Постанова № 133135453, 06.01.2026, Галицький районний суд м. Львова

Справа №461/17/26

Провадження №3/461/155/26

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 січня 2026 року суддя Галицького районного суду м. Львова Стрельбицький В.В., за участю представника митного органу Лубоцького Б.І., розглянувши матеріали, які надійшли від Львівської митниці Державної митної служби про притягнення до адміністративної відповідальності за порушення митних правил

громадянина України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце роботи - ТОВ «ВІАСОЛІС» (43005, Волинська обл., с. Липини, вул. Рівненська, 77, ЄДРПОУ 44501107), посада або рід занять - директор (станом на 27.05.2025), РНОКПП НОМЕР_1 ,

за ч. 1 ст. 483 Митного кодексу України,

встановив:

27.05.2025 до відділу митного оформлення №3 митного поста "Городок" Львівської митниці ОСОБА_1 (особою уповноваженою на роботу з митницею) ТОВ «ВІАСОЛІС» (43005, Волинська обл., с. Липини, вул. Рівненська, 77, код ЄДРПОУ 44501107) подано товаросупровідні документи та митну декларацію типу ІМ40ДЕ 25UA209190013180U2 для здійснення митного контролю та оформлення товару, одержувачем якого є ТОВ «ВІАСОЛІС» (код ЄДРПОУ 44501107). Товар переміщувався транспортним засобом з реєстраційним номером НОМЕР_2 .

Разом з електронною митною декларацією до митного контролю подано товаросупровідні документи, у тому числі:

- міжнародна товарно-транспортна накладна (CMR) №б/н, без дати;

- рахунок-фактура (Invoice) №55 від 26.05.2025 року.

Відповідно до поданої митної декларації типу ІМ40ДЕ 25UA209190013180U2 та товаросупровідних документів, на адресу ТОВ «ВІАСОЛІС» (код ЄДРПОУ 44501107) у митному режимі імпорт здійснено поставку товару: «Тимчасово, на період дії воєнного стан у в Україні, але не більше ніж до 1 січня 2026 року, звільняються від оподаткування ввізним митом товари, визначені пунктом 9-24 розділу XXI "Прикінцеві та перехідні положення" МКУ, що ввозяться на митну територію України для вільного обігу підприємствами або громадянами на митну територію України. Апаратура: Монокуляр нічного бачення без фото і відеозйомки FUZION PVS 14-NL22 - 8 шт. Тип детектора- 12; Роздільна здатність- 384х288;Частота оновлення- 50Гц; Діапазон хвиль відгуку - від 8 мкм до 14 мкм; Фокусна відстань термолінзи - 22 мм; Діафрагма -F1.0;Поле зору (HxV)- 10,5х57,9; Збільшення - 2,5x20x; Цифрове збільшення - 1x,2x,4x,8x; Дальність виявлення (6' об`єкт)-1750 м/ярд; Монітор -1024x768;FFC (корекція плоского поля)-авто; Палітри - відсутні; Відстеження точки найвищої температури - відсутній; Сюжетний режим -відсутній; Оптичний датчик зображення -1/2 прогресивна розгортка CMOS,1960х1080х25 кадрів в секунду; Довжина хвилі оптичного датчика -400-1000нм;Фокусна відстань об`єктива оптичного модуля -22мм;

Вимірювання відстані -відсутній; Довжина хвилі лазера -відсутня; Клас лазерної безпеки -відсутній; Точка доступу -відсутня; Режим сну -НІ; Вбудоване сховище -НІ; Запис відео -НІ; Зробити знімок -НІ; Вихід CVBS -НІ; Тип батареї -відсутня; Дисплей ємності акумулятора -НІ; Робоча температура від -20гр.C до 55гр.C(від -4гр.F до 131гр.F);Рівень захисту -IP67(водонепроникний); Розміри - 168х87х74 мм (6,6х3,4х2,9 дюйма); Вага 1 шт.(з пакуванням)-326гр.; Торговельна марка : AGM, Виробник : AGM Global Vision, Країна виробництва - USA.».

