Рішення № 13317324, 23.12.2010, Господарський суд Луганської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

91000, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел. 55-17-32

______ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.12.10 Справа № 11/253пн(8/103пн)

За позовом Луганської обласної ради, м. Луганськ

до 1-го відповідача - Сєвєродонецької міської ради Луганської області, м. Сєвєродонецьк Луганської області,

2-го відповідача - Фонду комунального майна Сєвєродонецької міської ради Луганської області, м. Сєвєродонецьк Луганської області,

3-го відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю Сєвєродонецьке підприємство “Здоровя”, м. Сєвєродонецьк Луганської області,

4-го відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю “Євро Полімер Компаунд”, м. Київ,

третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Комунальне підприємство “Луганська обласна “Фармація”, м. Луганськ

третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів - ОСОБА_1, м. Сєвєродонецьк Луганської області

про визнання недійсним договору купівлі-продажу комунального майна нежитлового приміщення № 7/99, визнання права спільної комунальної власності на нежитлове приміщення та повернення нежитлового приміщення

судова колегія у складі суддів:

Москаленко М.О. - головуючий

Мінська Т.М.

Пономаренко Є.Ю.

за участю представників сторін:

від позивача - Каргаєв Д.М., дов. № 1/10-1685 від 21.09.10.;

від 1-го відповідача - не прибув;

від 2-го відповідача - Іванов В.І., дов. № 01-09/946 від 08.10.10.;

від 3-го відповідача - Юсупжанов Р.А., дов. б/н від 04.01.10.;

від 4-го відповідача - Тютюнніков Є.О., дов. № 01/12 від 01.12.10.;

від 3-ої особи (КП “Луг. обл. “Фармація”) - не прибув;

від 3-ої особи (ОСОБА_1) - не прибув;

в с т а н о в и в:

Суть спору: позивачем заявлені вимоги про:

- визнання за територіальними громадами сіл, селищ, міст Луганської області в особі Луганської обласної ради права спільної комунальної власності на нежитлове вбудоване приміщення, розташоване за адресою: Луганська область, м. Сєвєродонецьк, вул. Новікова, 15, яке складається з приміщення та підвалу, загальною площею 352,7 кв.м;

- визнання недійсним договору № 7/99 купівлі-продажу комунального майна нежитлового приміщення, розташованого за адресою: Луганська область, м. Сєвєродонецьк, вул. Новікова, 15, що складається з приміщення та підвалу, загальною площею 352,7 кв.м., укладеного 30.07.1999 між Фондом комунального майна Сєвєродонецької міської ради Луганської області та Товариством з обмеженою відповідальністю - спільним підприємством “Здоровя”;

- покладення на Товариство з обмеженою відповідальністю - спільне підприємство “Здоровя” обовязку повернути територіальній громаді сіл, селищ, міст Луганської області в особі Луганської обласної ради вбудоване нежитлове приміщення, розташоване за адресою: Луганська область, м. Сєвєродонецьк, вул. Новікова, 15, яке складається з приміщення та підвалу, загальною площею 352,7 кв.м.

В судове засідання представники першого відповідача, третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - КП “Луганська обласна “Фармація”, та третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів - ОСОБА_1, не прибули, причини неявки суду не повідомили, про час та місце судового розгляду справи судом повідомлені належним чином шляхом надсилання за їх належними адресами рекомендованою кореспонденцією ухвали господарського суду.

Позовні вимоги обґрунтовані позивачем посиланням на такі обставини:

- на виконання Постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.1991 № 311 „Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно - територіальних одиниць (комунальною власністю)” (далі за текстом Постанова КМУ № 311), яка зобовязувала облвиконкоми здійснити розмежування майна між власністю областей та власністю районів та міст обласного підпорядкування, виконавчим комітетом Луганської обласної ради народних депутатів було ухвалене рішення від 29.02.1992 № 56 „О разграничении коммунального имущества между собственностью области и собстственностью районов, городов областного подчинения” та Луганською обласною радою народних депутатів було прийняте рішення від 29.07.1992 № 9/2 „О перечне объектов коммунальной собственности области”;

- відповідно до вказаних вище рішень у комунальну власність Луганської обласної ради народних депутатів серед іншого майна були передані аптеки обласного виробничого обєднання „Фармація”, правонаступником якого на даний час є комунальне підприємство „Луганська обласна „Фармація”, у кількості 376 одиниць, до числа яких згідно дислокації роздрібних аптек станом на 01.01.1990 увійшло і спірне майно;

- позивач в силу адміністративного акту набув права власності на спірний обєкт нерухомості з 29.02.1992;

- з метою реалізації прав власності на спірне майно, а також враховуючи зміни, що відбулися в чинному законодавстві з моменту набуття позивачем права власності на спірне майно, КП „Луганська обласна „Фармація” в межах наданих позивачем відповідно до рішення Луганської обласної ради від 18.12.2003 № 11/31 повноважень, а також у відповідності з п. 6.1 р. 6 Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 № 7/5, звернулося до Сєвєродонецької міської ради Луганської області з проханням видати свідоцтво про право власності на спірне майно, проте у видачі такого свідоцтва позивачеві було відмовлено;

- у вересні 2008 року позивач звернувся до господарського суду Луганської області з позовом про визнання права власності за ним на нерухоме майно, у тому числі спірне; під час судового розгляду вказаної справи позивачеві стало відомо про те, що спірне майно є предметом укладеного між Фондом комунального майна Сєвєродонецької міської ради та товариством з обмеженою відповідальністю Сєвєродонецьким підприємством «Здоровя»договору купівлі-продажу від 30.07.1999 № 7/99;

- вважаючи своє право власності на спірне майно порушеним, позивач звернувся до суду з даним позовом.

