Рішення № 13316159, 13.12.2010, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

13.12.10 р. Справа № 15/223

Господарський суд Донецької області у складі головуючого судді Богатиря К.В.

при секретарі судового засідання Щитовій Л.М.,

розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю “Пітек” м. Донецьк (код ЄДРПОУ 24813498)

до відповідача відкритого акціонерного товариства “Краматорський завод важкого верстатобудування” м. Краматорськ (код ЄДРПОУ 00222999)

про стягнення основного боргу з врахуванням індексу інфляції в сумі 132106,31 грн., 3% річних у розмірі 3624,62 грн.

за участю представників сторін:

від позивача: Чернишов О.О. за довіреністю № 11 від 24.09.2010 р.

від відповідача: Сидюк Г.А. за довіреністю № 26/56-ю від 20.09.2010 р. (в останнє судове засідання представник не з’явився)

В судовому засіданні оголошувалась перерва з 09.12.2010 р. до 13.12.2010 р.

До господарського суду Донецької області надійшла позовна заява товариства з обмеженою відповідальністю “Пітек” м. Донецьк до відкритого акціонерного товариства “Краматорський завод важкого верстатобудування” м. Краматорськ про стягнення основного боргу з врахуванням індексу інфляції в сумі 132106,31 грн., 3% річних у розмірі 3624,62 грн.

Ухвалою суду від 29.09.2010 р. позовна заява була прийнята до розгляду та порушено провадження у справі № 15/223, сторони зобов’язані надати документи та виконати певні дії.

Ухвалою суду від 17.11.2010 р. строк вирішення спору продовжено до 13.12.2010 р.

Судом, відповідно до вимог статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України складено протокол, який долучено до матеріалів справи.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши подані докази та заслухавши в судових засіданнях пояснення представників позивача та відповідача, господарський суд -

ВСТАНОВИВ:

06.07.2009 р. сторони уклали договір № 5230 купівлі–продажу, згідно якого постачальник (позивач) зобов’язався поставити отримувачу товар в кількості та за ціною, вказаними в специфікаціях, що є невід’ємною частиною договору, а покупець (відповідач) зобов’язався прийняти та оплатити вказаний товар.

Пунктом 3.1 договору передбачено, що постачальник зобов’язаний поставити товар на умовах EXW склад отримувача м. Донецьк (Інкотермс 2000 р.) в строки, обумовлені конкретно в кожній специфікації, з дати підписання чергової специфікації згідно п. 4.2 даного договору. Витрати на завантаження за рахунок постачальника.

Згідно п. 4.2 договору отримувач зобов’язаний оплатити поставлену продукцію по кожній специфікації грошовими коштами на банківський рахунок постачальника згідно виставленим рахункам протягом 30 банківських днів після поставки продукції отримувачу.

Пунктом 6.1 договору передбачено, що у випадку порушення зобов’язання по даному договору винна сторона несе відповідальність, визначену даним договором та діючим законодавством України. Згідно п. 6.2 договору порушенням договору вважається його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом даного договору.

Відповідно до п.п. 7.1, 7.2 договору він вступив в силу з моменту підписання його сторонами та скріплення печатками та діяв до 01.07.2010 р.

До спірного договору сторони підписали специфікації № 1 від 06.07.2009 р., № 2 від 06.07.2009 р., № 3 від 06.07.2009 р., № 4 від 04.08.2009 р., якими передбачили найменування товару, його кількість, ціну за одиницю та загальну вартість. Спірний договір та специфікації до нього підписані представниками обох сторін та скріплені печатками, завірені копії додані до позову.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що на виконання договору № 5230 купівлі–продажу від 06.07.2009 р. ним було поставлено відповідачу товар на загальну суму 150552,87 грн. за видатковими накладними: № 163 від 10.08.2009 р. на суму 100132,73 грн., № 129 від 08.09.2009 р. на суму 24318,46 грн., № 130 від 08.09.2009 р. на суму 26101,68 грн. Факт отримання відповідачем товару за вказаними накладними підтверджується підписами представників відповідача в графі „Прийняв”, податковими накладними № 2 від 10.08.2009 р., № 2 від 08.09.2009 р., № 3 від 08.09.2009 р., довіреностями на отримання товарно–матеріальних цінностей № 492 від 07.08.2009 р., № 499 від 10.08.2009 р., № 572 від 04.09.2009 р., товарно–транспортними накладними від 10.08.2009 р., від 08.09.2009 р., рахунками на оплату № 157–Л від 10.08.2009 р., № 131–Л від 26.08.2009 р., № 144–Л від 04.09.2009 р. Завірені копії вказаних документів містяться в матеріалах справи.

Висновок стосовно того, що товар за вищевказаними документами був поставлений відповідачу позивачем саме на виконання договору № 5230 від 06.07.2009 р. суд робить виходячи з того, що спірні видаткові накладні містять посилання на довіреності, підставою отримання товарно–матеріальних цінностей в яких вказаний саме договір № 5230 від 06.07.2009 р. Крім того, характеристики товару, зазначені в накладних, повністю відповідають тим, що вказані у специфікаціях до договору. Відповідач ствердження позивача в цій частині не спростував. Тобто, з цього питання спір між сторонами відсутній.

