Постанова № 13315660, 22.12.2010, Черкаський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ № 2а-5505/10/2370 22 грудня 2010 року м. Черкаси

15 год. 10 хв.

Черкаський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Кульчицького С.О.,

при секретарі Руденко Ю.В.,

за участю:

представника позивача Гупало К.П. (за довіреністю),

представника відповідача Радченко О.П. (за довіреністю),

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ММ Пекеджінг Україна»до державної податкової інспекції у м. Черкаси про визнання незаконними та скасування податкових повідомлень рішень,

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «ММ Пекеджінг Україна»звернулось до Черкаського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просить визнати незаконними та скасувати податкові повідомлення рішення державної податкової інспекції у м. Черкаси від 18.06.2010 року № 0002172301/0 (від 06.08.2010 року № 0002172301/1 та від 03.09.2010 року № 0002172301/2), від 18.06.2010 року № 0002182301/0 (від 06.08.2010 року № 0002182301/1 та від 03.09.2010 року № 0002182301/2), від 21.06.2010 року №0002202301/0 (від 06.08.2010 року №0002202301/1 та від 03.09.2010 року №0002202301/2), від 21.06.2010 року №0000452200/0 (від 04.08.2010 року №0000452200/1 та від 31.08.2010 року №0000452200/2).

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що оскаржувані податкові повідомлення рішення прийняті відповідачем, в порушення вимог Законів України «Про оподаткування прибутку підприємств», «Про податок на додану вартість»та «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

1 грудня 2010 року до початку судового розгляду справи на адресу суду від позивача надійшло доповнення до позовної заяви, згідно якого позивач просить суд визнати незаконним та недійсним і скасувати податкові повідомлення рішення державної податкової інспекції у м. Черкаси від 18.06.2010 року № 0002172301/0 (від 06.08.2010 року № 0002172301/1, від 03.09.2010 року № 0002172301/2, від 23.11.2010 року № 0002172301/3), від 18.06.2010 року № 0002182301/0 (від 06.08.2010 року № 0002182301/1, від 03.09.2010 року № 0002182301/2, від 23.11.2010 року № 0002182301/3), від 21.06.2010 року №0002202301/0 (від 06.08.2010 року №0002202301/1, від 03.09.2010 року №0002202301/2, від 23.11.2010 року №0002202301/3), від 21.06.2010 року №0000452200/0 (від 04.08.2010 року №0000452200/1 та від 31.08.2010 року №0000452200/2).

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, позов просив задовольнити повністю з підстав, викладених у позовній заяві та поясненнях від 22.12.2010 року.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, проти задоволення позову заперечував повністю, посилаючись на обставини, зазначені в запереченнях проти адміністративного позову.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд встановив.

Співробітником державної податкової інспекції в м. Черкаси було проведено планову виїзну перевірку товариства з обмеженою відповідальністю «ММ Пекеджінг Україна»з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2007 року по 31.12.2009 року, про що складено акт від 11.06.2010 року №1358/23-2/32654262.

Згідно п. 3.1.1. акту перевіркою було встановлено, що в порушення вимог п. 5.9 ст. 5 Закону України від 28 грудня 1994 року №334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств»(у редакції Закону Українивід 22 травня 1997 року №283/97-ВР із змінами та доповненнями) ТОВ «ММ Пекеджінг Україна» при визначенні частки залишків сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, напівфабрикатів, малоцінних предметів (далі запасів) у залишках готової продукції, витрати на придбання та поліпшення (перетворення, зберігання) яких включаються до складу валових витрат згідно з цим Законом, не враховано вартість використаних у виробництві товарно-матеріальних цінностей - списаних у виробництво з рахунку 26 «Готова продукція»(дебет рахунку 23 «Виробництво»кредит рахунку 26 «Готова продукція»), вартість транспортно-заготівельних витрат (дебет рахунку 23 «Виробництво»кредит рахунку 288, 289 «Транспортно-заготівельні витрати»), вартість електроенергії, природного газу, води використаних у виробництві (дебет рахунку 91 «Загально виробничі витрати»кредит рахунку 631 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками»).