В процесі судового розгляду даної справи позивачем надано письмову заяву від 15.12.2009 про зміну позовних вимог шляхом їх зменшення (том справи 2, а.с. 76-77).

В судовому засіданні 23.11.2010 позивачем суду подано письмову заяву, в якій викладене прохання не розглядати заяву про зміну позовних вимог від 15.12.2009 внаслідок невідповідності вказаної заяви приписам ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, а кінцевими позовними вимогами вважати вимоги, викладені у позовній заяві.

Як вбачається зі змісту заяви позивача від 15.12.2009, однорідні позовні вимоги ним не зменшувалися та не змінювалися будь-яким іншим чином, а фактично з обсягу трьох первісно заявлених різних позовних вимог було виключено одну позовну вимогу про витребування спірного майна. При цьому від позовної вимоги про витребування спірного майна позивач в порядку ст. 78 Господарського процесуального кодексу України не відмовлявся.

Відповідно до пункту 6 Інформаційного листа Вищого господарського суду України “Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року” частина четверта статті 22 Господарського процесуального кодексу України, передбачаючи право позивача, зокрема, на відмову від позову, не виключає можливості часткової відмови. Однак вона можлива лише у випадку, якщо позивачем заявлено дві чи більше вимог, і позивач відмовляється не від усіх цих вимог. У разі такої відмови та її прийняття судом провадження зі справи підлягає припиненню на підставі пункту 4 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України у частині тих вимог, стосовно яких заявлено відмову, а решта вимог розглядається судом у загальному порядку.

З урахуванням того, що позивач заявою від 15.12.2009 не відмовився від позовної вимоги про витребування спірного майна, у господарського суду відсутні підстави для тлумачення вказаної заяви як заяви про часткову відмову від позову. Вказане питання досліджено судом в ухвалі від 23.11.2010 у даній справі.

З урахуванням викладеного вище, а також наданої позивачем в судовому засіданні 23.11.2010 письмової заяви позовними вимогами є вимоги, викладені у позовній заяві.

Письмовими відзивами на позовну заяву та додатковими письмовими поясненнями по суті спору перший, другий та третій відповідачі проти позовних вимог заперечили, посилаючись на те, що Сєвєродонецька міська рада на законних підставах набула права власності на спірний обєкт нерухомого майна, а другий відповідач, здійснюючи його відчуження, лише виконував рішення міської ради.

Письмовим відзивом № 22/12 від 22.12.2010 на позовну заяву четвертий відповідач ТОВ «Євро Полімер Компаунд», якого до участі у справі залучено ухвалою господарського суду Луганської області від 23.11.2010, проти позовних вимог заперечив, посилаючись на такі обставини:

- ТОВ «Євро Полімер Компаунд»є добросовісним набувачем спірного майна та його законним власником на підставі відповідного договору купівлі-продажу;

- позовні вимоги стосуються частини нежитлового вбудованого приміщення, розташованого за адресою: Луганська область, м. Сєвєродонецьк, вул. Новикова, 15/356, що складається з приміщення та підвалу, загальною площею 352,7 кв. м;

- відповідно до умов укладеного четвертим відповідачем договору купівлі-продажу приміщення аптеки від 25.03.2010 останній набув право власності на нерухоме майно площею 506,8 кв. м, якому в подальшому було присвоєно адресу: Луганська область, м. Сєвєродонецьк, вул. Новікова, 15/356; вказаний факт виключає можливість визнання права власності на частину вказаного нерухомого майна площею 352,7 кв. м.

Письмовою заявою № 4678 від 20.10.2009 (том справи 1, а.с. 128) перший відповідач у справі заявив клопотання про застосування до позовних вимог строку позовної давності.

Заяву про застосування до позовних вимог позовної давності надано також і ТОВ СП «Здоровя»(том справи 1, а.с. 141).

Рішенням господарського суду Луганської області від 23.12.2009 у справі №8/103пн за позовом Луганської обласної ради до Сєвєродонецької міської ради Луганської області, Фонду комунального майна Сєвєродонецької міської ради Луганської області, Товариства з обмеженою відповідальністю Сєвєродонецьке підприємство “Здоровя”, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Комунального підприємства “Луганська обласна “Фармація” та за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - громадянина Коробки Романа Вікторовича про визнання недійсним договору купівлі-продажу комунального майна нежитлового приміщення №7/99, визнання права спільної комунальної власності на нежитлове приміщення та повернення нежитлового приміщення позов задоволено повністю.

