Рішення № 133143469, 07.01.2026, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 січня 2026 рокуСправа №640/2324/22

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сластьон А.О. розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження у адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області про визнання протиправними дій та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії.

Суть спору: 17 січня 2022 року до Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області, в якій позивач просить суд:

- визнати дії завідувача сектору громадянства Деснянського РВ ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області Олени Матеящук та начальника Деснянського РВ ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області Наталії Дударець щодо прийняття та затвердження рішення від 03.11.2021 про припинення провадження за заявою ОСОБА_1 про встановлення належності до громадянства України протиправними;

- скасувати рішення завідувавча сектору громадянства Деснянського РВ ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області Олени Матеящук, затвердженого начальником Деснянського РВ ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області Наталією Дударець від 03.11.2021 про припинення провадження за заявою ОСОБА_1 про встановлення належності до громадянства України;

-зобов`язати Центральне міжрегіональне управління ДМС в м. Києві та Київській області прийняти рішення про встановлення належності до громадянства України по поданій 13.05.2021 до Деснянського РВ ЦМУ ДМС України в м. Києві та Київській області заяві ОСОБА_1 01.07.1991.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем протиправно відмовлено у здійсненні провадження за заявою позивача про належність останнього до громадянства України за статтею 3 Закону України «Про громадянство України». Позивач вважає необґрунтованою та безпідставною позицію відповідача про те, що позивач має право реалізувавти своє право на громадянство виключно через його набуття за статтею 8 Закону України «Про громадянство України».

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.01.2022 (суддя Шевченко Н.М.) прийнято та відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

22 лютого 2022 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву із запереченнями проти заявлених позовних вимог. Зокрема, відповідач зазначив, що 03.11.2021 Деснянським відділом ЦМУ ДМС у м. Києві прийнято рішення про припинення провадження за заявою позивача про належність до громадянства України, оскільки позивач вже набув громадянство іншої держави (громадянство Білорусі), а тому є таким, що не має право реалізувати своє право на належність до громадянства України за статтею 3 Закону України «Про громадянство України».

30 травня 2022 року позивачем надано до суду відповідь на відзив, в якій позивач заперечує проти викладених відповідачем у відзиві доводів та обставин. Вказує, що відповідач помилково ототожнює поняття «належність до громадянства» та «набуття громадянства».

В лютому 2025 року на адресу Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшли матеріали адміністративної справи № 640/2324/22.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2025 року прийнято справу до провадження судді Сластьон А.О. та продовжено розгляд справи по суті.

Відповідно до частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.

З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 , громадянин республіки Білорусь, ІНФОРМАЦІЯ_1 . Місце народження: м. Кіровоград, Україна.

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 18.02.2021 у справі №754/1106/21 встановлено факт постійного проживання станом на 24 серпня 1991 року на території України в неповнолітньому віці ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Встановлено факт проживання станом на 13 листопада 1991 року на території України в неповнолітньому віці ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 .

13 травня 2021 року позивач ОСОБА_1 , звернувся до Деснянського РВ ЦМУ ДМС в м. Києві та Київській області із заявою про встановлення належності до громадянства України у зв`язку з тим, що він станом на 24 серпня 1991 року проживав на території України у місті Кіровоград. До вказаної заяви позивач, серед іншого, додав рішення Деснянського районного суду м. Києва від 18.02.2021 у справі №754/1106/21.

Рішенням завідувача сектору громадянства Деснянського відділу ЦМУ ДМС у м.Києві та Київській області, яке затверджене 03.11.2021 начальником Деснянського відділу ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області, припинено провадження за заявою ОСОБА_1 .

Як вбачається з оскаржуваного рішення, припинення провадження щодо ОСОБА_1 обумовлене тим, що позивач після народження і постійного проживання на території України, у визначений ч.1, 2 ст. 3 Закону України «Про громадянство України» час, в подальшому набув громадянство Республіки Білорусь. У зв`язку із чим суб`єктом владних повноважень зроблено висновок про те, що позивач не підпадає під дію цієї норми Закону, а є єдиним для нього шляхом документування паспортом громадянина України є набуття громадянства згідно зі ст. 8 Закону України «Про громадянство України».

Не погоджуючись з вищевказаним рішенням відповідача, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає таке.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правовий зміст громадянства України, підстави і порядок його набуття та припинення, повноваження органів державної влади, що беруть участь у вирішенні питань громадянства України, порядок оскарження рішень з питань громадянства, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових і службових осіб, визначено Законом України «Про громадянство України» від 18 січня 2001 року №2235-III (далі Закон №2235-III).