Таким чином, в ході проведення перевірки було встановлено порушення позивачем пп. 5.2.1 п. 5.2., п.п. 5.3.1. п. 5.3, п. 5.9 ст.5 Закону України від 28 грудня 1994 року №334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств»(у редакції Закону Українивід 22 травня 1997 року №283/97-ВР із змінами та доповненнями), в результаті чого занижено податок на прибуток за 1 квартал 2007 року в сумі 2458 грн., півріччя 2007 року - в сумі 7166 грн., 3 квартали 2007 року - в сумі 3907 грн., 3 квартали 2008 року - в сумі 9544 грн. та завищено відємне значення обєкту оподаткування за 2007 рік в сумі 16883 грн.., 1 квартал 2008 року- в сумі 78377 грн., півріччя 2008 року - в сумі 241576 грн., 2008 рік - в сумі 112532 грн., 1 квартал 2009 року - в сумі 117085 грн., півріччя 2009р. - в сумі 405045 грн., 3 квартали 2009 року - в сумі 119162 грн., 2009 рік - в сумі 214204 грн.

На підставі встановленого порушення відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення від 18.06.2010 року №0002172301/0, яким визначено суму податкового зобовязання з податку на прибуток приватних підприємств у сумі 8355 грн.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням позивач оскаржив його в порядку передбаченому п.5.2 ст.5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами». За результатами розгляду в досудовому порядку скарги залишені без задоволення, а рішення від 18.06.2010 року №0002172301/0 без змін, про що винесено відповідні податкові повідомлення-рішення від 06.08.2010 року № 0002172301/1, від 03.09.2010 року № 0002172301/2, від 23.11.2010 року № 0002172301/3.

Разом з тим, суд не вбачає порушень позивачем норм пп. 5.2.1 п. 5.2, п. 5.9 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»щодо правомірності не включення підприємством до складу валових витрат витрат з придбання газу, електроенергії, води та транспортно-заготівельних витрат.

Відповідно до п. 5.9 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28.12.1994 року № 334/94-ВР (далі Закон № 334/94-ВР) платник податку веде облік приросту (убутку) балансової вартості покупних товарів (крім активів, що підлягають амортизації, цінних паперів та деривативів), матеріалів, сировини, комплектуючих виробів та напівфабрикатів на складах, у незавершеному виробництві та залишках готової продукції. У разі коли балансова вартість таких запасів на кінець звітного кварталу перевищує їх балансову вартість на початок того ж звітного кварталу, різниця вираховується з суми валових витрат платника податку у такому звітному кварталі.

У разі коли вартість таких запасів на початок звітного кварталу перевищує їх вартість на кінець того ж звітного кварталу, різниця додається до складу валових витрат платника податку у такому звітному періоді.

Відповідно до п. 8 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку №9 «Запаси»затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 20 жовтня 1999 року № 246 (зареєстроване в Міністерстві юстиції України 2 листопада 1999 року за № 751/4044) придбані (отримані) або вироблені запаси зараховуються на баланс підприємства за первісною вартістю.

У пункті 9 цього Положення (стандарту) бухгалтерського обліку наведено складові первісної вартості запасів, що придбані за плату, зокрема ціна договору без податку на додану вартість, транспортно-заготівельні витрати, суми ввізного мита, інші витрати, які безпосередньо пов'язані з придбанням запасів і доведенням їх до стану, в якому вони придатні для використання у запланованих цілях. До таких витрат, зокрема, належать прямі матеріальні витрати, прямі витрати на оплату праці, інші прямі витрати підприємства на доопрацювання і підвищення якісно-технічних характеристик запасів.

Отже, вартість придбаних (отриманих) запасів включає витрати, які безпосередньо пов'язані з придбанням (створенням) запасів та доведенням їх до стану, в якому вони придатні для використання у запланованих цілях.

Законом № 334/94-ВР встановлено обов'язковість ведення податкового обліку балансової вартості запасів на складах, у незавершеному виробництві та залишках готової продукції. Тобто при веденні обліку приросту (убутку) балансової вартості запасів визначається вартість не всього незавершеного виробництва або залишків готової продукції за даними бухгалтерського обліку, а тільки вартість запасів (матеріальних ресурсів), використаних у виробництві продукції (робіт, послуг).

При цьому відповідно до Закону № 334/94-ВР податковий облік запасів ведеться без урахування витрат, що понесені платником податку в цілях, не пов'язаних з придбанням таких запасів (витрат на оплату праці, відрахувань на соціальні заходи, амортизації тощо).

