Постанова № 13313950, 01.12.2010, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 грудня 2010 р. справа № 2а-23872/10/0570

Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

час прийняття постанови: <година >

Донецький окружний адміністративний суд в складі:

головуючогосудді Буряк І. В.

при секретаріБеспалько Г.Г.

за участю представників сторін:

позивача:Сидорський О.І. дов. від 22.10.10 №15157/19/10-013-4

відповідача:не зявився

третьої особи не зявився

розглянувши у відкритому судовому засіданні

позовну заяву Ясинуватської обєднаної державної податкової інспекції

доДонецького інституту агропромислового виробництва Української академії аграрних наук

третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачаДержавне підприємство «Дослідне господарство Донецького інституту агропромислового виробництва УААН»

простягнення коштів, одержаних за нікчемним правочином у розмірі 38 600, 30 грн.

ВСТАНОВИВ:

Ясинуватська обєднана державна податкова інспекція (надалі позивач, Ясинуватська ОДПІ) звернулась до Донецького окружного адміністративного суду із позовом до Донецького інституту агропромислового виробництва Української академії аграрних наук (надалі відповідач, Донецький інститут агропромислового виробництва УААН) про стягнення коштів, одержаних за правочином, вчиненим з метою, яка завідома суперечить інтересам держави та суспільства, у звязку із його нікчемністю у сумі 38600,30 грн.

Позов мотивовано тим, що відповідач, як продавець за господарським зобовязанням купівлі-продажу, здійснив продаж товару, торгівля яким потребує наявності ліцензії. Натомість, податковим органом, за результатами перевірки встановлено відсутність у відповідача такої ліцензії. Таким чином, позивач, із посиланням на нормативні приписи ст. 203, 215 Цивільного кодексу України, ст. 173, 207, 208 Господарського кодексу України, вважає, що продаж відповідачем товару, згідно податкової накладної від 30.06.2009р, № 13 та видаткової накладної від 13.04.2009р.ю № 12, містить ознаки нікчемності, з оглядку на що, з відповідача слід стягнути в доход Державного бюджету України кошти, отримані за таким нікчемним право чином, у розмірі 38600,30 грн.

Відповідач надав заперечення на вказану позовну заяву, за змістом яких проти вимог позивача заперечує, вважає, що податковим органом постановлено неправильні висновки щодо наявності ознак нікчемності, оскільки відповідачем договір купівлі-продажу протруювача не укладався, натомість між Донецьким інститутом агропромислового виробництва УААН та Державним підприємством «Дослідне господарство Донецького інституту агропромислового виробництва УААН» (надалі ДП Донецького інституту агропромислового виробництва УААН») укладено договір позики, який в свою чергу не суперечить нормам Цивільного кодексу України та іншим вимогам цивільного законодавства.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 02.11.2010р. у справі № 2а-23872/10/0570 до участі у розгляді справи залучено ДП «Донецький інституту агропромислового виробництва УААН» у якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача.

У судовому засіданні від 02.11.2010р., оголошено про відкладення справи, в звязку із залученням до участі у справі ДП «Донецький інституту агропромислового виробництва УААН» у якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача.

Судове засідання від 09.11.2010р. відкладено на 24.11.2010р., у звязку із неявкою представника відповідача.

Судові засідання від 24.11.2010р. та від 26.11.2010р. не відбулись у звязку із перебуванням судді Буряк І.В. на лікарняному.

Представник позивача у судовому засіданні від 01.12.2010р., позовні вимоги підтримав у повному обсязі з мотивів, викладених у позовній заяві, та просив їх задовольнити повністю.

Представники відповідача та третьої особи у судове засідання від 01.12.2010р. не зявились. надали клопотання про розгляд справи за відсутністю їхніх представників.

Суд, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи адміністративного позову, дійшов наступних висновків.

Ясунуватською ОДПІ проведено позапланову виїзну перевірку Донецького інституту агропромислового виробництва УААН з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2007р. по 30.06.2010р., валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2007р. по 30.06.2010р. про що було складено Акт від 30.08.2010р. № 367/23-1/00729333.