Відповідно до визначень, які містить частина 1 статті 1 Закону №2235-III громадянство України - це правовий зв`язок між фізичною особою і Україною, що знаходить свій вияв у їх взаємних правах та обов`язках; громадянин України - це особа, яка набула громадянство України в порядку, передбаченому законами України та міжнародними договорами України.

Згідно зі статтею 3 Закону України «Про громадянство України» громадянами України є:

1) усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України;

2) особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України "Про громадянство України" (13 листопада 1991 року) проживали в Україні і не були громадянами інших держав;

3) особи, які прибули в Україну на постійне проживання після 13 листопада 1991 року і яким у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року органами внутрішніх справ України внесено напис "громадянин України", та діти таких осіб, які прибули разом із батьками в Україну і на момент прибуття в Україну не досягли повноліття, якщо зазначені особи подали заяви про оформлення належності до громадянства України;

4) особи, які набули громадянство України відповідно до законів України та міжнародних договорів України.

Особи, зазначені у пункті 1 частини першої цієї статті, є громадянами України з 24 серпня 1991 року, зазначені у пункті 2, - з 13 листопада 1991 року, а у пункті 3, - з моменту внесення відмітки про громадянство України.

Суд погоджується з доводами позивача про те, що правова природа належності до громадянства України суттєво відрізняється від набутого з власної волі громадянства відсутністю ініціативної поведінки особи. Так, визначені у п. 1) ст. 3 Закону України «Про громадянство України» особи перебувають у громадянстві України з настанням обставин, зазначених у ч. 2 ст. 3 Закону України «Про громадянство України», незалежно від факту звернення до компетентних органів держави.

Натомість, іноземні громадяни та особи без громадянства, що не підпадають під дію статті 3 Закону України «Про громадянство України» мають право набути громадянство, звернувшись з відповідною заявою до підрозділу Державної міграційної служби України, надавши докази на підтвердження існування підстав для набуття громадянства чи виконання передбачених законодавством вимог для даної категорії заявників.

З аналізу статті 8 Закону України «Про громадянство України» вбачається, що вимога подання зобов`язання припинити іноземне громадянство стосується іноземців та осіб без громадянства, які набувають громадянства України, а не належать до нього.

Відповідно до пункту 10 Порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затвердженого Указом Президента України від 27 березня 2001 року №215 (в редакції Указу Президента України від 27 червня 2006 року № 588/2006) для встановлення відповідно до пунктів 1 та 2 частини першої статті 3 Закону належності до громадянства України особа, яка за станом на 24 серпня 1991 року або на 13 листопада 1991 року не досягла повноліття та проживала в Україні разом із батьками (одним із них) або іншим її законним представником, подає:

а) заяву про встановлення належності до громадянства України;

б) копію свідоцтва про народження;

в) один із таких документів:

- довідку, що підтверджує факт постійного проживання особи в неповнолітньому віці на території України за станом на 24 серпня 1991 року або факт її проживання в неповнолітньому віці в Україні за станом на 13 листопада 1991 року;

- довідку, що підтверджує факт постійного проживання на території України за станом на 24 серпня 1991 року батьків (одного з них) особи або іншого її законного представника, з якими особа в неповнолітньому віці постійно проживала, або факт їх проживання в Україні за станом на 13 листопада 1991 року;

- документ, що підтверджує факт перебування особи в неповнолітньому віці на вихованні у державному дитячому закладі України за станом на 24 серпня 1991 року або на 13 листопада 1991 року;

- копії паспортів батьків (одного з них) особи або іншого її законного представника - громадян колишнього СРСР з відміткою про прописку, що підтверджує факт їх постійного проживання на території України за станом на 24 серпня 1991 року або факт їх проживання в Україні за станом на 13 листопада 1991 року. У разі відсутності у батьків (одного з них) особи або іншого її законного представника паспорта громадянина колишнього СРСР подається довідка територіального підрозділу Державної міграційної служби України про те, що за станом на 24 серпня 1991 року або на 13 листопада 1991 року ця особа перебувала в громадянстві колишнього СРСР і відповідно постійно проживала, проживала на території України (за наявності документів, що підтверджують зазначений факт);

- судове рішення про встановлення юридичного факту постійного проживання особи в неповнолітньому віці на території України за станом на 24 серпня 1991 року або факту її проживання в неповнолітньому віці в Україні за станом на 13 листопада 1991 року;

- судове рішення про встановлення юридичного факту постійного проживання на території України за станом на 24 серпня 1991 року батьків (одного з них) особи або іншого законного представника, з яким особа в неповнолітньому віці постійно проживала на території України, або факту їх проживання в Україні за станом на 13 листопада 1991 року.