У відповідності до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку «Витрати», що затверджений наказом Міністерства фінансів України від 31 грудня 1999 року №318 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 19 січня 2000 року за № 27/4248), до складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу вироблюваної продукції, купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат.

До складу елемента «Матеріальні затрати»включається вартість витрачених у виробництві (крім продукту власного виробництва): сировини й основних матеріалів; купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів; палива й енергії; будівельних матеріалів; запасних частин; тари й тарних матеріалів; допоміжних та інших матеріалів.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд не погоджується з висновком відповідача, що понесені позивачем транспортно-заготівельні витрати мали враховуватись у перерахунку балансової вартості товарів відповідно до вимог пункту 5.9 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Також суд зазначає, що позивачем не було завищено валових витрат внаслідок порушення вимог п. 5.9 ст. 5 Закону № 334/94-ВР, оскільки у нього не було обов'язку включати у розрахунок приросту (убутку) запасів вартість природного газу, електроенергії та води, спожитих при виробництві готової продукції.

Природний газ, електрична енергія та вода не є запасами, податковий облік приросту (убутку) балансової вартості яких має вестися платником податків в силу вимог п. 5.9 Закону № 334/94-ВР, оскільки відрізняється від інших товарів, сировини, матеріалів тощо особливими споживчими якостями та фізико-технічними характеристиками, які включають в себе одночасність виробництва та споживання та неможливість складування. Дані ресурси не можуть зберігатися на складах, у незавершеному виробництві та у залишках готової продукції, оскільки вони за своєю фізичною природою не можуть накопичуватись.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про невідповідність прийнятого відповідачем податкового повідомлення-рішення від 18.06.2010 року №0002172301/0 (06.08.2010 року № 0002172301/1, від 03.09.2010 року № 0002172301/2, від 23.11.2010 року № 0002172301/3) дійсним обставинам справи та вимогам чинного законодавства, а тому позовні вимоги в частині визнання незаконним та недійсним і скасування зазначеного рішення є такими, що підлягають до задоволення.

Згідно акту перевірки від 11.06.2010 року №1358/23-2/32654262 перевіркою повноти визначення податкового кредиту позивачем було встановлено, що товариство всупереч вимог пп. 7.4.1 п. 7.4 ст.7 Закону України від 03.04.1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»включило до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість, сплачені по вантажно-митним деклараціям при імпорті товарно-матеріальних цінностей, отриманих на безоплатній основі, в результаті чого завищено податковий кредит в сумі 884998 грн., в тому числі: квітень 2007 року 10658 грн.;травень 2007 року 565698 грн.;червень 2007 року 6630 грн.;липень 2007 року 4757 грн.;серпень 2007 року 19468 грн.;вересень 2007 року 49978 грн.;жовтень 2007 року 6760 грн.;листопад 2007 року 16935 грн.;грудень 2007 року 1231 грн.;лютий 2008 року 66343 грн.;березень 2008 року 18452 грн.;травень 2008 року 963 грн.; червень 2008 року 361 грн.;грудень 2008 року 7031 грн.;січень 2009 року 2528 грн.;лютий 2009 року 51189 грн.;березень 2009 року 6055 грн.;квітень 2009 року 8683 грн.;червень 2009 року 18674 грн.;серпень 2009 року 15103 грн.;жовтень 2009 року 7501 грн.

Таким чином, в ході проведення перевірки було встановлено порушення позивачем вимог пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України від 3 квітня 1997 року №168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (із змінами та доповненнями), в результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість всього у сумі 781199 грн., у тому числі: за травень 2007 року - в сумі 565698 грн., червень 2007 року - в сумі 6630 грн., липень 2007 року - в сумі 4757 грн., січень 2008 року - в сумі 1231 грн., лютий 2008 року - в сумі 66343 грн., березень 2008 року - в сумі 18452 грн., травень 2008 року - в сумі 963 грн., червень 2008 року - в сумі 361 грн., грудень 2008 року - в сумі 7031 грн., січень 2009 року - в сумі 2528 грн., лютий 2009 року - в сумі 51189 грн., березень 2009 року - в сумі 6055 грн., квітень 2009 року - в сумі 8683 грн., червень 2009 року - в сумі 18674 грн., серпень 2009 року - в сумі 15103 грн., жовтень 2009 року - в сумі 7501 грн., та завищено суму податку, що підлягала бюджетному відшкодуванню всього у сумі 103799 грн., у тому числі за квітень 2007 року - в сумі 10658 грн., жовтень 2007 року - в сумі 76206 грн., грудень 2007 року - в сумі 16935 грн.