Постановою Луганського апеляційного господарського суду від 02.03.2010 у справі № 8/103пн рішення господарського суду Луганської області від 23.122009 залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 21.06.2010 у справі № 8/103пн рішення господарського суду Луганської області від 23.12.2009 та постанову Луганського апеляційного господарського суду від 02.03.2010 скасовано, справу передано на новий розгляд.

У своїй постанові суд касаційної інстанції зазначив про необхідність дослідження обставин щодо того, яке право щодо спірного майна здійснювало Обласне виробниче обєднання «Фармація»чи відповідна аптека, що входила до даного виробничого обєднання.

Розглянувши матеріали справи, надані докази, вислухавши присутніх в судових засіданнях представників учасників судового процесу, суд встановив такі фактичні обставини.

Статтею 31 Закону України "Про власність" від 07.02.1991 № 697-ХІІ встановлено, що до державної власності в Українській РСР належать загальнодержавна (республіканська) власність і власність адміністративно-територіальних одиниць (комунальна власність).

Відповідно до постанов Верховної Ради УРСР від 08.12.1990 "Про порядок введення в дію Закону Української РСР "Про місцеві ради народних депутатів та місцеве самоврядування", від 26.03.1991 "Про введення в дію Закону Української РСР "Про власність" Кабінет Міністрів України прийняв Постанову від 05.11.1991 № 311 "Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю)” (Постанова КМУ № 311).

Відповідно до Постанови КМУ № 311 облвиконкомами, Київським і Севастопольським міськвиконкомами з участю виконкомів нижчестоящих Рад народних депутатів повинно було бути здійснене розмежування майна між власністю областей, міст Києва та Севастополя і власністю районів, міст обласного підпорядкування, районів міст Києва та Севастополя (пункт 3 Постанови КМУ № 311).

Розділом І Переліку державного майна України, що передається до власності адміністративно-територіальних одиниць (комунальної власності), Постановою КМУ № 311 до власності областей віднесено аптечні склади, магазини аптечні та оптики.

На виконання вимог Постанови КМУ № 311 виконавчим комітетом Луганської обласної ради народних депутатів прийняте рішення від 29.02.1992 № 56 “Про розмежування комунального майна між власністю області та власністю районів, міст обласного підпорядкування” (далі за текстом Рішення № 56) (т.с. 1, а.с. 15-22).

Відповідно до вказаного рішення та згідно з Переліком державного майна, що приймається у комунальну власність обласної ради народних депутатів (додаток № 1 до Рішення № 56) до комунальної власності обласної ради народних депутатів передано Обласне виробниче обєднання “Фармація”, правонаступником якого є Комунальне підприємство “Луганська обласна “Фармація”, а також аптеки обласного виробничого обєднання “Фармація” у кількості 376 одиниць.

Відповідно до Додатку № 2 до Рішення № 56, а саме до Переліку державного майна, що передається до комунальної власності міських та районних Рад народних депутатів, до комунальної власності міських та районних Рад народних депутатів передано, зокрема, житловий та нежитловий фонд Рад народних депутатів (крім майнових вбудовано прибудованих комплексів та інших приміщень, що відносяться до обласної комунальної власності, строком на 1992-1993 роки).

Рішенням Луганської обласної ради від 14.08.1996 № 12/6 (том справи 1, а.с. 35) підтверджено правомочність рішення виконкому обласної ради народних депутатів від 19.02.1992 № 56, а також виконавчому комітету Луганської міської ради доручено передати на баланс обласної ради народних депутатів майнові вбудовано-прибудовані комплекси та інші приміщення обласної комунальної власності.

В подальшому Рішенням Луганської обласної ради народних депутатів від 20.02.1998 “Про перелік обєктів спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, якими управляє обласна рада»(том справи 1, а.с. 36) затверджений перелік обєктів комунальної власності області, у відповідності з яким до обласної комунальної власності було віднесено Обласне виробниче обєднання “Фармація”.

Згідно з дислокацією роздрібних аптек станом на 01.01.1990 (том справи 1, а.с. 23-33) до складу Обласного виробничого обєднання “Фармація” увійшла аптека № 356 по вул. Новикова, 15 у м. Сєвєродонецьку Луганської області (том справи 1, а.с. 26 зворот).

Розпорядженням Представника Президента України № 62 від 21.02.1994 “Про виконання рішення виконкому обласної Ради народних депутатів від 29.02.1992 № 56 “Про розмежування комунального майна між власністю області та власністю районів, міст обласного підпорядкування”(том справи 1, а.с. 34) зазначено про необхідність внесення змін до Рішення № 56, а саме необхідність викладення абзацу 1 у пункті “Житлово-комунальне господарство” Додатку № 2 у редакції “Житловий та нежитловий фонд Рад народних депутатів (крім майнових вбудовано прибудованих комплексів та інших приміщень, що відносяться до обласної комунальної власності)”,

тобто з цього абзацу слід було виключити слова “терміном на 1992-1993 роки” (том справи 1. а.с.34).