Відправником (продавцем) товару є компанія «Ginnytrade Kft.» (8200 Veszprem, Hazgyariut 1, Hungary), яка здійснює вказану поставку в рамках зовнішньоекономічного Контракту №20-2025 від 20.05.2025 укладеного з ТОВ «ВІАСОЛІС» (код ЄДРПОУ 44501107) в особі ОСОБА_1 (станом на 27.05.2025 директор ТОВ «ВІАСОЛІС»).

Вартість товару відповідно до рахунку-фактури становить 39600 Євро, що згідно з курсом Національного Банку України відповідає сумі 1872882,00 гривень.

Відповідно до інформації наявної в ЄАІС митних органів, 27.05.2025 через пункт пропуску «Угринів Долгобичув» митного поста «Угринів» Львівської митниці водієм ТОВ «ДІВАС 777» (код ЄДРПОУ 44872530) громадянкою України ОСОБА_2 (паспорт громадянина України для виїзду за кордон № НОМЕР_3 ) вказаний товар ввезено на митну територію України за митною декларацією типу ІМ ЕЕ 25UA209000820790U8, транспортним засобом з реєстраційним номером НОМЕР_2 .

Як підстава для переміщення товару через митний кордон України, ОСОБА_1 (особою уповноваженою на роботу з митницею) ТОВ «ВІАСОЛІС» (код ЄДРПОУ 44501107) до митного контролю подавались ті ж товаросупровідні документи, що і для здійснення його митного оформлення за митною декларацією типу ІМ40ДЕ 25UA209190013180U2, у тому числі: (міжнародна товарно-транспортна накладна (CMR) №б/н та без дати; рахунок-фактура (Invoice) №55 від 26.05.2025 та зовнішньоекономічний контракт №20-2025 від 20.05.2025), про що наявна інформація у графі 44 митної декларації типу ІМ ЕЕ 25UA209000820790U8.

10.07.2025 до Львівської митниці листом Державної митної служби України від 10.07.2025 №26/26-04/7/1568 (вх. митниці №25044/4-20) скерована відповідь митних органів Республіки Польща (лист від 09.07.2025 №0201-IGM.542.1139.2025.2), а також видруки з баз даних митних органів Республіки Польща щодо експорту товару з території Євросоюзу. Відповідно до отриманого видруку, за митною декларацією Республіки Польща (MRN) типу EX A 25PL301010001IUWB5 з території Євросоюзу експортовано товар: «MONOCULAR FUZION MONOCULAR: PVS» вагою брутто 56 кг, у кількості 170 штук. Відправником товару є компанія «Ginnytrade Kft.» (8200 Veszprem, Hazgyariut 1, Hungary), однак одержувачем зазначена фізична особа ОСОБА_3 ( ОСОБА_4 ), ( АДРЕСА_1 45601 LUPINY). У свою чергу, підставою для здійснення експорту товару з території Євросоюзу у Республіці Польща подавались документи, у тому числі: рахунок-фактура та пакувальний лист (PACKING LIST) до рахунку-фактури (Invoice) №25, що не відповідає товаросупровідним документам, які подавалися як підстава для пропуску товару на митну територію України за митною декларацією типу ІМ ЕЕ 25UA209000820790U8.

Частиною 1 статті 257 Митного кодексу України передбачено, що декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення. При застосуванні письмової форми декларування можуть використовуватися як електронні документи, так і документи на паперовому носії.

Частиною 3 статті 257 Митного кодексу України визначено, що митна декларація та інші документи, подання яких митним органам передбачено Митним кодексу України оформлені на паперовому носії та у вигляді електронних документів, мають однакову юридичну силу.

Згідно ч. 1 ст. 257 МК України, декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення.

Підпунктами а, б, г пункту 5, частини 8 статті 257 Митного кодексу України встановлено, що декларантом вносяться до митної декларації відомості про товари, його найменування, звичайний торговельний опис, що дає змогу ідентифікувати та класифікувати товар, а також код товару згідно з УКТ ЗЕД.