На підставі встановленого порушення відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення від 18.06.2010 року № 0002182301/0, яким визначено суму податкового зобовязання з податку на додану вартість у сумі 1171798 грн., у тому числі 781199 грн. за основним платежем та 390599 грн. штрафні (фінансові) санкції та податкове повідомлення-рішення від 21.06.2010 року №0002202301/0, згідно якого зменшено суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобовязань наступних періодів з податку на додану вартість.

Не погоджуючись із зазначеними рішеннями позивач оскаржив їх в порядку передбаченому п.5.2 ст.5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами». За результатами розгляду в досудовому порядку скарги залишені без задоволення, а рішення від 18.06.2010 року № 0002182301/0 та від 21.06.2010 року №0002202301/0 без змін, про що винесено відповідні податкові повідомлення-рішення від 06.08.2010 року № 0002182301/1, від 03.09.2010 року № 0002182301/2, від 23.11.2010 року № 0002182301/3 та від 06.08.2010 року №0002202301/1, від 03.09.2010 року №0002202301/2, від 23.11.2010 року №0002202301/3).

Порядок формування податкового кредиту викладений в пункті 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 3 квітня 1997 року №168/97-ВР (далі Закон №168/97-ВР).

Так, згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону №168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги) та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також у зв'язку з придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

При цьому поставка товарів це будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатної поставки товарів (результатів робіт) та операції з передачі майна орендодавцем (лізингодавцем) на баланс орендаря (лізингоотримувача) згідно з договорами фінансової оренди (лізингу) або поставки майна згідно з будь-якими іншими договорами, умови яких передбачають відстрочення оплати та передачу права власності на таке майно не пізніше дати останнього платежу.

Таким чином, у розумінні вимог п.1.4 ст.1 Закону№168/97-ВР для цілей оподаткування основним критерієм для віднесення цієї чи іншої операції до продажу є передача права власності на товар. Тобто будь-яка операція, яка передбачає передачу права власності, незалежно від змісту господарського зобов'язання та виду компенсації, вважається продажем.

Разом з тим, суд зазначає, що оскільки при безоплатному отриманні імпортованих товарів відсутній факт придбання товарів, як це передбачено у підпункті 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону №168/97-ВР, право на податковий кредит по таких імпортних товарах у платника відсутнє, а тому позовні вимоги в цій частині є такими, що задоволенню не підлягають.

Щодо посилання позивача на те, що підприємство діяло відповідно до наданого йому податкового розяснення ДПІ у м. Черкаси від 29.05.2007 року №11848/31-045, зміст котрого відмінний змісту розяснень ДПА України від 07.11.2007 року №22703/7/16-1117 та від 08.08.2007 року №3955/Т/16-1515-20 суд зазначає, що висновок суду про відсутність у позивача права на податковий кредит по імпортованих товарах поставлених йому безоплатно ґрунтується на вимогах ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України, якою передбачено, що у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Таким чином, відмовляючи в задоволенні позовних вимог в цій частині, суд виходить саме з вимог Закону України «Про податок на додану вартість»і його висновок ґрунтується саме на аналізі норм даного Закону.

Також згідно акту від 11.06.2010 року №1358/23-2/32654262 перевіркою достовірності показників, відображених у поданій звітності, за період з 01.01.2007 року по 31.12.2009 року було встановлено, що у періоді, який перевірявся, ТОВ «ММ Пекеджінг Україна» здійснювало нарахування і виплати доходів на користь нерезидентів, джерелом їх походження з України, що підпадають під оподаткування згідно ст.13 Закону України від 28.12.1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств»(в редакції Закону України від 22.05.97 №283/97-ВР із змінами та доповненнями), зокрема оплачено послуги типу «інжиніринг»фірмі "Consulting - Potuznik" (Чехія) в сумі 16234,40 євро (в гривневому еквіваленті 119230 грн. 10 коп.) згідно контракту від 20.09.2007 року № 200907-I (оптимізація процесів друку та технічна підтримка при збільшенні продуктивності друку): п/д від 30.10.2007 року № 144 на суму 10750,00 євро та від 31.01.2008 року № 13 на суму 5484,40 євро.

