Постанова № 13314559, 01.12.2010, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 грудня 2010 р. № 2а-8770/10/1370

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-суддіМартинюка В.Я.

з участю секретаряНовосад В.М.

представників:

від позивача Шимчишин І.С.,

від відповідача Савченко П.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Львові адміністративну справу за позовом Спільного українсько-польського підприємства Товариства з обмеженою відповідальністю (надалі СУПП ТзОВ) «Вока-Львів»Лтд до Державної податкової інспекції (надалі ДПІ) у Галицькому районі м.Львова про скасування податкових повідомлень-рішень, -

в с т а н о в и в :

СУПП ТзОВ «Вока-Львів»Лтд звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом про скасування податкових повідомлень-рішень від 17.03.2010 року за №0000542321/0, №0000552321/0, №0000562321/0, прийнятих ДПІ у Галицькому районі м.Львова.

Позивач вважає, що ні Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств», ні Закону України «Про податок на додану вартість»не повязують право платника податку на виникнення валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість із доказуванням платниками цих податків звязку здійснених ними витрат із веденням господарської діяльності. При цьому, позивач також зазначає, що реалізація товарів за ціною нижчою ніж ринкова здійснювалась у період «фінансової»кризи. Крім того, позивач вважає, що висновки органу державної податкової служби про порушення пункту 5.9 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»не ґрунтуються на первинних бухгалтерських документах. Необгрунтованим, вважає позивач і висновки відповідача про завищення податкового кредиту з податку на додану вартість на суму 69702 грн. 00 коп. з вартості товарів, отриманих від ПП «Центрстильінвест», оскільки право на податковий кредит не повязано із фактами сплати податку на додану вартість до бюджету постачальниками. Не погоджується позивач і з твердженнями відповідача про порушення ним законодавства про сплату збору за право використання місцевої символіки.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просить позов задовольнити.

Відповідач в запереченні на позовну заяву, зазначає, що позивачем занижено податок на прибуток в сумі 1394790 грн. 00 коп. чим порушено п.1.32 ст.1, п.5.1, підп.5.2.1 п.5.2, підп.5.3.9 п.5.3, п.5.9 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». Також, відповідач вважає, що позивачем занижено суми податкових зобовязань з податку на додану вартість на загальну суму 1183481 грн. 00 коп., чим порушено п.1.7, п.1.8 ст.1, підп.7.2.1, підп.7.2.3 п.7.2, підп.7.4.1, підп..7.4.4, підп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість». Крім того, відповідач вважає законними висновки про порушення відповідачем ст.12 Декрету Кабінету Міністрів України «Про місцеві податки і збори»та п.4.2 Положення про збір на право використання місцевої символіки, затверджене Ухвалою Львівської міської Ради від 24.06.2004 року за №1492.

Представник відповідача дав аналогічні пояснення, просить в задоволенні позову відмовити.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, суд даючи правову оцінку спірним правовідносинам виходив з наступного.

За результатами позапланової виїзної документальної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2008 року по 30.09.2009 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2008 року по 30.09.2009 року органом державної податкової служби складено акт від 25.02.2010 року за №794/23-209/23269259 та прийнято податкові повідомлення-рішення від 17.03.2010 року:

за №0000542321/0, яким позивачу визначено суму податкового зобовязання з податку на прибуток в розмірі 2510622 грн. 00 коп., в тому числі основний платіж 1394790 грн. 00 коп. та штрафні (фінансові) санкції 1115832 грн. 00 коп.;

за №0000552321/0, яким визначено суму податкового зобовязання з податку на додану вартість в розмірі 1775222 грн. 00 коп., в тому числі основний платіж 1183481 грн. 00 коп. та штрафні (фінансові) санкції 591741 грн. 00 коп.;

за №0000562321/0, яким позивачу визначено суму податкового зобовязання зі збору на право використання місцевої символіки в розмірі 2421 грн. 10 коп., в тому числі основний платіж 1614 грн. 10 коп. та штрафні (фінансові) санкції 807 грн. 00 коп.

Зазначені податкові повідомлення-рішення за результатами розгляду скарг в процедурі апеляційного узгодження сум податкових зобовязань залишені без змін.

При цьому, судом зазначається, що оскільки Державна податкова адміністрація у Львівській області прийняла рішення про результати розгляду повторної скарги 17.09.2010 року, з врахуванням положень ч.4 ст.99 КАС України, позивачем не пропущено строки звернення до адміністративного суду.