Відповідно до пункту 3.2 Порядку заповнення митних декларацій на бланку єдиного адміністративного документа, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 30 травня 2012 р. № 651, зареєстрованого в Міністерстві фінансів України 14.08.2012 за № 1372/21684 (із змінами), відомості, заявлені у митній декларації декларантом або уповноваженою ним особою, є відомостями, необхідними для митних цілей.

Відповідно до пунктів 1, 3 та 4 частини 1 статті 266 Митного кодексу України, декларант зобов`язаний:

- здійснити декларування товарів, транспортних засобів комерційного призначення відповідно до порядку, встановленого Митним кодексом України;

- надати митному органу передбачені законодавством документи і відомості, необхідні для виконання митних формальностей;

- у випадках, визначених Митним кодексом України та Податковим кодексом України, сплатити митні платежі або забезпечити їх сплату відповідно до розділу Х Митного кодексу України.

Згідно з частиною 8 статті 264 Митного кодексу України, з моменту прийняття митним органом митної декларації вона є документом, що засвідчує факти, які мають юридичне значення, а декларант та митний представник несуть відповідальність за подання недостовірних відомостей, наведених у цій декларації.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 265 Митного кодексу України, декларантом має право виступати: особа, яка самостійно здійснює декларування у власних інтересах та від власного імені (утримувач митного режиму).

Згідно вимог частини 4 статті 266 Митного кодексу України, у разі декларування товарів, транспортних засобів комерційного призначення утримувачем митного режиму від власного імені або його прямим митним представником передбачену цим Кодексом відповідальність за невиконання обов`язків декларанта, передбачених частиною першою цієї статті, несе утримувач митного режиму.

Відповідно до Класифікатора документів, сертифікатів, дозволів та додаткової інформації, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 20.09.2012 № 1011 «Про затвердження відомчих класифікаторів інформації з питань державної митної справи, які використовуються у процесі оформлення митних декларацій», для інформації за кодом «1001» зазначається односимвольний код, що відображає статус особи, яка подає митну декларацію, яких може приймати значення: «1» декларант, який самостійно, у власних інтересах та від власного імені здійснює декларування; «2» прямий представник; «3» непрямий представник.

Відповідно до інформації, які міститься у графі 44 митної декларації типу ІМ40ДЕ 25UA20919013180U2 (код 1001 Статус особи, яка подає митну декларацію) заявлено значення «1», яке свідчить про те, що декларування здійснено відповідно до пункту 1 частини 1 статті 265 Митного кодексу України, а особа яка подала митну декларацію має статус декларанта, який самостійно, у власних інтересах та від власного імені здійснює декларування.

Отже, декларантом є керівник ТОВ «ВІАСОЛІС» (код ЄДРПОУ 44501107) ОСОБА_1 (утримувач митного режиму), який здійснював декларування товару та подавав одні і ті ж товаросупровідні документи під час пропуску товару на митну територію України та під час здійснення митного оформлення.

Відповідно до висновку Львівського управління експертиз та досліджень Спеціалізованої лабораторії з питань експертиз та досліджень Держмитслужби від 13.08.2025 року №1420003400-0668 в справі про порушення митних правил №1118/UA209000/2025 від 31.07.2025, ціна товару: «монокуляр нічного бачення без фото і відеозйомки FUZION PVS 14-NL22», який є ідентичним до товару, митне оформлення якого здійснено за митною декларацією типу ІМ40ДЕ 25UA209190013180U2, становить 246,60 гривень. Таким чином, загальна вартість товару, пропуск та митне оформлення якого здійснено за митною декларацією типу ІМ ЕЕ 25UA209000820790U8 та за митною декларацією типу ІМ40ДЕ 25UA209190013180U2 відповідно, становить 1972,80 гривень.

16.12.2025 листом Львівської митниці 7.4-1/20-03/31350 викликався керівник ТОВ «ВІАСОЛІС» (код ЄДРПОУ 44501107) ОСОБА_1 для з`ясування обставин здійснення декларування товарів за вказаними митними деклараціями, а також прийняття участі у складанні протоколу про порушення митних правил. На виклик митниці останній не прибув та про причину неявки не повідомив.