Якщо документи про встановлення належності до громадянства України подає особа, яка за станом на 24 серпня 1991 року або на 13 листопада 1991 року була неповнолітньою та проживала в Україні не з батьками (одним із них), а з іншим законним представником, подається також копія документа про встановлення опіки чи піклування.

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 6 Закону №2235-III громадянство України набувається за територіальним походженням.

Частиною 1 статті 8 Закону №2235-III врегульовано, що особа (іноземець або особа без громадянства), яка сама чи хоча б один із її батьків або її дід чи баба, прадід чи прабаба, або її рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра, син чи дочка, онук чи онука народилися або постійно проживали до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України "Про правонаступництво України", або яка сама чи хоча б один із її батьків або її дід чи баба, прадід чи прабаба, або її рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра народилися або постійно проживали на інших територіях, що входили на момент їх народження або під час їх постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), а також її неповнолітні діти мають право на набуття громадянства України за територіальним походженням.

Повертаючись до обставин справи.

Як вже встановлено судом, ОСОБА_1 до органів державної міграційної служби було подано заяву про встановлення належності до громадянства України, копію свідоцтва про народження, а також рішення Деснянського районного суду м.Києва від 18.02.2021 у справі №754/1106/21, яким встановлено факт постійного проживання станом на 24 серпня 1991 року на території України в неповнолітньому віці ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 . Встановлено факт проживання станом на 13 листопада 1991 року на території України в неповнолітньому віці ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відтак, позивачем подано необхідний перелік документів, визначений пунктом 10 Порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затвердженого Указом Президента України від 27 березня 2001 року №215 (в редакції Указу Президента України від 27 червня 2006 року №588/2006) (надалі - Порядок) для встановлення відповідно до пунктів 1 та 2 частини першої статті 3 Закону належності до громадянства України особи, яка за станом на 24 серпня 1991 року або на 13 листопада 1991 року не досягла повноліття та проживала в Україні разом із батьками (одним із них).

Натомість, рішенням завідувача сектору громадянства Деснянського відділу ЦМУ ДМС у м.Києві та Київській області, яке затверджене 03.11.2021 начальником Деснянського відділу ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області, припинено провадження за заявою ОСОБА_1 з тих підстав, що позивач після народження і постійного проживання на території України, у визначений ч.1, 2 ст. 3 Закону України «Про громадянство України» час, в подальшому набув громадянство Республіки Білорусь.

У зв`язку із чим суб`єктом владних повноважень зроблено висновок про те, що позивач не підпадає під дію цієї норми Закону, а є єдиним для нього шляхом документування паспортом громадянина України є набуття громадянства згідно зі ст. 8 Закону України «Про громадянство України».

Суд не погоджується з такими доводами відповідача.

Так, судом встановлено, що визначені у п. 1) ст. 3 Закону України «Про громадянство України» особи перебувають у громадянстві України з настанням обставин, зазначених у ч. 2 ст. 3 Закону України «Про громадянство України», незалежно від факту звернення до компетентних органів держави.

Натомість, необхідність набуття громадянства передбачена Законом України «Про громадянство» виключно для тих іноземних громадян та осіб без громадянства, що не підпадають під дію статті 3 Закону України «Про громадянство України».

З аналізу статті 8 Закону України «Про громадянство України» вбачається, що вимога подання зобов`язання припинити іноземне громадянство стосується іноземців та осіб без громадянства, які набувають громадянства України, а не належать до нього.

Суд звертає увагу відповідача на те, що позивач звертався із заявою про встановлення належності до громадянства, а не із заявою про набуття громадянства. При цьому, відповідач, на переконання суду, протиправно зобов`язує позивача скористатися процедурою набуття громадянства.

Також, матеріалами справи підтверджено, що позивачем подано необхідний перелік документів, визначений пунктом 10 Порядку, для встановлення відповідно до пунктів 1 та 2 частини першої статті 3 Закону належності до громадянства України.

З огляду на чинне на момент виникнення спірних правовідносин регулювання, позивач на момент подачі заяви про здійснення щодо нього провадження про належність його до громадянства України вже є громадянином України, оскільки він проживав станом на 24 серпня 1991 року на території України у місті Кіровоград, а тому вважається таким, що реалізував своє право на належність до громадянства України у відповідності до статті 3 Закону України «Про громадняство України».