В акті перевірки зазначено, що позивачем занижено податок на прибуток в сумі 1394790 грн. 00 коп. чим порушено п.1.32 ст.1, п.5.1, підп.5.2.1 п.5.2, підп.5.3.9 п.5.3, п.5.9 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Також, зазначається про заниження суми податкових зобовязань з податку на додану вартість на загальну суму 1183481 грн. 00 коп., чим порушено п.1.7, п.1.8 ст.1, підп.7.2.1, підп.7.2.3 п.7.2, підп.7.4.1, підп..7.4.4, підп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».

В акті перевірки йдеться і про порушення відповідачем ст.12 Декрету Кабінету Міністрів України «Про місцеві податки і збори»та п.4.2 Положення про збір на право використання місцевої символіки, затверджене Ухвалою Львівської міської Ради від 24.06.2004 року за №1492.

Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд врахував наступні обставини справи та норми чинного законодавства.

Щодо правомірності визначення податкових зобовязань з податку на додану вартість та податку на прибуток, які стосуються відвантаження товарів покупцям нижче ціни придбання.

Висновки відповідача ґрунтуються на тому, що оскільки господарська діяльність це діяльність спрямована на отримання доходу, то витрати на придбання товарів, які в подальшому були реалізовані за ціною нижче ціни придбання, не можуть повязуються з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції і охороною праці.

При цьому, надання правової оцінки згаданим висновкам суд робить в розрізі обґрунтованості чи необґрунтованості податкової вигоди.

Сторонами не заперечується те, що відвантаження товарів (робіт, послуг) покупцям позивача в період квітня-червня 2009 року здійснено нижче ціни придбання на загальну суму 5568894 грн. 00 коп., що також підтверджується бухгалтерськими проведеннями Дт 90 Кт 28.

Покупцями протягом квітня-червня 2009 року були ТзОВ «Будма», ТзОВ «Транс-Альянс», ТзОВ «Завод енергозберігаючих матеріалів», ТзОВ «Галсклад», ПП «Рембуд-Інвест», ТзОВ «Вока», ПП «Центрстильінвест», ТзОВ «Сучасне місто».

У відповідності до вимог ч.4 ст.19 ГК України, органи державної влади і посадові особи, уповноважені здійснювати державний контроль і державний нагляд за господарською діяльністю, їх статус та загальні умови і порядок здійснення контролю і нагляду визначаються законами.

Частиною 5 цієї ж статті забороняється незаконне втручання та перешкоджання господарській діяльності суб'єктів господарювання з боку органів державної влади, їх посадових осіб при здійсненні ними державного контролю та нагляду.

Відповідно до п.1.32 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28 грудня 1994 року №334/94-ВР, з наступними змінами та доповненнями, передбачено, що господарська діяльність це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Пунктом 5.1 ст.5 цього ж Закону передбачено, що валовими витратами виробництва та обігу (далі - валові витрати) є сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Як передбачено підп.5.2.1 п.5.2 ст.5 згаданого Закону, до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

При цьому, відповідачем в обґрунтування своїх висновків застосовано абзац 4 підп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», згідно якого не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

В матеріалах справи наявні первинні бухгалтерські документи, які підтверджують правомірність формування позивачем валових витрат.

При цьому, суд не може залишити поза увагою той факт, що висновки відповідача ґрунтуються на обставинах реалізації позивачем товарів за ціною нижче ціни придбання, які жодним чином не стосуються абзацу 4 підп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

З врахуванням ст.19 Конституції України та наведеного положення ч.4 ст.19 ГК України, суд вважає, що орган державної податкової служби встановивши обставини реалізації позивачем товарів за ціною нижче ціни придбання, повинен був застосовувати вимоги абзацу 2 підп.5.3.9 п.5.3 ст.5 згаданого Закону.

У відповідності до даної норми не підлягають віднесенню до складу валових витрат суми збитків платника податку, понесених у зв'язку з продажем товарів (робіт, послуг) або їх обміном за цінами, що нижчі за звичайні, пов'язаним з таким платником податку особам.

З врахуванням викладеного, орган державної податкової служби належним чином не дослідив, чи на момент спірних правовідносин відбулося зниження ціни вартості товару, або навпаки кон'юнктура ринку дозволяла здійснювати позивачу не збиткову господарську діяльність.

Зазначені порушення не можуть бути усунуті під час судового розгляду, оскільки дослідження обставин звичайних цін, у спірних правовідносинах, буде нічим іншим, як підміною контрольних функцій відповідача судом, з врахуванням того, що завданням останнього є лише надання оцінки правильності висновків контролюючого органу.

Таким чином, висновки органу державної податкової служби щодо порушення СУПП ТзОВ «Вока-Львів»Лтд п.1.32 ст.1, п.5.1, підп.5.2.1 п.5.2, підп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»не ґрунтуються на нормах чинного законодавства.