Таким чином, керівник ТОВ «ВІАСОЛІС» (код ЄДРПОУ 44501107) ОСОБА_1 вчинив дії спрямовані на переміщення через митний кордон України товару з приховуванням від митного контролю, тобто з поданням митному органу як підстави для переміщення товарів документів, що містять неправдиві відомості щодо одержувача товару, його вартості, а також характеру вантажу, які передбачені ч. 1 ст. 483 МК України.

ОСОБА_1 у судове засідання не з`явився, про дату, місце та час судового засідання повідомлений належним чином.

Згідно ч. 10 ст. 494 МК України, протокол вважається врученим у тому числі у разі, якщо особа, яка притягується до адміністративної відповідальності за порушення митних правил, не перебувала за повідомленою нею або наявною в митних органах адресою або місце проживання чи фактичного перебування, повідомлене такою особою, є недостовірним.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання вищевказаних вимог, посадовими особами уповноваженими на складання та вручення протоколу про порушення митних правил скеровано на наявну у митного органу адресу ОСОБА_1 примірник даного протоколу із зазначеними у ньому датою, часом та місцем розгляду справи.

Статтею 1 КУпАП встановлено, що завданням цього Кодексу є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством.

Згідно статті 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження у справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності із законом.

Відповідно до положень ст. 245 КУпАП, завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправних зволікань) судового захисту. В поняття «розумний строк» розгляду справи Європейський суд з прав людини включає: складність справи, поведінку заявника, поведінку органів державної влади, важливість справи для заявника. В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Крім того, сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Відповідно до статті 129 Конституції України, розумні строки розгляду справ судом віднесено до основних засад судочинства в Україні. Ця засада втілена, зокрема, у статті 245 КУпАП.

Вирішуючи питання про можливість розгляду справи за відсутності особи відносно якої складено протокол, суд враховує принцип судочинства, яким визнано пріоритет публічного інтересу над приватним, оскільки неявка в судове засідання особи, в тому числі внаслідок неотримання нею поштової кореспонденції, відсутності за місцем проживання зазначеним у протоколі тощо, нівелює завдання КУпАП, яким є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством визначених статтею 1 КУпАП.

Суд зауважує, що Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватись належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

У свою чергу, законодавством встановлено строки здійснення провадження у справах про притягнення до відповідальності з метою забезпечення учасникам процесу визначеності у часі, протягом якого суд розгляне справу та ухвалить остаточне рішення, а також визначені строки притягнення до відповідальності. Добросовісна участь особи у процесі вирішення її справи полягає, серед іншого, у недопущенні зловживань наданими правами. Дотримання балансу між інтересами усіх сторін при розгляді справи законодавцем покладено на суд, який, вирішуючи питання про права та обов`язки сторін, також зобов`язаний дотримуватися встановлених законодавством засад та строків розгляду справи.

За наведених обставин, з метою дотримання розумних строків розгляду справи та враховуючи, що особа, яка притягається до відповідальності не з`явилася в судове засідання, повідомлялась про дату, час та місце розгляду справи за встановленою процедурою, вважаю можливим провести розгляд справи у її відсутності.

Крім того, враховую, що положення Закону України «Про правовий режим воєнного стану» покладають на суд обов`язок продовжувати здійснювати правосуддя в умовах введення воєнного стану, за наявності такої можливості та встановлюють те, що повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені. При цьому, скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства прямо забороняється Законом.

Також, ухвалюючи рішення щодо можливості розгляду справи за відсутності особи відносно якої складено протокол, враховую висновки наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2024 року (справа № 990SCGC/20/24, провадження № 11-222сап24), згідно яких питання своєчасного розгляду справ про адміністративні правопорушення із дотриманням строку, визначеного статтею 38 КУпАП, має бути предметом постійної уваги та контролю суддів, у провадженні яких перебувають такі справи. Судді не повинні допускати безпідставних зволікань із розглядом справ цієї категорії та вживати усіх можливих заходів, які забезпечать їх розгляд у строк, визначений законом, або у строк, який з урахуванням обставин справи можна визнати розумним та який не виходить за межі тримісячного строку з дня вчинення правопорушення. З огляду на завдання проваджень у справах про адміністративні правопорушення, визначені статтею 245 КУпАП, недотримання суддею встановлених КУпАП правил щодо строків розгляду справ про адміністративні правопорушення має істотний негативний наслідок, зокрема невиконання завдань цього Кодексу щодо виховання особи, яка вчинила таке правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як правопорушником, так й іншими особами.

