Рішення № 133111489, 06.01.2026, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.01.2026 Справа № 914/3341/25

Господарський суд Львівської області у складі судді Мазовіти А.Б. розглянув матеріали позовної заяви

за позовом:Приватного підприємства «Фірма ПРО АУТ ВУУД», м.Мукачево, Закарпатська областьдо відповідача:Фізичної особи-підприємця Шурдак Ірини Михайлівни, м.Дубляни, Львівська областьпро:стягнення 50.000,00 грн.

Представники сторін: не викликались

Обставини розгляду справи.

Приватне підприємство «Фірма ПРО АУТ ВУУД», м.Мукачево, Закарпатська область звернулося до Господарського суду Львівської області із позовною заявою до фізичної особи-підприємця Шурдак Ірини Михайлівни, м.Дубляни, Львівська область про стягнення 50 000 грн.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.10.2025 позовним матеріалам присвоєно єдиний унікальний номер справи 914/3341/25 та передано на розгляд судді Мазовіті А.Б.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 31.10.2025 позовну заяву Приватного підприємства «Фірма ПРО АУТ ВУУД» залишено без руху у зв`язку із недотриманням останнім вимог ст. ст.164, 172 ГПК України.

Ухвалою суду від 10.11.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судових засідань; вирішено інші процедурні питання.

Вказана ухвала доставлена позивачу та його представнику до їх електронних кабінетів у системі «Електронний суд» ЄСІТС 20.11.2025 о 17:55 год, про що свідчать відомості комп`ютерної бази даних «Діловодство спеціалізованого суду».

Відповідачу ухвала про відкриття провадження була направлена засобами поштового зв`язку на його юридичну адресу, але останньому вручена не була, у зв`язку з чим до суду повернувся поштовий конверт із зазначенням причини повернення - «за закінченням терміну зберігання».

Згідно ст. 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Статтею 251 цього Кодексу унормовано, що відзив подається протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Позивач має право подати до суду відповідь на відзив, а відповідач - заперечення протягом строків, встановлених судом в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи (ч.2, ч.5, ч.8 ст. 252 ГПК України).

Матеріали справи свідчать, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, та надано достатньо часу для надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень. Окрім того, судом було дотримано всіх необхідних вимог щодо повідомлення учасників справи про здійснення її розгляду у порядку спрощеного провадження без виклику (повідомлення) сторін.

Заяв про відвід суду не поступало.

Суть спору та правова позиція сторін.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що між ним та відповідачем була домовленість про поставку продукції, а саме пиломатеріал тополі згідно специфікації, до кінця липня. В свою чергу позивачем було здійснено попередню оплату в сумі 200.000,00 грн., але відповідач свого зобов`язання з поставки товару так і не виконав. Позивач звертався до відповідача із претензіями щодо повернення суми попередньої оплати, але станом на дату подачі позову кошти були повернуті частково в сумі 150.000,00 грн.

Відповідач не скористався своїм правом на подачу відзиву на позовну заяву, про причини та/або намір вчинити відповідні дії суд не повідомлено.

Відповідно до вимог ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

У процесі розгляду справи суд встановив наступне.

14.07.2025 між Фізичною особою-підприємцем Шурдак Іриною Михайлівною (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ФІРМА ПРО АУТ ВУУД» (покупець) було укладено договір купівлі-продажу № 14/07/25, згідно якому сторони узгодили, що продавець зобов`язується поставити, а покупець прийняти пиломатеріал тополі, надалі «товар» в кількості, якості та в строки, передбачені в договорі і сплатити за нього ціну відповідно до умов, що визначені в цьому договорі (п. 1.1 договору).

Ціна за товар на момент укладення договору складає: 4000,00 грн. за 1куб.м. - І сорт, 3500,00 грн. за 1 куб.м. - ІІ сорт (п. 2.1, 2.1.1, 2.1.2 договору).

Оплата товару здійснюється у вигляді 100% вартості товару по факту вигрузки, шляхом переказу грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця згідно рахунку-фактури або видаткової накладної (п. 2.2 договору).

Поставка товару по даному договору здійснюється відповідно до узгодженого засобами зв`язку об`єму між покупцем та продавцем (п. 3.1 договору).

Продавець зобов`язується належним чином здійснити завантаження та доставити товар транспортним засобом, за власний рахунок (п. 3.2 договору).

Продавець зобов`язаний здійснювати поставку товару на умовах даного договору з наданням усіх необхідних товаросупровідних документів (п. 5.2 договору).

Цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та його скріплення печатками сторін (п. 7.1 договору).

Даний договір діє протягом 12 місяців з дати підписання. Закінчення строку цього договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього договору (п. 7.2, 7.3 договору).

Договір підписаний сторонами та скріплений печатками без зауважень та виправлень.

14.07.2025 відповідачем було виставлено позивачу рахунок на оплату 50 куб.м. пиломатеріалу тополя № 140725 на загальну суму 200.000,00 грн., який був оплачений позивачем в повному обсязі, що підтверджується наявною в матеріалах справи платіжною інструкцією № 321 від 14.07.2025.

В свою чергу судом встановлено, що відповідачем всупереч умовам укладеного з позивачем договору так і не було здійснено поставку товару, який був оплачений останнім. Зворотного наявними в матеріалах справи доказами не підтверджується.

У зв`язку з тим, що відповідач не приступив до виконання покладеного на нього обов`язку із поставки товару позивач направляв відповідачу засобами поштового зв`язку претензії/вимоги щодо повернення коштів за несвоєчасну поставку продукції (пиломатеріал тополі), а саме від 25.08.2025 № 1 (повернулась позивачу як невручена), від 09.09.2025 (отримана 10.09.2025), від 10.09.2025 (отримана 11.09.2025), від 22.09.2025 (отримана 23.09.2025).

Доказів надання відповідачем відповідей на зазначені вище претензії/вимоги матеріали справи не містять, але останнім було здійснено частково повернення коштів в загальній сумі 150.000,00 грн., що підтверджується інформаційними повідомленнями № 443 від 08.09.2025 на суму 50.000,00 грн., № 457 від 16.09.2025 на суму 50.000,00 грн. та № 459 від 17.09.2025 на суму 50.000,00 грн. із зазначенням призначення платежу «Повернення помилково зарахованих коштів від 14.07.2025 Без ПДВ».

Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до господарського суду з цим позовом та просить стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 50.000,00 грн., що були сплачені за товар, який не був поставлений.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані докази в сукупності, суд дійшов висновку позов задовольнити повністю з огляду на наступне.

У відповідності до статей 11, 509 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків (зобов`язань).

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з нормами статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 204 Цивільного кодексу України встановлено презумпцію правомірності правочину, згідно з яким правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

В матеріалах справи відсутні і сторонами не подавалось документального підтвердження визнання недійсним договору № 14/07/25 купівлі-продажу від 14.07.2025 повністю чи частково у встановленому порядку, у зв`язку з чим суд виходить з принципу правомірності цього правочину, який є обов`язковим для виконання сторонами згідно ст. 629 ЦК України.

Оцінивши зміст договору з якого виникли цивільні права та обов`язки сторін, суд дійшов висновку, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою підпадає під правове регулювання норм статті 712 Цивільного кодексу України. В частині, що не суперечить договору, до вказаного правочину також застосовуються норми Цивільного кодексу України, які регулюють правила купівлі-продажу (статті 655-697 Цивільного кодексу України).

Як встановлено статтею 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у власність у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із статтею 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. У разі прострочення сплати за товар продавець має право вимагати сплати товару.

Відповідно до частин 1, 2 статті 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов`язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Відповідно до статті 664 Цивільного кодексу України, обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Відповідно до статей 526, 527 Цивільного кодексу України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок та зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

Зі змісту договору суд встановив, що сторони не узгодили письмово конкретний строк поставки, такий строк за твердженням позивача було узгоджено шляхом усної домовленості, а саме до кінця липня. Даний факт не заперечувався відповідачем.

Втім матеріали справи свідчать, що позивачем належним чином виконано свої зобов`язання за договором та перераховано відповідачу передплату за поставку пиломатеріалу тополі згідно рахунку № 140725 від 14.07.2025 в розмірі 200.000,00 грн., що підтверджується платіжною інструкцією № 321 від 14.07.2025, але відповідач поставку так і не здійснив, матеріалами справи іншого не підтверджується.

Крім того, як вже було встановлено і про що було зазначено вище, у зв`язку із невиконанням відповідачем поставки товару позивач ініціював початок претензійної роботи та направляв відповідачу засобами поштового зв`язку вимоги про повернення сплаченої ним передплати за товар, який фактично ним отримано не було, після чого відповідач здійснив повернення коштів в загальній сумі 150.000,00 грн., що підтверджується інформаційними повідомленнями № 443 від 08.09.2025 на суму 50.000,00 грн., № 457 від 16.09.2025 на суму 50.000,00 грн. та № 459 від 17.09.2025 на суму 50.000,00 грн. із зазначенням призначення платежу «Повернення помилково зарахованих коштів від 14.07.2025 Без ПДВ».