Податок на доходи нерезидента, джерелом їх походження з України, від провадження господарської діяльності, із виплачених сум не утримувався. Відповідно до п. 13.2 ст. 13 вказаного Закону резидент зобовязаний утримувати податок за ставкою 15 % від їх суми та за їх рахунок, який сплачується до бюджету під час такої виплати, якщо інше не передбачене нормами міжнародних угод, які набрали чинності.

Згідно із ст. 4 Порядку звільнення (зменшення) від оподаткування доходів, джерелом їх походження з України, згідно з міжнародними договорами України про уникнення подвійного оподаткування (затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 06.05.2001 року № 470), підставою для застосування норм міжнародних угод є подання нерезидентом довідки про резиденство, виданої компетентним органом Договірної держави.

Згідно із п. 1і ст.3 Конвенції між урядом України і урядом Республіки Чехія про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доходи та майно (підписана 30.06.1997 року, ратифікована 17.03.1999 року та набрала чинності 20.04.1999 року), компетентним органом по відношенню до Республіки Чехія є Міністр Фінансів Чеської Республіки або його повноважний представник.

Довідка про резиденство фірми "Consulting - Potuznik" для перевірки надана не була, а тому перевіряючі дійшли висновку про відсутність у ТОВ «ММ Пекеджінг Україна»підстав для застосування норм міжнародної угоди.

Таким чином, перевіркою було встановлено, що позивач в порушення вимог п. 13.2 ст. 13 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств»в редакції Закону України від 22.05.1997 року (із змінами та доповненнями) підприємство не утримало податок в розмірі 15 % від суми виплати та за її рахунок в сумі 17884 грн. 52 коп.

На підставі встановленого порушення відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення від 21.06.2010 року №0000452200/0, яким позивачу визначено суму податкового зобовязання з податку на прибуток іноземних юридичних осіб у сумі 53653 грн. 56 коп., у тому числі 17884 грн. 52 коп. за основним платежем та 35769 грн. 04 коп. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Не погоджуючись із зазначеним рішеннями позивач оскаржив його в порядку передбаченому п.5.2 ст.5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами». За результатами розгляду в досудовому порядку скарги залишені без задоволення, а рішення від 21.06.2010 року №0000452200/0 без змін, про що винесено відповідні податкові повідомлення-рішення від 04.08.2010 року №0000452200/1 та від 31.08.2010 року №0000452200/2.

Згідно п. 13.2 ст. 13 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР (далі Закон № 334/94-ВР) резидент або постійне представництво нерезидента, що здійснюють на користь нерезидента або уповноваженої ним особи будь-яку виплату з доходу з джерелом його походження з України, отриманого таким нерезидентом від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в гривнях), крім доходів, зазначених у пунктах 13.3 - 13.6, зобов'язані утримувати податок з таких доходів, зазначених у пункті 13.1 цієї статті, за ставкою у розмірі 15 відсотків від їх суми та за їх рахунок, який сплачується до бюджету під час такої виплати, якщо інше не передбачене нормами міжнародних угод, які набрали чинності.

З положень даної статті вбачається, що у пункті 13.1 цієї статті визначені доходи з яких справляється податок у розмірі 15 %.

В силу п. 13.1 ст. 13 даного Закону будь-які доходи, отримані нерезидентом із джерелом їх походження з України, від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в гривнях) оподатковуються у порядку і за ставками, визначеними цією статтею.

Для цілей цієї статті під доходами, отриманими нерезидентом із джерелом їх походження з України, слід зокрема розуміти і доходи від послуг типу «інжиніринг».

Відповідно до визначення наведеному в п. 1.36 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28.12.1994 року № 334/94-ВР (далі Закон № 334/94-ВР) під інжинірингом розуміється надання послуг (виконання робіт) зі складання технічних завдань, проведення наукових досліджень, складання проектних пропозицій, проведення техніко-економічних обстежень та інженерно-розвідувальних робіт з будівництва об'єктів, розробка технічної документації, проектування та конструкторське опрацювання об'єктів техніки і технології. консультації та авторський нагляд під час монтажних та пусконалагоджувальних робіт, а також консультації економічного, фінансового або іншого характеру, пов'язані з такими послугами (роботами).