Представник митниці в судовому засіданні протокол підтримав.

Заслухавши доводи представника митниці, дослідивши матеріали справи, приходжу до наступних висновків.

Завданнями провадження у справах про порушення митних правил є своєчасне, всебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її з дотриманням вимог закону, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню порушень митних правил, та запобігання таким правопорушенням (ч.1 ст.486 МК України).

Згідно ст.458 МК України, порушення митних правил є адміністративним правопорушенням, яке являє собою протиправні, винні (умисні або з необережності) дії чи бездіяльність, що посягають на встановлений цим Кодексом та іншими актами законодавства України порядок переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, пред`явлення їх митним органам для проведення митного контролю та митного оформлення, а також здійснення операцій з товарами, що перебувають під митним контролем або контроль за якими покладено на митні органи цим Кодексом чи іншими законами України, і за які цим Кодексом передбачена адміністративна відповідальність.

Відповідно до положень ст. 4 Митного кодексу України, митне оформлення - виконання митних формальностей, необхідних для випуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення (п.23).

Митний контроль - сукупність заходів, що здійснюються з метою забезпечення додержання норм цього Кодексу, законів та інших нормативно-правових актів з питань митної справи, міжнародних договорів України, укладених у встановленому законом порядку (п.24)

Митні правила - встановлений цим Кодексом та іншими актами законодавства України порядок переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, пред`явлення їх митним органам для проведення митного контролю та митного оформлення, а також здійснення операцій з товарами, що перебувають під митним контролем, або контроль за якими покладено на митні органи цим Кодексом та іншими законами України (п.28).

Товари - будь-які рухомі речі, у тому числі ті, на які законом поширено режим нерухомої речі (крім транспортних засобів комерційного призначення), валютні цінності, культурні цінності, а також електроенергія, що переміщується лініями електропередачі (п.57).

Згідно ч. 1 ст. 483 МК України, відповідальність настає за переміщення або дії, спрямовані на переміщення товарів через митний кордон України з приховуванням від митного контролю, тобто з використанням спеціально виготовлених сховищ (тайників) та інших засобів або способів, що утруднюють виявлення таких товарів, або шляхом надання одним товарам вигляду інших, або з поданням митному органу як підстави для переміщення товарів підроблених документів чи документів, одержаних незаконним шляхом, або таких, що містять неправдиві відомості щодо найменування товарів, їх ваги (з урахуванням допустимих втрат за належних умов зберігання і транспортування) або кількості, країни походження, відправника та/або одержувача, кількості вантажних місць, їх маркування та номерів, неправдиві відомості, необхідні для визначення коду товару згідно з УКТ ЗЕД та його митної вартості.

Встановлено, що ОСОБА_1 вчинив дії, спрямовані на переміщення через митний кордон України товару з приховуванням від митного контролю, тобто з поданням митному органу як підстави для переміщення товарів документів, що містять неправдиві відомості щодо одержувача товару, його вартості, а також характеру вантажу, що доводиться дослідженим в ході розгляду справи нижченаведеними доказами:

-протоколом про порушення митних правил № 1799/UA209000/2025 від 22.12.2025 року, які містять дані про суть та обставини порушення митних правил, а також особу ОСОБА_1 ;

-доповідною запискою від 22.12.2025;

-митною декларацією №25UA209190013180U2;

-копіями товаро-супровідних документів;

-митною декларацією №25UA209000820790U8;

-відповіддю №7.4-1/20-06/4/17614 від 07.07.2025;

-висновком СЛЕД №1420003400-0668 від 13.08.2025.

Вищенаведені докази є належними та допустимими, вони засвідчують факт переміщення товару через митний кордон, порядок проходження митних процедур, вказують на обставини виявлення факту переміщення товарів через митний кордон України з приховуванням від митного контролю.