При цьому, в спірних правовідносинах, з огляду на положення ч. 1 ст. 19 Закону України «Про громадянство України», добровільне набуття позивачем іноземного громадянства після досягнення повноліття може мати наслідком виключно втрату вже наявного громадянства України.

Щодо доводів відповідача в оскаржуваному рішенні про можливість набуття позивачем громадянства України на підставі Угоди між Україною і республікою білорусь про спрощений порядок зміни громадянства громадянами України, які постійно проживають в республіці білорусь, і громадянами республіки білорусь, які постійно проживають в Україні від 12.03.1999.

Суд вкотре вказує, що позивач звертався до позивача із заявою про встановлення належності до громадянства України.

Натомість, застосування зазначеної Угоди можливе у випадку набуття громадянства.

Крім того, з огляду на повномасштабне вторгнення російської федерації на територію України, застосування цієї Угоди на даний час є сумнівним. Так, процес припинення дії цієї Угоди був ініційований у травні 2024 року через участь республіки білорусь у збройній агресії проти України.

За встановлених в ході розгляду справи обставин рішення відповідача про припинення провадження за заявою ОСОБА_1 про встановлення належності до громадянства України є протиправним та таким, що підлягає скасуванню з огляду на його невідповідність зазначеним у ч. 2 ст. 2 КАС України критеріям обґрунтованості, законності та пропорційності.

Натомість, не підлягають задоволенню позовні вимоги про визнання протиправними дій завідувача сектору громадянства Деснянського РВ ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області Олени Матеящук та начальника Деснянського РВ ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області Наталії Дударець щодо прийняття та затвердження рішення від 03.11.2021 про припинення провадження за заявою ОСОБА_1 про встановлення належності до громадянства України з огляду на те, що задоволення вимог в такий спосіб є неефективним способом захисту, тим паче, що суд вже визнав протиправним та скасував рішення про припинення провадження за заявою ОСОБА_1 про встановлення належності до громадянства України.

Порушені права позивача підлягають також захисту шляхом зобов`язання відповідача прийняти рішення про встановлення належності позивача до громадянства України по поданій 13.05.2021 до Деснянського РВ ЦМУ ДМС України в м. Києві та Київській області заяві ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що не є втручанням у дискреційні повноваження відповідача.

Так, згідно з Рекомендацією №R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Отже, дискреційним повноваженням є повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) обрати один з кількох варіантів рішення.

Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Водночас, згідно з пунктом 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про зобов`язання відповідача вчинити певні дії. При цьому, у випадку, коли закон встановлює повноваження суб`єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов`язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб`єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення), з урахуванням встановлених судом обставин.

З урахуванням тієї обставини, що дії відповідача у розглядуваній ситуації не ґрунтуються на дискреційних повноваженнях відповідача як суб`єкта владних повноважень, оскільки алгоритм їх дій чітко зазначений законодавчо, у даному випадку задоволення позову в частині дій зобов`язального характеру не є втручанням у дискреційні повноваження відповідача.

Задоволення позовним вимог у такий спосіб забезпечить остаточне вирішення спору та виключить необхідність ініціювання позивачем нових судових проваджень, що могло статися в ситуації в разі, коли суд зобов`язав би відповідача повторно розглянути заяву.

Отже, позовна заява підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, у зв`язку із задоволенням позовних вимог сплачений позивачем судовий збір необхідно стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

На підставі викладеного та керуючись статтями 8, 9, 72, 77, 132, 139, 241 - 246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (Ідентифікаційний код: 42552598, місцезнаходження: 02152, м. Київ, вул. Березняківська, буд. 4-А) про визнання протиправними дій та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення завідувача сектору громадянства Деснянського відділу ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області Олени Матеящук, затвердженого 03.11.2021 начальником Деснянського відділу ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області Наталією Дударець, про припинення провадження за заявою ОСОБА_1 про встановлення належності до громадянства України.

Зобов`язати Центральне міжрегіональне управління ДМС в м. Києві та Київській області прийняти рішення про встановлення належності ОСОБА_1 до громадянства України на підставі поданої ним 13.05.2021 до Деснянського відділу ЦМУ ДМС України в м. Києві та Київській області заяви.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 992,40 грн. (дев`ятсот дев`яносто дві гривні сорок копійок) за рахунок бюджетних асигнувнаь Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (Ідентифікаційний код: 42552598, місцезнаходження: 02152, м. Київ, вул. Березняківська, буд. 4-А).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя А.О. Сластьон