У ході проведення перевірки податковим органом встановлено, що за період з 01.04.2007р. по 30.06.2010р. Донецьким інститутом агропромислового виробництва УААН здійсненно безліцензійну діяльність, а саме в порушення п. 11 ст. 9 Закону України від 01.06.200р. № 1775-ІІІ «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», останнім у червні 2009р. реалізовано Дослідному господарству ДІАВП УААН препарат для протруювання насіння «Раксіл Ультра» у кількості 77,2 л., згідно податкової накладної від 30.06.2009р. № 13 на суму 38600,30 грн., у т.ч. податок на додану вартість 6433, 38 грн., та видаткової накладної від 13.04.2009р. №12.

На думку податкового органу, торгівля, вказаним товаром, потребує наявності відповідної ліцензії.

Оскільки, податковим органом встановлено відсутність такої, укладений відповідачем правочин має ознаки нікчемності.

У ході розгляду справи судом встановлено, що між відповідачем та ДП «Донецьким інститутом агропромислового виробництва УААН» укладено договір безвідсоткової позички № 1 від 13.04.2009р.

Згідно п. 1 вказаного договору, у якості предмету визначено зобовязання відповідача у якості позикодавця передати у власність ДП «Донецький інституту агропромислового виробництва УААН» у якості позичальника протруювач насіння «Раксіл-Ультра», у кількості визначеній у договорі, а позичальник зобовязується повернути їх позикодавцю.

Відповідно п. 4 вказаного договору, строк повернення позики до 01.05.2009р., з моменту отримання протруювача.

Надалі між відповідачем та ДП «Донецький інституту агропромислового виробництва УААН» укладено додаткову угоду від 11.05.2009р. про внесення змін до договору безпроцентної позички від 13.04.2009р. № 1.

За змістом вказаної додаткової угоди сторони домовились, що у звязку із відсутністю необхідності у використанні препарату «Раксіл Ультра» неможливістю позичальником повернення даного протруювача, сторони домовились внести зміни в п. 1.1 договору безвідсоткової позички № 1 від 13.04.2009р. та доповнити вказаний договір пунктом наступного змісту «при неможливості повернення, обумовленого в п.1.1 договору предмету позики, позичальник повертає вартість отриманого у позику майна» а саме у розмірі 38600,30 грн., у т.ч. податок на додану вартість у розмірі 6433,38грн.

Спір щодо фактичних обставин справи між сторонами відсутній.

Копії перелічених документів, наявні у матеріалах справи.

Частиною 2 ст. 215 Цивільного кодексу України передбачено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

За змістом ст. 228 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

З викладеного вбачається, що для визнання правочину нікчемним з підстав порушення публічного порядку, суду слід встановити обставини, які б свідчили про наявність умислу у сторін при укладанні такої угоди на досягнення мети, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства та водночас суперечить моральним засадам суспільства.

Преамбулою Закону України, від 01.06.2000, № 1775-III «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» (в редакції чинній на момент спірних правовідносин) встановлено, що цей Закон визначає види господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, порядок їх ліцензування, встановлює державний контроль у сфері ліцензування, відповідальність суб'єктів господарювання та органів ліцензування за порушення законодавства у сфері ліцензування.

Відповідно абз. 2 ст. 4 вказаного Закону України встановлено, що реалізацію державної політики у сфері ліцензування здійснює Кабінет Міністрів України, спеціально уповноважений орган з питань ліцензування, а також органи виконавчої влади, визначені Кабінетом Міністрів України, спеціально уповноважені виконавчі органи рад, уповноважені провадити ліцензування певних видів господарської діяльності.

Нормативним приписом ст. 6 Закону України, від 01.06.2000, № 1775-III «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» передбачено, що орган ліцензування:

забезпечує виконання законодавства у сфері ліцензування;

затверджує ліцензійні умови провадження певного виду господарської діяльності та порядок контролю за їх додержанням за погодженням із спеціально уповноваженим органом з питань ліцензування, крім випадків, передбачених цим Законом;

видає та переоформлює ліцензії, видає дублікати ліцензій на певний вид господарської діяльності, приймає рішення про визнання ліцензій недійсними;

здійснює у межах своєї компетенції контроль за додержанням ліцензіатами ліцензійних умов;

видає розпорядження про усунення порушень ліцензійних умов;

анулює ліцензії на певний вид господарської діяльності;

формує і веде ліцензійний реєстр.