Суд вважає, що здобуті та досліджені в ході розгляду у суді даної справи докази є достатніми для ухвалення законного та об`єктивного рішення у справі та належної перевірки доводів учасників процесу, а також доказів у справі.

Відповідно до ст. 62 Конституції України, обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкриміноване правопорушення було вчинено і обвинувачена особа є винною у його вчиненні.

Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як тих, що утворюють об`єктивну сторону діяння, так і тих, що визначають його суб`єктивну сторону.

Це питання має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих суду доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій.

Обов`язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення (у даному випадку суть правопорушення наведена у протоколі представниками митного органу) має пояснювати усі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення, тобто в даному випадку версії представників митниці. Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.

Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення (у даному випадку уповноважених представників митниці) була лише більш вірогідною за версію захисту. Законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за інкримінованим обвинуваченням.

Крім того, у п. 2 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зазначено, що кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено згідно закону. У розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, притягнення особи до адміністративної відповідальності розцінюється як «кримінальне обвинувачення», оскільки адміністративні правопорушення та стягнення мають ознаки, притаманні «кримінальному обвинуваченню» у значенні ст. 6 Конвенції.

Зважаючи на суть правопорушення, його характер, санкцію, наведені положення можуть бути застосовані і у даній справі.

Суд при оцінці доказів керується критерієм доведеності винуватості особи «поза будь-яким розумним сумнівом» і така доведеність може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою.

Оцінюючи вищеописані зібрані по справі, досліджені та перевірені в судовому засіданні докази, суд визнає їх такими, що знаходяться у об`єктивному взаємозв`язку з інкримінованим правопорушенням, не спростовані в ході судового розгляду, передбачені як джерела доказування чинним законодавством та зібрані у відповідності процесуальними нормами, відтак вважає доведеним факт вчинення особою інкримінованого адміністративного правопорушення.

Суд приходить до висновку про те, що сукупність обставин справи встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкриміноване правопорушення було вчинено і обвинувачена особа є винною у його вчиненні, тобто вина ОСОБА_1 у цій справі доведена поза розумним сумнівом.

Таким чином, аналізуючи докази по даній справі з точки зору їх допустимості, об`єктивності та достатності, приходжу до висновку, що вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 483 МК України доведена належним чином.

У відповідності до ст.487 МК України, провадження у справах про порушення митних правил здійснюється відповідно до цього Кодексу, а в частині, що не регулюється ним, - відповідно до законодавства України про адміністративні правопорушення.

Вирішуючи питання про призначення виду та розміру стягнення за порушення митних правил, суд бере до уваги те, що адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.

Статтею 33 КУпАП передбачено, що стягнення за адміністративне правопорушення накладається у межах, установлених цим Кодексом та іншими законами України. При накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, крім випадків накладення стягнення за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксованому в автоматичному режимі.

Обтяжуючих та пом`якшуючих відповідальність ОСОБА_1 обставин судом не встановлено.

З урахуванням наведених вище обставин, характеру вчиненого порушення, особи порушника, який раніше до адміністративної відповідальності за порушення митних правил не притягувався, ступеня його вини, способу вчинення правопорушення, мету призначення стягнення та співрозмірність можливого покарання вчиненому правопорушенню, приходжу до висновку про те, що до ОСОБА_1 слід застосувати стягнення у виді штрафу у розмірі від 50 відсотків вартості товарів - безпосередніх предметів порушення митних правил за протоколом №1799/UA209000/2025 (8х246,6:2=986,4).

Водночас, вирішуючи питання про накладення стягнення також, виходжу з наступного.

Одним з проявів верховенства права є положення про те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори. Справедливість - одна з основних засад права і є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Така позиція ґрунтується на рішенні Конституційного Суду України від 02.11.2004 року № 15-рп/2004у справі № 1-33/2004.