Відповідач отриманий товар оплатив частково в сумі 27079,40 грн., в результаті чого станом на день подачі позову до суду заборгованість відповідача за розрахунком позивача склала 123473,47 грн. Факт здійснення часткової оплати підтверджується банківською випискою від 26.08.2009 р. з відміткою банку про проведення платежу, завірена копія якої додана до позову.

Позивач неодноразово направляв відповідачу претензії з вимогами погасити заборгованість, про що свідчать фіскальні чеки та повідомлення про вручення рекомендованих поштових відправлень представникам відповідача. Завірені копії претензій, поштових повідомлень та чеків містяться в матеріалах справи.

Позивач, вважаючи, що відповідач не виконав свої зобов’язання за договором (повністю та своєчасно не оплатив отриманий товар), звернувся з позовом до суду за захистом порушеного права.

Суд, дослідивши матеріали справи та оцінивши подані докази, дійшов наступних висновків:

Предметом даного позову є вимога позивача щодо стягнення з відповідача заборгованості, яка виникла згідно договору № 5230 від 06.07.2009 р. Даний договір є підставою для виникнення у його сторін прав і обов’язків, визначених ним та за своєю правовою природою є договором купівлі–продажу.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Зобов’язання виникають зокрема з договору або іншого правочину.

Відповідно до ст. 526 того ж Кодексу зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

Згідно ст. 530 ЦК України якщо у зобов’язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Спірним договором сторони погодили здійснення оплати товару згідно виставлених рахунків з відстроченням платежу на 30 банківських днів після поставки товару отримувачу.

Відповідач надав до суду відзив № 26/362 від 17.11.2010 р. на позовну заяву, в якому проти позовних вимог заперечує тим, що позивачем були порушені строки здійснення поставки. Відповідач стверджує, що строк оплати товару для нього залежить від таких подій, як виставлення позивачем рахунків на оплату, а також надання письмового повідомлення про готовність продукції. У зв’язку з порушенням позивачем своїх зобов’язань за договором, які відповідач вважає зустрічними для сторін, тому на думку відповідача, строк виконання грошового зобов’язання для нього не наступив. За таких обставин, відповідач також вважає нарахування штрафних санкцій необґрунтованим та просить суд частково відмовити в задоволенні позовних вимог.

Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 того ж Кодексу господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 43 ГПК України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Заперечення відповідача не приймається судом до уваги, тому що не відповідає вимогам діючого законодавства та фактичним обставинам справи, у зв’язку з наступним:

Пунктом 3.1 спірного договору передбачено, що одночасно з поставкою товару постачальник зобов’язаний надати рахунок на товар, паспорт заводу–виробника, накладну, податкову накладну.

Умовами спірного договору сторони погодили застосування у відносинах купівлі–продажу положень Інструкцій П–6 та П–7.

Таким чином, приймання продукції відповідачем повинно було здійснюватися на підставі „Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за кількістю” № П–6, затвердженої Держарбітражем 15.06.1965 р. зі змінами, „Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за якістю” № П-7, затвердженої Держарбітражем 25.04.1966 р. зі змінами.

Пунктом 12 Інструкції П–6 передбачено, що прийом продукції по кількості здійснюється по транспортним та супровідним документам (рахунку–фактурі, специфікації, опису, пакувальним ярликам тощо) відправника (виробника). Відсутність вказаних документів або деяких з них не призупиняє прийом продукції. В цьому випадку складається акт про фактичну наявність продукції та в акті вказує, які документи відсутні.

Згідно п. 14 Інструкції П–7 про порядок прийняття продукції виробничо–технічного призначення і товарів народного споживання по якості прийняття продукції по якості та комплектності здійснюється в точній відповідності зі стандартами, технічними умовами, Основними та Особливими умовами поставки, іншими обов’язковими для сторін правилами, а також по супровідним документам, які посвідчують якість та комплектність продукції, що поставляється (технічний паспорт, сертифікат, посвідчення про якість, рахунок–фактура, специфікація тощо). Відсутність вказаних супровідних документів або деяких з них не призупиняє прийом продукції. У разі відсутності необхідних документів покупець складає акт про фактичну якість та комплектність продукції і зазначає, які документи відсутні.

Відповідачем при прийманні продукції акт не складався. Будь-яких доказів направлення письмових повідомлень іншій стороні про відсутність рахунку на оплату, паспорту заводу–виробника, накладної або податкової накладної при прийомі продукції відповідач до суду не надав. У видаткових накладних будь-які зауваження з цього приводу відсутні. Даний факт свідчить про те, що відповідач на момент прийняття продукції не мав претензій як по якості продукції, так і по комплектності супровідних документів до неї.

Спірним договором підписання окремого акту прийому–передачі документів, передбачених п. 3.1 договору, не встановлено.

