Рішення № 133144143, 07.01.2026, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" січня 2026 р. справа № 300/6641/25

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі судді Кафарського В.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Івано-Франківській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 , позивач) звернувся до адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС в Івано-Франківській області (далі ГУ ДПС в Івано-Франківській області, відповідач), в якому просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення:

№0022174-2409-0915-UA26040270000047749 від 21.03.2025 про податок на нерухоме майно, від`ємне від земельної ділянки, що знаходиться у власності позивача на нежитлову будівлю по АДРЕСА_1 на суму 34 318,66 грн;

№0022173-2409-0915-UA26040270000047749 від 21.03.2025 про податок на нерухоме майно, від`ємне від земельної ділянки, що знаходиться у власності позивача на нежитлову будівлю по АДРЕСА_1 на суму 34 412,88 грн.

В обґрунтування позовних вимог вказує на помилковість спірних податкових повідомлень-рішень від 21.03.2025, відповідно до яких ОСОБА_1 як фізичній особі, яка є власником нежитлових приміщень, необхідно сплатити податок на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки, оскільки належні йому об`єкти нерухомого майна призначені для використання у сільськогосподарській діяльності, що є підставою для застосування податкової пільги.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 23.09.2025 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху та надано позивачу десятиденний строк з дня вручення (отримання) копії цієї ухвали для усунення недоліків позовної заяви.

Узв`язку із усуненням недоліків адміністративного позову, ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 06.10.2025 відкрито провадження у даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження.

04.11.2025 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву від із викладеними запереченнями проти позову. Представник зазначає, що спірні податкові повідомлення-рішення прийняті правомірно, оскільки в розумінні пп. «ж» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України право на пільгу зі сплати податку мають особи (як юридичні, так і фізичні), які безпосередньо займаються сільськогосподарською діяльністю, тобто зайняті у процесі виробництва, переробки власно виробленої сільськогосподарської продукції та її подальшої реалізації. Водночас, на переконання відповідача, позивач не є суб`єктом господарювання, який використовує вказаний об`єкт за функціональним призначенням сільськогосподарське товаровиробництво. Із урахуванням викладеного, представник відповідача просила відмовити у задоволенні позову.

11.11.2025 представник позивача подала суду відповідь на відзив, у якій остання наполягає на задоволенні позовних вимог. При цьому, жодних нових доводів чи міркувань, які наведені у позові, представником позивача не вказано.

Суд, розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, дослідивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та заперечення на позов, встановив наступне.

Відповідно до витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 25.03.2004 №3177720, ОСОБА_1 є власником нежитлової будівлі, стайні, реєстраційний номер майна: АДРЕСА_2 (а.с. 11).

Також відповідно до витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 17.05.2004 №3595665, ОСОБА_1 є власником нежитлової будівлі, стайні, реєстраційний номер майна: АДРЕСА_3 (зв. ст. а.с. 11).

Крім того, належність позивачу вказаних об`єктів нерухомого майна на праві власності додатково підтверджується відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно сформованого 10.11.2023 №353877939, що досліджено в рішенні суду від 29.12.2023 справа №300/7360/23, яке набрало законної сили 16.05.2024 за наслідками апеляційного оскарження (а.с.14-15, 12-13), що в силу частини 4 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України не підлягає доказуванню.

21.03.2025 відповідачем винесено податкові спірні повідомлення-рішення, а саме:

№0022174-2409-0915-UA26040270000047749 від 21.03.2025 за платежем «податок на нерухоме майно, від`ємне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками нежитлової нерухомості», яким позивачу визначено суму платежу 34 318,66 грн за нерухоме майно, що знаходиться у власності позивача, а саме нежитлову будівлю по АДРЕСА_1 (а.с. 6);

№0022173-2409-0915-UA26040270000047749 від 21.03.2025 за платежем «податок на нерухоме майно, від`ємне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками нежитлової нерухомості», яким позивачу визначено суму платежу 34 412,88 грн за нерухоме майно, що знаходиться у власності позивача, а саме нежитлову будівлю по АДРЕСА_1 (а.с. 5).