Рішенням Луганської обласної ради від 18.12.2003 року №11/31 “Про делегування деяких повноважень по управлінню обєктами спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст, які перебувають в управлінні обласної ради” керівникам таких обєктів надано низку повноважень по управлінню цим майном, у т.ч. повязаних з оформленням та реєстрацією права власності на нерухоме майно (том справи 1, а.с. 41).

В подальшому рішенням Сєвєродонецької міської Ради народних депутатів від 26.03.1992 № 291 (тобто після прийняття Рішення № 56), був затверджений перелік обєктів комунальної власності Сєвєродонецької міської ради народних депутатів, до якого включено житловий та нежитловий фонди місцевої ради народних депутатів, зокрема, будинок №15 по вул. Новікова, 15 у м. Сєвєродонецьку, та низку інших будинків, які були передані з балансу місцевого виробничого обєднання ЖКГ на баланс Фонду комунального майна Сєвєродонецької міської ради (другого відповідача у справі).

Відповідно до ст. 4 Житлового кодексу України у редакції станом на дату прийняття першим відповідачем вказаних вище рішень про затвердження переліку обєктів комунальної власності, житловий фонд включав в себе жилі будинки і жилі приміщення в інших будівлях, що належать державі (державний житловий фонд), жилі будинки і жилі приміщення в інших будівлях, що належать колгоспам та іншим кооперативним організаціям, їх обєднанням, профспілковим та іншим громадським організаціям (громадський житловий фонд), жилі будинки, що належать житлово-будівельним кооперативам (фонд житлово будівельних кооперативів).

Згідно із ст. 5 Житлового кодексу України державний житловий фонд перебуває у віданні місцевих Рад народних депутатів (житловий фонд місцевих рад) та у віданні міністерств, державних комітетів і відомств (відомчий житловий фонд).

Таким чином, станом на дату прийняття першим відповідачем рішень про затвердження переліку обєктів комунальної власності зазначені вище житлові будинки входили до державного житлового фонду, а тому підпадали під дію Постанови КМУ № 311.

Відповідно до рішення Сєвєродонецької міської ради від 26.03.1992 № 291 до комунальної власності територіальної громади м. Сєвєродонецька було передано обєкти нерухомості, які входять до державного житлового фонду, у т.ч. вбудовано-прибудовані приміщення, які є в останньому.

На виконання вказаного рішення Сєвєродонецькою міською радою видано свідоцтво про право власності територіальної громади міста Сєвєродонецька в особі Сєвєродонецької міської ради на вказане вбудоване приміщення по вул. Новікова, 15 у м. Сєвєродонецьку.

30.07.1999 Фонд комунального майна (продавець) та Товариство з обмеженою відповідальністю “Спільне підприємство “Здоровя” (покупець; назва останнього станом на 30.07.1999) уклали договір №7/99 купівлі-продажу комунального майна нежитлового приміщення, відповідно до умов якого продавець продав, а покупець купив способом викупу комунальне майно вбудоване нежитлове приміщення, що складається з приміщення та підвалу загальною площею 352,7 кв.м, знаходиться за адресою: місто Сєвєродонецьк, вул. Новікова, 15, та належить продавцю на підставі рішення 14-ї сесії Сєвєродонецької міської ради 21-го скликання від 26.03.1992 №291 (п.1.1 договору).

Матеріалами справи, її фактичними обставинами підтвердженою що станом на дату укладення оспорюваної угоди площа спірного майна складала 352,7 кв. м.

Право власності до покупця перейшло з моменту нотаріального посвідчення договору (п.1.2 вказаного договору).

При цьому свідоцтво про право власності на спірне майно видане Сєвєродонецькою міською радою третьому відповідачеві 05.02.2009 (том справи 2, а..с 64).

Предмет договору куплено за 54174,00 грн. (пункти 1.4 та 2.1 договору).

Комунальне підприємство “Луганська обласна “Фармація” на виконання рішення Луганської обласної ради від 18.12.2003 №11/31, а саме 11.08.2008 звернулося до першого відповідача з листом-клопотанням №790 про оформлення права власності за територіальною громадою сіл, селищ, міст Луганської області в особі Луганської обласної ради на низку обєктів нерухомого майна приміщень аптек, до числа яких увійшла і аптека № 356, розташована у місті Сєвєродонецьку, по вул. Новікова, 15, пославшись при цьому на те, що даний обєкт нерухомого майна перебуває на балансі КП “ЛО “Фармація” та відповідно до рішення Луганської обласної ради від 23.12.05 року №22/36 є обєктом спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області (том справи 1, а.с. 39).

На вказаний лист-клопотання Сєвєродонецький міський голова повідомив (лист від 11.09.2008 №3992), що з приводу реєстрації права власності на спірне майно слід звернутися до Комунального підприємства “Сєвєродонецьке бюро технічної інвентаризації”(далі за текстом БТІ) (том справи 1, а.с. 40).