Відсутність відповідного згідно Інструкцій П–6 та П–7 акту та жодних повідомлень відповідача позивачу до моменту звернення останнього до суду стосовно того, що будь–якого з передбачених п. 3.1 договору документу не вистачає, на думку суду, свідчить про те, що всі необхідні документи відповідачем були отримані вчасно та в повному обсязі.

Також під час здійснення часткової оплати отриманого товару сам відповідач посилався в призначенні платежу на рахунок № 157–Л від 10.08.2009 р.

Таким чином, виходячи з того, що документи згідно п. 3.1 договору були передані позивачем відповідачу разом із товаром, строк оплати для відповідача наступив в період протягом 30 банківських днів, які відраховуються від дати підписання кожної спірної видаткової накладної. Виходячи з того, що за спірними видатковими накладними товар був отриманий відповідачем ще у період з серпня по вересень 2009 р., строк оплати на день подачі позову до суду, тобто 27.09.2010 р., наступив та почалося прострочення виконання грошового зобов’язання по цих партіях товару.

Доводи відповідача стосовно існування залежності між настанням строку оплати отриманого товару та наданням продавцем письмового повідомлення покупцю про готовність продукції до відвантаження судом до уваги не приймаються у зв’язку з необґрунтованістю. Умови оплати за договором пов’язані з фактом прийому–передачі товару. З матеріалів справи вбачається, що факт прийому–передачі товару доведений первісними господарськими документами. Умови оплати не залежать від строку поставки або наявності будь–якої іншої події, крім події поставки товару.

Таким чином суд дійшов висновку про те, що відповідач не виконав зобов’язання оплатити в установлений договором строк вартість отриманого від позивача товару на суму 123473,47 грн., тому позовні вимоги щодо стягнення основного боргу підлягають задоволенню.

Крім того, на підставі ст. 625 ЦК України позивач нарахував відповідачу окремо по спірним видатковим накладним за загальний період з 21.09.2009 р. по 24.09.2010 р. 3% річних в сумі 3624,62 грн., інфляцію в розмірі 8632,84 грн. (розрахунки містяться в матеріалах справи).

Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Інший розмір процентів не встановлений умовами спірного договору для даних правовідносин сторін.

Перевіркою розрахунку суми 3% річних та інфляції судом встановлено, що даний розрахунок позивача відповідає вимогам чинного законодавства та фактичним обставинам справи, тому приймається судом як належний доказ у даній справі.

Враховуючи викладене суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних в сумі 3624,62 грн., інфляції в розмірі 8632,84 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, позивач у позовній заяві просить суд для забезпечення позову накласти арешт на банківські рахунки, які належать відповідачу, в обсязі, достатньому для сплати суми заборгованості з врахуванням індексу інфляції, річних, а також відшкодування судових витрат за даним позовом. Також позивач в позовній заяві просив суд витребувати у Державної податкової інспекції в місті Краматорську відомості щодо всіх відкритих відповідачем поточних рахунків в банківських установах з метою накладення на них арешту в порядку забезпечення позову.

Згідно ст. 66 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Статтею 67 ГПК України передбачено, що позов забезпечується: накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві; забороною відповідачеві вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про звільнення цього майна з-під арешту. Даний перелік є вичерпним.

Суд, розглянувши та оцінивши за своїм внутрішнім переконанням вищевказану заяву, вважає її такою, що заснована на необґрунтованих припущеннях позивача, тому відмовляє у задоволенні заяви стосовно вжиття заходів щодо забезпечення позову у зв’язку з недоведеністю реальних обставин того, що грошові кошти, які є у відповідача, можуть зникнути, зменшитися за кількістю або погіршитись за якістю на момент винесення рішення господарським судом. Крім того, арешту може підлягати тільки конкретна сума грошових коштів, за умови її фактичної наявності у відповідача, що також не було доведено позивачем належними доказами. Накладення арешту на банківські рахунки в якості забезпечення позову при розгляді справи господарським судом діючим законодавством взагалі не передбачено.

Згідно ст. 49 ГПК України судові витрати покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 32-34; 36; 43; 49; 82-85; 115; 116 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити.

Стягнути з відкритого акціонерного товариства “Краматорський завод важкого верстатобудування” (юридична адреса: 84306, Донецька область, м. Краматорськ, вул. Орджонікідзе, буд. 6; код ЄДРПОУ 00222999; рахунок 26007301309 в Краматорському відділенні № 2865 Ощадбанку України, м. Краматорськ, МФО 394222) на користь товариства з обмеженою відповідальністю “Пітек” (юридична адреса: 83102, м. Донецьк, вул. Куйбишева, буд. 28; код ЄДРПОУ 24813498; рахунок 26006015110140 в філії АТ „Укрексімбанк”, МФО 334817) суму 135730,93 грн. (а саме: основний борг на суму 123473,47 грн., 3% річних в сумі 3624,62 грн., інфляцію в розмірі 8632,84 грн.), витрати на оплату державного мита в сумі 1357,31 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 236,00 грн.

У судовому засіданні 13.12.2010 р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повне рішення складено 16.12.2010 р.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційного скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Суддя Богатир К.В.