З врахуванням викладеного та того, що висновки відповідача про завищення позивачем сум податкового кредиту з податку на додану вартість в сумі 1113779 грн. 00 коп., як вбачається з акту перевірки, ґрунтуються на обставинах реалізації позивачем товарів за ціною нижче ціни придбання, суд вважає безпідставними твердження контролюючого органу про порушення СУПП ТзОВ «Вока-Львів»Лтд підп.7.4.1, підп..7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 3 квітня 1997 року №168/97-ВР, з наступними змінами та доповненнями.

Щодо висновків відповідача про завищення позивачем суми скоригованих валових витрат в ІІ кварталі 2009 року в розмірі 10267 грн. 22 коп.

У відповідності до п.5.9 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»платник податку веде податковий облік приросту (убутку) балансової вартості товарів (крім тих, що підлягають амортизації, та цінних паперів), сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, напівфабрикатів, малоцінних предметів (далі - запасів) на складах, у незавершеному виробництві та залишках готової продукції, витрати на придбання та поліпшення (перетворення, зберігання) яких включаються до складу валових витрат згідно з цим Законом (за винятком тих, що отримані безкоштовно).

У разі коли балансова вартість таких запасів на кінець звітного періоду, продовжується у згаданому пункті, перевищує їх балансову вартість на початок того ж звітного періоду, різниця включається до складу валових доходів платника податку у такому звітному періоді.

У разі коли балансова вартість таких запасів на кінець звітного періоду, зазначено в цьому ж пункті, є меншою за їх балансову вартість на початок того ж звітного періоду, різниця включається до складу валових витрат платника податку у такому звітному періоді.

З врахуванням того, що позивач клопотанням від 22.11.2010 року визнав факт порушення податкового законодавства в частині обліку приросту (убутку), а визнання цих обставин відповідачем підтверджується висновками акту перевірки, судом застосовується ч.3 ст.72 КАС України, а порушення в частині завищення позивачем суми скоригованих валових витрат в ІІ кварталі 2009 року в розмірі 10267 грн. 22 коп. вважаються доказаними.

Таким чином, сума податкового зобовязання з податку на прибуток, з врахуванням ставки податку, визначеної п.10.1 ст.10 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»становить 2556 грн. 00 коп.

З врахуванням викладеного, органом державної податкової служби, у відповідності до вимог підп.17.1.3 п.17.1 ст.17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21 грудня 2000 року №2181-III, з наступними змінами та доповненнями, за наявності трьох податкових періодів, у яких виявлені суми недоплати, правомірно визначено суму штрафної (фінансової) санкції в розмірі 766 грн. 80 коп.

Щодо висновків в акті перевірки про завищення позивачем суми податкового кредиту з податку на додану вартість на загальну суму 69702 грн. 00 коп., чим порушено п.1.7, п.1.8 ст.1, підп.7.2.1, підп.7.2.3, п.7.2, підп..7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 3 квітня 1997 року №168/97-ВР з наступними змінами та доповненнями.

Дійшовши до таких висновків орган державної податкової служби врахував лише той факт, що контрагентом позивача ПП «Центрстильінвест»не задекларовано суму податкового зобовязання з податку на додану вартість в розмірі 69701 грн. 76 коп.

Як передбачено п.1.7 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість” податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту, згідно з підп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 даного Закону, суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

У відповідності до підп.7.5.1 п.7.5 ст.7 згаданого Закону, датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг);

У відповідності до вимог підп.7.2.6 п.7.2 ст.7 згаданого Закону, зокрема, податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Судом встановлено, що позивачем на підтвердження обгрунтованості віднесення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість за перевірений період було надано податкові накладні, що знаходяться в матеріалах справи, які не мали недоліків та, порядок заповнення яких, відповідав встановленому чинним законодавством.

Зазначені обставини давали право позивачу включити суму податку на додану вартість до кладу податкового кредиту.

Окрім того, відповідно до п. 1.3 ст. 1 Закону України „Про податок на додану вартість” платник податку - особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.

Платники податку, визначені у підп. „а”, „в”, „г”, „д” п.10.1 ст.10 вищезазначеного Закону, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту та своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону (п. 10.2 ст. 10 Закону).

Таким чином, як випливає з вищенаведеного, сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі у разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця та суму бюджетного відшкодування.

Стаття 19 Конституції встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, податкові органи не можуть нараховувати податок на додану вартість при несплаті цього податку продавцем, оскільки чинне законодавство не встановлює підстав для такого нарахування.

Дана позиція узгоджується з позицією Верховного Суду України викладеною у постанові від 26.09.2006 року.

Більше того, такі висновки органу державної податкової служби не є нічим іншим як намагання перекласти обовязок платника податків по сплаті обовязкових платежів на контрагента останнього.