Орган ліцензування, яким є центральний орган виконавчої влади, що здійснює передбачені цією статтею повноваження, може делегувати їх своїм структурним територіальним підрозділам.

Повноваження органу ліцензування не можуть бути делеговані іншим особам, у тому числі створеним органом ліцензування, крім випадку, передбаченого цим Законом. У разі якщо Кабінет Міністрів України визначає органом ліцензування Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідні повноваження за рішенням Ради міністрів Автономної Республіки Крим можуть передаватися відповідним міністерствам та республіканським комітетам Автономної Республіки Крим.

Орган ліцензування не може доручати іншим особам визначати спроможність суб'єктів господарювання виконувати ліцензійні умови згідно з поданими документами.

Фінансування органу ліцензування здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України або місцевого бюджету.

Пунктом 11 ст. 9 вказаного закону України передбачено, що виробництво пестицидів і агрохімікатів (тільки регуляторів росту рослин), оптова, роздрібна торгівля пестицидами і агрохімікатами (тільки регуляторами росту рослин) підлягають ліцензуванню.

Частиною 2-3 ст.22 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» передбачено, що до суб'єктів господарювання за провадження господарської діяльності без ліцензії застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафів у розмірах, встановлених законом.

Зазначені штрафи спрямовуються до Державного бюджету України.

Відповідно п. 1.4 наказу Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва Міністерства аграрної політики, від 01.02.2006, № 9/30 "Про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з оптової, роздрібної торгівлі пестицидами та агрохімікатами (тільки регуляторами росту рослин)", зареєстровано в Міністерстві юстиції України 17 лютого 2006 р. за № 148/12022, господарська діяльність з оптової, роздрібної торгівлі пестицидами та агрохімікатами (тільки регуляторами росту рослин) на підставі ліцензії, виданої органом ліцензування, яким є Міністерство аграрної політики України, здійснюється на всій території України, а господарська діяльність роздрібної торгівлі пестицидами та агрохімікатами (тільки регуляторами росту рослин) на підставі ліцензії, виданої органом ліцензування, яким є Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські держадміністрації, здійснюється на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці.

Відповідно п. 4 ст.10 Закону України «Про державну податкову службу» від 04.12.1990р., №509-XII (із врахуванням змін та доповнень) державні податкові інспекції в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонні та об'єднані державні податкові інспекції здійснюють у межах своїх повноважень контроль за законністю валютних операцій, додержанням порядку проведення готівкових розрахунків за товари (послуги) у встановленому законом порядку, за наявністю свідоцтв про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, ліцензій на провадження видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню відповідно до закону, з наступною передачею матеріалів про виявлені порушення органам, що видають ці документи, за наявністю торгових патентів;

Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про відсутність у позивача компетенції щодо постановлення висновку про порушення умов здійснення діяльності, що підлягає ліцензуванню. Оскільки на позивача покладено обовязок здійснення контролю, тоді як відповідний орган ліцензування, приймає висновок щодо встановлення факту порушення чи відсутності такого, при здійснення субєктом господарювання діяльності, що підлягає ліцензуванню.

Факт здійснення безліцензійної діяльності має підтверджуватись відповідним рішенням органу ліцензування, згідно вимог Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності».

Жодних доказів щодо наявності такого рішення чи обставин, що свідчать про його прийняття позивачем не надано.

Таким чином, вказаний висновок податкового органу не може бути визнаний правомірним та слугувати підставою для твердження про наявність факту здійснення відповідачем без ліцензійної торгівлі товарами, що підлягає ліцензуванню, відповідно вимог Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності».

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог та відсутність підстав для їх задоволення.

Керуючись ст. ст. 11, 17, 69-72, 86, 87, 94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. У позові Ясинуватської обєднаної державної податкової інспекції до Донецького інституту агропромислового виробництва Української академії аграрних наук про стягнення коштів, одержаних за правочином, вчиненим з метою, яка завідома суперечить інтересам держави та суспільства, у звязку із його нікчемністю у сумі 38600,30 грн. відмовити повністю.

2. Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження.

3. Постанова прийнята у нарадчій кімнаті, вступна та резолютивна частина проголошена у судовому засіданні 01 грудня 2010 року, повний текст виготовлено 06 грудня 2010 року.

4. Постанова може бути оскаржена до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягомдесяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Буряк І. В.