27.01.2009 Виконавчим комітетом Сєвєродонецької міської ради прийняте рішення №161 “Про обєднання двох суміжних нежитлових приміщень, розташованих за адресою: вул. Новікова. 15, та зміну їх функціонального призначення на аптеку”.

Як вбачається з матеріалів справи, 03.02.2009 виконавчим комітетом Сєвєродонецької міської ради на користь ТОВ СП “Здоровя” видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно, відповідно до якого обєктом нерухомості є приміщення аптеки літ А-1, а,а-2,а-3, Пд - загальною площею 506,8 кв.м, що знаходиться за адресою: місто Сєвєродонецьк, вул. Новікова, 15, до складу якого увійшло і спірне приміщення площею 352,7 кв.м.

10.02.2009 ТОВ СП “Здоровя” (продавець) здійснило продаж спірного майна громадянину України ОСОБА_1, що підтверджується договором купівлі-продажу обєкту нерухомого майна приміщення аптеки, нотаріально посвідченим приватним нотаріусом Сєвєродонецького міського нотаріального округу Малаховим С.О. 10.02.2009, реєстр. №381 (том справи 2, а.с. 66-68).

Позивач просить визнати недійсним договір №7/99 купівлі-продажу комунального майна нежитлового приміщення, нотаріально посвідчений 30.07.1999, реєстр. №3719, та визнати за територіальними громадами сіл, селищ, міст Луганської області в особі Луганської обласної ради право спільної комунальної власності на нежитлове вбудоване приміщення, розташоване за адресою: місто Сєвєродонецьк Луганської області, вул. Новикова, 15, яке складається з приміщення та підвалу, загальною площею 352,7 кв.м. Крім того, позивачем заявлено вимогу про витребування спірного майна.

Вимога про витребування майна мотивована позивачем приписами ст. 388 Цивільного кодексу України, про що зазначено, зокрема, у наданих суду письмових поясненнях (том справи 2, а.с.5 6, 39 40). В обґрунтування вказаних доводів позивач послався на те, що спірне майно вибуло з володіння позивача поза його волею.

КП “Сєвєродонецьке бюро технічної інвентаризації” суду надано письмові пояснення від 08.11.2010 № 01/1062, відповідно до яких спірне майно неодноразово відчужувалося, а 30.03.2010 на приміщення аптеки, що розташована за адресою: м. Сєвєродонецьк, вул. Новикова, 15, загальною площею 506,8 кв. м, зареєстроване право власності за ТОВ “Євро Полімер Компаунд” на підставі договору купівлі - продажу, посвідченого 25.03.2010 приватним нотаріусом Сєвєродонецького міського нотаріального округу Н.В. Єпіфанцевою, реєстровий номер 594.

Крім того, рішенням виконавчого комітету Сєвєродонецької міської ради № 587 від 30.03.2010 вбудованому приміщенню аптеки, розташованому по вул. Новикова, буд. 15, мікрорайон 78, присвоєно поштову адресу: м. Сєвєродонецьк, вул. Новікова, буд. 15/356.

Позивач зазначив про те, що строк позовної давності для звернення до суду з даним позовом ним не пропущений та повинен обчислюватися з моменту отримання у вересні 2008 року відповіді першого відповідача із відомостями про необхідність звернення до БТІ з метою державної реєстрації права давності на спірне майно.

Дослідивши обставини справи, надані сторонами докази у їх сукупності, вислухавши присутніх в судових засіданнях представників учасників судового процесу, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню, з таких підстав.

Ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

На підставі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Як зазначалося вище, відповідно до ст. 4 Житлового кодексу України у редакції станом на дату прийняття першим відповідачем вказаних вище рішень про затвердження переліку обєктів комунальної власності житловий фонд включає в себе жилі будинки і жилі приміщення в інших будівлях, що належать державі (державний житловий фонд), жилі будинки і жилі приміщення в інших будівлях, що належать колгоспам та іншим кооперативним організаціям, їх обєднанням, профспілковим та іншим громадським організаціям (громадський житловий фонд), жилі будинки, що належать житлово-будівельним кооперативам (фонд житлово будівельних кооперативів).

Згідно із ст. 5 Житлового кодексу України державний житловий фонд перебуває у віданні місцевих Рад народних депутатів (житловий фонд місцевих рад) та у віданні міністерств, державних комітетів і відомств (відомчий житловий фонд).

Комунальну власність як вид державної власності було визначено ст. 31 Закону України "Про власність", який був прийнятий 26.03.1991 та почав діяти з 15.04.1991.

Спірне майно будувалося до 1991 року і належало до державної власності, оскільки до того часу державна власність не розподілялась на загальнодержавну та комунальну власність.

Як чинним Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні", так і законодавством, яке було чинним на час виникнення правових конструкцій права комунальної власності в Україні, субєктів та обєктів цього права, передбачалися правові підстави набуття права комунальної власності відповідними суб'єктами.