Вважаючи оскаржувані податкові повідомлення-рішення протиправними, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку публічно-правовим відносинам, суд виходить із наступних підстав та мотивів.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (стаття 55 Конституції України).

У відповідності до статті 244 КАС України, суд вирішуючи питання, яку правову норму належить застосувати до спірних правовідносин та враховуючи період, в якому тривали спірні правовідносини, а також дати застосування фінансових санкцій зазначає, що до правовідносин між сторонами підлягають застосуванню норми права, які діяли в часі на момент їх виникнення.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, які справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Згідно із пп. 266.1.1 п. 266.1 ст. 266 Податкового кодексу України (далі ПК України), платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка (пп. 266.2.1).

Відповідно до пп. 266.3.1 та 266.3.2 ПК України, базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток. База оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

Підпунктом 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України встановлено перелік об`єктів нерухомості, які не є об`єктами оподаткування.

Так, пп. «ж» пп. 266.2.2 у редакції Закону України від 23.11.2018 №2628-VIII, чинній з 01.01.2019, визначено, що не є об`єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесені до класу «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства» (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку.

Наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17.08.2000 №507 затверджено і введено в дію Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000, який призначений для використання органами центральної та місцевої виконавчої та законодавчої влади, фінансовими службами, органами статистики та всіма суб`єктами господарювання (юридичними та фізичними особами) України. Об`єктами класифікації в ДК 018-2000 є будівлі виробничого та невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення.

Відповідно до названого Державного класифікатора будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності (будівлі для використання в сільськогосподарській діяльності, наприклад, корівники, стайні, свинарники, кошари, кінні заводи, собачі розплідники, птахофабрики, зерносховища, склади та надвірні будівлі, підвали, винокурні, винні ємності, теплиці, сільськогосподарські силоси тощо) віднесено до підрозділу «Будівлі нежитлові» (група 127 «Будівлі нежитлові інші» клас 1271 «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства»).

До будівель, споруд сільськогосподарських товаровиробників, призначених для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності, відносяться об`єкти нерухомості, які відповідно до ДК 018-2000 належать до класу 1271 «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства», що включає підкласи: 1271.1 будівлі для тваринництва, 1271.2 будівлі для птахівництва, 1271.3 будівлі для зберігання зерна, 1271.4 будівлі силосні та сінажні, 1271.5 будівлі для садівництва, виноградарства та виноробства, 1271.6 будівлі для тепличного господарства, 1271.7 будівлі рибного господарства, 1271.8 будівлі підприємств лісівництва і звірівництва, 1271.9 будівлі сільськогосподарського призначення інші.

Визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об`єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000.

Згідно із ДК 018-2000 до групи (код 127) «Будівлі нежитлові» належить клас (код 1271) «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства», який включає будівлі для використання в сільськогосподарській діяльності, наприклад, корівники, стайні, свинарники, кошари, кінні заводи, собачі розплідники, птахофабрики, зерносховища, склади та надвірні будівлі, підвали, винокурні, винні ємності, теплиці, сільськогосподарські силоси та інше.

З наведеного слідує, що для цілей застосування податку на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки, звільняються від оподаткування цим податком споруди, які використовуються сільськогосподарським товаровиробником (особою, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції, переробкою власно виробленої сільськогосподарської продукції та її реалізацією) безпосередньо у сільськогосподарській діяльності, незалежно від того, власником таких споруд є фізична чи юридична особа.

Відповідний висновок викладено в постанові Верховного Суду від 01.02.2023 у справі №2240/3410/18.

Отже, правовою підставою для застосування до особи пільги зі сплати податку на нерухоме майно у вигляді звільнення від його сплати є одночасна сукупність таких умов:

1) використання споруди безпосередньо у сільськогосподарській діяльності;

2) особа має бути сільськогосподарським товаровиробником.