Тобто суд доходить висновку, що відповідач цим визнав факт невиконання ним покладеного на нього обов`язку з поставки товару (пиломатеріалу тополі) на загальну суму 200.000,00 грн. та не заперечував проти повернення позивачу суми сплачених ним коштів в повному обсязі.

Згідно з частинами 1, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з частинами першою, третьою статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19)).

Враховуючи вищевикладене, дослідивши умови договору, надавши відповідну юридичну оцінку всім доказам наявним в матеріалах справи, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.

Зважаючи на те, що спір виник з вини відповідача, судові витрати по розгляду справи відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України необхідно покласти на відповідача.

Щодо витрат на правову (правничу) допомогу адвоката позивача, суд зазначає таке.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;

3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).

Разом з тим чинне процесуальне законодавство також визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Відповідно до частини 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частин 5, 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України у разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Виходячи зі змісту положень частин 5, 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, що узгоджується з принципом змагальності сторін.

Тобто у розумінні цих норм процесуального права зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Такий висновок викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5 - 7 та 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. Такі висновки щодо застосування статей 126, 129 ГПК України викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21.

Окрім цього, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі № 927/237/20).

Відповідно до положень статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Так, договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (стаття 1 Закону № 5076-VI).

Закон № 5076-VI формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар.

Частинами 1 та 2 статті 30 Закону № 5076-VI встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Разом з тим Верховний Суд зазначає, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21).

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу у Господарському суді Львівської області в розмірі 10.000,00 грн. позивач надав:

- ордер адвоката Котягіна Андрія Сергійовича від 09.09.2025 № 159544; свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 3800/10 від 20.11.2008;

- договір про надання правничої допомоги № 01/09/25 від 01.09.2025, за умовами якого адвокат приймає на себе доручення клієнта (позивача) про надання правничої допомоги такого виду: підготовка позовної заяви (і пов`язаних із нею документів) та звернення у Господарський суд Львівської області з позовом Приватного підприємства «ФІРМА ПРО АУТ ВУУД» до фізичної особи-підприємця Шурдак Ірини Михайлівни (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) про стягнення 50.000,00 грн.; представництво інтересів клієнта у Господарському суді Львівської області у вказаній вище справі (без обмеження повноважень) (п. 1.1 договору). За надання правничої допомоги, визначеної п. 1.1 договору, клієнт сплачує адвокату фіксований гонорар у розмірі 10.000,00 грн. у строк до 30.11.2025 (п. 5.1 договору). Договір набрав чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2025 (п. 7.1 договору);

- копію рахунку № 1 від 03.11.2025 на суму 10.000,00 грн. про надання правничої допомоги по договору № 01/09/25 від 01.09.2025 з доказами його оплати згідно платіжної інструкції № 472 від 03.11.2025 про сплату позивачем на користь адвоката Котягіна Андрія Сергійовича за правову допомогу по договору № 01/09/25 від 01.09.2025 та рахунку № 1 від 03.11.2025 у сумі 10.000,00 грн.;

- копію акту приймання-передачі за договором № 01/09/25 від 01.09.2025 про надання правничої допомоги, підписаного без зауважень позивачем та адвокатом Котягіним Андрієм Сергійовичем.

Відповідач не заявляв клопотання про зменшення розміру заявленої до стягнення позивачем правничої допомоги.

Надавши оцінку доказам щодо розподілу відповідних витрат суд визнає належними та допустимими доказами понесення витрат на професійну правничу допомогу в загальній сумі 10.000,00 грн. та визнає таку суму співмірною, зокрема, позовним вимогам, строку розгляду справи, послугам, наданим позивачу, а тому такі витрати підлягають стягненню з відповідача.

З огляду на викладене, керуючись ст.ст. 2, 4, 13, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 129, 233, 236, 237, 241, 326, 327 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Стягнути з фізичної особи-підприємця Шурдак Ірини Михайлівни (РНОКПП НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 ) на користь Приватного підприємства «Фірма ПРО АУТ ВУУД» (код ЄДРПОУ 41241487; 89600, Закарпатська обл., м. Мукачево, вул. Миру, б. 14, кв. 7) заборгованість в сумі 50.000,00 грн., судовий збір в сумі 3028,00 грн., а також витрати на правничу допомогу в сумі 10.000,00 грн.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 06.01.2026.

Суддя Мазовіта А.Б.