Відповідно до ч. 2 ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21.05.1997 підставою для набуття права комунальної власності є передача майна територіальним громадам безоплатно державою, іншими суб'єктами права власності, а також майнових прав, створення, придбання майна органами місцевого самоврядування в порядку, встановленому законом.

Відповідно до Розділу І Переліку державного майна України, що передається до власності адміністративно-територіальних одиниць (комунальної власності), затвердженого Постановою КМУ № 311, житловий та нежитловий фонд Рад народних депутатів, житлово-експлуатаційні, житлово-комунальні, ремонтно-будівельні та інші організації, пов'язані з обслуговуванням та експлуатацією цього житлового фонду, підлягали передачі до комунальної власності областей.

Відповідно до пункту 3 Постанови КМУ № 311 розмежування майна між власністю областей, міст Києва та Севастополя і власністю районів, міст обласного підпорядкування, районів міст Києва та Севастополя провадиться облвиконкомами, Київським і Севастопольським міськвиконкомами з участю виконкомів нижчестоящих Рад народних депутатів.

Ані Конституцією України, ані Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні", ані будь-якими іншими законодавчими актами не передбачено право міських рад та їх посадових осіб приймати рішення про перехід обєктів загальнодержавної власності у комунальну власність. З урахуванням викладеного будь-які рішення Сєвєродонецької міської ради Луганської області про передачу спірного майна до комунальної власності не відповідають ст. ст. 24, 25, 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".

У пункті 7 розяснення президії Вищого арбітражного суду України віл 02.04.1994 № 02-5/225 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з судовим захистом права державної власності" зазначено, що, вирішуючи спори, пов'язані з визнанням права власності, слід виходити з того, що знаходження майна на балансі підприємства (організації) ще не є безспірною ознакою його права власності. Баланс підприємства (організації) є формою бухгалтерського обліку, визначення складу і вартості майна та обсягу фінансових зобовязань на конкретну дату. Баланс не визначає підстав знаходження майна у власності (володінні) підприємства.

З огляду на наведені норми матеріального права посилання відповідачів на факт передачі спірного майна на баланс Фонду комунального майна Сєвєродонецької міської ради судом до уваги не приймається.

В порушення Постанови КМУ № 311 та Рішення № 56, прийнятого на виконання вказаної постанови, спірне майно не було передане до обласної комунальної власності.

Посилання відповідачів у справі на те, що спірне майно раніше орендувалося КП “Луганська обласна “Фармація”, не може впливати на висновок суду про момент обліку початку строку позовної давності, оскільки позивачем у даній справі є Луганська обласна рада, а не КП «Луганська обласна «Фармація».

Як зазначає позивач, про факт укладення спірної угоди № 7/99 від 30.07.1999 він не був обізнаний до вересня 2008 року. Відповідачі під час судового розгляду справи не надали доказів того, що позивачеві було відомо про дату укладення оспорюваної угоди більше, ніж за три роки до дати звернення до суду з даним позовом (24.11.2008 згідно відмітки представника позивача на позовній заяві).

Наявність у КП «ЛО «Фармація»відомостей про факт укладення оспорюваної угоди не може свідчити про обізнаність позивача як засновника КП «ЛО «Фармація»про кожну з угод, що укладалися підприємством.

Таким чином, суд доходить висновку, що на час звернення позивача до суду з даним позовом строк позовної давності пропущений не був.

За приписами статті 327 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом; право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ст. 392 Цивільного кодексу України власник майна може предявити позов про визнання його права власності, якщо це право власності не визнається іншою особою.

З урахуванням викладеного вище суд доходить висновку про доведеність матеріалами справи, її фактичними обставинами права спільної комунальної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Луганської області в особі Луганської обласної ради на спірне нерухоме майно нежитлове приміщення, розташоване за адресою: Луганська область, м. Сєвєродонецьк, вул. Новікова, 15/356, а також доведеність факту порушення вказаного права власності, яке підлягає захисту.

На виконання вказівок Вищого господарського суду України, викладених у постанові у даній справі, судом встановлено, що обласне виробниче обєднання «Фармація»здійснювало щодо спірного майна функції повного господарського відання, що, зокрема, підтверджено наявним у матеріалах справи Статутом Луганського обласного державного комунального виробничого підприємства «Фармація»(том справи 3, а.с. 141 152). Повноваження власника щодо спірного майна вказаним підприємством не здійснювалися.

Доводи відповідачів про те, що фактично на даний час спірного майна не існує внаслідок збільшення його площі, судом до уваги не приймаються, оскільки збільшення площі обєкту нерухомості не тягне за собою втрати ним ознак нерухомого майна та подальшого знищення. Разом з цим при прийнятті даного рішення судом враховано фактичну зміну (збільшення) площі нерухомого майна, до складу якого входить і спірне майно площею 352,7 кв. м. За таких обставин у рішенні слід зазначити про визнання за позивачем права власності саме на частину нежитлового приміщення, розташованого за адресою: Луганська область, м. Сєвєродонецьк, вул. Новікова, 15/356 (судом враховано також і зміну адреси спірного майна, про що зазначено вище).