Судом встановлено, що позивачу на праві приватної власності належать стайні, реєстраційні номери майна: 4258042 та 5856957, розташовані за адресою: вул. Бережанська, 12, м. Рогатин, Івано-Франківська обл. та вул. Бережанська, 10, м. Рогатин, Івано-Франківська обл.

За технічними характеристиками належна позивачу на праві приватної власності будівля телятника підпадає під визначення об`єктів, що звільняються від оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, наведеному у пп. «ж» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України.

Відповідач наведені обставини не заперечує.

Натомість, на думку суду, спірним у цій справі є питання щодо того, чи є позивач, як фізична особа, сільськогосподарським товаровиробником, на якого поширюється пільга, передбачена пп. «ж» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України.

Так, за визначенням, наведеним у пп. 14.1.235 п. 14.1 ст. 14 ПК України, сільськогосподарський товаровиробник для цілей глави 1 розділу XIV цього Кодексу юридична особа незалежно від організаційно-правової форми або фізична особа-підприємець, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власновиробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання.

Застереження в пп. 14.1.235 п. 14.1 ст. 14 ПК України щодо цілей глави 1 розділу ХIV Податкового кодексу України не означає, що у інших випадках, передбачених цим Кодексом, термін сільськогосподарський товаровиробник має інше змістовне навантаження.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01.10.2019 у справі №0340/1905/18.

Поряд з цим, на користь висновку, що нормою пп. «ж» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України передбачено податкова пільга, в тому числі і для фізичних осіб, свідчить подальше законодавче уточнення правового регулювання. Так, Законом України від 23.11.2018 №2628-VIII, пп. «ж» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України викладено в новій редакції, згідно з якою не є об`єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесені до класу «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства» (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку.

Тобто, законодавець уточнив з 01.01.2019, що сільськогосподарським товаровиробником є як юридичні, так і фізичні особи.

Слід зауважити, що встановлена пп. «ж» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України пільга стосується сільськогосподарських товаровиробників і направлена на створення сприятливих умов для здійснення сільськогосподарської діяльності, стимулювання такої діяльності та досягнення її збалансованого податкового навантаження.

Відповідно до п.п. 5.2, 5.3 ст. 5 ПК України, у разі якщо поняття, терміни, правила та положення інших актів суперечать поняттям, термінам, правилам та положенням цього Кодексу, для регулювання відносин оподаткування застосовуються поняття, терміни, правила та положення цього Кодексу; інші терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001-2004 років», сільськогосподарський товаровиробник фізична або юридична особа, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції, переробкою власновиробленої сільськогосподарської продукції та її реалізацією.

За змістом ст. 1 Закону України «Про сільськогосподарський перепис», виробники сільськогосподарської продукції юридичні особи всіх організаційно-правових форм господарювання та їх відокремлені підрозділи, фізичні особи (фізичні особи-підприємці, домогосподарства), які займаються сільськогосподарською діяльністю, передбаченою класифікацією видів економічної діяльності, мають у володінні, користуванні або розпорядженні землі сільськогосподарського призначення чи сільськогосподарських тварин.

У відповідності до ст. 1 Закону України «Про особисте селянське господарство» (далі Закон №742-IV), особисте селянське господарство це господарська діяльність, яка проводиться без створення юридичної особи фізичною особою індивідуально або особами, які перебувають у сімейних чи родинних відносинах і спільно проживають, з метою задоволення особистих потреб шляхом виробництва, переробки і споживання сільськогосподарської продукції, реалізації її надлишків та надання послуг з використанням майна особистого селянського господарства, у тому числі й у сфері сільського зеленого туризму.

Члени особистого селянського господарства здійснюють діяльність на свій розсуд і ризик у межах встановленого правового господарського порядку, дотримуючись вимог цього Закону, законів України, інших нормативно-правових актів. Діяльність, пов`язана з веденням особистого селянського господарства, не відноситься до підприємницької діяльності.