З врахуванням викладеного, суд вважає, що орган державної податкової служби без достатніх на те правових підстав прийшов до висновку про порушення позивачем податкового законодавства щодо завищення позивачем суми податкового кредиту з податку на додану вартість в розмірі 69702 грн. 00 коп.

Щодо висновків відповідача про порушення в обчисленні податкового розрахунку збору за використання місцевої символіки на загальну суму 1614 грн. 50 коп.

Згідно ч. 3 ст. 15 Закону України «Про систему оподаткування»місцеві податки і збори (обов'язкові платежі), механізм справляння та порядок їх сплати встановлюються сільськими, селищними, міськими радами відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, установлених законами України. При цьому податки і збори (обов'язкові платежі), зазначені у пункті 2 частини першої і пунктах 2 - 4, 13 та 14 частини другої цієї статті, є обов'язковими для встановлення сільськими, селищними та міськими радами за наявності об'єктів оподаткування або умов, з якими пов'язане запровадження цих податків і зборів.

У відповідності до вимог Декрету Кабінету Міністрів України «Про місцеві податки і збори»від 20 травня 1993 року №56-93, з наступними змінами та доповненнями, до місцевих податків і зборів належать, зокрема, збір за право використання місцевої символіки.

Так, згідно ч.1 ст.12 згаданого Декрету, збір за право на використання місцевої символіки справляється з юридичних осіб і громадян, які використовують цю символіку з комерційною метою.

Частиною 2 цієї ж статті, передбачено, що дозвіл на використання місцевої символіки (герба міста або іншого населеного пункту, назви чи зображення архітектурних, історичних пам'яток) видається відповідними органами місцевого самоврядування.

Ухвалою Львівської міської ради від 24.06.2004 року затверджено Положення про збір за право використання місцевої символіки».

У відповідності до п.1.3 згаданого Положення, до місцевої символіки належить, зокрема, назва міста.

Як передбачено абзацом 2 п.4.1 цього ж Положення, для підприємств оптової та роздрібної торгівлі, які у своїх назвах чи товарних знаках використовують місцеву символіку. Обєктом обкладання збору є сума торгової націнки на реалізовані товари.

Враховуючи використання позивачем у своїй назві місцевої символіки (назви міста) та наявні в матеріалах справи бухгалтерські рахунки Дт702, Кт79, Дт703, Кт79, суд вважає, що орган державної податкової служби за наявності достатніх правових підстав встановив порушення позивача при обчисленні податкового розрахунку збору за використання місцевої символіки на загальну суму 1614 грн. 50 коп.

З огляду на викладене суд вважає, що позовні вимоги є підставними та обґрунтованими в частині протиправності податкових повідомлень-рішень щодо визначення податкових зобовязань з податку на додану вартість та з податку на прибуток, які ґрунтувались на встановлених органом державної податкової служби порушеннях податкового законодавства при відвантаженні товарів покупцям нижче ціни придбання та при формуванні податкового кредиту з податку на додану вартість по господарських операціях з ПП «Центрстильінвест». В іншій частині в задоволенні позову належить відмовити.

Також, суд вважає за необхідне, з врахуванням положень ст.ст.105,162 КАС України, в резолютивній частині судового рішення зазначити про визнання податкових повідомлень-рішень протиправними та про їх скасування, оскільки запропонований позивачем термін «визнання нечинним»застосовується до нормативно-правових актів, а в даному випадку оспорюються акти індивідуальної дії.

Щодо судових витрат, то у відповідності до вимог ст.94 КАС України, такі належить присудити на користь позивача пропорційно задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 21, 69, 70, 160-163 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

1.Позов задовольнити частково.

2.Визнати протиправним та скасувати, прийняте Державною податковою інспекцією у Галицькому районі м.Львова, податкове повідомлення-рішення від 17.03.2010 року за №0000542321/0 в частині визначення суми податкового зобовязання з податку на прибуток в розмірі 2507299 грн. 20 коп.

3.Визнати протиправним та скасувати, прийняте Державною податковою інспекцією у Галицькому районі м.Львова, податкове повідомлення-рішення від 17.03.2010 року за №0000552321/0.

4.В іншій частині в задоволенні позову відмовити.

5.Стягнути з Державного бюджету України на користь Спільного Українсько-Польського підприємства Товариства з обмеженою відповідальністю «Вока-Львів»Лтд (код ЄДРПОУ 23269259), що знаходиться за адресою м.Львів, вул.Грабовського, 11, 3 грн. 39 коп. судового збору.

6.Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

7. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Повний текст постанови виготовлений та підписаний 01 грудня 2010 року.

Суддя В.Я.Мартинюк