Спірний договір № 7/99 від 30.07.1999 укладено під час дії Цивільного кодексу Української РСР (далі за текстом ЦК УРСР).

Статтею 4 ЦК УРСР встановлено, що цивільні права і обовязки виникають з підстав, передбачених законодавством Союзу РСР і Української РСР, а також з дій громадян і організацій, які хоч і не передбачені законом, але в силу загальних начал і змісту цивільного законодавства породжують цивільні права і обовязки.

Цивільні права і обовязки виникають: з угод, передбачених законом, а також з угод, хоч і не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать; внаслідок інших дій громадян і організацій; внаслідок подій, з якими закон повязує настання цивільно-правових наслідків.

Відповідно до ст. 41 ЦК УРСР угодами визнаються дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обовязків.

Предметом спору уданій справі є, зокрема, договір купівлі-продажу нерухомого майна.

Відповідно до ст. 224 ЦК УРСР за договором купівлі-продажу продавець зобовязується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобовязується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

Право продажу майна, крім випадків примусового продажу, належить власникові. Якщо продавець майна не є його власником, покупець набуває права власності лише в тих випадках, коли згідно з статтею 145 цього Кодексу власник не вправі витребувати від нього майно (ст. 225 ЦК).

Приписами ст. 86 ЦК УРСР (ст.2 ЗУ “Про власність”) правом власності є врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном.

Оскільки позивач набув права власності на спірний обєкт нерухомого майна 29.02.1992, суд при вирішенні цього спору керується статтею 90 ЦК УРСР (ст. 34 Закону України “Про власність”), яка була чинною на вказану дату та згідно якій земля, її надра, води і ліси є у виключній власності держави і надаються тільки у користування. Державі належать основні засоби виробництва в промисловості, будівництві і сільському господарстві, засоби транспорту і звязку, банки, майно організованих державою торговельних, комунальних та інших підприємств, основний міський житловий фонд, а також інше майно, необхідне для здійснення завдань держави.

Чинним на час укладення спірної угоди ЦК УРСР (ст. 91) було врегульовано порядок передачі будівель, споруд, устаткування та іншого майна, що належить до основних засобів державних організацій, іншим державним організаціям, а також колгоспам, іншим кооперативним та іншим громадським організаціям, визначається законодавством Союзу РСР і Української РСР.

Таким чином, позивач станом на 29.02.1992 у порядку та у спосіб, встановлені чинним на той час законодавством, правомірно набув право власності на спірне нерухоме майно, що витікає з викладеного вище у цьому рішенні.

В той же час 1-й відповідач у порядку та у спосіб, встановлені чинним законодавством, не довів суду, що він станом на 26.03.1992 (дата прийняття рішення сесії міської ради за №291) законно набув право власності на обєкт нерухомості, що є предметом спору по цій справі.

З наявних у справі доказів вбачається, що спірне майно 1-м відповідачем набуто всупереч порядку, встановленому ст. 7 чинного на 26.03.1992 року Закону Української РСР від 07.12.1990 року №533-ХІІ “Про місцеві ради народних депутатів та місцеве самоврядування” та ч.2 ст. 60 нині чинного Закону України від 21.05.1997 року “Про місцеве самоврядування в Україні”, - якими встановлено, що підставою для набуття права комунальної власності є передача майна територіальним громадам безоплатно державою, іншими суб'єктами права власності, а також майнових прав, створення, придбання майна органами місцевого самоврядування в порядку, встановленому законом.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Вищого господарського суду України від 21.04.2010 у справі № 11/218п за позовом Луганської обласної ради про визнання права власності на нерухоме майно.

Матеріали справи та її фактичні обставини свідчать про те, що державне майно, яке стало предметом купівлі-продажу на підставі спірного договору №7/99 від 30.07.99 року, першому відповідачу у власність не передавалося, а тому він не мав права його відчужувати шляхом укладення цього договору.

З вищевикладеного витікає, що спірна угода не відповідала вимогам закону, чинного на час її укладення.

Як встановлено ст. 48 ЦК УРСР, недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону. По недійсній угоді кожна з сторін зобовязана повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернути одержане в натурівідшкодувати його вартість у грошах, якщо інші наслідки недійсності угоди не передбачені законом.

Позивач в рамках цього спору не ставить питання про застосування вищезгаданих наслідків недійсності правочину.Враховуючи обставини даної справи, колегія суддів також їх не застосовує.

З огляду на те, що правовідносини щодо права власності позивача на спірне майно виникли 29.02.1992 та продовжують мати місце до цього часу, суд вважає, що при вирішенні цього спору відповідно до п. 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України 2003 року, що вступив в дію з 01.01.2004, підлягає застосуванню також цей Кодекс.

Згідно частинам 1-2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України). Статтею 203 Цивільного кодексу (частини 1-5) визначено наступні вимоги до правочину як безумовної вимоги щодо його законності та чинності, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Згідно ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 вказаного Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Спірний договір не відповідає вимогам ч.ч.1-2 ст. 203 чинного Цивільного кодексу України.