До майна, яке використовується для ведення особистого селянського господарства, належать земельні ділянки, жилі будинки, господарські будівлі та споруди, сільськогосподарська техніка, інвентар та обладнання, транспортні засоби, сільськогосподарські та свійські тварини і птиця, бджолосім`ї, багаторічні насадження, вироблена сільськогосподарська продукція, продукти її переробки та інше майно, набуте у власність членами господарства в установленому законодавством порядку (стаття 6 Закону №742-IV).

Суд також враховує, що пп. «ж» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України не передбачено застережень щодо правової форми здійснення особою сільськогосподарського товаровиробництва виключно шляхом реєстрації фізичної особи як підприємця.

При цьому, з положень Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Держстандарту України від 17.08.2000 №507, будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства включають в себе будівлі для використання в сільськогосподарській діяльності, наприклад, корівники, стайні, свинарники, кошари, кінні заводи, собачі розплідники, птахофабрики, зерносховища, склади та надвірні будівлі, підвали, винокурні, винні ємності, теплиці, сільськогосподарської силоси та інше.

Отже, споруди, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності, звільняються від оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, незалежно від того, власником таких споруд є фізична чи юридична особа.

За наведених обставин, суд дійшов висновку, що у спірних відносинах підстави для справляння податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, відсутні; а позивач не є платником податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки щодо об`єктів нерухомого майна стайні, реєстраційні номери майна: 4258042 та 5856957, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_1 .

Підсумовуючи наведене, суд дійшов висновку, що позивач, як фізична особа наділений статусом сільськогосподарського товаровиробника у розумінні наведених вище норм права та використовує належні йому на праві власності нежитлові будівлі як об`єкт сільськогосподарської інфраструктури в межах сільськогосподарських потреб, а тому такі будівлі, в силу приписів п.п. «ж» п.п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України, не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно.

Водночас, відповідач в межах спірних правовідносин не довів, що будівлі нерухомості, які належать позивачу на праві власності, не є будівлями сільськогосподарського призначення. Здійснюючи донарахування податку, контролюючий орган не обґрунтував, чим він керувався при визначенні позивачу розміру податкового зобов`язання, який документ щодо класифікації будівель і споруд використав, чому на стадії податкового адміністрування (контролю) не отримав інформацію щодо класифікації будівель від компетентної установи, що вказує на не дотримання відповідачем як суб`єктом владних повноважень положень ст. 2 КАС України при прийнятті рішень.

Решта доводів учасників справи на спірні правовідносини не впливають та висновків суду по суті спору не змінюють.

У своїх рішеннях Європейський Суд з прав людини неодноразово зазначав, що рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.

Разом з цим, згідно з пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно з частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За приписами частин 1 та 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 КАС України. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Підсумовуючи все вищевикладене, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази, наявні в матеріалах справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Розподіл судових витрат згідно із ст. 139 КАС України не здійснюється, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до ст. 5 Закону України «Про судовий збір».

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_4 ) до Головного управління ДПС в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 43968084, вул. Незалежності, 20, м. Івано-Франківськ, 76018) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0022174-2409-0915-UA26040270000047749 від 21.03.2025 про податок на нерухоме майно, від`ємне від земельної ділянки, що знаходиться у власності ОСОБА_1 на нежитлову будівлю по АДРЕСА_1 на суму 34 318,66 грн.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0022173-2409-0915-UA26040270000047749 від 21.03.2025 про податок на нерухоме майно, від`ємне від земельної ділянки, що знаходиться у власності ОСОБА_1 на нежитлову будівлю по АДРЕСА_1 на суму 34 412,88 грн.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статей 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.

Учасникам справи рішення надіслати через підсистему «Електронний суд».

Перебіг процесуальних строків, початок яких пов`язується з моментом вручення процесуального документа учаснику судового процесу в електронній формі, починається з наступного дня після доставлення документів до Електронного кабінету в розділ «Мої справи».

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя /підпис/ Кафарський В.В.