Суд також враховує положення статті 1 Протоколу №1 Конвенції про захист прав людини основоположних свобод, у відповідності до яких, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

При визначенні виду та розміру стягнення, також виходжу з принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, зокрема стягнення (покарання) повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. Досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу "законності" і воно не було "свавільним". Для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити "особистий надмірний тягар для особи". У цій ситуації судом приймаються до уваги, як дані про особу правопорушника, так і відомості щодо характеру порушення, способу його вчинення та рівня суспільної небезпеки.

Суд приймає до уваги те, що стягнення у виді штрафу прямо передбачене санкцією статті за якою кваліфіковано дії ОСОБА_1 . При цьому жодних належних та допустимих доказів на підтвердження того, що стягнення у виді штрафу матиме для ОСОБА_1 надмірний тягар, зокрема доказів щодо його матеріального становища, суду не надано.

Отже, призначення мінімального розміру штрафу визначеного санкцією відповідної статті Митного кодексу відповідатиме принципам справедливості, співмірності та індивідуалізації застосованого стягнення до ОСОБА_1 .

Суд вважає, що таке стягнення забезпечить дотримання справедливого балансу між вимогами публічних інтересів та захистом права власності особи, узгоджується з принципом верховенства права, буде пропорційним стягненням по відношенню до вчиненого.

У відповідності до ст. 487 МК України, провадження у справах про порушення митних правил здійснюється відповідно до цього Кодексу, а в частині, що не регулюється ним, - відповідно до законодавства України про адміністративні правопорушення.

Статтею ст. 40-1 КУпАП передбачено, що судовий збір у провадженні по справі про адміністративне правопорушення у разі винесення судом (суддею) постанови про накладення адміністративного стягнення сплачується особою, на яку накладено таке стягнення. Розмір і порядок сплати судового збору встановлюється законом. Згідно п. 5 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», у разі ухвалення судом постанови про накладення адміністративного з правопорушника стягується 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Керуючись ст. 458, 459, 461, 483, 486, 527, 528 МК України,

постановив:

ОСОБА_1 визнати винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 483 Митного кодексу України та накласти на нього стягнення у виді штрафу в розмірі 50 відсотків вартості товарів - безпосередніх предметів порушення митних правил, що становить 986 гривень 40 копійок.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави в особі Державної судової адміністрації України 665,60 гривень судового збору.

Постанова може бути оскаржена упродовж десяти днів з дня її винесення.

Відповідно до ст. 307 Кодексу України про адміністративні правопорушення, штраф має бути сплачений порушником не пізніш як через п`ятнадцять днів з дня вручення йому постанови про накладення штрафу, крім випадків, передбачених статтями 300-1, 300-2 цього Кодексу, а в разі оскарження такої постанови - не пізніш як через п`ятнадцять днів з дня повідомлення про залишення скарги без задоволення. У разі відсутності самостійного заробітку в осіб віком від шістнадцяти до вісімнадцяти років, які вчинили адміністративне правопорушення, штраф стягується з батьків або осіб, які їх замінюють. Штраф, накладений за вчинення адміністративного правопорушення, вноситься порушником в установу банку України, за винятком штрафу, що стягується на місці вчинення правопорушення, якщо інше не встановлено законодавством України. У разі несплати штрафу на місці вчинення адміністративного правопорушення документ, що підтверджує його сплату, або його копія не пізніше трьох робочих днів після закінчення строку, передбаченого частиною першою цієї статті, надсилається правопорушником до органу (посадовій особі), який виніс постанову про накладення цього штрафу.

Згідно ст. 308 Кодексу України про адміністративні правопорушення, у разі несплати правопорушником штрафу у строк, установлений частиною першою статті 307 цього Кодексу, постанова про накладення штрафу надсилається для примусового виконання до органу державної виконавчої служби за місцем проживання порушника, роботи або за місцезнаходженням його майна в порядку, встановленому законом.

У порядку примусового виконання постанови про стягнення штрафу за вчинення адміністративного правопорушення з правопорушника стягується:

подвійний розмір штрафу, визначеного у відповідній статті цього Кодексу та зазначеного у постанові про стягнення штрафу;

витрати на облік зазначених правопорушень.

Розмір витрат на облік правопорушень визначається Кабінетом Міністрів України.

Суддя В.В. Стрельбицький