Київської міської ради, у зв'язку з чим у нього виникла спірна заборгованість по сплаті земельного податку.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення «Про врегулювання питання користування земельними ділянками в місті Києві» № 944/944 від 25 грудня 2008 року прийняте в межах повноважень Київської міської ради та не суперечить положенням Закону України «Про плату за землю».

Станом на час винесення відповідачем спірного податкового повідомлення-рішення, рішення Київської міської ради «Про врегулювання питання користування земельними ділянками в місті Києві» № 944/944 від 25 грудня 2008 року було чинним, не було скасованим у встановленому законом порядку та підлягало обовязковому виконанню на території м. Києва.

Таким чином, при обчисленні та сплаті земельного податку починаючи з 01 квітня 2009 року позивач зобовязаний був керуватися п. 2 рішення Київської міської ради «Про врегулювання питання користування земельними ділянками в місті Києві»№ 944/944 від 25 грудня 2008 року.

За таких обставин, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що рішення Київської міської ради «Про врегулювання питання користування земельними ділянками в місті Києві»№ 944/944 від 25 грудня 2008 року не підлягає застосуванню як таке, що суперечить ст. 7 Закону України «Про плату за землю».

Що стосується тверджень позивача щодо неузгодження податкового зобовязання по причині неотримання ним рішення про результат розгляду його скарги, колегія суддів зважає на наступне.

У відповідності до п.п. 6.2.1. п. 6.2. ст. 6 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»від 21.12.2000 року № 2181-ІІІ (далі по тексту Закон № 2181-ІІІ), у разі коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов'язання в установлені строки, податковий орган надсилає такому платнику податків податкові вимоги.

Відповідно до пп. "а" пп. 6.2.3 п. 6.2 ст. 6 Закону України №2181 - перша податкова вимога надсилається не раніше першого робочого дня після закінчення граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання. Перша податкова вимога містить повідомлення про факт узгодження податкового зобов'язання та виникнення права податкової застави на активи платника податків, обов'язок погасити суму податкового боргу та можливі наслідки непогашення його у строк.

Згідно пункту 1.3 статті 1 вказаного Закону, податковий борг (недоїмка) - податкове зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгоджене платником податків або узгоджене в адміністративному чи судовому порядку, але не сплачене у встановлений строк, а також пеня, нарахована на суму такого податкового зобов'язання.

Відповідно до пункту 1.2 статті 1 Закону №2181, податкове зобов'язання - зобов'язання платника податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та у строки, визначені цим Законом або іншими законами України.

Згідно з підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону №2181, податкове зобов'язання платника податків, нараховане контролюючим органом відповідно до пунктів 4.2 та 4.3 статті 4 цього Закону, вважається узгодженим у день отримання платником податків податкового повідомлення, за винятком випадків, визначених підпунктом 5.2.2 цього пункту.

Відповідно до підпункту 5.2.2. пункту 5.2 статті 5 вказаного Закону, у разі коли платник податків вважає, що контролюючий орган невірно визначив суму податкового зобов'язання або прийняв будь-яке інше рішення, що суперечить законодавству з питань оподаткування або виходить за межі його компетенції, встановленої законом, такий платник податків має право звернутися до контролюючого органу із скаргою про перегляд цього рішення, яка подається у письмовій формі та може супроводжуватися документами, розрахунками та доказами, які платник податків вважає за потрібне надати.

Контролюючий орган зобов'язаний прийняти вмотивоване рішення та надіслати його протягом двадцяти календарних днів від дня отримання скарги платника податків на його адресу поштою з повідомленням про вручення або надати йому під розписку.

Якщо вмотивоване рішення за скаргою платника податків не надсилається платнику податків протягом двадцятиденного строку або протягом строку, продовженого за рішенням керівника контролюючого органу (або його заступника), така скарга вважається повністю задоволеною на користь платника податків з дня, наступного за останнім днем зазначених строків.