За таких обставин спірна угода підлягає визнанню недійсною.

Стосовно вимоги про витребування спірного майна суд вважає за необхідне зазначити таке.

Вимога про витребування майна мотивована позивачем приписами ст. 388 Цивільного кодексу України, про що зазначено, зокрема, у наданих суду письмових поясненнях (том справи 2, а.с.5 6, 39 40). В обґрунтування вказаних доводів позивач послався на те, що спірне майно вибуло з володіння позивача поза його волею.

Приписами ст. 388 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Матеріалами справи, її фактичними обставинами доведено факт вибуття спірного майна з власності позивача поза його волею.

За таких обставин суд доходить висновку про доцільність застосування до правовідносин сторін у даній справі приписів ст. 388 Цивільного кодексу України та необхідність витребування спірного майна від Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро Полімер Компаунд»- четвертого відповідача у справі, який є останнім власником спірного майна після низки господарських операцій зі спірним майном.

За таких обставин позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

На підставі приписів ст.ст.44,47-1 та 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на першого відповідача як на сторону, яка припустилася порушення вимог чинного законодавства та з вини якої спір доведено до суду.

Судом встановлено, що позивач при зверненні з позовом до суду державне мито сплатив не у повному обсязі.

Так, позивачем заявлено майнові (визнання права власності на майно та витребування його) та немайнову (визнання недійсною угоди) позовні вимоги.

Згідно п. “а” ч.2 ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України від 21.01.1993 №7/93 “Про державне мито” за розгляд господарським судом спору майнового характеру стягується на користь Державного бюджету України державне мито у розмірі 1% вартості позову, але не менше 6 (102,00 грн.) та не більше 1500 (25500,00 грн.) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Колегія суддів виходить з того, що спірний обєкт нерухомого майна слід оцінити на суму 54174 грн. 00 коп., тобто за його ринковою ціною (п.2.1 спірного договору), з огляду на що державне мито підлягало сплаті у сумі 541,74 грн. (1% вартості спірного майна).

З урахуванням приписів ст. 55 Господарського процесуального кодексу України за вимогою про витребування майна на користь Державного бюджету України підлягає стягненню з позивача державне мито у сумі 541,74 грн. (1% вартості спірного майна).

Таким чином, загальна сума державного мита повинна скласти 1168,48 грн. (541,74 грн. + 541,74 грн. + 85,00 грн.).

Позивач держмито сплатив у загальній сумі 456,74 грн. (350,10 грн. + 106,64 грн.), а тому сума недоплати становить 711,74 грн., яка підлягає стягненню з позивача на користь Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 44, 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

в и р і ш и в :

1. Позов задовольнити у повному обсязі.

2. Визнати за територіальними громадами сіл, селищ, міст Луганської області в особі Луганської обласної ради право спільної комунальної власності на нежитлове вбудоване приміщення площею 352,7 кв. м, розташоване за адресою: Луганська область, м. Сєвєродонецьк, вул. Новікова, 15/356.

3. Визнати недійсним договір № 7/99 купівлі-продажу комунального майна нежитлового приміщення, розташованого за адресою: Луганська область, м. Сєвєродонецьк, вул. Новікова, 15, що складається з приміщення та підвалу, загальною площею 352,7 кв. м, укладений 30.07.1999 між Фондом комунального майна Сєвєродонецької міської ради Луганської області та Товариством з обмеженою відповідальністю - Сєвєродонецьким підприємством “Здоровя”.

4. Товариству з обмеженою відповідальністю “Євро Полімер Компаунд”, м. Київ, вул. Воздвиженська, 10-А, код 34048569, повернути на користь територіальної громади сіл, селищ, міст Луганської області в особі Луганської обласної ради, м. Луганськ, площа Героїв Великої Вітчизняної війни, 3, вбудоване нежитлове приміщення площею 352,7 кв. м, розташоване за адресою: Луганська область, м. Сєвєродонецьк, вул. Новікова, 15/356.

5.Стягнути з Луганської обласної ради, м. Луганськ, площа Героїв Великої Вітчизняної війни, 3, на користь Державного бюджету України державне мито у сумі 711 грн. 74 коп.; наказ видати Ленінській міжрайонній державній податковій інспекції у місті Луганську.

6. Стягнути з Сєвєродонецької міської ради Луганської області, ідентифікаційний код 26204220, яка знаходиться за адресою: місто Сєвєродонецьк, вул. Леніна, 32 Луганської області, - на користь Луганської обласної ради, м. Луганськ, площа Героїв Великої вітчизняної війни, 3, - судові витрати, а саме: державне мито у сумі 1168 грн. 48 коп., а також витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 118 (сто вісімнадцять) грн. 00 коп. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В судовому засіданні 23.12.2010 оголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

Повне рішення суду складене та підписане 28.12.2010.

Головуючий суддя М.О. Москаленко

СуддяТ.М. Мінська

СуддяЄ.Ю. Пономаренко