Всю сукупність інжинірингових послуг можна поділити на дві групи послуг:

1) пов'язані з підготовкою виробничого процесу (передпроектні, проектні, післяпроектні та спеціальні);

2) по забезпеченню нормального ходу процесу виробництва і реалізації продукції. В цю групу входять роботи, пов'язані з оптимізацією процесів експлуатації, управління підприємством і реалізації його продукції.

Таким чином, інжиніринг виступає як важливий засіб підвищення ефективності вкладеного в об'єкт капіталу.

Його завданням є одержання замовниками найкращих (оптимальних) результатів від вкладень капіталу та інших витрат за рахунок:

1) системного підходу до здійснення проектів;

2) багатоваріантності технічних й економічних розробок, їх фінансової оцінки і вибору оптимального варіанту;

3) розробки проекту з урахуванням можливості застосування прогресивних будівельних і виробничих технологій, обладнання і матеріалів;

4) застосування сучасних методів організації й управління всіма стадіями виконання проектів.

Як вбачається із змісту контракту від 20.09.2007 року №200907-І, укладеного позивачем із фірмою "Consulting - Potuznik" (Чехія) фірма "Consulting - Potuznik" надає/продає, а ТОВ «ММ Пекеджінг Україна»отримує та оплачує/купляє наступні консультаційні послуги на обєкті «ММ Пекеджінг Україна»за адресою Україна, м. Черкаси, вул. Чигиринська, 21-25: допомогу при оптимізації процесів глибокого друку та технічну підтримку при збільшенні продуктивності в глибокому друці.

Представник позивача під час судового розгляду наполягав, що згідно зазначеного контракту позивачу надавалися консультаційні послуги, оскільки надавалися вже після пусконалагоджувальних робіт та монтажу обладнання, тобто після введення обладнання в експлуатацію, а самі послуги не передбачали в якості кінцевого результату якого-небудь документу технічного характеру (проект, технічна документація).

Разом з тим, суд зазначає, що інжиніринг як вид зовнішньоторгових операцій має свої специфічні особливості є однією із форм послуг виробничого призначення, яка безпосередньо не втілюється в речовій формі, а в його кориснім ефекті. Цей корисний ефект може мати матеріальний носій, як, наприклад, проектна і технічна документація, графіки, креслення і т.п., або може не мати, як навчання, управління та ін. Інжиніринг пов'язаний, в кінцевому результаті, з підготовкою і забезпеченням процесу виробництва і реалізації розрахованих на проміжне і кінцеве споживання матеріальних благ.

Самі послуги виробничого характеру не входять до складу інжинірингу, як уособлена сфера виробничої діяльності, інжиніринг носить комерційний характер, тобто стає об'єктом купівлі-продажу. Інжинірингові послуги є відтвореними послугами, вартість яких визначається суспільно. Суд зазначає, що за своєю суттю інжинірингові послуги це спосіб передачі нових технологічних та інших знань, але самі послуги є товаром, що відрізняється від технології.

Крім того, суд зазначає, що в залежності від характеру й об'єму наданих інжинірингових послуг, на практиці використовуються різні види договорів.

Так, інженерно-консультативні послуги зазвичай оформляються контрактом про надання інженерно-консультативних послуг чи договором про командирування спеціаліста для виконання певного виду робіт.

Таким чином, на підставі вищевикладеного та враховуючи специфікації, які є невідємною частиною контракту від 20.09.2007 року №200907-І, укладеного позивачем із фірмою "Consulting - Potuznik", суд приходить до висновку, що за умовами зазначеного контракту позивачу надавались послуги типу «інжиніринг», оскільки як самостійний вид міжнародних комерційних операцій, інжиніринг передбачає надання на основі договору однією стороною другій стороні комплексу чи окремих видів інженерно-технічних послуг, пов'язаних із вдосконаленням наявних виробничих процесів.

Більш того,представник позивача під час судового розгляду справи зазначив, що особа, якою безпосередньо надавались відповідні послуги має технічну освіту, що також на думку суду підтверджує характер наданих послуг.