Відповідно до пункту 5.3 статті 5 Порядку направлення органами державної податкової служби України податкових повідомлень платникам податків та рішень про застосування штрафних (фінансових) санкцій, затвердженого Наказом Державної податкової адміністрації України від 21 червня 2001 року № 253, у разі подання платником податків скарги щодо визначеного в податковому повідомленні податкового зобов'язання з дотриманням вимог Положення про порядок подання та розгляду скарг платників податків органами державної податкової служби, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 11 грудня 1996 року № 29, структурний підрозділ, який склав таке податкове повідомлення, у день отримання скарги (інформації про подання повторної скарги) уносить відповідні дані до реєстру податкових повідомлень.

Після закінчення розгляду скарги структурний підрозділ, який склав таке податкове повідомлення, підшиває другий примірник вмотивованого рішення за скаргою платника податків, у тому числі рішення про продовження терміну розгляду скарги, або рішення про податковий компроміс до справи платника податків поряд з корінцем податкового повідомлення, що оскаржувалося, та: а) у разі часткового скасування раніше прийнятого рішення про нарахування суми податкового зобов'язання складає та направляє платнику податків згідно із зазначеним Порядком нове податкове повідомлення, при цьому раніше надіслане податкове повідомлення вважається відкликаним; б) у разі збільшення податковим органом суми податкового зобов'язання за результатами розгляду скарги платника податків складає та направляє платнику податків згідно із зазначеним Порядком окреме податкове повідомлення на суму збільшення податкового зобов'язання, при цьому раніше надіслане податкове повідомлення не відкликається.

З метою доведення до платника податків граничного строку сплати податкового зобов'язання, зазначеного в раніше надісланому податковому повідомленні (у разі, якщо сума податкового зобов'язання за результатами розгляду скарги збільшується або залишається без змін, а раніше надіслане податкове повідомлення не відкликається), податковим органом складається та надсилається (вручається) платнику податків податкове повідомлення, яке має номер первинного податкового повідомлення, при цьому через дріб проставляється номер скарги, щодо якої воно складене (1 - для першої, 2 - для другої тощо), крім того, таке податкове повідомлення містить новий граничний термін сплати податкового зобов'язання.

Відповідно до пункту 11 Положення про порядок подання та розгляду скарг платників податків органами державної податкової служби, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 11 грудня 1996 року № 29, якщо вмотивоване рішення за скаргою (заявою) платника податків не надсилається платнику податків протягом двадцятиденного строку або протягом строку, продовженого за рішенням керівника органу державної податкової служби (або його заступника), така скарга (заява) вважається повністю задоволеною на користь платника податків з дня, наступного за останнім днем зазначених строків. Скарга (заява) вважається також повністю задоволеною на користь платника податків, якщо рішення керівника органу державної податкової служби (або його заступника) про продовження строків її розгляду не було надіслано платнику податків до закінчення двадцятиденного строку.

Матеріали справи не містять належних доказів на підтвердження позивачем своїх доводів щодо неотримання ним рішення про результат розгляду первинної скарги. Не було надано таких і в судовому засіданні суду першої інстанції та в даному судовому засіданні.

Вказане дає підстави зробити висновок про безпідставність тверджень позивача щодо неузгодження податкового зобовязання по сплаті земельного податку із юридичних осіб.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення заявлених позивачем вимог, які є необґрунтованими, не підтверджуються належними доказами, а відтак є такими, що не підлягають до задоволення.

Згідно зі ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що постанова суду першої інстанції ухвалена з порушенням норм процесуального права, доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції, а тому вбачаються підстави для скасування постанови та ухвалення нового рішення, яким в задоволенні позову Представництва «Сікофін Лімітед»слід відмовити.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати її та прийняти нову постанову суду.

Керуючись ст. ст. 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 09 вересня 2010 року - задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 09 вересня 2010 року скасувати.

Прийняти нову постанову, якою в задоволенні позову Представництва «Сікофін Лімітед»до Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва про визнання недійсною першої податкової вимоги від 13.07.2010 року № 1/1797 та податкових повідомлень-рішень від 24.03.2010 року № 0000172200/0 та від 02.06.2010 року № 0000172200/1 відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя:

суддя:

суддя:

Г.Г. Федорова

Т.Р. Вівдиченко

Ю.В. Сауляк

Повний текст постанови складено та підписано 03.12.10 р.