Відповідальність за утримання та перерахування до бюджету податку на доходи громадян, сум внесків на соціальні заходи, податків, зазначених у статті 13 Закону № 334/94-ВР, несуть платники податку, які провадять відповідні виплати (п.16.13 ст.16 Закону № 334/94-ВР). Перерахування податків, зазначених в статті 13, здійснюється до/або разом із здійсненням таких виплат.

Таким чином, на підставі вищевикладеного, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в частині визнання незаконним та недійсним і скасування податкового повідомлення рішення державної податкової інспекції у м. Черкаси від 21.06.2010 року №0000452200/0 (від 04.08.2010 року №0000452200/1 та від 31.08.2010 року №0000452200/2).

Враховуючи наведене суд зазначає, що будь-яке рішення чи дії субєкта владних повноважень має бути законними та обґрунтованими, прийнятими чи вчиненими в межах наданих повноважень, мати під собою конкретні обєктивні факти, на підставі яких його ухвалено або вчинено, а суд, відповідно до п. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень, перевіряє чи прийнято такі рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Приймаючи податкові повідомлення-рішення від 18.06.2010 року № 0002182301/0 (від 06.08.2010 року № 0002182301/1, від 03.09.2010 року № 0002182301/2, від 23.11.2010 року № 0002182301/3), від 21.06.2010 року №0002202301/0 (від 06.08.2010 року №0002202301/1, від 03.09.2010 року №0002202301/2, від 23.11.2010 року №0002202301/3), від 21.06.2010 року №0000452200/0 (від 04.08.2010 року №0000452200/1 та від 31.08.2010 року №0000452200/2), за результатами проведеної перевірки, відповідач правильно встановив дійсні обставини справи, вірно застосувавши норми законодавства відповідно до виявленого порушення податкового законодавства.

Таким чином, у суду відсутні підстави для визнання протиправними та скасування зазначених податкових повідомлень-рішень відповідача.

Згідно п.2. ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Частиною 3 статті 94 КАС України передбачено, що якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Пунктом 3 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, визначено, що до набрання чинності законом, який регулює порядок сплати і розміри судового збору судовий збір при зверненні до адміністративного суду сплачується у порядку, встановленому законодавством для державного мита. Розмір судового збору встановлюється відповідно до підпункту «б»пункту 1 статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито», яким визначено ставку державного мита із скарг, що подаються до суду, на неправомірні дії органів державного управління і службових осіб, що ущемляють права громадян, в розмірі 0,2 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

Відповідно до Указу Президента України «Про грошову реформу в Україні»від 25.08.1996 року № 762/96 розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян складає 17 гривень.

Таким чином, судовий збір при зверненні до адміністративного суду з немайновими вимогами сплачується в розмірі 3 грн. 40 коп.

Судовий збір, сплачений у більшому розмірі, ніж встановлено законом, повертається ухвалою суду за клопотанням особи, яка його сплатила, як це передбачено частиною 2 статті 89 КАС України.

Квитанцією від 12.11.2010 року №3359.165.1 підтверджується сплата позивачем судового збору за подання позовної заяви до суду у розмірі 13 грн. 60 коп. Позивач з клопотанням про повернення зайво сплаченого судового збору до суду не звертався. За таких обставин, з Державного бюджету України на користь позивача підлягають поверненню судові витрати, відповідно до задоволених вимог, при цьому для розрахунку суми витрат, які підлягають відшкодуванню позивачу внаслідок сплати ним судового збору за звернення до суду з адміністративним позовом, береться судовий збір у розмірі 3 грн. 40 коп.

Інших доказів сторони суду не назвали та не надали.

Керуючись ст.ст. 9, 69-71, 94, 97, ст.ст. 158-159, 161-163 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Скасувати податкове повідомлення рішення державної податкової інспекції у м. Черкаси від 18.06.2010 року № 0002172301/0 (від 06.08.2010 року № 0002172301/1, від 03.09.2010 року № 0002172301/2, від 23.11.2010 року №0002182301/3).

В задоволенні решти позовних вимог відмовити повністю.

Стягнути з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ММ Пекеджінг Україна» (18015, м. Черкаси вул. Маршала Красовського, 19А, ідентифікаційний код 32654262) судові витрати в розмірі 85 коп.

Постанова набирає законної сили відповідно до ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд в порядку передбаченому ст. ст. 185 187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст постанови складено 27 грудня 2010 року.

Головуючий С.О. Кульчицький